Юркив Я.И. Социальная реабилитация людей с ограниченными возможностями. на укр.яз

Подождите немного. Документ загружается.

Зазначені категорії не є стабільними і піддаються змінам відповідно до

рівня розвитку особистості, до того ж ставлення до власного дефекту

обумовлене ставленням людей, які оточують дитину як індивіда й особистість.

2. Становище в сім'ї. Тут найбільш поширеними можуть бути категорії

стійкості чи нестійкості, доброзичливості чи відчуження, гіперопіки чи

гіноопіки (недостатня увага), афективності (надмірність батьківського

роздратування, невдоволення тощо), авторитарності виховання,

гіперсоціальності (спроба будувати виховання за певною схемою), примусу,

репресії тощо.

Таким чином, за сукупністю причин і факторів, які зумовлюють сімейне

благополуччя чи неблагополуччя, визначальним є стан міжособистісних

відносин і традиції виховання в сім'ї.

3. Навички самообслуговування. Цей спектр у категоріях є досить

широким і багато в чому пов'язаний із понятійним апаратом дитячої, вікової і

педагогічної психології, він містить предметну діяльність, маніпулювання, дії,

зону найближчого розвитку, уміння, навчання, наслідування, звички тощо.

Прояви особистості дитини у сфері самооблаштування досить

різноманітні. Одним із важливих індикаторів є можливість опосередкування,

самостійного регулювання своєї поведінки.

Розвиток навичок самообслуговування – на особливому місці у вихованні

і соціалізації. Зокрема, враховується той фактор, що в усіх дітей із

відхиленнями у розвитку досить важко формуються ручні навички – дрібна

моторика, координація рухів і орієнтація у просторі.

Зона реабілітації передбачає формування навичок довільно брати й

опускати предмети, перекладати їх із руки в руку, прикладати зусилля

відповідно до розмірів ваги і форми, предмету. Цей факт відображається в тих

категоріях, які використовуються для характеристики рівня

самообслуговування дітей з обмеженими можливостями.

4. Рухова активність. Цей аспект реабілітаційної діяльності є досить

важливим для всіх категорій дитячої інвалідності і найбільш значимим для

дітей, котрі страждають на дитячий церебральний параліч (ДЦП), тому

головним категоріями для цієї групи можна назвати корекційні фізичні вправи,

руховий режим, корекцію помилкових настанов опорно-рухового апарату

(кінцівок, частин хребта тощо), подолання слабкості (гіпотрофія, атрофія)

окремих м'язових груп, поліпшення рухливості у суглобах (профілактика або

розробка контрактур), розвиток предметно-маніпулятивної діяльності рук

(пальців) та інші.

Звертаючи увагу на одну із досить важливих особливостей рухового

розвитку дітей, можна забезпечити сильний вплив на їхній загальний розвиток,

а також на соціальну реабілітацію в цілому. Це сприятиме формуванню

мовлення, психіки, інтелекту, таких аналізаторних систем, як зорова, слухова,

тактильна, а також на поведінку. Сфера рухової активності містить додаткові

категорії, які описують:

а) розвиток мови за допомогою рухів – поєднання звуків і рухів,

звуконаслідування, звукове забарвлення руху, рольові рухливі ігри, ритмізація

рухової діяльності, дрібна моторика тощо;

б) формування у процесі фізичного виховання просторових і часових

уявлень типу: далі – ближче, вище – нижче, зліва – справа, більше – менше,

багато – мало, швидко – повільно, часто – рідко та інших;

в) вивчення у процесі реабілітаційної діяльності на заняттях із фізичної

культури різних за фізичними властивостями матеріалів, пов'язаних із

категоріями важкий – легкий, гладкий – шорсткий, пластичний – крихкий тощо.

5. Пізнавальна активність, у першу чергу, пов'язана зі стимуляцією

сенсомоторного розвитку дитини, який у поєднанні з емоційно-позитивним

спілкуванням є основою формування психічних функцій, представлених у

категоріях: мова, увага, цілеспрямована діяльність, емоційна реакція, комплекс

пожвавлення, мислення, уява та інші.

