Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

авт.), а не на організаторів цих масових заходів”. Тобто, український суд фактично

запровадив практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої держава має

позитивні зобов’язання щодо охорони зібрань, а саме – зобов’язання захищати збори, їх

уча

новами, громадськими організаціями,

партіями чи окремими

гро

той час мали проходити

дер

ки “Братства”

бул

під гаслом “Війська НАТО не пройдуть!”) проводити будь-які зібрання на

території Балаклавського району Севастополя. Термін дії

“обмеження права” у судовому

рішенні вказано не бу ьку Конституцію, яка

забороняє дискримінацію громадя ми поглядами і не передбачає

обм

сників, та права інших людей під час проведення зібрань. Окрім того, суд фактично

визнав безпідставними вимоги керівників силових стр ктур України встановити

відповідальність організаторів зібрань за дотримання громадського порядку учасниками

зібрань;

3) „за своїм змістом всі масові громадські заходи як загальнодержавні, так і

регіональні (мітинги, походи, демонстрації тощо) незалежно від того, ким вони

проводяться: органами державної влади, органами місцевого самоврядування,

підприємствами, уста

мадянами – у тій чи іншій мірі порушують права та свободи інших осіб. Ці

порушення можуть полягати в забороні чи обмеженні руху транспорту, обмеженні

роботи торгівельних та інших підприємств, перевищенні допустимих шумів тощо...

Тому створення додаткових незручностей для громадян, підвищеність шуму не може

бути правовою підставою для звернення з

вимогами про обмеження прав і свобод

громадян на мирні зібрання”. Таким чином, вперше український суд визнав

безпідставною практику заборони зібрань під приводом того, що ці зібрання занадто

шумні чи створюють незручності для громадян, які не беруть у цих зібраннях участі.

У жовтні той же Шевченківський райсуд Києва не задовольнив заяву

КМДА, яка

просила заборонити мітинги як прихильників, так і противників визнання ОУН-УПА

воюючою стороною в Другій світовій війні на тій підставі, що ці мітинги мали відбутися

одночасно в одному й тому ж місці (уранці 15 жовтня на Хрещатику). Таким чином,

український суд фактично визнав незаконною домінуючу до цього часу в

країні практику

заборони контр-демонстрацій.

Втім, київська міліція не змогла запобігти сутичкам між політичними опонентами 15

жовтня і, мабуть, тому вже 21 листопада Шевченківський райсуд задовольнив заяву

КМДА і заборонив партії “Братство” проводити 22 листопада мітинг на Європейській

площі – за кількасот метрів від Майдану Незалежності, де на

жавні урочистості з

нагоди річниці “помаранчевої революції” за участю Президента

Ющенка. Щодо проведення цих урочистостей КМДА жодних претензій не мала.

Підставою для заборони знову ж таки стала небезпека (на думку КМДА й суду) сутичок

між політичними опонентами. На підставі цього рішення суду представни

и із застосуванням сили затримані 22 листопада біля приміщення Кабінету

Міністрів

України – за кількасот метрів від Європейської площі – місця, де мав відбутися мітинг.

15 липня Балаклавський районний суд міста Севастополь створив дуже “цікавий”

прецедент, “обмеживши право” однієї з партій (партія “Держава”, яка встановила

“блокпост”

ло. Це рішення суду грубо порушує українс

н за політични

еження свободи зібрань безстроково.

У багатьох випадках українські суди, розглядаючи справи щодо свободи зібрань,

порушували низку процесуальних норм. Так, Бабушкінський райсуд Дніпропетровська

провів своє засідання

22 квітня в присутності лише однієї сторони – представника

Дніпропетровського міськвиконкому, який просив заборонити мітинг СДПУ(о) з вимогами

відставки мера міста Івана Куліченка й за відсутності представника організаторів мітингу.

Відтак суд вислухав лише аргументи влади, чим порушив принципи неупередженості та

змагальності.

Без представників акції SOS також відбулося засідання Печерського райсуду столиці

7 вересня

. Суд заборонив учасникам акції встановлювати наметове містечко біля

162

VII. СВОБОДА ЗІБРАНЬ

приймальні Президента України Віктора Ющенка. На підставі цього рішення міліціонери

13 вересня це наметове містечко зруйнували. До самого моменту розгону цього зібрання

учасники SOS не здогадувалися про існування рішення суду про заборону їхньої акції.

