Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

4. Обмеження свободи слова

у виборчому процесі

Нова редакція Закону «Про вибори народних депутатів України» від 7 липня 2005

року суттєво обмежила свободу лова та взагалі могла паралізувати діяльність ЗМІ на

час проведення передвиборчої кампанії 2006 року. Слід окремо

зазначити, що за

нев

н ф н у

дер

тим

влювань громадян, відео- чи фотосупроводу. Ця інформація має бути

об’є

ближчому майбутньому може очікувати

"виб

одо сприяння реалізації виборчих прав громадянами, забезпечення свободи

пол

ідомих причин, текст закону, за який проголосував парламент, суттєво відрізнявся від

тексту, який підписав Президент. Як це могло статися

, і чому, так і залишилося

загадкою.

Частина 12 статті 67 цього Закону, передбачала, що «висвітлення виборчого

процесу в засобах масової і формації всіх орм влас ості формі інформаційних

повідомлень, новин тощо здійснюється без коментарів і оцінок, виключно на засадах

об'єктивності, неупередженості та збалансованості».

Окремі положення даного Закону, що стосувалися регулювання діяльності ЗМІ під

час виборчого процесу фактично обмежили конституційне

право на інформацію та

свободу слова, тобто не відповідали Конституції Україні, оскільки, відповідно до ч. 3 ст.

22 Конституції України, „при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів

не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”.

Після ухвалення цього закону стало ще більш незрозумілим, хто саме з органів

жавної влади має повноваження тимчасово призупиняти дію ліцензії та позбавляти

ліцензії телерадіокомпанії. Відповідно до ч. 10 статті 71: „…у разі порушення засобами

масової інформації вимог частин п'ятої та дев'ятої цієї статті за поданням Центральної

виборчої комісії або відповідної окружної виборчої комісії засобам масової інформації

часово (до закінчення виборчого процесу) у

встановленому законом порядку

зупиняється дія ліцензії або випуск друк). У разі інших порушень засобом масової

інформації вимог цього Закону тимчасове зупинення дії ліцензії або випуску (друку)

здійснюється виключно за рішенням суду”.

„Оновлені українські закони перетворять українські ЗМІ в зовсім мовчазні,” –

зазначила Тетяна Котюжинська, член комісії з журналістської етики. „Відповідно до

нового закону "Про вибори народних депутатів", щодо перебігу передвиборчої кампанії

дозволяється публікувати лише інформаційні повідомлення, без коментарів та оцінок,

без висло

ктивна, збалансована й неупереджена. Причому, наскільки вона відповідає цим

якостям, вирішують виборчі комісії. Фактично, на змістове наповнення видання можуть

впливати окружні

та Центральна виборчі комісії... До цього можна додати й новий

Цивільний кодекс, згідно з положеннями якого будь-яка негативна інформація наперед

уважається недостовірною. На нас в най

ірковий відстріл": в умовах, коли всі змушені порушувати закон, закриватимуть лише

"неугодних".

Зміни до згаданого Закону «Про вибори народних депутатів», які привели його у

відповідність до Конституції України, були внесені лише в листопаді 2005 року, що стало

наслідком великої кампанії громадськості та ЗМІ.

Відповідно до п. 2 Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів

України щ

ітичних дебатів, неупередженого ставлення засобів масової інформації до кандидатів

у депутати, партій (блоків) – суб'єктів виборчого процесу” від 17 листопада 2005 року,

частина 10 статті 71 Закону «Про вибори народних депутатів» була викладена в

„Текст закону про вибори народних депутатів України відрізняється від того, за який проголосувала Верховна

Рада”, Тарас Шевченко, директор Інституту Медіа Права // Інтернет-видання „Телекритика”,

http://www.telekritika.kiev.ua, 11.08.2005, 10:58.

„Техніка безпеки протягом виборів – 2006” // Інтернет-видання „Телекритика”,

http://www.telekritika.kiev.ua/news/146/0/16192.