Специфіка сенсомоторного виховання дитини з відхиленнями у розвитку

спрямована на одночасний розвиток органів почуття і моторики дитини. У

випадку розладу опорно-рухового апарату (ДЦІІ) реабілітаційне середовище

повинне враховувати правильність розміщення тіла, голови, рук, ніг і

стосується такої категорії, як поза.

Досить часто у дітей, хворих на ДЦІІ, зустрічається порушення

формування однієї з важливих сенсомоторних функцій – фіксації зору на

одному й тому ж предметі. У свою чергу, це пов'язано з такими психічними

категоріями, як зорова зосередженість і стеження за предметом, а в разі прояву

у дитини позитивних емоцій – із першими голосовими реакціям.

На наступному етапі відбувається навчання дитини групуванню і

зіставленню, що також закріплюється у відповідних категоріях. Якщо всі

навички формуються у здорової дитини на третьому році життя, то у хворої –

значно пізніше. Особливо важко відбувається процес оволодіння кольорами,

який досить довго співвідноситься з предметом.

Не менш важливим є навчання диференціювати форму та розміри

предмета – круга, квадрата, куба, кульки. Викопуючи різноманітні завдання,

діти навчаються фіксувати увагу на тотожності і відмінності, оволодівають

категоріями "такий", "не такий", "однаковий", "різний", "великий", "маленький"

тощо.

6. Соціальна активність є складною динамічного функціональною

системою, що характеризується сімейно-побутовою, комунікативною,

суспільно-трудовою діяльністю, проявом духовних і фізичних здібностей

людини в гармонії із соціальним середовищем, природою. Вона містить чималу

кількість категорій медичної, валеологічної, екологічної спрямованості: гігієна,

здоровий спосіб життя, профілактика, превентивні її характер соціальної

роботи, ставлення до природи, забруднення навколишнього середовища,

урбанізація, генетичні зміни, інвалідизація, соціум, діагностика та ін.

Таким чином, в категорію соціальної активності ми закладаємо ідею про

те, що хвору дитину не можна розглядати поза сім'єю і середовищем. Це ще раз

підкреслює, що збереження і розвиток інтелектуального, творчого потенціалу,

формування у дитини-інваліда здатності і готовності до самодопомоги у

власному життєзабезпеченні є важливим аспектом процесу соціальної

реабілітації, що відображається в категорії поняття соціальної активності.

Запишіть таблицю «Структура процесу соціальної реабілітації»

Прочитайте та зробіть стислий конспект

Першою метою ранньої соціально-реабілітаційної роботи є забезпечення

соціального, емоційного, інтелектуального і фізичного розвитку дитини з

відхиленнями і спроба максимально розкрити її потенціал для навчання.

Другою важливою метою є попередження вторинних дефектів у дітей із

відхиленнями у розвитку. Це може проявитися через дві основні причини: або

ж після невдалої спроби призупинити просування первинних дефектів за

допомогою медичного, терапевтичного чи навчального впливу, або ж у

результаті порушення взаємовідносин між дитиною і сім'єю, спричиненого, в

основному, тим, що сподівання батьків стосовно дитини не виправдалися.

Третьою метою ранньої соціально-реабілітаційної роботи є абілітація

(пристосування) сім'ї, яка має дітей із відхиленнями у розвитку, щоб

максимально ефективно задовольнити потреби дитини. Для такої сім'ї

фахівцями має бути розроблена індивідуальна програма, що відповідає

потребам і стилю життєдіяльності сім'ї.

Основні задачі реабілітаційної роботи:

 вивчення причин (проблем) і чинників, що заважають включенню

інвалідів у соціум, особистісних рис дитини-інваліда, особливостей

організації життя сім’ї;

 розробка і забезпечення реалізації індивідуальних програм соціальної

реабілітації дітей і підлітків з особливими потребами, що включають

професійно-трудовий, учбово-пізнавальний, соціокультурний,

фізкультурно-оздоровчий та інші компоненти;

 підготування рекомендацій і здійснення взаємодії соціального

працівника із сім’ями дітей з обмеженими можливостями для

забезпечення безперервності корекційно-реабілітаційних заходів із

ними в домашніх умовах;

 надання психологічної, психокоррекційної та іншої допомоги сім’ї і

сприяння інтеграції дитини в співтовариство через розширення кола

спілкування;

 визначення і здійснення разом із зацікавленими відомствами

найбільше оптимальних форм подальшої освіти, виховання дітей з

обмеженими можливостями; створення умов для їхній самореалізації.

