Журнал - Cоціальна педагогіка: теорія та практика 2011 №03

Подождите немного. Документ загружается.

103

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

²ÑÒÎÐ²ß ÑÎÖ²ÀËÜÍÎ¯ ÏÅÄÀÃÎÃ²ÊÈ

УДК 37.013.42

Бондаренко В. В.

СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ

БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ, У ПЕРІОД РОЗВИТКУ

КНЯЗІВСЬКОЇ ТА ЦЕРКОВНО-МОНАСТИРСЬКОЇ

ПІДТРИМКИ (з Х до ХІІІ ст.)

Уважно спостерігаючи навколишню дійсність, ми переконуємося, що су-

часні суспільні відносини органічно пов’язані з історичним минулим. На ос-

нові накопичених у минулі епохи знань, традицій і звичок історія допомагає

сучасному поколінню людей не тільки не повторювати припущених раніше по-

милок, а й знаходити оптимальні рішення сьогоднішніх соціальних проблем.

Не випадково ще давні римляни вважали історію «наставницею життя». А

на сучасному етапі реформування українського суспільства історичні знан-

ня й історичний досвід стали особливо актуальними чинниками та умовами

перетворень.

Протягом усього розвитку людської цивілізації перед будь-яким суспіль-

ством постає проблема відносин з тими його членами, які не можуть само-

стійно забезпечити своє повноцінне існування: дітьми, старими, хворими, що

мають відхилення у фізичному чи психічному розвитку, тощо. Ставлення до

таких людей у різних суспільствах і державах на різних етапах їхнього роз-

витку відрізнялося – від фізичного знищення слабких і неповноцінних людей

до повної інтеграції їх у суспільство, що стало характерною для певного сус-

пільства аксіологічною (ціннісною) позицією. Аксіологічна позиція, у свою чер-

гу, завжди зумовлена ідеологічними, соціально-економічними, моральними

поглядами суспільства.

Історія українського народу показує, що в його культурі ще в період князі-

вської й церковно-монастирської доби стали закладатися традиції гуманно-

го, жалісливого ставлення до немічних і знедолених людей, а особливо до дітей

як найбільш беззахисної й уразливої категорії. Іншими словами, ще в той істо-

ричний період починалися традиції піклування. Надання уваги, милості, турбо-

та, догляд, заступництво, піклування – от складові цього поняття [3].

На початок XI ст. лише православна церква нараховувала 67 єпархій, 48

тисяч приходів, 81 тисячу храмів, а також 1200 чоловічих і жіночих монас-

тирів. З давніх часів монастирі та храми утримували лікарні, притулки, бо-

гадільні. Опіку, піклування в нашому суспільстві завжди поважали. Століття-

ми милосердя й співчуття мали суспільний характер і були властиві не лише

дворянству чи купецтву, а й іншим прошаркам населення.

Історією періоду князівської й церковно-монастирської підтримки дітей,

позбавлених батьківського піклування з X до XIII ст., займалися такі науковці,

як О. Кузьміна [5], А. Горілий [2], О. Безпалько [6], І. Ченбай [7] та ін.

Аналіз наукової літератури показує, що проблема соціального вихован-

ня в період князівської й церковно-монастирської підтримки ще недостатньо

вивчена. Зауважимо, що в наукових і методичних журналах цій проблемі май-

же не приділено уваги.

Метою нашої статті є проаналізувати процес соціального виховання дітей,

104

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

позбавлених батьківського піклування, у період князівської й церковно-мо-

настирської доби; охарактеризувати установи, що створювалися для сиріт

та дітей, позбавлених батьківського піклування, з метою їх виховання й на-

вчання; дослідити писемні правові та педагогічні джерела, які свідчать про

вживання терміна «сирота» за часів Київської Русі; окреслити шляхи нашого

подальшого наукового пошуку.

Якщо звернутися до історії соціального виховання дітей, позбавлених

батьківського піклування, то можна побачити, що усиновлення й виховання в

державних установах мирно співіснували в нашій державі з XI ст. При цьому

установи, які створювали для сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу-

вання, відразу маливиховний і освітній характер. Першою такою установою

було училище для сиріт, засноване в 1072 р. Ярославом Мудрим. У цьому

училищі проживало й навчалося 300 хлопців [8].

Про вживаність терміна «сирота» за часів Київської Русі свідчать пи-

семні правові та педагогічні джерела, що збереглися до наших часів. Воло-

димир Мономах у своїй Духовній заповідав: «Всего же паче убогих не забы-

вайте, но елико могуще по силе кормите, снабдите сироту» [7, с. 4].

