Заболотний Г.М., Дідик О.М., Захарченко В.І., Ступницький А.М. Ринкова трансформація господарства регіону (кластерний підхід)

Подождите немного. Документ загружается.

Четвертим фундаментальним фактором трансформації РГК висту-

пають інновації (нововведення). Базова дефініція інновації була дана

Й- Шумпетером [1982] ще в 1912 р. Вона означала принципово нову

якість засобів виробництва та організаційних схем. За И. Шумпетером,

інновації витісняють старі продукти та виробництва й виштовхують

економічну систему (в т.ч. й регіональну. - В.З.) з урівноваженого

стану, забезпечуючи таким чином структурну перебудову системи або

так зване "створююче руйнування"

. —У

У сучасних умовах жоден із факторів трансформації не може кон-

курувати з інноваціями за силою трансформаційного впливу на РГК.

Але в процесах його трансформації обов'язково слід спиратися на

нововведення, які мають значний інноваційний потенціал. Під ним

ми розуміємо масштаби інноваційної діяльності в РГК, ступінь впро-1

вадження досягнень НТП у виробництво, резерви розвитку за рахунок/

НТП, що виражаються у здатності матеріально-технічних, трудовілхі

та інших ресурсів забезпечувати інтенсифікацію виробництва.

Упровадження базисних інновацій (інформаційних, комунікацій-

них та ін.) тісно пов'язане з процесами територіальної концентрації

та деконцетрації виробництва, передусім промислового. Фактично мова

йде про зростання ролі інноваційного фактора ("дифузії" нововведень)

у процесах регіонального розвитку завдяки територіальним технологіч-

ним трансфертам та ринку інновацій ("ноу-хау").

Будь-яке виробництво (промислове, сільськогосподарське), як відомо,

створюється з метою споживання товарів. І хоча останнє є кінцевою

фазою суспільного відтворення, в ланцюзі факторів трансформації

господарства регіону воно є вихідним пунктом (за відомим із кібернети-

ки принципом зворотного зв'язку). Звідси: низький рівень споживання

або незначний споживчий потенціал регіону майже автоматично

породжує спад виробництва у ньому. Сам же споживчий потенціал,

по суті, характеризує місткість регіонального ринку певних товарів

Споживчий потенціал залежно від характеру споживання, категорії

споживачів поділяється на дві частини - потенціал виробничого спо-

живання й потенціал особистого споживання. Перший з них визна-

чаємо як здатність споживачів засобів виробництва їх придбати

й використати. При цьому слід мати на увазі, що одні і ті ж об'єкти

можуть одночасно виступати на ринку засобів виробництва і як покупці,

і як продавці, правда різних товарів.

Нині існує багато інших трактувань цього поняття, але більшість з них підтвер-

джує наявність п'яти основних груп інновацій - продуктових, процесних (технологіч-

них), сировинних, організаційних і збутових.

ґ Під потенціалом особистого споживання РГК ми розуміємо купівель-

ну спроможність населення по відношенню до товарів або попит на

них на регіональному ринку предметів споживання.

РГК, крім того, що виробляє корисні товари (з додатною ціною),

за які платять виробнику, продукує також відходи, в т.ч. й шкідливі

(з "від'ємною" ціною), за які платять самі виробники. Розмір плати

за шкідливі відходи в загальному випадку залежить від величини

еколого-промислового потенціалу РГК. Його "носіями" є природні

І комплекси та об'єкти екологічної інфраструктури. Відповідно він

складається з двох різноякісних частин. Перша - це поглинаючий, або

асиміляційний потенціал (за К.Г. Гофманом [1998, с. 16]), який харак-

теризує здатність природного комплексу певного регіону (його біоти,

повітря, поверхневих вод, ґрунтів тощо) переробляти (розчиняти, адсор-

бувати) або виводити за свої межі забруднюючі речовини (інгредієнти);

друга— це потенціал екологічної інфраструктури, що відображає

можливості очисних споруд знешкоджувати ті ж самі забруднюючі

речовини.

Розвиток потенціалу екологічної інфраструктури є особливо важли-

вим у регіонах інтенсивного господарського освоєння, де виробничі

системи об'єктивно трансформуються у еколого-виробничі. Функцією

розвитку останніх виступає еколого-виробничий потенціал, а аргумен-

том - усі інші потенціали. У таких системах змінюється характер

просторової локалізації усіх елементів, зокрема передбачається їх еко-

логічна сумісність.

