Юрій М.Ф. Основи політології
Подождите немного. Документ загружается.
151
Лекція 9. Держава як політичний інститут
Література
Косарев А.И. Происхождение и сущность государства. — М.,1969.
Кривенко Л. Суверенітет народу //Віче. — 1992. — №2.
Мамут Л. Государство: полюсы представлений //Общественные
науки и современность. — 1996. — №3.
Михальченко М. Час визначитися, яку державу будуємо //Віче.
— 1993. — №3.
Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. —
К.,1993.
Романюк А. Монархія //Українські варіанти. — 1996. — №2.
Рутер С. Держава як основний елемент політичної системи (ме
тодологічні аспекти) //Розбудова держави. — 1993. — №7.
Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. — К.,1996.
Тимошенко В.І. Правова держава. — К.,1994.
Тарасов Е.И. Государство как институт политической системы //
Социальнополитический журнал. — 1994. — №2.
Удовиченко В. Соціальна держава: пошук оптимально прийнят
ної моделі соціальноекономічного розвитку //Соціологія: теорія,
методи, маркетинг. — 1999. — №1.
Якушик В.М. Государство переходного типа (вопросы теории).
— К.,1991.
Якушик В.М. Різноманітність форм правління //Філософська та
соціологічна думка. — 1990. — №10.
152
ЛЕКЦІЯ 10. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ І ПАРТІЙНІ
СИСТЕМИ
1. Визначення партії.
2. Походження і формування партій.
3. Типологія партій і партійних систем.
1. Визначення партії
Багатомірність і складність такого політичного феномену як
партія пояснюють існування різних її визначень.
Етимологічно поняття «партія» означає частину, сторону ціло$
го, елемент політичної реальності. Так, Арістотель говорить про партії
долини, гори тощо, маючи при цьому на увазі не партії в сучасному
розумінні, ранні політичні союзи.
Ліберальне розуміння партії (Б.Констан) трактує її як ідеологіч$
не об’єднання. На відміну від нього традиційне визначення партій
пов’язується з виборчим процесом, висуванням кандидатів, передви$
борною боротьбою, прагненням заволодіти законодавчою й виконав$
чою владами. Це надзвичайно поширене визначення досить вразли$
ве для критики. Партії можуть існувати й за відсутності виборів, мо$
жуть і не брати участі у виборах, частіше через державні заборони або
обмеженість.
Марксисти підійшли до визначення поняття “партія” з класо$
вих позицій. Партією вони вважали її найбільш свідому й організо$
вану частину класу, що захищає його інтереси. В строгій відповід$
ності з ленінським проектом партії, викладеним у праці “Що роби$
ти?”, їй була надана справді містична функція деміурга, що вів за
собою не тільки клас, частиною і представником якого вона є, але й
усе суспільство й навіть все людство. Партія наділялась точним знан$
153
Лекція 10. Політичні партії і партійні системи
ням майбутнього, шляхів і способів його досягнення, здатністю поз$
бавити людство від експлуатації, злиденності, нерівності й ворож$
нечі, привести його до щастя. Виконати таку месіанську функцію
могла тільки партія нового типу, яка не мала аналогів у історії.
Д.Лопаломбара й М.Вейнер у книзі “Політичні партії і політич$
ний розвиток” дають визначення партії, що дозволяє відрізнити її
від інших політичних інститутів. Довгочасність дії партій виокрем$
лює їх від клієнтел, різних угруповань, що зникають разом з їх зас$
новниками. Повномасштабність відрізняє партії, що мають цент$
ральні, а, особливо, місцеві організації, від парламентських груп.
Партії намагаються оволодіти владою, тоді як групи тиску намага$
ються впливати на неї, залишаючись за її межами. Пошук народної
підтримки, особливо через вибори, відрізняє партії від клубів, що не
беруть участі у виборах і парламентському житті. Партії претендують
на вираження загальних інтересів мас, тоді як групи тиску захища$
ють інтереси окремих груп. Та взагалі, межі між партіями й іншими
політичними організаціями умовні й часто нівелюються, наприклад,
клуби або групи тиску можуть трансформуватися в партії.
