Юрій М.Ф. Основи політології
Подождите немного. Документ загружается.
231
Лекція 16. Демократія: теорія і реальність
2. Особистість, група і народ у різних концепціях
демократії
Залежно від того, хто має пріоритет у здійсненні влади — осо#
бистість, соціальна група або народ як цілісна спільнота — всі кон#
цепції демократії можна розділити на три великі групи: 1) індивіду
алістські (ліберальні); 2) плюралістичні (теорії груп) і 3) колек
тивістські (тоталітарні) теорії.
В своїй історично першій, античній формі демократія схилялась
до колективістської моделі. Вона була заснована на спільній зацікав#
леності вільних громадян у збереженні рабовласництва, яке було су#
місним, общинним, а також передбачало ряд соціальних привілеїв.
Для античної демократії було характерним фактичне ототожнення
народу з більшістю населення, а також необмежена влада більшості
над меншістю і беззахисність перед державою. Переконливі прикла#
ди цього — засудження до смерті мислителя того часу Сократа, виг#
нання філософа Анаксагора. Ця демократія схилялась до вироджен#
ня в охлократію — владу натовпу, а потім — у деспотію.
У цілому ж в античній демократії колективістські риси були ви#
ражені менш яскраво, ніж в її наступних теоріях і реальних моделях,
тому що в Стародавній Греції і Римі все#таки зберігалась приватна
власність і пов’язана з нею автономія особистості, а також не отри#
мали розвитку масові комунікації, що створювали можливість тоталь#
ного контролю над населенням.
Колективістські погляди на демократію були присутні і в більш
пізні, порівняно з Античністю, часи. Але детальну теоретичну роз#
робку й концептуальне вираження вони отримали у Руссо, якого не#
рідко називають творцем теорії тоталітарної демократії.
Теорія демократії Руссо виходить з приналежності всієї влади
народу, утвореному шляхом добровільного злиття ізольованих, ато#
мізованих індивідів у єдине ціле. Утворення народу означає повне
відчуження «кожного з членів асоціації з усіма його правами на ко#
ристь всієї общини» (Ж.Руссо). З цього моменту особистість втрачає
свої права. Вони стають їй не потрібні, тому що ціле, держава, по#
дібно до будь#якого іншого організму, турбується про своїх членів, а
громадяни, в свою чергу, зобов’язані думати про благо цілого — дер#
жави.
Організаційний підхід Руссо до держави виключає суперечності,
конфлікти у відносинах між індивідами й державою, знищує ґрунт
для протесту громадян проти влади, появу приватних інтересів. Якщо
ж все#таки приватний інтерес виникає, то він являє собою патоло#
гію і тому придушується.
232
М.Ф. Юрій. Основи політології
Ідеї Руссо (принцип народного суверенітету, прямого голосуван#
ня) знайшли своє вираження у Конституції Франції 1789 р. Тоталі#
тарна спрямованість теорії демократії Руссо отримала подальший
розвиток і практичне завершення в ленінській і сталінській теоріях
демократії, а також у реальних моделях «соціалістичної демократії».
Особливості теорій «соціалістичної демократії» проявляються у по#
вному запереченні приватної власності і, відповідно, будь#якої авто#
номії особистості, в підміні народу робітничим класом, трудящими,
а також в ідеї провідної ролі комуністичної партії. Насправді ж, «со#
ціалістичне народовладдя» з його псевдодемократичними інститута#
ми було лише ширмою для прикриття тоталітарних структур сус#
пільства, зосередження всієї фактичної влади у вищого партійного
керівництва.
Незважаючи на певні відмінності, колективістські теорії демок#
ратії мають ряд спільних рис: заперечення автономії особистості; пер#
винність народу в здійсненні влади, прийнятті рішень, що визнача#
ють поведінку кожного громадянина; гомогенність, однорідність
народу за своїм складом, що знищує ґрунт для конфліктів між інди#
відом і державою; необмеженість, абсолютність влади більшості, яка
ототожнюється з народом, над меншістю, в тому числі й окремою
особистістю.
