Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

СТАН ВИКОНАННЯ РЕКОМЕНДАЦІЙ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Діяльність уряду має розглядатись не тільки з точки зору

виконання відповідних стратегій та державних програм в галузі

соціальної політики, охорони здоров’я, освіти тощо. Роботу уряду

варто розпочати оцінювати власне в контексті захисту відповідних

прав, і не лише перед відповідними органами, що уповноважені

здійснювати такий контроль згідно з відповідними міжнародними

договорами

. Таким позитивних прикладом можна вважати,

наприклад, Південно-Африканську Республіку, де уряд, згідно з

Конституцією країни, щорічно звітує стосовно виконання взятих

країною зобов’язань у сфері економічних, соціальних та

культурних прав.

Не виконано

Розробка наступних етапів Стратегії подолання бідності повинна брати

до уваги відповідні директиви, що були розроблені офісом Верховного

Комісара ООН з прав людини.

Не виконано

XVI. ПРАВО ЛЮДИНИ НА БЕЗПЕЧНЕ ДОВКІЛЛЯ

1. Проголосити екологічну політику серед семи головних пріоритетів

діяльності усіх гілок влади, а критерієм якості управління – зростання

індексу людського розвитку, що відображає збалансованість

економічного, екологічного та соціального компонента суспільної якості

життя.

Не виконано

2. Визнати особливу важливість дотримання Україною Оргуської

конвенції – і самої по собі, і як механізму масового залучення громадян

до демократії. Не приймати жодного рішення, яке може вплинути на

стан довкілля, без процедурно врегульованої участі громадськості

(громадські та парламентські слухання, референдуми, громадська еко-

експертиза тощо). Громадяни мають інформуватись на самих ранніх

стадіях

підготовки рішень. Відновити започатковані в 2000 році публічні

обговорення діяльності уряду.

Не виконано

3. Визнати корінням екопроблем – низький рівень ековиховання,

екопросвіти й екоосвіти. Необхідно вимагати від українських керівників

усіх рівнів безумовного виконання вимог статті 7 профільного Закону

«Про охорону навколишнього природного середовища»: «Екологічні

знання є обов’язковою кваліфікаційною вимогою для всіх посадових

осіб, діяльність яких пов’язана з використанням природних ресурсів та

призводить до впливу

на стан навколишнього природного

середовища».

Не виконано

4. Змінити державну інформаційну політику, стимулюючи суспільний

попит на екологічну інформацію та пропаганду здорового способу

життя.

Не виконано

5. Здійснити реформу системи органів управління, регулювання та

контролю в сфері охорони довкілля, природокористування та

збалансованого розвитку. Ліквідувати ресурсні держкомітети-вотчини,

забезпечивши розмежування управлінських та господарських функцій,

незалежність регулювання, управління, експертизи та контролю.

Відповідно до статті 20 профільного Закону, Міністерство довкілля має

насправді стати головним робочим органом розробки та здійснення

державної екополітики,

зокрема, координації її з усіма іншими

державними органами.

Не виконано

6. Широко, з максимальним залученням громадськості обговорити

діяльність (скоріше – бездіяльність) Державної екоiнспекцiї та

Не виконано

ГРОМАДСЬКА ОЦІНКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ

природоохоронної прокуратури. Реформувати їх так, щоб ліквідувати й

дублювання, і наявність безконтрольних зон у діяльності будь-яких

органів влади, включно з Кабміном. Мають вживатись реальні, а не

паперові санкції. Позитивний зразок для наслідування – діяльність

Рахункової Палати.

7. Забезпечити прозорість та обґрунтованість кадрової політики в

природоохоронних органах і суміжних відомствах. На перших місцях

мають стояти управлінський професіоналізм, освіта,

природоохоронний досвід, нескомпрометованість антиекологічними

чи корупційними діями, спроможність відстоювати екологічні

принципи та конструктивно співпрацювати з громадськістю.

Призначати Міністра, заступників, керівників природоохоронних

управлінь на конкурсній основі з обов’язковим урахуванням думки

громадськості.

Не виконано

8. Зобов’язати органи державного управління із залученням НПО

провести ревізію так званих «програм» (національних, державних,

урядових, галузевих, обласних тощо), зокрема – в екологічній сфері.

