Юркив Я.И. Социальная реабилитация людей с ограниченными возможностями. на укр.яз
Подождите немного. Документ загружается.
Діти з вадами здоров’я – особи у віці до 16 років, які мають порушення
здоров’я зі стійким розладом функцій організму, обумовлені захворюваннями,
наслідками травм чи дефектів, що призводять до обмеження їх життєдіяльності
та виникає необхідність соціального захисту. Визнання особи інвалідом
здійснюється при проведенні медико-соціальної експертизи. Виходячи з
комплексної оцінки стану здоров’я та ступеня обмеження життєдіяльності у
відповідності з критеріями, затвердженими Мінохорони здоров’я України.
Визначаються такі види інвалідності: загальні захворювання; трудові
ушкодження; професійні захворювання; інвалідність з дитинства; інвалідність,
пов’язана з аварією на Чорнобильській АЕС, наслідками радіаційного впливу та
безпосередньою участю в діяльності підрозділів особливого ризику.
Затримка розумового розвитку – входить до таких форм недорозвитку,
коли мають місце локальні порушення тих чи ін. систем мозку внаслідок
зовнішніх шкідливих чинників або конституціонально-генетичної схильності.
Загальна тенденція до вирівнювання та компенсації властива для затримки
розумового розвитку. Діагноз ставлять при недостатньому розвитку окремих
функцій: пам’яті, уваги, мови тощо з відносною збереженістю мислених
операцій та здатності до абстрагування. Такі діти не готові до засвоєння
шкільних програм. Частіше розвивається як наслідок педагогічної та
мікросоціальної занедбаності.
Здоров’я – це стан фізичного, психічного та соціального благополуччя,
високої працездатності й соціальної активності людини (ВООЗ, 1948).
Імбецили – це особи, які не можуть самостійно орієнтуватися в житті,
також потребують постійної опіки.
Інвалід – особа, яка має порушення здоров’я зі стійкими розладами
функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи
дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності, й потребує
соціального захисту.
Інвалідність – довготривала або постійна втрата працездатності або
значне її обмеження. Залежно від ступеня втрати працездатності
встановлюються 1, 2 і 3 групи інвалідності (тимчасове чи безстрокове).
Обмеження у можливостях, що обумовлені фізичними, психічними,
сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар’єрами,
які не дозволяють людині бути повноцінно інтегрованою в суспільство й брати
участь в його житті на рівних умовах з іншими.
Індивідуальна програма реабілітації інваліда – комплекс заходів,
спрямований на відновлення здоров’я й здібностей інваліда та створення йому
необхідних умов і рівних можливостей у всіх сферах життєдіяльності.
Інтелект – розумові здібності людини; здатність орієнтуватися в
навколишньому середовищі, адекватно його відображати й перетворювати,
мислити, пізнавати світ й переймати соціальний досвід; спроможність
розв’язувати завдання; приймати рішення, розумно діяти, передбачати.
Структура інтелекту включає такі психічні процеси, як сприймання й
запам’ятовування, мислення і мовлення. Розвиток інтелекту залежить від
природних задатків, можливостей мозку й від соціальних факторів – активної
діяльності, життєвого досвіду.
Інтернат – 1) Гуртожиток при навчальному закладі. Інтернат шкільний
організовується для дітей, які живуть від школи на відстані 3 і більше
кілометрів; служить одним із засобів, який забезпечує нормальну
комплексність школи, наповнюваність класів. 2) Закритий навчальний заклад, в
якому діти навчаються і живуть. Навчання проводиться за планами і
програмами середньої школи. У інтернаті працює штат вихователів,
проводиться клубно-гурткова, суспільно корисна, трудова, ігрова і спортивна
робота. До школи-інтернату приймаються діти-сироти, діти, позбавлені
батьківського піклування, діти одиноких матерів (батьків), із багатодітних і
малозабезпечених сімей, а також діти, які знаходяться під опікою, діти-
інваліди. Головні завдання інтернату – створення най сприятливих умов
максимально наближених до домашніх, для організації житті і розвитку дітей;
оточення кожного вихованця турботою й увагою; надання допомоги для
здобуття необхідної освіти; вибору професії і праці; розвиток особистості,
громадського становлення і забезпечення соціального майбутнього.
Консультація – це порада спеціалістів з окремих питань; аналіз
конкретних складних ситуацій.
Корекція – подолання чи послаблення порушень вад психічного або
фізичного розвитку, порушення тієї чи іншої психічної функції.