142

VI. СВОБОДА ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ

нас

есені й зміни до статті 5, 28 та

30 З

ни 16, 17 та

18,

ією чинного законодавства та умов, зазначених у ліцензії, тимчасово

(до

і позови з вимогою їхнього закриття до кінця

виб

Суд Київського

рай

ВК розглянула

скаргу по суті, обмежуючи свій розгляд виключно виборчим

зако

Як

відз

кастичних висловлювань на адресу деяких суб’єктів

виб

тупній редакції: «рішення про тимчасове (до закінчення виборчого процесу)

зупинення дії ліцензії або про тимчасову заборону (до закінчення виборчого процесу)

випуску друкованого видання прийматиме суд». Мета цієї норми-гарантії – убезпечити

ЗМІ від незаконного позбавлення ліцензії, а, отже, забезпечити свободу слова в

українських мас-медіа. Також була скасована норма, яка забороняла робити

журналістам під час інформаційних повідомлень коментарі й оцінки.

Крім того, цими змінами до виборчого закону були вн

акону «Про телебачення і радіомовлення», які стосувалися насамперед обмеження

повноважень Національної Ради, щодо анулювання або тимчасового призупинення дії

ліцензії телерадіокомпаній. Зокрема, зі статті 5 Закону були виключені части

що надавали право Національній Ради в разі виявлення порушень

телерадіоорганізац

двох місяців) припиняти дію ліцензії; анулювати ліцензію. Відповідно до статті 28, дію

виданої Національною Радою ліцензії може бути тимчасово зупинено лише за рішенням

суду. Отже, згідно з новою редакцією статті 28, у

разі трансляції програм, що містять

інформацію, поширення якої заборонено законодавством про вибори, Національна Рада

України з питань телебачення і радіомовлення за поданням Центральної виборчої

комісії, окружної (територіальної) виборчої комісії вже не може тимчасово (до закінчення

виборчого процесу) зупинити дію ліцензії на право користуватися каналами мовлення.

Проте навіть ці зміни принципово не

покращили ситуацію. Виборче законодавство

фактично обмежило політичну дискусію через широке трактування поняття „політична

реклама” та серйозні санкції за порушення умов її трансляції. У наслідок чого виборча

кампанія стала стерильною, прісною і просто нудною.

Відповідно, законодавство трактували таким чином, що будь-які публічні виступи з

критикою чи позитивом конкретних кандидатів розглядалися як політична реклама, а не

як вільне обговорення суспільно-важливих питань. У результаті будь-який текст або

відеоряд, в яких фігурували партії чи особи членів виборчих списків, піддавався жорсткій

цензурі: а чи не буде

це сприйнято як передвиборна агітація? Бо, дійсно, коли ЗМІ

розповсюджують інформацію критичного змісту щодо партії або членів її виборчого

списку, вони ризикують отримати судов

орів. Тому статті в газетах та телепередачі рясніли обмовками: „Це не агітація! Це не

агітація!”.

У наслідок дії цього

закону Апеляційний суд Сумської області 17 лютого 2006 року

призупинив вихід сумської газети „Громадянин України” до кінця виборів.

ону м. Сімферополя призупинив за позовом кримської організації Партії регіонів дію

ліцензії Чорноморської телерадіокомпанії до закінчення виборчого процесу. Пізніше це

рішення було скасоване апеляційним судом.

Проте найбільше було рішень виборчих комісії та судів

щодо обмеження свободи

вираження поглядів окремими особами.

Дуже показовими в цьому аспекті є постанови ЦВК № 716 від 23 лютого та №793 від

2 березня щодо скарг виборчого блоку „НЕ ТАК!” на дії газети „Сільські вісті” та Петра

Порошенка. В обох випадках позивач скаржився на порушення його прав та законних

інтересів. Ц

ном.

Предметом скарги блоку „НЕ ТАК!” до газети „Сільські вісті” була стаття „Щасти Вам у

благородній справі служіння українському народові”, надрукована в № 18 від 14 лютого.

начає ЦВК у своїй постанові, „стаття містить оціночні судження у формі політичної

риторики, критичних, полемічних та

сар

орчого процесу, а саме:

„Порушення свободи вираження поглядів під час виборчої кампанії 2006 року”, Є.Захаров // Бюлетень ХПГ

„Свобода висловлювань і приватність” № 1, 2006 (січень-березень). упно на ті ХПГ: www.khpg.org. Дост сай

143

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

“...Україна пам’ятає душителів „Сільських вістей” – Леоніда Кравчука (1986 рік)…, які

цинічно топталися по правах людини, забороняючи на підлеглих територіях передплату

“СВ

й час) Чорноморське

пар

ще 13 підписів…”

