Юркив Я.И. Социальная реабилитация людей с ограниченными возможностями. на укр.яз

Подождите немного. Документ загружается.

Характеристика сім'ї дитини з обмеженими функціональними

можливостями як визначення рівня її ситуативно-рольової адаптації

Практика показує, що ситуативно-рольова адаптація містить кілька

важливих моментів:

 оволодіння рольовою (реабілітаційною) культурою;

 мовленнєву активність, яку ми стосовно сім'ї, що має дитину з

обмеженими функціональними можливостями, називаємо

реабілітаційною;

 конструктивне ставлення оточення до дитини, дійсності загалом.

Відомо, що у роботі з дітьми, які мають обмежені функціональні

можливості, та їхніми сім'ями соціально-педагогічна діяльність виконує три

соціальні функції:

1) підвищення рівня соціальної адаптації індивіда чи групи;

2) профілактика дезадаптації;

3) соціокультурна реабілітація.

Слід зазначити, що соціальна адаптація – це своєрідна "швидка

допомога", яка з'являється в період загрозливої кризи, допомагає з'ясувати її

причини або усунути їх.

Профілактика означає заходи, спрямовані на протидію можливим або

прогнозованим негативним факторам і наслідкам несприятливої ситуації.

Функція реабілітації здійснюється тоді, коли наявні відхилення уже

призвели до певних "ускладнень". У реальних умовах всі три функції можуть

проявлятися одночасно.

І все ж таки, на нашу думку, у роботі з сім'єю, яка виховує дитину з

обмеженими функціональними можливостями, провідною функцією є

реабілітація. Це пов'язано з тим, що інвалідність дитини досить часто стає

причиною глибокої і тривалої соціальної дезадаптації всієї сім'ї.

Виділіть основні риси та зробіть схематичний конспект

Особливо важливим у розумінні реабілітації є її сприйняття не як впливу,

а як взаємодії з сім'єю на засадах партнерства в реалізації цілей реабілітації,

особистісно-орієнтованого підходу, комплексності і системності зусиль. При

цьому основою взаємодії, па нашу думку, має бути соціокультурна реабілітація,

метою якої є особистісний розвиток індивіда, підвищення рівня самореалізації.

Окрім того, соціокультурну реабілітацію ми розглядаємо як специфічний

вид соціалізації, ускладнений особливими обставинами, що сприяють появі

дезадаптованих криз. Вона виступає на практиці як система спеціальних

заходів, спрямованих па підвищення рівня адаптаційних можливостей суб'єкта

соціалізації, а саме – сім'ї дитини з обмеженими функціональними

можливостями.

Стосовно сім'ї слід говорити про зовнішні і внутрішні джерела, які

можуть сприяти її реабілітації. На жаль, економічна криза в Україні аж ніяк не

сприяє реалізації спеціальних програм, спрямованих па поліпшення становища

інвалідів в Україні та вирішення їхніх нагальних проблем, в чому можуть

відіграти істотну роль соціальні служби, реабілітаційні центри, що

орієнтуватися на комплексну допомогу сім'ям, які мають дітей з обмеженими

функціональними можливостями. До того ж послуги цих структур в основному

надаються для жителів міст і часто не досягають сільських районів.

Тому, визначаючи головну мету соціально-педагогічної діяльності у

процесі реабілітації сім'ї дитини з обмеженнями як підвищення її адаптивних

можливостей, ми вважаємо, що одним із напрямів діяльності буде посилення і

реалізація внутрішніх ресурсів завдяки активізації адаптивних здібностей сім'ї,

а другим є посилення і реалізація ресурсів зовнішнього середовища завдяки

його гуманізації.

Досягнути цих цілей можна через освітню, посередницьку, психологічну

допомогу сім'ї.

Освітня допомога спрямовується на підвищення адаптивних

можливостей суб'єкта соціалізації через навчання – формування нових знань,

умінь і навичок. Зокрема стосовно сім'ї, яка виховує дитину-інваліда, головною

метою роботи є виконання сім'єю завдань у процесі реабілітації дитини, і в

цьому розумінні допомога сім'ї повинна мати психолого-педагогічний характер.

Адже досить часто в основі поганої адаптації полягають не внутрішні дефекти

людини, а відсутність знань, інформації чи досвіду.