Особливе визначення партії – юридичне, що має як правове, так
і політичне значення. Воно регламентує політичний статус і функції
партій, можливості, якими володіють порівняно з іншими політич$
ними інститутами (урядом, парламентом тощо). Конкретне оформ$
лення це визначення партії має в конституціях, спеціальному пар$
тійному законодавстві. Юридичне визначення партії має в собі як за$
гальні, так і достатньо конкретні ознаки. Серед них найбільш
характерними є обов’язкова участь у виборах, постійний характер
діяльності, ступінь політичної участі, рівень організованості, число
членів і навіть назва. Виходячи з цього визначення, не вважаються
партіями непостійні й нерегулярно діючі організації типу союзів ви$
борців, які працюють лише в передвиборний період. Найважливі$
шою державною процедурою, що надає партії офіційне визнання і
державний захист, є реєстрація, проходження якої дає партії право
на участь у виборах, на податкові пільги, державне фінансування
тощо.
Функціонально поняття “партія” визначається, виходячи з ас$
пектів її діяльності й функцій, які вона виконує.
Найважливішою соціальною функцією партій, що виражає відно$
шення партії до різних соціальних верств і груп, є представництво.
Його сутність полягає у вираженні соціальних інтересів, трансфор$
мації соціальних вимог у політичні рішення. Г.Алмонд називав цю
функцію агрегуванням інтересів, що є специфічним для партій і
відрізняє їх від груп тиску. Соціальна функція партії полягає і в за$
154
М.Ф. Юрій. Основи політології
безпеченні соціальної інтеграції. Партія намагається включити різні
групи в політичну систему, пом’якшити, примирити полярні інтере$
си, надати соціально$політичним конфліктам помірні форми. Забез$
печується це налагодженням соціальних і політичних комунікацій
між різними верствами населення, між соціальними групами й дер$
жавними інститутами, погодженням позицій, знаходженням комп$
ромісів. Не дуже поширеною в західній політології і типовою для
марксистської традиції є думка про те, що ефективність виконання
цієї функції оберненопропорційна до кількості діючих партій. У край$
ньому вираженні ця ідея має форму судження – добитися національ$
ної, всезагальної інтеграції під силу тільки єдиній партії, що, безу$
мовно, веде до авторитарного режиму. Крім цього, партії виконують
функцію політичної соціалізації. Кожна партія намагається розши$
рити число своїх членів і прихильників, забезпечити наступність соц$
іальної бази партії, втягнути нових людей у партійну діяльність.
Ідеологічна функція партії проявляється в розробці партійної іде$
ології і партійної пропаганди. Розробка теоретичних концепцій, пар$
тійних програм і резолюцій, лозунгів часто здійснюється “розумови$
ми трестами”, спеціальними ідеологічними установами – науковими
центрами та інститутами партії. З цією метою проводяться досліджен$
ня, що вивчають інтереси й нахили різних верств населення та зондаж
електорату. Сучасні партійні ідеологи найчастіше поєднують ідео$
логічні декларації з добре відпрацьованими напрямками політики.
Велике значення має здатність партії до ідеологічного поновлення,
адаптування до соціальних, політичних та ідейних умов, що змінили$
ся. Партія не тільки розробляє, а й поширює свою ідеологію та пар$
тійну інформацію, пропагує свої цінності й традиції, контролює ідео$
логічні суперечки, формує теми для ідейно$політичних дискусій.
Є партії, для яких ідеологічний момент має принципове значен$
ня. Для інших, як, наприклад, республіканська та демократична партії
США, значення ідеології невелике. Але навіть у них є деякі ідеологічні
цінності, які так чи інакше проявляються в партійній діяльності.
Головна політична функція партії – оволодіти державною вла$
дою, яка, в свою чергу, породжує функцію політичного рекрутуван
ня, що виражається в підборі, фільтрації і висуненні кадрів для самої
партії, для формування політичної еліти, підготовки до політичної
діяльності, збагачення політичного досвіду. Партії – це школа, час$
тіше університет політичної освіти, де на практичних справах виро$
щують політиків. У здійсненні цієї функції партії є по суті монопо$
лістами, що в ряді країн закріплено юридично, наприклад, в Італії і
скандинавських країнах. Така практика приводить до сформовуван$
ня партією кандидатів, ніяк не пов’язаних з виборчим округом.
