Юрій М.Ф. Основи політології

Подождите немного. Документ загружается.

191

ЛЕКЦІЯ 13. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

І ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ

1. Сутність і зміст політичної культури.

2. Поняття і основні риси політичної соціалізації.

1. Сутність і зміст політичної культури

Поняття політичної культури розкривають додаткові, більш

складні риси і зв’язки суб’єктивної сторони політичного життя, ніж

категорії політичної свідомості, психології тощо. Термін «політична

культура» вперше вжито німецьким філософом%просвітником У.Гер%

дером ще в XVIII ст. Пізніше, особливо наприкінці ХІХ – на початку

ХХ ст. цей термін активно використовувався в політичних дослід%

женнях різними науковими школами, в тому числі й марксизмом.

Правда, в тоталітарних режимах можливість дослідження політико%

культурних основ державного й суспільного розвитку була практич%

но виключена. Політична культура однозначно зводилась до сукуп%

ності офіційних норм і широко пропагованих поодиноких прикладів

лояльного ставлення до влади. Тому саме в західній політології, де в

50—60%х роках ХХ століття і виник відповідний теоретичний напря%

мок, склався багатий спектр уявлень про соціокультурний зміст пол%

ітичних процесів. Безпосередньою теоретичною передумовою кон%

цептуальної розробки цієї проблеми були дослідження політичних

систем, головну конституючу ознаку яких вчені бачили у наявності

ціннісно обумовлених зв’язків між владою і суспільством. Інакше

кажучи, політичні цінності розглядались як визначальний та «інтег%

раційно%стабілізуючий» фактор політичної системи. Виникнення

теорії політичної культури являло собою своєрідну спробу перебо%

рення формальних, інституалізованих методів вивчення політики,

192

М.Ф. Юрій. Основи політології

намагання з’єднати офіційну й реальну політичні системи, пов’язати

процес прийняття управлінських рішень і політичну поведінку грома%

дян.

Уперше в сучасній політології категорія політичної культури з’я%

вилась у роботі американського теоретика Х.Файєра «Системи прав%

ління великих європейських держав» (1956 р.). Спробу концептуалі%

зації цього явища зробив також американський вчений Г.Алмонд у

статті «Порівняльні політичні системи», яка вийшла в США в тому

самому році. У даній статті уже були проаналізовані взаємозв’язки

політичної культури з політичною системою, сформульовані головні

поняття, охарактеризовані структурні елементи. Крім названих тео%

ретиків важливий внесок у розробку теорії політичної культури зро%

били С.Верба, Л.Пай, М.Дюверже, У.Розенбаум, Р.Роуз та інші. Спо%

чатку акцент у політологічних дослідженнях робився на зіставленні

політичних культур різних режимів і держав. Пізніше, завдяки

міждисциплінарному вивченню політичної культури в сферах ант%

ропології, соціології, філософії і психології, застосування норматив%

них і історичних, структуралістських і психологічних методів дослід%

ження, перемогло вивчення більш тонких і різнобічних зв’язків і ас%

пектів політичної культури, яка розкриває особливий ракурс і зміст

політичного життя. Так, на відміну від політичної свідомості, яка

відображає всю сукупність духовних утворень політики, політична

культура пов’язана тільки з найбільш стійкими, внутрішньо значу%

щими для людини поглядами. Серед цих поглядів центральне зна%

чення мають такі судження людини, які виражають її індивідуально

особистісне ставлення до явищ політики і влади. Наявність такого

роду особисто%змістових відношень конституює людину як політич%

ного суб’єкта, який усвідомив свій громадянський обов’язок і з’єднав

внутрішньо значущі для нього ідеї (свободи, справедливості, рівності

тощо) з розумінням реальних засобів їх здійснення у конкретній по%

літичній системі. Очевидно, що одне і те саме явище, осмислене че%

рез різні ціннісні відносини, може радикальним чином змінити своє

значення і роль у політичному житті. Наприклад, шанобливе або зне%

важливе ставлення до державного прапора не тільки виражає проти%

лежний статус політичних символів, але і є змістом прямо протилеж%

них політичних культур. Тому й диференціація ціннісних відносин

людини (наприклад, до влади, держави, партій) характеризує важ%

ливу структуру політичної культури.

Але культурний статус ідей відображає не тільки стійкість

ціннісних відносин. Для культури ціннісні погляди важливі не стільки

самі по собі, скільки як «працюючі», тобто втілені в життя уявлення.