Досить серйозним аспектом у роботі з сім'єю є психологічні проблеми.

Вроджена патологія, травматизація чи інші трагічні ситуації спричинюють

інвалідність дитини і тривалу кризову ситуацію в сім'ї. Особливо це помітно

сперту, коли сім'я стикається з багатьма труднощами, з'являються почуття

провини, страх оприлюднення того, що трапилося, побоювання оперативного

втручання, визнання інвалідності, прийняття цього статусу стосовно власної

дитини, невідомість майбутніх соціальних перспектив, перші конфлікти через

порушення прав, пов'язаних з інвалідністю дитини, тощо.

Стан хронічного стресу стимулює появу роздратування, почуття

постійної внутрішньої напруги, турботи. Особливо це помітно у матері дитини,

оскільки вона повністю вилучається із суспільного життя і зосереджується па

проблемах дитини. Приблизно у 83% батьків змінюються життєві плани при

народженні дитини з вадами або розвитку у неї патології .

Загострюється неблагополучия психологічного клімату сім'ї під впливом

матеріальних проблем, про що говорять практично всі опитані батьки.

Приблизно 26% сімей постійно відчувають матеріальні труднощі від моменту

виникнення проблем з дитиною; 67% указали па те, що потребують додаткових

коштів па одяг, харчування, господарські потреби і ліки; 16% – на дозвілля;

14,3% – на оплату відвідування дитиною гуртків.

Законспектуйте компоненти реабілітаційної культури батьків

Говорячи про реабілітаційну культуру батьків, слід зробити акцент на її

сутності: вона представляє специфічну систему цінностей, ідей знань і навичок,

які допомагають вирішувати конкретні завдання реабілітаційного процесу. За

своєю структурою вона має три компоненти: аксіологічний, когнітивний,

праксеологічний.

В основі аксіологічного компоненті реабілітаційної культури містяться

ідеї і цінності незалежного життя, права людини бути часткою суспільства і

брати, по можливості, активну участь у соціальних, економічних і політичних

процесах, самостійно приймати рішення, управляти життєвими ситуаціями.

Другою складовою аксіологічного компонента реабілітаційної культури

можна назвати компенсаторний розвиток. Щоб усунути "відчуття

неповноцінності" дитини, ввести її в повноцінне життя, необхідна не стільки

біологічна компенсація, скільки соціальна. Для цього важливо ставитися до

такої дитини як до звичайної.

Когнітивиий компонент реабілітаційної культури містить знання із

різних галузей науки і практики, які сприяють виконанню завдань

реабілітаційного процесу, і до яких можна віднести: медико-біологічні,

гігієнічні, соціально-правові, психотерапевтичні та психолого-педагогічні

знання.

Праксеологічпий компонент реабілітаційної культури містить уміння і

навички:

 психологічні (уміння долати стресові стани);

 комунікативні (уміння налагоджувати контакт із дитиною,

оточуючими, усувати конфлікти);

 педагогічні (володіння навичками педагогічної корекції, в тому

числі методами ігротерапії, раннього розвитку навчання,

логопедичними прийомами і вправами тощо);

 соціально-адвокатські (уміння захищати власні інтереси, а також

інтереси і гідність дитини в офіційних установах і у формальному

спілкуванні);

 лікувальні (володіння деякими лікувальними навичками,

наприклад, масажу).

У роботі з сім'ями, в яких виховується дитина з обмеженими

функціональними можливостями, ми повинні мати інформацію про рівень

реабілітаційної культури та спиратися на неї.

Критеріями визначення рівня реабілітаційної культури є:

 уявлення сім'ї про ціль реабілітаційного процесу і про свою роль у

ньому;

 готовність до вирішення завдань реабілітації;

 пізнавальна активність;

 суб'єктивна оцінка досягнутих результатів у реабілітації дитини (у

порівнянні з об'єктивними оцінками спеціалістів).

Якщо сім'я відводить собі пасивну роль у реабілітації дитини, схильна

перекладати відповідальність на різні соціальні інститути, неадекватно оцінює

стан дитини, не має чіткого уявлення про завдання реабілітаційного процесу, а

отже, не готова до їх виконання, то це є свідченням низької реабілітаційної

культури сім'ї.

