Ющук І.П. Українська мова

Подождите немного. Документ загружается.

444

СИНТАКСИС I

СИНТАКСИСІ ПУНКТУАЦІЯ

445

Крапка з комою ставиться там, де й одинична кома к

однорідними членами та між простими реченнями, що входят

до складного), якщо розділювані нею частини далекі за змістом

або мають у собі розділові знаки, як, наприклад, у реченні

Відтак було відвідано притулки для дітей, що залишилися без

батьківської опіки; дитячі будинки сімейного типу; сиротинці;

кризові центри для жінок; інтернати для людей похилого віку

тощо (3 газети).

На місці крапки з комою завжди чується подовжена пауза.

Проте іноді й довгу паузу позначають лише комою. Так, у

реченні Рівна, безмежна просторінь (як на масштаби двох люд-

ських ніг), гола рівнина без ріки, без дерева, окремі села й хутори

стоять рідко, сонце велике й пекуче котиться на небі і поринає

за землю, мов за морську поверхню, небо не синє, як за Дніпром,

а кольору ніжних блакитних перських шовків, небо Криму над

степовим безмежжям (Ю. Яновський) треба було б, орієнтую-

чись на зміст і паузи, поставити крапку з комою щонайменше

після слів рідко, поверхню, шовків, але автор вжив тут коми.

Одиничне тире може ставиться між групою підмета і гру-

пою присудка; між простими реченнями в складному; після

однорідних членів, якщо в реченні є узагальнювальне слово;

на початку прямої мови; на місці пропущених слів і, взагалі,

там, де жоден інший розділовий знак не ставиться. Наприк-

лад, у реченні Обов 'язок лікаря — лікувати хворого (О. Гончар)

тире поставлено між групою присудка і групою підмета. У ре-

ченні Цьогорічна зима виявилася дуже вже милостивою до Ук-

раїни — навіть лютий не лютує як слід (3 газети) тире вжито

між двома частинами складного безсполучникового речення.

На місці тире робиться невелика вичікувальна пауза, і далі

інтонація, як правило, підвищується.

За допомогою парних тире виділяємо вставлені речення,

відокремлені члени речення, вигуки в середині речення, іно-

ді — однорідні члени, якшо в реченні є узагальнювальне слово,

тощо. Наприклад, у реченні Звучало слово Уласа Самчука —

письменника такого ж складного, як і непересічного, — також

у Дерманській школі, до якої свого часу він ходив (3 газети)

парними тире охоплено з обох боків відокремлену прикладку-

У реченні Усі — актори, оператори, режисери — працювали

щиро, чесно, з любов 'ю (3 газети) парними тире виділено оД'

норідні члени після узагальнювального слова.

Частина, охоплена з обох боків тире, вимовляється з підви-

щеною інтонацією.

Двокрапка завжди вказує, що далі шось розкривається,

чнЮ

ється, доповнюється. Вона ставиться перед однорідни-

ми членами, якщо в реченні є узагальнювальне слово, між ча-

тинами складного безсполучникового речення та після слів

автора при прямій мові. Наприклад, у реченні Усе ясно й про-

зоро: відступати опозиція не збирається (3 газети) двокрапку

вжито між двома частинами складного безсполучникового ре-

чення.

Перед двокрапкою, як правило, інтонація підвищується,

на її місці робиться невелика вичікувальна пауза, і після неї

слова промовляються звичайним тоном.

У дужки беруться додаткові повідомлення, уточнення,

роз'яснення (вставлені слова й речення, посилання на джерела

інформації). Наприклад, у реченні Трипільська цивілізація (IV—

III тисячоліття до нашої ери) як цілість духовної і матеріаль-

ної культури не могла б безперервно життєдіяти 1500 років

(аналогів цьому не існує), не маючи виробленої системи письма і

лічби (3 газети) у дужки взято уточнення й принагідне заува-

ження.

Частина, охоплена з обох боків дужками, вимовляється з

пониженою інтонацією.

Кома й тире ставиться між частинами періоду, при проти-

ставному порівнянні, ними відділяються слова автора від пря-

мої мови. Іноді комами й тире охоплюють з обох боків встав-

лені речення — у такому разі вони виконують ту саму роль,

Що й дужки. Наприклад, у реченні з народної думи То ж не

вовки-сіроманці квилять та проквиляють, не орли-чорнокрильці

клекочуть, попід небесами літають, — то ж сидить на могилі

козак старесенький, як голубонько сивесенький, та на бандуру

грає-виграває, голосно-жалібно співає кому й тире вжито при

протиставному порівняні.

На місці коми й тире робиться вичікувальна пауза, і далі

інтонація знижується.

Три крапки в середині речення вказують на схвильованість

ви або на паузу перед важливим чи несподіваним повідом-

нням, як, наприклад, у реченні А ще вона — чудова мати,

буся, зразкова прабабуся і... неперевершено виконавиця

°УШевнихромансів (3 газети).

446

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

У лапки, крім прямої мови, цитат і різних умовних влас-

них назв, беруться також слова, вжиті в незвичному або іро-

нічному значенні. Так, у реченнях Влада охоче гралася з нами

в «пролетарську інтелігенцію», знаючи ціну дозованим бунтам

на колінах. Чи варто думати про справедливість, про надію на

те, що правда «восторжествует»? (З газети) слова, взяті в

лапки, мають у цьому контексті іронічне забарвлення.

