Ющук І.П. Українська мова

Подождите немного. Документ загружается.

564

СИНТАКСИС І ПУНКТУ^

тихо вигукнула мати (О. Гончар). Ці слова-речення зовні сход-

на називні, проте вони не позначають буття, існування, а слу

гують для вираження узагальненої оцінки явищ, подій т

вчинків людей.

Слова мовного етикету становлять традиційні за

гальновживані формули привітання, прощання, вибачення, ц

[

дяки, прохання тощо: спасибі, дякую, вибачте, будь ласка, прошм

добрий ранок, добрий день, на добраніч, до побачення та ін. д^

слів-речень їх відносять умовно: вони нічого не стверджують і

не заперечують, але, як і власне слова-речення, становлять не-

розкладну синтаксичну будову: Лейтенант підходить до неї. —

Доброго ранку, ївго Борисівно. — Доброго ранку (А. Головко).

В усній мові слова-речення й вигуки виділяються інтона-

цією та паузами, на письмі — комами, знаком оклику або (у

середині речення) тире.

На початку речення слова-речення й вигуки виділяються

комою або знаком оклику: О, скільки в тобі краси, життя

моє незгасне! (В. Сосюра). Ну, що ж, нехай хлопець змалку зви-

кає до правди (1. Цюпа). Ні! Я покорити її не здолаю, ту пісню

безумну, що з туги постала (Леся Українка).

У середині речення слова-речення й вигуки відокремлю-

ються з обох боків комами або, якщо при них є знак окли-

ку, — тире: Земле рідна, о, чим далі ти від мене, тим дорожча

(Д. Павличко). Всі, у кого серце вірне сонцю нашої весни, сійте

зерно — гей! — добірне в нерозмежовані лани! (М. Рильський).

Проте слова о, ой, ах, ну, ох і, ну й, якщо їх ужито в ролі

підсилювальної частки, комами не відділяються: О люди, лю-

ди, свою душу не замикайте на замки! (П. Тичина). Ой за го-

рами, за високими, там за морями та за глибокими, ще й за

шляхами несходимими — рано-пораненьку Ясне Сонечко сходи-

ло (П. Тичина). Шопена вальс... Ну хто не грав його і хто не

слухав? (М. Рильський).

Слід відрізняти слова-речення так, ні, гаразд, що ж та ви-

гуки від однозвучних часток і членів речення, які ні в усні

мові, ні на письмі не відокремлюються. Наприклад, У Р

ечеН

нях Так, я вільний, маю бистрі думи-чарівниці (Леся Українка)-

Так будьмо єдині.'Ми — квіти життя (В. Сосюра) у першош

• „

, /

опііп

віаоілене к°

«.«,. Так само в реченнях Гаразд,

хочеш (Леся Українка). Але що це за

речення

565

"є

можна було добрати (О. Донченко) у першому випадку —

ствердне слово-речення (його можна замінити словом-ре-

авжеж), у другому — обставина міри.

Поміркуйте

1. Які мовні явища належать до внесень? Яка загаль-

на функція їх?

2. Що означають звертання і яка їхня роль у реченні?

3. Для чого використовуються в мові вставні слова й

речення?

4. Як відрізнити вставні слова й речення від однозвуч-

них членів речення?

5. За яких умов вживаються вставлені слова й речення

і як вони виділяються на письмі залежно від інто-

нації?

6. Які значення мають слова-речення?

СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ

Загальні ВІДОМОСТІ

Складне речення, його різновиди

Речення, яке має два або більше синтаксичних (підметово-

Удкових) центрів, називається складним.

той творити може,

іадне, бо в ньому є

творити і хто любить.

566

СИНТАКСИС I ПУНКТУ

А|

Складне речення об'єднує кілька простих. Але, порівняно

з простими реченнями, частини складного речення мають сво

інтонаційні, синтаксичні й смислові особливості. Складні р

чення повніше передають думку, точніше виражають зв'язні,

між явищами.

В усному мовленні в складному реченні між його частина-

ми, що мають свої синтаксичні центри, робляться, як прави-

ло, невеликі паузи, а на письмі звичайно ставляться коми: Л(

вемо так, що доля одного переплітається з долею іншого, не-

мов коріння дерев, які ростуть поруч (М. Томенко). (Про ви-

падки, коли між частинами складного речення коми не став-

ляться або ставляться інші розділові знаки, мова йтиме далі.)

Частини складного речення, що мають свої синтаксичні

центри, прийнято називати двояко: предикативними частина-

ми або простими реченнями. Назва «просте речення» хоч і омо-

німічна, двозначна, проте вона зручна тим, що дає змогу без

спеціальних пояснень переносити характеристики власне про-

стих речень на предикативні частини складних утворень.

Прості речення (предикативні частини) у складному ре-

ченні можуть об'єднуватися між собою різними зв'язками -

як рівноправні і нерівноправні, за допомогою сполучників і

без них. Цей зв'язок (між двома простими реченнями в склад-

ному) буває:

сурядний — за допомогою сполучників сурядності: Си-

чі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів (Т. Шев-

ченко). Слова — полова, але огонь в одежі слова — безсмерт-

на, чудотворна фея, правдива іскра Прометея (1. Франко);

підрядний —за допомогою сполучників підрядності й

сполучних слів (тобто відносних займенників та прислів-

ників): Людині треба, щоб її робота залишалася після неі^

жити (Ю. Яновський). Мені бачиться школа в селі, деякої

з цілковитим правом можна б додати ще одне слово —

не

просто школа, а школа життя (Ю. Яновський);

безсполучниковий —за допомогою лише інтонаїШ'

Переконатися пора: зробиш зло — не жди добра (Д- Білоус)

Залежно від того, як поєднані між собою прості речення

(предикативні частини), складні речення поділяються на склаД'.

