Юрій М.Ф. Основи політології

Подождите немного. Документ загружается.

201

Лекція 13. Політична культура і політична соціалізація

ної соціалізації. До них можна віднести:

• гармонійний тип політичної соціалізації, що відображає скла%

дання психологічно нормальних відносин людини й інститутів вла%

ди, які породжують її раціональне і шанобливе ставлення до право%

порядку, держави, своїх громадянських обов’язків;

• гегемоністський тип, що характеризується негативним ставлен%

ням людини до будь%яких соціальних і політичних систем, крім «своєї»;

• плюралістичний тип, що свідчить про визнання людиною

рівноправ’я з іншими громадянами, їх прав і свобод, характеризує

здатність даної людини змінювати свої політичні пристрасті, пере%

ходити до інших ціннісних орієнтирів;

• конфліктний тип, що формується на основі міжгрупової бороть%

би й протистояння взаємозалежних інтересів і тому вбачає мету влас%

ної політизації у збереженні лояльності до своєї групи і підтримки її

у боротьбі.

Вищеназвані типи політичної соціалізації розкривають верти%

кальний взаємозв’язок особистості й панівних норм політичної куль%

тури, підкріплених діяльністю офіційних інститутів влади й політич%

ними відносинами, що склалися.

Теми доповідей і рефератів

• Політична культура як чинник модернізації суспільства.

• Політична культура і національні культурні традиції.

• Подолання тоталітарних тенденцій у розвитку політичної куль%

тури України.

• Матеріальні та ідеологічні компоненти політичної культури

Література

Баталов Э. Л. Политическая культура современного американ%

ского общества. — М.,1991.

Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребкало В.А. Політична культура

сучасної молоді. — К.,1996.

Бебик В., Корнєв М. Політична культура і політична соціалізація //

Політична думка. — 1994. — №1.

Гайворонюк Н. Культура в політиці: реалії та перспективи //Ге%

неза. — 1994. — №2.

Григорьєв В. Вітчизняна політична культура в контексті теоре%

тичного пошуку //Нова політика. — 1998. — №5 (19).

Дахин В. Политическая культура и власть //Свободная мысль. —

1996. — №1.

202

М.Ф. Юрій. Основи політології

Молчанов М. Політична культура України: радянська чи пострадянсь%

ка //Сучасність. — 1995. — №10.

Пахомов Ю. Політична культура посттоталітарної доби //По%

літологічні читання. — 1992. — №2.

Рудакевич О.М., Гутор М.С. Політичне відродження українського

народу (шляхи формування новітньої української політичної куль%

тури). — К. — Тернопіль,1998.

Рудакевич О.М. Політична культура України: руйнація та шляхи

відродження //Розбудова держави. — 1995. — №1.

Соловьев А.И. Политическая культура: проблемное поле метате%

ории //Вестник Моск. ун%та. — Серия 12. Политические науки. —

1995. — №3.

Цимбалістий Б. Політична культура українців //Сучасність. —

1994. — №3.

203

ЛЕКЦІЯ 14. ТЕОРІЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

1. Становлення теорії політичної системи.

2. Структура і функції політичних систем.

3. Типологія політичних систем.

1. Становлення теорії політичної системи

В основі різних за своєю будовою і логікою сучасних теорій по"

літичних систем лежить просте уявлення про політику як якусь са"

мостійну цілісність. Саме таке бачення політики відрізняє багатьох

видатних мислителів минулого: Арістотеля, Т.Гоббса та інших. Але

першим мислителем, що зайняв таку позицію свідомо, був видатний

флорентієць Н.Макіавеллі, котрий вважав, що політика має свою

політичну мету (наприклад, єдність і цілісність держави), яка не зво"

диться ні до релігії, ні до моралі, ні до економіки. Саме за реалістич"

ний аналіз політики як особливої форми людської діяльності Макіа"

веллі і вважають засновником політичної науки. Однак глибоке об"

ґрунтування і значне поширення поняття «політична система»

отримало лише в середині ХХ ст. Втілення цього поняття у політич"

ний лексикон було реакцією на вузькоемпіричний підхід до політи"

ки і викликано намаганням її цілісного розуміння.