Слова, взяті в лапки, вимовляються з особливою, підкрес-

леною інтонацією.

Якщо збігається разом кілька розділових знаків, то стави-

мо звичайно один із них: крапку, двокрапку, три крапки,

крапку з комою, знак питання, знак оклику. Наприклад, у

реченні Бандуристе, орле сизий! Добре тобі, брате: маєш крила,

маєш силу, є коли літати (Т. Шевченко) кому після звертання

брате не ставимо, бо там стоїть уже двокрапка.

Проте зберігається:

а) кома й тире, як, наприклад, у реченні Хай би там як,

найбільше багатство Карпат, вважаю, — ліс (мені запе-

речують, що сіль, нафта й газ) (3 газети), у якому пар-

ними комами виділено вставне речення вважаю, тире

поставлено між підметом і присудком; так само в ре-

ченні Мине все на світі: і злочин, і лють, — лиш праця

для людства одна не минає (П. Тичина) після слова лють

тире поставлено після однорідних членів, перед якими

є узагальнювальне слово все, а між двома частинами

складного речення вжито кому;

б) друга дужка й будь-який знак після неї (перед пер-

шою дужкою жодний знак не ставиться): Скажу я,

люди добрі, й вам (до казки приказка годиться хоч і па-

нам): не плюй в колодязь: пригодиться води напиться

(Л. Глібов).

Окремо як розділовий знак стоїть дефіс. Синтаксичну роль

він виконує лише при прикладці: дівчина-красуня, весна-чарів-

ниця, Дунай-ріка. В інших випадках він використовується в

написанні складних та повторюваних слів (ніжно-голубий, си-

ньо-жовтий, більш-менш, хто-небудь, довго-довго), для позна-

чення буквених пропусків у скорочених словах (вид-во —

«видавництво», л-ра — «література», ст.-сл. — «старослов'ян-

ський»), для приєднання нарощень до цифр (10-й, 2003-го),

як знак переносу тощо.

итаксична словоформа

447

Яка різниця між набором мовних засобів і мовлен-

ням?

Як із мовних засобів формується мовлення?

Чи роль синтаксису обмежується лише побудовою

словосполучень та речень?

Які функції виконують розділові знаки?

Які розділові знаки можна було б назвати розділь-

ними, а які — видільними?

Чим подібні і чим різняться прочитання двокрапки й

одиничного тире?

Як розділові знаки передають інтонаційні особли-

вості мовлення?

СИНТАКСИЧНА СЛОВОФОРМА

Поняття про словоформи

Будь-яке висловлювання будується із самостійних і служ-

бових слів. Службові слова виконують допоміжну, переважно

граматичну роль. Вони незмінні. Самостійні слова у вислов-

люваннях, називаючи певні явища, виступають у вигляді сло-

воформ, тобто певних граматичних форм.

Розрізняються словоформи трьох рівнів: лексичні, морфо-

логічні й синтаксичні.

Лексичні словоформи (лексеми) виконують номінативну

Роль. У нашій уяві вони існують у якійсь нейтральній формі,

наиімовірніш, у вигляді основ. З кожним таким словом реф-

лекторно пов'язане його лексичне значення — узагальнений

реальний образ певного фрагмента дійсності (сигніфікат). І

Же

н раз, перш ніж нам згадається слово, в уяві постає по-

язаний із ним образ певного предмета, явища. Цей образ так

448

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

само уявляється нам і тоді, коли слово чуємо від іншої люди-

ни або бачимо його написаним. Саме тому й розуміємо його

значення, а відтак — і значення висловлювання.

У словниках лексичні словоформи фіксуються в так званій

початковій формі: іменник — у формі називного відмінка од-

нини або множини, якшо іменник в однині не вживається

(світ, двері); прикметник — у формі називного відмінка чоло-

вічого роду (радісний); числівник — у формі називного від-

мінка (триста); займенник — залежно від того, яку частину

мови він замінює (він, такий, стільки); дієслово — у неозна-

ченій формі (думати); прислівник — у його незмінній формі

(радісно, по-новому, вгорі).

Морфологічні словоформи відбивають можливості слів тієї

чи іншої частини мови відображати різні відношення між ок-

ремими явищами як дійсності, так і внутрішнього стану лю-

дини. Іменник потенційно має 14 словоформ (по сім відмінко-

вих форм у двох числах); прикметник — 24 словоформи (по

шість відмінкових форм у трьох родах і в множині); числів-

ник (крім числівників один, тисяча, мільйон і под.) — шість

відмінкових словоформ.

Дієслово (не беручи до уваги відмінкових форм дієприк-

метника) недоконаного виду має приблизно 37 словоформ;

доконаного виду — близько 25 словоформ. До дієслівної па-

радигми входять незмінювані неозначена форма, дієприслів-

ник і форма на -но, -то та змінювані способові форми і діє-

прикметник.

Серед способових розрізняють форми дійсного, умовного

й наказового способів. У дійсному способі дієслова недокона-

ного виду мають форми давноминулого й минулого часів (по

чотири форми — три роди і множина), теперішнього й двох

майбутніх часів (по три особові форми в однині і три — у мно-

жині); дієслова доконаного виду не мають форм теперішнього

часу, мають тільки форми одного майбутнього та двох мину-

лих часів. В умовному способі, як і в минулому часі, дієслово

має чотири форми (три роди і множина), у наказовому — фак-

тично три форми (друга особа однини, перша й друга особи

множини).

