Юрій М.Ф. Основи політології
Подождите немного. Документ загружается.
141
Лекція 9. Держава як політичний інститут
Форма державного устрою. За формами державного устрою розрі
зняються: 1) унітарні (єдині) держави, в яких існують лише єдині для
всієї країни вищі органи державної влади, що здійснюють державний
суверенітет; 2) федеративні (союзні) держави, в яких здійснення дер
жавного суверенітету розподілено між вищими органами державної
влади для всієї країни (федеральні органи) і вищими органами влади
держав, що входять до федерації. Від федерації, яка є союзною держа
вою, потрібно відрізняти конфедерацію — союз держав, утворених для
певних цілей (військових, дипломатичних, економічних тощо).
До форм державного устрою належить і питання про органи дер
жавної влади на місцях і їх взаємовідносини з центральними органа
ми влади. В цьому плані виділяють систему бюрократичного центра
лізму і принцип демократичного централізму.
Сучасним західним державам характерні значні відмінності по
літичних устроїв. Необхідно пам’ятати, що розвинуті капіталістичні
країни лише частка капіталістичного світу. У зв’язку з цим суттєво
відрізняються форми реалізації влади — одна ситуація в державах ста
більного панування буржуазії, при відсутності внутрішньої загрози
(США, Швеція, Швейцарія), інша — в суспільствах з гострою кла
совою боротьбою, з феодальними пережитками при перманентних
прикордонних суперечках (Африка). Тому серед багатьох недостат
ньо політично стабільних капіталістичних країн переважають неде
мократичні форми (відсутність парламенту або його потьомкінський
характер, значна перевага виконавчих органів).
Буржуазні демократії як форма високорозвинутих держав зміцни
лися економічно. Виступають вони в різних іпостасях. Наприклад, США
— як федеративна форма (52 штати) і президентська, при сильних по
зиціях президента, який є шефом уряду, головою держави, керує адмі
ністрацією і військом. Відносини між владою виконавчою (президент)
і законодавчою (Сенат і Конгрес) мінімальні в силу трьох влад. Італія —
унітарна парламентська держава. Виконавча влада (уряд) повинна от
римувати підтримку своєї лінії в парламенті. Німеччина характеризуєть
ся як федерація, де надзвичайно сильні позиції голови уряду — канцле
ра. Великобританія вирізняється з ряду монархічних форм проведення
влади, як наприклад, у Швеції, Данії, Голландії, Бельгії, Норвегії,
Іспанії, коли король на практиці виконує лише репрезентаційну функ
цію. Для Великобританії притаманні сильні позиції виконавчих органів
(кабінету міністрів), висока стабільність державного апарату, який не
змінюється у випадку зміни партій при владі. Характерним дотриман
ня традиційних інститутів (палата лордів, старі звичаї, які інколи пере
кривають правові рішення)
1
.
_______________
1
Особливості форми правління, політичного режиму в нашій країні. Див.: Ку
рашвили Б.П. Страна на распутье. — М.,1990.
142
М.Ф. Юрій. Основи політології
Функції держави. Прояви активності держави називаються її фун
кціями. Марксистська література подає найпростішу класифікацію
функцій держави, яка передбачає їх поділ на внутрішні і зовнішні. Їх
сутність полягає в збереженні підстав класового панування як всере
дині країни, так і зовні.
Можна виділити такі внутрішні функції: господарська, культур
на (виховання), освітня, наукова, спортивна; соціальна. Соціальна
функція передбачає забезпечення державою порядку, безпеки, со
ціальні програми інвалідам, допомога молодим; забезпечення поряд
ку. Має два аспекти: 1) включає гарантування елементарного поряд
ку (боротьба проти злочинності, утримання в’язниць і апарату при
мусу); 2) охорона суспільного устрою від дестабілізації. Є.Вятр
виділяє в історичній перспективі функцію сприяння становленню
нації
1
. Ці функції змінюються, відіграючи в різні періоди неоднако
во важливу роль. Зовнішня функція висувається на перший план при
військовій загрозі. Значення організаційногосподарської і культур
новиховної залежить від ступеня втручання держави в ці галузі.