Анулювати ті з них, що є пропагандистськими, а не управлінськими

документами. Розробляти Національні Плани Дій, зокрема, для

виконання зобов’язань України за міжнародними конвенціями.

Запровадити програмно-цільові

методи управління та посади

менеджерів з жорстко персоніфікованою відповідальністю за ефективне

та прозоре управління, конкретність результатів, дотримання строків.

Насамперед запровадити посаду вповноваженого КМУ з проблеми

зміни клімату.

Не виконано

9. Підтримати виділення в державному бюджеті окремого екологічного

розділу, де буде баланс між надходженнями за природокористування та

екологічними витратами. Податки, як і платежі за природокористування,

мають сплачуватись насамперед у місцеві бюджети, де ці підприємства

діють та шкодять. Не менше 5% природоохоронних коштів має

витрачатись на заходи екологічної освіти, просвіти та інформування, а

до тендерів на ці заходи мають залучатись НПО.

Не виконано

XVII. ПРАВА ЖІНОК

1. Розробити комплексну стратегію запобігання і ліквідації усіх форм

дискримінації стосовно жінок. Така стратегія повинна включати навчання

державних службовців, співробітників правоохоронних і судових органів

усіх ланок роботи зі скаргами на порушення прав жінок, а також

загальнонаціональну просвітницьку кампанію, спрямовану на зміну

суспільної думки про соціальний статус жінок.

Не виконано

2. Просити Верховний Суд України узагальнити всі судові справи, у яких

мали місце факти дискримінації стосовно жінок, і дати роз’яснення з

питань застосування Конвенції в судовій практиці України, а відповідним

суб’єктам звернення звернутися до Конституційного Суду України з

проханням дати офіційне тлумачення терміну «дискримінація» у порядку,

передбаченому чинним законодавством.

Також розробити керівні

роз’яснення суддям, а також комплекс процесуальних заходів для

співробітників правоохоронних органів і імміграційних служб,

застосованих для запобігання кримінального переслідування торгівлі

людьми.

Не виконано

3. Внести зміни до статті 149 Кримінального кодексу, спрямованої на

боротьбу з торгівлею людьми, для того, щоб криміналізувати торгівлю

Виконано

СТАН ВИКОНАННЯ РЕКОМЕНДАЦІЙ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

людьми, здійснювану в межах території України без перетинання

державного кордону.

4. Провести програму спеціальної підготовки з реагування на сигнали

про випадки насильства в родині для всіх співробітників

правоохоронних органів, а також включити таку програму в курс

основної підготовки майбутніх працівників органів внутрішніх справ і

суддів.

Не виконано

5. Увести таку тимчасову спеціальну міру, як передбачену

законодавством квоту представництва осіб однієї статі в Парламенті і

вищих органах державної влади. Це ж положення повинне

застосовуватися й до перших десяти кандидатів від політичних партій,

що обираються за партійними списками.

Виконано частково, 26.07.05

прийнято Указ Президента

України №1135 “Про

вдосконалення роботи

центральних і

місцевих органів

виконавчої влади щодо

забезпечення рівних прав та

можливостей жінок та чоловіків”.

6. Розглянути питання про формування кваліфікаційних комісій на

паритетній основі й про введення вимоги обов’язкового представництва

визначеного відсотка представників обох статей у структурних

підрозділах державних органів. Такі заходи полегшать подолання

негативних стереотипів щодо участі українських жінок у політичних

процесах.

Не виконано

7. Установити в Україні додаткові гарантії для жінок у трудовій сфері, а

також передбачити санкції за їхнє порушення, зокрема, за порушення

принципу рівних можливостей. Варто конкретизувати види

дисциплінарних чи адміністративних стягнень, розмір матеріальної

відповідальності власника чи уповноваженого ним органа, посадових

осіб підприємств, установ, організацій, сторін колективних договорів за

порушення трудових прав,

інші несприятливі наслідки для порушників

відповідних законодавчих положень.

Виконано частково через

прийняття закону про рівність

права та можливості жінок і

чоловіків.

8. Внести до проекту Трудового кодексу України умови і гарантії праці

жінок з урахуванням міжнародних стандартів (документів МОП,

Європейської соціальної хартії, і т.д.) для того, щоб ці пільгові умови

відповідали критеріям необхідності і достатності і не давали

«зворотного ефекту», тобто не приводили до погіршення становища

жінок на ринку праці. ДАГ

ХЦЖД також рекомендує законодавцям

працювати над проектом законодавчих змін у тісному співробітництві з

громадськістю України й враховувати пропозиції, що надійдуть від

громадських організацій і профспілкових об’єднань.