Прочитайте, виділіть основні риси та зробіть схематичний конспект

Загалом закономірності є одним із найбільш важливих елементів основ

теорії соціально-педагогічної реабілітації і обумовлюють її сутність і зміст у

практиці соціальної роботи з дітьми з обмеженими можливостями, чим

визначають стратегічні шляхи впровадження наукових досягнень у сфері

соціального захисту. Основні закономірності базуються на принципах, які

обумовлюють їхній зміст. Ці принципи представлені на.

Принципи соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими

функціональними можливостями

У соціальній роботі з дітьми з функціональними обмеженнями можна

визначити ряд загальних і специфічних закономірностей.

До загальних закономірностей слід віднести зміну сутності державної

політики стосовно дітей з обмеженими можливостями і вироблення певних

механізмів для її реалізації.

Основною передумовою успішного вирішення актуальних проблем

соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями є державна політика

щодо інвалідів. Саме так, у некоректній формі, формулюються поки всі

державні документи стосовно даної категорії осіб.

Обмеженість життєдіяльності дитини проявляється у повній чи частковій

втраті здатності здійснювати самообслуговування, переміщення, орієнтацію,

спілкування, контроль за своєю поведінкою, а також повноцінно займатися

ігровою, навчальною чи трудовою діяльністю.

Через це важливим завданням держави є забезпечення соціальної

захищеності інвалідів, створення необхідних умов для їхнього індивідуального

розвитку, реалізації інтелектуального і творчого потенціалу. Це здійснюється

завдяки участі інвалідів у відповідних державних програмах, розроблених на

основі врахування виявлених потреб, і регулюється наданням передбачених

законодавством видів соціальної допомоги. З цією метою держава визначає для

дітей з обмеженими можливостями додаткові гарантії для реалізації їхніх прав і

законних інтересів. Відомо, що сьогодні ці діти і їхні сім'ї є найбільш соціально

незахищеною категорією населення.

За останні роки в державі і суспільстві визначилися позитивні тенденції в

галузі соціальної політики стосовно дітей з обмеженими можливостями і їхніх

сімей, що знайшло своє відображення у першій із зазначених закономірностей.

Розроблено низку документів, згідно з якими державні структури, громадські

об'єднання, залучаючи приватні ініціативи, покликані здійснювати заходи,

спрямовані не лише на охорону здоров'я населення і профілактику інвалідності,

але й на створення умов для реабілітації інвалідів, задоволення їхніх інтересів,

інтеграції у суспільство і професійну діяльність.

Досить ефективним механізмом реалізації державної політики і

вирішення проблем інвалідів в Україні стали загальнодержавні і регіональні

програми, які об'єднують зусилля різних відомств. Особливе місце в цьому

списку посідає цільова Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-

інвалідів, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000

року № 1545, та Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в

Україні" від 5 липня 2001 року.

У межах даної програми виконується низка заходів, які стосуються

окремих аспектів проблеми соціально-педагогічної реабілітації.

1. Програмно-методичне забезпечення спеціальних (корекційних) освітніх

установ.

Мається на увазі розробка змісту спеціальної освіти, соціально-трудової

адаптації, психолого-педагогічної реабілітації дітей із порушенням інтелекту.

2. Підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, котрі працюють із

дітьми з обмеженими можливостями.

Створюються пакети науково-методичних навчальних матеріалів для

спеціалістів і батьків для групового та індивідуального навчання дітей із

порушенням емоційно-вольової сфери в процесі інтеграції до середовища

здорових ровесників.

3. Створення нових і розвиток діючих центрів реабілітації дітей з

обмеженими можливостями.

Є розроблена модель психолого-педагогічної консультації з

діагностичним підходом.

4. Створення нових освітніх моделей для дітей-інвалідів. Прогнозуються

і здійснюються перші кроки у розробці моделі інтегрованого виховання і

навчання дітей із відхиленнями у розвитку.