Створення теорії політичних систем породжене логікою розвитку

політичної науки. Здобуття політологією самостійного наукового ста"

тусу, її інституалізація, безумовно, пов’язані з поширенням біхевіо"

ристського підходу, на базі якого проводились багаточисленні до"

слідження різних політичних феноменів. В результаті накопичився

колосальний обсяг емпіричної інформації, що описує окремі види

політичної поведінки, окремі політичні інститути й організації. Не"

обхідність систематизації цієї інформації, створення теоретичної ос"

нови, що показує політичне життя як ціле, і стало головною перед"

204

М.Ф. Юрій. Основи політології

умовою розробки теорії політичної системи. Значний імпульс її роз"

витку дали системні підходи, біля витоків яких були біологія і загальна

теорія систем Л.фон Берталанфі. У соціальному пізнанні відповідна

орієнтація відобразилась у теорії соціальних систем Т.Парсона. Він

виділив у суспільстві такі достатньо самостійні системи як духовна,

економічна й політична, що розрізняються за своїми функціями.

Економічна система орієнтована на адаптацію суспільства до навко"

лишнього середовища, духовна — на підтримку способу життя, що

утвердився, виховання, розвиток суспільної свідомості, вирішення

конфліктів. Призначення політичної системи Т.Парсонс вбачав у

інтеграції суспільства, забезпеченні ефективності спільної діяльності

й реалізації спільної мети. Однак детальної розробки дане поняття у

Парсонса не отримало. Це було зроблено пізніше у працях амери"

канських політологів Д.Істона й Г.Алмонда, загальновизнаних осно"

воположників теорії політичних систем.

Першим політологом, який описав політичне життя з систем"

них позицій, був Д.Істон. У працях «Політична система» (1953 р.),

«Межа політичного аналізу» (1965 р.), «Системний аналіз політич"

ного життя» (1965 р.) він заклав основу теорії політичної системи.

Створений ним образ політичної системи порівнює з організмом, що

розвивається і саморегулюється, реагуючи на імпульси, що поступа"

ють ззовні. Ця система складається з багатьох частин, що утворюють

єдине ціле і мають певні кордони, які відділяють її від середовища.

У системи є вхід, на який ззовні поступають імпульси — вимоги

й підтримка. На виході системи — політичні рішення, з допомогою

яких авторитарно розподіляються цінності, а також здійснюються

політичні дії. Сигнали, що поступають на вхід системи, їх характер і

інтенсивність залежать від здатності системи до задоволення потреб

громадян і від реакції на скарги й невдоволення. Підтримка системи

посилюється тоді, коли система задовольняє запити й вимоги лю"

дей. Якщо цього немає, підтримка системи слабне, що може призве"

сти до часткової або повної кризи політичної системи. Вимоги й

підтримка повинні постійно надходити в систему, інакше вона через

недовантаження перестає функціонувати. Завищені вимоги до сис"

теми можуть призвести до її перевантаження і стагнації.

Вимоги посідають особливе місце в різнобічній інформації, що

надходить у систему і свідчить про очікування, мотиви й інтереси лю"

дей. Вони являють собою думку про обов’язкове розподілення ре"

сурсів владою і можуть бути широкими й вузькими. Так, катастрофа

на Чорнобильській АЕС стимулювала висування як вузьких вимог

(повне закриття даної станції), так і широких — зміну всієї енерге"

тичної політики, пов’язаної з використанням атомної енергії. Істон

205

Лекція 14. Теорія політичної системи

розділив вимоги на розподільні (про зарплату, про умови отримання

освіти, медичних та інших послуг), регулюючі (про забезпечення гро"

мадської безпеки, контроль над ринком і виробниками), комуніка"

тивні (про надання політичної інформації, про демонстрацію по"

літичної сили).

Політична система може по"різному ставитись до вимог, що

йдуть від населення. Тоталітарні системи, наприклад, придушують

їх, створюючи образ могутньої і непогрішної влади. Така політика

може бути ефективною, коли вона супроводжується розподіленням

благ і послуг, що формує хоча й не високий, але стабільний рівень

існування.

На виході системи — зобов’язуючі рішення, дії, спрямовані на їх

реалізацію і пов’язані з ними типи поведінки. «Вихідні» фактори слід

відрізняти від їх наслідків, на основі яких формуються нові вимоги

або підтримка, що знову надходять до входу системи. Вихідні дії пол"

ітичної системи, за Істоном, обумовлені її головним призначенням,

самою природою політичної влади. Вона полягає в обов’язковому

показі, авторитарному розподілі цінностей і забезпеченні прийнят"

тя їх населенням. Формою авторитарного розподілу цінностей є пол"

ітичне рішення, що приймається одним з учасників політичної сис"

теми.

Крім вимог, на вхід політичної системи надходить і підтримка.

Вона може виражатись у матеріальній формі (виплаті податків, праці

на громадських засадах або військовій службі, в дотриманні законів

та інших політичних норм, участі в голосуванні та інших формах по"

літичної діяльності, уваги до політичної інформації, лояльному став"

ленні до державної влади і її символів).