Не виконано

9.Організувати через обласні і районні управління Міністерства юстиції

України систематичні короткі курси з прав жінок при широкому сприянні

представників громадських організацій із залученням студентів

юридичних ВУЗів.

Не виконано

XX. ПРАВА БІЖЕНЦІВ ТА ШУКАЧІВ ПРИТУЛКУ

1. Для завершення формування нормативно-правової бази з питань

міграції необхідно терміново прийняти закони, які б регламентували:

а) основні засади міграційної політики; Не виконано

б) запровадження додаткових форм захисту в Україні осіб, які вимушено

залишили країну громадянської належності або країну постійного

Не виконано

ГРОМАДСЬКА ОЦІНКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ

проживання (гуманітарний захист, тимчасовий захист);

в) порядок надання притулку в Україні; Не виконано

г) створення та визначення повноважень державної міграційної служби

(для скорочення терміну розгляду заяв органи міграційної служби на

місцях повинні отримати повноваження приймати остаточне рішення за

заявами про надання статусу біженця);

Не виконано

д) створення незалежної державної системи імміграційних трибуналів. Не виконано

2. Для забезпечення захисту прав осіб, яким надано статус біженців в

Україні:

а) усунути суперечності в законодавстві України, які стають на

перешкоді реалізації прав біженців відповідно до міжнародних

зобов’язань України згідно міжнародного права;

Виконано частково

б) здійснювати заходи щодо сприяння адаптації біженців в українське

суспільство: забезпечувати інформаційну підтримку біженців відносно

забезпечення їхніх прав відповідно до законодавства України;

роз’яснювати права біженців та механізми їх реалізації державним

службовцям, які повинні забезпечувати права біженців; сприяти

біженцям у вивченні української мови, вирішенні проблеми

працевлаштування.

Не виконано

3. Удосконалити підготовку фахівців у сфері міграції. Запровадити

обов’язкове вивчення прав біженців для всіх працівників

правоохоронних органів, прикордонників. Розпочати цілеспрямовану

підготовку чи перепідготовку фахівців з питань міграції в системі

державної вищої освіти.

Не виконано

XXI. ПРАВА В’ЯЗНІВ

1. Законодавчо обмежити терміни перебування під вартою на всіх

стадіях розслідування і судового процесу, зокрема, знизити

максимальний термін попереднього ув’язнення з 18 до 9 місяців і

обмежити сумарний час перебування під вартою у період слідства і суду

до двох років, після чого перебування під вартою повинно бути замінене

на інший запобіжний захід,

який не припускає позбавлення волі;

Не виконано

2. Провести міжнародну експертизу проекту Кримінально-виконавчого

кодексу та інших актів кримінально-виконавчого законодавства на

відповідність до практики Європейського суду з прав людини і норм

права Європейського Союзу з залученням іноземних фахівців.

Не виконано

3. Провести експертизу українського кримінально-виконавчого

законодавства на відповідність до стандартів КЗК з перевіркою

виконання рекомендацій КЗК, даних українському урядові в доповідях

про періодичні відвідини України у 1998, 1999, 2000 та 2002 р.р.

Не виконано

4. Прийняти зміни до Кримінально-виконавчого кодексу з метою його

приведення у відповідність до міжнародних стандартів для установ

виконання покарань.

Не виконано

5. Негайно створити в декількох СІЗО спеціальні дільниці для

утримування обвинувачених, хворих на туберкульоз, і відповідно

Не виконано

СТАН ВИКОНАННЯ РЕКОМЕНДАЦІЙ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

змінити спільний наказ Департаменту з питань виконання покарань і

Міністерства охорони здоров’я України №3/6 від 18 січня 2000 року,

наказ Департаменту №192-2000 і вказівку Департаменту №24/44 від 3

січня 2003 року .

6. Змінити судову практику, набагато ширше застосовувати міри

покарання, не пов’язані з позбавленням волі;

Не виконано

7. Ввести до програми професійної підготовки співробітників

кримінально-виконавчої системи курс прав людини, і зокрема, вивчення

документів про катування і жорстоке поводження.