ю статтею

розуміються позитивні зобов’язання держави захищати тих, хто реалізує своє право на

мирні збори від

страції (справа

організація „Плат з 65 по 72).

Оскільки забезпеч статтею

боку в так ража думки

ганізаторів зібрань

вже після проведення зібрань. В

усіх

міліції затримали координатора пікетування протесту проти відстрілу бродячих тварин

У багатьох випадках суд знехтував презумпцією невинуватості: рішенням судів

обмежено права громадян – тобто покарано – не за реальні порушення,

а за

“ймовірність” (на думку позивачів і суду) порушень, інакше кажучи, за порушення, які

громадяни не здійснили. Саме на цих підставах Шевченківський районний суд столиці 21

листопада задовольнив заяву КМДА і заборонив партії “Братство” проводити мітинг на

Європейській площі – за кількасот метрів від Майдану Незалежності, де на той час мали

проходити

державні урочистості з нагоди річниці “Помаранчевої революції” за участю

Президента Ющенка.

Звичайно, кожна демонстрація, марш чи інший такий захід спричиняє масу проблем

владі. Проте Європейський суд з прав людини підтвердив, що під дано

насильства супротивників

, зокрема, від контр-демон

форма „Лікарі за життя” проти Австрії, 1985, параграфи

обидві сторони здійснюють тотожне право, що ується 11

Європейської Конвенції, то коли одна зі сторін має на меті зруйнувати активність іншої,

то влада перш за все повинна забезпечити право тих, хто здійснює своє зібрання

мирно:

„Будь-яка демонстрація може дратувати чи ображати тих, хто виступає проти

ідей чи вимог, на підтримку яких вона проводиться. Проте в її учасників, тим не менш,

повинна бути можливість проводити її без побоювання застосування щодо них

фізичної сили з супротивникі : і побоювання завадили би ви ти свої

щодо

суспільно-важливих питань. У демократичному суспільстві право на проведення

контр-демонстрації не може зумовлювати обмеження права на демонстрацію.

Виходячи з цього, забезпечення істинної, ефективної свободи проведення мирних

зібрань не може полягати лише в утриманні влади від втручання: чисто негативна

концепція ролі держави суперечить предмету та меті статті 11,” – зазначено у

вказаному

вище рішенні Європейського суду з прав людини.

З огляду на це широко поширена практика заборони мирних зібрань лише на

підставі того, що на одному і тому самому місці будуть проводитися мирні зібрання двох

протилежних сторін не може бути підставою для обмеження права на мирні збори. Таку

практику можна вважати такою, що

суперечить європейським стандартам.

Рішення про обмеження права на мирні зібрання, як правило, приймаються в

переддень проведення масових зібрань, що не залишає організаторам можливості

оскаржити рішення районних судів у апеляційному порядку до початку заходу, тобто,

фактично, позбавляє їх можливості поновити своє конституційне право на мирні

зібрання.

2.6. Переслідування організаторів та учасників

мирних зібрань

Відповідно до вимог статті 11 Європейської Конвенції про захист прав людини та

основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини переслідування

осіб за їхню участь чи організацію ними мирних зібрань є порушеннями права на свободу

мирних зібрань.

Протягом 2005 року зафіксовано чимало фактів безпідставних затримань учасників

зібрань, а також переслідувань ор

випадках переслідування стосувалися опонентів влади на загальноукраїнському чи

місцевих рівнях.

13 травня біля будівлі Київської міської держадміністрації представники київської

163

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

Віталія Черняхівського. Йому закидали псування комунального майна. У Черняхівського

відібрано фотоапарат. Втім жодних офіційних звинувачень Черняхівському пред’явлено

не було.

Уже влітку Віталія Черняхівського, одного з лідерів громадської організації Форум

порятунку Києва та організаторів мітингів проти забудови столиці, яку проводив

київський міський голова, міліціонери затримали після прес-конференції, на якій

Черняхівський

крити ував політику київського мера. За ріше ня Шевченківського

райсуду Черняхівського було піддано адміністративному арешту за те, що він, начебто,

вживав нецензурну лексику в громадському місці. Проте вже наступного дня внаслідок

тиску громадських організацій та після протесту прокурора міста Києва Черняхівського

було звільнено. Також проти нього була порушена кримінальна справа за явно

надуманими обставинами. УГСПЛ надала адвоката для захисту Черняхівського, завдяки

чому він залишився на волі, а кримінальне звинувачення було загальмоване.