На відміну від Істона, Г. Алмонд зосередився більше на зовнішніх

зв’язках і взаємодіях політичної системи з середовищем, давши іншу

інтерпретацію системи в статті «Порівняльні політичні системи»,

опублікованій у 1956 р. Віддаючи перевагу поняттю “роль” перед

поняттям “інститут”, “організація”, “група”, він стверджує, що дане

поняття є базовим у сфері формальних і неформальних взаємодій. З

його точки зору, політична система — це різні форми політичної по"

ведінки (як державні, так і недержавні), в аналізі яких виділяються

два рівні — інституціональний і орієнтаційний. Якщо перший зосе"

реджений переважно на дослідженні політичних інститутів, то дру"

гий — на вивченні орієнтацій на реальні політичні структури, які в

своїй сукупності утворюють політичну культуру.

Сучасні інтерпретації політичних систем відрізняються все"

бічністю концепцій. Словник дає близько двох десятків визначень

даного поняття. Одні вчені інтерпретують політичну систему як ком"

206

М.Ф. Юрій. Основи політології

плекс ідей, що лежать в основі політики, інші — як систему взаємодій,

деякі — як сукупність певних елементів тощо. Всім цим визначен"

ням притаманне намагання універсального тлумачення політичного

життя, відсторонюючи його залежність від історії, соціальної ситу"

ації, виявляючи спільні риси, характерні для будь"якої політичної си"

стеми. Звідси природною особливістю цих побудов були абст"

рактність, позакласовий підхід, психологізм, антикомунізм, під яким

розумілось критичне ставлення до комуністичних систем. Аналогом

даного поняття в радянській політичній літературі включно до сере"

дини 70"х років було поняття політичної організації суспільства. Не"

пряме запозичення даного поняття визначалося бажанням дистан"

ціюватися від зарубіжної політичної науки. З початку 80"х років по"

няття політичної системи почало вживатися і в СРСР. Але відповідно

з марксистськими ідеями щодо політики політична система стави"

лась у взаємозв’язок з соціально"економічною, класовою структу"

рою з певним типом формації.

2. Структура і функції політичних систем

Політична система існує як цілісність, що відділяється певними

межами від навколишнього її середовища. Ці межі встановлюються

на перетині політичних і неполітичних структур. Межі політичних

систем рухливі. Вони розсуваються в періоди війн, здійснення агре"

сивної політики, коли збільшує свою могутність відповідний сектор.

У сучасному світі вони розширюються за рахунок великої добро"

вільної участі громадян у політиці, виникнення нових форм політич"

ної самодіяльності. Суб’єктами політичного життя можуть ставати й

неполітичні організації, для яких політична роль є суттєвою (наприк"

лад, профспілки), або організації, що епізодично виконують пол"

ітичні функції (ті або інші добровільні організації).

Середовище (внутрішнє і міжнародне), в рамках якого функціо"

нує і розвивається політична система будь"якої країни, надзвичайно

складна за своєю будовою. В ній виділяються такі системи, як еко"

логічна, особистісна й соціальна. Остання, в свою чергу, включає

культурну, економічну системи, а також структури, що охоплюють

різні соціальні спільноти, групи і взаємодії між ними. Середовище, в

якому живе політична система, охоплює також зовнішньополітичні,

міжнародні системи — культурну, економічну, соціальну, окремі по"

літичні системи, наприклад, Європарламент, ООН.

Структурування політичної системи цілком визначається теоре"

тичними уявленнями про її суть. Рольове уявлення (Г. Алмонд) вид"

іляє в її структурі такі первинні елементи: роль, взаємодія, види і зраз"

207

Лекція 14. Теорія політичної системи

ки політичної поведінки. В образі політичної системи як сукупності

соціально"політичних груп і інститутів присутні такі елементарні

одиниці: індивіди, групи, організації (урядові й неурядові), групи

тиску, політичні партії.

Індійський політолог П.Шаран по"іншому структурує політич"

ну систему, виділяючи в ній такі елементи: влада (розподіл ресурсів

між конкуруючими групами), інтереси, політика (результат взаємодії

між владою і інтересами, що виражається у державному законо"

давстві), політична культура (орієнтація на політичну систему).

В структурі політичної системи виділяються такі її підсистеми:

інституціональна, нормативна, функціональна, комунікативна, куль"

турна.

Інституціональна система складається з політичних інститутів,

кожен з яких також є системою — державною, партійною, суспільно"

політичною, що складається, в свою чергу, з приватних підсистем.

