Журнал - Cоціальна педагогіка: теорія та практика 2011 №03

Подождите немного. Документ загружается.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

дітей експериментальної групи: їх використання сприяло зменшенню членів

експерименту з низьким рівнем фізичної готовності в школі-інтернаті на

13,21%. На початку експерименту фізично не розвинутих дітей було 26,41%,

а в кінці – 13,20%. У контрольній групі цей показник погіршився на 17,82%.

7. За результатами впровадження спеціальних умов організації соціаль-

ної активності дітей-сиріт засобами фізичного виховання існує наявність знач-

ної кількості учнів, які виявляють середні рівні сформованості психосоці-

ального (51,54%), морального (52,2%) та фізичного здоров’я (54,08%).

8. Якісний стан фізичного виховання учнів у школі-інтернаті позитивно

впливає на сформованість у вихованців належного рівня фізичного, мораль-

ного та психосоціального здоров’я, що, у свою чергу, сприяє соціальній адап-

тації дітей-сиріт, інтеграції їх у соціум як повноцінних особистостей.

9. Реалізація експериментальної «Педагогічної моделі детермінантів

соціальної адаптації дітей-сиріт» й спеціальної програми реально сприяла

розв’язанню проблеми об’єктивного зв’язку рухової активності та соціальної

адаптації учнів навчальних закладів інтернатного типу.

Перспективними напрямами подальшого вирішення зазначеної пробле-

ми має стати оптимізація системи фізичного виховання в установах інтер-

натного типу в напрямі забезпечення соціальної адаптації дітей-сиріт.

Література

1. Капська А. Й. Соціальна педагогіка : підручник / А. Й. Капська. – К. :

Центр навч. л-ри, 2003. – 256 с.

2. Сорочинська В. Є. Організація роботи соціального педагога : навч.

посіб. / В. Є. Сорочинська. – К. : Кондор, 2005. – 198 с.

3. Мустаева Ф. А. Основы социальной педагогики : учебник для студ.

пед. вузов / Ф. А. Мустаева – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Академ. проект;

Екатеринбург : Деловая книга, 2002. – 416 с.

4. Звєрєва І. Д. Соціальна педагогіка: теорія і технології : підручник /

І. Д. Звєрєва. – К. : Центр навч. л-ри, 2006. – 316 с.

5. Арєф’єв В. Г. Фізична культура в школі (молодому спеціалісту) : навч.

посіб. для студ. навч. закл. ІІ – ІV рівнів акредитації / В. Г. Арєф’єв, Г. А. Єди-

нак. – 3-є вид., перероб. і доп. – Кам’янець-Подільський : ПП Буйницький

О. А., 2007. – 248 с.

6. Дыхан Л. Б. Педагогическая валеология : учеб. пособие для студ.

пед. вузов / Л. Б. Дыхан, В. С. Кукушин, А. Г. Трушкин. – М. : ИКЦ «МарТ»;

Ростов н/Д : Изд. центр «МарТ», 2005. – 528 с.

7. Вознюк Н. М. Етико-педагогічні основи формування особистості : навч.

посіб. / Н. М. Вознюк. – К. : Центр навч. л-ри, 2005. – 196 с.

* * *

Овчиннікова М. М. Загальна характеристика результатів впливу

фізичного виховання на рівень соціальної адаптації дітей-сиріт в

умовах шкіл інтернатного типу

У статті наведено результати впливу фізичного виховання на рівень со-

ціальної адаптації дітей-сиріт в умовах шкіл-інтернатів, де детермінантами

були психологічні, діяльнісні та ціннісно-нормативні чинники впливу на осо-

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

бистість учня; визначено провідні педагогічні та соціальні умови, які сприяли

формуванню у вихованців психосоціального, морального та фізичного здо-

ров’я.

Ключові слова: детермінанти соціальної адаптації, діти-сироти, психосо-

ціальне, моральне та фізичне здоров’я, школа-інтернат, фізичне виховання.

Овчинникова М. Н. Общая характеристика результатов влияния

физического воспитания на уровень социальной адаптации детей-

сирот в условиях школ интернатного типа

В статье представлены результаты влияния физического воспитания

на уровень социальной адаптации детей-сирот в условиях школ-интернатов,

где детерминантами были психологические, деятельностные и ценностно-

нормативные факторы влияния на личность ученика; определены ведущие

педагогические и социальные условия, которые способствовали формиро-

ванию у воспитанников психосоциального, морального и физического здо-

ровья.

