Ющук І.П. Українська мова

Подождите немного. Документ загружается.

484

Ж#К4ММН0М»МКК

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦ|„

речення

485

ПРОСТЕ РЕЧЕННЯ

Головні члени речення

§175

Підмет '!;

Пщмет називає предмет або поняття, яким приписуєть-

ся якась дія, стан, інша змінна ознака чи наявність.

Підмет відповідає на питання х т о? щ о?

Підмет виражається словоформою в називному відмінку.

Щоб не сприйняти за підмет прямий додаток, виражений зна-

хідним відмінком (як у реченні Ой у полі жито копитами зби-

то, де слово жито — прямий додаток), до підмета, особливо

коли це назва неістоти, слід ставити водночас два питання:

хто? шо? Якщо неправильно визначити підмет, залишиться

незрозумілим зміст, наприклад, такого речення: Гірке життя

цукор не підсолодить (3 газети).

Підмет найчастіше виражається іменником, займенником

чи іншою частиною мови в значенні іменника: На вулицях

блідне вогнів (хто? що?) намисто, і (хто? щ о?)ранок злі-

тає, як (хто? шо?) спів, на місто (В. Сосюра). Серед неба

горить (хто? ш о?) білолиций (Т. Шевченко). Як (х т о?) я люб-

лю оці години праці, коли (хто? шо?) усе навколо затиха

(Леся Українка).

Щоб перевірити, чи правильно визначено підмет, треба

спробувати замінити його займенником він, вона, воно, вони

в називному відмінку. Якщо в реченні така заміна можлива,

то це підмет, якщо ні — то додаток або звертання. Наприк-

лад, у реченні Закінчено жнива, останній сніп накошено пше-

ниці (А. Малишко) не можна замінити ні слово жнива займен-

ником вони, ні слово сніп займенником він. Отже, тут жнивар

сніп не підмети. А в реченні Жнива закінчились, і ліг останні"

сніп на тік така заміна можлива: жнива — вони, сніп — в'

Хому тут Щ слова — підмети. У реченні Розлягайся, скибо чор-

ц сійся, зерно, і рости (М. Рильський) слова скибо чорна і

„

рно відповідають на питання хто? ш о?, проте замінити їх

займенниками вона і воно не можна. Отже, ці слова не підме-

ти, це звертання.

' У підрядних реченнях підмет буває виражений займен-

иками хто, що, який. Слово що може бути й сполучником.

Підметом воно виступає лише тоді, якщо його можна замі-

нити займенником який або іменником у називному від-

мінку.

Наприклад, у реченні Я честь відд ы титану Прометею,

що не творив своїх людей рабами (Леся Українка) слово що —

підмет, бо його можна замінити займенником який: який (Про-

метей) не творив... А в реченні Льотчикові аж дивно було чути,

що пращури його були чумаками (О. Гончар) заміна слова що

займенником який неможлива, отже, що тут не підмет (підмет

тут пращури, а що — сполучник).

Як підмет сприймається й головний член називного речен-

ня: Ніч. На небі гуляє повний місяць, мерехтять зорі (В. Мин-

ко). По-перше, він відповідає на питання підмета х т о? щ о?;

по-друге, якщо розповідь перевести в минулий (чи майбутній)

час, то при ньому обов'язково з'являється присудок: Була ніч.

На небі гуляв повний місяць, мерехтіли зорі. Тому в подальшо-

му викладі термін «підмет» використовуватимемо під час ана-

лізу як двоскладних, так і називних речень.

Іноді підмет буває виражений неозначеною формою дієсло-

ва, до якої не можна поставити питання х т о? щ о? У такому

разі підмет визначаємо за змістом. Наприклад, у реченні Жи-

ти — добро робити (Нар. творчість) підмет — жити, бо саме

Це поняття пояснюють наступні слова: від нього можна поста-

вити питання а шо це значить? Такий підмет може ви-

ражатися й сполученням інфінітива з іменником чи прикмет-

ником в орудному відмінку: Бути людиною — дертись по вер-

тикальній стіні. Сізіфова робота (В. Стус).

Підмет може бути виражений також будь-якою частиною

°ви в будь-якій формі, якщо її вжито в значенні іменника.

^приклад, у реченнях Слава! Слава! докотилось і лягло до ніг

-Тичина). / кожне оте його «люби!», кожне оте «цілуй!»,

ітаючи з гарячих солов 'їних грудей, обгорталося пахощами

У й конвалії (Остап Вишня) і вигук слава, і дієслова люби!

*Чиуй! є підметами.

486

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦ|

речення

487

У ролі підмета в безособових реченнях можуть виступати-

частки це, то, все, воно: Хто збив той напис, чи сперечаль-

ник-владар, чи просто час потужною рукою, то невідомо

(Леся Українка). Ось я бачу — дівчата не всі тут, се «

гарно!(С. Васильченко). Кипіло все напередодні весни, яку

казані над золотим багаттям (М. Хвильовий). Сльоза зми-

ває горе, меншає його після сльози, — от воно й легшає лю-

дині (Б. Грінченко);

неозначена форма дієслова: Може, у вас список книжок є?

Бо кожну книжку виймати з шафи та розглядати — щ

воно та для чого — дуже забарно (Панас Мирний). Думало-

ся спочатку добратися в Каховку водою, найнявши всклад-

чину «дуба» десь на Дніпрі (О. Гончар). Світ неблизький мені

додому йти (Леся Українка).

Підмет, виражений одним повнозначним словом, нази-

вається простим (приклади див. вище).