155
Лекція 10. Політичні партії і партійні системи
Партії виконують і електоральну функцію. Вони організовують
виборчу кампанію, визначають її хід, створюють ідеологічний фон,
готують виборчі бюлетені, видають і підраховують їх.
Для партій авангардного типу, що існували в комуністичних сус$
пільствах і продовжують існувати в традиційних, провідною функ$
цією є не електоральна, як для партій парламентського типу, а уп
равлінська. Партія в цьому випадку є генератором соціальних і по$
літичних змін, силою, що веде за собою все суспільство, державною
партією. В країнах, що розвиваються, традиційні електоральні й пар$
ламентські функції партії доповнюються адміністративними, судо$
вими тощо, а сама вона виступає як інструмент мобілізації.
Існують і інші класифікаційні функції політичних партій. У відпо$
відності з класичним підходом партії виконують принаймні три
функції: формування суспільної думки, відбір кандидатів і забезпечен
ня умов діяльності депутатів. Перша функція сприяє виясненню
програми кандидатів і на цій основі – свідомому й вільному політич$
ному вибору. Л. Епштейн називає цю функцію структуруючою. Відбір
кандидатів може проводитись у закритому порядку на засіданнях
партійних лідерів, що може вести до формування партій олігархій.
Інші способи відбору кандидатів пов’язані з їх висуненням на пар$
тійних засадах, на первинних виборах (у США), коли кандидатів ви$
суває не партійна верхівка, а виборці, рядові члени партії. Умови
діяльності депутатів забезпечуються партіями через формування по$
стійних контактів з виборцями, через парламентські групи, які фор$
муються на партійній основі.
Ф. Дж. Сореф класифікує функції партій на електоральні, конт$
ролю й орієнтації політичних органів, визначення та вирішення по$
літичних позицій. Р. Мертон виділяє явні й латентні функції партій.
До латентних він відносить надання різних видів допомоги (юридич$
ної, соціальної тощо), створення каналів соціальної мобільності для
знедолених, формування зв’язку між суспільними та особистими
справами, між приватним бізнесом та урядом.
Таким чином, можна виділити ряд ознак, що відрізняють партію
від інших політичних інститутів. Найважливішою з них є доб$
ровільність об’єднання, що не характерно для держави, яка будує
відносини з громадянами на принципах значно більшої обов’язковості
й примусовості. На відміну від держави, партія менше претендує на
вираження волі всього народу. Вона відрізняється від держави мен$
шою організованістю, яка, до речі, значно вища, ніж у політичних со$
юзів і рухів. Від останніх політичні партії відрізняються прагненням
оволодіти державною владою, посередницькою взаємодією з нею. На
відміну від рухів партії характеризуються більшою ідейною спільністю,
156
М.Ф. Юрій. Основи політології
яка поряд з організаційним фактором має більш інтегруюче значення.
Партії відрізняються також наявністю власної назви, певного “ярли$
ка”, які досить неоднозначно свідчать про ідеологічну орієнтацію
партії. Інтегративний характер партій виражається в тому, що вони
несуть на собі відбиток історії суспільства, його соціального облашту$
вання, традицій, державності й політичної культури.
У структурному відношенні партії являють собою систему, в яку
входять ядро (партійні активісти, партійні лідери), рядові члени партії
і прихильники. Організаційно партія поділяється на партійний апа$
рат, партійну масу, способи зв’язку апарату й мас, партії і політич$
ного середовища, партії і суспільства. Досить часто в партійну систе$
му входять створювані партією молодіжні, жіночі, інколи військові
організації, які є засобом проведення партійної політики серед відпо$
відних груп населення.
