Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

3. Рекомендації

1. Завершити створення автоматичної системи обліку реєстрації громадян із

застосуванням кращих прикладів інших країн та дотриманням міжнародних стандартів

захисту прав людини.

2. Забезпечити захист персональних її реєстрації та пересування

з метою забезпечення таєм ння можливості незаконного

контролю пересув

у Європи 190

ання

даних особи щодо

ниці пересування та усуне

за анням особи. Це особливо стосується бази даних Укрзалізниці

щодо

власників проїзних документів (квитків) на залізничному транспорті, доступ до якої

не регламентований законодавством.

3. Відповідно до Висновк Парламентської Асамблеї Ради № щодо

вступу України до Ради Європи необхідно передати функції реєстрації громадян,

іноземців та осіб без громадянства на території країни до Міністерства юстиції України.

4. Завершити реформування законодавства в сфері

реєстрації осіб з урахуванням

позитивної міжнародної практики та закону України про свободу пересування та вільний

вибір місця проживання.

5. Доцільно розглянути питання про розширення підстав для реєстрації, а також

переглянути законодавство з метою усунення залежності реалізації прав від місця

реєстрації. Слід також спростити процедуру скасування реєстрації в приватних

помешканнях, а також

усунути взаємозалежність факту реєстрації з правом на дане

помешкання в державному та комунальному житловому фондах.

6. Удосконалити процедуру видачі посвідчення особи моряка з урахув м

положень Конституції України щодо свободи вільного пересування та чітко визначених

підстав щодо обмежень виїзду за кордон.

7. Скасувати практику обмеження виїзду за кордон осіб, що мають допуск до

державної таємниці.

8. Протягом 2006 року прийняти усі нормативні акти, передбачені Законом України

„Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” з метою

його належного застосування. Зокрема, мова йде про окремі Положення „Про центр

обліку громадян без визначеного місця проживання”, „Про будинок нічного перебування”,

„Про реабілітаційний центр”, а також штатний

розклад та посадові інструкції для даних

установ соціального захисту. Слід передбачити витрати на їхнє фінансування окремим

рядком у державному бюджеті.

192

X. Пр

аво власності

), гарантії права власності та обов’язки

вла

и, користуватися, розпоряджатися своєю

вла с

власності. Право приватної

власності є непорушним.

При с

і і в порядку, передбаченому

зако

їхньої

вар

есам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості

зем

ійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, право

пер

ть та вартість майна, що може

зна

авчими актами може бути

вста

не можуть знаходитись у власності

гром люється право

при о а п в в у

кс деталізував регламентацію права

вла

Категорія власності посідає особливе місце в суспільній свідомості й загалом у

суспільному житті. Право власності є базисом та гарантією існування ы розвитку

громадянського суспільства.

Право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і

демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено форми

власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність

усіх суб’єктів

права власності (статті 1 та 13 Конституції України

сників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України

передбачає, що кожен має право володіт

сні тю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути

протиправно позбавлений права

му ове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосовано лише

як виняток з мотивів суспільної необхідності на підстав

ном, та за умови попереднього і повного відшкодування їхньої вартості.

Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням

тості допускається лише в умовах воєнного чи

надзвичайного стану. Конфіскація

майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку,

встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності

громадян, інтер

лі.

Закон України „Про власність” закріпив основні засади права власності в Україні та

визначив

правомочності власника: передбачено можливості власника здійснювати

стосовно майна будь-які дії, що не суперечать закону, зокрема, щодо використання

майна для зд

едавати його безоплатно або за плату у володіння або у використання інших осіб.

Цей закон закріпив заборону державі безпосередньо втручатися в

господарську

діяльність суб’єктів права власності. Водночас передбачається, що при здійсненні своїх

прав та виконання обов’язків власник зобов’язаний дотримуватись моральних засад

суспільства. У законі також установлено, що склад, кількіс

ходитися у власності громадян не обмежується, крім випадків передбачених у законі.