При розміщенні виробництва, передусім промислового, принципово

важливим є збереження певного "екологічного резерву" території, або

нереалізованого асиміляційного потенціалу. Тому загальна стратегія

трансформації РГК, а тим більше його еколого-виробничих систем,

знаходиться в руслі балансування, з одного боку, еколого-виробни-

чого потенціалу, а з другого - виробничого потенціалу та, відповідно,

обсягів шкідливих відходів. Такий баланс визначає в певному регіоні

"ціну" шкідливих відходів на ринку прав на забруднення природного

середовища.

Просторове поєднання в РГК ресурсних, виробничих, споживчих

та інших елементів забезпечують об'єкти (елементи) виробничої інфра-

структури" - транспорту, зв'язку (в т.ч. телекомунікацій, електронних

мереж) та ін. Фактично вони є "постачальниками" послуг з обміну то-

варами [Бекеман, 1991, с. 1099].

Інфраструктура - це сукупність різних обслуговуючих об'єктів загального кори-

стування. Ці об'єкти не можна змішувати ні з виробничими, ні з ресурсними елемен-

тами, бо вони є з'єднувальними елементами, загальнофондовою базою території [Ма-

ергойз, 1986, с. 181].

Виробнича інфраструктура для свого розвитку вимагає значних

обсягів авансованого капіталу при малій його мобільності (оборотності).

Тому роль держави у її нарощуванні є винятково важливою. А велика

її капіталомісткість надає особливого значення у трансформаційних^

процесах потенціалу виробничої інфраструктури. Цей потенціал,

на нашу думку, характеризує пропускну здатність, потужність (номі- )

нальну й встановлену) об'єктів виробничої інфраструктури. ^

Значний потенціал виробничої інфраструктури і розвинутий ринок

виробничих послуг сприяють активізації підприємницької діяльності

в регіонах, стимулюють розчленування виробничих ланцюгів у просторі

з наступним зосередженням фінальних (обробних) стадій у великих

містах як центрах притягання висококваліфікованої робочої сили та

"ноу-хау".

Роль виробничої інфраструктури, особливо транспорту, в процесах

трансформації РГК є тим більшою, чим більш віддаленими є взаємо-

діючі елементи і чим більшими є питомі (транспортні та ін.) витрати

на подолання просторового розриву між ними. Не випадково, деякі

автори вказують на необхідність компенсації (сплати) від'ємної ренти

за територіальним положенням окремим підприємствам та частині

населення [Пчелинцев и др., 2000, с. 65]. На наш погляд, її логічно

виплачувати за рахунок стягнення додатної ренти з підприємств і на-

селення, що мають вигідне географічне положення (через механізм

надбавок і знижок до ринкових цін).

Важливим фактором трансформації РГК другого порядку (по від-

ношенню до людських ресурсів) виступає соціальна інфраструктура

(заклади освіти, охорони здоров'я та соціальної допомоги, готелі,

ресторани тощо), яка також має відповідний трансформаційний потенціал^

Під потенціалом соціальної інфраструктури розуміємо здатність її )

об'єктів обслужити (забезпечити умови життєдіяльності) працівників /

(та їх сімей) певного сегменту РГК . —'

Соціальна інфраструктура складається з двох концентрів: внутріш-

нього - на базі об'єктів, що знаходяться на балансі виробничих

об'єктів (підприємств, фірм тощо), та зовнішнього - на базі інфра-

структурних об'єктів загального користування. Хоча й об'єкти внут-

рішнього концентра, особливо з переходом до ринкових відносин,

можуть надавати послуги усім потенційним клієнтам. Виходячи з цього,

потенціал соціальної інфраструктури доцільно розділяти на дві частини:

1) що формується безпосередньо у виробничій сфері і 2) загального

користування. Другу, швидше, можна розглядати як умову, а не чинник

трансформації РГК. Але і перша і друга його частини реалізуються

через ринок соціальних послуг, при цьому перша - не повністю.