Якщо сім'я у своїх вчинках дотримується принципу незалежного життя,

розділяє ідею компенсаторного розвитку, проявляє відповідальність і

цілеспрямованість у вирішенні реабілітаційних завдань, активно поповнює

запас знань, умінь і навичок, то рівень її реабілітаційної культури оцінюється

високо.

При вивченні досвіду роботи з сім'ями виявилися і певні тенденції:

 залежність реабілітаційної культури від місця проживання сім'ї,

зокрема, низький рівень притаманний сім'ям із віддалених сільських

регіонів;

 зв'язок реабілітаційної культури з типом сім'ї (благополучні-

неблагополучні);

 залежність від загальної культури (сім'я з вищою освітою її членів

теоретично характеризується високим рівнем культури).

У своєму аналізі ми спиралися не лише на власні спостереження, а й на

результати досліджень, проведених Державним центром соціальних служб для

молоді у 2002р., які показали, що 90% сімей вважають реабілітацію дитини

своїм обов'язком, при цьому активну роль відводять собі 60% із них, тобто

простежується настанова на активну участь у реабілітації дитини. Водночас

62% сімей, які мають дітей з обмеженими функціональними можливостями,

очікують допомоги від держави. Для них ідея незалежного життя ще не стала

пріоритетом.

Отже, керуючись принципами незалежного життя, ідеями

компенсаторного розвитку, гуманістичними цінностями людського життя,

володіючи знаннями її уміннями із різних галузей науки (медицини, гігієни,

психології, педагогіки, права), сім'я спроможна з успіхом вирішувати різні

проблеми, які постають перед нею: економічні, психологічні, педагогічні та ін.

Можна сказати, що саме реабілітаційна культура є важливим засобом

підвищення внутрішніх адаптивних можливостей сім'ї.

Прочитайте та запишіть

Подібна тенденція простежується, коли мова йде про реабілітаційну

активність, яку можна характеризувати як зусилля всіх членів родини,

спрямовані па оздоровлення, розвиток, соціалізацію дітей.

Реабілітаційна активність передбачає:

 активність у пошуках джерел медичної допомоги (своєчасність,

послідовність і ретельність у виконанні методичних рекомендацій,

підтримка регулярних контактів з оздоровчими установами);

 активність педагогічних зусиль сім'ї (спрямованість на всебічний

розвиток дитини з функціональними обмеженнями, пошук і

реалізація її компенсаторних можливостей, самостійне оволодіння

методиками, необхідними для розвитку і корекції дитини);

 власне соціальну активність сім'ї, її наполегливість у пошуках

джерел матеріальної і моральної підтримки через утворення груп

самодопомоги, прагнення сім'ї ефективно розв'язувати конфліктні

ситуації, віддавати перевагу стратегії "переможця" перед пасивною

позицією "жертви".

Сім'ї з високою реабілітаційною активністю цілеспрямовані, послідовні,

винахідливі і наполегливі у своїх діях. Вони готові відшукувати і

використовувати всі можливості для поліпшення становища дитини. Висока

активність – це незаперечна умова своєчасного й оперативного вирішення

реабілітаційних завдань.

Варто звернути увагу на суперечності, які утворюються між настановою

сім'ї па активну участь у реабілітації дитини і реальним рівнем реабілітаційної

активності сім'ї, зрозуміти їхні причини.

Це можна пояснити не лише об'єктивним факторами (відсутність

матеріальних ресурсів, віддаленість необхідних послуг від місця проживання

тощо), але й суб'єктивними факторами (низькою реабілітаційною культурою

сім'ї, деструктивним ставленням до дитини).

Зробіть конспект

Ставлення до дитини з обмеженими функціональними можливостями –

це одна із характерних ознак поведінки її членів сім'ї. Так само, як і

реабілітаційна культура та реабілітаційна активність, вона визначає потенціал

сім'ї у процесі розвитку и оздоровлення дитини.

Ставлення до дитини – не адекватна адаптація сім'ї до її стану здоров'я,

що передбачає такі погляди і дії:

 стан дитини (певні патології) не повинен ставати причиною

неврозоподібних, депресивних станів членів сім’ї;

 рівень вимоги і контролю не повинен бути заниженим чи завищеним з

появою даної проблеми;

 увага сім'ї має зосереджуватись не па проблемі, а на дитині, на її

потребах і розвитку, шляхах вирішення саме в даній ситуації;

 хвороба дитини має сприйматися не як перешкода й обмеження, а як

нова умова й інші можливості у порівнянні із загальноприйнятими.