носурядні, складнопідрядні, складні безсполучникові і склад*

синтаксичні конструкції (багатокомпонентні утворення з Р

ними видами зв'язку).

567

Особливості побудови складних речень

У складному реченні кожне просте речення, яке входить

до нього, повинно бути правильно побудоване.

Наприклад, у головній частині речення «Перше, на чому я

хочу зупинитися, — це на підготовці студентів до практичних

занять» неправильно приєднано іменний присудок до підмета

і виходить: «Перше — це на підготовці студентів до практич-

них занять». Треба: Перше — це підготовка студентів до прак-

тичних занять. Отже, усе речення має звучати так: Перше, на

чому я хочу зупинитися, — це підготовка студентів до прак-

тичних занять.

Частини складного речення повинні бути логічно пов'я-

зані між собою.

Наприклад, у складному реченні «Лектор довго говорив

про шляхи подолання кризи в економіці, і це мало цікавило

аудиторію» немає логічного зв'язку між його простими речен-

нями. Тут сполучник / слід замінити або на проте, або на хоч.

Частини складного речення повинні бути однопланові за

змістом і граматичним оформленням.

Наприклад, у реченні «Дерева в лісі стоять сірі, а ялини

своїм убранням приваблюють зір» зіставляються зовсім різні

речі: колір дерев і вбрання ялин. Очевидно, це речення треба

було б оформити так: Усі дерева в лісі стоять сірі, тільки яли-

ни зеленіють і приваблюють зір; або ...тільки ялини своєю зе-

ленню приваблюють зір. У реченні «Розглядалося питання, як

організувати літній відпочинок і про роботу пасажирського

транспорту в цей період» неправомірно об'єднано підрядне ре-

чення і додаток. Можна сказати лише так: Розглядалося пи-

тання про те, як організувати літній відпочинок та спланува-

ти

роботу пасажирського транспорту в цей період; або переда-

ти простим реченням: Розглядалося питання про організацію

Лі

Шього відпочинку і про роботу пасажирського транспорту в

« період.

У складному реченні в наступній частині, щоб не повто-

рювати тих самих слів, їх пропускають або замість них вжн-

іть співвідносні займенники {він, такий, який, що тощо),

568

прислівники (тут, там, тоді тошо). Наприклад, у

частині речення Завойовник знущається з підкореного

ду, а підкорений — з себе (В. Голобородько) із цієї

пропущено присудок знущається. У другій частині

Хоч пісня стара, але як величаво звучала вона після ^

боїв (О. Підсуха) іменник пісня замінено співвідносним зай*

менником вона.

При цьому потрібно стежити, шоб зокрема займенник

правильно співвідносилися з іменниками попередньої части

ни. Наприклад, у реченні «Ми зайшли в кабінет до директора

який був у кінці коридору» незрозуміло, на шо вказує зай'

менник який — на кабінет чи на директора. Тут слід сказати-

Ми зайшли до директора в кабінет, який був у кінці коридору, у

реченні Співає молодь молоді пісні — і, сповнені зичливості й

любові, дуби над нею шелестять Маркові (М. Рильський) мож-

на вжити тільки займенник над нею і ні в якому разі не над

ними (збірний іменник молодь у першій частині речення має

форму однини).

Складносурядне речення

Складне речення, предикативні частини якого синтаксич-

но рівноправні і поєднані між собою сполучниками сурядності,

називається складносурядним.

Для поєднання частин складносурядного речення викори-

стовують такі сполучники сурядності:

єднальні /, та (= і), також (стоїть у середині другого про-

стого речення), /... /, ні... ні, не тільки... а й, притому,

причому: Ні повітря не ворухнеться, ні пташка не защебече

(М. Коцюбинський). На сизих луках скошено траву, '

Л1П>

буйне в береги ввійшло (М. Рильський);

протиставні а, але, та (= але), проте, а проте, зате, оон •

все ж, а то: Лиш храм збудуй, а люди в нього прийоУ'

(Л. Костенко). Дерево стояло ще голе, однак на вітах «

вже починалось пташине життя (Д. Бедзик);

розділові або, чи, або... або, чи... чи, то... то, чи то... чи то,

не то... не то, хоч... хоч: Чи то мені здається, чи то справді

свист тихшає ?(М. Коцюбинський).

Між частинами складносурядного речення можуть бути

ізН

і смислові зв'язки.