Морфологічні словоформи існують лише як можливість. У

мовленні не всі вони можуть використовуватися. Наприклад!

не вживаються потенційно можливі форми множини від та-

ких іменників, як, наприклад, молоко, слух, довіра. Позбавлені

гинтаксична словоформа

449

ЗМІСТУ можливі форми дієслів

світаю,

світаємо

або

брунькую,

брунькуємо. Так само не мають смислу, хоч і правильні з по-

глядУ морфології, словоформи прикметника тільний, тільно-

г0

тільному. Від дієслова смеркати можна утворити активний

дієприкметник смеркаючий, але вжити його в синтаксичній

конструкції не можна — цьому противиться лад української

мови.

Морфологічні словоформи, як і лексичні, позбавлені кон-

кретності; вони багатозначні. Скажімо, словоформа товари-

ша (родовий відмінок) може означати і суб'єкт дії (допомога

товариша), і об'єкт (зустріч товариша), і присвійність (порт-

фель товариша), і частину від цілого (плече товариша), і від-

сутність (немає товариша) тощо. Значення морфологічної

словоформи (як і лексичне значення слова) сприймається

конкретно лише тоді, коли вона, ця словоформа, мислиться

як частина висловлювання, тобто набуває статусу синтаксич-

ної одиниці.

Синтаксичні словоформи — це різні форми самостійних ча-

стин мови, використовувані як будівельний матеріал для тво-

рення словосполучень і речень як словесних моделей певних

фрагментів явищ дійсності чи внутрішніх станів людини.

Між значеннями граматичних засобів у морфології й у

синтаксисі існує, отже, істотна різниця. Якщо морфологічні

засоби виражають тільки абстрактні, можливі, безвідносні до

конкретної дійсності відтінки змісту тих чи інших словоформ,

то змістом будь-якого синтаксичного засобу є відображення

конкретного відношення між явищами дійсності чи внутріш-

ніх станів людини.

Коли ми хочемо повідомити, кому належить конкретна

книжка, словоформа товариша у підготовці до висловлюван-

ня і в самому висловлюванні набуває єдиного значення — зна-

чення присвійності і в цьому разі стає синонімічною до слово-

форми товаришева (книжка товариша, товаришева книжка).

Усі інші можливі варіанти морфологічних значень родового

ІДМінка в цій синтаксичній словоформі відсікаються (так

само, як відсікаються й усі інші можливі лексичні значення

Цього слова).

Не всі синтаксичні словоформи однаково інформаційно

насичені. Найбільше інформації про відношення між конкрет-

ними явищами несуть словоформи іменників (і співвідносних

ними займенників) та дієслів. Словоформи прикметників,

^д^^,, СИНТАКСИС І ПУНКТУдц

|я

числівників та дієприкметників (і співвідносних із ними зай-

менників) виконують у висловлюванні підпорядковану ро

Ль

вираження їхнього синтаксичного зв'язку з означуваними сло-

вами. Проте й ці словоформи не зовсім позбавлені інформа-

ційної функції. Наприклад, у реченні Зазвичай митці світово-

го рівня не полюбляють піднімати завіси над таємницями своїх

задумів, особливо коли робота над майбутнім твором ще три-

ває (3 газети) відношення між окремими явищами й поняття-

ми передано передусім за допомогою словоформ іменників та

дієслів, які й становлять основу повідомлення. Водночас і сло-

воформи прикметника світового (форма родового відмінка

однини чоловічого роду) та займенника своїх (форма родового

відмінка множини), які уточнюють лексичне значення імен-

ників, указують, що названі ними ознаки стосуються саме

понять рівня і задумів, а не митці і таємницями.

Не всі морфологічно можливі словоформи, зокрема імен-

ників та дієслів, виконують роль синтаксичних засобів. Це

зумовлено насамперед їхнім лексичним значенням. Найповні-

ше використовуються в ролі синтаксичних засобів словофор-

ми прикметників, числівників та дієприкметників і співвід-

носних із ними займенників, граматичні ознаки яких, як пра-

вило, не несуть інформації про дійсність і в цьому відношенні

не є самостійними, а залежать від граматичних ознак означу-

ваних ними словоформ іменників.

Щодо іменників, то в синтаксисі, на відміну від морфо-

логії, їхні словоформи сприймаються як без прийменників, так

і з прийменниками (однаково синтаксичними словоформами

є і дорогою, і за дорогою, і перед дорогою — залежно від потре-

би висловлювання).

До синтаксичних словоформ за своїм змістом певною мі-

рою наближаються й поєднання допоміжних слів із неозначе-

ною формою дієслова на зразок почало світати, повинен зро-

бити тошо. Очевидно, як синтаксичні словоформи слід роз-

глядати й поєднання дієслова-зв'язки бути з іменними части-

нами мови (був здивований).

Прислівники в мовленні виступають у вигляді застигли"

синтаксичних словоформ. Лише якісно-означальні прислівни-

ки змінюють свою форму: мають виший і найвищий ступені

порівняння (легко — легше — найлегше). Але це явище нале-

жить до лексико-семантичного й морфологічного рівнів, а н

до синтакичного.