Теорії колективістської демократії показали свою практичну
недієздатність. Спроби їх здійснення, як правило, призводили до
тоталітаризму, придушення будь#якої індивідуальної свободи, масо#
вого терору.
Ідея автономії особистості та її первинності щодо народу, його
волі є визначальною для другої групи теорій демократії, що виділяєть#
ся з точки зору головних соціальних суб’єктів влади. Як уже відзна#
чалось, цю групу складають індивідуалістичні, ліберальні концепції. На
відміну від колективістських теорій демократії, що не розділяли дер#
жаву, суспільство й особистість, її індивідуалістичні концепції виді#
ляють особистість з суспільства й держави. Вони приділяють першо#
чергову увагу створенню інституціональних та інших гарантій для
індивідуальної свободи, що попереджують будь#яке придушення осо#
бистості владою. Які ж найбільш характерні риси цієї групи теорій?
Для чіткості викладення вони можуть бути виділені в такій по#
слідовності: 1) визнання особистості первинним, у кінцевому резуль#
таті головним джерелом влади, пріоритет прав особистості над пра#
вами держави; 2) переважно неправильне розуміння індивідуальної
свободи, як відсутності обмеження, небажаного втручання; 3) обме#
ження влади більшості над меншістю, забезпечення індивідуальної і
групової автономії і свободи; 4) обмеження компетенції і сфери діяль#
233
Лекція 16. Демократія: теорія і реальність
ності держави переважно охороною суспільного порядку, безпеки
громадян, соціального миру і її невтручання у справи громадянсько#
го суспільства, пріоритет ринкового саморегулювання суспільства
над державним, політичним управлінням; 5) розподіл влад, створен#
ня противаг як умови ефективного контролю громадян над держа#
вою, попередження зловживань владою.
Типове ліберальне розуміння демократії дав американський пре#
зидент Рейган: «Демократія — не стільки спосіб правління, скільки
спосіб відмежувати уряд, що заважав розвитку в людині головних
цінностей, які дають сім’я і віра». Таке трактування демократії не
безперечне і піддається критиці за такими напрямками.
1. Характерна для лібералізму обмеженість у розумінні свободи
(лише як негативної свободи) веде до поглиблення соціальної не#
рівності й зростання соціальних конфліктів, не задовольняє інтере#
си більшості громадян і в кінцевому результаті ставить під сумнів саму
демократичну форму правління. Ліберальне трактування демократії,
стимулюючи й виправдовуючи майнову поляризацію суспільства,
знецінює фундаментальні права й свободи особистості, робить їх
практично важкоздійсненними для інших верств населення.
2. Потреби економічного й соціального розвитку вимагають роз#
ширення державного регулювання, проведення активної інвести#
ційної, податкової та іншої державної політики. Сучасна демокра#
тична держава не може обмежуватись роллю «нічного сторожа» і по#
винна мати право регулювати економічні та соціальні процеси,
зміцнювати соціальну справедливість.
3. Посилений акцент на особистості, її свободі не дозволяє по#
бачити головного суб’єкта реального політичного життя — групу.
Ідею зацікавленої групи як реального творця політики, бороть#
би за владу і її здійснення розвиває і обґрунтовує третя група теорій
демократії — плюралістичні концепції. У питанні про головного пред#
ставника народовладдя вони займають ніби проміжне становище між
індивідуалістичними (особистість) і колективістськими (народ) тео#
ріями демократії. Ця група теорій виходить з того, що ні особистість,
ні народ не є головними рушійними силами політики у демократичній
державі. Саме у групі, а також у міжгрупових відносинах формують#
ся інтереси, ціннісні орієнтації і мотиви політичної діяльності інди#
віда. За допомогою групи особистість отримує можливість по#
літичного вираження і захисту своїх інтересів. Що ж стосується на#
роду, то і він не може виступати головним суб’єктом політики,
оскільки являє собою складне, внутрішньо взаємозаперечне утворен#
ня, що складається з різних, конкуруючих у боротьбі за владу груп.