О. Кузьміна, проаналізувавши історичні джерела X – XIII ст., дійшла вис-

новку, що поняття «піклування» трапляється в церковно-слов’янській лек-

сиці вже в XI – XIII ст. Починаючи з XIII ст., термін «піклування» входить у по-

всякденний лексичний обіг. У цей час поняття інтерпретують як прихильну

увагу, ставлення, заступництво; догляд, турботу, піклування [5].

Система допомоги й соціального виховання дітей, позбавлених бать-

ківського піклування, яка формується в цей період, зазнає впливу таких чин-

ників, як прийняття християнства, зміна геополітичного простору слов’янсь-

ких племен, руйнування родового суспільства, зміна стану в князівському

праві, оформлення нової суспільної стратифікації [4, с. 19].

У становленні й розвитку князівська опіка проходить ніби два етапи. Пер-

ший пов’язаний з поширенням християнства в Київській Русі, який умовно

можна окреслити періодом, починаючи з моменту хрещення Володимира I

до другої половини XII ст. (створення питомих князів та поширення християн-

ства на окраїнах східнослов’янських земель). Межі другого етапу охоплюють

період з другої половини XII ст. до XIII (включно), коли благодійні функції князя

поступово зливаються з монастирсько-церковними формами піклування.

Перший етап князівської соціальної допомоги найменш захищених верств

населення позначений язичницькими та християнськими тенденціями. У цьо-

му симбіозі формується князівське право щодо захисту й «наряду» людей,

не пов’язаних із сімейно-родовими стосунками: вдів, сиріт та інших людей

церкви.

Князівська опіка розвивається разом з церковно-монастирською сис-

темою допомоги й соціального виховання в контексті наявних сімейно-ро-

дових форм захисту. Одним з основних об’єктів були діти, позбавлені батькі-

вського піклування. У цей період виникли законодавчі акти, що регулювали

соціальну підтримку цієї категорії дітей. До найдавніших правових документів

такого роду належать статути князів Володимира Великого та його сина Ярос-

лава Мудрого. З’явилися нові суб’єкти допомоги: князь, церква, парафія,

монастирі [2].

Характерною особливістю соціальної допомоги в Київській Русі було

подавання милостині всім, хто просить.

Існували три основні форми княжої благодійності:

1) подавання милостині;

2) харчування при княжому дворі;

105

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

3) розвезення продуктів для злидарів.

Князь Володимир разом з митрополитом Львом ухвалив віддавати де-

сятину з усього майна всім категоріям нужденних [1].

У Давній Русі княжа благодійність не переходила меж приватної опіки.

Найважливішими її рисами були такі:

1. Княжа доброчинність ґрунтувалася на особистому бажанні правите-

ля, а державної системи благодійності не існувало.

2. Участь в опіці була не обов’язком, а правом князя. Доброчинність

існувала як риса, варта наслідування.

3. Допомога князів була епізодичною, не мала чіткої системи.

4. Княжа влада мирилася з фактом існування злидарства, сприймаючи

його як необхідний, посланий Богом хрест. Сама при цьому поставали в ролі

приватного благодійника [6, с. 17].

У другій половині XII ст. княжа допомога дітям, позбавлених батьківсько-

го піклування, та їх захист поступово витісняє монастирська й церковна опі-

ка. У X – XIII ст. церковна практика допомоги цієї категорії дітей поширювала-

ся не тільки через монастирі, а й через парафії. На відміну від монастирсь-

кої допомоги, парафіяльна була більш відкритою. У ній зосереджувалося все

общинне, громадське й церковне життя. Парафії не обмежувалися тільки на-

данням допомоги дітям, позбавленим батьківського піклування, вони здійсню-

вали найрізноманітнішу підтримку – від матеріальної допомоги до виховання

й перевиховання [2].

Таким чином, історичні факти соціального виховання дітей, позбавлених

батьківського піклування, доводять, що всиновлення й виховання в держав-

них установах співіснували, починаючи з XI ст. Саме ці соціальні інститути

мали виховний і освітній характер. Аналіз письменних правових та педагогі-

чних джерел дозволив нам з’ясувати, що термін «сирота» почали вживати за

часів Київської Русі, а поняття «піклування» трапляється в церковнослов’-

янській лексиці вже в XI – XIII ст. Система допомоги й соціального виховання

дітей, позбавлених батьківського піклування, зазнавала впливу таких чинників,

як прийняття християнства, зміна геополітичного простору слов’янських пле-

мен, руйнування родового суспільства, зміна стану в князівському праві,

оформлення нової суспільної стратифікації. Виявляючи етапи князівської

опіки, у межах яких здійснювали соціальне виховання, ми звернули увагу на

те, що вони пов’язані з поширенням християнства в Київській Русі та монас-

тирсько-церковними формами піклування. Найпоширенішими формами кня-

жої благодійності вважали роздавання милостині, харчування при княжому

дворі та розвезення продуктів для злидарів.