та

ксична_словоформа_

451

§ 163

Відмінкові синтаксичні словоформи іменників

Іменники мають рід і змінюються за відмінками та числа-

Проте засобом оформлення й вираження синтаксичних

яЗК

ів, а отже, і відношень між явищами виступають тільки

відмінкові словоформи іменників. Рід і число іменника є лише

мітками, сигналами для залежних від нього слів — прикмет-

ників, дієприкметників і співвідносних із ними займенників

(які узгоджуються з іменником у роді, числі й відмінку: важ-

лива подія, важливої події, важливі події) та дієслів-присудків

(які пристосовуються до нього в числі, а в минулому часі та

умовному способі в однині — ще й у роді: досліди тривають,

експеримент почався).

Синтаксичні значення відмінкових словоформ іменника і

співвідносного з ним займенника складні й різнопланові. Ра-

зом із тим кожна з цих словоформ виконує певне окреслене

коло синтаксичних функцій.

Іменник (і займенник) у називному відмінку як незалеж-

на словоформа найчастіше виступає підметом у реченні (ви-

ражає назву суб'єкта судження), а також виконує роль імен-

ної частини складеного присудка, буває прикладкою. На-

приклад, у реченнях Трибуна журналіста — це його газета,

мікрофон чи телекамера. Днями у видавництві «Наукова дум-

ка» побачило світ унікальне видання «Альбом Тараса Шев-

ченка 1845 року» (3 газети) називним відмінком виражено

підмети трибуна, видання, присудки газета, мікрофон, теле-

камера, прикладки «Наукова думка», «Альбом Тараса Шев-

ченка 1845 року».

Крім того, називний відмінок вживається як самодостатній

Для найменування установ, організацій, підприємств, творів

тощо. За його допомогою оформлюються односкладні називні

Речення. У цих випадках він стверджує наявність, існування

певного явища, і тільки.

іменник у родовому відмінку при іменнику в основному

) суб'єкт названої іменником дії чи змінної ознаки: (рі-

шення) уряду, (поїздка) делегації, (поєдинок) спортсменів,

452

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

(рух) коштів, {якість) роботи, (надійність) кріплення

(функція) серця;

б) об'єкт названої іменником дії чи явища: (відшкодував

ня) збитків, (досягнення) угоди, (підписання) договору

(вибори) депутатів, (пошук) виходу, (розробка) стратегії

(підтримка) бізнесу, (ініціатори) домовленості, (програї

ма) розвитку;

в) належність, присвійність, ознаку: (економіка) країни

(прес-служба) міністерства, (інтереси) суспільства

(платформа) партії, (думка) експерта, (представники)

громадськості, (шлях) компромісів;

г) предмети, явища, які характеризуються кількісно або за

обсягом: (кількість) виборців, (частина) співробітників,

(більшість) населення, (табун) коней, (тонна) зерна, (сто)

днів.

Іменник у родовому відмінку при дієслові вживається:

для позначення предметів, явищ, перехід дії на які запере-

чується: (не зрозумів) запитання, (не використали) коштів,

(не було) часу;

для вираження неповноти об'єкта дії, його частковості:

(принеси) солі, (позичив) грошей, (набрати) води;

для вказівки на час, дату: другого дня, наступного тижня,

двохтисячного року.

Іменник у давальному відмінку найчастіше називає:

а) особу або предмет, яким призначається, адресується дія

або явище: (доповів) командирові, (подякував) будівель-

никам, (запобігти) лихові, (служіння) справі, (допомога)

інвалідам, (порада) синові, (слава) героям, (пам'ятник)

Шевченкові;

б) особу або предмет (суб'єкт), яким приписується певний

стан: мені (здається), дітям (сняться), хлопцеві (при-

ємно), йому (важко).

Іменник у знахідному відмінку без прийменника вживаєть-

ся тільки:

а) при перехідних дієсловах — для позначення предмета,

на який переходить дія: (затвердити) бюджет, (розвЯ'

зати) проблему, (здобути) освіту, (висунути) кандидат'

ру, (дізнатися) правду, (створено) умови;

Син

гяксична словоформа

б) при неперехідних дієсловах — для позначення трива-

лості дії або стану: (працював) усе літо, (говорив) годину,

(мовчав) усю дорогу.

Іменник в орудному відмінку вказує на:

а) знаряддя дії: (писати) олівцем, (користуватися) ком-

п 'ютером, (думати) головою, (їхати) трамваєм, (дотор-

кнутися) рукою, (малюнок) олією, (розмовляти) україн-

ською мовою;

б) діяча в пасивних конструкціях: (розглядається) комі-

сією, (створений) художником, (передбачено) договором;

в) об'єкт дії: (цікавитися) процесом, (керувати) господар-

ством, (завідувати) лабораторією, (захоплення) красою;

г) місце дії: (ішов) стежкою, (плив) морем, (пробирався)

манівцями;

ґ) невизначену тривалість дії: (розмовляли) годинами, (че-

кали) тижнями, (не бачились) роками;

д) порівняльний характер висловлювання: (мчить) стрі-

лою, (хвилі здіймаються) горами, (виє) вовком;

є) предикативну ознаку (виступає в ролі іменної частини

складеного присудка): (став) журналістом, (працює) по-

мічником, (будь) людиною.

Іменник у місцевому відмінку вживається тільки з прий-

менником. Ця словоформа вказує на:

а) місце дії: (живе) в Києві, (лежить) на підвіконні, при до-

розі;

б) час дії (переважно з означенням): у минулому році, о

першій годині, на тому тижні, при випробуваннях;

в) знаряддя дії: (грати) на скрипці, (друкувати) на машинці;

г) присутність при комусь, при чомусь: при синові, при лю-

дях, при вівцях, при ділі, при розмові.

