Юрій М.Ф. Основи політології

Подождите немного. Документ загружается.

211

Лекція 14. Теорія політичної системи

Досить поширеним є поділ політичних систем на демократичні,

тоталітарні і авторитарні, що заснований на характері політичного

режиму. У демократичній системі діють механізми контролю громадян

за владою, сфери дії якої обмежені. У тоталітарних системах влада панує

над індивідом, над суспільством, різко обмежує права і свободи грома"

дян. Тут політичний розвиток проглядається у процесі демократизації

переходу від тоталітарних або авторитарних систем до демократичних.

Не менш поширена класифікація політичних систем на тра"

диційні й модернізовані. В основі традиційних систем лежить нероз"

винуте громадянське суспільство, слабка диференційованість по"

літичних ролей, харизматичний спосіб обґрунтування влади. В мо"

дернізованих сучасних системах існує розвинуте громадянське

суспільство, раціональний спосіб обґрунтування влади. Процес по"

літичного розвитку з цієї точки зору бачиться як перехід від традиц"

ійних систем до модернізованих — модернізація.

Досить популярною є типологія Ж.Блонделя, який розділив по"

літичні системи на п’ять категорій. Ліберальні демократії спирають"

ся на лібералізм при прийнятті політичних рішень. У радикально"ав"

торитарних або комуністичних системах віддають перевагу рівності

у розподілі соціальних благ. Традиційна система відрізняється пану"

ванням олігархії і консерватизмом у захисті соціальної нерівності. По"

пулістські системи, які складаються в країнах, що розвиваються в

післявоєнний період, намагаються розподіляти блага за допомогою

авторитарних систем.

В авторитарно"консервативних системах проводиться активна

політика у збереженні нерівності, що склалася.

Типологія, запропонована Г. Алмондом, опирається на різні по"

літичні культури з виділенням чотирьох типів політичних систем: ан"

гло"американської, континентально"європейської, доіндустріальної

і частково індустріальної та тоталітарної.

Англо"американська система характеризується переважанням у

ній таких цінностей, як свобода особистості, добробут і безпека. Для

неї властива спеціалізація політичних відносин (партій, груп, інте"

ресів) для виконання особливих функцій. Влада і вплив тут розподі"

ляються між різними ланками системи.

Континентально"європейські системи відрізняються фрагментар"

ністю політичної культури, що має в цілому спільну базу. Для них

характерне співіснування старих і нових культур, нерівномірний роз"

виток окремих субкультур.

Доіндустріальні і частково індустріальні політичні системи та"

кож мають змішану політичну культуру, що різко відрізняється від

гомогенної американської культури. У них вищим є рівень насиль"

212

М.Ф. Юрій. Основи політології

ства, що породжується труднощами комунікації і координації. Роз"

поділ влад тут проводиться нечітко, окремі елементи політичної си"

стеми можуть присвоювати собі функції інших ланок.

В тоталітарних політичних системах політична самодіяльність

і добровільні асоціації заборонені, комунікації контролюються дер"

жавою. Переважає примусовий тип політичної активності. Влада

концентрується в руках бюрократичного апарату, що контролюєть"

ся монолітною партією.

Існують і інші класифікації політичних систем. Так, є відкриті,

що мають динамічну структуру й широкі взаємозв’язки з середови"

щем, і закриті з жорстко фіксованою структурою і мінімізованими

зв’язками з середовищем.

Багатоликість цих типологій свідчить про багатомірність по"

літичного світу, про можливість його аналізу з позицій самих різних

критеріїв. Кожна реальна система, що існує в тій чи іншій країні,

може характеризуватися за допомогою різних показників і мати різні

визначення і кваліфікації. Використання вищезгадуваних критеріїв

і типологій в аналізі конкретної політичної системи конкретної краї"

ни допомагає зробити цей аналіз більш об’ємним, глибше зрозуміти

бутність досліджуваних явищ.

Теми доповідей і рефератів

• Провідні наукові підходи до осмислення сутності політичних

систем сучасності.

• Типи політичних систем у посткомуністичних країнах: по"

рівняльний аналіз.