Отже, у період з X до XIII ст. відбувається зміна парадигми допомоги й

соціального виховання тих, хто цього потребує. Це пов’язано зі зміною со-

ціально-економічної й соціокультурної ситуацій. Цей період охарактеризова-

ний підвищенням князівської влади, впливом його дружини на суспільне жит-

тя. Головною ознакою піклування та соціального виховання дітей, позбавле-

них батьківського піклування, є прихильна увага, ставлення, заступництво,

догляд, турбота, піклування.

Подальше наше дослідження буде присвячене аналізу проблеми соціаль-

ного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, у період цер-

ковно-державної допомоги з XIV ст. до другої половини XVII ст.

Література

1. Антология педагогической мысли Украинской ССР / сост. Н. П. Кале-

ниченко. – М. : Педагогика, 1988. – 640 с.

106

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

2. Горілий А. Г. Історія соціальної роботи в Україні / А. Г. Горілий. – Тер-

нопіль : ТАНГ, 2001. – 68 с.

3. Дейна В. В. Соціальне виховання дітей, позбавлених батьківського

піклування, у родоплемінних слов’ян в архаїчний період / В. В. Дейна // Наук.

часопис Нац. пед. ун-ту ім. М. П. Драгоманова. Серія 11, Соціологія. Со-

ціальна робота. Соціальна педагогіка. Управління : збірник. Вип. 5 (Ч. 1) /

М-во освіти і науки України, НПУ ім. М.П. Драгоманова; редкол. В. П. Андру-

щенко (гол. ред.) [та ін.]. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2007. –

С. 143 – 146.

4. Історія, теорія і практика соціальної роботи в Україні : навч. посіб. для

студ. вищ. навч. закл. / С. Я. Харченко, М. С. Кратінов, Л. Ц. Ваховський,

О. П. Песоцька, В. О. Кратінова, О. Л. Караман. – Луганськ : Альма-матер,

2005. – 408 с.

5. Системний аналіз форм піклування та виховання сиріт у світлі за-

беспечення їхньої життєвої компетентности [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : <http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gnvp/2010_3_SV/16.pdf> –

Загол. з екрану. – Мова укр.

6. Соціальна робота в Україні : навч. посіб. / І. Д. Звєрєва, О. В. Без-

палько, С. Я Харченко та ін. ; за заг. ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. –

К. : Центр навч. л-ри, 2004. – 256 с.

7. Ченбай І. В. Сучасний зміст поняття «сирота», «сирітство» / І. В. Чен-

бай // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2010. – № 3. – С. 4 – 10.

8. История милосердия [Электронный ресурс]. – Режим доступа : <http:/

/www.miloserdie.ru/print/2/12/6102> – Загол. з екрану. – Мова рос.

* * *

Бондаренко В. В. Соціальне виховання дітей, позбавлених бать-

ківського піклування, у період розвитку князівської та церковно-мо-

настирської підтримки (з Х до ХІІІ ст.)

У статті розкрито історичний аспект проблеми соціального виховання

дітей, позбавлених батьківського піклування, що охоплює період князівської

та церковно-монастирської підтримки.

Ключові слова: соціальне виховання; діти, позбавлені батьківського

піклування; період князівської та церковно-монастирської підтримки.

Бондаренко В. В. Социальное воспитание детей, лишенных ро-

дительской опеки, в период развития княжеской и церковно-монас-

тырской поддержки (с Х по ХІІІ вв.

В статье раскрывается исторический аспект проблемы социального

воспитания детей, лишенных родительской опеки, охватывающий период кня-

жеской и церковно-монастырской поддержки.

Ключевые слова: социальное воспитание; дети, лишенные родительс-

кой опеки; период княжеской и церковно-монастырской поддержки.

Bondarenko V. V. Social education of children, deprived of parental

care, in the period of development of the princes and the church-monastery

support (20th – 21st Century)

Historical aspect of the problem of the social education of the children,

deprived of parental care, that envelops the period princely and the church-

monastery support

Key words: social education; children deprived of parental care; the period of

the prince and the church-monastery support.