У складносурядних реченнях з єднальними с п о -

учниками можуть передаватися:

а) одночасність, сумісність дій або станів: А літо йде поля-

ми і гаями, і вітер віє, і цвіте блакить (А. Малишко);

предикативних частин у таких реченнях може бути кіль-

ка, і їх можна переставляти місцями;

б) послідовність дій або станів: Пройшла гроза, і ніч пром-

чала, і знову день шумить кругом (В. Сосюра). Я здобув

науку, і діти в мене будуть її добувати (М. Стельмах);

предикативні частини таких речень розташовуються в

певному порядку, що відповідає реальній послідовності

дій або станів;

в) причиново-наслідкова, умовно-наслідкова чи допус-

тово-протиставна залежність між діями або станами:

Пройшов дощ, і дерева заясніли під сонцем (У. Сам-

чук). Чужих два слова в пісні буде — і пісня вся тоді

чужа! (Д. Павличко). Кажіть коротко і ясно, доби-

вайтесь лаконічності вислову, і вас кожен школяр зро-

зуміє (В. Сухомлинський). Вода була чистою, і все-

таки входити в неї чомусь було Остапові боязно (В. Під-

могильний); такі речення складаються, як правило, з

двох частин: перша з них, перед якою можна поста-

вити сполучники тому що, якщо, незважаючи на те

що, виражає причину або умову, друга — наслідок чи

протиставлення;

) приєднувальні відношення (додаткова, супутня інфор-

мація): Ми сяк-так помостилися, постелилися і поляга-

ли спати, причому вікно треба було заткнути подушкою,

бо одна шибка була вибита (Леся Українка); порядок

розташування частин у таких реченнях фіксований.

складносурядних реченнях із протиставними спо-

УЧн

Иками:

Яв

ища можуть протиставлятися: Вітру на морі не було,

проте клекотав сильний прибій (М. Трублаїні). Ясно ще

СИНТАКСИС І ПУНі

осіннє сонце сяє, та холодом осіннім вже в повітрі Ц

тягає (1. Франко). Багато влітку доводиться на пасі

працювати, але зате взимку можна відпочити сповн'

(1. Багряний); перед першою частиною таких речень

може стояти сполучник допустовості хоч, тобто їх мо>к-

на легко перетворити на складнопідрядне речення з під-

рядною першою частиною;

б) явища можуть зіставлятися: / потечуть веселі ріки

озера кругом гаями поростуть, веселим птаством ожи-

вуть (Т. Шевченко); у таких реченнях протиставний

сполучник своїм значенням наближається до єдналь-

ного;

в) друга частина може виражати причину того, що гово-

риться в першій: Дядьку Замфіре, дядьку Замфіре! Ваш

виноград рубають. Біжіть мерщій, а то весь вирубають

та спалять (М. Коцюбинський); тут сполучник а то

має значення «у противному разі, інакше, бо».

У складносурядних реченнях із розділовими спо-

лучниками вказується:

а) на чергування явищ: То вітерець дихне, то коник в житі

засюрчить (Л. Глібов);

б) на взаємовиключення явищ: Або не сокіл я, або спалила

мені неволя крила (Леся Українка);

в) на непевність, сумнів, припущення: По дні яруги неслось

глухе, придушене шемрання. Не то осінні води шуміли,

збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля-

Десь заблудилась у плавнях, або вовки роздерли її (3 тв.

М. Коцюбинського).

Дієслова-присудки в обох частинах таких речень мають,

як правило, той самий вид і однакові часові форми. Предика-

тивні частини можуть вільно мінятися місцями.

Зрідка трапляються складносурядні речення, у яких ДРУ"

га частина має уточнювальне значення: Задуми оповідань ви-

никали, як правило, під час поїздок, під час зустрічей з людь-

ми, тобто джерелом цих задумів було саме життя (1- *-

/Є

менчук).

\не речення

571

§216

Розділові знаки в складносурядному реченні

Між простими реченнями (предикативними частинами), що

родять до складносурядного, звичайно ставляться коми: Теп-

0 було, й вишні цвіли рясно (Марко Вовчок). Ми ломимо скалу,

рівняєм правді путі, і щастя всіх прийде по наших аж кістках

а франко).

Не ставиться кома між двома частинами складного речен-

ня, з'єднаними одиничним сполучником / (й), та (= і), або, чи

(= або), якщо:

а) обидві частини мають якесь спільне слово — член речен-

ня, внесення або видільні частки тільки, лише (таке сло-

во завжди стоїть на початку всього речення): Зрідка про-

біжить тут заєць або спиниться на кручі вовк (А. Шиян).

Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігну-

лася (А. Головко). Тільки коники сюрчать та перепел

іноді підпадьомкає (В. Козаченко); щоправда, іноді буває

важко визначити, чи таке слово стосується обох частин

або лише першої, як, скажімо, у реченнях На світанку

Юрій Дзвонар ударив у великий дзвін(,) і скрізь у селі заво-

рушилися люди (М. Стельмах). Біля ніг її плещешься мо-

ре(,) і, мов питаючи в тривозі одна одну про щось найго-

ловніше в світі, хвиля хвилю доганяє (О. Довженко);

б) це речення питальне, спонукальне або окличне: Хай на-

ше слово не вмирає і наша правда хай живе! (М. Риль-

ський). Надіє/ Надіє!.. О хто тебе ніжно на грудях не

грів і хто за тобою орлом не летів? (О. Олесь).

Тире ставиться між двома частинами складносурядного ре-

чення, якщо друга частина виражає висновок, наслідок, рап-

товість, несподіваність і вимовляється з помітним піднесен-

ім тону: Дощ пройшов — і Київ зеленіє (М. Рильський). Ще

мить — і Дрогичинська битва загримить (М. Бажан). Гармоніст

Р°в, молодий з молодою кружляли, кількоро їхніх супутників

нло в долоні — і вся ця картина була така несподівана, така

есп

равжня, неправдоподібна! (Є. Гуцало).

Крапка з комою ставиться між двома частинами складно-

Рядного речення, якщо в них є свої розділові знаки або ці

572

частини далекі за змістом: Встала й весна, чорну землю

розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила; і на полі о/г

воронок, соловейко в гаї землю, убрану весною, вранці зусгпп ^

ють (Т. Шевченко).