Власне культурний підхід до політичних явищ і демонструє, як мета і

193

Лекція 13. Політична культура і політична соціалізація

принципи, норми й установки класу (нації, держави) «розчиняються» у

політичних якостях людини, «помирають» у звичних для нього актах

мисленнєвої і практичної активності, у реальних зв’язках з державою і

владою. Інакше кажучи, специфіка політичної культури пов’язана саме

з втіленням світоглядних орієнтацій у типових для людини вчинках.

Політична культура не тільки наділяє змістом усі ідеальні уявлення і

намагання людини, але й виконує функцію реалізації в її вчинках значу%

щої для неї мети. Таким чином, політична культура відображає потрійну

здатність суб’єкта політики, а саме: виділяти у відносинах і явищах вла%

ди внутрішньо значущий для себе зміст, підпорядковуватись меті й зав%

данням, що випливають з нього, а також уміння діяти у відповідності з

завданнями і логікою зміни об’єкта своїх практичних устремлінь.

Таким чином, політична культура являє собою втілений на практиці

кодекс поведінки людини, або ж стиль її діяльності як суб’єкта політич%

ної влади, які обумовлені ціннісними уявленнями даної людини про пол%

ітичні явища. У цьому розумінні політична культура демонструє, на%

скільки людиною засвоєні загальнозначущі зразки політичної діяльності,

наскільки їй вдалося підняти суб’єктивність до культурних норм мис%

леннєвої і практичної діяльності, що визнається у суспільстві.

Особливу увагу політична культура акцентує на ступені засвоєння

людиною політичного досвіду, що є у суспільстві, традицій, реалізація

яких забезпечує спадкоємність політичного життя. У цьому випадку пол%

ітична культура ніби втілює єдність теперішнього, минулого й майбут%

нього, у суперечність між ними, яка може бути вирішене лише за раху%

нок творчих здібностей людини, її уміння критично переосмислювати

суспільне й особисте, шукати виходи з нетипових ситуацій, проектувати

майбутнє. В силу цього головною умовою відтворення, а, відповідно, і

трансляції культурних цінностей є людська індивідуальність. Тому будь%

яке обмеження прав і можливостей особистості у самостійній переробці

суспільного багатства, ціннісного засвоєння суспільного досвіду примен%

шує роль традицій і в політичній поведінці індивіда, і в політичному житті

суспільства. Врахувавши сказане, можна зрозуміти, що внутрішнім дже%

релом політичної культури є по%людському важкий і навіть алогічний

пошук особистістю громадянських позицій і орієнтирів, поступове

відфільтровування поглядів і суджень, що несуть їй зміст і розуміння

політики, ступеневе апробування і закріплення тих чи інших форм

політичної участі в управлінні державою. Тому в процесі становлен%

ня політичної культури закономірні й навіть природні багаточисленні

суперечності між переконаннями і вчинками громадянина, його ідеала%

ми й конкретними установками політичної поведінки. Причому людина

виробляє не тільки різнобічні методи політичного мислення і поведін%

ки, що відображають її приналежність до соціальної (національної) гру%

194

М.Ф. Юрій. Основи політології

пи, а й набуває якостей, що пов’язані з виконуваними нею у політиці

ролями.

В даному контексті слід ще зазначити, що, як відзначають деякі

західні дослідники, людина здатна орієнтуватися як на соціальні або

національні цінності й традиції, так і на біологічні фактори, які став%

лять жорсткі фактори його політичним орієнтирам як суб’єкта влади

(наприклад, расистські або фашистські теорії). Тому необхідно роз%

різняти закриті, замкнуті, зорієнтовані тільки на локальні зразки й

норми види політичної культури і її відкриті інокультурному досвіду

і спілкуванню різновиди. Така градація політичної культури буде по%

казувати, наскільки людина володіє тими чи іншими ідеями і навич%

ками, що сприяють виконанню нею певного кола функцій у тих чи

інших політичних системах.

Як закриті, так і відкриті види політичної культури формуються

на основі багатолокального засвоєння людиною найрізноманітнішої

інформації.

Політична культура являє собою багаторівневе явище, і в струк%

турі її ціннісних відношень доцільно виділяти загальнокультурні орі%

єнтації, ставлення до влади і ставлення до специфічних політичних

явищ.

