Заболотний Г.М., Дідик О.М., Захарченко В.І., Ступницький А.М. Ринкова трансформація господарства регіону (кластерний підхід)

Подождите немного. Документ загружается.

Вр

Ні

1 .

Вр

Ї0>

Ні

1 .

Б Ф

В4

Рв

Пр

- витрати виробництва;

розрахунковий прибуток;

Вр - виручка від реалізації; В

П - прибуток від реалізації; Пі -

- підприємницький прибуток.

Р - плата за ресурси, в т. ч. за: Вф - виробничі фонди;

Т - трудові ресурси; К - процент за кредит; Пр - природні ресурси.

Б - податкові платежі, в т. ч. у: Д - державний бюджет;

М - місцевий бюджет.

Ф - фонди економічного стимулювання: Рв - розвитку вироб-

ництва; С - соціального розвитку; 3 - матеріального заохочення.

•

прямі надходження до

місцевого бюджету

! .1

опосередковані надходження

до місцевого бюджету

Рис. 12.2. Фінансові взаємовідносини суб'єктів господарювання

із місцевими органами влади

5. Програмування розвитку місцевою владою як окремих підпри-

ємств, так і інтегральних ПТС у цілому. При цьому, виявляється, дуже

важко узгодити міські інтереси, зокрема промислового розвитку, з ін-

тересами сіл та невеликих міст приміської зони

Особливо складною є ця проблема для промислових агломерацій, що форму-

ються переважно на базі міст-мільйонерів. Як зазначалось на Всесвітньому форумі

з проблем міст (Стамбул, 1996 р.) у світі лише 22 міста з 2300 мають добре налагод-

жену систему управління спільно з прилеглою територією, зокрема Париж та регіон

Іль-де-Франс, Великий Лондон та ін. Тісна співпраця великих міст і оточення харак-

терна нині для Берліна і Ганновера, Цюріха та Відня [Демченко, 2003, с. 189, 190].

298

Перехід до ринкових взаємовідносин між суб'єктами господарю-

вання і місцевими органами має сприяти зміцненню фінансового стану

не тільки муніципалітетів, але й самих суб'єктів господарювання.

Політика місцевих органів влади щодо збиткових суб'єктів госпо-

дарювання має бути такою. Перші повинні сприяти фінансовому

оздоровленню других (шляхом реструктуризації боргів перед бюджетом

тощо). З групою фінансово стійких суб'єктів господарювання муніци-

палітети мають тісно співпрацювати у плані наповнення місцевого

бюджету. І, нарешті, з третьою групою (територіально корпоратизованих

суб'єктів), муніципалітети мають організовувати спільну підприємни-

цьку діяльність, придбавши пакети їхніх акцій, а також беручи участь

у реалізації спільних бізнес-проектів.

У результаті виникатимуть передумови для органічного злиття

управлінських структур суб'єктів господарювання і муніципалітетів,

що дасть змогу місцевим органам реально впливати на процес само-

фінансування підвідомчих територій та їх збалансований соціально-

економічний розвиток.

Для реалізації бізнес-програм розвитку територіальних громад

у місцевих бюджетах мають виділятися спеціальні статті з інвестування

пріоритетних для них суб'єктів господарювання [Алимурзаев, 1999,

с. 23]. Джерелом видатків на ці цілі також можуть бути місцеві надбавки

до загального податку. Сюди ж мають увійти прибутки муніципальних

корпорацій, які не повинні підлягати вилученню у регіональні та

державні бюджети ні за яких обставин, оскільки це зароблені кошти

територіальної громади. Водночас Європейською хартією місцевого

самоврядування [1985] не рекомендується реалізовувати конкретні

бізнес-проекти за рахунок дотацій.

На наш погляд, наведене вище дозволяє забезпечити оптимізацію

економічних інтересів як окремих суб'єктів господарювання, так і

місцевих, регіональних та загальнодержавних органів влади, і отже,

може слугувати основою для розгортання більш досконалої системи

ринкових відносин у регіоні.

12.3. Формування регіональних ринків

Очевидно, що в ринковій економіці взаємодія будь-яких економічних

суб'єктів відбувається на ринку.