и України Кравчука Л.М.”, то ЦВК не погодилася з цим

тве

я в подальшому від вчинення

порушень вимог Закону про вибори”. Таке рішення мало великий „охолоджуючий ефект”

і стало на завад процесу

У Постанові ТАК” на дії

П.Порошенка

налі „СКІФІЯ”, суб’єкт оскарження Порошенко

П.О. висловився про те, що „Альтернативи не існує

– і це є справжня політична

”… А Леонід Кравчук, очевидно, на правах старійшини душительського корпусу, а

може, на честь 20-ліття з часу першого розмахування сокирою над головою лідера

сільськовістян І. Сподаренка розпочав новий похід проти

“Сільських вістей”, оголосивши

кампанію протесту проти президентського Указу № 60 від 23 січня 2006 р., яким Івану

Васильовичу Сподаренку присвоєно звання Герой України.

Екс-ідеолога КПУ зразка 1986 р. зрозуміти можна: не хочеться компартійному

катові, щоб самим існуванням на білому світі газета та її лідер нагадували про його

чорне минуле. Але ж яке знамено

підносить він над собою: честь України!

…Дуже муляють пану Кравчуку „Сільські вісті”, вочевидь, якби і в труні лежав, то

перевернувся б”,

„…Провідним актором, а за сумісництвом ще й режисером театру абсурду якраз

ви і є, пане Кравчук. І справа не лише в тому, що ви легко перевтілюєтеся з

ролі

войовничого богохула у роль помазаника Божого, що ви вболіваєте за пам’ять жертв

Голокосту, а забороняли навіть згадки про Голодомор в Україні. Зрештою, вам

однаково, чим торгувати, пішли ж бо свого часу з іміджем першого президента

України у козачки до вигідного вам кандидата на пост столичного мера, якого геть не

захотіла київська громада. Але то зі сфери моралі. Хоча яка мораль. Ви, будучи

президентом України, розциндрили найбільше у світі (на то

оплавство. Ви, будучи президентом України, прошльондрили до півтораста

мільярдів людських заощаджень, кинувши власний народ у злидні, у безробіття, ще й

накривши валом інфляції. І ви – з ласки

Кучми – Герой України!

Ось де насправді театр абсурду. І ви розігруєте тепер карту антисемітизму і

ксенофобії, нібито забувши, що вона бита і валяється на смітнику – придатна хіба що

для бомжів, які з тих смітників живуть, ще дечим зі знахідок і проторговують. Ви ж,

пане Кравчук, завжди хизуєтесь знанням законів, правовим

нібито всезнайством. То

хіба не знаєте, що ініційоване Рабиновичем і сфабриковане Саприкіною звинувачення

газети “СВ” в антисемітизмі і ксенофобії, розпалюванні міжнаціональної ворожнечі

скасоване Апеляційним судом м. Києва?

Втяглися в цю кампанію і ваші політичні компаньйони Віктор Медведчук та

Віктор Янукович, головні стовпи кумівського режиму. Тут, отже, все ясно.

Але під

листом, яким розпочато кампанію проти “СВ”, а заодно – на передвиборній

хвилі – і проти Президента України Віктора Ющенка,

ЦВК встановила, що стаття має ознаки передвиборної агітації і друкувалася без

укладення угоди з суб’єктом виборчого процесу, та задовольнила в цій частині скаргу

блоку „НЕ ТАК!”. Що ж стосується думки

скаржника, що в статті „було поширено деякі

завідомо недостовірні та наклепницькі відомості про суб’єкта виборчого процесу –

кандидата у народні депутат

рдженням, зазначивши, що „суб’єкт звернення зі скаргою не подав до Центральної

виборчої комісії жодних доказів тієї обставини, що

відомості, які він вважає завідомо

недостовірними та наклепницькими, є такими. Тому в цій частині скарга задоволенню не

підлягає.”

ЦВК зобов’язала газету „Сільські вісті” „утриматис

і бажанням вільно обговорювати якості учасників виборчого

№793 від 2 березня ЦВК розглянула скаргу блоку „НЕ

. Як зазначено в скарзі,

21 лютого 2006 року о 19 годині 40 хвилин під час зустрічі з громадськістю в м.