Значення загальнокультурних орієнтацій для політичної куль%

тури визначається тим, наскільки вибір політичних позицій людини

залежить від відчутих нею переваг до індивідуальних або ж колек%

тивних цінностей, а також від того, керується вона нормами західної

чи східної цивілізацій, відчуває переважаючий вплив світської чи

релігійної свідомості, чи має нахил до насилля, визнає чи заперечує

ідеологічні установки.

Даний пласт соціокультурних орієнтацій, спільнородове джере%

ло культурної активності людини, найбільш інерційний порівняно з

іншими рівнями і елементами політичної культури.

Другий рівень політичної культури характеризує ставлення лю%

дей до влади як до публічного центру панування і примусу. Будь%яка

людина, що вступає у політичне життя, неминуче формує свою оцінку

здатностей і меж влади у виданні законів, суді і примусі до виконан%

ня норм, а на цій основі і ставлення до своїх громадянських прав і

обов’язків. У цьому розумінні можна навіть сказати, що культура вла%

ди (культура громадянства) складає концептуалізуюче ядро політич%

ної культури. Інакше кажучи, для будь%якої включеної в політичне

життя людини її внутрішня переконаність у справедливості безмежної

влади держави над особистістю або ж, навпаки, — в безумовному пріо%

ритеті прав особистості в порівнянні з державою, як правило, є значно

глибшою і значнішою, ніж її партійні й політико%правові пристрасті.

195

Лекція 13. Політична культура і політична соціалізація

І, нарешті, третій рівень політичної культури розкриває зміст

ціннісних відношень людини до різних політичних явищ: від держа%

ви і міждержавних зв’язків включно до ставлення до самої себе як

суб’єкта політичної влади. Враховуючи складний і багатогранний

характер формування ціннісних орієнтацій на кожному з названих

рівнів, можна відзначити явище внутрішньої багатогранності по%

літичної культури. На різних рівнях вона здатна одночасно вміщува%

ти в собі передові й архаїчні, традиціоналістські й модерністські, пат%

ріархальні й авангардні елементи. Тому, функціонуючи в рамках тієї

чи іншої соціально%політичної системи, політична культура може на%

копичувати і вміщувати в собі елементи прямо протилежного напрям%

ку.

Що стосується окремої людини, то такі властивості політичної

культури дозволяють їй дотримуватися своїх позицій навіть у неадек%

ватних політичних умовах. У цілому ж політична культура як само%

стійний фактор політичного життя здатна «добудовувати» політичні

позиції тієї чи іншої верстви (нації, класу) до стану, що відповідає їх

місцю у системі влади, або ж, навпаки, руйнувати й деформувати

владні механізми.

Все вищенаведене говорить про високу самостійність і навіть

певну незалежність політичної культури від суспільних умов, що скла%

лися, про її здатність до автономного впливу на організацію і

здійснення влади.

Незважаючи на свою високу відносну самостійність і цілісність,

політична культура під впливом суспільних умов, і масово пошире%

них норм і зразків поведінки громадян, виробляє внутрішні риси і

властивості, що мають як загальне, так і типово групове значення для

окремих країн, верств, націй, регіонів та інших суб’єктів політично%

го життя. У західній політології найбільш відомою є класифікація

політичної культури, що запропонована Г.Алмондом та С.Вербой у

книзі «Громадянська культура» (1963 р.). Аналізуючи і зіставляючи

основні компоненти й форми функціонування політичних систем

Англії, Італії, ФРН, США і Мексики, вони виділили три «чистих»

типи політичної культури, а саме: патріархальний, для якого харак%

терна відсутність інтересу громадян до політичного життя; піддансь

кий, де присутня сильна орієнтація на політичні інститути, що по%

єднується з низькою індивідуальною активністю громадян; а також

активістський, який свідчить про зацікавленість громадян у політичній

участі й виявленні активності. Автори даного дослідження підкреслюва%

ли, що на практиці ці три типи політичної культури активно взаємоді%

ють, утворюючи змішані форми з переважанням тих чи інших компо%

нентів. Причому, наймасовішою і, одночасно, найоптимальнішою (з точ%

196

М.Ф. Юрій. Основи політології

ки зору забезпечення політичної стабільності режиму), на їх думку, є куль%

тура «громадянськості», де переважають підданські установки й відповідні

їм форми участі в політиці.

Крім загальнозначущих, універсальних типів політичної куль%

тури — а наявність патріархальних, підданських і активістських форм

підтверджує еволюція по суті всіх політичних систем — складаються

і існують також такі її утворення, які характерні лише для окремих

соціальних, етнічних, конфесіональних, регіональних та інших

суб’єктів політики і які відрізняються специфічними поглядами й

перевагами людей на явища влади, ставленням до правлячих еліт,

зразком участі в управлінні, контролі й організації політичного жит%

тя. Утворення, що характеризують процес ускладнення і індивідуа%

лізації політичного життя, називаються субкультурами.