Особливо важливе значення цей потенціал має для РГК, що фор-

муються в регіонах інтенсивного господарського освоєння, розвиток

яких взагалі неможливий без значних інвестицій у соціальну інфра-

структуру. Інвестиції можуть здійснювати або фінансово стабільні

фірми, або органи державної й муніципальної влади. Пояснюється це

тим, що капіталовкладення у соціальну інфраструктуру здійснюються

ще до (або одночасно) з виробничими інвестиціями й довгий час (або

взагалі) можуть не приносити доходів. А капіталовкладення ці дуже

значні. У промислово розвинутих країнах вони складають 60% від вало-

вого обсягу інвестицій. Тому роль держави у нарощуванні потенціалу

соціальної (як і виробничої) інфраструктури є винятково важливою.

Простір між елементами РГК заповнює сфера обміну, різні ринки,

які передбачають купівлю-продаж тих чи інших товарів і послуг. "Не-

сучими конструкціями" ринків виступають підприємства, організації

та заклади ринкової (шституційної) інфраструктури. До них відно-

сяться товарні, фондові і валютні біржі, біржі праці, банки тощо. Вони,

як правило, орієнтуються на відповідні ринки, наприклад біржі праці -

на ринок праці. В сучасних умовах без розвинутої ринкової інфра-

структури неможливе ефективне функціонування й оптимальний

розвиток РГК. Тому потенціал ринкової інфраструктури - одна

з важливих складових трансформаційних процесів у РГК. Розвинутий

ринок інституційних послуг забезпечує погодженість виробничо-

комерційних зв'язків у системі та їх фінансово-кредитний і маркетин-

говий супровід [Шнипер, 1995, с. 9].

Нарешті, як загальну умову трансформації РГК слід розглядати

географічне положення виробництва по відношенню до усіх інших

елементів системи. Для виробничих систем регіонального типу слід

ще враховувати й політико-географічне положення. Це зумовлюється

тим, що зручне, особливо прикордонне, положення може сприяти

формуванню в них значного транзитного потенціалу, необхідного,

наприклад, для створення спеціальних економічних зон, транскордон-

них виробничих систем тощо.

/^Отже, на трансформацію РГК, точніше його виробничого ядра,

впливає ціла низка факторів і умов. Сукупний трансформаційний

вплив відображає інтегральний трансформаційний потенціал, який

складається з багатьох часткових потенціатів і є їх простою сумою.

Вплив кожного з часткових трансформаційних потенціалів на

виробничий потенціал визначається не лише його величиною, але й

силою дії. Остання залежить від характеру інтегрованості та пропор-

ційності елементів РГК, тому виробничий потенціал, як правило,

не тотожний інтегральному трансформаційному потенціалу.

1.2.3. Проблеми реалізації трансформаційних потенціалів РГК

і стратегія ринкових реформ

Виробничий потенціал РГК можна розглядати як результат взаємодії

потенціалів усіх факторів трансформації (на основі потенціалу основ-

них фондів). За О.М. Алимовим та А.М. Федорищевою, "виробничий

потенціал територіального комплексу дорівнює сумі виробничих по-

тужностей підприємств, які утворюють його, за відрахуванням втрат

виробничої потужності, викликаних невідповідністю наявності окремих

виробничих ресурсів потребі в них..." [Альїмов и др., 1978, с. 55].

Отже, виробничий потенціал РГК за своєю величиною може бути

меншим за будь-який з трансформаційних потенціалів (рис. 1.3а),

дорівнювати лише потенціалу основних фондів (рис. 1.36) або дорівню-

вати усім трансформаційним потенціалам (рис. І.Зв).

Сучасні обсяги випуску промислової і сільськогосподарської про-

дукції в регіоні свідчать переважно про наявний рівень виробництва

(реалізований виробничий потенціал РГК), залишаючи в тіні його І

можливості (нереалізований потенціал). Тоді як в умовах значного і

трансформаційного спаду виробництва важливо виявити саме остан-

ній потенціал [Геєць та ін., 2003].

Рис. 1.3. Виробничий потенціал РГК як результат взаємодії

трансформаційних потенціалів.

ВП - виробничий потенціал; Пі - потенціал основних фондів;

- потенціал матеріальних ресурсів; П

- трудовий потенціал;

П4,...,п -

інші трансформаційні потенціали.