к н м

2.7. Бездіяльність правоохоронних органів під час нападів

м р

ліквідаці

пра

“Студентське братство

”, які протестували проти порушення Чорноморським флотом

на учасників мирних зібрань

Попри те, що представники правоохоронних органів безпосередньо у багат ох

випадках не застосовували сили проти учасників мирних зібрань, у кількох випадках ці

учасники були атаковані представниками комунальних служб, приватних охоронних

фірм, політичними опонентами або просто невідомими і зазнали тілесних ушкоджень.

При цьому міліціонери не втручалися у події і не припиняли порушень громадського

порядку.

Так, уночі проти 30 січня в Дніпропетровську група осіб, серед яких були

представники комунальних служб міста та “Молодіжного штабу Ющенка” під

керівництвом начальника управління внутрішньої політики міськвиконкому пана Квітки,

зруйнували наметове містечко, встановлене прихильниками колишнього кандидата в

Президенти Януковича на площі Леніна. Під час інциденту нападники викрали особисте

майно мешканців

містечка. Представники міліції не втручалися і спокійно спостерігали за

сутичкою.

24 лютого в Києві наметове містечко противників забудови центра міста на вулиці

Старонаводницькій було атаковане представниками однієї з охоронних фірм. Четверо

мешканців містечка потрапили до лікарні. Судового рішення про ліквідацію наметового

містечка на існувало. Міліція спокійно спостерігала за сутичкою.

7 травня в

Севастополі група українських військових за командою своїх офіцерів

атак тувала наме ове істечко, встановлене членами ПСПУ та партії "Де жава" 4 травня

на пристані на знак протесту проти присутності в севастопольському порту німецького

військового корабля. Громадяни Валерій Іванов та Василь Шарейко отримали травми.

Представники міліції, які знаходились поруч, не реагували на прохання членів ПСПУ

їх

захистити і не втрутились у події.

7 червня в Києві мешканці будинків, розташованих на розі проспекту Маяковського

та вулиці Каштанової на Троєщині, у більшості своїй – сім'ї учасників ї

чорнобильської аварії, заблокували під'їзні шляхи до майданчику, де приватне

підприємство "Рубін" розпочало будівництво спортивно-оздоровчого комплексу.

Учасники блокування мали на

руках рішення суду про зупинку будівництва. У відповідь

цівники недержавної охоронної фірми "Спрут" застосували до пікетувальників палиці

та слізогінний газ. Присутні на місці події міліціонери не втручалися. Пікетувальники

отримали чисельні ушкодження.

19 липня у Севастополі агресивно налаштовані представники проросійських

організацій з російськими прапорами накинулися на студентів з громадської організації

164

VII. СВОБОДА ЗІБРАНЬ

Російської Федерації (ЧФ РФ) українського законодавства, зірвали українські прапори і з

застосуванням насильства прогнали їх від штабу ЧФ РФ. Українська міліція не

втр

міліції, що під час концерту

лит

ми, цеглинами та пляшками в

рука

актом побиття людей відкрито лише на початку 2006 року після

чис

ріш

енції про захист прав людини та основних свобод.

Втім, мусимо констатувати позитивну тенденцію щодо рішень судів

, що стосуються

свободи зібрань, яка намітилася 20 ла свій розвиток 2005 року. Суди

першої інстанції (наприклад, Галицький райсуд Львова, Шевченківський райсуд Києва,

Баб

про на

а в т

учалася в перебіг подій.

19 листопада керівництво арт-клубу “Торба”, який знаходиться в київському районі

Виноградар, повідомило Подільське районне відділення

овського рок-гурту “Toro Bravo”, який

співає пісні антифашистського спрямування,

можуть виникнути конфлікти із місцевими “скінхедами”. У відповідь міліція

запропонувала відмінити концерт, а за інформацією свідків попросила від керівництва

клубу суму в $700 за охорону концерту. Коли ж концерт закінчився, на музикантів та

слухачів напали понад 20 “скінхедів” з металевими прута

х. Кількадесят громадян отримали

значні ушкодження і потрапили до лікарні. Міліція

з’явилася за 10 хвилин після закінчення бійки. Нікого зі „скінхедів” не було затримано.