299

Ринок - складне поняття, яке можна представити в декількох аспек-

тах:

по-перше, це система виробничих (товарно-грошових) відносин, які

складаються між виробниками (продавцями) і споживачами (покуп-

цями) в процесі купівлі - продажу товарів. Як відомо, ці відносини

регулюються об'єктивними економічними законами: вартості, попиту

і пропозиції, грошового обігу тощо;

по-друге, це фаза обміну (акт отримання одного товару з пропози-

цією грошей чи іншого товару взамін) у процесі відтворення;

по-третє, це економічний простір (місце, територія), на якому

відбувається обмін товарів. Ним може бути торговий зал магазину або

біржі, територія сільського чи міського ринку, територія адміністратив-

ного району, держави або групи держав, нарешті - увесь географічний

простір.

Багаторівневий характер територіальної організації сфери обігу

передбачає різний територіальний масштаб ринків. Мова йде про інте-

гральні ринкові утворення в межах певної територіальної таксономічної

одиниці.

Для товаровиробників України можна виділити такі види територі-

альних ринків:

• локальні (в межах одного населеного пункту - міста чи села);

• внутрішньорайонні (у межах декількох суміжних населених

пунктів);

• районні;

• міжрайонні;

• обласні;

• міжобласні;

• загальнодержавні (національні);

• міждержавні (міжнародні);

• глобальні (світові).

На наш погляд, усі ринки - від внутрішньорайонних до міжоблас-

них - можна трактувати як регіональні.

Зрозуміло, що кожний різновид регіонального ринку має свої особ-

ливості, принципи і закономірності формування та функціонування,

які в більшості випадків відмінні від тих, що властиві ринкам мікро-,

макро- та геоекономіки. Водночас вони мають і багато спільного

з ними [Сонько та ін., 2002, с. 221-223].

В загальному випадку регіональний ринок можна визначити як систе-

му стійких товарно-грошових відносин між суб'єктами господарювання,

інтереси яких можуть бути повністю або частково реалізовані в межах

регіону.

300

Регіональний ринок - це територіальна форма організації сфери

обігу. У його межах відбувається узгодження інтересів виробників

та споживачів з позицій відтворення як окремих суб'єктів господарю-

вання, так і РГК в цілому.

Інтегрований регіональний ринок може забезпечити нормальні

процеси відтворення в РГК за наявності розвиненого промислового

і сільськогосподарського виробництва, сучасної сфери послуг тощо,

причому з обсягами виробництва товарів і послуг, достатніми для

формування додатних регіональних балансів.

Звичайно, це не означає, що промисловість і сільське господарство

регіону мають повністю забезпечувати його потреби товарами необ-

хідного асортименту, але їхня частка в формуванні балансів товарів

регіонального ринку має бути вагомою. При цьому перевага товарам

місцевого виробництва повинна надаватися не з почуття "регіональ-

ного патріотизму", а з економічної доцільності.

Слід, однак, мати на увазі, що в кожному РГК умови функціону-

вання ринку складаються по-різному. До числа чинників, що ви-

значають специфічність ринків та відтворювальних процесів у РГК

входять ресурсний і виробничий потенціал, особливості інвестиційного

і матеріально-технічного забезпечення, ступінь правової захищеності

і прав територіальних утворень, характер лобіювання регіональних

інтересів у вищих органах економічної і політичної влади, специфіка

і структура відносин власності, регіональна бюджетно-фінансова

політика, особливості територіальної структури і організації вироб-

ництва, рівень розвитку ринкової інфраструктури тощо [Сонько та ін.,

2002, с. 224].

Регіональні ринки неоднорідні; їх можна класифікувати, окрім

територіального масштабу, ще й за функціональною ознакою, точні-

ше - за їх місцем і роллю у регіональному відтворювальному процесі.

В регіонах, як і в масштабах країни та світу, доцільно виділяти ринки

товарів, фінансів та праці. Зрозуміло, що ці ринки, в свою чергу,

"розщеплюються" на більш вузькі. Так, ринок товарів ділиться на

споживчий ринок і ринок засобів виробництва, фінансовий ринок -

на ринок капіталу, ринок цінних паперів і ринок грошей тощо.

