Ющук І.П. Українська мова. Вправи. Навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

МОРФОЛОГІЯ І ПРАВОПИС

Ключ. З других букв виписаних слів має скластися закінчен

ня висловів: 1) “Спочатку тричі подумай, ... 2) “Слід писа

ти так, як говориш, і ...”

227. Поставте іменники в орудному відмінку однини й запишіть

Тх у дві колонки: 1) із закінченням -ом; 2) із закінченням -ем.

Аптекар, яничар, хабар, крутояр, котляр, хмеляр, кочегар,

обмір, лихвар, вихор, столяр, плугатар, токар, диктор, школяр.

Ключ. З других букв виписаних слів має скластися закінчен

ня вислову: “Чим повільніше працюєш, тим менше встигнеш ...”

228. Поставте іменники в родовому відмінку множини й запишіть

їх у дві колонки: 1) із закінченням -їв; 2) з нульовим закінченням.

Однополчанин, книгар, партизан, чобіт, здоровань, крим

чанин, чоловік (у значенні “особа”), сторож, солдат, огни

щанин, болгарин.

Кл юч. З других букв виписаних слів має скластися закінчен

ня вислову: “Гроші коштують ...”

229. І. Прочитайте текст. Випишіть іменники II відміни чоловічо

го роду. Визначте їхню групу, відмінок і число. Поясніть вживан

ня закінчень.

— Послухайте, — так тихо, що Шульга від несподіванки

занімів з одкритим ротом, сказав професор, — послухайте,

повинні ж бути якісь межі невігластва і зневаги до своїх ко

ренів? Що ви вчепилися в тих царів, коли довкола вас зем

ля, якій тисячі років? Хіба ми не нащадки золотих скіфів, ве

ликодушних сарматів, нерозгаданих меотів і непоступливих

таврів? А кіммерійці? Вони жили на цих рівнинах вже п’ять

тисяч років тому. Гомер в “Одіссеї”, в піснях XI і XIII, гово

рить про нашу землю — “там Кіммерії печальная область,

покритая вічно вологим туманом й імлою хмар”. В Біблії

пророк Єремія лякає кіммерійцями своїх одноплемінців:

“Ось я напущу на вас народ здалеку, народ, що мовби ти йо

го не знаєш, і що він говорить, ти не розумієш. Сагайдак у

нього як гріб розтворений, а всі вони — самі невмираки...”

За три тисячі років до нашої ери, коли ще не стояли єги

петські піраміди, кіммерійці вторгалися в Малу Азію, ходи

ли на Урарту, Ассірію, Єгипет. Асаргаддон і Ашшурбаніпал

билися з ними, лідійський цар Тігес загинув од них, а моги

ли 'їхніх царів на древньому Тірасі, тобто на Дністрі. То є в

нас велика історія чи тільки окраєць від неї? (П. Загребельний).

158

Частини мови

II. Висловте свої міркування про давність людності на теренах

України. Міркування запишіть, іменники II відміни чоловічого ро

ду підкресліть.

§ 98

Відмінювання іменників II відміни

середнього роду

230. Поставте іменники в родовому відмінку множини й запишіть

їх у дві колонки: 1) з нульовим закінченням; 2) із закінченням -їв

(-їв).

Обличчя, море, село, ікло, почуття, плесо, укриття, льо

досховище, подвір’я, ошуканство, життя, дно, сузір’я, умін

ня, верхів’я, роздоріжжя, свято, прислів’я, очко, міжгір’я,

пальто, відкриття, століття, питання.

Ключ. З других букв виписаних слів першої колонки має

скластися закінчення вислову: “Щоб сказати те, що треба, і

тоді, коли треба, потрібно ... ”

231. І. Прочитайте текст. Випишіть іменники II відміни серед

нього роду. Визначте їхню групу, відмінок і число. Поясніть вжи

вання закінчень.

Ясний липневий ранок.

На небі ні хмаринки, в повітрі тиша, ані вітерця, ані го

мону людського. Сонце все вище й вище підноситься над

землею, і золоті потоки світла, прорвавши на сході греблю

ночі, нестримною повінню заливають неосяжні простори.

Усміхається сонцеві краплина роси на траві, розкривають

пелюстки степові квіти, видирається по стеблу глянути на

світ крапчасте червоне сонечко, якийсь пташок зацвірінькав

у кущах шипшини, весело вітаючи день, і баский кінь, стре

пенувшись, ударив копитом об землю, аж пішла степом лу

на, радісно заіржав і нашорошив вуха до сходу.

І зачарований Сашко простягнув до сонця руки.