Херсоні, яка транслювалася на телека

144

VI. СВОБОДА ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ

реф

ився таких висловлювань: „Вибачте, я вважаю, що він клоун. Щасливий у

том о

нт нашої держави, пан Кравчук, знаходиться на чолі списку, який

вим

ступів П. Порошенка. Проте ЦВК установила, що відеокасета не

містить

нав

і рішення щодо заборони Міністру

внутрішніх справ України Ю.Луценко оприлюднювати інформацію про кримінальне

минуле кандидатів у народні

депу на норми про заборону ведення

агітації посадовими особами органів державної влади.

о о и

ення поглядів.

ії ро ж й м

вного тиску на ЗМІ з боку нової влади.

орма. А не балаканина, яка була започаткована комуністами, Медведчуком,

Регіонами і Кучмою”.

Під час цієї зустрічі на питання стосовно Шуфрича Н.І. Порошенко П.О.

припуст

у, що це вже бачить все суспільств держави... єдине, що мені соромно, що

перший

президе

агає скасування української мови як державної або введення російської, який...ну

йому має бути соромно. А всі решта там – клоуни. Їх час уже пішов. Згадайте, ким

був Медведчук рік тому, чи півтора роки тому. Це був володар держави. Як він здувся

як тільки прийшли справді, народні люди. Подивіться, який на сьогоднішній день рівень

підтримки цієї політичної сили „Не Так!” – без фальсифікації, без заборони виступів на

телебаченні – він є ніхто...”.

Як докази вказаних обставин до скарги додано відеокасету та компакт-диск із

записами ви

едених висловлювань, а факту трансляції на телеканалі „СКІФІЯ” відеоматеріалу, який

уміщений на компакт-диску, встановити не можна. Кандидат у народні депутати України

Порошенко не належить до виключного кола осіб, яким відповідно до частини першої

статті 71 забороняється брати участь у передвиборній агітації. Отже, його участь в

передвиборній агітації не суперечить

вимогам Закону про вибори. На цих підставах ЦВК

постановила відмовити блоку „НЕ ТАК!” у задоволенні його скарги.

Схоже на те, що телеканал „Скіфія” у своєму репортажі про зустріч Порошенка з

громадськістю Херсона просто видалив його критичні висловлювання щодо опонентів. І

тим самим врятував себе від санкцій, які могли б бути, аж

до закриття.

Таким чином, і Закон про вибори, і практика його застосування, що складається,

формують таку картину: кандидати в депутати мають можливість вільно дебатувати на

виборчі теми, але журналісти та ЗМІ можуть висвітлювати ці дебати тільки на підставі

угод з політичними партіями (блоками), тобто репрезентуючи їхні інтереси. Самі вони

вільно

висловити свої думки не в змозі, оскільки будь-яке критичне зауваження

трактується як передвиборна агітація. Отже, вони змушені відмовитися від висвітлення

виборчої кампанії або вдатися до сильної самоцензури.

Також варто згадати й абсолютно необґрунтован

тати з посиланням

Ці приклади яскраво показують, що положення щодо передвиборчої агітації Закону

про вибори народних депутатів суперечать Конституції України та статті 10 Європейської

конвенції пр захист прав людини та основопол жн х свобод. І це спричинило

надзвичайно негативні наслідки на хід

парламентських виборів через істотне обмеження

свободи вираж

Протягом дії президентської кампан з осені 2004 ку був запровад ени ораторій

на перевірку телерадіоорганізацій контролюючими суб’єктами, хоча, як на нашу думку,

цей хід мав виключно політичне мотивування, а не пояснювався справжньою загрозою

утисків ЗМІ. Пізніше це могло стати додатковим аргументом для тверджень в

існуванні

адміністрати

5. Обмеження в контексті захисту суспільної моралі

Останні декілька років в Україні триває посилення обмеження свободи вираження

поглядів через захист суспільної моралі.

145

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

Спочатку був прийнятий закон про захист суспільної моралі, який фактично не

відповідав Конституції України та міжнародним стандартам у сфері свободи слова, про

яки и

в а с я

05 року. Причому це

роб

ся Кабінетом Міністрів за поданням Голови. Тобто, у законі визначена

про

ку Комісія з

пит

орджа Ромеро „Країна мерців” (студія Universal).