Ключевые слова: детерминанты социальной адаптации, дети-сироты,

психосоциальное, моральное и физическое здоровье, школа-интернат, фи-

зическое воспитание.

Ovchinnikova M. М. Common description of results of influencing of

physical education is on the level of social adaptation of children-orphans

in the conditions of schools of boarding of type

In the article the results of influencing of physical education are presented on

the level of social adaptation of children-orphans in the conditions of schools-

boarding-schools. Determinant’s of social adaptation of children-orphans at school

boarding-school facilities of physical education were psychological, valued-

normative factors of influence on personality of student; leading pedagogical and

social terms which was instrumental in forming for the pupils of social, moral and

physical health.

Key words: determinant of social adaptation, children-orphans, school-

boarding-school, physical education.

Стаття надійшла до редакції 01.04.2011 р

Прийнято до друку 26.08.2011 р.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

УДК 369. 646: 058. 86

Ткаченко В. В.

ОЦІНКА СТУПЕНЯ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТОВАНОСТІ

ДІТЕЙ-ІНВАЛІДІВ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ФОРМУЮЧОГО

ЕКСПЕРИМЕНТУ

Надання дієвої допомоги кожній дитині з обмеженими можливостями –

невідкладне завдання сучасного суспільства, тому багато практиків та до-

слідників (соціальної допомоги, соціальної педагогіки, соціальної роботи та

багато інших) шукають шляхи оптимального розв’язання проблеми їх соціаль-

ної адаптації.

Складність цього завдання полягає в тому, що соціальна адаптація ди-

тини-інваліда є і процесом, і умовою її соціалізації, а сам процес соціалізації

є процесом взаємодії особистості та суспільства [1, с. 15].

У цьому процесі дитина з обмеженими можливостями постає і об’єктом

(тому що випробовує на собі вплив суспільства та його соціальних інститутів),

і суб’єктом (тому що ставить собі певну мету та обирає засоби для її досяг-

нення) процесу соціалізації. Це по-перше. По-друге, мотивація дитини-інва-

ліда до соціальної адаптації в суспільство залежить від умов її існування та

соціального розвитку [2; 3; 4; 5 та ін.].

У соціальній педагогіці соціальний розвиток розуміють як результат дії

двох його складових: 1) навчання – формування в дитини (у нашому випадку

соціальних – авт.) знань на рівні самоцінних та 2) виховання – організація

власної діяльності (тобто і самоорганізація, і самореалізація – авт.) відпо-

відно до цих знань. Також на це вказує К. Манхейм: «…соціальна освіта фор-

мує не людину загалом, а людину в певному суспільстві та для певного сус-

пільства...» [6].

Інша дослідниця проблем соціальної педагогіки А. Капська зазначає:

«…самореалізація визначається не стільки потенційними можливостями,

яких у здорової людини більше, а тими, які індивід зумів використати» [7].

На думку М. Аверіна, «..соціальна самоорганізація здобувається упро-

довж життя під впливом соціального середовища, системи виховання, пред-

метно-практичної та особистісно-рольової діяльності людини; вона перед-

бачає процес самопізнання, самовизначення, саморозвитку та самореалі-

зації та має вирішальний вплив на формування світогляду й морально-етич-

них переконань, на практичний вияв громадянських почуттів…» [8]. Учений

згоден з К. Платоновим, який стверджує, що «самоорганізація особистості

людини виявляється в цілеспрямованості, активності, обґрунтованості мо-

тивації та плануванні діяльності, самостійності й швидкості прийняття рішень,

оцінюванні наслідків праці, почутті обов’язку» [Там само].

Таким чином, створення оптимальних умов для розвитку (та самороз-

витку) дитини з обмеженими можливостями не є запорокою її успішної адап-

тації, а лише сприятливою умовою. Без власного бажання та активності самої

дитини-інваліда, які ґрунтуються саме на її самоцінних знаннях, успішна со-

ціальна адаптація неможлива.

Одним з способів надання реальної допомоги дитині з обмеженими мож-

ливостями в напрямку її соціальної адаптації було застосування всіх складо-

вих фізичної культури та спорту (як частини загальної культури людства). Ви-

користовуючи ці складові, ми акцентували увагу дітей-інвалідів саме на місці

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

й ролі фізичного виховання в розв’язанні особистих проблем, пов’язаних з

власним здоров’ям (медичні, психічні, моральні, фізичні, реабілітаційні тощо

аспекти), освітою (фізкультурна, медична, соціальна, побутова тощо), вихо-

ванням (особисте та соціальне), власним розвитком (загальним, громадсь-

ким, професійним тощо), тобто з майбутнім життям у соціумі.