Призначення демократії полягає у наданні всім громадянам можли#
234
М.Ф. Юрій. Основи політології
вості відкрито виражати свої інтереси, знаходити за допомогою взає#
мних компромісів їх баланс, рівновагу, в попередженні, за допомо#
гою створення багаточисленних незалежних центрів політичного
впливу, соціальних противаг узурпації влади найбільш могутніми сус#
пільними групами й навіть політичною більшістю.
Якщо узагальнити різні теорії плюралістичної демократії, то
можна виділити у них ряд спільних рис. До них відносяться: 1) виз#
нання зацікавленої групи центральним елементом демократичної
політичної системи, що гарантує реалізацію інтересів, прав і свобод
особистості. Сама ж особистість при цьому відтісняється на задній
план, хоча й не заперечується її статус як первинного суб’єкта влади;
2) розгляд суперництва й балансу групових інтересів як соціальної
основи демократичної влади, її динаміки; 3) розвиток ідеї стриму#
вання і противаг, її поширення з інституціональної сфери (лібералізм)
на соціальні відносини; 4) узаконення «розумного егоїзму», особис#
того та групового інтересу як генератора політики; 5) значне розши#
рення сфери діяльності держави, розуміння її як арбітра, що зберігає
рівновагу протилежних інтересів і забезпечує саморегулювання усьо#
го суспільства; 6) ствердження про дифузію, розпорошеність влади і
правлячої еліти у сучасній демократичній державі; 7) трактування
плюралістичних еліт як головного провідника впливу мас на політи#
ку; 8) турбота про формування демократичної культури, яка розгля#
дається як умова цивілізаційного характеру боротьби інтересів і
відносно безболісного вирішення функціональних конфліктів.
З плюралістичними концепціями демократії сумісною є теорія і
практика соціальної держави.
Плюралістичні теорії демократії зберігають майже всі цінності
ліберальної демократії, але дають їм специфічну інтерпретацію і зба#
гачують цілим рядом нових ідей. Результатом плюралістичного ба#
чення демократії є її трактування як форми правління, що забезпе#
чує баланс сил між конфліктуючими економічними, релігійними,
демографічними, регіональними та іншими групами, як посеред#
ницької рівноваги впливу, що викликає монополію однієї з груп на
прийняття рішень і дію влади в інтересах лише однієї верстви.
Плюралістичні теорії демократії знаходять практичне визнання
і застосування в багатьох державах світу. Однак і вони піддаються
критиці. До недоліків цих концепцій, як правило, відносять: 1) ідеа#
лізацію дійсності, перебільшення групової ідентифікації населення,
участі громадян у групах інтересів. У реальному житті лише не більше
однієї третьої громадян представлені у групах інтересів. Тому побу#
дована за плюралістичними рецептами модель демократії не буде
владою більшості; 2) ігнорування або недостатній облік впливу бага#
235
Лекція 16. Демократія: теорія і реальність
точисленних соціальних верств на владу і, перш за все, пріоритетно#
го впливу бізнесу, бюрократії, профспілок, ВПК; 3) тенденційне
трактування держави як нейтрального арбітра. Насправді ж держава
знаходиться, як правило, під впливом капіталу та інших могутніх груп
інтересів; 4) поглиблення суперечності між рівністю і свободою, об#
меження свободи на користь рівності. Це означає порушення основ#
них ліберальних прав особистості, і, перш за все, права на приватну
власність і підприємництво; 5) підготовку сприятливого ґрунту для
тоталітаризму, оскільки широка політизація суспільства, втручання
держави в економічні процеси і сферу розподілу доходів підриває
основи ринкової економіки, звужує рамки громадянського суспіль#
ства, чим сприяє посиленню тоталітарних тенденцій.