Відповідно до українського законодавства, перед показом буд-якого фільму в Україні

його правовласник повинен отримати прокатне свідоцтво на фільм, що надає право

його показу в Україні. У цьому прокатному свідоцтві, зокрема, визначаються й вікові

обмеження щодо перегляду фільмів. При цьому Генеральний директор компанії B&H-

distribution Богдан Батрух

на своїй прес-конференції зазначив, що даний фільм

демонструється в більше ніж 100 країнах, в тому числі Росії та Білорусі.

Пізніше, на

підставі цього ж закону, був заборонений до показу в Україні фільм К.Тарантіно

„Хостел”.

Слід зазначити, що обмеження свободи слова з метою захисту суспільної моралі є

допустимим. Проте, в Україні, не зважаючи на чинний закон про захист суспільної моралі,

відсутні чіткі підстави обмеження свободи слова із цією

метою. У наслідок цього таке

обмеження здійснюється вибірково на особистий розсуд певних посадових осіб органів

державної влади. І жодна особа не може передбачити свою поведінку таким чином, щоби не

порушити законодавство про захист суспільної моралі.

6. Рекомендації

1) Здійснити програму реформування державних ЗМІ через зміну їхньої системи

управління та фінансування відповідно до рекомендацій Ради Європи та ОБСЄ.

Найкращим прикладом такого реформування є запровадження суспільного

телерадіомовлення на базі державного телеканалу УТ-1 та Першого національного

радіоканалу.

2) Розробити та впровадити відповідне законодавство та програми

саморегулювання для журналістів і ЗМІ з метою

зменшення поширення оплачених

інформаційних матеріалів або інформаційних матеріалів, здійснених на замовлення, з

порушенням журналістських стандартів щодо об’єктивності та збалансованості подачі

інформації.

3) Скасувати закони „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади

та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” та „Про

державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист

журналістів”; при

цьому передбачити скасування окремих пільг журналістам державних ЗМІ та зрівняти їх

у правах із журналістами недержавних ЗМІ.

й ми вже писали в Доповіді правозах сних організацій „Права людини в Україні –

2004”.

Проте на сьогодні вже починають з’являтися ипадки з сто уванн цього

законодавства.

Склад Національної експертної комісії з

питань захисту суспільної моралі, створення

якої передбачено раніше згаданим законом, змінювався протягом 20

илося з прямим порушення процедури, встановленої законом. Так, за законом,

Голову комісії призначають самі члени Комісії зі свого складу. Проте й члени Комісії

призначають

цедура, яку виконати

на практиці просто неможливо, у наслідок чого Уряд вирішив

призначити Голову комісії всупереч закону, а не подати закон про внесення змін до цієї

процедури.

На підставі закону про захист суспільної моралі 30 серпня 2005 ро

ань розповсюдження і демонстрації фільмів в Україні заборонила до показу в

Україні художній фільм режисера

Дж

„Впервые в Украине запрещен прокат художественного фильма”// Газета „"Киевские Ведомости"

www.kv.com.ua, 30 августа 2005, 12:07.

146

VI. СВОБОДА ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ

4) Внести зміни до закону про телебачення та радіомовлення, щоб він відповідав

стандартам Ради Європи, ОБСЄ та Європейського Союзу.

5) Внести зміни до законодавства щодо можливості визначення справжнього

власника ЗМІ, особливо телеканалів і радіостанцій, впровадження ефективного

контролю за концентрацією ЗМІ в руках одного власника чи його родини,

антимонопольними обмеженнями на інформаційному ринку

відповідно до рекомендацій

Ради Європи, ОБСЄ та Європ дження необхідних процедур

щодо покарання порушників за ЗМІ.

6) Забезпечити швидке та прозоре розслідування всіх минулих заяв щодо випадків

насильства та сме журналістській

діяльності.

7) Прискорити процедуру ратифік конвенції про транскордонне

телебачення

, Додаткового протоколу до Конвенції про транскордонне телебачення,

а також прийняти зміни до з лементації її норм, а також

положень Директив ЄС 85/552/ЕС, 97/36/ЕС „Телебачення без кордонів”.

ід час розгляду

про

ейського Союзу, а також впрова

конодавства про концентрацію

рті журналістів, а також випадків перешкоджання

ації Європейської

аконодавства для імп

8) Ліквідувати Державний комітет телебачення і радіомовлення п

екту змін до Конституції України.