Значний нереалізований виробничий потенціал РГК визначається

недостатніми частковими трансформаційними потенціалами: трудового

(працівники промисловості, сільського господарства та інших галузей

часто мають недостатній кваліфікаційний рівень), природно-ресурсного

'лінійно-вузлову, елементами якої є інтегральні виробничо-

територіальні системи у єдності з політранспортними магістралями

(ця єдність утворює економічний каркас регіону).

Територіально-галузева структура РГК у такому розумінні "віддзер-

калює" насамперед статичні характеристики комплексу. Для вивчення

ж динамічних характеристик важливе значення в ринкових умовах має

виділення у якості територіальних елементів РГК - економічних "полю-

сів зростання". Ринок надає їм особливої ваги, тому що вони мають

значний інвестиційний та інноваційний потенціал. Завдяки цьому

зміцнюються конкурентні позиції не лише цих специфічних інтегра-

льних виробничо-територіальних систем, але й РГК загалом.

Формування полюсної структури РГК обумовлює ущільнення,

ускладнення і просторове переплетення його територіальних елементів.

Але й при цьому зберігається тісний зв'язок елементів територіальної

(полюсної) структури й розселення.

За умов планової економіки РГК конструювалися за принципом

районних комбінатів, що формувалися на основі сприятливого поєд-

нання природних, трудових та інших ресурсів. Відповідно їх каркас

складали жорсткі виробничо-технологічні зв'язки У ринкових умовах

жорсткий каркас РГК практично розпався. Тому помітним є процес

зміни цілісності й типу РГК. Його активізація пов'язана зі скороченням

обсягів виробництва, розривом внутрішньорегіональних господарських

зв'язків та послабленням важелів державного управління процесами

регіональної економічної інтеграції. В результаті більшість РГК пере-

творилося на аморфні утвореннями, які підтримуються хіба що межами

адміністративних одиниць.

Отже, важливим завданням структурної перебудови РГК стає під-

вищення їх цілісності. Остання передбачає широке використання міс-

цевих ресурсів, поглиблення внутрішньорегіональних коопераційних

зв'язків тощо. Важливе значення має й формування нових центрів

економічної активності (інноваційно-інвестицйних полюсів зростан-

ня), які здатні перекомбіновувати зв'язки не тільки між собою, але і

з периферією. В результаті може змінитися не тільки цілісність, але й

тип РГК. Але цілісним, у повному розумінні цього слова, РГК може

стати лише за умови органічної його єдності з усіма соціальними та

природними складовими регіону [Поповкін, 1993, с. 16]. Це створює

передумови для управління РГК як єдиним цілим і в нових умовах

господарювання.

1.3.2. Процеси функціональної трансформації

Базовим серед них є процес звуження спеціалізації РГК. Звичайно,

про повну зміну спеціалізації РГК, особливо мезо- і макрорегіональ-

ного типу, мова не може йти в принципі, тому що вона базується нгґ

об'єктивних регіональних факторах, які створюють вигоди в системі

територіального поділу праці

. Однак ринкові перетворення здатні

викликати кардинальні зміни у спеціалізації РГК будь-якого типу.

Першою ознакою таких змін є зниження ступеня диверсифікації галузе-

вої структури РГК. Оскільки ринок витісняє неконкурентоспроможні

галузі, то спеціалізацію комплексів можуть визначати одна-дві-три

галузі. Особливо негативною ця тенденція є у тому випадку, коли

серед профілюючих галузей немає новітніх. Ринкова переспеціалізація

РГК може і не звужувати його виробничий профіль, але це швидше

виняток, ніж правило.

Переспеціалізація РГК одночасно обумовлюється і зміною техно-

логічних укладів.

Зміна спеціалізації РГК тісно пов'язана з механізмом економічної

взаємодії основних його підсистем. Цей механізм у нових умовах гос-

подарювання визначають не лише традиційні фактори - виробничі,

регіональні, адміністративні, але й ринкові. Відповідно, досить помітним

є процес впливу ринкової кон'юнктури на регіональне зосередження

й розміщення виробництва.

Ринкова кон'юнктура означає постійну зміну співвідношення між

попитом і пропозицією на регіональному ринку товарів, а відтак -

зростання чи скорочення обсягів виробництва загалом і його зосеред-

ження в регіоні і в конкретному місці зокрема.