На

Поміркуйте

За якими ознаками складні речення поділяються на

складносурядні, складнопідрядні і складні безспо-

лучникові?

Як прості речення об'єднуються в складне і яких

вимог при цьому треба дотримуватися?

Які смислові відношення бувають між частинами

складносурядних речень?

Коли між двома частинами складносурядного ре-

чення кома не ставиться?

Чим подібне і чим відрізняється вживання розділо-

вих знаків між однорідними членами речення і між

частинами складносурядного речення?

Складнопідрядні речении

§217

Будова складнопідрядних речень

Складне речення, предикативні частини якого синтаксич-

но нерівноправні і з'єднані сполучником підрядності або спо

лучним словом, називається складнопідрядним.

У складнопідрядному реченні одна частина обов'язко

головна (головне речення), друга — залежна, підрядна (п

рядне речення). Від головної частини ставиться питан |

підрядна — відповідає на поставлене питання: Ми

НО

р'

посадим, (з якою мето ю?) щоб земля була весела (М. "

ський). Пахнуть хлібом слова, (я к і?) що мене їх навчила м

речення

573

Павличко). І я відчуваю, (що?) як доля великого світу на

ірамена ляга (Б. Олійник).

Змістова наповненість предикативних частин складнопід-

ого речення не залежить від їхньої синтаксичної ролі:

іноді однаково важливі обидві частини, іноді важливіша го-

ловна, іноді — підрядна. Наприклад, у реченні Щоб між

ами не вгасало проміння величне, ти поставив «на сторожі»

слово твоє вічне (Леся Українка) обидві частини несуть од-

наково важливу інформацію. У реченні Я завжди думав і

думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути

итцем (О. Довженко) основна інформація закладена в під-

рядній частині.

Підрядні частини замінюють або розгортають той чи інший

член головної частини. Вони й відповідають на ті самі питан-

ня, шо й члени речення. Інакше кажучи, підрядні частини,

маючи свої синтаксичні центри, виконують функції членів

речення. Адже можна сказати: Приїхав землемір (підмет — зем-

лемір) і Приїхав той, що землю міряє (роль підмета виконує

вже підрядне речення разом із вказівним словом). Але підрядні

частини дають змогу точніше, докладніше передати певне зна-

чення, ніж звичайні члени речення.

У складнопідрядному реченні підрядна частина стоїть пе-

реважно після головної, але не завжди — вона може стояти і

перед головною частиною, і всередині неї: Люблю людей землі

моєї, (чому?) бо й я землі моєї син! (В. Сосюра). (Xто?) У

кого мозолів на руках не було, той не підніме з долівки шмато-

чок хліба (В. Кучер). Землю, (я к у?) що крила дала мені, довіч-

но буду любить (Ю. Петренко).

У складнопідрядному реченні є вказівні слова (не завжди)

і сполучники підрядності або сполучні слова (обов'язково).

Вказівне слово є членом головної частини (голов-

ного речення). Вказівними словами бувають:

а) вказівні займенники той, такий, стільки в різних від-

мінках: Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде

вміти (Нар. творчість). Знайшовся такий, що дав волю,

дав і землю (М. Коцюбинський);

) означальні займенники весь, всякий, кожний у різних

відмінках: Кожний, кому доручено завдання, виконував

його з радістю (О. Копиленко). Все, що було молодого,

завзятого, пішло степовими дорогами (П. Панч);

574

в) вказівні прислівники так, настільки, там, тут, щ^

звідти, тоді, доти, тому. Там, де Ятрань круто в'єгпь •"'

з-під каміння б'є вода; там дівчина воду брала, чорнобр

ва, молода (Нар. творчість). Часом Десна розлива

Лас

так пишно, що у воді потопали не тільки ліси й сінокос

(О. Довженко).

Конкретне значення вказівного слова завжди розкриваєть-

ся в підрядній частині.

Сполучник підрядності приєднує підрядну час-

тину (підрядне речення) до головної, але членом речення не

виступає.

У мові є багато сполучників підрядності, зокрема: що, як,

щоб, якби, якщо, бо, коли, чи, хоч, ніж, тому що, для того щоб]

чергз те що, дарма що, незважаючи на те що, тимчасом як,

після того як, мов, немов, наче, ніби і под.: Щоб прийшло на

землю сподіване щастя, треба великої праці (М. Коцюбин-

ський). Біда в тому, що дехто оцінює людей не за їхніми якос-

тями, а за посадами (1. Цюпа).

Сполучники підрядності бувають однозначні (семантичні)

і багатозначні (асемантичні). Однозначні сполучники приєдну-

ють до головної підрядні частини тільки одного певного виду,

багатозначні — можуть приєднувати підрядні частини різних

видів. Прикладом перших є сполучники бо, тому що, через те

що (приєднують лише підрядні причини), якби, якщо (виража-

ють лише умову), незважаючи на те що, дарма що (вживають-

ся лише для приєднання допустових підрядних речень) тошо.

І, навпаки, багатозначні сполучники що, щоб, як, коли при-

єднують до головної підрядні частини різних видів: і з'ясу-

вальні (підметові й додаткові), і означальні, і обставинні.

Наприклад, у реченнях Зичу, щоб ти товаришів знайшов з сер-

цями ясними, з думками молодими, з любов 'ю до людей... 1

ночі сил таких немає, щоб наше сонце погасить. Як сонце,

перейти хотів би я по світі, щоб з усміхом зайти за мідний

небосхил (3 тв. М. Рильського) той самий сполучник

щоб

приєднує в першому реченні підрядну з'ясувальну (додаткову)

частину, у другому — означальну, у третьому — обставинну-

Сполучне слово приєднує підрядне речення до

ловного і водночас є членом підрядного речення.

