Юрій М.Ф. Основи політології
Подождите немного. Документ загружается.
221
Лекція 15. Тоталітаризм і авторитаризм
своїх членів новим символам віри і безпосередньо їх виразникам —
вождям, керівництву в цілому. Саме ці організації і рухи, використо&
вуючи сприйнятні соціальні умови, ставали головними безпосеред&
німи творцями тоталітаризму як політичного суспільного ладу. Які
ж його найбільш характерні риси?
3. Основні риси тоталітарного ладу та його
різновиди
Тоталітаризм як реальний суспільний лад суттєво відрізняється
від теоретичної моделі, що лежить у його основі, тому що вона, як і
будь&яка інша утопія, здійсненна лише за умови глибоких, принци&
пових викривлень, що диктуються реальним соціальним середови&
щем, логікою політичної боротьби, корисливими інтересами стану,
що володіє владою, «революційною доцільністю» (В.Ленін). І все ж
тоталітарний лад, на відміну від інших, що виникли природним, пе&
реважно стихійним шляхом творення соціальних систем, наприклад,
капіталізму, створюється цілеспрямовано, на основі певного ідеоло&
гічного образу. Він у кінцевому результаті — породження людського
розуму, його спроба поставити під безпосередній раціональний кон&
троль все суспільне і особисте життя, підкорити його певній меті.
Тому при виявленні спільних рис тоталітаризму відправною точкою
є аналіз ідеології, що лежить в його основі, і суспільної свідомості в
цілому. Саме в ідеології тоталітарна система знаходить свої життєві
сили. Ідеологія покликана виконувати соціально&інтеграційну фун&
кцію, цементувати людей у тоталітарну спільність, служити ціннісним
орієнтиром, мотивувати поведінку громадян і державну політику.
Ідеологізація всього суспільного життя, намагання підкорити з до&
помогою планування єдино правильному вченню всі економічні і
соціальні процеси — найважливіша риса тоталітарного суспільства.
Різним формам тоталітарної ідеології притаманні деякі спільні влас&
тивості. Перш за все, це есхатологічна і телеологічна орієнтація у
поглядах на суспільний розвиток. Тоталітарна ідеологія запозичує
хіліастичні ідеї про щасливе завершення історії, досягнення кінце&
вого змісту існування людини, яким може виступати комунізм, ти&
сячолітній Рейх тощо. Захоплююча утопія, що малює сяючий образ
майбутнього досконалого ладу, використовується для виправдання
великих повсякденних жертв народу.
Телеологізм тоталітарної ідеології проявляється в ототожнюванні
історії з закономірним рухом до певної мети, а також у ціннісному
пріоритеті мети над засобами її досягнення у відповідності з прин&
ципом «мета виправдовує засоби». Такий підхід стосовно мети і за&
222
М.Ф. Юрій. Основи політології
собів ненауковий і антигуманний, тому що реальний зміст мети ви&
ражається в конкретних результатах, що отримуються за допомогою
певних засобів.
За своїм змістом тоталітарна ідеологія революційна. Вона об&
ґрунтовує необхідність формування нового суспільства й нової лю&
дини, визначає їх головні риси. Вся її будова базується на соціальних
міфах, наприклад, про капіталізм і комунізм, про керівну роль робі&
тничого класу, про зверхність арійської раси. Ці міфи не підлягають
критиці й мають характер релігійних символів. Лише на їх основі
можливе раціональне пояснення всіх суспільних явищ і подій. Тота&
літарна ідеологія просякнута патерналістським, покровительським
ставленням вождів, що збагнули соціальну істину, до недостатньо
освічених, темних, забитих тощо мас. Ідеологія як єдино правильне
вчення носить обов’язковий для всіх характер. У нацистській Німеч&
чині навіть був виданий спеціальний закон, що передбачав єдину для
всіх німців ідеологію. Тоталітарне суспільство створює могутню си&
стему ідеологічної обробки населення, маніпулювання масовою
свідомістю. При цьому політична пропаганда значною мірою ритуа&
лізується, набуває рис релігійного культу.