147

VII. Свобода зібрань

1. Правове регулювання права на свободу

мирних зібрань

1.1. Конституція України

Право мирних зібрань гарантується статтею 39 Конституції України:

“Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги,

пох

новлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної

без

зібрання м в

до цього часу не

при

України (КАСУ) визначає

“особливості провадження в справах за адміністративними позовами суб’єктів владних

повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання”, а стаття 183

КАСУ – “особл позовами про

усунення обмежень у реалізації права ”. Ці статті встановлюють

спе

ібрання мають право

зве

три дні до

про

оди і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої

влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права

може вста

пеки

та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам,

для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей”.

Конституційний Суд України в рішенні від 19 квітня 2001 року зазначив, що право на

мирні є “невідчужуваним і непорушни ” правом громадян і да офіційне

тлумачення статті 39 Конституції, зокрема, щодо термінів

сповіщення органів влади про

проведення масового заходу. Також Конституційний Суд визначив, що конкретизувати

окремі положення статті 39 Конституції повинен окремий закон, який

йнятий.

1.2. Особливості судового провадження в справах

про обмеження свободи зібрань.

Стаття 182 Кодексу адміністративного судочинства

ивості провадження в справах за адміністративними

на мирні зібрання

ціальні терміни розгляду таких справ.

Стаття 182 встановлює, що

органи державної влади та органи місцевого

самоврядування після одержання повідомлення про проведення з

рнутися до адміністративного суду за своїм місцезнаходженням із позовною заявою

про заборону зібрання або те чи інше обмеження свободи зібрань. Згідно КАСУ

адміністративний суд повинен розглянути таку справу протягом трьох днів після

відкриття провадження, а

у випадку відкриття провадження менш як за

ведення відповідного зібрання – невідкладно. Позовна заява, яка надійшла в день

проведення зібрання або після проведення зібрання, залишається без розгляду.

Постанови суду в таких справах виконуються негайно.

Розділ підготовлено Володимиром Чемерисом, членом правління Інституту „Республіка” та членом правління

Української Гельсінської спілки з прав людини. Якщо інше не зазначено, в розділі використані матеріали Інституту

„Республіка” та Української Гельсінської спілки з прав людини.

Кодекс набрав чинності з 1 вересня 2005 року.

148

VII. СВОБОДА ЗІБРАНЬ

Стаття 183 встановлює, що організатори зібрань мають право звертатися до

адміністративного суду за місцем проведення зібрань ”із позовною заявою про усунення

обмежень у реалізації права на мирні зібрання з боку органів виконавчої влади, органів

місцевого самоврядування, повідомлених про проведення цих зібрань”. Процедурні

вимоги щодо терміну розгляду такі ж самі, як і

в статті 182.

До цього часу таких особливостей не було визначено законом. У результаті

систематично порушувалися строки розгляду таких справ, рішення про заборону

виносилися за декілька годин до початку мирного зібрання, що явно порушувало право

на зібрання

кою

організацією Інститут “Республіка” протягом 2004–2005 років,

обмеження та перепони для реалізації свободи зібрань у більшості випадків створюють не

ті органи, яких повідомляють організатори (це – місцеві державні адміністрації або

виконавчі органи місцево тва внутрішніх справ (з

відома або без відома відповідни ій чи виконкомів місцевих рад).

Відп

ративних судів про заборону зібрань або обмеження свободи

зібр

а ь

ружного

адм

СР

ржавної влади, органи місцевого самоврядування та суди досі

вико

нкомом

пит м м ц

Проте, як по азав моніторинг дотримання права на мирні зібрання в Україні, який

проводився громадсь

го самоврядування), а органи міністерс

х державних адміністрац

овідно ж до

статті 183 КАСУ організатори зібрань не мають права позиватися до тих,

кого не повідомили (наприклад, до органів МВС).

Окрім того, КАСУ не встановлює спеціальних термінів для апеляційного оскарження

рішень окружних адмініст

ань.

Практик українс кого судочинства показує, що хоча у більшості випадків апеляційні

суди скасовують

рішення судів першої інстанції про заборону зібрань, розгляд таких

апеляційних скарг може тривати протягом місяців від моменту оскарження. Таким чином,

навіть якщо апеляційний адміністративний суд визнає помилку ок

іністративного суду і дозволить провести зібрання у визначений організаторами час і

у визначеному ними ж місці, право організаторів і учасників зібрання провести це

зібрання у визначений час і у визначеному місці не буде відновлено.