Не виконано

8. Розширити правові основи судового і цивільного контролю за

діяльністю правоохоронних органів.

Не виконано

XXII. ПРАВА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ (ОКРЕМІ АСПЕКТИ)

На даному етапі вважаємо за необхідне: Не виконано

1) Терміново переглянути Накази №2 та 207 Міністерства оборони

України, зважаючи на сучасний стан здоров’я призовної молоді і умови

проходження служби.

Не виконано

2) Ввести норму особистої відповідальності лікарів призовних комісій

РВК та ОВК щодо призову хворих і надати можливість командирам

військових частин подавати позови до суду для притягнення до

відповідальності лікарів, які допустили призов хворих. Не може бути

помилок там, де справа стосується здоров’я і тим більше життя людини.

Не виконано

3) Поновити обмеження при призові в залежності від індексу ваги, що

було відмінено Наказом №2 07 від 12 липня 1999 року «Про внесення

доповнень до наказу Міністра оборони України від 4 січня 1994 року

№2 ».

Не виконано

4) Збільшити кількість психологів, бо зараз, здається, ми маємо одного

психолога на 4000 військовослужбовців – чи можна вважати, що він є?

Не виконано

5) Ввести вночі в казармах чергування офіцерів, котрі є військовими

чиновниками – в штабах, у військкоматах і т.д. – один-два рази на

місяць з наданням відгулів, тобто чергування без права на сон – за

аналогією з лікарями.

Не виконано

6) Ввести відповідальність (хоча б адміністративну) командира за

приховування злочинів та правопорушень у частині, в тому числі, так

званих нестатутних відносин, – більш сувору, ніж за те, що в нього в

частині скоєний цей злочин. Бо зараз офіцера карають за самі випадки

нестатутних відносин, і офіцери намагаються приховати ці випадки.

Кожний випадок

дідівщини чи іншого порушення прав

військовослужбовця повинен мати правові наслідки, тобто винні мають

бути покарані, нехай це стягнення чи покарання буде зовсім незначним,

але реакція повинна бути на кожний випадок,

Не виконано

7) Нарешті гідно оцінити життя офіцера і солдата – можливо, якби

держава була вимушена платити значну суму компенсації за життя

військовослужбовця, то більше б турбувалась про збереження цього

життя, бо зараз життя військовослужбовця практично нічого не коштує.

Не виконано, проте

розглядаються два

законопроекти: №7784-ІІ від

27.09.05 (прийнятий у першому

читанні) та №

3402-ІV (прийнятий

ГРОМАДСЬКА ОЦІНКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ

у другому читанні)

8) Ініціювати закон про щомісячну виплату регресних сум за часткову чи

повну втрату працездатності внаслідок травми або захворювання,

пов’язаного з проходженням військової служби – за аналогією із

ситуаціями на виробництві в цивільному суспільстві, бо в разі травми чи

професійного захворювання робітник отримує регресні виплати або ж

довічно, або до часу поновлення

працездатності, а військовослужбовці

в разі травми отримують тільки одноразову допомогу, при чому солдати

– зовсім мізерну. І чомусь про це мовчать не тільки солдати, але й офі-

цери, говорять тільки солдатські матері.

Не виконано

9) Ввести інститут уповноваженого Верховної Ради України з прав

військовослужбовців.

Не виконано

10) Ширше застосовувати альтернативну службу. Не виконано

11) Приєднатися до Європейської хартії прав солдат строкової служби,

у статті 3 якої записано: «Усі солдати, як і інші громадяни рівні перед

законом та захищені від будь-якої дискримінації. Солдати є

громадянами в уніформі. На основі цього не повинно бути жодних

підстав ставитися до них по іншому».

Не виконано

Чи може справедливе покарання злочинця вважатися

політичною репресією?

Олександр Костенко, доктор юридичних наук, професор

При зміні влади завжди виникає проблема: як представники нової влади будуть

ставитись до представників старої влади? І це цілком природно. Залежно від цього

ставлення можна визначити, що на що змінилося.

Тому нова влада, якщо вона хоче бути прогресивною на відміну від старої, має

керуватися у

своєму ставленні до старої влади прогресивною доктриною.

Зміна влади в Україні відбулася завдяки Помаранчевій революції, яка була

антикримінальною революцією. Народ вийшов на революційний Майдан під гаслом

«Злочинці мають бути покарані!»