З метою оптимізації системи соціальної адаптації дітей з обмеженими

можливостями ми розробили «Модель готовності дитини-інваліда до соціаль-

ної адаптації». У цій моделі готовність дитини-інваліда до майбутнього життя

в соціумі розглянута в поєднанні трьох складових: психологічної, моральної

та практичної готовностей (Рис. 1.).

Рис. 1. Модель готовності дитини-інваліда до інтеграції в соціум

На основі цієї моделі була розроблена програма «Виклик долі», яку про-

тягом двох років упроваджували в діяльність дитячо-юнацькій спортивної шко-

ли для дітей-інвалідів, яка працює при Донецькому обласному центрі «Інвас-

порт». До занять у неї залучені вихованці спеціалізованих шкіл-інтернатів для

ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ-ІНВАЛІДА ДО ІНТЕГРАЦІЇ В СОЦІУМ

ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ МОРАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ

ПРАКТИЧНА ГОТОВНІСТЬ

Сформованість мотивів осмисленого та

корисного життя в суспільстві

Усвідомленість потреби в соціальній

адаптації

Наявність цілей щодо адаптації до умов

життя в соціумі

Наявність установок на активність у

фізкультурно-оздоровчій роботі

Достатня для певного віку розвиненість

пізнавальних процесів

Наявність самоцінних знань про

моральні норми та моральні якості

Сформованість моральних переконань

Активність у самоформуванні

морального образу «Я»

Систематичність актів моральної

поведінки

Наявність спеціальних умінь та

якостей

Наявність основних

загальнонавчальних умінь

Організаційних

Комунікативних

Контрольно-оцінних

Загальнопізнавальних

У сфері спеціальної компенсаторної,

спортивної та фізичної підготовок

У напрямі самопізнання, самооздоровлення

та самовдосконалення

У напрямі професійно-прикладної

підготовки засобами фізичної культури

У напрямі оптимальної інтеграції в соціум

як інваліда

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

дітей-інвалідів міста Донецька: № 5 для дітей з захворюванням ДЦП, № 4 для

дітей із зниженими слухом та діти із порушенням опорно-рухового апарату, що

навчаються в загальноосвітніх школах Донецька та Маріуполя.

Мета статті – висвітлити результати експериментальної перевірки впли-

ву фізичного виховання на соціальну адаптацію дітей з обмеженими можли-

востями.

Для перевірки соціального розвитку дітей з обмеженими можливостями

використано методи експертної оцінки, діагностування, опитування, аналіз

самоосвітньої та самовиховної діяльності вихованців дитячо-юнацької

спортивної школи для інвалідів.

Ураховуючи специфічність категорії досліджуваних дітей, перевірку сфор-

мованості їх відповідної готовності ми проводили за двома рівнями: дос-

татній та недостатній. Треба було врахувати, що: а) умови навчання, тре-

нування та життєдіяльності, у яких перебувають ці діти, на них впливають по-

різному; б) вихованці-інваліди займаються різними видами спорту (ігровими

чи циклічними) та в різних групах; в) з дітьми працюють різні тренери в різних

містах регіону тощо. Тому обраний варіант перевірки, який не спрямовував

на визначення середнього рівня готовності до соціальної адаптації, ми вва-

жали за доцільний.

Критеріями готовності дитини-інваліда до соціальної адаптації були:

ступінь оволодіння знаннями щодо майбутнього життя в соціумі, діяльність

дитини-інваліда в напрямі інтеграції до соціуму; її особиста та соціальна ак-

тивність щодо оволодіння вміннями та навичками корисного існування в

суспільстві.

Достатній рівень готовності до соціальної адаптації ми характе-

ризували діяльністю дитини-інваліда, яка оптимально використовує всі на-

явні розвивальні соціально-педагогічні засоби й можливості, значущі для

власного саморозвитку й уходження в соціум.