Кримінальну справу за ф

ленних публікацій у пресі.

3. Висновки та рекомендації

Незважаючи на відсутність національного законодавства, суди переважно не

застосовують практику Європейського суду з прав людини, а використовують норми,

встановлені неконституційними рішеннями місцевих влад. Внаслідок чого більшість

ень національних судів, особливо першої інстанції, суперечать статті 11

Європейської конв

04 року і отрима

ушкінський райсуд Дніпропетровська), навіть ті, які на неконституційних підставах

(наприклад, на положеннях органів місцевого самоврядування масові заходи,

положеннях про “малі архітектурні форми”) раніше забороняли мітинги, 2005 року

почали обґрунтовувати свої рішення виключно на конституційних засадах і відмовляти

місцевим владам у задоволенні заяв про заборону мітингів.

Місцеві органи влади, правоохоронні органи та переважна більшість судів тлумачать

термін про завчасне сповіщення дуже широко. На думку багатьох з них, цей термін

повинен бути не менше 10 днів, що застосовувалося в СРСР.

Конституційний суд

визн иач в, що конкретні строки повинні бути визначені законом і мають служити гарантією

реалізації права.

Зрозуміло, що не суперечить європейській практиці норма про обов’язок

організаторів попереджувати владу про проведення публічних мирних зборів, проте,

очевидно, такі строки мають бути розумними та гнучкими. Як показує досвід,

адміністративна та судова практика часто

порушує ці вимоги і неправомірно обмежує

права громадян. У більшості рішень судів, якими було обмежено право громадян на

мирні зібрання, підставою для таких обмежень була подача організаторами масових

заходів повідомлень про них не в строк, визначений рішенням місцевих рад.

Таким чином, адміністративна практика, яка фактично склалася в Україні, забороняє

проведення

спонтанних мирних зборів, актуальність у проведенні яких, може зникнути за

декілька днів. Це, у свою чергу, не відповідає європейським стандартам з прав людини.

Суди першої інстанції в більшості випадків з до ольняю ь подання органів влади

щодо заборони проведення мирних зборів. Апеляційне ж оскарження “автоматичних”

рішень судів першої інстанції розглядається декілька місяців, що унеможливлює

ефективний захист порушеного права та його відновлення. При цьому неможливо

вимагати відшкодування шкоди за винесення судами таких рішень, оскільки

165

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

неправомірні рішення судів першої інстанції переважно скасовуються апеляційними

судами.

Констатуємо наявність великої кількості судових рішень про заборону мирних зборів

напередодні їхнього проведення, що унеможливлює оскарження такого рішення, а також

перенесення такої акції, що створює додаткові конфлікти.

ації чи інших масових акцій опозиції.

Слід також зазначити, що правоохоронні органи часто застосовують надмірну силу

щодо розгону мирних зібрань, застосовуючи до

мирних людей непропорційні до наявної

загрози заходи примусу.

Загалом влада не може встановлювати загальну заборону проведення мирних

зібрань у тих чи інших місцях. Адміністративна практика в Україні показує, що органи

місцевого самоврядування приймають окремі нормативні акти (що, до речі, не належить

до їхньої компетенції та суперечить Конституції України), якими забороняють проведення

будь-яких публічних масових мирних акцій у центрі населеного пункту. При цьому вони

відводять місця для проведення мітингів і демонстрацій на околицях міста чи стадіонах,

що суперечить самій сутності права на мирні збори.

З огляду на це необхідно законодавчо запровадити правові засоби захисту на

мирні зібрання.

Рекомендації:

1. Розробити інструкції для правоохоронних органів, які б регламентували їх

поведінку під час проведення мирних зібрань.

2. Провести навчання працівників спеціальних підрозділів та патрульно-постової

служби правоохоронних органів з метою забезпечення ними громадського порядку при

проведенні мирних зібрань, охороні учасників мирних зібрань, а також підстав і умов

використання ними спеціальних засобів і

фізичної сили, а також забезпечити

незалежний контроль за реалізацією їхніх повноважень під час проведення мирних

зібрань.