Підмет, виражений словосполученням — двома та більше

повнозначними словами, називається складеним.

Складений підмет може виражатися:

а) словосполученням на зразок батько із сином, при яко-

му присудок стоїть у множині: Межи втікачами були й

(хто?) Остап з Соломією (М. Коцюбинський); але в

реченні Під'їхав на мотоциклі і майор з ординарцем

(О. Гончар) підмет — майор, оскільки присудок під'їхав

вжито в однині;

б) словосполученням на зразок хтось із них: (х т о?) Кож-

ний з нас трьох мав свого улюбленого героя в класичній

літературі (Ю. Смолич);

в) поєднанням кількісного слова з іменником: (х т о? ш о?)

Багато літ перевернулось, (х т о? щ о?) води чимало утек-

ло (Т. Шевченко). Ось вигулькнула з-за гори (х т о? ш о?)

ціла колонія вітряків (М. Коцюбинський), (хто? що?)

Низка вечорів пішла на товариські бесіди, на родинні

справи (Я. Качура);

г) поєднанням слів близько, більше, менше, понад, з, д°

з числівниковим словосполученням: / на постріли,'

на крик вибігають (хто?) чоловіка з п'ять хуторі

(Остап Вишня). В селі налічувалося до тридцяти

(В. Минко);

) іншими словосполученнями: Помовчавши трохи, (х т о?)

Кирило Іванович починає розповідати (Остап Вишня).

Вабить знов мене (хто? що?) Чумацький Шлях, що

осінні перетнув сузір'я (П. Воронько). «На крилах пісень»

не єсть моє останнє слово, а коли я думаю йти далі, то

вже ж вперед, а не назад, інакше не варто було й виходи-

ти (Леся Українка).

Особливий випадок становить визначення підмета в речен-

нях на зразок Вужів було так багато, що Соломія скоро пере-

стала звертати на них увагу (М. Коцюбинський). У цьому

реченні основна думка полягає у твердженні було багато (далі

цю думку розвиває підрядне речення). Предмет, про який це

стверджується, тут названо словом вужів; отже, логічно це сло-

во виступає як підмет (предмет, якому приписується змінна

кількісна ознака), хоч і має невластиву для підмета форму

родового відмінка. Формально можливий і інший перерозподіл

слів за членами речення: підмет — (х т о? щ о?) багато вужів

(кількісне слово з іменником), присудок — було, але це не

зовсім точно передаватиме суть висловлювання.

Подібно й у реченні Там правди — як в решеті води (О. Ле-

вада) як підмет сприймається іменник правди, що має форму

родового відмінка.

§ 176

Присудок

Присудок називає дію, стан або змінну ознаку діяча або

безвідносно до діяча і відповідає на питання що ро-

бить предмет? що з ним робиться?у яко-

му він стані? який він є? хто або що

ін є? що робиться? тощо. І

ап

Риклад, у реченнях В сердечнім співі та розмові як не-

ітно відпливає час (О. Ющенко). Пригнічена такими дум-

біл

Хо

ила

Олена як побита (Григорій Тютюнник). Вона

пі

ва

се

днього зросту, з цікавими і ясними очима, з на-

иг

пячою радісною усмішкою (М. Стельмах). Голова йому

СИНТАКСИС і ПУНКТУ/^

489

видалась неймовірно безсила, бо коли захотів озирнутися, т

йому було несила її повернути (Н. Рибак) на питання що р

бить час? найкоротшою, але осмисленою є відповідьвідщи

ває; на питання якою була Олена?— ходила як побц

та; на питання якою є вона?— білява, середнього зрос/иъ

і т. д.; на питання я к о ю була г о л о в а? — видалась безси-

ла; на питання що він захотів зробити? — захощ

озирнутися (підмет він у цьому простому реченні пропущ

но); на питання який був його стан? — було несила

повернути.

Головний член останнього, безособового простого речення

йому було несила її повернути теж сприймається саме як при-

судок: у ньому закладено основну думку цього відрізка ви-

словлювання, він еквівалентний твердженню не мав сили по-

вернути (називає стан діяча, позначеного опосередковано:

йому). Так само в односкладних реченнях Рятуймо найменше

слово від мародерства брехні, рятуймо вкраїнську мову, коли ми

ще гідні її (М. Рябчук). Почуваю себе краще, хоч утомлений

силою нових вражень (М. Коцюбинський) слова рятуймо, по-

чуваю себе, утомлений мисляться насамперед як присудки, а

не як просто невизначені головні члени речення. Вони, які

присудки у двоскладному реченні, називають дію, стан, змінну

ознаку конкретних, хоч і не названих осіб (в останньому про-

стому реченні ...хоч утомлений силою нових вражень, яке є не-

повним, підмет я домислюється з контексту). Тому немає по-

треби такі головні члени односкладних речень називати якось

інакше, ніж присудками.

За способом вираження присудки бувають прості дієслівні,

складені дієслівні, складені іменні та складні.

ЦЕ. "

Простий дієслівний присудок

Присудок, виражений дієсловом у дійсному, умовному

наказовому способі, називається простим дієслівним.

Наприклад, у реченнях Я бачу наперед себе ціле п

таких молодих сил, що будуть, як орли, облітати нашу кр

йтимуть для неї простору (В. Стефаник). В труді твори

иття (П. Тичина). Гуляв би я понад Дніпром по веселих

м співав би свої думи (Т. Шевченко) простими присуд-

виступають дієслова бачу, будуть облітати, шукатимуть

Сисн спосіб), твори (наказовий спосіб), гуляв би та співав

Й (умовний спосіб).