Держава, безумовно, порізному виконує поряд із загальними
функціями і функції класового панування. Дана подвійна сутність дер
жави засновується на розподілі її функцій на класові й загальні, а не
на взаємопроникненні класових і загальносоціальних аспектів дер
жави в рамках кожної її функції. Необхідно також зазначити, що існу
ють і інші класифікації функцій держави. Критерієм класифікації
перестає в них бути сфера реалізації цілей (внутрішні та зовнішні,
виділені на основі інтересів), а постає виділення натуральної реалі
зації цілей. Окремі виділені цілі реалізуються у внутрішньому й зов
нішньому укладі (наприклад, цілі адаптації, охорони, нововведень).
Це має суттєве значення з погляду на тенденції зростання міжнарод
ної взаємозалежності.
Основи побудови сучасних держав. У сучасних державах існує
п’ять елементів організаційної структури апарату держави: 1) пред
ставницькі органи; 2) державна адміністрація; 3) судові органи; 4)
органи прокуратури; 5) органи державного контролю.
Донедавна існували дві альтернативні доктрини організації дер
жавного апарату. Перша має довгу історію і використовується
більшістю розвинутих західних держав — розподіл влади на законо
давчу, виконавчу і судову, друга — єдність влади, була притаманна в
теорії і практиці країнам Східної Європи.
У XVIII ст. Монтеск’є обгрунтував необхідність поділу влади між
парламентом (законодавча влада), монархом (виконавча влада) і су
дом. Вони повинні самі себе взаємно контролювати, стримувати, щоб
_______________
1
Вятр Ежи. Социология политических отношений. — М.,1979.
143
Лекція 9. Держава як політичний інститут
жодна із влад не могла стати домінуючою над іншими. Найвище ста
новище відповідно до чинного законодавства має займати в
суспільстві законодавча влада. Ці класичні положення і тепер є домі
нуючими. Перехід до практичної реалізації цієї доктрини відбувається
і в нашій країні.
Державний апарат існує і функціонує спільно з іншими політич
ними організаціями, які в сукупності складають політичну організа
цію суспільства. В контексті теми головна увага повинна приділя
тись тим елементам політичної організації, що діють через державні
інститути — парламент, уряд, місцева адміністрація. До них належать
і політичні партії, і лоббістські групи.
Метою політичних партій і груп тиску є здійснення впливу на
поточні справи, коли основним інструментом впливу є участь у діяль
ності держави. Партії намагаються оволодіти державним апаратом,
лоббістські групи обмежуються здійсненням впливу під час прийнят
тя рішення апаратом держави на різних етапах і в різних структурах.
Держава і громадянське суспільство. Нормальне функціонуван
ня цивілізованої, демократичної країни передбачає чітке розмежу
вання функцій держави і «громадянського суспільства». Для нашої
країни, де держава довгий час втручалась у всі сфери життя суспіль
ства, перехід до нових політичних відносин, нового політичного мис
лення, створення умов для існування громадянського суспільства
набуває великого значення.
Зміст поняття «громадянське суспільство» включає всю су
купність неполітичних відносин у суспільстві, тобто економічні (ри
нок, економічна свобода окремих громадян та інших суб’єктів рин
ку), духовноморальні, релігійні, національні та інші відносини. Гро
мадянське суспільство — це сфера спонтанного самовияву вільних
індивідів і добровільно сформованих асоціацій та організацій громадян,
яка забезпечена необхідними законами від прямого втручання і довіль
ної регламентації діяльності цих громадян органами державної влади.
Коротко кажучи, відносини між громадянами та їх асоціаціями ре
гулюються чинним законодавством, нормами моралі, традиціями й
т.ін. Держава ж виконує притаманні їй і чітко окреслені законом
функції, не втручаючись у приватне життя громадян, спрямовуючи
свої зусилля на гармонізацію відносин у суспільстві, створюючи
найбільш сприятливі умови для невпинного прогресу всіх сторін
життя суспільства
1
.
_______________
1
Детальніше див.: 50/50. Рябов С.Г. Человек нового мышления. — М.,1989. — С.446453.
144
М.Ф. Юрій. Основи політології
3. Правова держава
У сучасній політології поняття правової держави трактується в
широкому розумінні, як тип держави, й у вузькому — як форма дер
жави. Суттєвою ознакою понятійної конструкції широкого розумін
ня є те, що державна діяльність відповідає ідеї, відповідно до якої
людина репрезентує себе як громадянина лише настільки, наскільки
це необхідно їй для досягнення своїх цілей. Державна діяльність об
межується тим, що доповнює самостійну діяльність індивідів і сус
пільних сил. Щодо вузького розуміння правової держави, то виділя
ють такі елементи постійних конструкцій: гаранти забезпечення вста
новлення законом свобод індивідів, їх основних прав; законодавчу
компетенцію парламенту репрезентувати державі можливість втру
чання в сферу власності й свободи; ретельно відпрацьоване законо
давче регулювання найважливіших адміністративних сфер (згідно з
О.Майєром «правова держава — це держава з добре налагодженим і
відрегульованим правом»); відповідальність держави й чиновників,
що винні в нехтуванні встановленими законом цілями; судовий кон
троль над діями адміністрації.