Регіональний ринок — це регіональна сфера обміну між виробниками

й споживачами певних товарів, параметри якої залежать від попиту,

пропозиції, ціни тощо. Попит на ньому визначається обсягами,

диференціацією та джерелами формування доходів основних покупців

товарів (населення, підприємств та організацій різних форм власності).

Пропозиція ж залежить від сукупної потужності підприємств, галузевої

структури РГК, рівня граничних витрат тощо [Сонько та ін., 2002,

с. 221-230].

Приклади повної переспеціалізації РГК дуже рідкісні й то вони стосуються РГК

мікрорегіонального виду. Так, повністю був переспеціалізований РГК провінції

Лімбург (Нідерланди), який мав в основному вугільно-металургійну спеціалізацію,

а нині спеціалізується на галузях електротехнічного й транспортного машинобуду-

вання та хімічної промисловості.

Сприятлива кон'юнктура (або конкурентні переваги

) на регіональ-

ному промисловому ринку сприяє зосередженню (розміщенню) у регіоні

галузей і виробництв, що випускають високоякісну продукцію. Відповідно

відбувається зміна обсягів виробництва у спеціалізованих виробничо-

територіальних системах, а у інтегральних системах - ще й зміна

спеціалізації. Останні під впливом ринкової кон'юнктури переспеціалізо-

вуються на випуск наукомісткої, трудо- і ресурсозберігаючої продукції

(у т. ч. і для задоволення регіональних потреб).

Ринкова кон'юнктура одночасно є барометром життєдіяльності

РГК, оскільки дає оцінку процесу відтворення виробництва в ньому.

Зміни у функціонуванні РГК з переходом до ринкових відносин

проявляються передусім у процесі формування регіональних ринкових

структур та зміні характеру відтворення виробництва. Цей

процес супроводжується виникненням нових форм кругообігу факторів

відтворення (каналів руху товарів, капіталу, робочої сили, форм

постачання тощо), що дозволяють закріпитися на високотехнологічних

ринках [Амоша, Збаразская, 1999, с. 42]. Для активізації цього процесу

необхідними є укрупнення й консолідації регіональних ринкових

структур - на основі інтеграції спеціалізованих та локальних структур.

Формування регіональних ринкових структур передбачає достатньо

вагомий внутрішньорегіональний баланс виробництва й споживання

промислових товарів, що, у свою чергу, обумовлює зміни у регіональних

відтворювальних циклах [Шнипер, 1991].

Ринкова трансформація циклів відтворення РГК зорієнтована на

принципово інші параметри ресурсоспоживання. Для зниження витрат

і підвищення продуктивності праці у виробництво впроваджуються

нові технології, залучається більш кваліфікована робоча сила тощо.

Усе це дозволяє перейти від екстенсивної до інтенсивної транс-

формаціїїТК [Прокопчук, 1994, с. 134].

Зростання ресурсо- та енергомісткості виробництва, розбалансу-

вання товарного ринку й ринку праці, як правило, загострюють проти-

річчя в РГК, ускладнюють у ньому розширене відтворення. Зміна ж

галузевих пропорцій в РГК на користь наукомістких, експортабельних

галузей, навпаки, створює передумови для прогресивних зрушень

у структурі регіонального валового продукту (між фондами заміщення,

споживання й відтворення).

Регіональні конкурентні переваги виникають внаслідок сприятливого поєднання

в регіоні природних, соціально-економічних, науково-технічних та інформаційних

умов [Унтура, 2002, с. 6].

1.3.3. Процеси організаційної трансформації

Із змінами у розміщенні виробництва РГК пов'язаний процес зміни

форм регіональної органЬації виробництва. Серед них найбільше

значення мають регіональне зосередження, регіональна інтеграція/

та територіальна поляризація промислового виробництва.

Регіональне зосередження промислового виробництва означає

не тільки розміщення його у певному регіоні, але й зростання його

частки у певній (по відношенню до регіону) суперсистемі.

Під регіональною інтеграцією виробництва ми розуміємо взаємодію

та взаємозв'язки у певному регіоні економічних об'єктів, завдяки чому

у РГК з'являються нові суттєві властивості, які і свідчать про його

формування.

Ринкові зміни у регіональній організації виробництва обумовлю-

ються також територіальною поляризацією виробництва, тобто виник-

ненням економічних полюсів та спеціалізованих виробничих центрів.

