Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД

фінансування й збільшилося до 0.27% ВВП порівняно з 0.2% у 2004 році, виділених

коштів достатньо для задоволення лише 42% потреб. Можна тільки вітати рішення про

майбутнє збільшення зарплатні суддям в три рази, але необхідно належно фінансувати

й інші потреби судів і при цьому звести джерела фінансування виключно до державного

бюджету та ліквідувати фінансування з місцевих

бюджетів і так званими „спонсорами”.

Ініційоване Юлією Тимошенко залучення спонсорів до фінансування судів явно

демонструє відсутність концептуального розуміння механізмів функціонування судової

влади та ставлення до суду як незалежної повноцінної гілки влади. До того ж

фінансування судів, як і під час режиму Л.Кучми, знаходиться під повним контролем

виконавчої влади, що

істотно порушує принцип розподілу влади.

Лише в грудні 2005 року знову ж таки Національною комісією зі зміцнення демократії

та утвердження верховенства права була розроблена Концепція

удосконалення

судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до

європейських стандартів

. Концепція отримала схвальний відгук експертів

Венеціанської комісії Ради Європи, а пізніше була схвалена Президентом через

прийняття Плану заходів на 2006 рік по реформуванню судової системи на основі

розробленої Концепції. Концепція, в першу чергу, спрямована на удосконалення системи

судів, реформування системи набору та підвищення кваліфікації суддів, зміну системи

дисциплінарної відповідальності суддів, а

також збільшення ролі самоврядування суддів

й зменшення адміністративної ролі голів судів. Концепція окремо вирішує питання

фінансування судів. Фактично уся критика цієї концепції звучить лише від суб’єктів, котрі

захищають свої власні корпоративні інтереси та незацікавлені у істотному реформуванні.

На нашу думку, дана концепція за умови її підтримки парламентом може значно

посилити

судовий захист порушених прав, і наслідки її впровадження можна буде

відчути вже наприкінці 2006 року.

Безумовним позитивом є набуття чинності з 1 вересня 2005 року Цивільно-

процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства. Наступним кроком

стало створення адміністративних судів. Можна вітати також намір поступової ліквідації

військових судів. Але загалом судова реформа гальмується невизначеністю статусу

прокуратури. Більше того, зміни до Конституції, прийняті 8 грудня 2004 року, повертають

органам прокуратури старий радянський загальний нагляд, що взагалі суперечить

створенню сильної і незалежної судової влади. Це величезний крок назад у справі

реформування прокуратури відповідно до європейських стандартів і порушення своїх

зобов’язань, наданих Україною при вступі до Ради Європи ще у

1995 р.

Взагалі усе, що стосується конституційної реформи, красномовно свідчить про повну

зневагу до Конституції та принципів верховенства права. Багато разів порушувалася

процедура внесення змін до Конституції. Схоже, нікому з українських політиків не болить,

що реформа створює алогічну конкуренцію вищих державних посад Президента і

Прем’єр-міністра в межах однієї – виконавчої –

гілки влади, фактично розриває єдність

зовнішньої та внутрішньої політики України, зазіхає на принцип колегіальної

відповідальності Кабінету Міністрів, вульгаризує принцип розділення влад. Реформа

запроваджує засади найгіршого політичного колективізму, перетворює депутатів

парламенту на голосуючі автомати, цілком залежні від волі партійних босів і лідерів

фракцій, вочевидь збільшує ризики парламентсько-президентського протистояння, різко

підсилює пряму

організаційну залежність парламенту від волі Президента. Вплив

егоїстичних інтересів потужних фінансово-промислових груп на парламент ще більше

посилиться й набуде сталого, системного характеру. Не маючи бажання піднімати рівень

своєї політичної культури до вимог хоча б діючої Конституції, нинішня політична еліта

вперто намагалася понизити рівень конституційного регулювання до своїх плутаних й

Текст Концепції доступний на сайті Мінюсту: http://www.minjust.gov.ua/?do=d&did=7306

ГРОМАДСЬКА ОЦІНКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ

короткозорих псевдодемократичних уявлень і вкотре продемонструвала недалекоглядну

політичну доцільність замість поваги до верховенства права. Після її запровадження

різко зріс й без того значний корпоративізм в політичній системі України.