3. Перекласти українською мовою рішення Європейського Суду з прав людини за

статтею 11 Європейської Конвенції захисту прав людини та основних свобод, що

стосуються свободи мирних зібрань та передати ці переклади в усі місцеві та апеляційні

суди

4. Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини, розробити навчальний

курс і провести навчання суддів місцевих і апеляційних судів усіх 27 регіонів України

щодо практики застосування статті 11 Європейської Конвенції про захист прав людини в

судовій практиці щодо подань органів влади про заборону мирних зібрань.

5. Верховному Суду України доцільно узагальнити практику рішень

судів у справах

про обмеження права на мирні збори та демонстрації.

6. Прийняти законопроект про проведення мирних зібрань, розроблений

українськими правозахисними організаціями, у якому враховується практика

Європейського суду з прав людини та позитивна практика демократичних країн.

7. Органи місцевого самоврядування та державної влади повинні скасувати свої

рішення щодо затвердження Положення про порядок

проведення мирних зібрань та

використання „малих архітектурних форм”, привести інші свої рішення у відповідність до

вимог Конституції України та статті 11 Європейської Конвенції про захист прав людини та

Держава в особі правоохоронних органів (міліції) не виконує позитивні зобов’язання

країни у відповідності до

статті 11 Європейської конвенції, зокрема, щодо створення

умов для проведення мирних зборів і забезпечення правопорядку. При найменшій,

навіть умовній, загрозі порядку, суди забороняють такі заходи, особливо коли це

стосується демонстр

166

VII. СВОБОДА ЗІБРАНЬ

основних свобод. Прокуратура України повинна опротестувати в судовому порядку такі

рішення місцевих органів влади в разі відсутності реакції з їхнього боку.

8. Уповноваженому з прав людини Верховної ради України доцільно більше уваги

звертати на порушення місцевими органами влади та правоохоронними органами права

на мирні збори.

9. Організаторам мирних зборів рекомендуємо оскаржувати в

судовому порядку

рішення судів першої інс мирні зібрання, а також

незаконні дії правоохоронних Українська Гельсінська

спілка з прав людина розглядають пріоритетні при можливості надання

пра

танції про обмеження права на

органів. Інститут „Республіка” та

такі справи як

вової допомоги.

167

VIII. Свобода об’єднань

(асоціацій)

Ситуація зі свободою об’єднань за 2005 рік суттєво не змінилася. Чинне

законодавство щодо об’єднань, прийняте в основному ще на початку 90-х років, давно

не відповідає сучасним умовам та потребам громадянського суспільства. Основними

проблемами залишаються:

– перепони при реєстрації об’єднань, включно з отриманням статусу неприбуткової

організації та відповідн

– обмеження видів діяльності об’єднань за територією та за змістом;

ення

й ро ащення їх співпраці з органами влади: хоча це питання й не

стос , проте є одним з важливих чинників

оцін

Д ї а

членів на обліку в

орга

х організацій із

все

громадських

орга

их податкових пільг;

– відсутність стимулів у законодавстві та адміністративній практиці щодо посил

звитку об’єднань та покр

ується прямо змісту права на свободу об’єднань

ки

рівня розвитку демократії в країні.

За даними ержавного комітету статистики Укра ни станом н 1 січня 2005 року в

Україні налічувалось:

– міжнародних громадських організацій – 108 (87 272 члена на обліку в

організація );

– всеукраїнських громадських організацій – 345 (523 954 члени на обліку в

організаціях);

– місцевих громадських організацій – 13 676 (5 125 498

нізаціях).

Також за цими ж даними в Україні зареєстровані осередки організацій:

– обласного значення – 4 980 (1 669 268 членів на обліку в організаціях);

– міського значення – 2 889 (569 191 член на обліку в організаціях)

– районного значення – 7 698 (1 773 121 член на обліку в організаціях);

– первинні – 105 172 (6 456 598 членів на обліку в організаціях).

Проте Мінюст надав інші дані, зокрема, щодо кількості громадськи

українським статусом. За даними Мінюсту станом на 1 січня 2006 року в Україні було

зареєстровано 2 138 громадських організацій (1 655 із всеукраїнським та 483 із

міжнародним статусом).