Сполучними словами бувають:

а) відносні займенники хто, що, який, чий, котрий,

дне речення

575

ки в різних відмінках: / завжди пам 'ятай про невідо-

мих людей, які (підмет) дають тобі хліб, молоко, м 'ясо

(В. Кучер);

б) відносні прислівники як, наскільки, де, куди, звідки, ко-

ли, доки, відколи, чому, чого, навіщо: Певно, в кожного є

заповітні пороги, звідки (обставина місця) нас прово-

джали в життя матері (М. Сингаївський).

Сполучне слово можна замінити повнозначним словом із го-

ловного речення. Так, у наведених тут прикладах у першому ре-

ченні замість які можна підставити невідомі люди, у другому —

замість звідки можна сказати від заповітних порогів. У реченні

Єсть такі у світі речі, від яких душа сія (П. Тичина) сполучне

слово від яких можна замінити словами від них, від тих речей.

Слова що, як, коли в одних випадках виступають сполуч-

никами, в інших — сполучними словами.

Сполучне слово (займенник) що можна замінити займен-

никами який, він або іменником: В небі ластівка мріє далека,

що |яка, вона, ластівка] на крилах весну принесла (В. Сосюра).

Сполучник що так замінити не можна: Настрій у нього був

такий, що він хотів обняти весь світ (О. Донченко).

Сполучні слова (прислівники) як і коли можна замінити

відповідно прислівниками так, таким чином і тоді: Кашель

клекотів у нього в грудях, як {так клекотить] лава у вулкані,

довго і грізно (О. Довженко). Звечора, коли [тоді, у той час] всі

люди були зайняті святом, запріг він свої волики і поскрипів

полозками з села (1. Цюпа). Сполучники як, коли так замінити

не можна: Як тільки ударить перший промінь сонця в мури, вони

спалахнуть золотим пожаром (Леся Українка). Коли не пиріг,

то й не пирожися, коли не тямиш, то й не берися (Нар. твор-

чість). Сполучне слово коли тут приєднує підрядне речення

Час

У, а сполучник коли — підрядне речення умови (його мож-

на замінити сполучником якщо).

Щоб правильно зорієнтуватися, яким членом речення вис-

ГУпає сполучне слово, його пробуємо замінити іменником, осо-

вим займенником або співвідносним вказівним словом. На-

1СГ1ад

' У реченні В давніх літописах наших єсть одно опові-

Сгіо

ад

зворушує у серці найсвятіші почуття (М. Вороний)

Чен

лучне

слово що можна замінити іменниковим словосполу-

ЦЄ опов

ання а

бо особовим займенником воно. Звідси

Мо

висновок: сполучне слово тут виступає підметом. У

576

СИНТАКСИС І ПУНКТУді і

реченні Майже все вже розтануло в далекім мареві часу, як сон

і потонуло (О. Довженко) сполучне слово як можна замінити

вказівним словом так: ...такрозтає сон. Отже, це сполучне

слово тут є обставиною способу дії. У реченні Вся вулиця пе

рерита свіжими вирвами, на дні яких ще сивіє встояний дим

(О. Гончар) сполучне слово яких — не означення, а додаток-

...на дні (чого?) вирв ще синіє встояний дим.

Іііі.

Види підрядних речень

У мовознавстві поширені дві класифікації підрядних ре-

чень: логіко-граматична і структурно-семантична.

За логіко-граматичною класифікацією беруть

до уваги те, на яке питання відповідає підрядне речення і який

член речення воно замінює або уточнює. Якщо підрядне ре-

чення відповідає на питання х т о? ш о?, то воно замінює під-

мет і його слід вважати підметовим, а якшо, наприклад, на

питання к о г о? щ о? — то воно замінює додаток і його слід

вважати додатковим і т. д.

Наприклад, у реченні Хто не повстав, нехай повстане, несе

катам відплати гнів (В. Сосюра) підрядна частина відповідає

на питання хто нехай п о в с т а н є? і, таким чином, замі-

нює підмет у головному реченні. Крім того, замість цієї час-

тини можна підставити (це, щоправда, не завжди вдається)

майже рівнозначне слово неповсталий, яке тут виступатиме

підметом: Неповсталий хай повстане... Отже, це підрядне ре-

чення — підметове. Так само в реченні Почути б, як пахне

земля (В. Сосюра) підрядна частина відповідає на питання зна-

хідного відмінка (кого? що?) і її можна замінити пошире-

ним додатком пахощі землі; отже, тут маємо справу з підряд'

ним додатковим реченням.

У визначенні виду підрядного речення важливу роль, крім

питання, відіграє вказівне слово в головному реченні: яки

членом речення воно виступає, такого виду й підрядне Р

еЧЄ

ня. Наприклад, у реченні У кого серце мудрістю багате,

глибини всякі перейти (А. Малишко) вказівне слово тому

Складне речення

ступає додатком; отже, і підрядне речення додаткове. У ре-

ченні Яка совість, така й честь (Нар. творчість) вказівне сло-

о така — присудок (складений іменний); отже, і підрядне

речення присудкове (розкриває значення присудка головного

речення).