У той же час

, також передбачено, що окремими законод

новлений спеціальний порядок набуття громадянами права власності на окремі

види майна, а також визначені види майна, які

адян. Спеціальними нормами Закону України „Про власність” регу

ватної власн сті громадян н землю, ра о приватної ласності на квартир та

інші

види майна

. Пізніше новий Цивільний коде

сності відповідно до Конституції України.

Підготовлено Максимом Щербатюком, Українська Гельсінська спілка з прав людини.

Право на мирне володіння своїм майном. Прецеденти та коментарі. – Львів: „ТеРус”, 2005. – с. 61-72.

Європейська конвенція з прав людини: основні положення; практика застосування; український контекст. –

Київ: Віпол, 2004. – с. 723-740.

193

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

Поняття права власності та його

загальні обмеження

Аналізуючи українське законодавство про власність на предмет його відповідності

європейським стандартам, насамперед Європейській конвенції про захист прав людини

та о

норма, яка визначена в першому реченні першого абзацу, встановлює

при

а в

го, у рішенні „Совтрансавто-Холдинг” проти України”

Європейський

ейській конвенції.

8/79 та

№8

п і

сновоположних свобод, зокрема, статті 1 Першого протоколу, слід акцентувати увагу

на деяких дуже важливих аспектах.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини визначає:

„Кожна фізична або юридична особа має право

мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на

умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити

в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за

користуванням

майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення

сплати податків чи інших зборів або штрафів.”

За своєю структурою стаття 1 Першого протоколу Конвенції включає в себе три

правила, які можна визначити таким чином:

– перша

нцип поваги права власності;

– друга норма, яка

міститься в другому реченні першого абзацу, стосується

позбавлення майна і встановлює для цього певні умови;

– третя норма, яка закріплена в другому абз ці, изначає право Договірних сторін,

крім іншого, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів.

У своїй практиці Європейський суд звертав увагу на те, що ці три норми є “різними

”,

але це не можна розуміти в такому сенсі, що вони не пов’язані одна з одною: друга та

третя стосуються особливих випадків посягання на право мирно володіти своїм майном і

повинні, таким чином, тлумачитись у світлі загального принципу, який закріплений у

першій нормі

Як підтвердження цьо

суд з прав людини наголосив, що ці норми органічно пов’язані між собою.

Друге і третє положення статті 1 є окремими випадками „втручання в право власності”, а

відтак вони мають тлумачитися в контексті принципу, закріпленого у першому

положенні.

Важливу роль у вирішенні конкретних питань, пов’язаних із застосуванням положень

Європейської конвенції відіграє практика Європейського суду. У контексті широкого

застосування статті 1 Першого протоколу і юриспруденції Європейського суду з цього

питання важливим є порівняльний аналіз поняття майна, що міститься в українському

законодавстві про власність та в Європ

Як свідчить

аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції

до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також:

– акції компаній (пояснення Європейського суду по скаргах № 858

589/79 “Бреймлід і Мальстром проти Швеції);

– позови ро відшкодування збитків за внутрішн м законодавством;

– рішення арбітражного органу в зв’язку зі спором (Справа Грецькі

нафтопереробні заводи “Стерн” проти Греції);

– законні розрахунки на те, що існує певне становище (Справа Компанії “Пайн

Веллі девелопментс Лтд” проти Ірландії);

Рішення Європейського суду з прав людини в справі Спорронг та Льоннрот проти Швеції від 23 вересня

1982 р.

Рішення Європейського суду з прав людини в справ „Совтрансавто-Холдинг проти України” від 22 липня

2002 року. Дивіться в Інтернеті на сайті Мінюсту: http://www. injust.gov.ua/?do=d&did=164&sid=about_int_2_1

194

X. ПРАВО ВЛАСНОСТІ

– господарські інтереси, пов’язанні з управлінням бізнесом, а також управління

клієнтурою (ділова репутація, нематеріальні активи тощо) (Справа Іатрідіс проти Греції,

Справа Ван Марле та інші проти Нідерландів)

– право на пенсію (якщо протягом якогось періоду робилися внески) (Справа

Мюллер проти Австрії) .