Присудки, виражені складеними формами дієслова (у дав-

оминулому й майбутньому складеному часах), належать до

простих: Спершу був криком напустився на них, але вгамували

"ого одразу (А. Головко). Вічно будуть люди ш жати: хто —

нового добра, хто — нової краси (П. Скунць). Поки житимеш

ти будуть квіти цвісти і людська не погасне любов (В. Юхи-

мович).

До простих дієслівних зараховуємо й присудки, виражені:

а) неозначеною формою дієслова у двоскладному реченні:

Зрозуміти культуру далеких предків — значить зрозумі-

ти себе (П. Мовчан);

б) лише неозначеною формою дієслова без допоміжних

слів (в інфінітивному реченні): Чим утішить її, пожа-

літи, де цілющих відшукувать слів? (Т. Масенко). Що

відповісти, що їм сказати? (Р. Братунь);

в) присудковим вигуком: Заридала Катерина та бух йому

[батькові] в ноги (Т. Шевченко);

г) фразеологізмом із дієслівним значенням: Вимушена

полярна зимівля давалася взнаки слабшим організмам

(М. Трублаїні). Та що се ти мені байки плетеш, на глум

здіймаєш чи смієшся в вічі? (Леся Українка). Важко, з

напругою дихає кінь, він вибивається з останніх сил

(О. Донченко). Бігти в ліс — значить наскочити само-

му чортові на роги! (П. Автомонов);

) способовою формою дієслова, ускладненою різними ча-

стками: Ян мерщій відштовхнув філіжанку — мало не пе-

рекинув її(Ю. Смолич). Робота вже майже доходить до

кінця, коли Орфей раптом перестає грати (Леся Україн-

ка). От узяла та й полетіла [Ґава], щоб недалечко, у ярку,

а самоті поснідать до смаку (Л. Глібов).

490

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЇ

Складений дієслівний присудок

Складений дієслівний присудок виражається неозначеною

формою дієслова в поєднанні з допоміжним словом.

Допоміжними бувають:

а) дієслова стати, почати, перестати, кінчити, могти,

сміти, хотіти, зводити, мусити, мати, пробувати, бра.

тися, збиратися, наміритися, заходжуватися, намагати-

ся, уміти, зуміти; у безособових реченнях: кортіти, хо-

тітися, бажатися, доводитися тощо;

б) іменники майстер, майстриня, митець, мастак;

в) прикметники повинен, зобов'язаний, змушений, здат-

ний, готовий, рад, згоден, ладен, спроможний, схильний

тощо;

г) сполучення слів у змозі, не в змозі, не в силі, у стані,

мати силу, мати змогу, мати можливість, мати право,

мати намір, дати можливість тощо;

г) прислівники (у безособових реченнях) треба, потрібно,

слід, необхідно, доцільно, варто, можна, важко, легко,

приємно, гарно, любо, гріх, сором, жаль, пора тощо.

Наприклад, у реченнях Україні, її люду хочу я служити

(П. Тичина). Батьківщино моя! Я готовий відповідати за тебе

як твій громадянин (В. Земляк). Мені сказали, що ви великий

мастак ловити риби й добре знаєтесь на грибах (П. Колесник).

Ми нічого спинити не в силі (В. Сосюра). Як любо йти коханою

землею і рідний вітер пити без кінця! (В. Сосюра) складени-

ми дієслівними присудками виступають хочу служити, го-

товий відповідати, мастак ловити, не в силі спинити, любо

йти, любо пити.

У ролі неозначеної форми дієслова може виступати й ді

слівний фразеологізм: Земляк хороший, що й казати, на все у№

розумну раду дати (Л. Глібов).

Основну дію в такому присудку називає неозначена фор^

дієслова, допоміжні ж слова вказують лише на її додатком

ознаки та передають граматичні значення способу, часу, осО'

би, роду, числа. При допоміжних словах, виражених;

0 речення

491

ика, прислівниками, сполученнями слів, для позначення

граматичних значень вживається дієслово-зв'язка бути у від-

відних формах: Під натиском Багратіонових вояків лави про-

тивника змушені були відступати (Я. Качура). Очі не в змозі

ши відірватися від його карих очей, що вабили до себе,

ідкоряли (А. Шиян). А справді, варто було б поплавати чов-

ном (І- Нечуй-Левицький). Для позначення теперішнього часу

дієслово-зв'язка не потрібна.

Визначаючи присудок, слід мати на увазі, що поєднання

неозначеної форми дієслова з особовою формою не завжди

становить складений дієслівний присудок; це можуть бути

й два різні члени, як у реченнях Раз Жаба вилізла на берег

(з якою метою?) подивиться та й трошечки на сонечку

погріться (Л. Глібов). Старий батько сидить біля хати та

вчить внука маленького (ч о г о?) чолом оддавати (Т. Шевчен-

ко), де подивиться, погріться — обставини мети, а чолом одда-

вати — інфінітивний додаток.

§ 179

и (у тепе-

•пати, ро-

-ч, уяв-

Складений іменний присудок

Складений іменний присудок виражається іменником, при-

кметником, дієприкметником, числівником, займенником у

поєднанні з дієсловом-зв'язкою.

У ролі дієслова-зв'язки виступають дієї

рішньому часі звичайно опускається),

битися, здаватися, залишатися, вважі

лятися, являти собою, мати (з прий

обертатися (ч и м?), правити за, ві

на тощо.