12.3.1. Регіональний ринок товарів

На регіональному ринку товарів, зазвичай, обертається велика

кількість різноманітних продуктів і тому можна виокремити більш

вузькі (спеціалізовані) ринки. Так, у регіональному споживчому ринку

301

можна виділити (за товарними групами і окремими видами продукції)

ринки одягу, взуття, лляних і шерстяних тканин, цукру, фруктів тощо.

У регіональному ринку засобів виробництва також можна виділити

вузькопрофільні ринки: верстатів, інструментів, запчастин тощо.

Звичайно, споживчий ринок і ринок засобів виробництва мають

значні відмінності у процесі функціонування. їх декілька:

1. Ці ринки сильно розрізняються за характером попиту. Попит

на продукцію споживчого ринку називається природним, оскільки

його обумовлює потреба споживача. Попит на засоби виробництва,

навпаки, є похідним від споживчого попиту. Наприклад, попит на

деревину (засіб виробництва) є похідним від попиту на меблі (предмету

споживання).

2. Попит на споживчому ринку більш гнучкий, ніж на ринку засобів

виробництва. На споживчому ринку він швидко змінюється під впли-

вом коливань ціни. На ринку ж засобів виробництва він не може так

швидко змінюватись, оскільки ритм діяльності підприємства задається

не тільки економічними, а й технічними умовами виробництва (масо-

вістю й серійністю виробництва, перервним чи, навпаки, безперервним

циклом виробництва тощо).

3. На ринку предметів споживання діє значно ширше коло партнерів,

ніж на ринку засобів виробництва. На споживчому ринку продавцями

є численні фірми і особи, що виробляють споживчі товари та надають

послуги. При цьому лише незначна частка споживчих товарів і послуг

надходить до покупців безпосередньо від виробника. У США, напри-

клад, їх лише 5%. А основна маса продукції реалізується через посеред-

ників; її покупцями є тисячі чи мільйони осіб або домашніх госпо-

дарств.

На ринку засобів виробництва продавцями є лише окремі фірми та

особи, які реалізують продукцію виробничого призначення. Покупцями

також є окремі фірми, організації (в т. ч. й посередницькі) та особи,

яким засоби виробництва потрібні для виробництва інших товарів та

послуг.

4. Ці ринки мають різні канали доведення продукції до споживача.

Між виробником і споживачем у більшості випадків стоять торгівельно-

посередницькі організації. їхня діяльність полегшує виробникам

реалізацію товарів і послуг, а споживачам - придбання необхідної

продукції. Але якщо на споживчому ринку між виробником і спожи-

вачем стоять оптові та роздрібні торговці, то на ринку засобів вироб-

ництва, відповідно, - дистриб'ютори (що реалізують продукцію оптом)

та ділери і брокери (що реалізують продукцію вроздріб) (рис.12.3).

302

Споживчий

ринок

Ринок засобів

виробництва

Рис. 12.3. Канали розподілу товарів на споживчому ринку

та ринку засобів виробництва

За умов планової економіки регіональні товарні ринки (точніше -

псевдоринки) розвивалися за законами хронічного товарного дефіциту,

чому сприяла не тільки об'єктивна обмеженість можливостей централі-

зованого планування, а й недосконала система вивчення попиту і про-

позиції на рівні регіону, коли перевага віддавалася не якісним,

а кількісним показникам виробництва і товарних фондів [Корнаи, 1990].

Звісно, це обумовлювало ігнорування інтересів споживачів конкретно

взятого регіону, тим більше, що в цих умовах об'єктивно виникала

монополія виробника на найважливіші види товарів, оскільки регіо-

нальні споживачі в умовах централізованого планування здебільшого

жорстко "прив'язувалися" до конкретних виробників, які не особливо

дбали про якість вироблюваної продукції.

В умовах ринкової економіки за більшістю товарів рівень монопо-

лізації та характер конкуренції по регіонах диференціюється не сильно.

Але по ринку будівельних послуг, ринку первинної переробки сільсько-

господарської продукції, ринку побутових послуг та ринку нерухомості

регіональний ринок практично завжди є локалізованим.