Звісно, дані Мінюсту не включають місцеві громадські

організації. Є взагалі сумніви, що він володіє цією інформацією. Проте слід відзначити

значну відмінність у даних щодо всеукраїнських громадських організацій: 1 655 – дані

Мінюсту та лише 345 – дані Держкомстату. Це можна пояснити лише тим, що 1310

організацій із всеукраїнським статусом просто не подають обов’язкової звітності до

Держкомстату. Тому дані Мінюсту викликають більше довіри.

Упродовж 2005 року Міністерство юстиції України зареєструвало 181 громадську

організацію, 24 політичні партії, 5 професійних спілок, 9 постійно діючих третейських

судів, 70 благодійних організацій, 13 філій, відділень, представництв

нізацій зарубіжних держав в Україні, символіку 32 об'єднань громадян, а також взяло

Підготовлено Володимиром Яворським, Українська Гельсінська спілка з прав людини.

Лист-відповідь Державного комітету статистики України № 14/2-2-04/539 від 21 вересня 2005 року на

інформаційний запит. Дані подаються за результатом узагальнення Звітів про діяльність громадських організацій

(Форма № 1 – громадська організація), що подається цими організаціями наприкінці кожного року.

Лист-відповідь на інформаційний запит №С-8566-32 від 17 квітня 2006 року за підписом заступника Міністра юстиції

Л.Горбунової. Доступний на сайті „Майдан”: http://maidan.org.ua/static/news/2006/1145867487.html.

168

VIII. РОЗДІЛ СВОБОДА ОБ’ЄДНАНЬ (АСОЦІАЦІЙ)

до відома зміни і доповнення, що внесені до статутних документів понад 250

громадських формувань. Серед зареєстрованих громадських організацій за своїми

завданнями

нізації національних та дружніх

зв'я

и ї т

"Собор"

тощ

ма подвійної реєстрації об’єднань: спочатку

Мін

м -

. а

, метою та напрямками діяльності переважають організації оздоровчого та

фізкультурно-спортивного – 31, професійного – 25, освітнього та культурно-виховного –

7 спрямування. Певну кількість серед них складають орга

зків – 7, молодіжні – 11 організації, об'

єднання ветеранів та інвалідів – 8 тощо.

У минулому році Міністерство взяло до відома зміни та доповнення до статутних

документів 58 політичних партій. Керуючись вимогами статті 18 Закону, його

представники взяли участь у роботі партійних з'їздів Ліберальної партії України,

Народного руху Україн за єдність, Парті "Реформи і порядок", Політичної пар ії

"Трудова Україна", Соціал-демократичної партії України (об'єднаної),

Української

народної партії, Української національної асамблеї, Української народної партії

о.

1. Огляд змін правового регулювання

Загалом зміни в законодавстві стосувалися двох достатньо принципових сфер:

– реєстрації об’єднань;

– шляхів співпраці об’єднань з органами влади.

Фактично в 2004-2005 році після прийняття закону про реєстрацію юридичних осіб в

Україні була запроваджена систе

істерством юстиції України, його обласними та міськими управліннями чи виконавчими

комітетами

місцевої влади (принаймні місяць за законом, а на практиці від 2 до 6 місяців),

а пізніше державним реєстратором. Ця процедура була зовсім неузгодженою й

довготривалою Наприклад, Мінюст видавав об’єднанню лише один примірник свідоцтва

про реєстрацію, проте оригінал цього свідоцтва вимагали без повернення й у державного

реєстратора – тобто в об’єднання бракувало

ще одного примірника.

Одну з таких проблем парламент ліквідував, прийнявши 22 вересня 2005 року Закон

України Про внесення зміни до статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію

юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців", яким установлено, що до реєстратора

об’єднання громадян не подають відо ості щодо організаційно правової форми. Раніше

комп’ютерна система не дозволяла

реєструвати об’єднання в разі не заповнення всієї

необхідної інформації, проте щодо об’єднань це неможливо. Тому тільки через внесення

змін до закону цю прогалину вдалося ліквідувати Але інші з лишилися.

Кабінет Міністрів України Постановою № 769 від 18 серпня 2005 року змінами до

Положення про порядок легалізації об’єднань громадян зробив жорсткішою процедуру

реєстрації: було встановлено, що при подачі документів для реєстрації об’єднання слід

також подавати й „документ, який підтверджує місцезнаходження об'єднання громадян”.