Життєдіяльність дитини-інваліда, що здійснюється за відсутністю праг-

нення до власного саморозвитку, оптимального використання в його цілях

створених соціальних умов, забезпечених тренерами й педагогами можли-

востей, указувала на недостатній рівень її готовності до соціальної адап-

тації. На діагностичному етапі експериментального дослідження за допомо-

гою зазначених критеріїв ми визначили рівні готовності дітей-інвалідів до

соціальної адаптації і в експериментальних, і в контрольних групах. Резуль-

тати цього діагностування зафіксовані в таблиці 1.

Таблиця 1.

Розподіл дітей-інвалідів експериментальних і контрольних

груп за рівнями готовності до соціальної адаптації

на початку експерименту

Психологічна

готовність

Моральна

готовність

Практична

готовність

Рівні готовності до

соціальної

адаптації

Експер.

групи

Контр.

групи

Експер.

групи

Контр.

групи

Експер.

групи

Контр.

групи

Достатній

(кількість осіб, у %)

32,79 22,82 45,45 42,39 31,81 21,73

Недостатній

(кількість осіб, у %)

67,21 77,18 54,55 57,61 68,21 78,27

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

Результати, наведені в таблиці 1, свідчать про незначну різницю між

дітьми-інвалідами експериментальних та контрольних груп у площині сфор-

мованості в них моральної готовності. У сферах психологічної та практичної

готовності різниця складає 9,97% та 10,08% відповідно. Це свідчить про

наявність у вихованців спортивної школи: по-перше, мотивів свідомого став-

лення до свого здоров’я, розвитку, існування та життя загалом, по-друге,

цільових установок на власну соціальну адаптацію, по-третє, усвідомлення

потреби в активності у фізкультурно-спортивній діяльності (ці діти вже 1 – 2

роки із задоволенням займаються у спортивній школі), по-четверте, що прак-

тичного та рухового досвіду у вихованців-спортсменів більше ніж в інших

дітей-інвалідів.

Критеріями психологічної готовності дитини-інваліда до соціаль-

ної адаптації ми вважали: усвідомлення нею потреби інтеграції в соціум,

сформованість мотивів самопідготовки до соціального життя, пізнавальну

активність у цьому напрямку, наявність цілей та самонастанов щодо осмис-

леного й корисного життя в суспільстві.

Достатній рівень психологічної готовності охарактеризований

такими параметрами: єдність емоційних переживань і розуміння особисті-

стю дитини-інваліда потреби ефективної інтеграції в соціальне життя; на-

явність у неї особистого сенсу та цілей самопідготовки до соціальної адап-

тації як основи сформованості смислотворчих мотивів активності в навчанні,

спортивній роботі та фізичному й моральному самовдосконаленні; здатність

дітей-інвалідів активно займатися самоосвітою, спрямованою на пізнання

власних можливостей та соціальну освіту; розробленість вихованцями зав-

дань-самозобов’язань та самонастанов у напрямі підготовки до соціально-

го життя.

Параметрами недостатнього рівня психологічної готовності

дітей-інвалідів до соціальної адаптації ми вважали: знання вихованцями на

інформативному рівні важливої ролі соціальної адаптації в житті інвалідів,

розуміння необхідності підготовки до неї, що без емоційного переживання не

забезпечувало глибокого усвідомлення цієї потреби й формування мотивів

активної роботи в напрямі інтеграції в соціум; активність у напрямі само-

підготовки до соціального життя на стадії споживача цінної інформації про

нього та зацікавленість засобами особистого й соціально значущого само-

вдосконалення; відсутність у дітей-інвалідів усвідомлених завдань-самозо-

бов’язань щодо осмисленого та корисного життя в суспільстві.

Згідно з цими параметрами, організаторами експерименту було визна-

чено рівні психологічної готовності дітей-інвалідів (узагальнені результати

показані в таблиці 2).

Таблиця 2.

Розподіл дітей-інвалідів експериментальних і контрольних

груп за рівнями психологічної готовності до соціальної адаптації

в кінці експерименту

Рівні психологічної

готовності до соціальної

адаптації

Кількість дітей-інвалідів

експериментальних груп

(%)

Кількість дітей-інвалідів

контрольних груп

(%)

Достатній 62,49 30,43

Недостатній 37,51 69,57

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

Як бачимо з таблиці, достатнього рівня соціальної адаптації досягли

62,5% учнів, які займаються в дитячо-юнацькій спортивній школі для

інвалідів, що на 32,76% більше ніж на початку експерименту. Відповідно в

контрольній групі цей показник склав 7,61%.