6. Стеження силових служб держави за її громадянами загалом мало менші

масштаби, але все одне лишається дуже значним. Якщо у 2002 році було надано 40 000

санкцій на зняття інформації з каналів зв’язку, то за перші 9 місяців 2005 року –

приблизно 11 000. Ці неофіційні дані підтвердив 8 жовтня Святослав Піскун, тоді ще

Генеральний прокурор України, в інтерв’ю газеті „Комсомольська правда в Україні”. При

цьому він зазначив, що отримані матеріали були використані всього в 40 випадках, а в

інших країнах кількість виданих санкцій значно менша, наприклад, в США – в чотири

рази. Крім того, були численні заяви державних діячів про те, що за ними стежили та їхні

розмови прослуховувалися. Чи були ці прослуховування санкціонованими – невідомо.

Навпаки, стало

відомим, що в першій половині 2005 року СБУ здійснювала незаконне

прослуховування телефонних розмов деяких вищих посадових осіб країни, зокрема,

тодішнього Міністра юстиції Романа Зварича. Слід зауважити, що це питання було

постійним предметом уваги Президента, який неодноразово вказував на

неприпустимість незаконного стеження і підписав 7 листопада Указ № 1556 щодо

заходів, які мають цьому

запобігти.

Але, на наш погляд, силові структури не поспішають підтримати Президента.

Навпаки, відсутні будь-які інші ініціативи, що могли б зробити діяльність правоохоронних

органів підзвітними суспільству, у тому числі в питаннях контролю за інформаційним

обміном. СБУ і надалі впроваджує системи моніторингу телекомунікацій через кількох

Інтернет-провайдерів, контролюючи вже більше половини, а

в регіонах навіть більше 2/3

українського трафіку. Наказ Державного комітету зв'язку №122, який впроваджує

контроль за користувачами мережі Інтернет, і далі лишається чинним через прагнення

СБУ зберегти цю форму контролю за суспільством, хоча Міністерство юстиції України

листом від 13.10.05 зобов’язало Міністерство транспорту і зв’язку скасувати Наказ №122

від 17.06.2002 в 5-

денний термін. Проте Наказ №122 досі не скасований. СБУ вперто

опирається прийняттю законопроекту №4042-1 „Про перехоплення телекомунікацій”,

який містить гарантії проти зловживань, і внесла разом з іншими силовими структурами

до нової редакції „Зводу відомостей, що становлять державну таємницю” від 12.08.05

п.4.4.8 про засекречування статистичних показників щодо оперативно-розшукової,

контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності

. Цей пункт взагалі не буде давати

можливості отримати дані про кількість наданих санкцій на зняття інформації з каналів

зв’язку. Вихід бачиться в прийнятті парламентом законопроекту №4042-1, втілення якого

має вирішити проблему зловживань в цій сфері.

7. Право людини на захист своїх персональних даних продовжує перебувати під

загрозою.Президент своїм Указом від 10 березня ц.р. за № 457/2005 року скасував Указ

№500 від 30 квітня 2004 року про ведення Міністерством внутрішніх справ Єдиного

реєстру фізичних осіб на базі ЄДАПС. Крім того, багато повідомлялося про залучення в

минулому до виготовлення карток сумнівних бізнес-структур, в результаті чого велика

база персональних даних потрапила у приватне користування. Тим не менше, МВС,

судячи з повідомлень преси, явочним порядком практично закінчило розробку ЄДАПС на

основі єдиного багатоцільового ідентифікаційного коду особи (у якості такого коду