Провідним політичним інститутом, що зосередив у собі максимальну

політичну владу, є держава. Особлива роль у політичній системі нале"

жить політичним партіям і суспільно"політичним рухам, у тому числі

професійним спілкам, різним лоббістським організаціям, що створю"

ються при структурах законодавчої і виконавчої влад. З одного боку,

вони є важливими учасниками політичного процесу, здійснюють своє"

рідне посередництво між різними державними структурами й насе"

ленням. З цієї причини їх інколи об’єднують спільним поняттям «по"

літична структура». Під її впливом відбувається формування держав"

них структур, здійснюється коригування політичного курсу,

спрямовується політичний розвиток. З іншого боку, ці політичні інсти"

тути не мають чисто політичного характеру. У їх функціонуванні пе"

реплітаються політичні й неполітичні завдання, культурний, віталь"

ний і всебічний особистісний аспект, йде процес соціальної творчості,

виробляються нові форми життя. Специфічне місце у політичній сис"

темі займають також такі неполітичні за своєю природою соціальні

інститути, як засоби масової інформації і церква.

Засоби масової інформації інколи називають «четвертою вла"

дою», розуміючи під трьома іншими — законодавчу, виконавчу й су"

дову. Політична роль “четвертої влади” обумовлена, перш за все, тим,

що вона є достатньо самостійним підприємством з виробництва по"

літичної інформації. Оскільки в демократичних системах засоби ма"

сової інформації діють достатньо автономно, то створювана ними

інформація може мати далеко не нейтральний, навіть різко опозиц"

ійний стосовно діючих політичних сил характер. Політичні можли"

вості засобів масової інформації множаться і тим, що вони мають ши"

рокий доступ до населення, формуючи його ставлення до даної пол"

208

М.Ф. Юрій. Основи політології

ітичної системи. Відомі факти, коли статті в газетах призводили до

політичних скандалів і навіть криз, до безкровних відставок політич"

них лідерів.

Політична роль церкви обумовлена, перш за все, масовістю її

впливу. Довгочасним сюжетом політичної історії різних країн світу

була боротьба за владу між церквою і державою, що породжувалась

прагненням церкви до цілковитого панування у суспільстві. Завер"

шилась ця суперечність розділенням духовної і світської влад.

Найбільш яскраво це розділення проведено у розвинутих демокра"

тичних суспільствах, де «кожному своє», а церква займає лояльну

стосовно держави позицію. Однак у авторитарних політичних сис"

темах країн Латинської Америки церква є серйозною політичною

силою, що діє в опозиції відносно диктатури.

Нормативну підструктуру утворюють різні норми — правові й мо"

ральні, політичні традиції, що регулюють політичне життя.

Функціональна підсистема виражається у формах і напрямках

політичної діяльності, в різних політичних процесах, у способі й ме"

тодах здійснення влади. Узагальнене відображення це знаходить у

понятті «політичного режиму».

Комунікативна підсистема охоплює різні форми взаємодій як

всередині політичної системи (наприклад, між партіями й державою),

так і між політичною і економічною підсистемами, а також між по"

літичною системою однієї країни та інших країн.

Структура політичних систем може аналізуватися і з соціальної

погляду. В неї входить політичне суспільство, що об’єднує людей, які

не належать безпосередньо до світу влади. Кожен громадянин відпо"

відно до принципів політичного розподілу праці виступає в різних

ролях. Серед них є як постійні, наприклад, ті, хто сплачує податки,

так і змінні політичні ролі — виборний, військовослужбовець, ак"

тивіст політичної організації тощо. В соціальну структуру політич"

ної системи входять також і політичні еліти (правлячі й неправлячі),

що безпосередньо беруть участь у відправленні влади. Ці верстви, як

правило, ієрархізовані, охоплюють відносно постійні структури (бю"

рократію), а також змінні за своїм складом структури, що формуються

на основі представництва.

Функціонування політичної системи відображає її динаміку,

процесуальний характер і пов’язане з питаннями — хто править, яким

чином, яка ефективність політичної діяльності. Функції політичних

систем можуть визначатися різними способами, що викликано склад"

ністю і багатошаровістю політичного життя. Ключове значення у

функціонуванні політичної системи Д.Істон надає її стабільності,

здатності до самозбереження.

209

Лекція 14. Теорія політичної системи

Одна з перших і, по суті, класична класифікація політичних си"

стем належить Г. Алмонду. В праці «Політика регіонів, що розвива"

ються» він розрізняє вхідні і вихідні функції. До перших відносяться

політична соціалізація і політичне рекрутування, артикуляція (вира"

ження) інтересів, політична комунікація. До других — нормот"

ворчість, застосування правил, норм, контроль за їх виконанням.