Результати аналізу ведення особистих планів соціальної адаптації вихо-

ванцями-спортсменами також допомогли у визначенні ступеня психологічної

готовності дітей-інвалідів до інтеграції в соціум. Так, запланована (і викона-

на – за спостереженнями тренера) діяльність щодо набуття побутових та

професійно-важливих умінь дівчатами (Яною Г., Кариною Т., Наталією П.)

свідчить про наявність у них не тільки цілей, а й способів їх досягнення. Вод-

ночас же час хлопців (Віктор К., Роман Г., Олександр Л.) більше цікавила

наявність конкретних умов, за допомогою яких вони б змогли досягти конк-

ретних успіхів у суспільстві.

Разом з тим перевірка тренерами знань у спортсменів, зазначених у те-

оретичному розділі особистого плану, говорить про їх активність у самостійній

роботі й самовихованні. По-своєму усвідомлюючи потребу в соціальній адап-

тації, ці діти за час навчання в дитячо-юнацький спортивній школі навчилися

не тільки проектувати цілі підготовки до неї, а й досягати їх власним спосо-

бом. Це підтвердило проведене нами серед дітей-інвалідів діагностування

мотиваторів соціально-психологічної активності особистості. Узагальнені

результати цього діагностування подані в таблиці 3.

Таблиця 3.

Розподіл дітей-інвалідів експериментальних і контрольних

груп за результатами діагностування мотиваторів соціально-

психологічної активності особистості в кінці експерименту

Вихованці-спортсмени здебільшого (68,18%) надають перевагу досяг-

ненню успіху в будь-якій діяльності. Це говорить про їх розуміння того, що

без достатньої підготовки, додаткової роботи та зусиль досягти успіху не-

можливо, тому вони бачать свої заняття в спортивній школі як сходинку на

шляху інтеграції в суспільство.

Діти, які не займаються фізкультурно-спортивною діяльністю, не усві-

домлюють важливість соціальної адаптації, не сприймають її як необхідну

для себе. Вони планують займатися соціальною адаптацією після закінчен-

ня школи (56,52%). Більшість з них не розуміють, що особистість визначаєть-

ся не тільки спілкуванням та взаєморозумінням, але й діяльністю: особис-

тою, дружньою, товариською, громадською, суспільною тощо.

Критеріями моральної готовності дітей-інвалідів до соціальної

адаптації стали: сформованість самоцінних моральних знань та переконань,

активність у самоформуванні духовно-морального образу «Я», моральна

поведінка. Для оцінки рівня моральної готовності дітей-інвалідів до соціаль-

ної адаптації ми визначили деякі її параметри.

Параметрами, що визначають достатній рівень сформованості у ви-

хованців моральної готовності, були такі: у вихованця сформовані моральні

норми та якості на особистому рівні, вони трансформувалися в його свідо-

мості на більш якісний рівень і функціонують як самоцінне новоутворення;

наявність у вихованця власного плану духовно-морального самостановлен-

ня; систематичність актів моральної поведінки з боку дітей-інвалідів.

Домінуючі мотиви

Досягнення успіху

в цілому

Прагнення

до влади

Тенденція до

афіліації

Експериментальна група, % 68,18 4,54 27,27

Контрольна група, % 30,43 13,04 56,52

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

Недостатній рівень моральної готовності визначали такі параметри:

інформованість вихованців про моральні норми та якості, значущі до особи-

стісного та соціального розвитку; ця інформація про моральні цінності не

виконує функцію особисто значущої, бо не підкріплена її емоціональним пе-

реживанням; за результатами педагогічного впливу у вихованця спостері-

гаємо окремі акти активності; у житті інтернату дитина-інвалід не завжди стає

на захист норм моралі, виявляє пасивність, припускає акти аморальної по-

ведінки.

На основі цих параметрів у кінці експерименту ми провели перевірку рівня

моральної готовності дітей з обмеженими можливостями до соціальної адап-

тації. Її узагальнені результати висвітлено в таблиці 4.

Таблиця 4.

Розподіл дітей-інвалідів експериментальних і контрольних

груп за рівнями моральної готовності до соціальної адаптації

в кінці експерименту

Аналізуючи результати таблиці 4, робимо такі висновки:

1. Вихованці-спортсмени мають кращі за своїх однокласників знання про

моральні норми та моральні якості людини. Вони більше часу проводять у

неформальних ситуаціях (тренування, збори, змагання, поїздки тощо), більше

бувають за межами навчальних закладів, спілкуються з однолітками та до-

рослими. Зауваження, настанови та заохочення тренерів щодо моральної

поведінки вони сприймають як і настанови на тренуваннях.