звичайному розумінні цього слова. Але в справі Маркс Суд

вис

истовується наступне визначення: право

власності – це право особи на річ (майно), яке вона

реалізує відповідно до закону за

своєю волею, незалежно від в ільного кодексу України). А,

отже, до об’єктів прав чі, що є предметами

матеріального світу, щодо обов'язки (стаття 179

ЦКУ

законодавства, то право власності визначається через класичну

Як бачимо поняття “власності” і “майна” в значенні статті 1 Першого

протоколу

досить широке. Це цілий спектр економічних інтересів, які потрапляють у сферу дії права

власності, включаючи рухоме й нерухоме майно, майнові та немайнові інтереси. І на

практиці поняття власності отримало доволі широке тлумачення та застосування. При

розгляді справ Хендісайд та Маркс, Суд пояснив, що різноманітні терміни відносяться до

концепції власності

ловив думку про те, що стаття 1 Першого протоколу застосовується лише до існуючої

власності тої чи іншої особи, а не до права набувати власність. Право наслідувати

власність не є майновим правом до того часу, поки воно не оскаржується. А, отже,

гарантії статті

1 Першого протоколу не приводяться в дію до того часу, поки немає

можливості заявити право домагання на власність, що є предметом спору. Правом

оберігається лише реально існуюча власність, а не право набувати власність в

майбутньому.

В українському законодавстві викор

олі інших осіб(стаття 316 Цив

а власності віднесено не тільки ре

яких можуть виникати цивільні права та

), але й майно, що визначається як особливий об

'єкт права власності, до якого

відносять окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (стаття 190

ЦКУ). Окремими видами майна вважають підприємство, як цілісний майновий комплекс

та валютні цінності. Але в той же час, розуміння об’єктів права власності в українському

законодавстві залишається дещо вужчим, що відзначається на

ефективності захисту

права власності в Україні.

Потрібно зазначити, що Європейський суд самостійно оцінює визначення терміну

„майно”, при цьому оцінка може розходитися з визначеннями й оцінками, що зазвичай

застосовуються у внутрішньому (національному) праві. Цей метод „автономного”

тлумачення широко застосовується Європейським судом. Так, у справі „Беєлер проти

Італії” від 5 січня 2000 року

суд зазначив, що поняття „майно” у статті 1 Першого

протоколу має автономне значення, яке не обмежується власністю на фізичні речі. Воно

є незалежним від формальної класифікації в національному праві: деякі інші права та

інтереси, що складають активи, можуть розглядатися, як право власності й, таким чином,

як „майно” в цілях даного положення.

Визначальними

критеріями для оцінки майна є економічна цінність, тобто грошова

його оцінка, виходячи з об’єктивних чинників, а також ознака реальності майна – майно

має бути наявним, оскільки Європейська конвенція не захищає майбутні права.

Слід також зазначити, що Європейська конвенція однаково захищає право власності

як а офізичних, т к і юридичних осіб, що част

не відбувається в українському

законодавстві. Більше того, фактично створена конкуренція цих норм при застосуванні

Цивільного кодексу (права власності фізичних осіб) та Господарського кодексу (права

власності переважно юридичних осіб). Різні норми матеріального права знаходять

подальші відмінності й у процесуальних гарантіях судового захисту права власності, що

є відмінними в господарських судах і судах

загальної юрисдикції.

Другим важливим аспектом застосування законодавства про захист права власності

є межі допустимого (розумного) втручання держави в справи власника. Якщо звернутися

до українського

195

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

фор

лу Конвенції. Третя норма цієї статті також згадує „загальні” інтереси. А,

отж

ність законної мети –

інте

берігатися між загальними інтересами суспільства та

вим

”, “Деркач та Палек проти

України”, “Шаренок

проти України”, “Кацюк проти України” та інші. І кількість таких справ збільшується із

кожним роком.