Революційна ситуація в Україні у 2004 році виникла внаслідок загострення класової

боротьби між двома соціальними класами – класом незлочинців і класом злочинців

Клас злочинців зумів перетворити державу на інструмент кримінальної експлуатації

незлочинців. Проявами кримінальної експлуатації, зокрема, була корупція, від якої

найбільше потерпали незлочинці.

Те, що мало належати незлочинцям корупційним шляхом перетікало до рук

злочинців, які використовували засоби держави для легалізації протиприродно набутих

багатств. При цьому вони, корупціювавши органи кримінальної юстиції, могли цинічно

стверджувати: мої багатства набуті законно, тому що ці органи не визнали мене злодієм

(за принципом: не пійманий – не злодій). Опинившись у руках злочинців, держава стала

знаряддям легалізації злочинних діянь. Будь-який злочин можна було вчинити, маскуючи

його за допомогою державних механізмів. Наприклад, вбивство журналіста Георгія

Ґонгадзе, чи розкрадання Чорноморського пароплавства,

чи фальсифікація виборів на

будь-якому рівні.

Цілком природно, що народ, натерпівшись кримінального свавілля, передав владу у

руки політичної опозиції з надією на декриміналізацію держави.

І коли нова влада взялася за справу декриміналізації держави, виникла проблема: як

це зробити, щоб декриміналізація не перетворилась на політичні репресії.

І тут слід керуватися відповідною

правовою доктриною, яка б стала на перешкоді

свавілля як тих, хто може зловживати обвинуваченнями невинних, так і з боку тих, хто

може зловживати захистом винних. Наприклад, коли перші представляють владу, а другі

– опозицію.

Такою протисвавільною доктриною, очевидно, має бути наступна.

У сучасній кримінальній юстиції існує принцип невідворотності відповідальності за

злочин

. Зокрема, він закріплений у ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України,

де одним із завдань кримінального судочинства визнається «щоб кожний, хто вчинив

злочин, був притягнутий до відповідальності». Виходячи з цього, закон передбачає, що

«суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов’язані в межах своєї компетенції порушити

кримінальну справу у кожному випадку виявлення

ознак злочину, вжити всіх

передбачених заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і

до їх покарання» (ст. 4 Кримінально- процесуального кодексу України).

ЧИ МОЖЕ СПРАВЕДЛИВЕ ПОКАРАННЯ ЗЛОЧИНЦЯ ВВАЖАТИСЯ ПОЛІТИЧНОЮ РЕПРЕСІЄЮ?

Крім того, у ст. 24 Конституції України зазначається, що всі громадяни є рівними

перед законом і тому не може бути привілеїв чи обмежень, наприклад, за ознакою

політичних переконань. Це означає, що обвинувачення за Кримінальним кодексом має

однаково застосовуватись до усіх злочинців, незалежно від того, чи є вони

представниками влади, чи представниками опозиції

. Але це означає, що і той, хто стає

на захист обвинувачуваних так само має дотримуватися принципу рівності усіх громадян

перед законом.

Якщо, наприклад, влада обвинувачує злочинців, то вона не повинна робити це

вибірково, за політичними ознаками – «чужі» злочинці обвинувачуються, а на «своїх»

злочинців закриваються очі.

Але і опозиція не має

права захищати «своїх» злочинців, посилаючись на те, що їх

треба звільняти від відповідальності тому, що влада закриває очі на злочини тих, хто є

«політично» своїми для влади.

Опозиція може для усунення зазначеної вибірковості з боку влади вимагати лише

одного: щоб до кримінальної відповідальності влада притягала і «своїх» злочинців. Якщо

опозиція

є справжньою, а не політичним маскуванням власних інтересів жадібних до

влади угруповань, то їй можна порадити для усунення можливості вибіркового підходу

добиватися прийняття закону про кримінальну відповідальность слідчого, прокурора чи

іншої уповноваженої особи за незаконну відмову від притягнення до кримінальної

відповідальності того, хто скоїв злочин. Тоді вибірковий підхід у притягненні до

кримінальної відповідальності стане забороненим під страхом покарання. Уповноважені

особи змушені будуть притягати усіх, хто скоїв злочин, а не лише злочинців із числа

політичних противників.