• Тенденції трансформації політичної системи сучасної України.

Література

Андреев С.С. Политические системы и политическая организа"

ция //Социально"политический журнал. — 1992. — №1.

Гавриленко І. Політична система суспільства //Політологічні чи"

тання. — 1993. — №1.

Гулиев В. Политическая система: предвидимое будущее //Диа"

лог. — 1990. — №5.

Евсеев В.О. Механизм разрешения противоречий и политическая

система общества //Социально"политические науки. — 1990. — №9.

Мартышин О.В. Российская конституция 1993 г. и становление

новой политической системы //Государство и право. — 1994. — №10.

213

Лекція 14. Теорія політичної системи

Марченко М.Н. Механизмы адаптации политической системы

современного Запада //Советское государственное право. — 1991. —

№1.

Мушинский В.О. Основные этапы развития советской полити"

ческой системы //Советское государство и право. — 1988. — №9.

Основы теории политической системы. — М.,1985.

Политическая система: вопросы демократизации и самоуправ"

ления. — М.,1988.

Политическая система и ее роль в жизни общества //Социаль"

но"политический журнал. — 1992. — №8.

Политические системы и партии //Диалог. — 1991. — №6.

Сікора І. Проблема легітимності політичної системи і держав"

ності в перехідних суспільствах //Політологічні читання. — 1992. —

№1.

Фарукшин М.Х. Политическая система общества //Социально"

политические науки. — 1991. — №5.

Чиркин В.Е. Глобальные модели политической системы совре"

менного общества: индикаторы эффективности //Государство и пра"

во. — 1992. — №5.

Шабров О.Ф. Политическая система: демократия и управление

обществом //Государство и право. — 1994. — №5.

Якушик В.М. Політична система і політичний режим /Україна

посткомуністична: суперечності та перспективи соціально"політич"

ного розвитку //Політична думка. — 1993. — №1.

214

ЛЕКЦІЯ 15. ТОТАЛІТАРИЗМ І

АВТОРИТАРИЗМ

1. Поняття та ідеологічні витоки тоталітаризму.

2. Соціальні передумови тоталітаризму.

3. Основні риси тоталітарного ладу та його різновиди.

4. Особливості авторитарних політичних систем.

1. Поняття та ідеологічні витоки тоталітаризму

Тоталітаризм як певний тип політичної системи, специфічний

політичний і суспільний лад — феномен ХХ ст. Що ж стосується са&

мого цього слова, а також тоталітарних ідей, то вони виникають знач&

но раніше. Термін «тоталітаризм» походить від пізньолатинських слів

«totalitas» — повнота, цільність — і «totalis» — весь, цілий, повний. У

своєму етимологічному, неполітичному значенні цей термін здавна

використовується багатьма вченими. В політичний лексикон його

вперше ввів для характеристики свого руху Б.Муссоліні в 1925 р. У

кінці 20&х років англійська газета «Таймс» писала про тоталітаризм

як про негативне політичне явище, яке характеризувало не тільки

фашизм, а й політичний лад в СРСР. У 30&ті роки одним із перших

серед учених поняття «тоталітаризм» широко використовував німець&

кий філософ і політолог К.Шлідт. Незадовго до Другої світової війни

у США відбувся спеціальний симпозіум, присвячений тоталітарній

державі. Теорія тоталітаризму складається у 40 — 50&х роках ХХ ст.

Перші «класичні» теоретичні дослідження з проблем тоталітаризму

— праці Ф.Хайєка «Шлях до рабства» (1944 р.) і Х.Арендт «Витоки

тоталітаризму» (1951 р.), а також сумісна праця К.Фредріха і З.Бже&

зинського «Тоталітарна диктатура й автократія» (1956 р.). У сучасній

політичній науці теорія тоталітаризму займає помітне місце й широ&

215

Лекція 15. Тоталітаризм і авторитаризм

ко використовується при класифікації політичних структур. Дана

теорія має значну евристичну цінність, дозволяє глибше розуміти

різні типи суспільства й політичних систем і, перш за все, вияснити

фундаментальні відмінності відкритого й закритого суспільств. Що

ж конкретно розуміється під тоталітаризмом?