В основі субкультур можуть лежати як більш%менш значні варі%

ації одних і тих самих базисних орієнтацій, так і відмінні від них якісні

громадянські цінності. Таким чином, субкультури можуть відрізня%

тися одна від одної як принциповими, так і менш значними перифе%

рійними рисами й відтінками. Прикладами субкультур, що форму%

ються на певних відмінностях у політичних орієнтаціях і діях грома%

дян, могли б бути стилі політичного мислення і поведінки жителів

Західної України, Лівобережної і Південно%Східної України.

Прикладами досить відмінних між собою субкультур можна було

б назвати норми й цінності політичної активності більшості жителів

Прибалтики й Середньоазіатських держав або стилі політичної по%

ведінки громадян США та України. Так, для США базовими цінно%

стями, характерними для їх політичної культури, можна назвати інди%

відуалізм, слабку ідеологізованість громадянських позицій, нахил до

змагання і терпимості до людей, відданість легітимним формам по%

літичної поведінки, яскраво виражений символізм, критичність і ви%

могливість до правлячих структур.

На противагу цим політико%культурним цінностям, що викрис%

талізувалися за довгу історію американської демократії, в Україні, яка

останні сім десятиліть жила швидше ритуальним, ніж реальним по%

літичним життям, склались абсолютно інші цінності й зразки масо%

вої політичної поведінки. Причому, найбільш серйозними деформа%

ціями страждають загальнокультурні й загальногромадянські

цінності і орієнтири українського населення.

На відміну від держав, які на десятиліття і століття раніше відчули

«цивілізаційний вплив капіталу» (К.Маркс), жителям України, яка пе%

ребувала спочатку у складі Російської імперії, а потім СРСР, нав’язана

була колективістська, а в роки тоталітарного правління — квазіколекти%

вістська мораль, яка втілювала примат сім’ї, общини, стану, держави пе%

197

Лекція 13. Політична культура і політична соціалізація

ред індивідуальними цілями й інтересами особистості. Людина, таким

чином, з ранніх років відчувала не просто залежність, але й безумовну

підпорядкованість свого «Я» груповим і загальноколективним інтересам.

Орієнтація ж на власні інтереси, пошук життєвих цілей за межами своєї

общини однозначно піддавалися засудженню і остракізму. У ХХ ст. ці

традиції були підкріплені жорстоким тотальним контролем держави, що

виключав будь%яку ідеологічну несанкціоновану активність громадяни%

на. Тому сьогодні лише в окремих верствах і стратах суспільства ці ко%

лективістські ціннісні стереотипи піддані деформації і зруйнуванню. У

більшості ж випадків люди з великими труднощами сприймають засно%

вані на неприродніх для них цінностях поняття ринку, політичної і еко%

номічної свободи, конкуренції, моральної автономії та інші ідеї лібераль%

ної демократії як позитивні політичні завдання.

Слабко розвинута індивідуальність, низький статус особистих пре%

тензій на владу й політичну участь, мабуть, є однією з найсерйозніших

культурних втрат, понесених і кожним українцем зокрема, і суспільством

в цілому. Залишені без індивідуально виношених підпор громадянські й

політичні уявлення більшості людей знаходять виняткову схильність до

конформізму, ту легковірність і рухливість, яка штовхає їх до постійної

переоцінки політичних принципів, образів Батьківщини та інших по%

нять, що утворюють першоматерію політичних переконань. Більшість

громадян сповідує підданське відношення і перманентну лояльність

навіть не стільки до держави, скільки до будь%якого центру реальної вла%

ди, наприклад, сильного лідера, СБУ, засобів масової інформації тощо. І

тільки в окремих колах міського населення, середовищі підприємців та

інтелігенції відбулася необхідна демократичному суспільству ціннісна

переорієнтація. Зрозуміло, що саме ця вузька частина населення по суті

і є тією соціальною ланкою, яка створює соціокультурну підтримку де%

мократичним перетворенням. На противагу їм люди із загальноколек%

тивними домінантами поведінки зорієнтовані швидше на механічне, ніж

на культурно усвідомлене приєднання до мети реформ, тяжіючи при цьо%

му до форм політичної участі, позбавлених індивідуальної відповідаль%

ності за свої вчинки. А це відповідно зміцнює патерналістські риси у

діяльності держави, перешкоджає розширенню прав і свобод особистості.