Яке прекрасне життя і як хочеться жити!.. (Б. Антоненко-

Давидович).

II. Складіть твір-роздум на тему “Яке прекрасне життя". Підкрес

літь іменники II відміни середнього роду.

159

МОРФОЛОГІЯ і ПРАВОПИС

§ 99

Відмінювання іменників III відміни

232. Поставте іменники в орудному відмінку однини й запишіть

їх у три колонки: 1) з подвоєнням букв; 2) без подвоєння й без

апострофа; 3) з апострофом.

Блакить, глазур, вдячність, користь, мати, обережність, лють,

здобич, урочистість, кров, жовч, широчінь, верф, старість,

знать, любов, вищість, мідь.

Ключ. З других букв виписаних слів перших двох колонок

мають скластися два пропущені слова у вислові: “Скільки в ,

стільки в ній і життя ”.

233. Поставте іменники в родовому відмінку множини й запишіть

їх у три колонки: 1) із закінченням -/в; 2) із закінченням -ей; 3) з

нульовим закінченням.

Киянин, площа, проповідь, укриття, промінь, подорож,

баддя, пристань, кінь, ягня, кубок, брід, мати, відповідь,

кроква, даль, загорода, ступінь, очко.

Ключ. З третіх букв виписаних слів має скластися закін

чення вислову: “Чиновники створюють ...”

234. І. Прочитайте текст. Випишіть іменники III відміни. Визнач

те їхній відмінок і число. Поясніть вживання закінчень.

Хто тільки не позирав на ту справдешню сутність народ

ної душі зизим оком. Які тільки вовки в овечих шкурах не

догризалися до серця національної свідомості, якої тільки

хитромудрості й підступності зловмисники не бралися, щоб

вирвати його з кров’ю, а воно знову оживає і сміється знову.

За яким вищим розмислом так визначено, ще треба мір

кувати й міркувати, проте досі реальність, на жаль, така, що

традиційне народне не є основою основ, тим фундаментом,

на якому б мали вивищуватися сучасна культура й нове мис

лення. Мало радості на це вказувати, та нікуди подітися. Му

сиш. Щось надто м’якотілі ми. Впертістю, може, й відзна

чаємося, а твердості хоч іди позичай. Надміру піддатливі.

Вже ж у власній державі. Самовизначились. А стороннім впли

вам, напосіданням нагинаємо шию, як воли до ярма. Що за

наслання? Де несхитного гарту проводирі? Коли ж зблисне

булава в руці мужа достойного з достойних? Доки ж знічува

тися, розчаровуватися, втрачати віру, а то й впадати на якусь

160

Частини мови

хвилю в безнадію, бачачи, як проводирі, на котрих найбільші

сподівання, першими хапають без розбору будь-що з підки

нутого сторонніми навчителями, із безвільною слухняністю

імплантують нав’язане, не переймаючись тим, чи не буде юно

неодмінно відторгнутим як неприродне. Й у неозоре плесо

рідної мови, таки ж однієї із найрозвиненіших і найчарів-

ніших у світі, якого тільки непотребу не заносимо, засмічу

ючи і чи ж не отруюючи. І хто ж подає приклад? Хто ми

мовільно чи й свідомо напоумлює? А ті, на кого звернуті по

гляди, кому належалося б виправдовувати довіру мільйонів і

мільйонів, у котрих, хоч життя й спростовує здебільшого,

жевріють сподівання на краще. Невже за гірші століття

утисків та безправ’я настільки в’їлася в гени спадковості ржа

безхребетності, що не дано найщедріше обдарованим від

природи випростатися й піднятися на повний зріст, постати

перед очима світу особою, гідною немеркнучої слави й доб

лесті українського народу (В. Пепа).

II. Складіть твір-роздум на тему “Невже ми такі безхребетні?”.

Підкресліть іменники III відміни.

§ 100

Відмінювання іменників IV відміни

235*. Перепишіть речення, ставлячи іменники, що в дужках, у

потрібній формі.

1. Яке глибоке щастя — жить, буть гідним (ім’я) людини

(АГ. Рильський). 2. Великий і численний рід, один з родів по-

лянського (плем’я), до якого належав Ант, споконвіку жив

над Дніпром (С. Скляренко). 3. Діти гралися в хаті з (кошеня

та). 4. Він підняв пучку вгору й ніби сипав просо, як сиплють

його (курчата) (3 те. /. Нечуя-Лееицького). 5. Ластівка своїх (ма

лята) годує, вона їх береже, доглядає, поки крила їм відрос

туть. 6. Старий чабан кинувся до (ягня), взяв його на руки (3 те.