Установлення спеціальних термінів апеляційного оскарження заради того, щоб

організатори або учасники зібрання могли відновити свої права, вимагають “Керівні

принципи БДІПЛ ОБСЄ щодо підготовки законодавства про свободу зібрань”. Але поки

що з вищеназваних причин (великі терміни розгляду апеляційних скарг) в

Україні

більшість організаторів зібрань у випадку заборони цих зібрань не звертаються з

апеляційними скаргами до відповідних апеляційних судів.

1.3. Використання в Україні законодавства про мирні зібрання

колишнього СР

В Україні відсутнє будь-яке законодавство, яке регулює реалізацію права на мирні

збори, окрім указаних вище положень та обмежень загального характеру. Про це ми вже

детально згодували у минулій Доповіді правозахисних організацій.

Але органи де

ристовують нормативні акти колишнього СРСР, такі, як Указ Президії Верховної

Ради СРСР від 28 липня 1988 року “Про порядок організації проведення зборів, мітингів,

вуличних заходів і демонстрацій у СРСР”, що а нашу думку є незаконним.

Указ суперечить Конституції України, зокрема, статті 39, що встановлює

для

організації масових зібрань повідомчий, а не дозвільний порядок, і яка не містить

обмежень щодо терміну подачі повідомлень, а також іншим положенням Конституції.

Проте, наприклад, “Тимчасове положення про порядок розгляду міськвико

ань щодо організації та проведення зборів, ітингів, походів та де онстра ій у місті

„Права людини в Україні – 2004. Доповідь правозахисних організацій”. Харків: Фоліо, 2005. – с.92. Доповідь

доступна в Інтернеті за адресою: www.helsinki.org.ua.

149

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

Харкові”, ухвалене Харківської міською радою 07 березня 2004 року (№ 221), яке діє й

досі, прямо посилається на згаданий Указ: „Тимчасове положення про порядок розгляду

міськвиконкомом питань щодо організації та проведення зборів, мітингів, походів та

демонстрацій розроблено у відповідності до... Указу Президії Верховної Ради СРСР

“Пр

майже усі затримані особи під час розгону масових зборів

нес

і демонстрацій” передбачає різні покарання для учасників та

організаторів зібрань. Для

учасників – у вигляді попередження або штрафу від 10 до 25

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (приблизно від 35 доларів США до 85

доларів США), а дл вуваних мінімумів

доходів громадян (приблизно США), виправні роботи

на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку або

адм

и адміністративний арешт для учасників зібрань, які порушили

“пор

“порушення порядку організації і проведення

збо

правові норми статті 279

Кри

і )

т о

того 2003 року

„Про внесення змін до статті 279 Кримінального кодексу України (щодо відповідальності

о порядок організації проведення зборів, мітингів, вуличних походів

і демонстрацій

в СРСР (діючого на території України відповідно до постанови Верховної Ради України

від 12.09.91 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів

законодавства Союзу РСР")”.

Таким чином, Харківська міськрада фактично взяла на себе повноваження

Конституційного Суду України, вирішивши, що згаданий Указ відповідає діючій

Конституції України.

1.4. Відповідальність за порушення права

на свободу мирних зібрань

Правоохоронні органи використовують загальні правові норми щодо забезпечення

громадського порядку, хоча

уть відповідальність за статтями 185 та 185-1 Кодексу України про адміністративні

правопорушення (КпАП).

Стаття 185 КпАП – “злісна непокора законному розпорядженню або вимозі

працівника міліції” передбачає покарання у вигляді штрафу від 8 до 25

неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян (приблизно від 30 доларів США до 85

доларів США), виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням

двадцяти процентів заробітку або адміністративного арешту терміном до 15 діб.

Стаття 185-1 КпАП – “порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів,

вуличних походів

я організаторів – штрафу від 20 до 100 неоподатко

від 70 доларів США до 350 доларів

іністративного арешту терміном до 15 діб. Таке ж покарання, як і для організаторів,

передбачено й для тих учасників зібрань, що вчинили подібні дії повторно. Така різниця

виникла внаслідок того, що Верховна Рада України 2 червня 2005 року запровадила

зміни до КпАП, скасувавш

ядок організації і проведення

зборів” вперше.