Дуже часто тоталітаризм визначають як політичний режим, що

здійснює всезагальний контроль над населенням і спирається на си&

стематичне застосування насильства або його загрозу. Таке визна&

чення відображає найважливіші риси тоталітаризму. Однак воно не&

достатнє, тому що поняття «політичний режим» досить вузьке за своїм

об’ємом для того, щоб охопити всю багатогранність проявів тоталі&

таризму. Тоталітаризм не вкладається в елементи, що сприяють фор&

муванню влади, але охоплює аспекти її функціонування, а також ха&

рактеризує тип суспільства в цілому, в тому числі менталітет особис&

тості, культуру, соціальну й економічну структуру. Тоталітаризм —

це політичний спосіб виробництва і всього суспільного життя, що ха

рактеризується всезагальним контролем з боку влади над суспільством

і особистістю, підкоренням усієї суспільної системи колективній меті

і офіційній ідеології. Це не тільки політичний режим, але й певний

тип політичної і суспільної системи.

Хоча тоталітаризм стає політичною реальністю лише у ХХ

столітті, його ідейні витоки сягають глибокої давнини. Тоталітарні

погляди і, перш за все, ідеї необхідності повного підпорядкування

частини цілому, індивіда державі, а також тотального управління сус&

пільством, існують уже більше двох тисячоліть. Так, ще у V ст. до н.е.

Геракліт вважав, що володіючи мудрістю, досконалими знаннями,

«можна управляти всіма речами».

У II — IV ст. до н.е. у Китаї теоретики (Цзи Чань, Шень Бу&Хай,

Шан Ян) обґрунтували необхідність створення сильної централізо&

ваної держави, яка б з допомогою багаточисленних і жорстоких за&

конів регулювала всі сфери суспільного і приватного життя населен&

ня. Держава, вважали вони, повинна володіти монополією у ряді га&

лузей виробництва й торгівлі і здійснювати постійний контроль за

поведінкою та умонастроями підданих, спираючись при цьому го&

ловним чином на суворі покарання.

Досить детальне обґрунтування тоталітарної держави є в творах

Платона (V — IV ст. до н.е.), особливо в його останньому діалозі «За&

кони». Досконалій державі Платона притаманні такі риси, як безу&

мовне підкорення індивіда і станів державі — реальному втіленню

всього суспільства; державна власність на землю, будинки і навіть

усуспільнення дружин і дітей; загальне насадження однодумства і

колективізму; державне регламентування законами не тільки сус&

216

М.Ф. Юрій. Основи політології

пільного, а й приватного життя; єдина, обов’язкова для всіх грома&

дян релігія; жорстке обмеження спілкування з іноземцями, заборо&

на громадянам відвідувати чужі країни з приватних справ, а особам

до сорока років взагалі виїжджати за межі держави.

У Середні віки і особливо у Новий час багато тоталітарних ідей

були втілені у проектах майбутньої держави комуністів&утопістів

Г.Мора, Т.Компанеллі, Г.Бабефа.

Потяг до насильницької перебудови суспільства на принципах

комуністичних і соціалістичних утопій, а також крайня нетерпимість

до ідейних опонентів, до будь&якого інакомислення характерні для

багатьох французьких соціалістів ХІХ ст. Так, один з основополож&

ників теорії соціалістичного планування Сен&Сімон вважав цілком

природним, що з громадянами, які не підкорятимуться вказівкам пла&

нових органів, будуть «обходитися як з тваринами».

Значно збагатив і осучаснив тоталітарну думку Ж.&Ж.Руссо. Він

виходить з патерналістського бажання вивести народ до нового, щас&

ливого життя, з необхідності глибокого перетворення суспільства на

основі розуму, справедливості, рівності й свободи. Це можливо за

допомогою досконалої держави. Утворення держави означає появу з

окремих, недосконалих людей «морального й колективного цілого»,

політичного організму або «політичного тіла»,в якому ніби розчи&

няється окрема особистість. Носієм безпосередньої волі, що вира&

жається громадянами, виступає держава. Лише вона володіє абсо&

лютною владою, неподільним суверенітетом. У разі непідкорення ок&

ремих громадян держава має право примусити їх до цього силою, і

тим самим заставити «бути вільним», тому що свобода проявляється

у відповідності з загальною волею.