Для тоталітаризму характерні монополія влади на інформацію,
повний контроль за ЗМІ, крайня нетерпимість до будь&якого інако&
мислення, розглядання ідейних опонентів як політичних супротив&
ників. Цей лад знищує суспільну думку, замінюючи її офіційними
політичними оцінками. Заперечуються загальнолюдські основи мо&
ралі, а сама мораль підкорюється політичній доцільності і по суті руй&
нується. Різними способами придушується індивідуальність, оригі&
нальність у думках, одязі, поведінці. Культивуються стадні почуття:
бажання не виділятися, бути як усі, зрівнялівка, а також такі інстин&
кти: класова або національна ненависть, заздрість, підозрілість тощо.
У свідомості людей посилено створюється образ ворога, з яким не
може бути примирення. Різними способами підтримуються військові
настрої, атмосфера секретності, надзвичайного становища, що не
допускає розслаблення, втрати пильності. Все це служить виправ&
данню командних методів управління і репресій.
Відповідно до логіки тоталітарної системи всеохоплююча ідео&
логізація суспільства супроводжується його тотальною політизацією,
гіпертрофією апарату влади, її проникненням у всі пори соціального
організму. Всесильна влада виступає головним гарантом ідеологіч&
ного контролю над населенням. Тоталітаризм намагається повністю
знищити громадянське суспільство, будь&яке приватне життя. По&
літична система, а точніше партійно&державна організація суспіль&
ства служать стержнем, основою всієї соціальної, в тому числі й еко&
223
Лекція 15. Тоталітаризм і авторитаризм
номічної організації, яка відрізняється жорстко централізованою
ієрархічною структурою. Ядром тоталітарної політичної системи ви&
ступає надзвичайно централізований політичний рух за новий поря&
док на чолі з партією нового, тоталітарного типу. Ця керівна партія
зростається з державою, концентруючи в собі реальну владу в
суспільстві. Забороняється усіляка політична опозиція і створення
без санкцій влади будь&яких організацій. В той же час тоталітарна
політична система претендує на вираження народної волі, втілення
народності як демократії вищого типу. Вона використовує безаль&
тернативні, акламаційні форми демократії, створюючи видимість
всенародної підтримки, але не дозволяючи впливати на процес прий&
няття рішень. З допомогою псевдодемократичних інститутів влади
забезпечується висока формальна політична мобілізація і партици&
пація (участь), наприклад, 99,9&відсоткову участь у виборах, плебіс&
цитах.
До власне політичних рис тоталітарного суспільства відносять&
ся також наявність могутнього апарату соціального контролю і при&
мусу (служби безпеки, міліції, армії), масовий терор або залякуван&
ня населення. Здійснюється сакралізація верховної влади і її носіїв,
створюється культ вождів.
Тоталітаризм формує або намагається створити адекватну собі
соціальну структуру. Намагаючись знайти масову опору, він прого&
лошує зверхність певного класу, нації або раси, дихотомічно поділяє
всіх людей на своїх і чужих. При цьому обов’язково знаходиться
внутрішній або зовнішній ворог&антагоніст: буржуазія, імперіалізм,
нації&суперниці тощо. В процесі ліквідації або обмеження приватної
власності відбувається масова люмпенізація населення. Індивід по&
трапляє у тотальну залежність від держави, без якої переважна
більшість людей не може отримати засобів існування, роботу, жит&
ло. Особистість губить усяку автономію і права, стає повністю безза&
хисною перед всесильною владою, підпадає під її тотальний конт&
роль. Робиться спроба сформувати адекватний цьому ладу тип осо&
бистості. Одночасно із зміною попередньої соціальної структури
формується нова. Суспільство соціально диференціюється головним
чином залежно від розподілу влади. Володіння владою або вплив на
неї стає основою соціальної стратифікації, економічних і соціальних
привілеїв. Формується новий пануючий клас — головна опора тота&
літарного ладу. Хоча тоталітаризм, особливо у його найбільш по&
слідовному, комуністичному варіанті, здійснюючи зрівнялівку у оп&
латі праці для більшості громадян, претендує на формування со&
ціальної однорідності суспільства, у дійсності ж породжує глибоку
соціальну нерівність.