Цікаво, що закон про державну реєстрацію юридичних осіб вже не передбачає подібну

практику, і підприємницькі організації давно не зазначають своє місцезнаходження у

статуті, а тим більше не надають відповідних

документів. Проте, у Мінюсту своя позиція,

яка часом не спрямована на лібералізацію процедури реєстрації.

Верховна Рада України 8 вересня 2005 року прийняла Закон України „Про внесення

змін до статті 15 Закону України „Про об'єднання громадян”, відповідно до якого змінено

терміни реєстрації об’єднань Мінюстом (першої реєстрації):

"Заява про реєстрацію місцевої громадської організації

розглядається в 3-денний

строк з дня надходження документів. Рішення про реєстрацію або відмову в ній

Утвердження прав і свобод людини, формування громадянського суспільства і побудова правової держави – одні

з пріоритетних напрямків діяльності Мінюсту. Повідомлення Прес-служби Міністерства. Доступно на офіційному

сайті www.minjust.gov.ua.

169

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

заявнику повідомляєтьс робочого дня з дня

прийняття рішення.

тково було забрано від органу, що здійснює реєстрацію

об’є омості, що містяться в

док

фізи

другого читання протягом роботи цього складу парламенту.

я письмово не пізніше наступного

Заява про реєстрацію всеукраїнської та міжнародної громадської організації

розглядається протягом одного місяця. Рішення про реєстрацію або відмову в ній

заявнику повідомляється письмово в 10-денний строк".

Лише через 5 місяців, Постановою № 25 від 18 січня 2006 року Кабінет Міністрів

вніс відповідні зміни й

до Положення про порядок легалізації об’єднань громадян, а

до цього часу існував конфлікт норм, і фактично Мінюст застосовував норми

Положення. При цьому дода

днання, право в разі необхідності перевіряти від

ументах. Також було скасовано пункт 11 Положення щодо відмови

в реєстрації,

який не цілком узгоджувався зі статтею 16 закону про об’єднання громадян.

Загалом ці зміни є позитивними, вони скоротили й полегшили процедуру реєстрації.

Хоча уряд міг би зробити значно більше: відповідні проекти змін Постанов Кабінету

Міністрів України, що не потребували змін до законів, були підготовлені громадськістю,

проте так і залишилися

неврахованими.

Парламент 4 жовтня 2005 року відхилив законопроект № 7250 від 25 березня

2005 року „Про внесення змін до деяких законів України (у зв'язку із прийняттям

Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та чних осіб-

підприємців"). Цей законопроект фактично утверджував подвійну реєстрацію, хоча й

полегшував реєстрацію профспілок.

Лише 22 грудня 2005 року парламент прийняв закон

„Про внесення змін до

Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –

підприємців" (проект закону народного депутата В.Мусіяки № 4389-1 від 13 січня 2005

року). Проте через протести релігійних та деяких правозахисних організацій,

Президент наклав вето на закон, оскільки він фактично погіршував ситуацію і

ускладнював реєстрацію, особливо релігійних організацій. У

січні даний проект був

відх і рокилений, проте у березн 2006 у парламент знову повернувся до нього і 26

березня 2006 року прийняв цей закон у новій редакцій з урахуванням багатьох

пропозицій. Відповідно до цього закону з листопада 2007 року проблема подвійної

реєстрації буде знята.

Відповідно до закону Мінюст та його територіальні підрозділи здійснюють

реєстрацію об’єднань

та видають свідоцтво про державну реєстрацію, оформлене

державним реєстратором.

Протягом року громадськість вже вкотре з надією на нову владу домагалася

прийняття базового закону про непідприємницькі організації, зокрема, проекту закону №

0961 від 14 травня 2002 року. Парламент кілька років тому прийняв цей проект у

першому читанні за основу, проте до сих пір не

приймає його в цілому. У 2005 році

даний законопроект був у порядку денному парламенту 17 березня, 7, 8, 19, 21 та 22

квітня, 18 та 19 травня, проте так і не був розглянутий. Лише 2 червня проект був

розглянутий і, на нашу, думку необґрунтовано та надумано направлений на повторне

друге читання. При цьому Головне юридичне управління Верховної Ради України

пропонувало

взагалі скасувати цей закон і доручити Кабінету Міністрів розробити новий.