використаний податковий ідентифікаційний номер). Нещодавно Юрій Луценко, Міністр

внутрішніх справ України, заявив про створення картки громадянина з єдиним номером

Зокрема він сказав таке: "Ми подали пакет документів до Кабінету Міністрів... Ми

пропонуємо зробити картку громадянина України у вигляді пластикової картки зі вшитим

електронним чіпом, який буде серйозно захищено, і чіп матиме номер картки, який буде

єдиним для використання як у Податковій, так і в Пенсійному фонді. Єдиний... Але не

номер громадянина..., а картки... щоб віруючі не турбувалися... Чіп міститиме всю

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД

необхідну інформацію про людину, і крім того, у цей чіп можна буде внести інформацію

про наявність водійського посвідчення”. Впровадження цього паспорту за словами

Міністра, відкладається до закінчення виборів 2006 року. Проте видача закордонних

паспортів у вигляді пластикової картки з єдиним номером вже запроваджена. При цьому

ані базовий закон про захист персональних даних

, ані закон про створення Єдиного

реєстру так і не прийняті. Тобто, усі ці дії здійснюються не на підставі закону, як це

повинно бути у демократичному суспільстві. Звичайно, пластикові картки зручні, але їх

треба впроваджувати за законною процедурою і при цьому ніяк не можна застосовувати

єдиний багатоцільовий ідентифікаційний код. На нашу

думку, спочатку необхідно

прийняти базові закони, а потім впроваджувати посвідчення особи, дотримуючись права

на приватність.

8. Порушення свободи слова стали значно меншими. У всіх медійних секторах

наявний плюралізм думок, більшість загальнонаціональних телерадіомовників

дотримуються збалансованості в поданні інформаційних матеріалів, хоча елементи

маніпулювання інформацією залишаються. Нам не відомі факти тиску на журналістів з

боку центральної влади, державні ЗМІ поступово позбавляються традиційного для них

виключно упереджено-позитивного ставлення до влади. Слід відзначити,

що не було

встановлено жодних гарантій щодо закріплення чи розвитку цих позитивних змін.

Зауважимо також, що місцева влада в деяких регіонах й далі продовжує чинити тиск на

ЗМІ. Унаслідок зменшення тиску ЗМІ стали вільнішими від забаганок влади, хоча вони

все-таки ще залишалися під впливом влади та волі своїх власників, котрі

тісно пов’язані

із політикою. Крім того, зникнення адміністративного тиску на ЗМІ змінилося тиском

фінансовим. Унаслідок цього усі без винятки ЗМІ здійснюють поширення замовлених

матеріалів під виглядом новин чи інформації, чим підривають авторитет ЗМІ у

демократичному суспільстві та створюють справжню загрозу свободі слова. Особливо це

проявилося під час виборчої парламентської

кампанії, коли без фінансової підтримки

практично неможливо було опинитися в новинах навіть при наявності важливого

інформаційного приводу.

У цій площині варто привітати внесення парламентом змін до Цивільного кодексу

України наприкінці 2005 року, що значно розширили свободу слова. На жаль, до цього

часу не вироблено зрозумілої позиції з приводу створення суспільного мовлення та

приватизації державних ЗМІ, окрім остаточного рішення створювати систему суспільного

мовлення на базі Першого загальнонаціонального каналу (УТ-1) та Першого

національного каналу радіо.

9. Необґрунтоване засекречування й обмеження доступу до офіційної інформації

залишається проблемою. Обіцянки інформаційної відкритості, прозорості та підзвітності

влади суспільству, що давалися на Майдані під час Помаранчевої революції значною

мірою лишилися нереалізованими. Прогресу в цьому питанні важко досягнути внаслідок

відсутності у державного апарату ще з радянських часів культури відкритості і його

намагання закрити якомога більше інформації про свою діяльність. Слід

відзначити, що

застосування незаконних грифів обмеження доступу „не для друку” та „опублікуванню не

підлягає” припинилося, а Міністерство юстиції відкрило назви 295 нормативних актів

уряду з грифом „не для друку” за останні п’ять років. Самі ж тексти документів так і не

розкриті. А ось Секретаріат Президента відкрити навіть назви актів Президента з

незаконними грифами так і не наважився.