У сучасній теорії правової держави поєднані концепції держави
й конституції, традиції яких ідуть ще з античності. Антична філосо
фія держави і права найповніше висвітлена в ідеях, що стосуються
проблем політичної етики, цілей держави й політичного устрою, що
покликаний не допускати переродження держави (Платон, Арісто
тель, Полібій, Ціцерон). Суттєвий внесок політичної думки періоду
Середньовіччя в розуміння проблем правової держави належить вчен
ню схоластів про функції держави й політичну етику «князівських
зерцал». Важливо згадати про існування деяких середньовічних кон
цепцій стосунків між володарями і підвладними. Ці концепції знай
шли своє відображення в положеннях про мандат на опіку, які ми
знаходимо в теоріях державного договору.
Починаючи з Нового часу, політична теорія правової держави
була суттєво доповнена й поглиблена завдяки безпосередньому звер
ненню до ідей прав людини. Під впливом французької політичної
філософії ідея правової держави здобула відносну понятійну про
зорість і була відповідно систематизована (передусім у творчості
Ш.Л.Монтеск’є, який продовжив думки Дж.Локка), а також виник
ла сучасна форма ідеї правової держави у вигляді конституціоналіз
му.
Найвищим критерієм оцінки правової держави є примат права.
Цей критерій оцінки державної діяльності стверджує довгоіснуючу і
досить стабільну закутість держави в нею ж встановлене право, при
145
Лекція 9. Держава як політичний інститут
мушує державу керуватися критеріями об’єктивності і неупередже
ності. Цим самим виключається випадкове і досить часто елітарно
вибіркове підкорення людини праву.
З цього приводу І.Кант пише, що в «чистій», істинній республіці
закон править сам і не залежить ні від якої б то не було окремої осо
би, першим і невід’ємним правовим атрибутом кожного громадяни
на стає право не підкорятися іншому закону, окрім того, на який він
сам погодився.
Дані критерії дійсні для всіх сфер, на які поширюється компе
тенція держави. В рамках правової держави потреби в самостверд
женні, інтереси влади, миру й безпеки можуть служити легітимацією
лише тією мірою, в якій вони через сприйняття діалектики влади і
права визнані правовими цінностями в рамках ідеї правової держа
ви. З початку Нового часу важливим конкретизуючим критерієм стає
принцип орієнтації цільової раціональності на людину. «Устрій
людського життя, — пише у своїй праці «Витоки історії і її мета» К.Яс
перс, — значно багатший за всеохоплюючі законодавства людства».
Тобто, наступним критерієм, який окреслює сутність правової дер
жави, є те, що західні політологи визначають як «буржуазність» або
автономність особи, що проявляється тільки через приватну
власність, яка мусить бути атрибутом правової держави. Без неї пра
вова держава можлива лише як міф, як і автономність або свобода
особи. Все, що держава підносить до рівня права, мусить легітиму
ватися принципом, згідно з максимою якого свобода кожної люди
ни може співіснувати зі свободою всіх на основі всезагального зако
ну (Кант). Вилучаються будьякі позаособисті і соціальномета
фізичні критерії, які існували у нас, перевищуючи силу права під
виглядом «відданості справі комунізму».
Так, найважливіше питання, яке турбувало Канта, це питання
про умови і можливості людської свободи. Ця проблема — відправна
і керуюча точка в його теоретичній філософії (четверта антимонія чи
стого розуму: «Людині притаманна свобода — у неї нема ніякої сво
боди, але є в ній природна необхідність»); що ж стосується практич
ної філософії Канта, то вона виходить з віри в свободу людини, яка
сама собі дає моральні закони. Тому поняття самочинного визначен
ня і автономії особи знаходиться в центрі Кантового вчення про дер
жаву і працю.