мулу: власник може володіти, користуватися і розпоряджатися майном у межах,

передбачених законом. А оскільки, закон є продуктом перш за все державної діяльності,

можна тлумачити цей принцип, як можливість використання майна на свій розсуд у

межах, передбачених державою, або в межах, передбачених державою й закріплених у

законі.

Так само вимога про те

, що будь-яке вилучення чи позбавлення власності повинно

здійснюватися в інтересах „суспільства”, напряму згадане у другій нормі статті 1

Першого протоко

е, будь-яка форма втручання в право власності незалежно від того, яка норма

поширюється на неї, повинна відповідати вимогам про

наяв

ресів суспільства.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду для того, щоб втручання в

право власності вважалось допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в

інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними

інструментами й тою метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу

власності. Розумна рівновага має з

огами дотримання основних прав особи (рішення в справі АГОСІ проти Об’єднаного

Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути

пропорційними щодо мети їх застосування.

Проблеми захисту права

на мирне володіння своїм майном

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання в

право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів,

зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влад, шляхом

прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1

Першого Протоколу забороняє будь-яке невиправдане

втручання державних органів.

Втручання має бути законним, тобто здійснене на підставі закону. При цьому під

«законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та

«передбачуваним» (foreseeable). Також закон має відповідати всім вимогам

нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього

закону в суспільстві та в окремих

осіб. «Передбачуваність» означає можливість

передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням

закону.

Розглядаючи питання захисту права особи на мирне володіння майном, необхідно

згадати позицію Європейського суду, за якою “позбавлення майна згідно із другою

нормою може бути виправданим, тільки якщо доведена, крім іншого, наявність “інтересів

суспільства

” та “умов передбачених законом”. Більше того, будь-яке втручання у

володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності. Як Суд неодноразово

зазначав, повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства

в цілому та вимогою захисту основних прав індивіда.

Найбільша кількість рішень Європейського суду з прав людини стосувалась

невиконання або тривалого невиконання рішень

національних судів, що були пов’язані із

захистом володіння своїм майном. До цієї категорії справ можна віднести рішення по суті

в справах: “Півень проти України”, “Жовнер проти України”, “Войтенко проти України”,

“Шмалько проти України”, “Науменко проти країни”, “Дубенко проти України”,

“Михайленки та інші проти України

196

X. ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Наприклад, у грудні 2005 року Європейський суд з прав людини зобов’язав Україну

виплатити 16 українцям 27,716 тисячі євро за невиконання рішень українських судів

щодо їхніх справ. Ці рішення були ухвалені щодо 14 різних справ за скаргами українців.

Вон

штів у державному бюджеті. Європейський суд визнав

пор

. Очевидно, не зважаючи на певні кроки в реформуванні, державна виконавча

слу

и” та Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2005 року № 320 „Про

утво

орган державного управління.

жби одночасно Департаменту державної виконавчої служби та

тер

и подали скарги до Європейського суду з прав людини на невиконання рішень

українських судів про виплату їм

грошових компенсацій. Держава не здійснила ці

виплати через відсутність ко

ушення прав позивачів і зобов’язав Україну виплатити їм суми від 1 до 2,720 тис.

Євро кожному.

Загалом, у 2005 році було винесено 120 рішень проти України, абсолютна більшість

яких стосується порушення права мирно володіти своїм майном.

Даний факт не викликає здивування, якщо прийняти до уваги, що за останній рік

виконавча служба України забезпечувала виконання лише 50% судових рішень, тоді як у

країнах Європи цей показник досягає 80%. Про необхідність змін у сфері державної

виконавчої служби чимало говорив екс-міністр юстиції Роман Зварич, який заявляв:

„Якщо оцінювати роботу нашої

виконавчої служби за п’ятибальною системою, то я б

вагався, чи ставити навіть двійку”.