2. Ураховуючи, що учні старшої групи вже 3 – 5 років займаються спортив-

ною діяльністю (майже професійно), можемо говорити про їх свідоме став-

лення до власної моралі та моральні якості інших людей.

3. Про наявність сформованих моральних переконань говорить і той

факт, що кожен спортсмен має свою частину відповідальності за дії всієї ко-

манди. Тому кожен член команди повинен бути активним учасником її вдоско-

налення, а це неможливо в ситуації відсутності в кожного спортсмена мо-

ральних якостей та принципів моральної поведінки.

4. Багаторічна робота в напрямі власного вдосконалення також немож-

лива без здійснення самоконтролю. Відзначено, що у вихованців-спортсменів

виробилася звичка до постійного контролю власної діяльності й у спорті, й у

повсякденному житті. Кількість актів моральної поведінки вихованців-спорт-

сменів на 24,9% вища за відповідність актів в інших однокласників (72,72%

проти 47,82 відповідно).

5. Керована тренерами робота вихованців у напрямі формування фізич-

них умінь та якостей сприяла розвитку їх самосвідомості. Відповідальність

вихованця за свою діяльність перед тренером, командою, друзями перево-

дила свідомість дитини-інваліда з понять «Я – інвалід», «Я цього ніколи не

зможу зробити», «Я нікчема» тощо на усвідомлення інших категорій: «Ми –

команда», «Ми – спортсмени», «Ми повинні перемогти», «Я зможу це зроби-

ти», «Я це зробив». Це підтверджують і кількісні результати перевірки мо-

ральної готовності до соціальної адаптації дітей-інвалідів. Діти, які займа-

ються спортом, на 20,16% більш активні в самоформуванні морального об-

разу «Я», ніж ті, що не займаються фізкультурно-спортивною діяльністю.

Рівні моральної готовності

до соціальної адаптації

Кількість дітей-інвалідів

експериментальних груп (%)

Кількість дітей-інвалідів

контрольних груп (%)

Достатній 67,04 42,39

Недостатній 32,95 57,61

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

Практичну готовність дітей-інвалідів до соціальної адаптації ми

визначали за такими критеріями: сформованість у вихованців основних за-

гальнонавчальних умінь, наявність спеціальних умінь та якостей, важливих

для організації процесу самопізнання, самооздоровлення й самовдоскона-

лення в напрямі оптимальної інтеграції в соціум як інваліда.

Розглядаючи заняття дітей-інвалідів у спортивній школі як засіб підго-

товки до життя в суспільстві, організатори експерименту приділяли багато

часу для формування їх практичної готовності до соціальної адаптації, під

якою ми розуміли цілісну сукупність певних практичних умінь та навичок. Ми

визначили параметри практичної готовності дітей-інвалідів до соціальної

адаптації в суспільстві.

Достатній рівень практичної готовності. Дитина-інвалід внутрі-

шньо приймає як особисті цінності основні загальнонавчальні вміння – орга-

нізаційні, пізнавальні, комунікативні та контрольно-оцінні. У різних видах діяль-

ності вона систематично виявляє сформованість усього комплексу спеціаль-

них умінь та якостей у напрямі самопізнання, самооздоровлення, самовдос-

коналення, професійно-прикладної підготовки засобами фізичної культури та

спорту, оптимальної інтеграції в соціум та у сферах спеціальної компенса-

торної й спеціальної фізичної підготовок. Їй властиві здатність до самоконт-

ролю в різних видах практичної діяльності та корекції власних дій відповідно

до специфіки поставлених завдань.

Недостатній рівень. У дитини-інваліда сформовані лише деякі загаль-

нонавчальні вміння, як правило, із груп загальнопізнавальних і комунікатив-

них способів діяльності. Вона оволоділа лише окремими спеціальними вміння-

ми, здебільшого в напрямі професійно-прикладної підготовки засобами фізич-

ної культури, спеціальної, компенсаторної, спортивної та фізичної, а в менше

– у напрямах оптимальної інтеграції в соціум як інваліда, самопізнання, са-

мооздоровлення та самовдосконалення. Сформовані дитиною-інвалідом

уміння хоча і є адекватними, розроблені для виконання разом з тренером в

особистому плані підготовки до соціальної адаптації, проте вони цілком не

забезпечують подальшої діяльності, бо були сформовані за результатами

вимог педагогів навчальних закладів без достатнього рівня усвідомлення

потреби в них. Результати відповідної практичної готовності наведені в таб-

лиці 5.