Відсутність інформаційної відкритості, прозорості та підзвітності влади суспільству,

необґрунтоване засекречування інформації й обмеження свободи інформаційного

обміну уявляються чи не найбільш небезпечними для майбутнього країни в порівнянні з

іншими порушеннями прав людини. І справа навіть не тільки в тому, що це створює

живильну атмосферу для

росту корупції. Інформаційна сфера є основою, на якій

базуються всі політичні, адміністративні, економічні та й просто будь-які рішення в царині

ГРОМАДСЬКА ОЦІНКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ

областей людської діяльності. Ці рішення будуть тим більш обґрунтованими й

ефективними, чим більше інформації буде використано для їх прийняття. Найбільш

важливі політичні рішення звичайно закріплюються на правовому рівні, фіксуються в тих

або інших нормативних актах. Таким чином, ми маємо трьохрівневу систему прийняття

рішень: інформація, політика, право. Її можна умовно зобразити у

вигляді дерева: корені,

стовбур, крона. Дерево тим більше і сильніше, чим більше розвинена у нього коренева

система. І коли на правовому (третьому) рівні приймаються акти, що забороняють або

обмежують доступ учасників проблемних політичних дискусій (другий рівень) до

інформації (до першого рівня), тоді якість політичних рішень неминуче деградує. Виникає

неприродна ситуація,

коли крона не дає власним кореням живити дерево. Особливо

часто вона має місце у випадку, коли інформаційні потоки намагається обмежувати і

контролювати виконавча влада або навіть парламентські інституції. Робиться це

звичайно з кращими намірами, проте уражені ізоляціонізмом суспільства потрапляють у

застій, їхні інтелектуальні еліти емігрують, а економічний комплекс перетворюється в

сировинний

придаток більш відкритих і тому більш динамічних сусідів. Отже, необхідно

переглянути існуючі пріоритети інформаційної політики і закріпити відкритість інформації

на законодавчому рівні.

Наведений аналіз засвідчує, що в цілому стан з правами людини в 2005 році

покращився, але це покращення не є стійким. Звичайно, не можна за рік викорінити

корупцію, вивести економіку

з тіні, змінити свідомість правоохоронців і державного

апарату в цілому. Але необхідні політична воля й постійні зусилля, спрямовані на

покращення стану з правами людини.

Необхідно удосконалити діяльність Конституційного суду України, зокрема, через

впровадження інституту індивідуальної конституційної скарги та прийняття відповідного

процесуального закону. Слід виключити з Конституції положення, що суттєво обмежує

незалежність

суддів Конституційного суду – про можливість їхнього звільнення з посади

суб’єктами, які їх призначили.

Важливим залишається реформування й Інституту Уповноваженого Верховної Ради

України з прав людини. Не зважаючи на підірваний авторитет до цього інституту через

участь Омбудсмана у політичній кампанії та здійснення ним політично заангажованої

діяльності, слід переглянути його повноваження

в бік посилення та розширення сфер

діяльності з метою посилення парламентського контролю за дотриманням прав людини

та основоположних свобод. Доцільно також розглянути можливість запровадження

окремих омбудсманів щодо дотримання окремих прав: прав дитини, захисту приватності

та свободи вираження поглядів, тощо.

Слід зазначити, що в кінці 2005 – на початку 2006 року спрямованість на реформи

стала

значно відчутнішою. Позитивну роль у цьому грає Національна комісія зі зміцнення

демократії та утвердження верховенства права, створена Президентом України, яка

стала головним генератором реформ. З’явилися якісні концепції судової реформи,

організації безоплатної правової допомоги та інші. Прийняті прогресивні закони щодо

виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини,

про

доступ до судових рішень та інші і, навпаки, відкинуті, вже на рівні вето Президента,

декілька законів, які містили потенційні порушення прав людини.