2. Походження і формування партій
Попередниками сучасних партій були протопартії – перехідна
форма між власне партіями й рухами. Так, у середньовічній Італії ХІІ
– ХV ст. між собою ворогували гвельфи (прибічники світської влади
папи) та гіббеліни (прибічники сильної королівської влади). Особ$
ливий імпульс розвиткові партій дали буржуазні революції. В Англії
між собою боролись “кавалери” (прибічники короля) і “круглого$
лові” (захисники інтересів буржуазії і нового дворянства), у Франції
під час революцій ХVІІІ ст. – праві, ліві та центр, у США ХVІІІ ст. –
федералісти й республіканці. Організаційно перші партії оформились
у ході парламентської боротьби, що й визначило їх переважну орієн$
тацію на парламентські форми діяльності, на виборчу боротьбу. Як
загальнонаціональні політичні структури вони склались у ХІХ ст.
Національні комітети республіканців і демократів у США виникли в
1856 — 1858 рр. Конституційно ж партії оформились ще пізніше – в
середині ХХ ст.
Становлення політичних партій було зумовлене рядом соціаль$
них і політичних обставин. Введення загального виборчого права
відкрило доступ до політики широким масам. Спочатку цей доступ
обмежувався майновим цензом, що визначало провідну політичну
роль економічної еліти. Пом’якшення, а потім і зняття виборчих
цензів, причому зовсім недавно, призвели до втягування в політику
нових соціальних верств (робітників, молоді, жінок тощо), що сфор$
мувало соціальну базу політичних союзів і партій.
Важливим фактором, що вплинув на виникнення і розвиток
партій, була зміна відносин між державою і суспільством. Обмежен$
157
Лекція 10. Політичні партії і партійні системи
ня державного втручання в суспільне життя, утвердження ряду по$
літичних свобод (слова, зборів, союзів), що безпосередньо впливали
на утворення партій, розвиток представницької демократії створю$
вало умови, необхідні для цивілізованого партійного життя.
Перехід від феодального суспільства до буржуазного також став
каталізатором процесу розвитку партій. Почала формуватися більш
складна й диференційована соціальна структура. Поява нових класів
– буржуазії і пролетаріату, які почали боротись за державну владу, —
покликала до життя буржуазні й робітничі партії. При цьому соціаль$
на й політична ситуація, що народила партії, в кожному регіоні
(США, Європі, Україні, Азії тощо) мала свою специфіку.
США одразу ж формувались як буржуазна держава. Політичні
та ідейні суперечності тут проявлялись як з питань внутрішніх — сто$
совно способу облаштування і міри централізації американської дер$
жави , так і зовнішніх — республіканці орієнтувались на Францію,
федералісти – на Англію. Між ними з самого початку не було непо$
розумінь щодо найбільш ідейного глобально$політичного питання
про вибір шляху розвитку. Різниця була лише в орієнтації на певну
форму капіталізму: республіканці – на фермерський капіталізм з опо$
рою перш за все на фермерів, федералісти – на торгово$промисло$
вий і фінансовий капіталізм.
Інакше складалась ситуація в Європі, де суперечки про шляхи
розвитку мали більш гострий характер. Тут феодальний устрій еко$
номіки, феодальні традиції і феодальні правлячі еліти протистояли
новим пробуржуазним і буржуазним силам. Тому поляризація соці$
ального й політичного життя тут була сильніша, ніж в Америці. Звідси
й більша значущість ідеологічного фактора не тільки при виникненні,
а й у сучасному існуванні європейських політичних партій.
Особливий характер мали партії, що виникли в країнах Азії,
Африки, Латинської Америки в ХХ ст. Тут вони виростали із націо$
нально$визвольного руху на хвилі загальнонаціональної боротьби
проти іноземного колоніального диктату. Традиційний тип політич$
ної культури визначив інший тип і інше обличчя партій. Вони
відрізняються тісним зв’язком з локальними структурами влади –
общинними, племінними, релігійними. Це виражається в тому, що
традиційні лідери і навіть цілі традиційні структури (наприклад, ради
старійшин) входять у партійні структури зі збереженням своїх
функцій. У мусульманських країнах Африки (Судан, Мавританія
тощо) політичні партії формувались на основі мусульманських ор$
денів$тарікатів і спирались на них.