Стаття надійшла до редакції 19.05.2011 р

Прийнято до друку 26.08.2011 р.

107

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

УДК 35.014. 42

Цибулько Л. Г.

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИХОВНОЇ РОБОТИ З БЕЗПРИТУЛЬНИМИ

ДІТЬМИ ТА ДІТЬМИ-СИРОТАМИ В ІСТОРІЇ Й ТЕОРІЇ

ПЕДАГОГІКИ

На сучасному етапі розвитку українського суспільства перед освітянами

держава ставить завдання національного виховання молодого покоління,

формування в дітей особистісних рис громадянина України, потреби в тому,

щоб узяти участь у розбудові української держави. Це завдання освітяни ча-

стково вирішують, проте бачимо й багато труднощів. Особливо часто їх спо-

стерігаємо в роботі з такою категорією дітей, як діти-сироти та безпритульні

діти.

Питання психолого-педагогічної роботи із зазначеною категорією

дітей та молоді в різні роки розглядали П. Блонський, Я. Корчак, А. Мака-

ренко, В. Сорока-Росинський та ін., але воно залишається дуже актуаль-

ним і в наш час.

Метою цієї статті є вивчення й порівняння роботи видатних педагогів у

контексті організації виховного процесу з дітьми-сиротами та безпритульни-

ми дітьми. Для реалізації зазначеної мети застосуємо метод індукції й виділи-

мо спільні ідеї в поглядах великих педагогів, охарактеризуємо їх.

Вивчення літературних джерел з означеної проблеми дозволило встано-

вити, що до початку XX ст. в Україні не існувало явища масової безпритуль-

ності. Проблеми окремих дітей-сиріт, незаконно народжених дітей тощо ви-

рішували в межах сільської громади (якщо дитина належала до неї) або в

спеціалізованих закладах (якщо дитина мешкала в місті). Оскільки сирітство

існувало переважно як поодиноке явище й концепція гуманістичного став-

лення до кожної окремої особистості не була домінуючою в теорії та практиці

роботи педагогів, інтересу з боку психолого-педагогічної науки воно не вик-

ликало. Яскравим представником науково-педагогічної думки, який опікувався

знедоленими дітьми до XX ст., був Й. Песталоцці. Пізніше, у періоди Першої і

Другої світових війн, явище дитячої безпритульності набуло широких, катаст-

рофічних для майбутнього держави розмірів. Уаслідок були створені спеціа-

лізовані заклади для дітей, що перебували без виховного впливу батьків.

Значного успіху, суспільної значущості набув досвід виховання безпритуль-

них дітей в діяльності А. Макаренка, В. Сороки-Росинського, Я. Корчака.

Результати організованої ними виховної діяльності набули поширення серед

сучасників, досвід їх роботи постійно вивчають і сьогодні, досліджують з метою

його модернізації, апробування, запозичення й утілення в сучасний виховний

процес. Особливої актуальності це набуло в новітній Україні, коли кількість

бездоглядних і безпритульних дітей знову сягнула великих розмірів.

Аналіз педагогічних наробок Я. Корчака, А. Макаренка, Й. Песталоцці,

В. Сороки-Росинського дозволило виявити низку спільних ідей в організації

виховної роботи з дітьми-сиротами та безпритульними дітьми.

1. Вплив суспільного (громадського) життя на особистість і пове-

дінку безпритульної дитини, іншими словами, політична, громадська тощо

ситуація в країні, що безпосередньо впливає не лише на кількість безпри-

тульних дітей, але й на їх свідомість, тобто особистість, характер і поведінка

дітей відображають процеси, що відбуваються у суспільстві.

108

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

Так, вихованці В. Сороки-Росинського й А. Макаренка під впливом со-

ціально-політичної ситуації в країні «гралися» у революціонерів або в опо-

зиційні маргінальні верстви (наприклад, злодії), а їхнє перевиховання ґрунту-

валося на модних тоді соцзмаганнях. Пізніше Я. Корчак зазначив, що всі ди-

тячі хвороби, негаразди, життєва невлаштованість є наслідками їхнього жит-

тя й виховання – «у зміненому суспільстві і дорослі, і діти поводитимуться

інакше» [1, с. 8].