224
М.Ф. Юрій. Основи політології
Панування ідеології і політики проявляється не тільки у со&
ціальній сфері, а й в економіці. Тут відмінними рисами тоталітариз&
му є етатизація господарського життя, сильне обмеження, а в ідеалі
повна ліквідація приватної власності, ринкових відносин, конку&
ренції, введення планування і командно&адміністративних методів
управління. Тоталітаризм установлює монополію держави на розпо&
рядження всіма найважливішими життєвими ресурсами і самою лю&
диною.
Названі вище і деякі інші риси більшою чи меншою мірою при&
таманні усім тоталітарним державам. Однак у таких держав є і певні
відмінності, що дозволяє виділити кілька найважливіших різновидів
тоталітаризму: комуністичний тоталітаризм, фашизм, націоналсо
ціалізм. Історично першою і класичною формою тоталітаризму став
комунізм радянського типу, початок якому поклала військово&ко&
муністична система, що сформувалася в загальних рисах у 1918 р. Ко&
муністичний тоталітаризм більшою мірою, ніж інші його різновиди,
виражає головні риси цього ладу, оскільки він передбачає повне зни&
щення приватної власності, а отже й будь&якої автономії особистості,
абсолютну владу держави.
Друга форма тоталітарного ладу — фашизм. Вперше він був ус&
тановлений в Італії у 1922 р. Тут тоталітарні риси були виражені не
повною мірою. Італійський фашизм мав потяг не стільки до ради&
кальної зміни суспільства у відповідності з ідеологічною утопією,
скільки до відродження величі Римської імперії, встановлення твер&
дої державної влади. Фашизм претендує на відновлення або очищен&
ня «народної душі», забезпечення колективної ідентичності на куль&
турній або етнічній основі. В Італії кордони фашистського тоталіта&
ризму у багатьох випадках визначалися позицією найбільш
впливових у державі кіл: короля, аристократії, офіцерського корпу&
су й церкви. Коли кінець режиму став очевидним, ці кола змогли
відсторонити Муссоліні від влади.
Третій різновид тоталітаризму — націонал&соціалізм. Як сус&
пільний лад він виникає у Німеччині у 1933 р. Йому притаманні май&
же всі спільні риси тоталітаризму. Націонал&соціалізм має спорід&
неність з фашизмом, хоча дуже багато запозичує у радянського ко&
мунізму, і, перш за все, — революційні й соціалістичні компоненти,
форми організації тоталітарної партії та держави і навіть звернення
— «товарищ». В той же час місце класу займає нація, місце класової
ненависті — національна і расова. Якщо у комуністичних політич&
них системах агресивність спрямована, перш за все, всередину, про&
ти власних громадян, то в націонал& соціалістичних — назовні, про&
ти інших народів. Головні відмінності основних різновидів тоталіта&
225
Лекція 15. Тоталітаризм і авторитаризм
ризму чітко виражені у їх меті (відповідно: комунізм, відродження
імперії, світове панування арійської раси) і соціальних преференці&
ях (робітничий клас, нащадки римлян, німецька нація).
Будь&які тоталітарні держави можна віднести до трьох основних
різновидів тоталітаризму, хоча всередині кожної з цих груп є суттєві
відмінності, наприклад, відмінності між «м’яким» тоталітаризмом у
Чехословаччині, сталінізмом у СРСР і терористичним режимом Пол&
Пота у Кампучії. Тоталітаризм у його комуністичній формі виявився
найбільш живучим. У середині ХХ ст. цей лад випробувала на собі
приблизно одна третина населення земної кулі. Тоталітарна система
володіє достатньо високою здатністю мобілізації ресурсів і концент&
рації зусиль для досягнення вузькообмеженої мети, наприклад, вій&
ськового будівництва, освоєння космосу. Вона досить ефективна в
періоди війни. Її живучість пояснюється також створенням величез&
ного апарату соціального контролю і примусу, що жорстоко приду&
шує будь&яку опозицію.