Проте в більшості випадків до учасників та організаторів зібрань застосовують саме

статтю 185 КпАП через те, що довести факт “злісної непокори” працівникам міліції в

українських судах значно легше, ніж факт

рів”, бо для цього в практиці українських судів достатньо лише свідчень самих

працівників міліції.

Крім того, 2005 року правоохоронці застосовували

мінального кодексу України щодо відповідальності за блокування транспортних

комунікацій. Указана стаття передбачає покарання у вигляді штрафу до 50

неоподатковуваних мінімумів доход в громадян (приблизно 170 доларів США ,

виправних робі на строк д двох років, арешт на строк до шести місяців або

обмеженням волі на строк до

трьох років. Проте протягом 2005 року, за даними

Державної судової адміністрації, жодної особи не було засуджено за ей злочин.

Протягом 2004-2005 року парламент намагався змінити склад злочину,

передбаченого статтею 279 ККУ. Наприклад, проект № 3091 від 10 лю

150

VII. СВОБОДА ЗІБРАНЬ

за б

при р

у а

ого випадку покарання службових осіб за

пер

їх

спо

лише

відп

і ,

я - і ь

, а не рішеннями місцевих органів влади.

ій і

дем

локування транспортних комунікацій)" пропонував зробити виняток із застосування

цієї статті щодо ситуації, коли громадяни реалізують своє право на мирне зібрання.

Проте Верховна Рада України 2 червня 2005 року відхилила даний законопроект, що бу

йнятий у першому читанні 7 жовтня 2004 оку.

В українському законодавстві існує також покарання за “незаконне перешкоджання

організації або проведенню зборів

, мітингів, походів і демонстрацій” (стаття 340

Кримінального кодексу України) для службових осіб, або для всіх осіб, якщо це діяння

було вчинено із застос ванням фізичного насильств – виправні роботи на строк до двох

років, арешт на строк до шести місяців або позбавлення волі на той самий строк. При

цьому протягом 2005 року не зафіксовано

жодн

ешкоджання реалізації права на мирні зібрання.

Так, 21 квітня міський голова міста Києва Олександр Омельченко особисто вдерся

до наметового містечка противників масової забудови столиці, розташованого біля

будівлі мерії, розірвав кілька плакатів та відібрав у мешканців містечка відеокамеру.

Міліція, яка знаходилась поруч, не втручалася. І хоч поведінка

київського мера стала

предметом обговорення у Верховній Раді України, правоохоронці не висунули жодних

претензій до Омельченка.

Натомість столична міліція порушила кримінальну справу за статтею 293

Кримінального кодексу України – “групове порушення громадського порядку” – одо

членів партії Українська національна асамблея, які вночі проти 30 травня 2005 року в

Києві розгромили наметове містечко противників мера Києва

Олександра Омельченка та

нанесли йог мешканцям травми. У жовтні 2005 року справу передано до

Шевченківського районного суду Києва, проте станом на 1 березня 2006 року судовий

розгляд не завершено. Звинувачені під час слідства показали, що до розгону наметів

нукали чиновники Київської міської державної адміністрації, але слідство не взяло ці

свідчення до уваги.

1.5. Правові акти органів місцевого самоврядування,

що стосуються права на свободу

мирних зібрань

Конституція визначає, що право на мирні збори може бути обмежено

овідно до закону. Незважаючи на це, місцеві органи влади часто приймають власні

правові акти, як не мають жодного стосунку до закону і тим самим грубо порушують

свободу мирних зібрань.

Такі рішенн прийняті протягом 1990 х – 2000-х років м ськими радами біл шості

обласних

центрів України, зокрема, у Києві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Сумах,

Львові, Кіровограді, Полтаві та в деяких районних центрах (наприклад, Ізюм Харківської

області, Охтирка Сумської області та ін.).

Слід також додати, що відповідно до статті 92 Конституції права і свободи людини,

гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина визначаються виключно

законами

України

У свою чергу Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” відносить до

повноважень виконавчих органів сільських, селищних та міських рад лише “вирішення

відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестац

онстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення

контролю за забезпеченням

при їх проведенні громадського порядку” (стаття 38

Закону). Але, як показав аналіз Інституту “Республіка”, всі рішення, ухвалені

українськими органами місцевого самоврядування щодо свободи зібрань суперечать

Конституції України – законові прямої дії – і обмежують права громадян.

151

Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні - 2005

Подождите немного. Документ загружается.