В той же час влада має право дорікати опозиції за її вибірковий підхід: чому опозиція

захищає від несправедливих обвинувачень лише «своїх» злочинців, а хіба усі інші

злочинці завжди справедливо обвинувачуються? Звідси урок для опозиції: треба

захищати від несправедливості усіх, в т.ч. і «чужих», таким чином удається захистити

«своїх». Такий самий урок і для влади: обвинувачувати треба усіх, хто вчинив злочин, в

т.ч. і «своїх», інакше не відбудеться декриміналізації держави.

Лише таким чином слід долати

вибірковий підхід щодо відповідальності злочинців,

незалежно від того, хто цей підхід ініціює: влада чи опозиція.

Але тут виникає ще одна проблема.

Присвоївши владу у державі, клас злочинців створив обставини, сприятливі для

кримінального способу життя і несприятливі для чесного життя. Під тиском цих обставин

певна частина народу піддалася криміналізації. Опинившись перед дилемою

: або бути

потерпілими від злочинів, або стати на злочинний шлях, вони вибрали останнє. У

суспільстві таким чином формувалася кримінальна культура, придатна для виживання

людей в умовах «державного» криміналізму.

Але це не означає, що громадяни, втягнені у злочинну діяльність класом злочинців з

допомогою криміналізованої ними держави, не підлягають кримінальній

відповідальності. Як

і ті, хто їх втягнув у цю діяльність, вони мають відповідати, але по-

різному, тобто кожен за своє. Не можна відмовлятися від притягнення до кримінальної

відповідальності, наприклад, посадової особи, що чинила передбачені Кримінальним

кодексом діяння на тій підставі, що «так у ситуації криміналізованої держави чинили усі».

Закон не передбачає такої підстави

для звільнення. Інша справа, що в країні може бути,

наприклад, оголошена амністія тим, хто вчинив злочини під тиском криміногенних

обставин, створених тими злочинцями, що заради власної наживи криміналізували

державу і таким чином насаджували у суспільстві кримінальну культуру, яка

розбещувала громадян. Отже, втягненим у злочинну діяльність громадянам – амністію, а

тим, хто

їх втягнув – суворе покарання.

Крім амністії, чинне законодавство щодо втягнутих таким чином у злочинну

діяльність громадян надає можливість застосувати, зокрема, такі інститути як визнання

СТАН ВИКОНАННЯ РЕКОМЕНДАЦІЙ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

їхніх діянь такими, що вчинені у стані крайньої необхідності, звільнення у зв’язку із

зміною обстановки, звільнення у зв’язку з дійовим каяттям, звільнення засудженої особи

від відбування покарання актом про помилування тощо.

Тут доречним було б нагадати, що згідно із ст. 44 Кримінального кодексу України

особу, яка вчинила злочин, звільняти від

кримінальної відповідальності може виключно

суд у порядку, встановленому законом (крім звільнення за амністією чи за актом

помилування). Ніякі інші державні органи чи посадові особи не уповноважені звільняти

злочинця від кримінальної відповідальності, в тому числі за політичними мотивами.

Отже, вибір, кого карати, а кого милувати не може бути свавільним, і, зокрема,

залежним від політичних уподобань влади чи опозиції. Якщо, наприклад, дати

утвердитися принципу політичної вибірковості при кримінальному переслідуванні чи

навпаки – при відмові від переслідування, то з цього користуватиметься будь-який

насильник, крадій чи хабарник, заявивши, що він в опозиції до влади, і отримавши таким

чином індульгенцію називати кримінальне переслідування за вчинений ним

злочин

політичною репресією. І що буде робити з цим нинішня опозиція, якщо народ довірить їй

владу, і нинішня влада, якщо вона опиниться в опозиції, тобто якщо вони поміняються

місцями? Очевидно, спрацює властива таким ситуаціям закономірність – за що

боролись, на те й напоролись.

Слід визнати, що завжди існує небезпека, що влада

може стати на шлях політичних

репресій, але так само і опозиція завжди може стати на шлях політичного захисту

винних. Протидіяти як зловживанням влади, так і зловживанням опозиції можна лише

шляхом дотримання букви і духу закону.

Що стосується самого поняття політичних репресій, то такими прийнято вважати

притягнення із політичних мотивів до кримінальної

відповідальності невинуватих або

призначення із цих же мотивів несправедливо жорстокого покарання винним.