Наприклад, у реченнях Неа

України (О. Довженко) ~~

смілої весни (М. Рильський

(М. Коцюбинський).

У сонці, здавалась чоунаЩ/Щ/ -$'

лишався непомітним '^™ЮГ

мені правив садок (

492

СИНТАКСИС І ПУНКГУАці;,

рюється швидко на сутінки (Ю. Яновський) складеними імен-

ними присудками виступають чудова, це праця, це думка (від.

сутність дієслова-зв'язки тут вказує на теперішній час), стала

густіша, здавалась чорною, лишався непомітним, правив за ка-

бінет, перетворюється на сутінки.

Якщо в іменній частині присудка є іменники людина, чо-

ловік, жінка, хлопець, дівчина, справа, річ, вдача, характер {

подібні слова з узагальнювальним значенням, то до складу

цієї частини присудка обов'язково входять іще прикметники:

Перепелиха була вже стара людина, добра, жалісна (Панас

Мирний). Тепер така ініціатива вважалася справою гріхов-

ною (О. Гончар). Мав Сашко вдачу жваву, невгамовну й веселу

(В. Козаченко).

Іменною частиною присудка може виступати й фразео-

логізм з іменним значенням: Та й чоловік мій як з клоччя батіг,

сказати правду (І. Нечуй-Левицький).

Іменна частина складеного присудка стоїть, як правило, у

називному відмінку. Проте, коли вона називає якусь непостій-

ну, набуту ознаку, то ставиться в орудному відмінку: Непомі-

тно для батьків син став дорослим (і дорослий). Іноді іменник

. в орудному відмінку виступає присудком у тавтологічних зво-

ротах на зразок Критика критикою, тон тоном (Ю. Збанаць-

кий). Переважно на тимчасовість якихось функцій указує

прийменник за із знахідним відмінком: У групі він був за стар-

шого. Іменна частина може стояти й у родовому відмінку:

Хмельницький був іншої думки (П. Панч). Вона була доброго

рибацького роду, доброї степової крові (Ю. Яновський). Часом

такий присудок виражається прийменниковими словоформами

іменників (з означальним значенням): Порожньо на подвір'ї,

понуро стоять будівлі, а хата навіть із забитими віконницями

(А. Головко). Дивлюся, в могилі усе козаки: який безголовий,

який без руки (Т. Шевченко). А в вас, бачу, пальтечко на

риб'ячому хутрі (А. Головко). Я ж іще при здоров'ї (Є. Гу-

цало). З ранку до вечора Кравчина в роботі (О. Довженко).

Тоня стала для нього понад усе (О. Гончар). Козак не без що.с-

тя, дівка не без долі (Нар. творчість).

До складених іменних слід віднести також присудки, ви-

ражені прислівниками, у тому числі й у безособових реченнях-

Ми завжди напоготові (Остап Вишня). Холодно й лячно людини

коли вона самотня (М. Стельмах). І так мені чомусь робилося

тоскно, так жалко, що світ споганіє (О. Довженко).

493

до складеного іменного присудка можуть входити уточню-

яльНІ (порівняльні) частки як, ніби, наче, неначе, мов, немов,

еМО

вбито. Кома перед такими частками не ставиться, іноді

"е ставитися тире: Голова без розуму як ліхтар без свічки

ар- творчість). Ніч — мов криниця без дна (М. Рильський).

Лише біля присудка бувають (або можна підставити) вка-

і частки це, то, ось, значить. Тому в реченні Яке це щастя —

на цій землі! (О. Довженко) присудок — це щастя, а

підмет - жити.

НЕЇ

Складні присудки

Складні присудки являють собою поєднання елементів діє-

слівного й іменного присудків.

Складні присудки бувають двох видів: складні дієслівні

(співвідносні із складеним дієслівним присудком) і складні

іменні (співвідносні із складеним іменним).

Складний дієслівний присудок за структу-

рою нагадує складений дієслівний, тільки роль неозначеної

форми дієслова в ньому виконує дієслівне словосполучення, у

якому головним членом є інфінітив, а залежним — іменна час-

тина мови. Дієслівне словосполучення будується за зразком

складеного іменного присудка, але з тією різницею, що дієсло-

во-зв'язка тут виступає в неозначеній формі. Як допоміжні

використовуються ті самі слова, що й у складених дієслівних

присудках.

Наприклад, у реченнях Хотіла б я піснею стати у сюю

хвилину ясну (Леся Українка). Надія не могла лишатись байду-

°ю (Я. Баш). Наближалася зима, почало робитися холодно

°"ЗЛО ХОЛОЛНІтятмі Гїпяпннми пірг-піпчими ппигупігяим р

холоднішати] складними дієслівними присудками є

стати

піснею, не могла лишатись байдужою, почало

ся

холодно. У них основна думка передається дієслівни-

аіі

Фіктивними словосполученнями стати

піснею,

лишатись

бу /

)Лсо/0

> робитися холодно, а на граматичні значення спосо-

Су

род

У. числа вказують допоміжні дієслова хотіла б, не

почало.

494

СИНТАКСИС І ПУНКТУ*

495

Складний іменний присудок за структур

нагадує складений іменний, тільки роль дієслова-зв'язки

ньому виконує повнозначне дієслово, а іменна частина вир

жається словами з означальним значенням, найчастіше прц^

метником або дієприкметником (такий присудок називаю^

ще подвійним).