В той же час тоталітаризм — історично приречений лад. Це сус&
пільство&самоїд, непридатне до ефективної творчості. Воно — зак&
рите суспільство, не пристосоване до глибокого якісного відновлен&
ня. Його можливості обмежені ідеологічними догмами.
4. Особливості авторитарних політичних
систем
Одним з альтернативних тоталітаризму типів політичної систе&
ми виступає авторитаризм. За своїми характерними рисами він зай&
має проміжне становище між тоталітаризмом і демократією. З тота&
літаризмом його ріднять, перш за все, диктаторський, не обмежений
законами характер влади, з демократією — наявність автономних, не
регульованих державою суспільних сфер, особливо економіки й при&
ватного життя, збереження елементів громадянського суспільства.
В цілому ж авторитарній політичній системі притаманні такі
риси:
1. Носієм влади виступає одна людина або група осіб. Це можуть
бути деспот, монарх, військова хунта. Маса ж населення відчужуєть&
ся від влади.
2. Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. При
цьому влада може правити за допомогою законів, але їх вона прий&
має на свій розсуд.
3. Опора (потенційна або актуальна) на силу. Авторитарний ре&
жим може і не застосовувати масових репресій і навіть користувати&
ся популярністю серед широких верств населення. Однак він володіє
226
М.Ф. Юрій. Основи політології
достатньою силою, щоб у разі необхідності схилити населення до по&
кори, і, як правило, не приховує цього.
4. Монополізація влади й політики, заперечення політичної опо&
зиції, незалежної легальної політичної діяльності. Правда, притаман&
на авторитаризму певна політико&інституціональна одноманітність
— не завжди результат законодавчої заборони й протидії з боку вла&
ди. Нерідко вона пояснюється неготовністю суспільства до створен&
ня політичних організацій, відсутністю у населення таких потреб. При
авторитаризмі можливе тенування обмеженого числа партій, проф&
спілок тощо, але лише за умови їх підконтрольності владі.
5. Відмова від тотального контролю над суспільством. Влада зай&
мається питанням забезпечення в першу чергу власної безпеки, сус&
пільного порядку, оборони й зовнішньої політики, хоча вона може
впливати і на стратегію економічного розвитку, проводити достат&
ньо активну соціальну політику, не порушуючи при цьому механізмів
ринкового регулювання.
6. Рекрутування політичної еліти шляхом кооптації, призначен&
ня зверху, а не конкурентною електоральною боротьбою.
Враховуючи ці ознаки авторитаризму, його можна визначити як
необмежену владу однієї людини або групи осіб, що не допускає по&
літичної опозиції, але зберігає автономію особистості і суспільства в
позаполітичних сферах.
При авторитарній політичній системі забороняються лиш певні,
головним чином політичні, форми діяльності, в останньому ж гро&
мадяни, як правило, вільні, хоча вони не мають жодних інституціо&
нальних гарантій своєї автономії і безпеки. В принципі авторитарна
влада може дозволити собі будь&які дії стосовно громадян.
Авторитарні політичні системи найпоширеніші в історії людства.
Вони надзвичайно багатоликі. Це монархії, демократичні, дикта&
торські режими, військові хунти, популістські системи управління.
Авторитарні правителі можуть добиватися свого визнання населен&
ням не тільки силою, за допомогою масового винищення і заляку&
вання супротивників, але й більш гуманними методами. Протягом
століть вони опирались головним чином на традиційний і харизма&
тичний способи легітимації.
Цілий ряд авторитарних держав практично продемонстрував
свою економічну ефективність і здатність суміщати економічне про&
цвітання з політичною стабільністю, сильну владу з вільною еконо&
мікою. Авторитаризм інколи визначають як спосіб правління з
вільною економікою.
Цікавість до авторитарних форм влади значно зросла наприкінці
80&х — на початку 90&х років у зв’язку з крахом тоталітаризму в ко&
муністичних державах.
227
Лекція 15. Тоталітаризм і авторитаризм
Теми доповідей і рефератів
• Більшовизм як тип політичного режиму.
• Основні причини зміни політичних режимів.
• Особливості сучасного політичного режиму в Україні.
• Порівняльно&політологічний аналіз елітарної та плюралістич&
ної демократій.