Перед цим певні реформи були закладені у Плані заходів щодо виконання Плану дій

Україна-ЄС, затверджених Кабінетом Міністрів у квітні 2005 року. План заходів

розроблявся за участю представників громадських

правозахисних організацій і містив

низку конкретних дій для покращення ситуації. Проте на кінець року виявилося, що

більшість із цих кроків не зроблені, й їхня реалізація переноситься на 2006 рік.

Узагальнюючи, слід додати, що державна політика щодо утвердження та

забезпечення прав людини та основоположних свобод є безсистемною та хаотичною.

При цьому політична

доцільність і відомчі інтереси органів влади значно переважають

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД

над інтересами громадян, а тому діяльність цих органів переважно спрямована не на

утвердження прав людини, а на реалізацію мінливих державних або власних інтересів.

Фактично в Україні не існує розробленої й належно затвердженої концепції державної

політики щодо забезпечення фундаментальних прав і свобод. Виняток становлять право

на справедливий суд, якщо урахувати проекти вищезгаданих

Концепцій, підготовлених

Національною комісією, та окремі соціальні права, хоча забезпечення останніх, в свою

чергу, бажає кращого.

Певним кроком до формування такої політики було прийняття Президентом Указу

№39 від 20.01.2006 щодо виконання Україною зобов’язань перед Радою Європи. Проте й

він є швидше певною програмою необхідних мінімальних заходів, ніж концепцією

державної політики

з метою інституційного, фінансового та правового забезпечення прав

і свобод.

На нашу думку, сьогодні все ще зберігаються можливості для швидкого старту

дієвих реформ. Надзвичайно важливою при цьому є умова дотримання Конституції та

принципів верховенства права, зокрема, виконання усіх процедурних вимог. Тільки за

цієї умови зміни на краще з правами людини стануть

невідворотними.

Стан виконання рекомендацій

правозахисних організацій

щодо покращення ситуації, включених

до Доповіді правозахисних організацій

„Права людини в Україні - 2004”

Назва розділу

Стан виконання протягом

2005 року

I. ПРАВА ЛЮДИНИ В КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

На нашу думку, законопроект № 4180 про зміни до Конституції (нині

Закон України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-IV

від 8 грудня 2004 року) потребує повторного розгляду Конституційним

Судом і так само повторного голосування конституційною більшістю

голосів у парламенті

Не виконано

1. Верховна Рада (парламент) України повинна ефективно

контролювати діяльність уряду й взагалі виконавчої гілки влади в

державі через постійні і тимчасові парламентські комітети й комісії.

Задля досягнення цієї мети контрольні функції парламенту й вільної

громадськості (громадян, неурядових організацій) мають бути на

законодавчому рівні суттєво підсилені. Цього можна досягти шляхом

прийняття відповідних

законів: про доступ до інформації; про уряд; про

громадський контроль за діяльністю державної виконавчої влади; про

політичну опозицію. Корисним у даному випадку виглядає також

розробка й прийняття спеціального закону про імпічмент, а також про

парламентські тимчасові, слідчі та інші комісії.

Не виконано

2. Необхідно суттєво поліпшити українське процесуальне законодавство

про Конституційний Суд... для поліпшення ситуації в майбутньому

список суб’єктів подання скарг до Конституційного Суду має бути дещо

розширений.

Не виконано

3. Необхідно також розробити і прийняти окремий закон про

конституційне судочинство, оскільки без детального врегулювання

процесуальних питань на рівні закону Конституційний Суд України

надалі не зможе вважатися судом конституційної юрисдикції в повному

розумінні цього поняття.

Не виконано

4. Необхідно передбачити в Конституції посилення гарантій

незалежності судової влади та доступу до правосуддя.