За Кантом, людина стоїть завжди перед альтернативою: автоно
мія чи гетерономія (підкорення ззовні прийнятим нормам). У його
вченні про державу автономії відповідає правова держава, гетерономії
— патерналістська держава. Кант протиставляє модель правової дер
жави, громадяни якої — «повнолітні» і відповідальні особи, патерна
146
М.Ф. Юрій. Основи політології
лістському устрою, де влада «побатьківськи» піклується за всіх дітей
підданих. Патерналістську державу Кант називає «державою благо
получчя», оскільки її експліцитною метою є щастя її людей за раху
нок сконцентрування всіх дійових, правових і інших функцій у ру
ках держави без попереднього «дозволу» на розпорядження ними з
боку громадян суспільства. І як наслідок цієї установки на «щастя»
— обов’язкова прогресуюча деспотія, тому що лише верхи знають, з
чого ж мусить складатися справжнє благополуччя підданих.
Орієнтирами, які випливають звідси, є свобода і життєва забез
печеність (через абсолют приватної власності) як принципи право
вої держави. Вони змушують державу при конфліктах і суперечнос
тях між співіснуючими цілями віддавати перевагу свободі як цінності
і, найважливіше, відчувати й відповідати за солідарність у лібераль
ному дусі: передусім це заборона зрівняльного піклування стосовно
добробуту громадян, яке знищує суттєві передумови і сам простір
свободи, в якій особистість могла б самореалізуватися. Згідно з цими
принципами держава повинна надавати допомогу, яка б заповнюва
ла, стимулювала й заохочувала приватні спроби людини забезпечи
ти своє існування, а також підтримувала добровільну соціальну відпо
відальність суспільних сил. Саме на ці моменти звертає увагу в своїх
дослідженнях відомий західний теоретик правової держави ХІХ ст.
Роберт фон Моль (1799 — 1875), стверджуючи, що правова держава
не може мати ніякої іншої мети, окрім слідуючої: таким чином побу
дувати спільне життя народу, щоб кожний його член отримав підтрим
ку й заохочення в найбільш вільному і всебічному розвитку своїх сукуп
них здібностей.
Особливе місце у функціонуванні правової держави посідають її
інститути. Вчення про інститути правової держави необхідно розуміти
як забезпечення суміщення держави з правом як інституціалізацію
такої взаємодії політичних сил, яка суттєво впливала б на ефективність
правової волі в державі і протистояла можливостям зловживати дер
жавною владою. Це вчення не зводиться до теорії захисту індивідуаль
них чи групових інтересів перед державою. Воно являє собою теорію
конституювання держави як сили, що приймає рішення, і яка в рам
ках політичної спільноти може бути і дійсно виступає як орган права.
Існують різні підходи до проблематики інституалізації правової
держави. Більш детально зупинимося лише на одному — інституці
альному вченні європейської традиції про правову державу.
Вихідними її положеннями є: 1) конституційна державність; 2)
плюралістична структура політичних відносин; 3) державна моно
полія на владу і самостійність держави; 4) інституційований зворот
ний зв’язок держави з суспільною думкою; 5) процесійна формальна
147
Лекція 9. Держава як політичний інститут
і матеріальна раціоналізація держави; 6) захист інтересів перед дер
жавною владою і судовий контроль над діяльністю держави.
Розглянемо ці положення докладніше.
1. Конституційна державність потребує, щоб державне життя ре
гулювалося правовими нормами, які були б закріплені в конституції.
Держава не повинна змінювати конституційноправову сферу своєї
діяльності.
2. Положення про плюралістичну структуру політичних відносин
і самої спільності громадян свідчить про взаємодію між різними си
лами. Участь у політиці різних (навіть протилежних за своїми полю
сами) сил має сприяти створенню механізмів, які б стримували вплив
на державу. Соціальна взаємодія мусить бути зорієнтована на індив
ідуальні інтереси. Найважливішою метою тут є протистояння мож
ливості зародження тоталітаризму. При цьому, спрямовуюча роль
відводиться ідеї розподілу держави й суспільства, в розумінні розпо
ділу праці. Найголовнішим є те, що в суспільстві мусить існувати
вільна гра інтересів.
Держава повинна забезпечувати такі життєві умови для всіх, які
відповідають суті прав людини. Гарантією цього принципу є розпо
дільчий принцип правової держави. Він конституює презумпцію сво
боди інтересів і вимогу конкретної легітимації державної діяльності.