Головною метою таких сімей є пошук шляхів соціальної компенсації

наявних відхилень, розвиток здібностей дитини, терпіння і підтримка у будь-

яких ситуаціях та починаннях. Це сприяє тому, що дитина швидше адаптується

до стану, а відтак – і до соціуму.

Конструктивне ставлення батьків до своїх дітей з обмеженими

функціональними можливостями – це ще й результат емоційної адаптації, коли

батьки розумом і серцем сприймають хворобу своєї дитини. Звичайно, на цьому

етапі можливі зриви, критичні моменти, однак батьки уже встигають виробити

у себе позитивні настанови стосовно дитини, що дозволяє їм формувати у себе

такі навички, які допомагають планувати її майбутнє.

У цій ситуації батьки дотримуються таких настанов:

 хвороба буде відступати, здавати свої позиції і не заважатиме дитині

знайти місце у житті;

 наша дитина, як і інші діти, – унікальний витвір природи, хвороба

дитини – її частина, тому потрібно не лише боротися з нею, а й

вчитися з цим жити;

 ми будемо використовувати всі можливості, щоб допомогти дитині

розвивати здібності, наділені природою;

 ми нічого не чекаємо від дитини, а уважно спостерігаємо, які паростки

проб'ються, щоб разом із дитиною виплекати із них дерево.

З метою визначення ставлення батьків до дитини можна запропонувати

тест "Моя дитина".

Отже, у разі необхідності розвитку реабілітаційної активності батьків

предметом діяльності соціального педагога чи соціального працівника є

ситуативно-рольова адаптація членів сім'ї, а змістом соціально-педагогічної

діяльності у реабілітації цих сімей є проектування заходів, спрямованих, з

одного боку, на зміни суспільства у ставленні до інвалідів, а з другого – на

підвищення активних можливостей, актуалізацію внутрішніх ресурсів сім'ї

шляхом реалізації таких соціальних функціональних завдань:

 корекція ставлення до дитини;

 сприяння формуванню реабілітаційної культури сім'ї;

 підвищення реабілітаційної активності сім'ї і дитини.

Питання для самоконтролю.

1. Дайте визначення поняття соціальна адаптація.

2. Дайте характеристику сім’ї дитини з обмеженими функціональними

можливостями як визначення рівня її ситуативно-рольової адаптації.

3. Розкрийте сутність та основні компоненти реабілітаційної культури

батьків.

4. Назвіть критерії визначення рівня реабілітаційної культури.

Висновки (стисле резюме).

В розділі 2.4. дається визначення поняття соціокультурна реабілітація

дітей із функціональними обмеженнями; розглядаються функції реабілітації;

компоненти реабілітаційної культури сім’ї (аксіологічний, когнітивний,

праксеологічний); критерії реабілітаційної культури.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Тема «Теоретико-практичні засади соціальної реабілітації людей з

обмеженими можливостями».

Мета практичного заняття: теоретично розглянути соціальну

реабілітацію як технологію роботи з людьми з обмеженими можливостями та

виробити у магістрантів навички складання програми соціальної реабілітації

для людей з обмеженими можливостями.

Питання практичного заняття.

1. Поняття соціальна реабілітація (структура; цілі та задачі; принципи і

закономірності).

2. Рівні та етапи соціальної реабілітації.

3. Правила реабілітації людей з обмеженими можливостями.

4. Розробити програму соціальної реабілітації для людей з обмеженими

можливостями.

При підготовці ретельно вивчите рекомендовану літературу. Визначте

свою точку зору з питань практичного заняття. Стисло зафіксуйте свою

точку зору (600 знаків) з кожного питання.

Тема «Професійне вигорання соціального працівника при роботі з

людьми з обмеженими можливостями».

Мета практичного заняття: детально проаналізувати чинники

професійного вигорання при роботі з людьми з обмеженими можливостями.

Навчити магістрантів уникати впливу негативних чинників при роботі з

людьми з обмеженими можливостями.

Питання практичного заняття.

1. Чинники професійного вигоряння, характерні для соціального

працівника.

2. Специфічні чинники професійного вигоряння, характерні для роботи з

людьми з обмеженими можливостями.