Іменник у кличному відмінку виступає лише в ролі звертан-

• мамо, дідусю, Ольго Михайлівно, Степане Івановичу, Украї-

но, радосте.

Функцій безприйменникових відмінкових словоформ імен-

108

налічують близько 35.

454

СИНТАКСИС і ПУНКТУАЦІЯ

словоформа

•Ш*К«№««М>М«4№

Прийменникові синтаксичні словоформи іменників

Прийменники великою мірою уточнюють значення від-

мінкових форм іменників. Тому прийменникові словофор-

ми іменників порівняно з безприйменниковими чіткіше,

конкретніше передають різні відношення між предметами та

явищами.

В українській мові, як уже зазначалося, вживається близь-

ко сотні прийменників (18 первинних і понад 80 вторинних).

Трохи більш ніж десята частина всіх слів у тексті — це прий-

менники. Прийменникові словоформи належать до найужи-

ваніших мовних засобів. У тексті найчастіше трапляються

словоформи з прийменниками в (у), на, з, до, за, від, для, над,

під, без, біля та ін.

Синтаксичні значення цих словоформ надзвичайно різно-

манітні — вони залежать не тільки від значення прийменників,

а й від лексичного значення та відмінкових форм іменників, а

також від контексту. Розглянемо значення лише деяких із них

(охопити всі — справа надзвичайно громіздка).

Словоформи з прийменником в (у) мають переважно про-

сторове значення:

а) з родовим відмінком іменника означають особу, при

якій щось відбувається, знаходиться: у сусіда, у людей,

у мене;

б) із знахідним відмінком іменника найчастіше вказують

на рух усередину: у кімнату, у море, у поле, у світ;

в) з місцевим відмінком іменника позначають предмет, у

якому щось міститься, відбувається: в кімнаті, в полі, в

колективі.

Словоформи з цим прийменником можуть вказувати та-

кож на час дії (у вівторок, у бурю, у ніч), на відношення до

іншого предмета (у цвіту, у гніві, у хустці) тощо.

Словоформи з прийменником на творяться із знахідним і

місцевим відмінками іменників.

Поєднання прийменника на із знахідним відмінком імен-

ника може вказувати на:

а) напрямок руху: на Київ, на вулицю, на дощ;

б) час дії: на день, на місяць, на мить, на осінь, на кінець

(року), на Покрову;

в) мету дії: на честь, на сміх, на радість, на захист, (одяг)

на свято.

г) набуття предметом певних властивостей: (перетворюва-

тися) на пару, (захворів) на грип, (багатий) на ідеї, (вив-

читися) на лікаря тощо.

Поєднання прийменника на з місцевим відмінком іменни-

ка найчастіше означає місце дії: на полі, на морі, на душі, на

людях. Можливі й інші значення: на ходу, на льоту, на самоті,

(пальто) на хутрі.

Словоформи з прийменником з творяться з родовим, знахід-

ним і орудним відмінками іменників. Кожна з цих словоформ

має свої відмінні значення.

У поєднанні з родовим відмінком іменника прийменник з

вказує на:

а) рух зсередини, з якогось середовища, з поверхні: зі шко-

ли, з поля, з хмари, з роботи;

б) причину, підставу дії: з жарту, з нудьги, з холоду, з доз-

волу;

в) матеріал, знаряддя: з дерева, з чашки, з лука;

г) ознаку за галуззю: (підручник) з географії, (фахівець) з

медицини;

і) об'єкт негативного ставлення: (глузувати, насміхатися,

знущатися, кепкувати, глумитися) з когось.

У поєднанні із знахідним відмінком іменника прийменник з

означає приблизність, порівняння: з десяток, з годину, з діжку,

з кулак.

У поєднанні з орудним відмінком іменника прийменник з

вказує на взаємозв'язки предметів, супровідні обставини: з

братом, з людьми, з шумом, з плугами, з проханням.

Словоформи з прийменником за творяться також із родо-

Ви

м, знахідним й орудним відмінками іменників.

Поєднання прийменника за з родовим відмінком іменника

вказує на час або умову дії: за дня, за моєї пам 'яті, за часів

Ко

заччини, за всякої погоди.

Поєднання прийменника за із знахідним відмінком імен-

на має багато різних значень, зокрема:

456

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

словоформа

457

а) називає предмет, за межі якого спрямований рух:

За

гори, за обрій;

б) вказує на мету, причину: за правду, за волю, за честь, за

землю, за незалежність;

в) позначає ціну чогось: за гріш, за послугу, за муки;

г) вказує на призначення особи або речі: {бути) за коман-

дира, (правити) за молотка.

Поєднання прийменника за з орудним відмінком іменника:

а) вказує на те, згідно з чим відбувається дія: за згодою,

за порадою, за прикладом, за спеціальністю;

б) позначає місце позад якогось предмета: за селом, за горою;

в) виражає напрямок руху: за течією, за вітром, за плугом.

Словоформи з прийменником по творяться із знахідним і

місцевим відмінками іменників.

У поєднанні із знахідним відмінком іменника прийменник

по найчастіше вказує на мету або межу дії: (піти) по воду,

(пальто) по коліна, (вгрузнути) по кісточки.