303

При аналізі рівня монополізації регіонального ринку можна ви-

користовувати таку його шкалу [Сонько та ін., 2002, с. 225, 226]:

1) ринок немонополізований;

2) ринок монополізований з боку попиту;

3) ринок монополізований з боку пропозиції.

Існує й більш деталізована шкала (за Д. Вейнтраубом):

1) ринок немонополізований, але є прямі канали виходу на ринок

поза монополістом;

2) ринок монополізований, немає прямих каналів виходу на ринок

поза монополістом, однак монополіст контролює лише один товарний

ринок;

3) монополіст контролює декілька товарних ринків одночасно;

4) монополіст є частиною більш загальної організації, яка пов'язана

із загальнонаціональними інститутами;

5) монополіст не залежить від місцевої влади або, навпаки, чинить

на неї вплив.

При формуванні регіональних ринків виникає цілий ряд специфічних

питань, пов'язаних з регіональною монополією. Найчастіше регіональні

власті стоять перед дилемою: відкрити чи, навпаки, закрити доступ до

нього виробникам з інших регіонів і країн? По відношенню до кого

проводити протекціоністську політику: продавців чи покупців? Які

заходи з підтримки регіональних товаровиробників слід реалізувати

в першу чергу? У створенні яких об'єктів ринкової інфраструктури

слід прийняти зацікавлену участь?

При вивченні особливостей регіональних ринків на перший план

виходить специфіка попиту та пропозиції, яка визначається особли-

востями господарського та соціального середовища в регіоні.

В умовах ринкової економіки визначальним впливом на ситуацію

на регіональному ринку товарів володіють параметри попиту.

Ринковий попит у межах регіону характеризується наступними

трьома параметрами: ємністю, структурою та джерелами формування

платоспроможності.

Оцінка ємності регіонального ринку товарів може бути проведена

за формулою:

С = Р + 3-Е + І + М-Б, (12.1)

де С - ємність ринку регіону; Р - обсяг виробництва товару в регіоні;

З - залишок товарних запасів на складах підприємств-виробників

у регіоні; Е - вивіз товару за межі регіону; / - ввіз товару в регіон;

М - зменшення запасів товару у продавців і споживачів товару;

Б - збільшення запасів.

304

При загальній оцінці ємності регіонального ринку по окремих

товарах та групах товарів можна використовувати наступну шкалу

градацій його якісного стану [Дмитриева, 1992]:

1) ринк ємний, ненасичений;

2) ринок ємний;

3) ринок рівноважний;

4) ринок ємний, насичений;

5) ємність ринку вичерпана;

6) ринок неємний, насичений;

7) ринок неємний, ненасичений.

Обсяг ринкового попиту складає невелику частину ємності ринку.

Завдання, зокрема маркетингових служб, полягає в тому, щоб добитися

максимального (по відношенню до ємності ринку) обсягу ринкового

попиту. Для цього вивчається структура попиту.

Структура попиту - це його розподіл на різновиди на основі спожи-

вання певних груп товарів.

На структуру попиту мають вплив різні чинники: історичні,

культурні, особливості споживчої і економічної культури населення

регіону, рівень добробуту, величина середнього прибутку, структура

і періодичність отримання доходів, варіація між мінімальним і макси-

мальним доходами населення, чисельність населення в кожній із ста-

тево-вікових груп. До зовнішніх чинників, що впливають на структуру

попиту, відносять особливості економічного укладу в державі і діяль-

ність іноземних фірм в регіоні [Сонько та ін., 2002, с. 227].

Для визначення структури попиту, в т.ч. й територіальної, про-

водиться сегментування ринків. Прикладом сегментування ринку

(за техніко-економічними характеристиками і групами споживачів)

може слугувати сегментування ринку персональних комп'ютерів

вінницького ВАТ "Термінал" (табл. 12.1).

На основі проведеного сегментування ринку можна зробити висно-

вок, що можливостям ВАТ "Термінал" найбільше відповідає сегмент

ринку персональних комп'ютерів для вищих навчальних закладів.

Однак самого сегментування ринків комп'ютерів недостатньо для того,

щоб відповісти, на якій ринковій "ніші" має закріпитися підприємство.