Для формування перших важливими факторами є наявність високо-

кваліфікованих кадрів, університету і/або транспортного вузла, великих

підприємств обробної промисловості тощо. Формування других най-

частіше обумовлене якимось одним винятково важливим чинником,

наприклад запасами мінерально-сировинних ресурсів.

Однобокий розвиток регіональних форм організації виробництва в^

ринкових умовах обумовлює процес зміни комплексності РГК, зокре-

ма поляризованого розвитку РГК. ——

Зауважимо, що комплексність РГК - це прояв регіональної цілісно-

сті, яка, за В.А. Поповкіним [1993, с. 29], передбачає взаємопов'язане,

взаємододатнє сполучення й розміщення виробництв і елементів ін-

фраструктури у межах регіону.

Об' єктивно комплексність обумовлює диверсифікацію виробництва

(галузей) в РГК, тоді як спеціалізація - обмеження галузевої структури.

Зміну комплексності у позитивному (додатному) напрямку, як правило,

визначають як комплексний розвиток [там же, с. 34, 35].

Зміну комплексності РГК слід розглядати у компонентному й тери-

торіальному плані. У компонентному відношенні - це зміна пропорцій

У РГК між: 1) підсистемами (ресурсною і виробничою, виробничою

споживчою тощо); 2) всередині окремих підсистем (наприклад між

окремими ресурсами, між виробничими галузями, між групами

споживачів тощо); 3) різними типами зв'язків (горизонтальними, дег-

ломераційними, агломераційними).

Зміна комплексності РГК у територіальному плані в негативному

(від'ємному) напрямку обумовлює стосовно елементів: інтегративної

територіальної структури - регіонально-асиметричний розвиток, тери-

торіально-галузевої структури - поляризований розвиток, лінійно-

вузлової структури - послаблення економічного каркасу регіону.

Значний інтерес у нових умовах господарювання представляє про-

цес поляризованого розвитку РГК. Він означає передусім поглиблення

інноваційного та інвестиційного розриву між центром (економічними

полюсами) і периферією (відсталими районами). Основною його рушійною

силою є те, що концентрація інновацій та інвестицій у економічних полю-

сах дозволяє, ефективніше використовувати інноваційні та інвестиційні

ресурси, оскільки створює так званий ефект Перру [Перру, 1999].

Водночас поляризований розвиток РГК може обумовлювати "роз-

мивання регіону" [Кудрявцев, 2001, с. 117]. Це спостерігається тоді,

коли економічні полюси другого, третього і наступних порядків

мають недостатню потужність, щоб утримати периферію в рамках РГК.

Остання у цьому випадку вона може притягуватися до полюсів суміжних

РГК, навіть сусідніх держав. Тому в РГК важливо зміцнювати потуж-

ності економічних полюсів нижчих порядків, аби ті, притягуючи

периферію, "збирали територію". На цю роль найбільше підходять

районні центри з помітним інноваційним та інвестиційним потенціалом.

Для подолання негативних наслідків поляризованого розвитку РГК

слід розвивати зв'язки з територіального кооперування й комбінування

виробництва між промисловими полюсами та периферійними районами.

Варто також передати периферії деякі економічні функції, пов'язані

з розвитком малого й середнього бізнесу. Це, зокрема, сприяло б форму-

ванню регіональних підприємницьких мереж. У цьому випадку транс-

формаційні процеси захоплять і периферійні промислові центри.

Зміна комплексності РГК обов'язково позначається на процесі |

зміни ефективності й конкурентоспроможності виробництва.

Зміни в бік збалансованої

галузевої

(секторальної) структури РГК

СЛІДУ

розглядати як основу підвищення ефективності його виробництва.

Вплив же на ефективність виробництва структурно-територіальних

змін прослідкувати важче, хоча багато дослідників відмічають ефекти

від регіональної інтеграції виробництва та поляризації економічного

простору.

Ефект від регіональної інтеграції виробництва виникає завдяки

використанню спільних ресурсів, розвитку внутрішньорегіональних

виробничих зв'язків тощо. З формуванням регіональних ринків у повній

мірі буде використано потенціал не лише вертикальних, але й горизон-

тальних зв'язків.