Якшо вказівного слова в головному реченні немає, про-

буємо його підставити. Наприклад, у реченні Щасливий, хто

сни має милі (Леся Українка) у головне речення можна підста-

вити вказівне слово той і за ним визначити вид підрядного

речення. Щоправда, така підстановка не завжди можлива. Так,

у реченні Він полюбив, бо полюбити прийшла пора (М. Риль-

ський) вид підрядного речення можна визначити лише за пи-

таннями чому? з якої причини?

Залежно від того, на яке питання відповідає підрядне ре-

чення і який член речення воно замінює чи уточнює, роз-

різняють підрядні підметові, присудкові, додаткові, озна-

чальні, обставинні (способу дії, міри й ступеня, місця, часу,

умови, допустові, причини, мети, наслідкові), а також су-

провідні.

За структурно-семантичною класифікацією

враховують, що саме пояснює підрядне речення — одне слово

чи все головне речення, у яких змістових відношеннях пере-

бувають головна й підрядна частини і за допомогою яких фор-

мально-граматичних засобів підрядна частина приєднується до

головної.

Визначальним у віднесенні підрядних частин до того чи

іншого виду тут є передбачуваність чи непередбачуваність

підрядного зв'язку. «Передбачуваний підрядний зв'язок, зу-

мовлений лексичними чи граматичними властивостями опор-

ного слова в головній частині, називається прислівним.

Непередбачуваний підрядний зв'язок визначає не граматич-

на природа головної частини, а комунікативні потреби вис-

ловлення. Такий зв'язок називають детермінантним

(неприслівним) підрядним зв'язком. У складнопідрядному

Реченні з детермінантним зв'язком підрядна частина залежить

•Д головної в цілому, наприклад: Будеш, батьку, панувати,

*°*и живуть люди (Т. Шевченко). Нам з тобою, видно, по

°Р°зі, бо йшли й нікуди не прийшли (Л. Костенко). У склад-

^ Підрядному реченні з прислівним зв'язком підрядна части-

4 ^впорядковується опорному слову головної, наприклад:

°оом я переконався, що дід казав правду (Григір Тютюн-

578

СИНТАКСИС I ПУН

ник). Все важче знаходили квіти, мед яких обіцяє бути цілю,

щим (Л. Костенко)»

Види підрядних речень за цією класифікацією визначають

по-різному. Наприклад, на думку одних авторів, детермінанти!

підрядні частини залежно від значення сполучників подідя-

ють на часові, причинові, цільові, умовні, допустові, наслід.

кові, порівняльні. Серед прислівних підрядних частин виділя-

ють придієслівно-з'ясувальні, прикомпаративно-об'єктні, при-

іменниково-означальні, залежні від співвідносного слова го-

ловної частини; до специфічних підрядних частин відносять

частини складного речення, які виконують роль підмета щодо

присудка головної частини

Проте більш поширеним при структурно-семантичній кла-

сифікації є поділ підрядних речень на з'ясувальні, означальні

та обставинні (місця, часу, умови, причини, мети, способу дії,

міри й ступеня, допустовості, наслідку). При цьому до з'ясу-

вальних та означальних відносять прислівні підрядні частини,

до обставинних — детермінанті

Обидві класифікації певною мірою доповнюють одна одну,

дають змогу глибше зрозуміти природу підрядних частин. Але

якщо за структурно-семантичною класифікацією основна увага

звертається на формальний, зовнішній бік речення (характер

сполучників, валентність головної частини), то за логіко-гра-

матичної — враховують насамперед забезпечення підрядними

частинами повноти інформації, виклад якої передбачено в го-

ловній частині. Логіко-граматичний аналіз складнопідрядних

речень, крім того, є прямим продовженням розбору простого

речення за його членами: тут при визначенні виду підрядних

частин так само, як і при визначенні членів речення, беруться

до уваги передусім питання, на які вони відповідають у певній

мовній ситуації; тобто враховуються їхні семантико-синтак-

сичні функції, а також їхня логічна зумовленість, запрограмо-

ваність потребами повного висловлення думки. Тому саме ш°

класифікацію візьмемо за основу подальшого розгляду ПІДРЯД"

них речень.

Українська мова: Енциклопедія. К.: «Українська енциклопедія»

С 557.

Там само. С 451-452.

Сучасна українська мова: Підручник / За ред. О. Д. Пономарев

Либідь, 2001. С 311-312.

2000-

Складне речення

579

К-:

Складнопідрядні речення з підрядними підметовими

і додатковими

Підрядні підметові речення уточнюють або замінюють під-

мет головного речення, виражений вказівним словом або ніяк

е виражений. Так само й підрядні додаткові — уточнюють

або замінюють додаток головного речення, виражений вказів-

ним словом або ніяк не виражений. Підрядні підметові речен-

ня відповідають на питання підмета (х т о? щ о?), підрядні до-

даткові — на питання додатка (к о г о? ч о г о? і т. д.).

Вказівними словами в складнопідрядних реченнях і з під-

рядними підметовими, і з підрядними додатковими бувають

вказівний займенник той, зрідка — цей та означальні весь, вся-

кий, кожний, причому для підрядних підметових — у називно-

му відмінку, для підрядних додаткових — у непрямих відмінках.

І підметові, і додаткові підрядні речення до головного при-

єднуються за допомогою сполучників підрядності що, як, чи,

щоб, аби, коли, ніби, мов, наче та сполучних слів хто, що, який,

чий, котрий, як, де, куди, звідки, коли, доки, чому, чого, навіщо,

скільки, наскільки. Найуживаніші тут сполучні слова хто, що

та сполучник підрядності що.