Політична соціалізація виражається у залученні членів суспіль"

ства до політичної діяльності. За допомогою політичного рекруту"

вання заповнюються осередки у політичній системі, в його основі

лежить та чи інша форма відбору.

Артикуляція інтересів виражається у висуненні вимог до тих, хто

створює політичні рішення. Вимоги можуть висуватись як окреми"

ми людьми, так і групами.

Агрегування інтересів відбувається у формі узагальнення і узгод"

ження претензій і вимог, перетворення їх у певну політичну пози"

цію, надавання їй вигляду політичної платформи, політичної заяви,

програми. Виконується ця функція частіше всього партією.

Політична комунікація здійснюється у формі різних взаємодій, у

тому числі інформаційних, між різними елементами політичної сис"

теми, а також між політичною системою і середовищем.

Однією з найважливіших функцій політичної системи є нормот"

ворчість, у процесі якої розробляються правила й закони, що регу"

люють поведінку. Маючи на увазі цю функцію, часто говорять про

законодавчу владу. Але це не правильно. По"перше, політичні нор"

ми не зводяться до правових, що мають приватний характер і забез"

печують досягнення політичної мети; по"друге, вони розробляють"

ся і приймаються не тільки законодавчими органами, а й виконав"

чими. В авторитарних системах виконавчі органи успішно замінюють

собою законодавчі.

Застосування правил і норм передбачає уведення їх у дію і вико"

нання. За змістом це лише частково збігається з виконавчою владою,

тому що це дії як виконавчих, так і законодавчих та правових органів.

Це також і нормотворчість, розробка й прийняття адміністративних

правил, що мають інколи й політичний зміст.

Контроль за дотриманням правил передбачає тлумачення законів,

припинення дій, що порушують правила, урегулювання конфліктів

тощо. Ця функція не зводиться до судової влади, хоча знаходиться

переважно у її сфері.

Існують і інші підходи до типології функцій. Наприклад, серед

позасистемних функцій виділяють: політичне представництво, інтег"

рацію, регуляцію, комунікацію. До внутрішньосистемних функцій

відносять координаційну, пов’язану з визначенням місця кожного

210

М.Ф. Юрій. Основи політології

елементу в політичній системі, підтримкою зв’язків між ними, а та"

кож відтворюючу, що полягає у створенні елементів, необхідних для

нормального функціонування системи.

З функціонуванням системи пов’язане питання про її ефек"

тивність. У найзагальнішому плані можна сказати, що система ефек"

тивна тоді, коли вона виконує свої функції. Оскільки останні досить

різнобічні, то і проблеми ефективності виглядають дуже неоднознач"

но. Політична система є ефективною, якщо не розділяє, не розко"

лює суспільство, сприяє його об’єднанню. Ефективність політичної

системи виражається у здатності зберігати свою цілісність і певну

автономію від суспільства, також у формуванні гармонійних відно"

син з середовищем.

3. Типологія політичних систем

Розробці типології політичних систем довгий час перешкоджа"

ли нормативні уявлення про представницьку демократію як про її

ідеальний тип. При цьому недемократичні системи або антидемок"

ратичні риси західних і східних систем сприймались як ненор"

мальність, відхилення від ідеалу. Лише пізніше сформувалось бага"

томірне уявлення про різні зразки й типи політики, різні форми по"

літичних систем, що об’єктивно й закономірно відрізняються одна

від одної існуючими культурними і соціально"історичними особли"

востями. Тільки на такій основі і можлива розробка справді наукової

типології політичних систем.

Типологія систем, створена на основі марксистського підходу, спи"

рається на такі критерії, як тип формації і характер соціально"економі"

чної структури. Відповідно виділяються рабовласницька, буржуазна й

соціалістична політичні системи. Кожна з цих назв вказує не тільки на

формаційний тип системи, але й на правлячий клас — рабовласників,

феодалів, буржуазію, пролетаріат. Відмінною особливістю даної типо"

логії є досить жорстке протиставлення кожного з виділених типів одне

одному. Відповідно до соціальної основи типології виділяються військові

й громадянські правління, національно"демократична й буржуазно"демок"

ратична системи. Перехід від військового до громадянського регулю"

вання, як правило, пов’язаний із прийняттям конституції, затверджен"

ням реальних виборів, знищенням військових структур влади і створен"

ням парламенту, формуванням суспільних організацій і партій,

прийняттям нового законодавства.

Великою різнобічністю відрізняється класифікація політичних

систем, розроблена немарксистськими авторами й заснована на знач"

ному числі критеріїв.