Поєднання прийменника по з місцевим відмінком іменника:

а) позначає місце або час дії: (пливти) по Дніпру (краще:

Дніпром), (їхати) по шосе, (ходити) по лікарях, (не спа-

ти) по ночах (також: ночами), (заняття) по четвергах

(також: у четверги);

б) вказує на відношення до іншого предмета: (різьба) по

дереву, (наказ) по інституту, (черговий) по школі, (брат)

по духу;

в) виражає спосіб дії: (чинити) по правді, (підходити) по

черзі, (читати) по складах.

Словоформи з прийменником до творяться тільки з родо-

вим відмінком іменників. Вони в основному позначають:

а) мету руху, його просторову або часову межу: до школи,

до берега, до Києва, до серця, до ранку;

б) предмет, до якого виявляється певне ставлення: (доб-

рий) до всіх, (охочий) до танців, (швидкий) до роботи,

(готовність) до дії, (звернутися) до знайомого;

в) міру, кількість: до краплі, до решти, до знемоги, до дна-

Словоформи з прийменником від також творяться лише з

родовим відмінком іменників. Вони здебільшого вказують на:

) місце початку руху: від Києва, від позначки, від мене;

б) час, від якого починається дія: від світанку, від того

дня;

в) причину: від чаду, від перевтоми, від страху;

г) призначення предмета: (ключ) від кабінету, (засіб) від

простуди;

ґ) відокремлення, захист від когось або чогось: від цілого,

від хлібини, від сонця, від дощу.

Словоформи з прийменником через творяться тільки із зна-

хідним відмінком іменників. Вони вказують на:

а) напрямок руху вздовж чогось або через якісь перепони:

через поле, через вікно, через річку;

б) проміжок часу: через годину, через день, через місяць;

в) причину дії: через хворобу, через необережність, через не-

дбалість, через пустощі, через хуртовину.

Синонімічними цій словоформі в певних випадках (коли

йдеться про напрямок руху) можуть виступати словоформи з

прийменником крізь: крізь вушко голки, крізь тин, крізь зуби, крізь

туман, крізь сон, крізь віки.

Переважно однозначні словоформи з прийменниками над,

під, без, про, біля тощо. Так словоформи з прийменниками над

і під передають переважно просторові відношення: над гаєм,

над дорогою, наді мною, під двері, під лісом, під столом. Сло-

воформи з прийменником без вказують на відсутність когось

або чогось: без товариша, без грошей, без надії, без пригод. Сло-

воформи з прийменником про називають предмет думки, роз-

мови, турбот: (думав) про відпочинок, (розмовляли) про театр,

(дбають) про дітей.

Проте, крім названих значень, ці та інші прийменникові

словоформи іменників можуть виражати різноманітні озна-

чальні відношення (під виглядом, пан над панами, без розуму),

часові відношення (під Новий рік, над вечір, без року), відно-

шення причини (під впливом, про людське око), мети (під ози-

чну,

про

запас, без наміру), міри (під зав'язку, над силу, без

М'Ри) тощо. Саме в прийменникових словоформах іменників

ви

ЬШ0Ю М

*Р

ОЮ

відбивається національна своєрідність мо-

• Повне опанування їх дає лише активна мовна практика:

Ве

спілкування й читання та прослуховування текстів.

458

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

§ 165

Синтаксичні словоформи дієслів

Засобом вираження зв'язків між явищами й закладеною в

повідомленні інформацією та дійсністю виступають усі основні

форми дієслова (крім неозначеної), часові й особово-числові

словоформи.

Основні форми (утворення) дієслова по-різному виражають

відношення дії до дійсності.

Неозначена форма дієслова називає дію безвідносно до

дійсності. Відношення дії, названої неозначеною формою, до

інших явищ і до дійсності виражається за допомогою допомі-

жних слів: хоче працювати, почав учитися, радий допомогти.

Способові форми існують у вигляді словоформ дійсного,

умовного й наказового способів.

Словоформи дійсного способу дієслів вказують, що дія

реальна, вона або відбувалася чи відбулася, або відбувається,

або відбуватиметься чи відбудеться: будував, збудував, будує,

будуватиме, збудує; зеленів, зазеленів, зеленіє, буде зеленіти,

зазеленіє.

Словоформи умовного й наказового способів називають

дію бажану, можливу, але на момент мовлення не реальну: збу-

дував би, збудуй; зеленів би, зеленій. У контексті словоформа

наказового способу може називати також реальну дію: Другі

[інші] бігають, кричать, а ти сиди, пряди, вечеряти подай, по-

суду перемий та тоді й лягай... (Панас Мирний).

Дієприкметник вказує на ознаку предмета з огляду на ре-

альну дію, спрямовану ззовні на предмет або виконувану са-

мим предметом: будований, збудований; зеленіючий, зазеленілий.

Безособова форма на -но, -то позначає реальну дію без-

відносно до діяча: будовано, збудовано.

Дієприслівник називає реальну дію, яка супроводить іншу

дію і або відбувається одночасно з нею, або передує їй: будую-

чи, збудувавши; зеленіючи, зазеленівши.

Часові словоформи дієслів співвідносять дію або стан і

моментом мовлення.

Дієслово у формі минулого часу вказує, що дія відбувала-

ся чи відбулася до того, як повідомили про неї: будував, збудУ'

вав; зеленів, зазеленів.