А профільний комітет парламенту щодо цього закону фактично самоусунувся від його

доопрацювання, і проект було спрямовано на підготовку до іншого парламентського

комітету – Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва і місцевого

самоврядування. Проте останній, на жаль, так і не підготував

цей проект до повторного

170

VIII. РОЗДІЛ СВОБОДА ОБ’ЄДНАНЬ (АСОЦІАЦІЙ)

2. Обмеження свободи об’єднань

Відповідно до частини 1 статті 36 Конституції України в Україні лише громадяни

мають право на об’єднання, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах

національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту

прав і свобод інших людей. Закон про об’єднання громадян та закон про правовий статус

іноз

ичних партій та громадських організацій, програмні цілі

або

о захист прав людини.

За словами начальника Управління легалізації об'єднань громадян Ніни Марченко,

Міністерство відмовило у реєс у зв'язку з тим, що не були

дот

ову в реєстрації партії з-

за п

вип

емців дозволяють іноземцям

та особам без громадянства бути лише членами

об’єднань громадян і забороняють їм створювати об’єднання, що навряд чи є

обґрунтованим обмеженням.

Частина 1 статті 37 Конституції конкретизує обмеження:

„Утворення і діяльність політ

дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу

насильницьким шляхом

, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави,

підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства,

на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і

свободи людини, здоров'я населення, забороняються.”

Нижче будуть розглянуті обмеження щодо свободи асоціацій в Україні, значна

частина яких не переслідує мету, визначену Конституцією та

статтею 11 Європейської

конвенції пр

трації 17 політичних партій

римані вимоги статті 10 Закону України "Про політичні партії в Україні" щодо збору не

менше десяти тисяч підписів громадян України не

менш, як у двох третинах районів, не

менш, як у двох третинах областей, міст Києва і Севастополя та АР Крим.

За даними

заступника Міністра юстиції Л.Горбунової у 2005 році було лише Мінюстом було офіційно

відмовлено у реєстрації близько 100 організаціям.

Слід відзначити про значну кількість

прихованих відмов чи затягувань у реєстрації, а також те, що у навіть у Мінюсті немає

точної цифри кількості відмов та їх підстав.

Найбільш резонансною стала відмова Мінюсту у реєстрації політичної партії

„Громадянська партія „Пора”. 22 лютого 2005 року засновники партії подали документи

на реєстрацію. 13 квітня Мінюст повідомив

засновників про відм

уор шень закону про політичні партії, що було, на нашу думку, аргументовано та

равдано.

Зокрема, підписи на підтримку партії були підроблені. Із 16143 Мінюст перевірив

1053 підписи. Підтвердили своє рішення про створення партії 338 осіб; 352 особи

заперечили, що ставили свої підписи на підтримку створення партії; підписи

363 осіб

перевірити виявилось неможливим оскільки за адресами, вказаними у підписному листі,

вони незареєстровані і не проживають. Мали місце випадки, коли у підписних листах

зазн , іачалися будинки вулиці населені пункти, яких не існує, чи адреси нежилих

приміщень. Пізніше була проведена додаткова перевірка підписів, що здійснювалася

разом з представниками засновників партії. З 1486

підписів громадян, що були

направлені на додаткову перевірку, свої підписи на підтримку створення партії

підтвердили 797 осіб, не підтвердили – 86, були відсутні вдома – 193, не проживають за

адресами, вказаними у підписних листах – 127 осіб. Знову виявлено недостовірні

адреси, наведені у підписних листах: відсутні квартири у будинках, зазначалися адреси

державних установ. Отже, за результатами обох перевірок

, підтвердили свої підписи на

підтримку реєстрації партії лише 1135 громадян, що становить 44,7 відсотка від

перевірених 2539 підписів.

Там же.

Лист-відповідь на інформаційний запит №С-8566-32 від 17 квітня 2006 року за підписом заступника Міністра юстиції

Л.Горбунової. Доступний на сайті „Майдан”: http://maidan.org.ua/static/news/2006/1145867487.html.

„Мін‘юст не має правових підстав зареєструвати Політичну партію Пора”. Повідомлення прес-служби Міністерства

юстиції України. Доступно на офіційному сайті Міністерства www.minjust.gov.ua.

171

Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні - 2005

Подождите немного. Документ загружается.