Сучасний період становлення багатопартійності в Україні бага$
то в чому подібний до періоду виникнення партій в Європі кінця ХІХ
158
М.Ф. Юрій. Основи політології
– початку ХХ ст. І там, і тут — криза економічної та почасти й по$
літичної системи, всього суспільства, послаблення державного дик$
тату, становлення більш вільного демократичного устрою. І тоді, і
нині ідеологічні розмежування та суперечки про вибір шляхів роз$
витку, в яких протиставляються різні альтернативи: раніше – фео$
далізм – капіталізм — соціалізм, тепер – соціалізм – капіталізм.
Процес утворення партій у нашій країні по суті здійснюється тими
шляхами, про які говорив М. Дюверже в книзі “Політичні партії”. Пер$
ший – електорально$парламентський – пов’язаний з об’єднанням
парламентських груп і комітетів при підтримці кандидатів, що вини$
кали на місцях. Другий шлях характерний для масових партій, які ви$
ступали наступниками непартійних структур – профспілок, що були
основою лейбористської партії Великобританії, філософських това$
риств, різних соціальних угруповань (селянських, релігійних, промис$
лових, фінансових тощо). До цього можна додати ще один шлях – на
основі унітарного процесу ( в результаті об’єднання інших партій ви$
никла французька соціалістична партія) або шляхом розколу.
Становлення багатопартійності в нашій країні багато в чому
відштовхується від утворень гурткового, клубного типу, організова$
них представниками еліти – духовної, економічної тощо. Багато
партій виникло в результаті діяльності лідерів, які організували партії
“під себе”, намагаючись зайняти своє місце в новій політичній ситу$
ації. Такі партії створюються у відриві від соціальної бази. Пошука$
ми цієї бази, яка б дозволила перебороти розрив політичної та соц$
іальної матерії, і зайняті багато з партій, що виникли.
Рідше зустрічається інший шлях формування партій – “знизу”,
коли партії народжуються як наслідок, як політичне оформлення сти$
хійного соціального руху. Мова йде про Народний Рух України.
3. Типологія партій і партійних систем
Класична й досить поширена типологія партій (кадрові, масові)
розроблена М. Дюверже. Кадрові партії виникли в процесі еволюції з
середини ХІХ ст. з електоральних комітетів і парламентських груп.
Вони відрізняються малочисельністю, аморфним, вільним членством
і спираються, перш за все, на професійних політиків, фінансову елі$
ту, яка здатна забезпечити партії матеріальну підтримку. Ці партії
орієнтовані на електоральні функції. В них домінують парламентарії.
Внаслідок елітного характеру вони найчастіше мають правий ухил і
представлені ліберальними й консервативними партіями. Прикла$
дом кадрових партій, як правило, є республіканська й демократична
партії США.
159
Лекція 10. Політичні партії і партійні системи
Масові партії характеризуються багаточисельністю. Вони виник$
ли пізніше кадрових у зв’язку з поширенням загального виборчого
права, відрізняються значною кількістю членів (десятки, сотні ти$
сяч), ідеологічною орієнтацією та переважанням ідеологічної і ви$
ховної форм діяльності, наявності тісного зв’язку між членами й до$
сить жорсткою організацією.
Ця, по суті базова, типологія партій, що відображає історичну логі$
ку їх розвитку, була доповнена Ж. Блонделем, який поділив масові партії
на представницькі західного типу, комуністичні й популістські. Демок$
ратичні партії характеризуються більшою терпимістю до інших партій,
плюралістичним підходом до партійної конкуренції. На відміну від них
тоталітарні партії намагаються підкорити інші політичні інститути, в
тому числі й державні органи. Партії цього типу прагнуть монополізу$
вати становище в партійній системі, для чого прибирають зі свого шля$
ху інші партії. З соціальної точки зору вони намагаються об’єднати всіх
невдоволених, направити всі види соціального протесту в одне русло,
орієнтовані на підпорядкування всіх соціальних груп і верств. Для них
характерна жорстка регламентація членства, сувора дисципліна,
відсутність фракцій і непорозумінь, велике значення має ідеологічний
фактор, обов’язкова вимога згоди з ідеологією та партійною програмою.