Наприклад, у реченнях Черешні тут росли високі йрозкіщщ

(О. Гончар).

ШЛЯХ

стелився

їм

далекий

(3.

Тулуб).

Якось

над-

вечір прийшли вони до куреня обмундировані, вимиті, посщрц.

жені (Григорій Тютюнник). Осінній степ, погойдуючи світло ц

тіні, лежав тепер у чорних ранах (М. Стельмах) складними

іменними присудками є росли високі й розкішні; стелився дале-

кий; прийшли обмундировані, вимиті, пострижені; лежав у р

нах. У кожному з цих речень ніби по два повноцінні присуд-

ки, хоча, щоправда, роль першого присудка, вираженого діє-

словом, тут наближається до ролі дієслова-зв'язки бути і його

можна без шкоди для змісту замінити цим дієсловом-зв'яз-

кою: Черешні тут були високі й розкішні. Шлях їхній був дале-

кий. Вони були обмундировані, вимиті, пострижені. Степ був

тепер у чорних ранах.

Поміркуйте

1. Що означає підмет і як він буває виражений?

2. Чи може бути підмет у безособовому реченні?

3. Які критерії визначення присудка в реченні та вста-

новлення його межі?

4. Чим подібні і чим відрізняються складений дієслів-

ний і складений іменний присудки?

5. У чому полягають труднощі під час визначення скла-

деного іменного присудка?

6. Чим подібні і чим відрізняються складені і складні

присудки?

Двоскладні і односкладні

речення

§ 181

Двоскладні речення

у двоскладному реченні є або обов'язково повинні

бути обидва головні члени — і підмет, і присудок. Наприклад,

речення Я так люблю зимові вечори в людському домі, де зрос-

тають діти (І. Жиленко). Адже це уже не дивно, що ми твер-

до, супротивно, владно устаєм (П. Тичина) складаються кож-

не з двох простих двоскладних речень (синтаксичні центри —

я люблю, діти зростають, це не дивно, ми устаєм).

У двоскладному реченні якийсь головний член може бути

пропущений, але він легко встановлюється з контексту або си-

туації. Наприклад, у реченні Ранні пташки росу п 'ють, а пізні

сльози ллють (Нар. творчість) у другій частині немає підмета,

але він домислюється з контексту: пізні пташки сльози ллють.

Так само в реченні Час тече, немов пісок з долоні (П. Воронько)

у другій частиш немає присудка, але він встановлюється з пер-

шої частини: немов пісок тече з долоні. Поза контекстом такі

речення незрозумілі. Отже, ці два речення двоскладні неповні.

Іноді присудок у реченні може бути відсутній, і не відчу-

вається потреби в ньому — він, так би мовити, самоочевид-

ний, тобто випливає зі змісту самого речення: Між коморою

та будиночком ворота й хвіртка. Біля воріт дві тополі. Най-

дорожче і найважче попереду (З тв. О. Довженка). А тут і

Чіпка в хату (Панас Мирний). Найчастіше це трапляється в

описах та ремарках: Село. Управоруч хата, навкруги город, зап-

летений лозою; в городі біля хати, з причілку, квітки, соняшни-

*' маненька верба (М. Кропивницький). У таких реченнях є

ставини місця (що стосуються присудків), а самі речення

^.нстатують переважно розміщення або пересування когось

Ле

Чогось

у просторі. До наявних у них підмета і обставини

йор °

Д0)

ислю

ється присудок: ворота й хвіртка стоять, най-

на

важне

чекає, Чіпка заявився, хата стоїть, город

вся, квітки, соняшники і верба ростуть. Ці речення,

так

ож двоскладні неповні.

496

СИНТАКСИС I ПУНКТУдц

|я Пр

оСТЄ речення

497

За тим, як співвідноситься зміст висловлювання з д^.

сністю, як уявляється в ньому носій дії, стану або змінної оз.

наки і чи взагалі уявляється, двоскладні речення можна по-

ділити на особові, неособові та безособові.

Особові й неособові двоскладні речення за структурою од-

накові. Різняться вони між собою лише реальним значенням

підмета.

Тільки до особових (тобто таких, що стосуються людей)

належать усі двоскладні речення, підмет у яких виражено зай-

менниками першої і другої осіб я, ти, ми, ви, а також займен-

никами той, хто, хтось, хто-небудь, будь-хто і под. У таких

реченнях дія, стан чи змінна ознака завжди приписуються осо-

бам чи персоніфікованим предметам і явищам: Тепер я бігаю в

поле й годинами слухаю, як в небі співають хори, грають цілі

оркестри (М. Коцюбинський). Ми переконані, як і дивак Ко-

лумб, — лише за обрієм ми знайдем, що шукаєм (П. Косенко).

О рідна пісне, знову ти прийшла до матері й до батька — до

народу (М. Рильський). Хто чужим волом оре, той криві бороз-

ни тягне (Нар. творчість).

Речення, підмет у яких виражено займенниками я, ти, ми,

ви, можуть мати й не конкретне, а узагальнено-особове зна-

чення (тобто стосуватися будь-якої особи), зокрема в при-

слів'ях та приказках: Ви мовчіть, а я буду слухати, а потім я

буду мовчати, а ви будете слухати. Скрізь гарно, де нас нема,

а ми прийдемо, то й лихо приведемо. Подумай, яку провину ти

вчинив, коли ворог тебе хвалить (Нар. творчість). Ти перебу-

ваєш в іншому, мінливому, невловимому і майже вільному від

усіх законів світі — в дорозі живеш ти. В дорозі, на якій губиш-

ся в потоці машин і людей... (О. Сизоненко). Ви втрачаєте

відчуття своєї істоти, ви перестаєте усвідомлювати себе —

натомість відчуваєте зараз річку, ліс, повітря, усвідомлюєте все

це сукупно (Є. Гуцало).