3. Самостійність держави означає її існування як самодостатньої
інстанції, яка приймає рішення.
Головними елементами тут виступають організація держави як
суверенної влади (суверенітет) і виключення втручання посторонніх
інтересів у формування волі. Важливим є розмежування держави й
суспільства, а також відокремлення церкви від держави. Са
мостійність держави покликана створити владні передумови для орі
єнтації на ідею права. Головними інструментами суверенітету є: дер
жавна монополія на верховну владу в політичному співжитті; прин
цип незалежності державних рішень від їх попередніх схвалень;
принципова спрямованість на односторонні суверенні дії, посадо
вий статус володарів і виконавців державної влади, який робить їх
потенційно незалежними від приватних інтересів.
4. Суть концепції зворотного зв’язку полягає в тому, що держав
ний апарат підпадає під скеровуючу і контролюючу дію з боку сус
пільної думки, яка репрезентує консенсус політичного співжиття сто
совно правових і культурних цінностей. Це інституціалізація поло
ження, за яким правителі змушені постійно аргументувати і
виправдовувати свої дії перед тими, хто перебуває під їхньою вла
дою.
5. Процесійна раціоналізація означає не що інше, як пов’язаність
148
М.Ф. Юрій. Основи політології
держави з правом нормативноузаконеного підходу до оцінки всіх
точок зору і відкритості у формуванні правової волі для всіх можли
вих раціональних позицій. Інституціями, які забезпечують проце
сійну раціоналізацію, є компромісна множина поглядів, різних сил у
процес формування державної волі шляхом створення держави на
організаційних принципах змішаної форми державності, федераліз
му й розмежування властей. Сюди ж можна віднести право участі,
тобто суб’єктивні конституційні права безпосередньо чи опосеред
ковано зацікавлених або ж компетентних осіб на надання їм проектів
рішень на отримання ними інформації і заслуховування їх.
Формальна раціоналізація потребує конституційноправового
закріплення обов’язку держави керуватися у своїх діях критеріями,
які визначаються лише ідеями права. Так, форма державної діяль
ності повинна задовольняти потреби обгрунтованості, виразності,
однозначності, визначеності і всезагальності. Останнє означає, що
рішення, наскільки це можливо, мусить мати суспільноабстрактну
форму. Всі ці вимоги дотримання визначеної форми покликані за
безпечити відповідність рішень таким факторам правомірності, як
постійність (стабільність), однаковість за різних умов, прозірливість,
правова безпека тощо.
Від законотворця вимагається, щоб надані йому «законодавчим
обмеженням» повноваження на прийняття рішень він реалізував
принципово у формі загальних законів, а не у формі законів, які ре
гулюють окремі випадки. Держава принципово пов’язана з законом
у тому розумінні, що вирішення конкретних питань спочатку отри
мує форму державного закону, тобто абстрактно узагальненого пра
вила, а потім конкретні випадки вирішуються на основі закону в
формі виконавчої влади або судового рішення.
Принцип матеріальної гарантії відповідності між державою та
ідеєю права зводиться до вимоги конституційного обмеження сфери
компетенції державних органів (того ж законодавця) шляхом підко
рення держави цінностям, які ідея права визначає як правові. Ця си
стема ставить юридичну силу державних рішень в залежність від їх
конституційно заданої відповідності певним цінностям.
Піклування про поєднання держави і права шляхом захисту ос
новних прав (не що інше, як захист різних інтересів) по суті виникає
як винесення значної частини суспільних відносин за межі право
мірного втручання державної влади і перетворення їх у приватну сфе
ру буття. Правовий захист приватної сфери реалізується таким чи
ном: громадяни отримують суб’єктивні публічні права на захист від
втручання в їхню приватну сферу буття діяльності держави і від мож
ливих дій, які б деформували їхні інтереси чи зашкоджували їм; пар
149
Лекція 9. Держава як політичний інститут
ламент шляхом функціонування інститутів законодавчого обмежен
ня і пріоритету закону визначає (а цим і обмежує) ті громадянські
інтереси, яким належить ця першість. Так визначається правова сфе
ра буття людини в суспільстві, а разом з тим і відбувається принци
пове відмежування від права держави втручатися і отримувати з цьо
го вигоди за рахунок постійного коригування в своїх інтересах осно
воположних прав людини, посилаючись на якийсь всезагальний
суспільний принцип (наприклад, класового інтересу, ідеологічних
норм і т.п.). В існуючих теоріях інституалізації правової держави важ
ливе місце займає напрямок, який називають теорією наслідування і
адаптації. Будьяка зміна системи, а конкретно будьяка релятива
ція особистих прав і підкорення прав людини колективним інтере
сам обов’язково призводить до державного тоталітаризму і реально
загрожуватиме правам людини.