2. Індивідуальний підхід до кожного вихованця як вихідний принцип

організації виховання. Й. Песталоцці, не виділяючи цього принципу окремо,

подає однак у своїх працях повну, детальну, особистісно зафарбовану харак-

теристику кожного зі своїх вихованців, ураховує в роботі з ними, їхньому на-

вчанні й вихованні всі особливості, інтереси, прагнення дітей [3, с. 179].

Широко пропагував Я. Корчак індивідуальний підхід до дитини, коли кож-

ний вихованець є унікальним і неповторним, з власними потребами, запита-

ми, особливостями поведінки та психічних процесів, що обов’язково потрібно

враховувати вихователям. Педагог уважав, що в жодному разі не можна по-

рівнювати дітей або застосовувати до них однакові методи і впливи; кожну

дитину слід глибоко вивчити, «пізнати», щоб, отримавши всі права, вона зро-

била менше помилок [1, с. 34].

А. Макаренко, покладаючи основні виховні функції на колектив, а не на

особистість, однак достеменно знав кожного свого вихованця, відповідно з

кожним по-різному й вибудовував стосунки. Змістом діяльності вихователя

вважав добре знання складу своїх загонів, особливостей характеру кожного

вихованця, його прагнення та перспективи. При цьому обов’язковим для кож-

ного вихователя було вести щоденник, де описували спостереження, випад-

ки, бесіди, кризи, рух уперед кожної дитини [2, с. 123].

3. Система виховання дітей має ґрунтуватися на їх власній актив-

ності й самодіяльності. Цей принцип, на думку В. Сороки-Росинського, про-

диктували самі вихованці: «Безпритульні дуже виразно доводили .., що вони

не хочуть бути лише пасивними об’єктами чиїхось педагогічних впливів, а хо-

чуть самі активно, «власноруч» знайти собі місце в житті» [4, с. 165].

Я. Корчак закликав лише залучити дитину до справжнього життя, не спро-

щуючи й не ускладнюючи його, адже дитина – це не майбутня людина, а су-

часна. Метою впливу дорослого на розвиток дитини, за Я. Корчаком, має бути

прагнення допомогти дитині орієнтуватися в навколишньому світі, тобто бути

соціально компетентною. Головним у вихованні дитини Януш Корчак уважав

її власну активність, її інтереси – «виховання без участі дитини не буває» [1,

с. 19].

4. Спільною базовою формою роботи, яка безпосередньо витікає з по-

переднього принципу, була обов’язкова організація в закладі дитячого са-

моврядування. При цьому педагоги вважали, що це позитивно вплине на

формування дитячої компетентності в різних сферах майбутнього життя: ви-

робничій, сімейній, громадській, а також допоможе в згуртуванні дитячого й

педагогічного колективу. Так, В. Сорока-Росинський найважливішим у вихо-

ванні будь-якого шкільного колективу вважав подолання протистояння

учнів та педагогів, яке завжди існує: «Ми» – це учні, «вони» – це вчителі –

така коротка формула цього протистояння» [4, с. 181]. Такий поділ, напевно,

побутує майже в кожній системі «діти – дорослі», але в стосунках з безпри-

тульними дітьми він зумовлений об’єктивною реальністю, адже є одним із

109

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

компонентів вуличної, злочинної моралі, за якою всі, крім членів цього угру-

пування, є потенційними ворогами. Усередині ж угрупування – кругова пору-

ка («своїх не можна видавати»), тому діти найбільше бояться бути так звани-

ми «стукачами, лягавими» і насторожуються за будь-якої спроби дорослого

наблизитися до них ближче, ніж дозволено законами групи. Водночас вихо-

ванці «школи Достоєвського» перебували в підлітковому віці, який характе-

ризується прагненням свободи й самостійності аж до негативізму. Долати це

В. Сорока-Росинський пропонує за допомогою максимальної передачі гос-

подарювання в школі до рук дітей. Так, у «школі Достоєвського» в розпоряд-

женні дітей (але під контролем дорослих) були навіть кухня, склад, гардероб.

Дітей залучали до всіх сфер діяльності, аби вони відчували себе співробіт-

никами, рівними – не об’єктами, а суб’єктами виховного процесу. А. Мака-

ренко вирішив цю проблему, створивши в колонії імені Горького «раду ко-

мандирів», тут не було «ми» і «вони», було тільки «Ми», що й сприяло яскра-

вим результатам. Тому критерієм виховної роботи в школі В. Сорока-Росинсь-

кий уважав саме присутність або відсутність такого протистояння дитячого

та дорослого колективів [4, с. 225].