Лише за наявності у діях влади таких ознак опозиція має підстави стверджувати про

політичні репресії, вчинювані владою.

І ще одне. Як це не парадоксально, але очищення влади від злочинців вигідно усім,

навіть самим злочинцям. Тому що навіть злочинці

знають, що найнебезпечнішим злом є

«беспредел». А влада у руках злочинців завжди породжує «беспредел».

Для суспільства небезпечними можуть бути політичні репресії влади щодо

невинуватих, але так само небезпечним є перешкоджання притягненню до

відповідальності винних, що чиниться опозицією з політичних чи будь-яких інших

мотивів.

То чи може вважатися справедливе покарання

злочинців політичною репресією?

Жодним чином! Навпаки – це моральний, правовий і, зрештою, політичний обов’язок

влади, яка має забезпечувати правопорядок, сприятливий для благополуччя усіх

громадян, а не бути знаряддям у руках злочинців.

22-06-2005

Надруковано з Майдану.

http://maidan.org.ua/

ПРАВА ЛЮДИНИ (#17,2005)

Коментар Харківської правозахисної групи

з приводу оплати зусиль

народних депутатів України

Останніми днями в Україні набула розголосу справа про подолання Верховною

Радою України вето Президента України на Закон України „Про внесення змін до статті

20 Закону України „Про статус народного депутата України”. Суть справи полягає в тому,

що 4 квітня 2006 р. парламент України під головуванням спікера В.Литвина прийняв

Закон, згідно з яким

передбачається надати всім колишнім народним депутатам України

право на зарахування у резерв кадрів Головного управління державної служби України

та отримання матеріальної допомоги у випадку втрати роботи після закінчення строку

повноважень народного депутата. Як повідомляє преса, оскільки перше голосування за

законопроект не змогло подолати бар’єр у триста голосів, спікер В.Литвин

поставив

законопроект на голосування вдруге. В результаті, із зареєстрованих 370 депутатів за

Закон проголосувало 307 народних обранців.

Якщо відкинути зайві юридичні формальності, то суть справи полягає в тому, що

відтепер кожен колишній народний депутат має право до досягнення ним пенсійного віку

одержувати з бюджету компенсаційні щомісячні виплати у розмірі приблизно 2 тисяч

доларів

США. В реаліях українського сьогодення це означає, що безробітний

парламентарій здобув собі право одержувати щомісяця приблизно 4 стипендії дійсного

члена Національної академії наук України, або приблизно 6 зарплат професора

українського університету IY (вищої) категорії, або 12-13 зарплат лікаря вищої категорії,

або приблизно 20 зарплат шкільного вчителя вищої категорії...

Є привід згадати також і про актуальні зарплати

народних обранців. Так, згідно з

частиною 2 статті 33 Закону України „Про статус народного депутата України”, „народний

депутат в питаннях матеріального і соціально-побутового забезпечення прирівнюється

до членів Кабінету Міністрів України”. Це, в свою чергу, означає, що місячна зарплата

діючого народного депутата дорівнює приблизно 4 тисячам доларів США. Тобто один

діючий депутат коштує

бюджету України як вісім діючих академіків, або 12 професорів,

або 26 лікарів хірургів, або 40 вчителів середніх шкіл. Пенсія ж народного депутата, за

Законом, коливається в межах 80-90% від діючої на момент виплати зарплати

народного депутата.

Крім того, „Верховна Рада України забезпечує колишньому народному депутату

безпосередньо після закінчення строку його повноважень, на період його

працевлаштування

, виплату матеріальної допомоги у розмірі заробітної плати з

урахуванням всіх доплат та надбавок, які отримують працюючі народні депутати, але не

більше одного року” (частина 5 статті 20 Закону). А в „разі виходу на пенсію народному

депутату виплачується грошова допомога в розмірі 12 місячних посадових окладів

працюючого народного депутата за рахунок бюджетних призначень на

забезпечення

діяльності Верховної Ради України” (пункт 2 частини 12 статті 20 Закону). Отож, після

закінчення терміну повноважень депутат має одержати ще й „матеріальну” (гроші на

період працевлаштування), а перед виходом на пенсію – „грошову” (гроші для

Підготовлено конституційним експертом ХПГ В.Речицьким

Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні - 2005

Подождите немного. Документ загружается.