• Японська модель переходу від тоталітаризму до демократії.
• Основні причини зміни політичних режимів.
Література
Андерсон Р.Д. Тоталитаризм: концепция или идеология? //Полис.
— 1993. — №3.
Арон Р. Демократия и тоталитаризм. — М.,1993.
Баран В. Теорія тоталітаризму: генеза і сутність //Сучасність. —
1996. — № 8.
Бжезинский З. Перманентная чистка. Политика советского то&
талитаризма //США: экономика, политика, идеология. — 1990. —
№8.
Бутенко А. К. Утвердился ли у нас авторитаризм? //Свободная
мысль. — 1993. — № 8.
Гаджиев К.С. Тоталитаризм как феномен ХХ века //Вопросы
философии. — 1992. — № 2.
Джилас М. Лицо тоталитаризма. — М.,1993.
Игрицкий Ю.И. Концепция тоталитаризма: уроки многолетней
дискуссии на Западе //Вопросы истории. — 1990. — № 6.
Саламатин В.С. Политические режимы: к методологии понятий.
— М.,1995.
Федоров В. Эволюции авторитаризма. — М.,1994.
Якушик В.М. Різновиди політичних режимів //Віче. — 1995. —
№9.
228
ЛЕКЦІЯ 16. ДЕМОКРАТІЯ: ТЕОРІЯ І
РЕАЛЬНІСТЬ
1. Поняття демократії.
2. Особистість, група і народ у різних концепціях демократії.
3. Проблема політичної участі.
4. Переваги і недоліки сучасної плюралістичної демократії.
1. Поняття демократії
На сучасній політичній мові термін «демократія» — один з
найбільш вживаних і багатозначних. Повсякденне вживання цього
слова виходить далеко за межі його першопочаткового, етимологіч#
ного значення. Як відомо, «демократія» переводиться з грецької як
«влада народу».
У ранній період свого існування у Стародавній Греції демокра#
тія розумілась як особлива форма, різновид організації держави, при
якій владою володіє не одна особа (як при монархії) і не група осіб
(це буде аристократія, олігархія), а всі громадяни, які користуються
рівними правами на управління державою. Визначаючи особливості
демократії, видатний діяч Афінської держави Перікл у V ст. до н.е.
писав: «Називається цей лад демократичним, тому що він базується
не на меншості (громадян), а більшості їх. По відношенню до при#
ватних інтересів закони наші надають рівноправ’я усім»
1
.
Дещо осучаснений зміст першого, етимологічного значення тер#
міна «демократія» однопорядковий із змістом таких понять, як «ав#
торитаризм» і «тоталітаризм» і використовується для характеристи#
ки типу держави і політичної системи в цілому. Саме з таких позицій
цей термін розглядатиметься в даній лекції. У другому значенні сло#
_______________
1
Фукідід. Історія.Т.1, кн. ІІ. — М., 1915. — С.120.
229
Лекція 16. Демократія: теорія і реальність
во «демократія» трактується більш широко — як форма устрою будь#
якої організації, заснованої на принципах рівноправ’я її членів, з
періодичною виборністю органів управління і прийняття рішень за
більшістю голосів. У цьому випадку йдеться про партійну, проф#
спілкову, виборчу демократії. У третьому значенні термін “демок#
ратія” розглядається як заснований на певній системі ціннісний ідеал
суспільного устрою і відповідний йому світогляд. До числа консти#
туючих демократичний ідеал цінностей належать свобода, рівність,
повага до прав людини і меншості, народний суверенітет, співучасть
громадян в управлінні тощо.
Демократія як світоглядний ідеал, перетворюючись у мету діяль#
ності людей, дає початок демократії як певному соціальному руху —
четверте значення терміна «демократія». Цей рух виникає під пра#
пором боротьби з абсолютизмом за ліберальні цінності й у ході історії
поступово розширює діапазон своєї мети.
Неоднозначність у тлумаченні поняття “демократія” у багатьох
випадках пов’язана з різними підходами до його розуміння і аналізу.