У притулку для дітей-жебраків та бідних селянських дітей («Заклад для

бідних») Й. Песталоцці такої організаційної форми роботи, як самоуправлін-

ня, ще не існувало, але його окремі елементи вже були наявні. Так, за дору-

ченням діти навчали дітей, що давало змогу розвинути в них те, що сам

Й. Песталоцці називав «духом сімейної та громадянської мудрості, відчуття

батьківства, материнства, братства». Цей же дух підкреслював у своїй праці

А. Макаренко: організація взаємодії дітей різного віку дає більший виховний

ефект, оскільки є природною умовою постійного нагромадження й передачі

досвіду старших поколінь. Водночас старші діти оволодівають навичками та

якостями майбутнього сім’янина: увага до людини, великодушність, вимог-

ливість, відповідальність [3, с. 31].

5. Ще однією спільною і для А. Макаренка, і для В. Сороки-Росинського,

і для Я. Корчака була ідея щодо введення певних пільг, відзнак для заохо-

чення найбільш «успішних» вихованців. У комуні А. Макаренка існував поділ

на комунарів і вихованців. У перших існували права на полегшену відпустку,

отримання особисто зароблених грошей, посаду, носіння значка відзнаки,

голосування та ін. У республіці ШКІД В. Сороки-Росинського вихованців по-

діляли на п’ять розрядів, як на виробництві, які відповідно користувалися

різними пільгами та заохоченнями. Таким чином, було вирішене специфічна

проблема покарання та заохочення. До першого розряду належали ті, хто не

мав жодного зауваження в «літописі» школи протягом чотирьох тижнів; до

п’ятого – хто був помічений у крадіжках, насильстві над слабшими та ін. У

«Домі сиріт» Я. Корчака також були запроваджені звання для кращих дітей,

яких призначали на зборах вихованців: «ці звання вчать підніматися вгору,

сходинка за сходинкою, і дають радість перемоги» [1, с. 14].

Таким чином, дитяча безпритульність є позачасовою категорією, а про-

блема соціалізації – інваріантна, тобто така, яка на кожному новому етапі

виникнення безпритульності як масового явища для свого розв’язання ви-

магала єдиних принципів і змісту побудови виховної роботи; залежно від роз-

витку суспільства змінними були лише її форми. Результат такої діяльності

також був спільним – соціальна компетентна особистість, тобто повноцін-

ний, успішний у всіх сферах життєдіяльності громадянин.

110

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

Подальші розробки в галузі проведеного дослідження, на наш погляд,

повинні бути спрямовані на аналіз соціально-психологічних особливостей

дітей-сиріт та розробку форм і методів організації соціально-педагогічної

роботи із зазначеною категорією дітей.

Література

1. Корчак Я. Як любити дітей / Я. Корчак. – К. : Рад. шк, 1976. – 160 с.

2. Макаренко А. С. Воспитание гражданина : сборник / А. С. Макаренко ;

сост. Р. М. Бескина, М. Д. Виноградова. – М. : Просвещение, 1988. – 304 с.

3. Песталоцци И. Г. Избранные педагогические сочинения : в 2-х т. /

И. Г. Песталоцци ; под ред. В. А. Ротенберг, В. М. Кларина. – М. : Педагогика,

1981. – Т. 1. – 266 с.

4. Сорока-Росинский В. Н. Педагогические сочинения / В. Н. Сорока-

Росинский ; сост. А. Т. Губко. – М. : Педагогика, 1991. – 240 с.

* * *

Цибулько Л. Г. Організація виховної роботи з безпритульними

дітьми та дітьми-сиротами в історії й теорії педагогіки

У статті вивчено досвід практичної роботи видатних вітчизняних і зару-

біжних педагогів в контексті організації виховного процесу з дітьми-сирота-

ми. Автор визначив спільні та відмінні в педагогів погляди на виховання цієї

категорії дітей та розкрив форми й методи, які використовували в роботі з

безпритульними вихованцями.

Ключові слова: діти-сироти, безпритульні вихованці, виховна робота,

педагоги.

Цибулько Л. Г. Организация воспитательной работы с беспризор-

ными детьми и детьми-сиротами в истории и теории педагогики

В статье изучен опыт практической работы выдающихся отечествен-

ных и зарубежных педагогов в контексте организации воспитательного про-

цесса с детьми-сиротами. Автором определено общие и отличные у педаго-

гов взгляды на воспитание данной категории детей и раскрыты формы и

методы, которые использовали в работе с беспризорными воспитанниками.