Все це свідчить про те, що виявлена закономірність зміни сутності

державної політики стосовно дітей з обмеженими можливостями і вироблення

певних механізмів для її реалізації є загальною платформою для поглиблення

наукової розробки проблеми соціально-педагогічної реабілітації дітей-інвалідів.

Наступна загальна закономірність – розробка і вдосконалення

нормативно-правової бази соціальної роботи з дітьми з обмеженими

можливостями.

Вітчизняний і зарубіжний досвід свідчить, що соціальну роботу з дітьми,

котрі мають функціональні обмеження, необхідно проводити постійно з

урахуванням нормативно-правових документів світового співтовариства

(установчих актів, декларацій, пактів, конвенцій, рекомендацій і резолюцій

ООН, ВОЗ, МОР, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ та ін.) та законодавчих і підзаконних

актів України.

У практиці соціальної реабілітації дітей з обмеженими функціональними

можливостями використовують такі базові документи світового співтовариства:

Всесвітню декларацію прав людини (1948 p.), Міжнародний пакт про

економічні, соціальні і культурні права (1966 p.), Декларацію соціального

прогресу і розвитку (1969р.), Декларацію про права розумово відсталих осіб

(1971 p.), Конвенцію про права дитини (1989 p.), Всесвітню декларацію про

особливості впливання, захисту і розвитку дітей (1990 p.), Конвенцію і

Рекомендацію про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів (1993 р.) та

інші. Незаперечним є те, що головним серед документів, який становить

загальне підґрунтя і керівництво для прийняття конкретних заходів у

національному і міжнародному плані в галузі захисту прав інвалідів, а також

сприяння залученню їх до нормального життя суспільства, є Декларація про

права інвалідів, прийнята Генеральною асамблеєю ООН у грудні 1971 року.

Розробляючи цю стратегічну лінію далі, Конвенція про права дитини

підкреслює:

 держави-учасниці визнають, що неповноцінна в розумовому чи

фізичному плані дитина має вести повноцінне і достойне життя в

умовах, які забезпечують її гідність, сприяють її впевненості в собі і

полегшують її активну участь у житті суспільства;

 держави-учасниці визнають право неповноцінної дитини на особливу

турботу, забезпечують за умови наявності ресурсів допомогу, про яку

подано прохання і яка відповідає стану дитини та її батьків чи інших

осіб, котрі піклуються про дитину.

Даний документ наголошує ще й на тому, що держави-учасниці мають

право на обмін інформацією, у тому числі про методи реабілітації, що дозволяє

всім державам, і Україні також, поліпшити свої можливості і знання, а також

розширити досвід у цій галузі.

Слід звернути увагу на один важливий нюанс: права дитини, в тому числі

із обмеженими можливостями, зароджуються в сім'ї, яка є природним

середовищем для зростання і благополуччя всіх її членів, особливо дітей.

Незаперечним є факт, що сім'я – гарант прав людини і дитини. Цим дитина

захищена від будь-яких посягань на свою гідність.

Деякі аспекти нормативно-правової бази в галузі соціальної роботи з

дітьми з обмеженими функціональними можливостями розробляються й

удосконалюються в Україні не лише на загальнодержавному рівні, але й на

регіональному. Наприклад, у Концепції регіональної сімейної політики

Луганської області відзначається, що соціальна робота – діяльність, яка

здійснюється професійно підготовленими спеціалістами і спрямована на

забезпечення індивідуальною допомогою людини, сім'ї чи групи осіб, які

опинилися у скрутній ситуації, шляхом падання різних соціальних послуг:

інформування, діагностики, консультування, реабілітації, психологічної і

педагогічної підтримки, яка орієнтує тих, хто потребує допомоги, па власну

активність у розв'язанні проблем. Одним із основних завдань сімейної політики

визначено створення умов для виховання в сім'ї й успішної подальшої

інтеграції дітей-інвалідів у суспільство.

Отже, друга загальна закономірність проявляється в інтенсивному

розвитку і вдосконаленні нормативно-правової бази соціальної роботи з дітьми

з обмеженими функціональними можливостями і має важливе значення як

юридична база цієї діяльності. Розгортання соціальної роботи з дітьми з

обмеженими функціональними можливостями для їхньої інтеграції потребує

від суспільства сприяння створенню мережі реабілітаційних центрів для таких