Взаємодія і взаємозбагачення субкультур, їх ціннісний діалог

здійснюється через культурні мови. Мова культури — це сукупність спе%

цифічно організованих (систематизованих) термінів, символів, стерео%

типів та інших візуально фіксованих елементів, яким притаманне змісто%

ве значення як у спеціалізованій, так і в буденній свідомості і які служать

для забезпечення реалізації функцій суб’єктів політичних відносин. Мова

культури існує не тільки у словесній формі, але й у вигляді політичних

текстів (програм, гасел тощо), а також різних матеріалізованих утворень

198

М.Ф. Юрій. Основи політології

(архітектурі політичних установ, символіці, стилі проведення передви%

борних кампаній).

У боротьбі з відживаючими політичними цінностями в міру де%

мократизації суспільства і становлення особистості як справжнього

громадянина своєї Батьківщини будуть відбуватися і відповідні зміни

у змісті політичної культури.

2. Поняття і основні риси політичної соціалізації

На всіх фазах і сходинках свого розвитку політична культура сус%

пільства виконує одну з найважливіших функцій — політичну соціа%

лізацію особистості. Інакше кажучи, входження людини в політику,

її підготовка і включення у механізм влади здійснюється в міру і в

процесі засвоєння нею пануючих культурних орієнтирів і норм,

цінностей і зразків політичної поведінки. В свою чергу, політична

соціалізація нових поколінь, що включаються у політичне життя, за%

безпечує продовження політичного розвитку суспільства і, як пра%

вило, дозволяє досягати того мінімального консенсусу між держа%

вою і громадянином, який гарантує стабільність режиму правління.

Складний і багатогранний процес засвоєння особистістю змісту

політичної культури у наш час не дає можливості достовірно і по%

вністю висвітлити всі сторони й аспекти політичної соціалізації. Існу%

ють досить різні інтерпретації цього явища у політичній теорії.

Більшість учених сходяться на тому, що політична соціалізація по%

в’язана з засвоєнням особистістю соціального й політичного досві%

ду, накопиченого суспільством і сконцентрованого в культурних тра%

диціях, в групових і загальноколективних цінностях, нормах статус%

ної і рольової політичної поведінки. Найважливішими функціями

політичної соціалізації є досягнення особистістю уміння орієнтува%

тись у політичному просторі й виконувати там спеціалізовані функції

з управління справами суспільства і держави.

Тривалий час при вивченні політичної соціалізації акцент робив%

ся на засвоєнні людиною спеціальної інформації як головної умови

її орієнтації у відношеннях влади, а також на формуванні адаптації

до політичного режиму як найбільш важливого з виконуваних нею зав%

дань. З часом розуміння політичної соціалізації ускладнилось. У наш час

більше уваги стали приділяти якостям, що характеризують зворотний

зв’язок особистості з політичною системою, тобто її здатності до само%

стійної переробки отримуваної інформації, творчого використання дос%

віду в індивідуальній поведінці тощо. Таким чином, для політичної соц%

іалізації важливим стало не тільки що і як засвоюється індивідом, але і

яким чином інтеріорно значущі ідеї реалізуються в його поведінці. Для

199

Лекція 13. Політична культура і політична соціалізація

політичної соціалізованості індивіда важливо знати, як він веде себе на

виборах, діє під час прийняття рішень, здійснює функції політичного

лідера тощо.

У кінцевому підсумку політична соціалізація являє собою двоє%

диний процес: з одного боку, вона фіксує перехід вимог політичної

системи у внутрішню структуру особистості у формі певних норм,

цінносте тощо, а з іншого % демонструє, як особистість вибірково зас%

воює ці традиції і погляди, закріплюючи їх у тих чи інших формах

політичної поведінки й у впливі на владу. Тому вплив суспільства на

політичні якості особистості, а також контроль політичної системи

над ходом політичної соціалізації обмежується внутрішніми переко%

наннями та віруваннями людини.

Звичайно, у кожному конкретному суспільстві існують свої спе%

цифічні канали й механізми політичної соціалізації, що забезпечу%

ють формальне й неформальне, відкрите й приховане передавання

традицій і залучення до домінуючої політичної культури. Разом з тим,

можна говорити і про універсальні соціальні та політичні інститути,

що включені в політичну соціалізацію членів суспільства. Прикла%

дами таких загальнозначущих інститутів політичної соціалізації мо%

жуть бути сім’я, система освіти, засобів масової інформації, державні

та партійні організації (а також релігійні) і окремі політичні події.