Подібні двоскладні узагальнено-особові речення трапля-

ються переважно в описах, міркуваннях як у художньому, так

і в науковому стилях: Бувають хвилі, коли ти відчуваєш себе

одним цілим з яблунею, на якій сидиш, з небом, яке обмежує і №

в силі обмежити видимий світ, відчуваєш себе часткою пахощі

крихіткою барв (Є. Гуцало). Будь-який предмет ми бачиМ

тільки тоді, коли світло, випромінюване ним або відбите йог

поверхнею, потрапляє в наше око (З підручника «Фізика»)- Р°

горнувши цю книгу, ви ніби сідаєте до чарівного всюдихода

ирушаєте в захопливу мандрівку по країні астрономії (3 підруч-

ника «Цікава астрономія»).

Іноді у двоскладних узагальнено-особових реченнях у ролі

підмета виступають іменники людина, чоловік: Коли віз ла-

тається, людина розуму набирається (Є. Кравченко). Людина

осягає себе лише в біді (Р. Іванченко). Чоловік має два вуха,

щоб багато слухав, а один язик, щоб менше говорив (Нар. твор-

чість). У прислів'ях та приказках в узагальненому значенні

можуть вживатися також імена: Наша Федора то шиє, то поре

(Нар. творчість).

речення з підметом люди можуть мати неозначено-особове

значення (тобто стосуватися когось із певного кола людей):

Якось мене забули люди, не пишуть, навіть на листа не одпо-

відають (М. Коцюбинський). Тату! Он вас люди питаються

(Панас Мирний).

Двоскладні речення, підмет у яких виражено іменником,

займенниками третьої особи він, вона, воно, вони, відносними

займенниками який, що, належать:

до особових, якщо підмет вказує на осіб: Той же Оскольд.

Старі люди пам'ятали, як він з дружиною хрестився і

потім церкву поставив на схилах Дніпра (Р. Іванченко). /

обеліск нагадує про тих, що під гранітом вічним сном засну-

ли (В. Сосюра);

до неособових, якщо підмет називає предмети, явища,

поняття (тобто неістот), а також тварин: Мета життя —

зоря на людськім виднокрузі. Поки горить вона — допоки

й живемо (П. Косенко). Світ скінченний, і безкраїй він

же (М. Бажан). Добре довго пам'ятається, а злее — ще

довше (Нар. творчість). Вже відчувалася близькість вес-

ни (3. Тулуб). Паслась коза з козятком коло хати

(Т. Шевченко).

Двоскладними неособовими, але неповними є головні час-

тини складнопідрядних речень, виражені дієсловами уявлення

шься, бачиться, ввижається, привиджується, відчувається,

ться

' вариться, чується, пам 'ятається тощо, при яких є

чДРядна підметова частина (відповідає на питання хто? що?):

дід"'

ввижається

, (х т о? щ о?) як в тихім, ріднім колі старий

о/

СЬ

НавЧа

своїх онуків (Леся Українка). Одного разу почулося

ере

ноч

'б

сюрчав

польовий

коник. Останнє речення

перетворюється на повне двоскладне просте: Одного разу

498

:8ИІІШІІІ«ММИ««

СИНТАКСИС І ПУНКТУдц,

& .

почулося Олені серед ночі (х т о? щ о?) сюрчання польового к

ника (1. Вільде).

Кожен із цих двох видів особових і неособових двосклад-

них речень має свій набір присудків. Якщо присудок береться

з іншої групи слів, виникає метафора: Сонце виглянуло з-

3о

діброви, наче висунуло золоте чоло з пучком золотих кучерів «

вкруги (1. Нечуй-Левицький).

У двоскладних безособових реченнях, на відміну від особо-

вих і неособових, поставити до підмета питання хто? щ

не можна. Щоб правильно визначити підмет, тут треба врахо-

вувати зміст усього висловлювання. Таких безособових речень

є три різновиди.

Перший різновид— це постійно двоскладні речен-

ня, у яких підмет виражено неозначеною формою дієслова, а

присудок — або теж неозначеною формою дієслова, або аб-

страктним іменником (у прикладах виділено лише підмети):

Спинитися — вмерти з одчаю й знемоги (М. Бажан). Керувати —

це передбачати (М. Стельмах). Обов'язок лікаря — лікувати

хворого (О. Гончар). Це така невимовна радість — бачити своє

творіння, що збуджує в людині прекрасне (О. Довженко).

Іноді підмет у таких реченнях виражається поєднанням

неозначеної форми дієслова з орудним відмінком іменника

або прикметника: Бути мудрішим за себе — от завдання

(Ю. Яновський).

Другий різновид — це речення, які залежно від

логічного наголосу можуть сприйматися то як односкладні (із

складеним дієслівним присудком), то як двоскладні (з підме-

том, вираженим неозначеною формою дієслова, і присудком,

вираженим предикативним прислівником або безособовим діє-

словом). Наприклад, речення Приємно відчувати прохолоду ночі

(П. Колесник) — односкладне безособове, присудок у якому

складений дієслівний: приємно відчувати. Але якщо допоміЖ'

не слово поставити в кінці речення, тобто логічно виділити

його, то таке речення перетвориться на двоскладне безособове.