Проблеми української виконавчої служби на місцях чимало фахівців пояснюють її

фактичним підпорядкуванням місцевій владі та незахищеним правовим статусом її

працівників

жба не служить захисту права власності громадян

Основою для реформування виконавчої служби в минулому році став Указ

Президента України від 20 квітня 2005 року № 701/2005 „Питання Міністерства юстиції

Україн

рення урядового органу державного управління в складі Міністерства юстиції

України”.

Указом Президента Кабінету Міністрів України було доручено подати пропозиції

щодо

внесення змін до відповідних актів законодавства стосовно утворення в складі

Міністерства юстиції України урядового органу державного управління з питань

державної виконавчої служби, передбачивши утворення відповідних територіальних

органів для реалізації покладених на нього завдань. Постановою КМУ утворено в складі

Міністерства юстиції України на базі органів державної виконавчої служби Департамент

державної виконавчої служби

, як урядовий

На виконання цих документів були подані до парламенту й прийняті ним два закони:

22 липня 2005 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до законів України

"Про державну виконавчу службу", а 15 липня 2005 року – Закон України "Про виконавче

провадження".

Законом визначається правовий статус Департаменту державної виконавчої

служби

та порядок призначення і звільнення його керівних та інших працівників. Департамент

державної виконавчої служби визначається як урядовий орган державного управління,

який діє в складі Міністерства юстиції України, на яке покладається реалізація єдиної

державної політики в сфері примусового виконання рішень. Також Закон визначив

питання порядку призначення і звільнення керівних та інших

працівників органів

державної виконавчої служби.

Таким чином, зміни, що відбулися в системі органів державної виконавчої служби,

вибудували чітку схему ієрархічної підпорядкованості та виключили можливість

подвійного підпорядкування регіональних та територіальних органів державної

виконавчої слу

иторіальним управлінням юстиції.

„Україна програє в Євросуді”, газета „Дзеркало тижня” № 49 (577), Субота, 17-23 Грудня 2005 року. Дивіться в

Інтернеті: http://www.zn.kiev.ua/ie/show/577/52106/

197

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

Проте систему недержавних установ виконання судових рішень так і не було

доз

ного майна у

відп

мент

не

во. При цьому,

оста

юст декілька разів уже пробував змінити цей закон, проте народні депутати

відх

гів по заробітній платні на суму близько 50 мільйонів гривень. Загалом

же

були внесені 21

жов

”. Потрібно зазначити,

що

асності інших осіб залишається, і всі вони також можуть

скар

вок, що передбачені

Законом України „Про освіту” (наприклад, відповідно до статті 57 цього закону). Про це

свідчить наступна справа.

волено, хоча давно слід докладніше вивчити це питання, з огляду на безпорадність

державної служби.

Слід зазначити, що невиконання судових рішень щодо захисту права власності не

пов’язані виключно з проблемами державної виконавчої служби, а часто пояснюються

українським законодавством.

Наприклад, можна

згадати проблему заборони продажу держав

овідності до Закону України „Про введення мораторію на примусову реалізацію

майна”. Проблема начебто проста. В Україні була поширена схема „приватизації”, за якої

за борги державного підприємства, що часто робилися навмисно, викуповувалось за

безцінь майно цих підприємств. Оскільки нормально врегулювати ці стосунки парла

міг, то просто наклав заборону на відчуження у будь-який спосіб майна державних

підприємств у рахунок боргів цього підприємства. Проте, держава є власником цих

підприємств і, встановивши подібний закон, вона фактично позбавила права власності

усіх фізичних і юридичних осіб, кому заборгувало дане підприємст

ннім не було навіть чого чекати

, оскільки борги навіть не обіцяли повернути. У таких

умовах Європейський суд з прав людини, звісно, став на сторону осіб, яким було

заборговано їхні виплати, що в розумінні Першого протоколу включається до права

власності.

Мін

иляли пропозицію, мотивуючи це державними інтересами

захисту власності, котру

ще не розікрали. А тим часом, відповідно, все далі порушувалося право власності інших

осіб.