О. Гончара). 7. І почав хлопчик з того дня ходити за (теля). Це,

однак, не перешкоджало (теля) перестрибувати через низь

кий тин (О. Донченко).

236. Прочитайте текст. Випишіть іменники IV відміни. Визначте

їхній відмінок і число.

6 Українська мова. Вправи. 161

МОРФОЛОГІЯ і ПРАВОПИС

Перепадало і ящіркам, а надто коникам. На це була особ

лива причина. Річ у тім, що коли наставала пора виведення

лісовими птахами пташенят, кожен з нас вважав за свій

обов’язок завестися власними, ручними пташенятами. Особ

ливо полюбляли ми кіб’ят від жовтого кібця. Кібці у нас во

дилися жовті і чорні. Кращим вважалося кіб’я від жовтого

кібця. Воно було витривале і, незважаючи на варварське з ним

поводження, як правило, виростало. Годували ми їх ящірка

ми, кониками, послиненими кульками хліба, м’ясом, коли

щастило взяти непомітно від мами. Кіб’я звикало до свого

власника, частенько жило в нього на плечі чи на голові, на

картузі. Власник картуза біжить скільки сили, а кіб’я вче

питься пазурами в картуз і балансує на вашій голові, підтри

муючи себе розпущеними крилами. Кіб’ят драли тоді, коли

вони були ще біленькі, в пушку. Згодом пушок випадав, на

томість починало з’являтися пір’я. Кіб’я вчилося літати; від

чувши голод, воно поспішало на голову до свого власника і

жалісним криком оповіщало, що не погано було б трохи пе

рекусити. Драли ще совенят і галенят. Галенята, вирісши,

звикали до хазяїна так, що потім ціле літо, вже навчившися

літати, поверталися на ночівлю “додому” і тільки восени,

приєднавшися до якогось табунця, поривали кревний зв’я

зок з хлопцем, який видрав і вигодував їх (/. Сенченко).

II. Розкажіть про якихось пташат. Розповідь запишіть. Іменники IV

відміни підкресліть.

§ 101

Відмінювання множинних іменників

237. Провідміняйте іменники гуси, ласощі, обійми, ясла і по

рівняйте їх з відмінюванням у множині іменників вісь, кущ, рама,

весло.

238. І. Прочитайте текст. Випишіть множинні іменники й позначте

їхній відмінок.

Оце тобі якраз: тільки примостився на стільчику подиви

тися, як мати в печі розпалюватимуть, а воно вже хтось две

рима торгикає. І я знаю — хто: або тітка Харитина, або тітка

Олександра, або ще хтось. Ворожити прийшли...

162

Частини мови

— Ану, Ільку, піди одсунь, — кажуть мати, а в самих сльо

зи з очей — кіть, кіть: жарину в клоччі роздмухували, так воно

в очі зайшло.

Біжу в сіни. А там снігу по кісточки: понамітало крізь

шпарки в дверях. От і попробуй відчиняти, та ще босяка! Ка

зали колись матері дід Мурмило: кинь мені, молодице, на

мого Йванька, а я вже прийду в неділю та двері тобі в лисиці

візьму, бо ото ж розсохнися... Поворожили, взнали, що

Йванько живий і зараз у танкістах, та й пішли собі. А в сіни

як намітало, так і намітає...

— Хто там? — питаю так сердито, що миші нагорі, чую,

так і приснули в усі боки.

— Та це я, Ілюшо, тітка Олена. Хіба ти не впізнаєш?

Ба! Не впізнав. Як би ж я впізнав крізь двері! Та ще вночі.

Одсунув швиденько, а сам — шмиг до хати, а мороз мене —

хльось по ногах: таки догнав! І тітка ж слідом.

— Добривечір, Одарко! — до матері. А до мене: — Здоров,

зятику...

— Драстуйте! — кричу ще сердитіше, ніж у сінях, і розти

раю ноги (Григір Тютюнник).

II. Опишіть якусь подібну побутову сцену. Множинні іменники

підкресліть.

§ 102

Написання і відмінювання

власних особових назв

239. Провідміняйте власні особові імена:

Юрій Лукич Рудь; Зоя Луківна Гай.

240. І. Прочитайте текст. Знайдіть власні особові імена й по

ясніть їхні форми та правопис.

Слісаренко.

Олекса Андрійович.