Подальший розвиток тоталітарні ідеї отримують у творчості

пізніших мислителів: Фіхте, Гегеля, Маркса, Ніцше, Сореля, Зомба&

ра. Однак практично&політичне звучання і масове поширення вони

отримують лише у ХХ ст. У цей період тоталітарна політична думка

втілюється в ідеологію масових соціальних рухів — комуністичного

й соціалістичного, фашистського й націонал&соціалістичного. Роб&

ляться спроби обґрунтувати необхідність переходу до тоталітарної

організації суспільства, спираючись на об’єктивні закони суспільного

розвитку, найновіші соціальні факти й теорії: суспільного прогресу,

соціал&дарвінізму, класової боротьби, державно&монополістичного

капіталізму, планування тощо. Які ж з різноликих теорій і ідей вис&

тупають першоджерелами реального тоталітаризму?

На це питання є різні погляди. Так, А.Хайєк і К.Ясперс, котрі

роблять особливий натиск на плануванні, бачать першоджерела то&

талітаризму у намаганні підпорядкувати всі суспільні процеси реалі&

217

Лекція 15. Тоталітаризм і авторитаризм

зації єдиній колективній меті, не залишаючи місця для індивідуаль&

ної автономії і свободи. Подальша логіка формування тоталітарного

ладу приблизно така. Колективна мета реалізується за допомогою

економічного й соціального планування. Всезагальне планування, в

свою чергу, потребує надійних гарантів реалізації планів — всесиль&

ної, абсолютної влади і масової підтримки, що забезпечуються за до&

помогою гіпертрофованого зростання інститутів влади, соціального

контролю і систематичної ідеологічної обробки населення, насаджен&

ня єдиної ідеологічної віри, а також придушення всякого інакомис&

лення. Єдина складна державна машина не допускає індивідуальної

свободи громадян&гвинтиків, тому що це загрожує цілому. Заради до&

сягнення великої мети, загального блага дозволяється використову&

вати будь&які засоби тощо. Ця логіка тоталітаризму досить перекон&

лива. Однак деякі дослідники, говорячи про витоки тоталітаризму,

ставлять на перший план інші, порівняно з колективною метою, фак&

тори. Так, Н.Бердяєв вважає, що першоджерела тоталітаризму треба

шукати у політизації утопії. Ідеальні образи досконалого, гармоній&

ного ладу — утопії відіграють велику роль в історії. І вони більшою

мірою здійсненні, але обов’язково у викривленій формі.

Вважається, що наведені дві точки зору не суперечать одна одній,

оскільки колективна мета, що лежить біля витоків тоталітаризму, ре&

ально виражається у формі ідеологічних систем, утопій.

Крім того, говорячи про конечні витоки тоталітаризму, слід заз&

начити претензію на монопольне право володіння істиною. Іденти&

фікація свого вчення з істиною в останній інстанції дозволяє тоталі&

таристам розглядати всі останні ідеї і погляди як помилку або свідо&

му неправду, а їх носіїв — або як ворогів, або як темних людей, що

потребують перевиховання. Саме з питання про ставлення до влас&

ного вчення, до його критики, до інших соціальних думок і переко&

нань, до духовного плюралізму в цілому починається розрив тоталі&

таризму з раціоналізмом, на основі якого і виростає тоталітарне

стремління «до математично досконалого життя єдиної держави».

Претензія на монопольне володіння абсолютною істиною, нетер&

пимість до будь&якого інакомислення обумовлює в кінцевому підсум&

ку історичну неминучість загибелі тоталітаризму, його повний роз&

рив з раціоналізмом, хоча сама тоталітарна думка, нехай односторон&

ньо, але все ж, відображаючи колективні форми людського життя,

об’єктивні соціально&інтеграційні процеси, тенденцію до ускладнен&

ня соціальної організації, регулятивної ролі держави, має повне пра&

во на існування.