На підставі цього Закону зараз не виконуються понад 20 тисяч судових рішень про

повернення бор

через дію цього Закону зупинено виконання 250302 виконавчих проваджень на суму

10 мільярдів гривень, що складає половину від загальної суми боргів, які залишилися

неповернутими. Європейський суд з прав людини завалений скаргами на невиконання

судових рішень з-за цього закону, оскільки це є очевидним порушенням Протоколу № 1

Європейської конвенції захисту прав людини та основоположних свобод, а також може

бути визнано й порушення статті

13 Європейської конвенції, що гарантує ефективні

засоби захисту порушених прав і свобод.

Це стало однією із причин, що в даний Закон було внесено зміни, які виводили із

цього мораторію рішення суду щодо виплати заробітної плати. Ці зміни

тня 2004 року Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів

України

щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати

звернення стягнення на майно державних підприємств та господарських товариств, у

статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, здійснюється

на загальних підставах у відповідності до вимог Закону України „Про виконавче

провадження”, тобто шляхом накладення арешту і продажу майна боржника. При цьому

проблема захисту права власності інших фізичних чи юридичних осіб, яким такі

підприємства заборгували інші, ніж заробітна плата, суми залишається актуальною,

оскільки мораторій на продаж таких об’єктів зберігається.

Проте проблема вл

житися до Європейського суду з прав людини, оскільки їхнє право власності

не може

бути захищене в країні на підставі судового рішення національного суду, позаяк воно не

виконується.

Схожою проблемою є проблема невиплати вчителям надба

198

X. ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Справа П. (м. Чернігів)

1 з поглибленим вивченням іноземних мов міста Чернігова

(спе

онного суду від 07 квітня 2003 року залишено без

змін

онання. Спочатку виконавчий документ був повернутий з причин

відс

ред вчителькою визнавався державним боргом і повинен був

відп

У и

на рахунку відповідача Державна виконавча

слу

с у

суду з прав людини зі скаргою на порушення права

вол

ва, які випливають з володіння акціями, розглядаються як один із

видів

май

У січні 2003 року громадянка Пашук Тетяна Василівна (далі Заявник), яка має

загальний педагогічний стаж понад 30 років і все своє життя працювала в середній

спеціалізованій школі №

ціаліст вищої категорії), звернулася в Деснянський районний суд міста Чернігова з

позовом про стягнення з Управління

освіти Чернігівської міської ради надбавку за

вислугу років, а також допомогу на оздоровлення в розмірі 4500 гривень.

За рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 07 квітня 2003 року з

управління освіти Чернігівської міської ради на користь Заявника було стягнуто 3068

гривень 84 копійок надбавки за вислугу років, 758 гривень 51 копійку допомоги на

оздоровлення, індексації 1037 гривень 79 копійок

, а всього 4865 гривень 14 копійок.

Згідно з ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 1 липня 2003 року

вищевказане рішення Деснянського рай

, а скаргу міського управління освіти – без задоволення. Тобто, рішення суду від 07

квітня 2003 року набуло чинності та стало обов’язковим для виконання.

Ухвалою колегії суддів судової

палати в цивільних справах Верховного Суду України

від 3 листопада 2004 року було відмовлено в задоволенні касаційної скарги управління

освіти Чернігівської міської ради на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова

від 7 квітня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 4 липня 2003

року.

17 грудня 2004 року виконавчий лист був пред’явлений Заявником у відділ

державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції міста

Чернігова для вик

утності коштів на рахунку відповідача. Після скарг виконавче провадження було

знову відкрите.

Тим часом, з-за масових скарг учителів парламент приймає Закон України „Про

реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України „Про

освіту” педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних

закладів”. Тобто, борг пе

овідно до закону погашатися протягом п’яти років рівними частинами шляхом

включення видатків відповідними законами України про Державний бюджет України,

починаючи з 2005 року, у вигляді окремих цільових субвенцій з Державного

бюджету

України для категорій працівників, що фінансується з Державного бюджету країн .

Проте на 2005 рік таких коштів у Чернігівській області виділено не було.