У різних країнах роль, значення і спрямованість дії даних інсти%

тутів політичної соціалізації неоднакові. До речі, в Україні початко%

ва стадія становлення багатопартійної системи практично виключає

партійні асоціації, що займаються передачею політичного досвіду і

навчанням навичкам політичних дій більшості населення країни.

Пам’ятаючи про потестарний характер соціальних поглядів більшості

громадян, мабуть, є підстави для сумніву і щодо ефективності по%

літичного впливу такого інституту, як сім’я. В той же час підвищена

конфліктність нинішнього політичного процесу дає підстави відзна%

чити вирішальну роль у політичній соціалізації населення різних по%

літичних подій, конкретних соціальних акцій, що відбиваються на

суспільному становищі націй, класів, верств.

Різні суспільні події, що мають для людини особисте значення

(наприклад, безробіття, репресії влади, загальне невдоволення жит%

тям тощо) можуть мати як позитивні, так і негативні наслідки для сприй%

няття людиною тих чи інших цінностей, а також форм її стосунків з вла%

дою. Враховуючи ж неоднозначний характер впливу соціальних і пол%

ітичних явищ на уявлення і ціннісні орієнтації, можна відзначити, що

політична соціалізація є процесом одночасного знаходження і втрати тих

чи інших оцінок, суджень, а в кінцевому підсумку й реальних якостей

особистості як політичного суб’єкта.

Оскільки знаходження і втрата політичних якостей людиною не

200

М.Ф. Юрій. Основи політології

обмежена у часі й просторі, то політична соціалізація являє собою безу%

мовний і постійний процес. Для визначення ж якісно відмінних її фаз і

етапів прийнято виділяти первинну і вторинну політичну соціалізацію,

різниця між якими обумовлена дією трьох змінних: віком людини, наяв%

ністю у неї того чи іншого суб’єктивного досвіду й здатності до само%

стійних форм мислення і поведінки у сфері політики.

Первинна політична соціалізація характеризує початкове (як

правило, з трьох%п’яти років) сприйняття людиною політичних ка%

тегорій, яке поступово формує у неї вибірково%індивідуальне став%

лення до явищ політичного життя. Американські вчені Істон і Деніс

розрізняють чотири найважливіші аспекти цієї стадії політичної со%

ціалізації. Перш за все, на їхню думку, це сфера безпосереднього

сприйняття політичного життя, інформацію про яке дитина бере,

спостерігаючи за батьками, їх оцінка, реакції і почуття. На цій ос%

нові у неї здійснюється персоналізація політики, у ході якої ті чи інші

фігури, що стосуються сфери влади, стають для неї образами контакту

з політичною системою. Такими фігурами можуть стати президент

країни або поліцейський, яких дитина часто бачить на екрані теле%

візора або біля свого будинку. На підставі оцінки їх поведінки дити%

на ніби бере участь у «політичній грі» і в результаті поступово зас%

воює ту чи іншу схему поведінки стосовно до влади. Тут політика вже

може сприйматися як форма боротьби за панування або як спосіб

досягнення законної мети. Таким чином, навчаючись любити або не%

навидіти різні політичні образи, дитина ідеалізує політику. Згодом, в

міру ускладнення політичної картини і переходу до надособового ба%

чення політики дитиною, первинна політизація постає як інституа

лізація її особливостей і якостей.

Вторинний етап політичної соціалізації наступає тоді, коли фор%

ми і способи засвоєння людиною політичної інформації, а також ово%

лодіння спеціалізованими ролями у сфері влади здійснюються нею

здебільшого незалежно від тиску групової свідомості або політичної

ситуації. Оскільки ступінь такої незалежності може бути різним, а

самостійність відносною, то й у вторинній соціалізації можна виді%

лити різні фази, що характеризують, наприклад, етап активної реа%

лізації позиції особистості або ж період, під час якого коригуються уяв%

лення з тих чи інших питань.

Вторинна політична соціалізація характеризує здатність люди%

ни до самостійного вироблення різного роду цінностей, установок і

норм, а в загальному — і до створення нової індивідуальної політич%

ної культури (субкультури).

У наш час на основі соціокультурних і психологічних досліджень

у політичній науці виділені найбільш суттєві типи й моделі політич%