Ключевые слова: дети-сироты, беспризорные воспитанники, воспитатель-

ная работа, педагоги.

Tsybulko L. G. Оrganisation of educational work with homeless

children and children-orphans in history and the pedagogics theory

In article experience of practical work of outstanding domestic and foreign

teachers in a context of the organisation of educational process with children-

orphans is studied. By the author it is defined the general and excellent sights at

teachers on education of the given category of children and forms and methods

which those used in work with homeless pupils are opened.

Key words: children-orphans, homeless pupils, educational work, teachers.

Стаття надійшла до редакції 17.05.2011 р

Прийнято до друку 26.08.2011 р.

111

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

Відомості про авторів

Алєксєєнко Т. Ф., кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач

лабораторії соціальної педагогіки Інституту проблем виховання НАПН

України.

Бондаренко В. В., аспірант кафедри соціальної педагогіки Лугансь-

кого національного університету імені Тараса Шевченка.

Дмитренко Т. О., доктор педагогічних наук, професор кафедри со-

ціальної педагогіки Харківської державної академії культури.

Калько Р. М., викладач кафедри теорії та практики перекладу фа-

культету іноземних мов Луганського національного університету імені

Тараса Шевченка.

Караман О. Л., кандидат педагогічних наук, доцент, докторант кафед-

ри соціальної педагогіки Луганського національного університету імені

Тараса Шевченка.

Кечик О. О., аспірантка кафедри соціальної педагогіки Луганського

національного університету імені Тараса Шевченка, викладач іноземної

філології Лисичанського педагогічного коледжу.

Краснова Н. П., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри со-

ціальної педагогіки Луганського національного університету імені Тара-

са Шевченка.

Коношенко Н. А., здобувачка кафедри педагогіки Слов’янського

державного педагогічного університету, керівник творчої студії санаторно-

оздоровчого центру соціальної реабілітації дітей-сиріт та дітей, позбав-

лених батьківського піклування «Смарагдове місто» (м. Святогірськ

Донецької області).

Коленіченко Т. І., викладач кафедри теорії та технології соціальної

роботи Національного педагогічного університету імені М. П. Драгома-

нова.

Мотунова Н. В., асистент кафедри соціальної педагогіки Лугансь-

кого національного університету імені Тараса Шевченка.

Ткаченко В. В., старший викладач фізичного виховання кафедри со-

ціології та суспільних дисциплін Донецького інституту психології і підприєм-

ництва.

Овчиннікова М. М., старший викладач фізичного виховання Донець-

кого інституту психології і підприємництва.

Цибулько Л. Г., доцент кафедри педагогіки Слов’янського держав-

ного педагогічного університету.

Чеботарьова О. В., аспірантка кафедри педагогіки Східноукраїнсь-

кого національного університету імені Володимира Даля.

Юрків Я. І., кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри

соціальної педагогіки Луганського національного університету імені Та-

раса Шевченка.

112

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

Підписано до друку рішенням Вченої ради

ЛНУ імені Тараса Шевченка (протокол № 1 від 26.08.2011 р.)

Засновник і

видавець —

Державний заклад

«Луганський

національний

університет

імені Тараса Шевченка»

Заснований у 2003 році.

Свідоцтво про державну реєстрацію

КВ № 14440-3411ПР від 14.08.2008 р.

Виходить чотири рази на рік

українською, англійською

та російською мовами.

РЕДАКЦІЙНІ ВИМОГИ

до оформлення статей для науково-методичного журналу

«Соціальна педагогіка: теорія та практика»

Головний редактор: Харченко С. Я.

Редакційна колегія:

Бех І. Д., доктор психологічних наук, академік НАПН України;

Ваховський Л. Ц., доктор педагогічних наук;

Звєрєва І. Д., доктор педагогічних наук;

Капська А. І., доктор педагогічних наук;

Коваль Л. Г., доктор педагогічних наук (США);

Курило В. С., доктор педагогічних наук, дійсний член НАПН України;

Лактіонова Г. М., доктор педагогічних наук;

Міщик Л. І., доктор педагогічних наук;

Муравйова-Апостол Е. (Швейцарія);

Песоцька О. П., кандидат педагогічних наук (заступник головного редактора);

Хриков Є. М., доктор педагогічних наук;

Чиж О. Н., доктор педагогічних наук.

Коректор: Мілєва І. В.

Журнал внесений

до переліку наукових

фахових видань України

(педагогічні науки).