Синтаксична словоформа

459

Дієслово у формі давноминулого часу називає дію, яка

відбувалася чи відбулася до іншої минулої дії: був будував, був

збудував; був зеленів, був зазеленів.

Дієслово у формі теперішнього часу свідчить, що дія відбу-

вається в момент повідомлення про неї: будує, зеленіє. У кон-

тексті ця словоформа може позначати й минулий час: Колись

там весело було. Бувало, літом і зимою музика тне... (Т. Шев-

ченко). Іноді вона може вживатися в значенні майбутнього: Зро-

зумійте — днями виступаємо на велику справу (О. Довженко).

Дієслово у формі майбутнього часу вказує, що дія відбу-

ватиметься чи відбудеться після повідомлення про неї: будува-

тиме, збудує; буде зеленіти, зазеленіє. У контексті ця слово-

форма (доконаний вид) може позначати й минулий час: А сад

було як зацвіте весною (О. Довженко).

Особово-числові словоформи дієслів вказують на діяча чи

діячів, яким приписується дія.

Дієслово у формі першої особи однини вказує, що дію

виконує особа, яка говорить: (я) вважаю, (я) допоможу. У

контексті ця словоформа може називати дію, безвідносну до

особи: І знать не знаю, і відать не відаю (Нар. творчість).

Дієслово у формі другої особи однини вказує, що дію вико-

нує особа, до якої звертаються: (ти) вважаєш, (ти) допоможеш.

У контексті ця словоформа може називати узагальнено-особову

дію: Не подумавши, і кілочка не затешеш (Нар. творчість).

Дієслово у формі третьої особи однини вказує, шо дію

виконує особа або предмет, про яку або про який мовиться:

(він) вважає, (друг) допоможе, (дерево) зеленіє.

Дієслово у формі першої особи множини вказує, що дію

виконують дві чи більше осіб, від імені яких одна з них гово-

рить: (ми) вважаємо, (ми) допоможемо. У контексті ця слово-

форма може мати значення й однини, зокрема в науковому

стилі: В образі Руфіна [героя п'єси Лесі Українки «Руфін і

Прісцилла»] знаходимо багато спільного з його історичними

прототипами — античними критиками християнства Цельсом,

Лукіаном, Порфірієм, Юліаном Лібанієм (О. Ставицький).

Дієслово у формі другої особи множини вказує, що дію

виконують дві чи більше осіб, до яких звертаються: (ви) вва-

жаєте, (ви) допоможете. Ця словоформа вживається також

** Форма ввічливого звертання до однієї особи: Скажіть, док-

°/>е, жити буду? — прошепотів Орлюк, вдивляючись докто-

' здавалося, в саму душу (О. Довженко).

460

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

Дієслово у формі третьої особи множини вказує, що дію

виконують дві чи більше осіб або предметів, про які говорить-

ся: (вони) вважають, (друзі) допоможуть, (дерева) зеленіють.

У контексті ця словоформа може мати неозначено-особове зна-

чення: Тут же, біля лікарні, розкладають вогнища, варять кар-

топлю (В. Козаченко).

Не всі можливі морфологічні дієслівні словоформи можуть

бути синтаксичними дієслівними словоформами.

Тільки форму третьої особи однини або середнього роду

мають синтаксичні словоформи безособових дієслів: світає,

світатиме, світало, світало б; такі можливі в морфології сло-

воформи, як «світаю», «сВітаєш», «світають», «світала» тощо, є

неможливими, абсурдними в синтаксисі.

Деякі дієслова через своє лексичне значення не мають син-

таксичних словоформ у формі першої і другої осіб, наприклад:

текти, капати, плавитися, жевріти, мерехтіти, меркнути, ряс-

ніти, клубочитися, врунитися, дзюрчати, пружинити, гноїти-

ся, достигати, телитися, ягнитися, колоситися і т. д. Так само

не мають форм принаймні першої і другої осіб однини дієсло-

ва на зразок посходитися, посхоплюватися, поприходити, по-

падати, вишикуватися, роз'єднатися, зіхатися тощо (форми

третьої особи однини використовуються лише в поєднанні з

іменниками, що мають збірне значення: народ посходиться,

батальйон вишикується).

сл0

восполучення

461

Поміркуйте

Яка різниця між лексичними, морфологічними і син-

таксичними словоформами?

Чи однаково інформаційно насичені словоформи

різних частин мови?

Чи однаковий обсяг функцій виконують різні від-

мінкові словоформи іменників?

Яка роль прийменників у творенні іменникових сло-

воформ? Як вони взаємодіють із відмінковими фор-

мами іменників?

У яких частин мови — іменників чи дієслів — чіткіше

розмежовані значення словоформ?

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

§ 166

Загальне поняття про словосполучення

Повнозначні слова в мові, під час творення речень, об'єдну-

ються насамперед парами, і то не будь-як, а за певними пра-

вилами.

По-перше, вони мають підходити одне до одного своїми

значеннями. Наприклад, можна об'єднати слова зачиняти і

двері, кричати і голосно, теплий і сонячний, але не слова зачи-

няти і очі, кричати і фіолетово, теплий і гіркий.

По-друге, ці слова мають граматично пристосовуватися

одне до одного. Наприклад, щоб об'єднати прикметник ранко-

вий з іменником місто, у прикметнику треба змінити рід: ран-

кове місто.

Отже, словосполучення — це смислове й граматичне по-

єднання насамперед двох повнозначних слів, яке виникає

в процесі творення речень.