Критика плюралістичних концепцій демократії не завжди по#
слідовна. Вона дуже часто ведеться з позицій абстрактного демокра#
тичного ідеалу, який ніде реально не здійснений, а також на основі
прямо протилежних ціннісних орієнтацій або ж з позицій захисту
необмеженої негативної свободи, що відповідають головним чином
інтересам великих власників, або з точки зору стремлінь до суспіль#
ства рівних можливостей, що передбачає державне регулювання на
користь низів. У цілому ж багато плюралістичних ідей, збагачених
іншими демократичними принципами, мають фундаментальне зна#
чення для сучасної демократії, яка в певному розумінні є лібераль#
но#плюралістичною.
3. Проблема політичної участі
У залежності від того, хто — народ чи його представники — без#
посередньо здійснює владні функції, які форми демократії перева#
жають (пряма чи представницька), різні демократичні теорії можна
розділити на дві групи: ідентитарні (плебісцитарні) і репрезентативні
(представницькі) концепції. Перша з них виходить з того, що у де#
мократичній державі воля народу й державна влада мають бути іден#
тичні, тотожні, що сам народ повинен безпосередньо брати участь у
прийнятті найважливіших політичних рішень, здійсненні влади.
Представницькі ж органи необхідно звести до мінімуму й зробити
повністю підконтрольними громадянам.
Переважно ідентитарний характер мала антична демократія, а
також демократія у феодальному Новгороді, громадяни безпосеред#
ньо брали участь у прийнятті найважливіших державних рішень.
В останні десятиліття (приблизно з 60#х років) значне поширен#
ня отримала теорія партиципаційної демократії (демократії участі).
Вона обґрунтовує необхідність участі широких верств населення не
236
М.Ф. Юрій. Основи політології
тільки у виборах своїх представників і навіть не тільки у прийнятті
рішень на референдумах, зборах, але і безпосередньо у політичному
процесі — у підготовці, прийнятті та здійсненні рішеннь, а також у
контролі за їх реалізацією. Така участь необхідна у всіх інеракційних
(взаємодія) сферах і, перш за все, у тих з них, які мають для громадя#
нина особисту значущість: на робочому місці, в навчальних закла#
дах, за місцем проживання тощо. Головною метою партиципації є
всебічна демократизація суспільства, а також соціальна емансипа#
ція і самореалізація особистості.
До радикальних варіантів концепції партиципарної демократії
наближені теорії демократії нових соціальних рухів, наприклад, еко#
логістів, а також заперечуючі будь#який державний примус самовря#
дувальні концепції. Всіх їх об’єднує ідея прямої участі народних мас
в управлінні.
У плебісцитарної демократії є не тільки прибічники, але й про#
тивники. Вони акцентують увагу на її слабких місцях — низькій ефек#
тивності рішень, що приймаються внаслідок недостатньої компе#
тенції і емоційної неврівноваженості широких мас; зниженні інсти#
туціональної відповідальності посадових осіб; підвищенні небезпеки
тоталітаризму або популістського авторитаризму внаслідок схиль#
ності мас до ідеологічних впливів, до зрівнялівки тощо.
На переборення цих дійсних і дещо перебільшених слабкостей
ідентитарної демократії претендують концепції репрезентативної де#
мократії. Вони виходять з розуміння демократії як компетентного і
відповідального перед народом представницького управління. Голов#
ний акцент у цих концепціях ставиться на чіткій реалізації принци#
пу відповідальності на всіх рівнях влади й державного управління, в
той час як принцип співучасті громадян відтісняється на другий план,
хоча в цілому і не відкидається, тому що без визнання народу джере#
лом і вищим контролем влади демократія неможлива уже за своїм
визначенням (народовладдя).
Воля народу не ототожнюється тут з його прямою участю. Вона
виражається як безпосередньо на виборах, так і делегується депута#
там і представницьким органам влади, які в межах наданих їм по#
вноважень самостійно формують і передбачають народну волю (якщо
вона взагалі існує), а часом діють всупереч їй під свою відпові#
дальність. Відношення між народом і його представниками будуються
на основі контролю ( переважно електорального), довір’я, консти#
туційного обмеження компетенцій органів влади і посадових осіб і їх
повної незалежності у межах закону.