218

М.Ф. Юрій. Основи політології

2. Соціальні передумови тоталітаризму

Головною спільною передумовою тоталітаризму є індустріальна

стадія розвитку суспільства. Вона призвела до створення системи ма&

сових комунікацій, ускладнила суспільні зв’язки і організацію, зро&

бивши технічно можливою систематичну ідеологічну індокринацію

і всезагальний контроль над особистістю.

На цьому етапі розвитку у ряді країн з’явились могутні органі&

заційні монотри&монополії, регулюючі мету галузі промисловості, що

налагодили тісну взаємодію з державою. Посилилась і сама держава,

розширились її соціальні функції. Наростання елементів організо&

ваності, раціональності в суспільному житті, очевидні успіхи у роз&

витку науки, техніки й освіти, в підвищенні добробуту населення по&

роджували ілюзію можливості переходу до раціонально організова&

ної і тотальної форми життя, що управляється в масштабах усього

суспільства. Ядром, стержнем цієї тотальної організації могла бути

тільки всесильна і всепроникна державна влада.

Тоталітаризм являє собою специфічну спробу вирішення реаль&

ної суперечності між соціальною організацією і індивідуальною сво&

бодою, що загострилося у ході суспільного розвитку.

Породженням індустріалізму й етатизму є колективістсько&ме&

ханічний світогляд, що лежить в основі тоталітаризму. Він зображає

навколишній світ як єдину, добре організовану фабрику, як маши&

ну, що складається з центру управління, вузлів і гвинтиків і яка

підкоряється єдиній команді, що виражає спільну мету. Не випадко&

во В. Ленін неодноразово визначав державу як особливу машину для

класового придушення, а соціалістичне суспільство як «одну конто&

ру і одну фабрику». Цікаво, що ленінське визначення соціалізму май&

же дослівно повторює характеристику зразкової держави деякими

ідеологами німецького тоталітаризму як «держави службовців». То&

талітарні колективістські уявлення значно розрізняються у еліт і мас.

Якщо для політичної еліти характерне переважно раціоналістично&

індустріальне бачення загальної мети, політичного і суспільного ладу,

то у мас свідомість може носити общинно&колективістський харак&

тер, що особливо конкретно проявилось у країнах Сходу. Однак у

будь&якому випадку тоталітаризм базується на свідомості, що вихо&

дить з безумовного підкорення індивіда колективу, ціннісного пріо&

ритету надособового об’єднання (класу, нації тощо) над конкретною

людиною.

Однією з найважливіших суб’єктивних передумов, що сприяли

появі тоталітаризму, була психологічна невдоволеність людини атом&

ізацією суспільства в індустріальну епоху, зростанням соціального

219

Лекція 15. Тоталітаризм і авторитаризм

відчуження, зруйнуванням традиційних колективістських зв’язків і

цінностей, і, в першу чергу, релігійних цінностей. Все це призводи&

ло до масових соціальних фрустрацій, бажанню людини втекти від

одинокості і беззмістовності свого існування, перебороти безсилля

перед навколишнім ворожим світом, ринковою стихією, знайти зас&

покоєння і сенс життя у нових ідеологічних цінностях і колективі&

стських формах організації. Капіталізм з його жорсткою конкурен&

цією, боротьбою всіх проти всіх, егоїстичною мораллю викликає у

багатьох людей психологічне несприйняття, робить сприйнятливим

до тоталітарної ідеології і самого тоталітарного ладу.

Тоталітаризм має для соціально&відчуженої, одинокої, неспо&

кійної особистості психологічну привабливість. Він дає надію пере&

бороти усвідомлення власної неповноцінності, що важко перено&

ситься людиною, і беззмістовності існування за допомогою нової

віри, ствердження себе у чомусь «вічному», більш значному в часі і

просторі: класі, нації, державі. Тим самим індивідуальному існуван&

ню надається історичний зміст особистості, забезпечується психо&

логічне задоволення. Людина прилучається до могутнього і піднесе&

ного — до сакралізованої всемогутньої Влади. Вона переборює оди&

нокість, отримує соціальний захист.