Не виконано

5. Необхідно змінити конституційний статус прокуратури, залишивши у неї Не виконано

При оцінці використано Інформацію про виконання у 2005 році Плану дій Україна-ЄС (розпорядження

Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2005 року № 117-р), подану за матеріалами органів влади (станом на 13

лютого 2006 року). Доступно на Урядовому порталі:

http://www.kmu.gov.ua/document/31423693/мониторинг_укр%2013.02.06%20-2.doc.

СТАН ВИКОНАННЯ РЕКОМЕНДАЦІЙ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

виключно функції представництва держави в суді: підтримка державного

обвинувачення в кримінальних процесах та представництво інтересів

держави в цивільних процесах, функціонально вона має стати

підрозділом Міністерства юстиції.

6. Необхідно передбачити в Конституції створення Слідчого комітету,

куди мають перейти слідчі управління МВС, СБУ та прокуратури.

Не виконано

7. Необхідно ліквідувати Державний комітет телебачення та

радіомовлення, його функції за Конституцією має виконувати

Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення.

Не виконано

II. ПРАВО НА ЖИТТЯ

1. Змінити кримінально-процесуальне законодавство з метою надання

більших прав потерпілим, в тому числі родині загиблих, та збільшення

їхньої впливу на хід розслідування.

Не виконано

2. Запровадити ефективні незалежні механізми розслідування смертей,

особливо тих, що були заподіяні діями представників правоохоронних

органів і працівниками медичних закладів.

Не виконано

3. Запровадити незалежну медичну експертизу. Не виконано

4. Прийняти закон України «Про права пацієнтів», що буде

забезпечувати правові гарантії дотримання прав пацієнтів на життя,

таємницю приватного життя та обсягу надання мінімальної

безкоштовної медичного допомоги.

Не виконано

5. Щорічно оприлюднювати звіт щодо розслідування злочинів проти

життя.

Не виконано

6. Збільшити ефективність державного і громадського контролю над

діяльністю правоохоронних органів.

Не виконано

III. ПРАВО НА ЗАХИСТ ВІД КАТУВАНЬ ТА ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ

1. Сформулювати склад злочину «катування» у главі xviii кримінального

кодексу україни «посадові злочини» та узгодити елементи цього складу

злочину з понятійним апаратом загальної частини кримінального

кодексу україни.

Виконано частково

2. Запровадити статистику в судах та правоохоронних органах щодо

злочинів, які містять елементи «катувань» у значенні статті 1 Конвенції

ООН проти катувань.

Виконано частково

3. Створити законодавчі норми, які унеможливлювали б застосування

амністії та дострокове звільнення до осіб, які вчинили діяння, що містять

ознаки «катувань» у значенні статті 1 Конвенції ООН проти катувань.

Не виконано

4. Створити механізми ефективного громадського контролю за

розслідуванням катувань та поганого поводження, які сталися в

правоохоронних органах та інших закритих установах.

Не виконано

ГРОМАДСЬКА ОЦІНКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ

5. Переглянути концепцію законодавства про судову експертизу з

метою забезпечити діяльність недержавних експертів та експертних

бюро.

Не виконано

6. Виключити із законодавства положення, що унеможливлюють або

ускладнюють отримання потерпілими та їхніми юридичними

представниками будь-яких медичних документів, які містять медичні

відомості щодо потерпілих, у тому числі висновків медичних експертів

незалежно від назви та виду цих висновків.

Не виконано

7. Переглянути положення доказового права, які містяться в Кримінально-

процесуальному кодексі та судовій практиці, щоб надати висновкам

незалежних медичних та інших експертів, які здійснюють дослідження за

зверненням особи, що заявляє про катування, чи її юридичного

представника, доказове значення не менше, ніж мають висновки

експертів, запрошених слідчим або судом.