До репрезентативних елітарних теорій демократії прилучається
корпоративізм. Він розглядає демократію як переважно узгоджуюче,
неконкурентне правління керівників великих виробничих органі#
237
Лекція 16. Демократія: теорія і реальність
зацій (корпорацій) найманих працівників і підприємців, а також
партій при арбітражній ролі держави. При цьому корпорації в обмін
на деякі самообмеження отримують право представляти всіх робіт#
ників тієї чи іншої галузі. Корпоративісти, на відміну від «класич#
них» елітистів, заперечують конкуренцію еліт, ставлячи на її місце
узгоджуючі, консенсусні методи прийняття рішень.
Корпоративізм знайшов досить широке практичне застосування
у регулюванні соціальних відносин — питань оплати й охорони праці,
тривалості робочого часу, соціального забезпечення тощо. Однак він
не може поширюватися на весь державний устрій, оскільки обмежує
права індивіда на користь великих організацій, бюрократії.
Розглянуті вище і деякі інші концепції репрезентативної демок#
ратії мають свої «плюси» і «мінуси». Серед головних переваг цієї фор#
ми демократії, як правило, відзначають її здатність гарантувати
вільний суспільний лад і високу ефективність у виконанні суспіль#
них завдань.
Що стосується «мінусів», то противники цієї форми демократії
акцентують увагу на таких слабкостях: 1) фактичне відсторонення
народу від влади у проміжку між виборами і тим самим відхід від суті
демократії як народовладдя; 2) наростання у державі авторитарних
тенденцій внаслідок поступового відтіснення законодавців виконав#
чої влади; 3) слабка легітимація влади внаслідок майже повного відчу#
ження від неї громадян тощо.
Як видно з аналізу основних концепцій демократії, всі вони ма#
ють певні недоліки. Як же використовуються різні теоретичні моделі
в існуючих у наші дні демократичних державах? Що являє собою су#
часна демократія і наскільки вона прийнятна для різних країн і на#
родів?
4. Переваги і недоліки сучасної плюралістичної
демократії
Досвід багатьох демократичних держав світу свідчить, що нега#
тивні сторони репрезентативної демократії можна у багатьох випад#
ках нейтралізувати, не відмовляючись при цьому від її головних пе#
реваг і передусім ефективності управління. Реально існуюча демок#
ратія в індустріально розвинутих країнах намагається більшою чи
меншою мірою сумістити ідеї самоуправління і партиципації — на
місцевому рівні, на виробництві, а також у масштабах усього сус#
пільства. В цілому ж це репрезентативна демократія, що базується
на ліберальних цінностях і принципі плюралізму. Реально вона існує
у формі парламентаризму — системі правління, заснованій на роз#
238
М.Ф. Юрій. Основи політології
поділі влад і верховенстві влади парламенту, делегованої йому наро#
дом. Парламентаризм може включати різні види представництва:
територіальне, партійне, корпоративне і етнічне.
У світовій політичній думці існують ціннісні і раціональноутилі
тарні обґрунтування демократії. Перші з них розглядають демокра#
тію як цінність саму по собі, як реальне втілення у державному уст#
рої найважливіших загальнолюдських цінностей: свободи, рівності,
соціальної справедливості, народовладдя тощо. Однак такі стверд#
ження далеко не беззаперечні, оскільки реальна представницька де#
мократія досить далека від ідеалів. До того ж самі демократичні
цінності багато в чому релятивні, часто тлумачаться по#різному і по#
діляються масами не у всі історичні епохи і далеко не всіма людьми.
Взяти, наприклад, таку вищу демократичну цінність, як свобода.
Вона і сьогодні сприймається багатьма як досить важка ноша, пов’я#
зана з ризиком, відповідальністю, психологічним дискомфортом та
іншими незручностями. Від неї відмовляються, надаючи перевагу
спокою, порядку й матеріальному благополуччю. Не тільки в минулі
епохи, але й у наш час дуже багато людей, якщо не більшість насе#
лення Землі, не роздумуючи поміняють особисту свободу на безпеку
і сочевичну юшку. Це також повною мірою стосується й інших де#
мократичних цінностей: рівності, справедливості тощо.