На підставі цього та відсутності грошей

жба вже втретє закрила виконавче провадження по цій справі.

Вичерпавши у і національні засоби захист своїх прав П. восени

2005 року

звернулася до Європейського

одіння своїм майном через невиплату їй компенсацій у розумний строк, порушення

права на справедливий суд через тривале невиконання судового рішення. При цьому

вказувалося, що держава не може фактично в односторонньому порядку змінювати

порядок виконання судового рішення, визначати

порядок сплати своїх боргів, а,

відповідно, даним національним законом порушувалося право громадянки П. мирно

володіти своїм майном.

Як уже зазначалося, стаття 1 Першого протоколу Європейської конвенції дає дещо

ширше тлумачення поняття майна, ніж те, що є в українському законодавстві. Акції та

корпоративні пра

на, що підлягає захисту механізмами Європейської конвенції.

Дана справа підтримана УГСПЛ в рамках діяльності Фонду правового захисту жертв порушень прав людини

(Фонду стратегічних справ), адвокат І.Ткач (м. Севастополь).

199

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

Аналізуючи українське корпоративне законодавство, можна навести декілька

проблем, які сьогодні значною мірою можна розглядати як результат недосконалості

регулювання права власності. Ідеться, насамперед, про захист акціонерів закритих

акціонерних товариств.

Проблема закритих акціонерних товариств стала чи не найгострішою в розвитку

поточного корпоративного законодавства. Вочевидь саме існування української моделі

закр

сно

Господарський кодекс України передбачає існування як відкритих ,

так і закритих акціонерних товариств.

Гострота проблеми ви про порядок відчуження

акцій закритого акціонерного році Закон України „Про

господарські товариства”, ні Господарський и не містять чіткої процедури

відч

якщо нт

податковуваних мінімумів доходів громадян.

Так за

дріб

їни

, який висловив

позицію кримінальної

итого акціонерного товариства, закріплене ще

в Законі України „Про господарські

товариства”, який був прийнятий у вересні 1991 року, поклало початок ескалації цього

загострення, яке виявилось й у прийнятих Цивільному і Господарському кодексах

України. Достатньо сказати, що в Цивільному кодексі України, прийнятому 16 січня 2003

року, взагалі відсутня згадка про наявність закритих акціонерних товариств. Разом з тим,

прийнятий одноча

значається невирішенням питання

товариства. Ні прийнятий у 1991

кодекс Україн

уження акцій закритого акціонерного товариства. Не передбачені також умови

компенсації

вартості власникам акцій, які може викупити акціонерне товариство в

акціонера в закритому товаристві при ненаданні йому права продати їх на свій розсуд

(будь-якій третій особі). Таким чином, усе навантаження переноситься на корпоративне

регулювання (тобто на закріплення відповідних положень у статутах). Але, як свідчить

аналіз більшості статутів закритих акціонерних товариств

, такі положення в них, як

правило, відсутні.

Не вирішене питання і про правонаступництво в зв’язку зі смертю акціонера –

фізичної особи, якій належали акції закритого акціонерного товариства. Не врегульовані

питання про можливість застави акцій у закритих акціонерних товариствах. Яскравими

прикладами порушення прав акціонерів можуть слугувати приклади з вилучення акцій у

акціонерів, у тому числі за порушення трудової дисципліни, за звільнення з роботи без

поважних причин тощо.

Якщо торкнутися проблеми функціонування відкритих акціонерних товариств, то і в

цій сфері має місце значна кількість порушень прав акціонерів. Передусім ідеться про

„розмивання” пакетів акцій. Поки що відсутні норми, які могли б надійно захистити

інтереси міноритарного акціонера. Як приклад порушення корпоративних прав у

контексті статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції можна навести справу

„Совтрансавто-Холдинг” проти України”.

Необхідно відмітити, що право на мирне володіння майном тісно пов’язане з

охороною даного права нормами цивільного, адміністративного та кримінального

законодавства.