Не виконано

8. Внести зміни до законодавства з метою надати незаможним особам,

які ініціюють розслідування та інші юридичні процедури стосовно

можливого застосування до них катувань та поганого поводження,

доступ до безоплатної правової допомоги.

Не виконано

9. Передбачити в законодавстві України положення про

неприпустимість використання як доказу будь-яких свідчень

обвинуваченого (підозрюваного), отриманих на досудових стадіях

кримінального судочинства. До внесення змін у законодавство було б

бажано Верховному Суду розробити правила щодо допустимості

зізнань та процедури перевірки їхньої добровільності. Такі правила

мають передбачати наступне:

Не виконано

– у випадку заяви підсудного щодо недобровільності його зізнання,

зробленого під час досудового розслідування, воно має виключатися зі

складу доказів, якщо тільки обвинувач не доведе поза розумним

сумнівом добровільність такого зізнання;

Не виконано

– при визначенні добровільності зізнання суд має врахувати усі

обставини, які супроводжували отримання визнання: умови та термін

перебування під вартою правоохоронного органу, наявність доступу до

адвоката, можливість спілкування із зовнішнім світом тощо;

Не виконано

– наявність тілесних ушкоджень має завжди тягти обов’язок обвинувача

довести поза розумним сумнівом, що ніхто із державних посадових осіб

не причетний до заподіяння тілесних ушкоджень, або що отримане

зізнання не пов’язане із подіями, які призвели до тілесних ушкоджень;

Не виконано

– відсутність медичних свідчень щодо застосування катувань чи інших

форм поганого поводження не може як таке виключати правдивість

заяви про таке поводження;

Не виконано

– оцінюючи значення відсутності медичних свідчень, суд має взяти до

уваги можливість для підсудного у відповідний період часу звернутися

до лікаря чи експерта за власним вибором, наявність у нього захисника,

можливість спілкування із зовнішнім світом тощо;

Не виконано

– у разі, якщо підсудний раніше не заявляв про отримання зізнання за

допомогою будь-якої форми поганого поводження, обвинувач має

довести, що підсудний мав реальну нагоду заявити про це безпосередньо

після відповідних подій, ураховуючи, між іншим, наявність доступу до

адвоката, тривалість затримання без судового контролю, підстави

Не виконано

СТАН ВИКОНАННЯ РЕКОМЕНДАЦІЙ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

затримки з доставленням до судді при затриманні;

– оцінюючи достовірність заяви підсудного щодо застосування до нього

будь-якої форми поганого поводження, суд має оцінити ретельність

розслідування його заяв, якщо таке розслідування здійснювалося,

зокрема, часу призначення експертиз та проведення інших слідчих дій з

метою визначити, чи були надані підсудному достатні та практично

здійсненні можливості зробити відповідні заяви та надати

відповідні

докази;

Не виконано

– надати відповідні вказівки прокурорам та суддям вживати заходів для

забезпечення безпеки осіб, що заявляють про застосування до них

катувань, зокрема, якщо така особа знаходиться під вартою,

забезпечувати переведення її до іншого місця тримання під вартою;

Не виконано

– виключити практику «продовження затримання» підозрюваних під

вартою міліції чи, щонайменше, внести відповідні зміни до

законодавства з тією метою, щоб особи, затримання яких продовжено

суддею, переводилися до слідчого ізолятора, а не залишалися під

вартою міліції;

Не виконано

– передбачити в законі право та процедуру доступу до незалежного

лікаря та незалежного експерта за власним вибором, особливо для

осіб, що тримаються під вартою;

Не виконано

– переглянути положення чинного законодавства, щоб надати право на

юридичне представництво особам, які звертаються із заявами про

застосування катувань, незалежно від самого факту порушення

кримінальної справи;

Не виконано

– надати чіткі вказівки прокурорам та суддям щодо невідкладного

розгляду заяв та скарг, що стосуються розслідування катувань.