Крім того, існують ще й альтернативні теорії інституалізації пра
вової держави. Радикальнокритичний напрямок у теорії держави і
конституції вважає необхідною якісну зміну державної влади. Най
головніші елементи цієї теорії — принципова відмова від розмежу
вання функцій держави і суспільства на користь всеохоплюючої «ком
петенції» держави, а також організація держави не за принципом
диференціації держави й суспільства, а як орган суспільства. Маєть
ся на увазі ймовірне створення «плюралістичної» держави, тобто втяг
нення інтересів у сферу формування державної волі. Інший варіант
цієї теорії передбачає створення соціалістичного типу держави, тоб
то коли держава опирається тільки на «прогресивні» елементи сус
пільства. Найважливіші права, в такому випадку, безапеляційно
підкоряються соціальним принципам. У найбільш чіткому і завер
шеному вигляді ці погляди відображені в марксистській теорії розу
міння держави. Вона визнає тільки одну альтернативу: правову дер
жаву як систему, що виражає інтереси буржуазії, або диктатури про
летаріату для побудови соціалізму, який визначається як сучасна
форма вираження ідеї права.
Ідея правової держави в тій формі, в якій вона виступає у захід
ноєвропейській політичній теорії, поки що, як не прикро, не має
розумної альтернативи. Це стосується як визначення прав людини
(вони зумовлені концепцією індивідуалізму Нового часу), як духов
ного фундаменту держави, так і до принципу ліберальної і представ
ницької демократії як організаційної форми, через яку, власне, і ре
алізуються права людини. В суперечностях між раціональноюридич
ною та ідеологізованою політикою, між прагненням до
загальнолюдського благополуччя і егоїзмом корпоративної влади ідея
правової держави, хоча вона й реалізована далеко не у всьому світі,
150
М.Ф. Юрій. Основи політології
залишається орієнтиром для політики й державного будівництва. Ідея
правової держави відповідає екзистенціальній свідомості сучасної
цивілізованої людини (воля і автономія). Ця ідея виникла, існує і роз
вивається в суспільстві, де духовна, наукова, технічна й художня са
мореалізація належить до найвищих людських цінностей, вона відпо
відає загальному зростанню до такої політичної системи, яка б ство
рювала можливості для необмеженого культурного розвитку через
соціальну співпрацю. Звичайно, залежність особистості від функці
онуючого соціуму і звуження сфери спонтанної самореалізації лю
дини, що детермінується ланцюгами скутості життєвих структур тех
нократичного суспільства, набагато звужує можливі рамки забезпе
чення особистої незалежності людини.
Якщо марксистська і близькі до неї теорії держави констатують
первинність колективу перед особистістю, а ідею правової держави
(в тій мірі, в якій її не вважають просто проявом і інструментом кла
сових інтересів) розглядають як історичний анахронізм або лише
гіпотетичну можливість, то сучасна немарксистська державна докт
рина, навіть підкреслюючи необхідність модифікації та доповнень
до теорії приватної правової держави, в той же час попереджує, спи
раючись на історичний і сучасний досвід, що будьяке радикальне
системне перетворення сучасної ліберальної демократії ховає в собі
небезпеку перемоги ідеологічно обгрунтованого тоталітаризму.
Висновки. 1. Найбільш складною, як у теоретичному, так і в прак
тичному аспектах, проблемою виникнення і функціонування держа
ви є її правова основа. 2. Найважливішими критеріями правової дер
жави є: першість права, автономія і суспільна значущість особи, яка
репрезентується наявністю приватної власності — основи й переду
мови цієї автономії і свободи. 3. Особливе місце в функціонуванні
правової держави займають її інститути, які мусять забезпечувати
зв’язок держави з правом, як інституалізацію такої взаємодії політич
них сил, що суттєво впливала б на ефективність правової волі в дер
жаві і протистояла б зловживанням державною владою.
Теми доповідей і рефератів
• Генеза і функції держави.
• Етатична традиція поглядів на державу.
• Атрибути держави.
• Еволюція уявлень про походження держави.
• Правова держава: сутність, функції.