Неодмінно — Олекса Андрійович: по імені та по батькові,

Що за тих часів було зовсім незвично. В ті роки в письмен

ницьких колах мало хто удостоювався величання і по імені,

і по батькові. Для небагатьох, особливо шанованих, увійшло

163

МОРФОЛОГІЯ І ПРАВОПИС

в звичай інтимно-шанобливе — лише по батькові: Григоро

вич, Гурович; а взагалі звертались просто на ймення: Іване,

Василю, Михайле; інші відкликались на панібратське Саш

ко, Левко, на ласкаво-зменшене — Гриць, Вася, Володя, на

чудернацько-претензійне — Михайль, Майк, Гео або й на

мірою дружнє, мірою офіційне — товаришу Борисе, товари

шу Валеріане. Іменем же й по батькові величали хіба що

літературних вождів — плужанського “папашу” Пилипенка

Сергія Володимировича та вусппівського лідера Івана

Юліановича Кулика. Ну й Остап Вишня був Павлом Михай

ловичем — до чарки, а після чарки — Павлушею. Але Сліса-

ренко був Олексою Андрійовичем завжди і для всіх, навіть

для ровесників і найближчих на той час друзів — Майка Йо-

гансена чи Левка Коваліва (Ю. Смолич).

II. Напишіть розповідь про кількох своїх знайомих. Власні особові

назви підкресліть.

Прикметник

§ 103

Розряди прикметників за значенням

241. Знайдіть якісні прикметники, назвіть їхні властивості і виз

начте, які з них описові, а які — оцінні.

1. У щастя людського два рівних є крила: троянди й ви

ноград, красиве і корисне. 2. Вночі хороший дощ рясний по

слав нам щедру благостиню. 3. Заснула мати, і на білім чолі

спинився спокій, милий та ясний (З тв. М. Рильського). 4. Себе

я чую сильним і свобідним, таким веселим, щирим і лагід

ним, яким я був за давніх, давніх літ

(І. Франко). 5. Добре йти

в годину гожу і нести, хоч і важку, а проте приємну ношу за

плечима в рюкзаку (О. Гончар).

242. І. Прочитайте текст. Випишіть прикметники (дієприкмет

ників не виписуйте). Визначте, які з них якісні, а які — відносні.

Свій розподіл обґрунтуйте.

На річці Бікіні бачили диво дивнеє: при височенному кру

тому урвищі, при горі, мерехтів крижаний водоспад. Метрів

164

Частини мови

на шістдесят угору. Стояв він крижаною стіною, переливав

ся усіма барвами. Мерехтів на сонці, наче рухався, тік. Але

він не тік.

Що тільки може природа витворити! Улітку тут безпе

рервно витікали підгрунтові води, текли по урвищу безліччю

дрібнюньких струмків, виносили з собою частки того грунту,

в якім текли, — зелені, брунатні, руді, жовті.

Прийшли морози і устругнули штуку: вода тече, а вони її

приморожують. Так і наморозили цеє диво — від низу, від

річки, і геть до найвищого потічка, що ліг угорі рудими візе

рунками. Отак розписаний та ще приправлений небесною

блакиттю та бірюзою криги, стояв і мерехтів дивний водо

спад (/. Багряний).

II. Підготуйтеся до майже дослівного усного переказу цього

уривка.

243. І. Прочитайте текст. Знайдіть прикметники й схарактери

зуйте їх. Визначте, як прикметники в кожному окремому випадку

уточнюють зміст іменника.

Внизу стелилися замріяні луги й чагарники, біліли піски.

Поміж ними котила води величезна історична ріка, розсила

ючи свої рукави й заводі по всій задніпрянській низині.

Крута дорога, покинувши піщані береги, вивела угору сю

ди аж до лісу, а тепер знову манила донизу, до того білого

піску, що аж стверд, не топтаний людською ногою. Від

літнього ранкового сонця був він якийсь сліпучий, повітря

було кришталеве, дзвінке й нестерпно радісне.

Жодного села, жодного житла не видно було, скільки око

сягне, — тільки димок від пароплава, що їх тут висадив, вив

ся далеко десь, далеко. Тільки ліси, ліси, ліси...

І що тут змінилося за ці вісімсот років? Чи не виїхали во

ни з двадцятого століття і за кілька годин чи не опинилися

в дванадцятім? От-от, здавалося, почують звуки мисливсько

го ріжка, гавкотню псів, і сам Володимир Мономах виїде на

супроти них на білім коні разом із своєю хороброю дружи

ною (Д. Гуменна).

II. Опишіть якусь облюбовану вами місцину чи витвір природи.

Підкресліть прикметники.

165

МОРФОЛОГІЯ і ПРАВОПИС

§ 104

Ступені порівняння якісних прикметників

і творення їх

244*. Перепишіть речення, вставляючи у вищому й найвищому

ступенях порівняння прикметників та в похідних від них словах

пропущені букви.