Відчувати прохолоду ночі після спекотного дня кожному пр*'

ємно. Тут підмет виражено неозначеною формою дієслова від-

чувати, а присудком стало допоміжне слово приємно. Так само

двоскладними безособовими є речення Як весело було широк"'

ми грудьми повітря краяти (М. Рильський). Тяжко, важ*

світі жити сироті без роду (Т. Шевченко). Так мені хороШ

пте речення

499

сидіти, жартувати; любо так, як з братом рідним (Панас

црний). Повертатися йому зовсім не кортіло, але залиша-

ємся без шкіри — не вабило теж (В. Стус), у яких судження

присудок) про поняття, названі неозначеною формою дієсло-

ва виражене словами весело було; тяжко, важко; хороше, любо;

е кортіло, не вабило.

Третій різновид двоскладних безособових речень

виникає тоді, коли в безособовому реченні з'являється підмет,

виражений частками це, то, все, воно: Це дуже добре, що все

це так склалося (В. Домонтович). Дівчинка, видимо, сама захо-

тіла переконатися, чи то справді так, і заляпала босими ніжка-

ми по долівці (Григорій Тютюнник). Як виплачешся, то воно

полегшає (Б. Грінченко). У мене в голові пішло все шкереберть

(0. Досвітній).

§ 182

Узгодження присудка з підметом

У двоскладному реченні присудок із підметом пов'язуєть-

ся переважно підрядним зв'язком узгодження. Наприклад, у

реченні Вдень пригріло сонце, почалася відлига (О. Довженко)

присудок пригріло стоїть у тому самому середньому роді одни-

ни, що й підмет сонце, так само присудок почалася має жіно-

чий рід однини, як і підмет відлига. Водночас цей зв'язок має

деякі свої особливості.

1. При однорідних підметах, ужитих в однині й пов'яза-

них єднальним зв'язком, дієслово-присудок ставиться як у

множині (частіше), так і в однині залежно від того, на чому

більше зосереджується увага — на дії чи на предметах: Раді-

Ют

ь і садок, і поле, і долина (Л. Глібов). Чорніє поле, і гай, і

°Ри (Т.Шевченко).

2. При підметі, вираженому кількісним числівником або

•

ЄДНа

нням кількісного числівника чи кількісного слова з

енних

°м, присудок ставиться:

) в однині, якщо увагу зосереджено на кількості: Сиділо

<гс чоловіка з вісім (А. Тесленко). За командиром їхало

500

СИНТАКСИС І ПУНКТУдц|

те

речення_

501

ще троє саней (I. Микитенко). Присудок у такому р

аз

ставиться, як правило, перед підметом;

б) у множині, якщо увагу зосереджено на дії: Ой, три ищ^

хи широкії докупи зійшлися (Т. Шевченко). При вЬді

село п 'ятеро теслярів майстрували, докінчуючи, дерев 'я-

ну арку (Г. Хоткевич). Присудок у такому разі ставить-

ся переважно після підмета, але не обов'язково: Ухвірт.

. ку пара за парою ввійшли двадцятеро хлопців і двадцяте-

ро дівчат (Ю. Смолич).

Ця тенденція добре простежується в реченні Біля прилавка

стояло двоє селян і переказували продавцеві, напевно, останні

новини (П. Панч), де при тому самому підметі двоє селян пер-

ший присудок стояло вжито в однині (несуттєва дія), а дру-

гий переказували — у множині (важлива дія).

Якщо до складу підмета входить неозначено-кількісний

числівник (багато, мало, чимало, трохи та ін.), то присудок,

як правило, ставиться в однині: Багато людей підпушувало зем-

лю навколо кожного деревця (О. Довженко).

Якщо складений підмет має часове значення, то присудок

ставиться в однині: Три роки минуло відтоді, як вона вперше

зустрілася з Марком Загірним (О. Гончар). Але якщо увага

зосереджується на присудкові: Три роки минули непомітно.

3. При підметах, виражених іменниками більшість, мен-

шість, частина, половина, решта тощо, дієслово-присудок ста-

виться в однині і в тому самому роді, що й підмет: Більшість

проголосувала за резолюцію.

4. При підметах, виражених займенниками хто, дехто,

хтось, ніхто, хто-небудь, присудок у минулому часі має фор-

му чоловічого роду, у теперішньому й майбутньому — форму

однини: Люди, хто знав, мовчать та примічають (Г. Квітка-

Основ'яненко). Сидять собі, розмовляють, а дехто й куняє

(Т. Шевченко).

При займеннику ви, який вживається для вираження по-

шани до однієї особи, присудок ставиться в множині: Може>

ви, дядечку, чого-небудь попоїли б (І. Карпенко-Карий). Ви "

журіться, мамо. Я піду в найми (М. Коцюбинський). Степан

Михайловичу, ви згодні очолити відділ ?

5. Якщо підмет, що означає професію, виражено іменн

ком чоловічого роду, але він стосується особи жіночої статі,

иС

удок у розмовному стилі ставиться переважно у формі

•ночого роду: Суддя сказала...; в офіційно-діловому — чоло-

^чого: Суддя ухвалив... Проте якщо після назви професії йде

ізвише жіночої статі, то присудок ставиться у формі жіно-

ого роДУ

Суддя Петренко ухвалила...

Якшо підмет виражено невідмінюваною власною назвою

•

шомовного походження, то присудок узгоджується в роді із

'ягальною назвою: Сочі (місто) витягнулося понад берегом Чор-

ого моря. Сочі (річка) після дощу вийшла з берегів.