Таблиця 5.

Розподіл дітей-інвалідів експериментальних і контрольних груп

за рівнями практичної готовності до соціальної адаптації

в кінці експерименту

Як можна бачити з таблиці, достатнього рівня практичної готовності до

соціальної адаптації досягли 57,38% вихованців, які займаються в спортивній

школі. Відповідного рівня в кінці експерименту досягли лише 31,52% дітей-

інвалідів, які відвідують тільки навчальні заняття в загальноосвітній школі.

Це свідчить про високій рівень сформованості в цих вихованців-спортсменів

практичної готовності.

Оволодіння дітьми-інвалідами практичними вміннями та навичками

Рівні практичної

готовності до соціальної

адаптації

Кількість дітей-інвалідів

експериментальних груп

(%)

Кількість дітей-інвалідів

контрольних груп

(%)

Достатній 57,386% 31,522%

Недостатній 42,614% 68,478

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 3, 2011

цілком залежало від їх здатності до самоорганізації особистої діяльності в

цьому напрямку. Констатуємо, що набуття ними звички до регулярних занять,

спрямованих на власний розвиток (тобто розвиток психологічного, мораль-

ного та фізичного компонентів здоров’я дитини-інваліда) у спортивній школі

допомагало учасникам експерименту підвищити рівень практичних умінь в

інших сферах життєдіяльності.

Для перевірки сформованості у вихованців-спортсменів організаційних

умінь ми використали «Експрес-діагностику організаційних здібностей». Ме-

тою її застосування було підтвердження вірогідності раніше отриманих ре-

зультатів експерименту іншими методами (насамперед методом спостере-

ження). Узагальнені результати цієї експрес-діагностики відбито в таблиці 6.

Таблиця 6.

Результати «Експрес-діагностики організаційних здібностей»

дітей-інвалідів у кінці експерименту

Достатнього рівня організаційних здібностей, згідно з результатами екс-

прес-діагностики, досягли 58,18% вихованців дитячо-юнацької спортивної

школи для інвалідів. За попереднім дослідженням (оцінка за параметрами

практичної готовності дітей-інвалідів до соціальної адаптації) цей показник

склав 57,38%. Це свідчить про достатню валідність обраної нами методики.

Водночас показник (58,18%) свідчить про достатньо високий рівень

підготовленості вихованців-спортсменів до здійснення цілеспрямованої

діяльності в напрямі інтеграції в соціум.

Підтвердження цього факту ми спостерігали, коли перевіряли особисті

плани підготовки до соціальної адаптації вихованців дитячо-юнацької

спортивної школи для інвалідів.

Це перевірка небайдужого ставлення більшості дітей-інвалідів до влас-

ної соціальної адаптації, їх прагнення до корисного існування в майбутньому

житті.

На великий жаль, не всі діти-інваліди усвідомлюють власну потребу в

соціальній адаптації. Так, перевірка особистих планів дітей-інвалідів, які не

займаються в спортивній школі, засвідчила їх байдужість до свого майбут-

нього, відсутність у них знань (іноді елементарних) у валеологічній сфері та

сфері освіти та саморозвитку.

Результати експрес-діагностики та перевірки відповідних особистих планів

показують, що 41,81% дітей-інвалідів, які навчаються в спортивній школі, не

набули достатнього рівня сформованості практичних умінь щодо соціальної

адаптації. Це зумовлює кілька причин, найважливішими з яких є такі:

а) природно, діти-інваліди перебувають на початку свого життя під гіпе-

ропікою своїх батьків, що надалі переноситься на шкільне та спортивне ви-

ховання, тому ці діти сприймають діяльність тренерів та педагогів не як засіб

співробітництва в процесі руху до адаптації, а як звичайну допомогу, без якої

вони самі не зможуть існувати;

б) у деяких вихованців спортивної школи (Христина К., Сергій Г., Іван Ф.)

є велика різниця в самомотивації до спортивної діяльності та до майбутньо-

Рівні сформованості

організаційних

здібностей

Кількість дітей-інвалідів

експериментальних груп

(%)

Кількість дітей-інвалідів

контрольних груп (%)

Достатній 58,18 27,82

Недостатній 41,81 72,17