Не виконано

IV. ПРАВО НА СВОБОДУ ТА ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАННІСТЬ

1) внести зміни до законодавства, які б виключали практику затримання

без судового рішення у випадках, які не передбачені частиною 3 статті

29 Конституції, зокрема, передбачити більш чіткі формулювання

обставин, у яких працівник правоохоронного органу отримує

повноваження на затримання без рішення суду;

Не виконано

2) узгодити строк доставлення до судді, передбачений статтею 106 КПК,

з вимогами статті 29 Конституції, врахувавши час, необхідний для

судового розгляду й прийняття рішення;

Не виконано

3) визначити початок затримання у зв’язку з підозрою у вчиненні

кримінального чи адміністративного правопорушення в залежності від

фактичних обставин, які свідчать про дійсне позбавлення особи

свободи, а не від рішення посадової особи правоохоронного органу,

або, щонайменше, поширити гарантії, надані затриманому, на осіб, що

перебувають під контролем правоохоронного органу у якості

«доставлених» осіб;

Не виконано

4) визначити у законі самостійні критерії законності затримання та

тримання під вартою та скасувати положення пункту 2.5 спільного

наказу МВС України та Державного департаменту України з питань

Не виконано

ГРОМАДСЬКА ОЦІНКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ

виконання покарань № 300/73 від 23 квітня 2001 року, які звільнення

затриманого у зв’язку з непідтвердженням підозри або закінченням

терміну затримання розглядають як порушення законності, та інші

аналогічні вказівки;

5) включити до предмету судового розгляду під час вирішення питання

про взяття під варту чи звільнення всі обставини, які стосуються обґр Не

виконано унтованості затримання, у тому числі:

– обґрунтованість підозри або звинувачення, у зв’язку з якими

обвинувачення вимагає взяття під варту підозрюваного

(обвинуваченого);

Не виконано

– обґрунтованість строку перебування під вартою правоохоронного

органу до доставлення до судді;

Не виконано

6) встановити ясну презумпцію на користь звільнення особи та

передбачити перекладення тягаря доведення обґрунтованості

тримання під вартою на обвинувачення;

Не виконано

7) передбачити положення, які б виключали взяття під варту або

продовження строку тримання під вартою на підставі лише

гіпотетичного припущення про можливість ухилення від правосуддя,

перешкоджання встановленню обставин справи чи повторного

вчинення злочину;

Не виконано

8) сформулювати ризики, у зв’язку з якими припускається тримання під

вартою, таким чином, щоб виключити тримання під вартою в залежності

від позиції обвинуваченого у справі та тактики захисту;

Не виконано

9) виключити із закону положення, що дозволяють тримання особи під

вартою для забезпечення виконання процесуальних рішень (стаття 148

КПК) та належної поведінки (стаття 154-1 КПК), оскільки ці положення не

відповідають критеріям ясності та передбачуваності;

Не виконано

10) передбачити положення, які б виключали практику повторного

затримання особи після відмови судді у взятті її під варту, на підставі

«прихованих» обвинувачень;

Не виконано

11) виключити із законодавства інститут «продовження затримання»

суддею, або щонайменше внести відповідні зміни до законодавства,

щоб виключити практику повернення особи до підрозділу міліції після

рішення суду про продовження затримання;

Не виконано

12) внести зміни до частини 4 статті 165-2 КПК, щоб виключити

тримання під вартою без судового контролю понад термін,

встановлений частиною 3 статті 29 Конституції;

Не виконано

13) особам, що перебувають під вартою, надати право на періодичне

оскарження обґрунтованості тримання під вартою;

Не виконано

14) встановити чіткі й детальні правила процедури для судового

розгляду питання про тримання під вартою або звільнення, зокрема,

передбачити:

– обов’язкову участь особи, що позбавлена свободи, у будь-якому

слуханні, де розглядається питання про його тримання під вартою або

звільнення;

Не виконано

Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні - 2005

Подождите немного. Документ загружается.