6. При абревіатурах присудок ставиться в тому самому роді

й числі, шо й головне слово в словосполученні, від якого ут-

ворено абревіатуру: УАН (Українська академія наук) була зас-

нована 1918року за сприяння гетьмана Павла Скоропадського.

Райвно (районний відділ народної освіти) розглянув питання

забезпечення шкіл підручниками.

§ 183

Тире між групою підмета і групою присудка

Між групою підмета і групою присудка тире звичайно не

ставиться: Київ прекрасний за всякої пори (І. Цюпа). А навкру-

ги вся ніч переповнена розміреним шумом хлібів (О. Гончар). Я

син народу, що вгору йде, хоч був запертий в льох (І. Франко).

Тире між групою підмета і групою присудка ставиться,

якщо між ними чується вичікувальна пауза і в групі при-

судка є вказівні частки це, то, ось, значить або їх можна

підставити.

(Л гГ

прикла

Д> У реченнях Життя без книг — це хата без вікна

іавличко). Сміле слово — то наші гармати, світлі вчин-

нашімечі (П. Грабовський). Лиш боротись — значить

Франко) тире між групою підмета і групою присудка

а к

" є вказівні частки. У реченні Пісня і праця —

ки

вел

•

вел

^? астки. У реченні Пісня і праця

пр

Ис

в| С|

ми/ (І. Франко) можна підставити частку це в групу

Ка велик

' дві Т і Об

р) можна підставити частку це в групу

ік

Ув^

велик

' дві сили. Так само в реченні Обов'язок лікаря —

гру

Ду

и Хв

орого (О. Гончар) частку це можна підставити в

исуд

Ка

обов 'язок лікаря.

502

СИНТАКСИС І

ПУНКТуд

Тире між групою підмета і групою присудка ставдя

кож тоді, коли хочуть виділити присудок. В усній мо^

Та

робиться вичікувальна пауза й далі підвищується тон * ^

Так, у реченнях Земля наша — як та книга, писана и

ром, а шаблями та списами, овіяна легендами (І. Цюпа) V

кожен мур, твій кожен камінь — рідний, твій кожен ді

іі

знайомий, любий, свій (М. Бажан) тире між групою під ^

групою присудка зумовлене не структурою речень, а і

цією, якої хотіли надати їм їхні автори.

§ 184

Односкладні речення

Односкладними є речення, у яких є лише один го-

ловний член і другий не передбачається.

Особливістю головного члена в таких реченнях є те, що він,

маючи форму, спільну з формою відповідного члена двосклад-

ного речення, водночас суміщає в собі функції обох головних

членів — і підмета, і присудка. Проте в одних односкладних

реченнях основним завданням його є вираження дії, стану або

змінної ознаки, в інших — називання предмета чи явища. Тому,

враховуючи як будову, так і функції головних членів одно-

складних речень, доцільно називати їх відповідно присудками і

підметами, не забуваючи разом із тим про їхню специфіку.

Щодо присудків, то в односкладних реченнях, як і у дво-

складних, вони бувають:

а) прості дієслівні: Як хочеш від людей шаноби, любов і гни

бери у путь (М. Рильський). Летим. Дивлюся, аж «'"

тае, край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце з/

стрічає (Т. Шевченко);

б) складені дієслівні: На другий день, тільки почало /""""

нюватись, Соломія була вже на березі (М. КоїДО ,

ський). Доводилось вам коли-небудь польову ісашу

іС

(Панас Мирний);

в) складені іменні: Не родися красна, а родися «

(Нар. творчість). / вдруге дівчина йому відмовило-

}

ш не

під силу стало козакові (Марко Вовчок). / стало

тихо скрізь (П. Тичина);

складні: Сонце підбилося вгору, стало робитися душно.

Так само підмети можуть бути:

ї прості: Далекі стрічі вечорові. Росисті сутінки розлук

(П. Василенко);

б) складені: Перша половина січня (Ірина Вільде). Голі шо-

ломи сопок, темні масиви лісів... (О. Гончар).

Односкладне речення, маючи один головний член, є повним,

0 в

ньому не пропущено якогось потрібного другорядного

члена. Наприклад, у складному реченні Не довіряй козу вовкові, а

капусту козі (Нар. творчість) перше просте речення повне, а дру-

ге — неповне: пропущено присудок не довіряй. У складному ре-

ченні Не хотіла коза на торг, так потягли (Нар. творчість) друге

просте односкладне — неповне: у ньому є головний член, але

пропущено додаток козу і обставину місця на торг.

За значенням головного члена односкладні речення по-

діляються на особові, безособові та називні. Окремо стоять

слова-речення (або нерозчленовані речення).

185

Односкладні особові речення

Односкладні особові речення стосуються тільки осіб (або

ерсоніфікованих предметів і явищ). У них головний член

^^Рисудок) завжди можна поєднати з особовими займенника-

их п

ти

ви

він

вона

воно

-> вони. До односкладних особо-

узаг^!

ЧЄНЬ належ

ать означено-особові, неозначено-особові й

узагальнено-особові.

им'

тО

1Ятому означ

ено-особовому реченніособа-діяч (я,

езпоми

лково встановлюється із закінчення дієсло-

Є буга аб

мовеиь

сам чи

разом з іншими, або осо-

Д0 ЯКИХ зве

нена мова

аден

(присудок) у такому реченні виражений

у пе

Ршій або другій особі:

ба