В Україні в 2005 році мали місце

значні проблеми в тлумаченні та застосуванні

відповідного законодавства. Зокрема, було внесено зміни до Кодексу України про

адміністративні правопорушення (Закон України „Про внесення змін в Кодекс України

про адміністративні правопорушення” № 2635-IV), якими було встановлено, що крадіжка

чужого майна вважається дрібною, вартість такого майна на моме здійснення

правопорушення не перевищує трьох

нео

им чином, у відповідності до вищевказаних змін адміністративна відповідальність

ну крадіжку наступає, якщо винна особа посягала на всі форми власності, у тому

числі приватну.

Але здивування викликало пояснення Верховного суду Укра

, що дані зміни зробили неможливими встановлення

Лист ВСУ „Про деякі особливості застосування Закону України „Про внесення змін до Кодексу України про

адміністративні правопорушення” від 2 червня 2005р під №1-5/599 від 21 липня 2005 р.

200

X. ПРАВО ВЛАСНОСТІ

відп окремі правопорушення, які раніше визнавалися злочинами. Суд

дійш , що Законом здійснена часткова декриміналізація окремих злочинів,

які п е р

відальність. Поряд із цим виникли проблеми

нал

овідальності за

ов до висновку

ер дбачені ст. 185, 188, 190, 191, 193 КК Ук аїни. І більше того, до дрібних крадіжок

віднесли крадіжку, яка здійснена повторно, організованою групою, об’єднану із

проникненням в житло чи інше приміщення, якщо вартість вкраденого на момент

здійснення правопорушення не перевищує 393 грн.

А це означає, що фактично держава знімає з себе відповідальність за захист

громадян від крадіжок майна вартістю до 393 грн., оскільки знімає із них найбільш

ефективний захист – кримінальну відпо

ежної оцінки майна й, відповідно, застосування чи не застосування кримінальної

відповідальності, що фактично залишено в багатьох випадках

на вільний розсуд

правоохоронців.

Проблеми позбавлення права

мирно володіти майном

У законодавчих актах України закріплені численні випадки вилучення майна у

власників. Так, стаття 55 Закону України „Про власність” передбачає такі випадки

примусового вилучення майна:

1) вилучення майна у власника допускається при зверненні стягнення на це майно

за зобов'язаннями власника у випадках і порядку, передбачених Законом України „Про

власність”, Цивільним та Цивільно-

процесуальним кодексами України;

2) вилучення (реквізиція) майна у власника в інтересах суспільства за обставин

надзвичайного характеру (стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій) за рішенням

органів державної влади в порядку і на умовах, установлених законодавчими актами

України з відшкодуванням власнику його збитків у повному обсязі;

3) оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду

чи іншого компетентного

органу у випадках, передбачених законодавчими актами України з виплатою власникові

вартості цього майна в розмірі, встановленому законодавством;

4) безоплатне вилучення (конфіскація) майна у власника за рішенням або вироком

суду чи іншого компетентного органу, як санкція за вчинення правопорушення.

Новий Цивільний кодекс України певною мірою впорядкував питання примусового

відчуження

майна від власника. Так, стаття 321 передбачає, що особа може бути

позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише у випадках і в

порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об’єктів права власності може

бути застосоване лише, як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в

порядку, встановлених законом, та

за умови попереднього й повного відшкодування їх

вартості.

У статті 346 ЦКУ наводиться докладний перелік підстав припинення права власності.

До цього переліку включені й підстави припинення права власності, незалежно від волі

самого власника. Такими підставами, зокрема, є:

а) припине ня права власності на майно, яке за законом не може належати цій

особі;

) викупу пам'яток історії та культури;

в) викупу земельної ділянки в зв'язку із суспільною необхідністю;

г) викупу нерухомого майна в зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності

земельної ділянки, на якій воно розміщене;

д) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

У контексті Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” три неоподатковувані мінімуми доходів

громадян становлять 393 грн.

201

Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні - 2005

Подождите немного. Документ загружается.