Крім того, тоталітаризм спокушує багатьох людей можливістю

дати вихід своїм агресивним, руйнівним інстинктам, перебороти

власну неповноцінність і піднятися над оточуючими за допомогою

приналежності до вибраної соціальної (національної, расової) гру&

пи або партії.

Психологічна невдоволеність існуючим ладом, а також приваб&

ливість тоталітаризму різко зростають у періоди гострих соціально

економічних криз, що вливають свіжу кров і нову енергію у тоталітарні

рухи. Криза багаторазово збільшує бідність і страждання мас, невдо&

волення населення, а значить, і негативну мотивацію її дій. Вона різко

прискорює визрівання необхідних для тоталітаризму соціальних пе

редумов — появи значних за чисельністю і впливом соціальних верств,

що безпосередньо беруть участь у тоталітарній революції , або підтри&

муючих їх. Це досягається, перш за все, через особливо інтенсивні у

кризові часи маргіналізацію і люмпенізацію суспільства. Найбільш

рішучими прибічниками тоталітаризму виступають маргінальні гру&

пи — проміжні верстви, що не мають стійкого становища у соціальній

структурі, стабільного соціально&етнічного середовища проживан&

ня, які втратили соціально&культурну і соціально&етнічну ідентифі&

кацію.

Маргінали, як правило, нігілістично налаштовані в ставленні до

минулого і теперішнього, не цінують його і схильні до різних по&

220

М.Ф. Юрій. Основи політології

літичних і соціальних авантюр. Вони більше ніж хто&небудь пов’язу&

ють свої сподівання з ідеологічними утопіями. Маргінали, як відзна&

чає американський соціолог Р.Марк, виділяються такими психоло&

гічними якостями, як неспокій, агресивність, честолюбство,

чуттєвість, егоцентричність.

За допомогою соціальної демагогії тоталітарні рухи можуть ви&

користовувати у своїх цілях соціальне невдоволення різних верств.

Так, у Росії більшовики, керівництво яких складалося в основному з

соціальних і етнічних маргіналів, майстерно використали вимоги се&

лян безвідплатної передачі поміщицьких земель, щоб з часом забра&

ти у них всю землю, а також масове невдоволення солдатів і всього

населення руйнівною війною і викликаними нею нестатками. У

Німеччині соціальною опорою націонал&соціалістичного тоталіта&

ризму став новий «середній клас» — багаточисленні службовці, вчи&

телі, адміністратори, дрібні чиновники, небагаті представники

вільних професій тощо, становище яких значно погіршилось по&

рівняно з привілейованим становищем промислових робітників, за&

хищених профспілками й державними законами. За своїми грошо&

вими доходами рядові члени націонал&соціалістичного руху у перші

роки його існування були значно бідніші тред&коніоністів або членів

соціалістичної партії.

Таким чином, загальні передумови тоталітаризму досить

різнобічні. Це індустріальна стадія суспільного розвитку, обумовлю&

юча ускладнення суспільних зв’язків і взаємозалежності індивідів,

зростання раціональності й організованості у житті суспільства: по&

ява монополій і їх зрощення з державою (з цієї точки зору тоталіта&

ризм являє собою вищу ступінь монополізму — всеузагальнюючу мо&

нополію); етатизація суспільства, що особливо посилюється під час

війни; поширення колективістсько&механістичної свідомості і світог&

ляду; масова емоційна впевненість у можливості швидко поліпшити

життя за допомогою раціональних суспільних перетворень; психо&

логічна невдоволеність соціальним відчуженням особистості, її без&

захисністю і одинокістю; гостра соціально&економічна криза, що

різко посилює біди і невдоволення населення; поява багаточисель&

них маргінальних верств, особливо сприйнятливих до тоталітарної

ідеології і схильних до політичного радикалізму.

Усі ці і деякі інші сприйнятливі для тоталітаризму фактори мо&

жуть бути використані лише при наявності відповідних політичних

умов. До них відносяться, перш за все, уже згадувана статизація сус&

пільства, а також поява тоталітарних рухів і партій нового типу — над&

звичайно ідеологізованих, достатньо масових організацій з жорсткою,

напіввоєнною структурою, що претендують на повне підкорення