Поєднання службового слова (прийменника, сполучника,

частки) з повнозначним не є словосполученням: біля Дніпра,

незважаючи на дощ, не тільки вдень, майже рік. Це поки що

тільки синтаксична словоформа. Словосполучення можуть ут-

ворювати лише повнозначні слова: стояти біля Дніпра; працю-

вати, незважаючи на дощ; не тільки вдень, а й вночі; не бачи-

лись майже рік.

Свого конкретного значення слово набуває тільки в сло-

восполученні. Наприклад, слово перо має такі основні зна-

чення: 1) рогове утворення на шкірі птаха; 2) знаряддя для

писання чорнилом; 3) символ літературної діяльності; 4) зе-

ений пагін цибулі або часнику; 5) лопать деяких інстру-

ентів. Але кожне з цих основних значень проявляється, стає

МЩ

ИМ в

дпов

ІДно в таких словосполученнях: 1) перо

писаг

пи пером; 3) майстри пера; 4) перо цибулі; 5) перо

462

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЩО

463

На значення словосполучення іноді може впливати ^

порядок розташування його складових частин: п 'ять тижнів

і тижнів п 'ять (вказує на приблизність), холодний вітер (за-

лежне слово — означення) і вітер холодний (залежне слово -.

присудок).

Те, яких ше конкретніших значень набуває слово в різних

словосполученнях, ілюструє такий уривок:

Візьмімо таку відому пару, як працівники пера. На цій парі

можна добре каламбурити, дарма що її обігрували чи не з пер-

ших днів появи.

Хто пам 'ятає світлі гулагівські часи, може пригадати по-

ширену тоді в полеміці із західною пресою словосполуку розбій-

ники пера. Так узурпатори пера, ідучи за правилом «держи зло-

дія», шпетили своїх заокеанських опонентів.

Проте каламбурні можливості пари працівники пера ще не

вичерпані.

Можна ж ужити такі комбінації: лицарі пера, витязі

пера, звитяжці пера (дехто уже вживав цю пару). Мають

право на існування і такі переробки: монополісти пера, королі

пера, владики пера, та зрештою й інваліди або мученики пера —

це про тих бідолах, які мучать і себе, і своїх читачів бездар-

ною базграниною.

Можуть ще бути і раби пера, а також і жертви пера.

Одне слово, для «красного олівця» вираз працівники пера, як

і всякий інший зворот, може бути скарбницею оригінального

мовлення (С. Караванський).

У словосполученні сигніфікати (уявлення), які супроводять

кожне окреме слово, у нашій уяві зливаються в один цільний

образ, у якому від лексичного значення слів відсікається те,

що, як підказує наш життєвий досвід, є несумісним, непоєд-

нуваним. Отже, сполучуваність слів і їхніх значень зумов-

люється сполучуваністю реальних чи уявних явиш. Тому мож-

ливі словосполучення зачиняти двері, заплющувати очі, але не

можливі «зачиняти очі», «заплющувати двері» тощо.

Можливість поєднання слів у словосполучення залежить

від того, суміщаються чи не суміщаються між собою названі

ними явища. Наприклад, слово мокрий не поєднується зі сло-

вами сонце, вогонь, полум 'я як несумісне з ними поняття, але

поєднується зі словами рушник, рядно, одяг тощо.

Якщо в словосполучення об'єднуються слова з далекий

лексичним значенням, може виникнути метафора (вислів і

ереносним значенням): крилата думка, свічі каштанів, ключі

ід щастя, сонце сміється.

Словосполучення бувають лексичні (стійкі) і синтаксичні

(вільні).

Лексичні словосполучення (фразеологізми і фразеологічні

вирази) існують у мові в готовому вигляді і завжди називають

одне поняття: на носі зарубати (запам'ятати), з доброго дива

(безпричинно), / вдень і вночі (постійно), центральна нервова

система (термін із біології), Азовське море, Кривий Ріг (гео-

графічні назви). Лексичне словосполучення в синтаксисі

сприймається як одна синтаксична словоформа і виступає од-

ним членом речення.

Синтаксичні словосполучення утворюються в процесі мов-

лення, тобто під час творення речень, і кожне слово в них

зберігає своє конкретне лексичне значення: обов'язкова умо-

ва, прийом відвідувачів, поговорити з директором, вулиці й

площі.

Синтаксичні словосполучення, утворені з двох повнознач-

них слів, називаються простими: міська вулиця, ряди тополь,

розмова з товаришем. У процесі творення речень прості сло-

восполучення розширюються, ускладнюються за допомогою

залежних слів. Синтаксичні словосполучення, утворені з трьох

чи більше повнозначних слів, називаються складними', широка

міська вулиця, рівні ряди струнких тополь, сердечна розмова з

давнім товаришем. При сприйманні складні словосполучення

розкладаються на прості.

У мовленні синтаксичні словосполучення являють собою

проміжний етап між словом (точніше — словоформою) і ре-

ченням.

Від речення словосполучення відрізняється тим, що воно:

а) не є одиницею спілкування (само по собі не передає

ніякої інформації);

б) не має інтонації, властивої реченню;

) є лише будівельним матеріалом для речення.

Слова в словосполучення об'єднуються або як рівноправні,

^ ° як нерівноправні. Відповідно до цього словосполучення

°Увають сурядні і підрядні.