З давніх часів існують два головних підходи: нормативний і описо#
во#імпіричний, хоча перший з них переважав включно до ХХ ст. Нор#
мативний підхід передбачає конструювання ідеальної моделі демок#
ратії, обґрунтування її переваги порівняно з іншими формами прав#
ління, аналіз шляхів здійснення демократичного ідеалу. Цей підхід
виходить з належного, імперативів політичної свідомості і намагаєть#
ся будувати відповідно до них реальне політичне життя. Другий, опи#
сово#емпіричний підхід абстрагується від ідеалів і апріорних оцінко#
вих суджень, аналізує демократію у тому вигляді, в якому вона існує
в дійсності. Згідно з емпірично виявленими властивостями уточню#
ється, а часом і переглядається поняття демократії і її теорії. На тако#
му підході засновується, до речі, теорія елітарної демократії, яка буде
розглянута нижче. У більшості демократичних концепцій ці два
підходи тісно переплітаються.
Демократія як влада народу або, більш розгорнуто, — «правлін#
ня народу, вибране народом і для народу» (визначення американсь#
кого президента А.Лінкольна) виступає швидше нормативним ідеа#
лом, привабливою утопією, ніж характеристикою реальних демокра#
тичних держав. Це поняття вміщує в собі внутрішню суперечливість.
Суть його полягає в тому, що влада народу в повному розумінні цьо#
го слова означає самоуправління народу, а отже й заперечення пол#
ітичного панування, спеціального апарату примусу та інших атри#
бутів держави, однією з форм якої і є реальна демократія. Іншими
словами, справжнє народовладдя несумісне з існуванням держави й
демократії як її різновиду. Насправді ж демократія ніде й ніколи не
230
М.Ф. Юрій. Основи політології
існувала без держави. Відмирання ж держави або заміна її суспіль#
ним самоуправлінням є утопією, принаймні в перспективі.
Таким чином, в основному демократія як народовладдя являє
собою утопічний ідеал, який все ж має важливе нормативне значен#
ня, оскільки він виступає орієнтиром, метою політичного розвитку
суспільства.
Реальна демократія у кращому випадку — влада більшості над
меншістю, у гіршому — панування добре організованоїменшості над
більшістю, що спирається на економічну й інформаційну влади і яка
здійснюється при формальній згоді більшості громадян.
Різні демократичні держави, сучасні, а також ті, що існували
коли#небудь в історії, суттєво відрізняються. І все ж вони мають ряд
спільних, об’єднуючих рис. Це: 1) визнання народу джерелом влади,
сувереном у державі. Народний суверенітет виражається у тому, що
саме народу належить установча, конституційна влада в державі, що
він вибирає своїх представників і може періодично змінювати їх, а в
ряді країн має також право безпосередньо брати участь у розробці й
прийнятті законів шляхом народних ініціатив та референдумів; 2)
рівноправ’я громадян. Демократія передбачає як мінімум рівність
виборчих прав громадян; 3) підкорення меншості більшості під час
прийняття рішень і їх виконання; 4) виборність головних органів дер#
жави. Будь#які демократичні держави будуються на базі даних фун#
даментальних рис. В той же час сучасні, засновані на цінностях лібе#
ралізму демократії, доповнюють їх принципами прав людини, утвер#
джуючи їх пріоритет над правами держави, вимагаючи поваги прав
меншості.
Обґрунтування різних трактувань демократії, її вплив на сус#
пільство й особистість міститься у різних теоріях демократії. Щоб ро#
зібратись у яскравій палітрі цих теорій, необхідно виробити критерії
їх класифікації. Такі критерії першочергово можуть пов’язуватись з
найважливішою ознакою демократії — визнанням народу верховним
джерелом і контролером влади. Ця головна якість демократії має при#
наймні два головних аспекти: 1) взаємовідносини народу, соціаль#
ної групи і особистості, що дозволяє уточнити, як трактується сам
народ, що конкретно розуміється під суверенітетом народу; 2) участь
народу, мас у формуванні й здійсненні влади (розгляд цього аспекту
дає відповідь на питання «Хто і як приймає рішення, бере участь в
управлінні демократичною державою?»).