Авторитарні партії діють, як правило, в країнах, що розвивають$
ся, і виникають з модернізаторських або національних рухів, що про$
тистоять колоніальному правлінню. За повну лояльність до режиму
вони користуються відповідною його підтримкою, використовують,
як правило, силові методи, що обмежують політичні свободи й пред$
ставництво соціальних інтересів.
Політичні партії у східних і європейських суспільствах суттєво
відрізняються між собою. Для західного виборця партія значуща пе$
редусім своєю ідеологією та програмою, які в узагальненому вигляді
показують шляхи й методи вирішення суспільних проблем. У східно$
му суспільстві партія – це перш за все певна група, сформована на$
вколо впливової особи, об’єднана відданістю їй – кліка, клієнтелла
тощо. Персоналізація цих партій виражається навіть в їхній назві. Аб$
ревіатури індійських, таіландських тощо партій включають букви з
ініціалів лідерів, які їх очолюють. Вождистський характер цих партій
виражається і в переважанні особистої влади партійного лідера. Ко$
лективні органи партійного керівництва (з’їзди, конференції) прак$
тично не впливають на партійні рішення.
Демократичні партії поділяються на прагматичні, доктринальні,
партії інтересів. Прагматичні партії опираються переважною мірою
на програму або лідера, меншою – на ідеологію та принципи.
Провідні партії США, Великобританії, Канади належать до цього
160
М.Ф. Юрій. Основи політології
типу. Доктринальні партії у своїй діяльності виходять з певної ідео$
логії: соціалістичної, релігійної або націоналістичної. Річард Роуз і
Дерек Урвін розділили партії за релігійністю$антирелігійністю, на$
ціональною однорідністю або змішаністю, за соціальною основою.
Відповідно виділені християнськодемократичні партії Західної Євро$
пи й антиклерикальні (Республіканська й Соціалістична партії Італії).
Суттєвий критерій типологізації партій пов’язаний з їхнім
ідеологічним підґрунтям. У зв’язку з цим вони розміщуються за шка$
лою політичного спектра справа наліво. Лівими в світовій політології
вважають тих, хто виступає за зміни, за соціалізацію виробництва,
захищає інтереси трудящих; правими – прихильників сильної дер$
жави, яка захищає приватну власність тощо.
На полюсах цього спектра інколи розміщують радикалів – кон
серваторів — лібералів. Різниця між консерваторами й лібералами виз$
начається її орієнтацією на порядок (постійність) або прогрес (зміни).
Радикали на відміну від лібералів і консерваторів схильні до викори$
стання незаконних, насильницьких засобів.
Залежно від участі в здійсненні влади партії поділяються на прав
лячі й опозиційні. Правлячі партії відрізняються великим консерва$
тизмом, опозиційні – великим динамізмом, орієнтацією на зміни й
реформи. Опозиційні партії в свою чергу можна розділити на легальні,
дозволені й зареєстровані державою, діючі в межах закону; напівле
гальні, що незареєстровані, але й не заборонені; нелегальні, які забо$
ронені державою і часто діють в умовах конспірації та підпілля. Се$
ред останніх – революційні або радикально$націоналістичні партії,
які поставили собі за мету зміну існуючого ладу.
Опозиційні партії мають особливий політичний менталітет,
особливий спосіб політичних дій, що визначаються головним зав$
данням – завоювання влади. Політична діяльність зосереджується
головним чином на політичній сфері, а економіці, культурі тощо при$
діляється значно менше уваги.
Правляча партія досить істотно відрізняється від опозиційної. У
неї різко зростає питома вага й значення парламентської діяльності.
Змінюється ієрархія пріоритетів завдань, що вирішуються, більш
значними стають завдання економічні, управлінські.
Партія в своєму функціонуванні, взаємодії з середовищем утво$
рює партійну систему.
Партійна система — це сукупність партій (правлячих та опози$
ційних), які тісно пов’язані між собою і з державою й беруть участь у
здійсненні влади. Від неї, як важливої складової політичної системи,
безпосередньо залежить стабільність і ефективність останньої, зок$
рема тривалість існування уряду в даному складі. Така залежність