Постанова президії

ВАК України

від 14 жовтня 2009 р.

№ 1-05/4

Здано до склад. 26.07.2011 р. Підп. до друку 26.08.2011 р. Формат 60х84

. Папір офсет.

Гарнітура Arial Cyr. Друк офсет. Ум. друк. арк. 13,02. Наклад 500 прим. Зам. № 131.

Зміст статті викладається за планом: постановка проблеми

в загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими чи

практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публі-

кацій, у яких започатковано розв’язання цієї проблеми та на які

спирається автор; виділення не вирішених раніше частин загаль-

ної проблеми, яким присвячене означена стаття; формулювання

цілей статті (постановка завдання); виклад основного матеріалу

дослідження з певним обґрунтуванням отриманих наукових ре-

зультатів; висновки з цього дослідження й перспективи подаль-

ших розвідок у цьому напрямку. Усі перелічені елементи по-

винні бути стилістично представлені в тексті, але графічно виді-

ляти їх не треба.

Стаття повинна супроводжуватися рецензією провідного

фахівця (доктора, професора).

Для оперативного зв’язку редактора з авторами слід су-

проводжувати статтю відомостями про автора, де повинні бути

повністю вказані прізвище, ім’я, по батькові, посада, учений

ступінь, учене звання автора, поштова адреса, службовий і (або)

домашній телефон.

Стаття подається роздрукованою на папері в одному при-

мірнику з обов’язковим додатком диска, перевіреного на

відсутність вірусів. Формат копії файлу — RTF.

Рукопис статті (не більше 15 сторінок) друкується на арку-

шах формату А4 кеглем 14 гарнітурою Times New Roman. Для

підготовки рукопису, як правило, використовується текстовий

процесор MS Word 6.0–7.0 (Під Windows 95). Поля: верхнє – 2 см,

нижнє – 2 см, ліве – 3 см, праве – 1,5 см. Міжрядковий інтервал

– полуторний.

Інформація про УДК розташовується у верхньому лівому

кутку без відступів (шрифт нежирний).

Посилання на цитовані джерела подаються у квадратних

дужках після цитат. Перша цифра – номер джерела в списку

літератури, що додається до статті, друга – номер сторінки,

наприклад: [1, с. 21].

Література й при необхідності примітки подаються в кінці

статті після слова «Література» в порядку цитування й оформ-

люються відповідно до загальноприйнятих бібліографічних ви-

мог, що висуваються при оформленні кандидатської або док-

торської дисертації. Бібліографічні джерела подаються з абзацу;

ім’я автора (або перше слово назви) виділяється жирним. Зразок

оформлення літератури:

Література

1. Безпалько О. В. Організація соціально-педагогічної

роботи з дітьми та молоддю у територіальній громаді: теорети-

ко-методичні основи : монографія / О. В. Безпалько.— К. :

Наук. світ, 2006. — 363 с.

2. Стишов О. А. Українська лексика кінця ХХ століття (на

матеріалі мови засобів масової інформації) / Олександр Анато-

лійович Стишов. — 2-ге вид., переробл. — К. : Пугач, 2005. —

388 с.

3. Бурдіна С. В. Система підготовки магістрів управління

освітою у вищих навчальних закладах США : автореф. дис. на

здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.06. «Теорія

і методика управління освітою» / С. В. Бурдіна. — Луганськ,

2008. — 20 с.

4. Рижанова А. О. Розвиток соціальної педагогіки в со-

ціокультурному контексті : дис. … д-ра пед. наук : 13.00.05 /

Рижанова Алла Олександрівна. — Луганськ, 2005. — 442 с.

Статтю закінчують 3 анотації обсягом 8 рядків українсь-

кою, російською та англійською мовами із зазначенням прізви-

ща, імені та по батькові автора, назви статті та ключовими слова-

ми (3–5 термінів).

Статті, що не відповідають установленим вимогам оформ-

лення й подання, не розглядаються й не публікуються. Редакція

зберігає за собою право на редагування та скорочення статей.

Видавець

Видавництво Державного закладу

«Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

вул. Оборонна, 2, м. Луганськ, 91011. Тел./факс: (0642) 58-03-20.

e-mail: alma-mater@list.ru

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3459 від 09.04.2009 р.

Обкладинка надрукована ТОВ «Лугань-Поліграф»

вул. Лермонтова, 1-5, м. Луганськ, 91055. Тел: (0642) 71-64-31.

Свідоцтво про державу реєстрацію № 100154384.