I. Цей вершник зветься Іскрою Іваном, йому сьогодні

тя..е, ніж кому. 2. Та й батько теж удатний був на вроду. А

що вже сильний, то, мабуть, найду..ий. 3. Нерівня душ — це

гір..е, ніж майна. 4. Я найдоро..і сплакала літа. 5. Нелегко,

кажуть, жити на дві хати. А ще неле..е — жить на дві душі!

6. Чи згадував Гордія Чурая, оті шляхи до слави найкоро..і...

7. Чим бли..е до столиці, тим міцн..е люди замикаються.

8. Це — Нестор, найславетн..ий з дідів. 9. Подов..ав день.

Поле..али ці тіні, вечірні тіні спогадів і хмар. 10. Прощай,

Іване, найвірн..ий друже, шляхетна іскро вічного вогню! (З те.

Ліни Костенко).

245. І. Прочитайте текст. Випишіть прикметники у формі сту

пенів порівняння. Поясніть творення цих форм.

Вимріяна багатьма поколіннями українська державність

була б справою нереальною, якби народ перестав бути наро

дом і перетворився б просто у населення, позбавлене націо

нальної свідомості. Ліна Костенко добре відчувала таку загро

зу і розуміла, що найважливішим енергетичним джерелом,

яке живить національну свідомість, не дає їй згаснути, є істо

рична пам’ять народу. Що міцнішою, закоріненішою є вона,

то більшою життєвою наснагою наділено народ, то гідніше

він себе почуває, то достойнішим життям живе. Глибоко ро

зуміючи цю закономірність, Ліна Костенко намагається у

своїй творчості не тільки ствердити своїм словом ідею істо

ричної пам’яті, а й фактично творити її, — саме з цією ме

тою, думається, і творився перший в українській літературі

історичний роман у віршах “Маруся Чурай” (Г. Клочек).

II. Як ви розумієте роман Ліни Костенко “Маруся Чурай”? Свої

міркування запишіть. Прикметники у вищому й найвищому ступе

нях порівняння підкресліть.

166

Частини мови

§ 105

Творення деяких відносних прикметників

246. Від поданих іменників утворіть відносні прикметники й за

пишіть їх у три колонки: 1) з суфіксом -ев-\ 2) з суфіксом -ов-;

3) з суфіксом -н-.

Криця, спуск, основа, скрута, полудень, прожиток, дощ,

вісь, обруч, клопіт, заклик, степ, лікоть, вишня, яшма, яду

ха, зима, сталь, книга, голова, липень, смисл.

Ключ. З других букв виписаних слів має скластися закінчен

ня вислову: “Ускладнювати просто, ... ”

247. Замініть активні дієприкметники недоконаного виду відпо

відними прикметниками й запишіть їх у дві колонки: 1) з суфік

сом -альний\ 2) з суфіксом -ильний.

Упереджуючий, гравіюючий, волочачий, точачий, корегу

ючий, скраплюючий, смолячий, кріплячий, клеймуючий, плав

лячий, рисуючий, знижуючий, дроблячий, давлячий, навча

ючий, сточуючий, визначаючий, сушачий, коптячий.

К л ю ч. З других букв виписаних слів першої колонки має склас

тися слою, пропущене у вислові: “Краще засвітити одну ма

леньку свічечку, ніж ... темряву”.

248. І. Прочитайте текст. Випишіть відносні прикметники зі сло

вами, яких вони стосуються. Поясніть, як вони утворені.

На Йвана Купала на розхресті доріг край Тернівщини бу

де піднято великий вінок, сплетений з дев’яти трав, зібраних

на дев’яти горбах! Цього вечора між вербами цар-вогонь спа

лахне, через який ми будемо стрибати...

Купальське вогнище палахкотить серед синьої сутіні на

ших левад, у відблисках полум’я видно дівчат у вінках — у

котрої вінок із волошок польових, в іншої вінком стало на

низане на ниточці пелюскате квіття рожі-мальви — ці високі

стрункі красуні всюди ростуть у нас біля хат. Нікому спати

не дасть цієї ночі купальське гульбище, далеко чути гуки па

рубоцькі, виляски та витьохки дівочі, навіть і менші дівчат-

ка-підцівки шмигляють тут, збуджені, задихані, вони теж у

вінках, очі блищать, ці кози бояться, що ми будемо ганятись

за ними та обриватимемо з них вінки, бояться і водночас

ждуть цих хлоп’ячих жартівливих нападів. Поки що ми їх не

чіпаєм, хай стрибають і Катрусі, й Одарочки через вогнище,

167