Друга, раціонально#утилітарна група аргументів на користь де#
мократії абстрагується від ціннісного підходу і трактує її як найбільш
раціональну, корисну для суспільства і громадян форму організації.
Демократичне правління збільшує сприйняття суспільством нових
ідей, підвищує вірогідність знаходження оптимальних рішень. Де#
мократія разом із конкурентними ринковими структурами робить
суспільство відкритим для будь#яких ідей і варіантів розвитку.
Досить детальне раціонально#утилітарне обґрунтування демок#
ратії є у системній теорії (Н.Луманн, К.Дойч). Системні версії де#
мократії виправдовують її існування не гуманними міркуваннями,
а найкращими можливостями збереження і розвитку системи, її
адаптації до соціального середовища, що безперервно змінюється.
Цьому служить цілий ряд демократичних принципів. Так, стиму#
льований демократією плюралізм забезпечує різноманітність сус#
пільних явищ, багатство духовних і соціальних альтернатив, роз#
ширює діапазон політичного вибору. Демократична співучасть доз#
воляє представити різні погляди і позиції під час прийняття
політичних рішень тощо.
Системні інтерпретації демократії піддаються критиці за їх гу#
маністичну індиферентність, повне відчуження від моральних імпе#
ративів і загальнолюдських цінностей. Справді, з точки зору систем#
239
Лекція 16. Демократія: теорія і реальність
ного підходу з однаковим успіхом можна виправдати будь#які фор#
ми організації і заходи, що сприяють самозбереженню системи.
Сучасний суспільно#економічний прогрес у багатьох випадках
стимулює розвиток демократії, живить демократичний менталітет і
демократичні ціннісні орієнтації громадян, вимагає соціальної еман#
сипації особистості, поваги її гідності, фундаментальних прав і сво#
бод тощо. У цьому розумінні тим народам, які готові до індивідуаль#
ної свободи й відповідальності, демократія справді створює найкращі
можливості для індивідуального й суспільного розвитку тощо.
Теми доповідей і рефератів
• Демократія: політичний ідеал і політична практика.
• Етапи переходу до демократії в країнах Південної, Централь#
ної та Східної Європи.
• Демократія в західній політичній думці ХІХ – ХХ ст.
• Загроза демократичному розвиткові на межі століть.
Література
Аг А. “Порівняльна революція” і перехід до демократії у Цент#
ральній та Південній Європі //Політологічні читання. – 1992. — №3.
Даль Р. Введение в экономическую демократию. Введение в аме#
риканскую политику. – М., 1991.
Загладин Н. В. Тоталитаризм и демократия: конфликт века //
Кентавр. – 1992 . — №5 – 10.
Кельман М. Десять засад демократії //Право України. – 1996. —
№8.
Ковлер А. И. Исторические формы демократии. – М., 1990.
Колесников С. Человеческие измерения демократии //Свободная
мысль. — 1991. — №16.
Лобер В. Демократия: от зарождения идеи до современности. —
М.,1991.
Невичерпність демократії. Видатні діячі минулого і сучасності
про вільне демократичне суспільство і права людини. — К.,1994.
Остром В. Демократия и самоуправление //Государство и пра#
во. — 1994. — №4.
Паренти М. Демократия для немногих. — М.,1990.
Салмин А.М. Современная демократия. — М.,1992.
Токвиль А. О демократии в Америки. — М.,1994.
Трипольський В.О. Тернисті шляхи демократії: спроба політоло#
240
М.Ф. Юрій. Основи політології
гічного аналізу //Український історичний журнал. — 1994. — №6.
Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. Московские
лекции и интервью. — М.,1995.
Четвернин В.А. Демократическое конституционное государство:
введение в теорию. — М.,1993.
Что такое демократия? Парламентаризм и правительственная
система определения и ограничения //Полис. — 1992. — №3.
Шапиро И. Демократия и гражданское общество //Полис. — 1992.
— №4.
Шумпетер Й. Капіталізм, соціалізм і демократія. — К.,1995.