Для цього ще необхідно дати глибоку оцінку потенційних конкурен-

тів, тобто провести його позиціонування на ринку.

305

Таблиця 12.1

Сегментування ринку персональних комп'ютерів

(з позицій вінницького ВАТ "Термінал"), 1995 р.

Ознаки сегмен-

тування

Сегменти ринку (за сферою використання)

Комп'ютер

'Термі-

налу"

Ознаки сегмен-

тування

до-

машніх

умовах

у шко-

лах

у вищих на-

вчальних

закладах

у офісах

малих

фірм

у офісах

великих

фірм

Комп'ютер

'Термі-

налу"

Технічні ха-

рактеристики

* * *** ** ** **

Ціна

*** **

###

** **

Особливі

якості

* * ** * *

Надійність

** * * * *

Зручність у

користуванні

** ** * *

Сумісність

- -

- *

Периферійне

устаткування

- -

*** *

Програмне

забезпечення

* * ** ** *** **

Умовні позначення: *** вирішальний вплив на покупця; ** сильний вплив; * суттєвий

вплив; - незначний вплив.

Саму структуру попиту можна виразити за допомогою структури

витрат за основними статтями (табл. 12.2).

Як видно з таблиці, в умовах незрілої ринкової економіки населення

основну частину витрат несе на продукти харчування (більше поло-

вини) та оплату житла (до 10%).

Джерела формування платоспроможності (попиту) населення

дуже обмежені, про що свідчить законодавчо прийнятий в Україні

прожитковий мінімум для працездатних осіб, який складає 386,73 грн.

Водночас диференціація доходів населення в різних регіонах інколи

досягає значних розмірів. У економічно більш розвинених регіонах

(м. Києві, Донбасі, Придніпров'ї) рівень доходів населення, як прави-

ло, вищий, ніж в аграрних. Ця закономірність простежується навіть

на внутрішньообласному рівні. Так, у Вінницькій області при середній

заробітній платі 435 грн. (2004 р.), у м. Козятині вона становила

779 грн., тоді як у Шаргородському районі - тільки 295 грн.

У регіонах з більшими доходами часто спостерігаються і більш

високі ціни на основні товари.

306

Таблиця 12.2

Структура витрат домогосподарств Вінницької області, 2003 р.*

Статті витрат

Сукупні

витрати

В т.ч. грошові

витрати

Всього витрат, грн.

685,13

549,82

відсотків

Споживчі витрати 93,8 88,0

Продукти харчування 61,8

50,5

Алкоголь

1,1

1,2

Тютюн

ІД

1,3

Одяг і взуття

6,9

8,6

Житло, вода, електроенергія, газ та інші види

палива

8,2 9,0

Меблі, предмети домашнього побуту, побуто-

ва техніка та щоденне обслуговування житла

2,1

2,7

Охорона здоров'я

3,1

3,3

Транспорт

3,2

3,6

Зв'язок

1,1

1,4

Відпочинок і культура

1,4

1,7

Освіта

1,3

1,6

Готелі, кафе і ресторани

0,7

0,9

Інші товари та послуги

1,8

2,2

* Джерело: [Статистичний щорічник Вінниччини..., 2005, с. 509].

Диференціація населення за доходами має вплив на структуру

попиту ось чому. В тих регіонах, де середньодушовий дохід вищий,

досить ефективно можуть діяти підприємства з виробництва товарів

більш дорогих сегментів. У тих же регіонах, де середньодушовий

дохід нижчий, найбільш ефективно будуть діяти ті підприємства, що

пропонують населенню товари повсякденного попиту. В тих регіонах,

де спостерігаються суттєві відмінності між високими і низькими

доходами, структура реалізації продукції буде залежати від чисельності

населення в кожній з груп доходності.

На поведінку споживачів має також вплив сезонне і непередбачене

коливання попиту. Найбільш значні зміни в обсязі і структурі попиту

під впливом сезонного чинника спостерігаються в регіонах, що спеці-

алізуються на туристичних послугах, вирощуванні овочів і фруктів

тощо.

Загальна величина доходів місцевого населення сильно залежить

і від інституційної розвиненості економіки регіону (запровадження

різних форм власності, керованості господарських процесів тощо)

307