Сполучники чи, ніби, мов, наче вказують на непевність,

сумнів, неповну вірогідність того, шо повідомляється в під-

рядній частині: Кажуть, начебто араби перші вміли робити дзи-

ґарі (М. Коцюбинський). Та ще невідомо, винен він чи ні?(Гри-

горій Тютюнник). Сполучні слова, крім хто та що, відповідно

До своєї семантики вносять додаткові означальні, способу дії,

іри, просторові, часові, причинові, цільові відтінки, наприк-

лад: Тоді Довженко спитав, звідки я, з якої сім 'ї, скільки у нас

"Шей, яка в нас річка... (М. Вінграновський). Неясно мені, чого

и й досі тут?(О. Гончар). Вона тепер знала, навіщо батько

Щкав хреста в неї на грудях (М. Коцюбинський).

1 підметові, і додаткові підрядні речення, як правило, сто-

Ть

після головної частини, але можуть стояти й перед нею чи

середи

і неї.

^ Наприклад, складнопідрядні речення з підрядними підме-

(3 ^

Ми:

Найбагатший той, (х т о?) хто володіє рідною мовою

олобородько). (х т о?) Хто меч підійме, від меча загине

580

СИНТАКСИС тункту

|1п

(Леся Українка). Не поет, (х т о?) у кого думки не літающ

вільно в світі, а заплутались навіки в золоти тонкі сіті (Лес*

Українка). Благословен, (хто?) хто вигадав маяк, цей про

мінь, що спалахує над морем/ (М. Рильський); складнопіл

рядні речення з підрядними додатковими: Його вистачило

на те, (наш о?) щоб і тепер не забути свою скрипку, не за-

кинути її в темний куток (Є. Гуцало). Ненавидячи відступ

він ненавидів усіх, (к о г о?) що одступали, й себе (О. Довжен-

ко). А врешті — хіба я знаю, (к о г о? ш о?) де кінчається влас-

не життя, а чуже починається? (М. Коцюбинський).

Підрядні підметові речення використовують тоді, коли в

головній частині в ролі підмета вжито позбавлений конкрет-

ного значення вказівний займенник той, рідше — весь, вся-

кий, інший або коли підмет відсутній (головне речення — не-

повне). Такі підрядні речення приєднуються до головного най-

частіше сполучними словами хто або що (у будь-якому від-

мінку): Хто розучився матір любити, той уже, вважай, про-

пащий (О. Гончар). Що для безсмертя народилось, від зброї

смертних не умре (М. Рильський).

Підрядних підметових речень вимагають дієслова-присуд-

ки головного речення, які означають внутрішній стан людини

(сприйняття, уявлення, мислення), тобто дію, безвідносну до

діяча (за своїм значенням ці дієслова наближаються до безосо-

бових, але такими не є), зокрема:

а) дієслова із часткою -ся на зразок здаватися, ввижати-

ся, снитися, пригадатися, забуватися, чутися, говорити-

ся, трапитися, статися тощо (такі підрядні частини до

головної нерідко приєднуються, крім інших, сполучни-

ками наче, ніби, мов і под.): Здавалося Калнишевському,

що він прив'язаний незримою ниткою до обтягнутої бі-

лою рукавичкою руки царициного камергера (Р. Івани-

чук). Здалось, примарилось мені, наче ти печальною хо-

дою десь пройшла у білому вбранні (В. Сосюра). Серед ве-

ликої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки (М. К°~

цюбинський). До речі, останнє речення можна легко пе-

ретворити на просте, замінивши підрядне підметове під-

метом: ...чулося тільки шелестіння листочків;

б) дієслова, які в таких реченнях мають або форму

нього роду в минулому часі, або форму третьої

однини (як і безособові дієслова) — на зразок настор

Складне речення

581

жувати, випливати, дивувати, лякати тощо: їй і в голову

не приходило, що найбільше Тимко мучиться саме через

неї... (Григорій Тютюнник). Тихий і непомітний, поки

мовчить. А заговорить — вас здивує, як ця невисока фігу-

ра росте й росте перед вами, як у казці (М. Коцюбин-

ський). При цьому його не лякало, що він може десь ос-

тупитися, помилитися, схибити (О. Гончар). Буває, що

й новий птах старої пісні співає (Нар. творчість).

Підрядне підметове речення сполучається також із присуд-

ком, вираженим предикативними прислівниками (словами ка-

тегорії стану) на зразок ясно, зрозуміло, безперечно, приємно,

страшно, потрібно; правда, біда, гріх, сором, диво тощо: Здавна

відомо, (ш о?) що заборонений плід — найсолодший (О. Олесь).

Приємно, коли яблуко, про яке думали, що кисле, виявляється

солодким (О. Довженко). Нам дивно, що ви сюди заїхали, бо

давно вже не було тут і ноги людської (С. Васильченко). При-

кро, звісно, що ми здали позиції (С. Колесник). Бажано, навіть

потрібно, щоб між автором оригіналу і перекладачем була

внутрішня спорідненість (М. Рильський). У головній частині

такого складнопідрядного речення іноді можуть бути вказівні

слова це, то, воно в ролі підмета: Це дуже добре, що все це так

склалося (В. Домонтович). Коли я тільки себе мучу, то се ще не

біда. Чи, може, я мучу не тільки себе? (Леся Українка). А ми ще

є. І то найбільше диво, що цей народ іще раз воскреса (Л. Кос-

тенко). Воно таки правда, що Чіпка непевний (Панас Мирний).

До підрядних підметових речень і за структурою, і за син-

таксичною роллю тісно примикають підрядні речення-звертан-

ня: Вставай, хто живий, в кого думка повстала, година для

праці настала. Хто в полі, хто в лісі, стережися (3 тв. Лесі

Українки). Слухайте, розкажіть про цю дружбу, хто живий зо-

станеться, дітям і онукам (О. Довженко). Хто має серце,

люби! (О. Ольжич).

Підрядні додаткові речення вживаються тоді, коли в го-

ловній частині в ролі присудка виступають слова, які взагалі

и лише в певному контексті несамодостатні щодо смислу і

^і щоб завершити думку, потрібно доповнити, уточнити до-

к. Це зокрема:

) Дієслова із значенням мовлення на зразок розповідати,

запитувати, стверджувати, нагадувати, доводити, погро-

жувати, дати знати тощо: Розвідка доповідала, що і в

582

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦ|

першому містечку, і далі противника не виявлено (О. Гон-

чар). Я її навчу, як поважати брата (Панас Мирний)

Надаремне Тихович запевняв Маріору, що філоксера не ва-

дить людям, а тільки виноградові... (М. Коцюбинський)-

б) дієслова на позначення розумової діяльності на зразок

думати, пам 'ятати, уявляти, вважати, довідуватися

з 'ясовувати, визнавати, доходити висновку тощо: беру-

чись за справи в Ковалівській школі, я навіть не запідоз-

рював, що в житті буває не лише радість (Ю. Збанаць-

кий). Подумати, розібратися, де краще лягти, не вис-

тачало ні часу, ні глузду (1. Ле). Сашко взагалі не уявляв

собі, як люди можуть жити без моря (Ю. Смолич). Ти

ніяк не можеш зрозуміти, що без інтелігенції, без науки

неможливий розвиток суспільства (Григорій Тютюн-

ник). Наукою доведено, що найкориснішою є трава, з'їде-

на твариною з коріння (З газети);

в) дієслова, що означають психічний стан, переживання,

на зразок радіти, боятися, журитися, сподіватися, віри-

ти тощо: Та любо вірити, що знов земля цвістиме і но-

вий плід зачне (М. Рильський). Я й сам почав сумніва-

тися, чи не помилялися ми всі троє (Л. Смілянський).

Журиться вона, що буде з малими сиротами (М. Коцю-

бинський);

г) дієслова на позначення процесів сприймання на зразок

бачити, чути, відчувати, спостерігати, помічати тощо:

Щира любов не приглядається, чи карі, чи чорні очі, чи з

горбиком ніс, чи біла шия, чи довга коса (Г. Квітка-Ос-

нов'яненко). Та де се видано! Та хто таке чув, щоб

вільна козачка за кріпака оддавалась! (Марко Вовчок)-

Очі спостерігали, як подячно зітхає земля, звільнена від

бур'янів, глибоко зорана, розпушена (Ю. Яновський);

г) дієслова із значенням волевиявлення на зразок проси-

ти, попереджати, вимагати, доручати, наказувати, Ра-

дити, заохочувати, дозволяти, хотіти тошо (у такому

разі підрядні додаткові приєднуються до головної час

тини сполучником щоб): Якась незнайома жінка з кр

ком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця

ноніка (1. Вільде). На превелику силу одному знайомо ^

вдалося узяти рукопис Мирного з цензури і ^

ЛІОвМ

авторові не чинили халепи (М. Коцюбинський)

Складне речення

583

я, щоб на чолі народу світився знак і від мого життя

(М. Вінграновський);

д) прикметники й дієприкметники, що означають психіч-

ний стан, оцінку, на зразок радий, щасливий, стурбова-

ний, переконаний, вартий, гідний тощо: Хіба я справді не

варт, щоб до мене серце прилягло? (Марко Вовчок). Мій

Омелько й собі раденький, що дурненький (1. Нечуй-Ле-

вицький). Він був упевнений, що цієї людини ніколи не

бачив (А. Хижняк);

є) іменники, похідні від названих вище категорій слів, —

при них нерідко виступають вказівні слова: 3 великими

труднощами встановили чергу для тих, хто бажав ви-

словитися (О. Донченко). Гризе його думка, тривога,

(про що?) що, можливо, є частка і його провини в

тому, (у чом у?) що сталося (О. Гончар);

є) предикативні прислівники, які вимагають після себе не-

прямих відмінків, на зразок треба, шкода, видно тощо:

Тобі не шкода, що я їду? (Григорій Тютюнник). Тим ча-

сом Раїсі видно було, як у другій хаті Тася присіла перед

грубкою (М. Коцюбинський).

За структурно-семантичною класифікацією і підметові, і

додаткові підрядні речення, крім тих, що пояснюють вказівне

слово в головному, відносять до з'ясувальних. Підрядні ре-

чення, які пояснюють вказівні слова той, весь, всякий, кож-

ний, зараховують до займенниково-означальних, як у речен-

нях Перемагає не той, у кого меч гостріший, а той, хто дужче

вірить у перемогу (Вал. Шевчук). Ніколи іншому не бажай

того, чого собі не бажаєш (Нар. творчість).

Складнопідрядні речення

з підрядними присудковими і означальними

Підрядні присудкові речення уточнюють іменну частину

^кладеного присудка головного речення, виражену вказівним

Ов

- Підрядні означальні — замінюють означення голов-