Людина з обмеженими можливостями – особа, яка не здатна
виконувати певні обов’язки або функції внаслідок особливого фізичного,
психічного стану чи недуги.
Людина з особливими потребами – особа, яка внаслідок порушення
здоров’я, потребує спеціальних умов для організації сімейного та соціального
оточення і самореалізації.
Медико-соціальна експертиза – визначає міру обмеження
життєдіяльності людини, причину, час, коли настала інвалідність, її групу,
сприяє проведенню ефективних заходів профілактики інвалідності, реабілітації
інвалідів, пристосування до суспільного життя.
Медична реабілітація – спрямована на повне чи часткове відновлення
або компенсацію порушеної чи втраченої функції, можливе уповільнення
захворювання, підтримка фізичних сил особистості. Під психологічною
реабілітацією розуміють вплив на психічну сферу, спрямовану на подолання в
свідомості уявлення про безвихідь її становища, відновлення захисних сил
організму, формування впевненості та мотивації по подоланню кризової
ситуації.
Недієздатність – наслідок дефекту чи обмежена можливість конкретної
людини, що перешкоджає чи обмежує виконання нею певної нормативної ролі,
виходячи з вікових, статевих чи соціальних факторів.
Обмежена дієздатність – втрата здатності (внаслідок наявності дефекту)
виконувати певні діяльність у межах того, що вважається нормою для людини.
Патронаж – соціальна робота, спрямована на забезпечення соціальної
опіки і допомоги незахищеним верствам населення з метою подолання
життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу.
Порушення слуху – це постійне або тимчасове погіршання слуху. Люди
з порушеним слухом звичайно здатні сприймати певні звукові сигнали, зокрема
мову.
Реабілітація – відновлення особистісного і суспільного становища
хворого за допомогою комплексу медичних, соціально-економічних,
психологічних, педагогічних, юридичних засобів, спрямованих на запобігання
втрати працездатності, інвалідизації, обмеження звичайної діяльності та
соціальної недостатності.
Реабілітація інвалідів – процес і система медичних, психологічних,
педагогічних, соціально-економічних заходів, спрямованих на усунення чи
більш повну компенсацію обмеженої життєдіяльності індивіда, що викликана
порушенням його здоров’я зі стійкими розладами функцій організму.
Реабілітація та адаптація інваліда – комплекс заходів, спрямованих на
відновлення здоров’я і здібностей інваліда, й створення для нього необхідних
умов і рівних можливостей в усіх сферах життєдіяльності. Основні види:
медична (відновлювальна терапія, реконструктивна поступовим
протезуванням); професійна (профорієнтація, профнавчання або
перекваліфікація, раціональне працевлаштування); соціально-побутова
(соціально-побутове працевлаштування й обслуговування).
Розумова відсталість – стійке, необоротне, обумовлене недостатністю
центральної нервової системи порушення психічного розвитку, у першу чергу
інтелектуального. Розумова відсталість має різну етіологію. Найбільше
поширеною формою розумової відсталості є олігофренія. Виділяються дві
головні групи: а) олігофренія, обумовлена генетичними порушеннями; б)
олігофренія, обумовлена зовнішніми чинниками: інфекціями, травмами,
алкогольною інтоксикацією матері, радіоактивним і рентгенівськими
опроміненням статевих клітин батьків і плоду. За ступенем виразності
інтелектуального дефекту олігофренія поділяється на три групи: ідіотія,
імбецильність і дебільність.
Сліпо-глухота – це комбіноване враження органів зору і слуху, при
якому спостерігаються тяжкі порушення розвитку, зокрема комунікативних
навичок.
Соціальна допомога (підтримка) – вид соціальної дії щодо забезпечення
необхідного для особистості рівня освіти і культури, відповідних умов
організації дозвілля та відпочинку, сприяння працевлаштуванню, а також
надання гарантованого державного рівня матеріальної підтримки дітей та
молоді, сімей, які мають дітей, з урахуванням їх матеріального та фізичного
стану, складу сім’ї, віку, здоров’я, участі в суспільному та інших видах
виробництва.
Соціальна профілактика – соціальна робота щодо попередження
аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки, виявлення та
запобігання будь-якому негативному впливу та його наслідків на життя і
здоров'я дітей, молоді та сім'ї.
Соціальна реабілітація – 1) Вид соціальної роботи, яка спрямована на
здійснення системи заходів, спрямованих на відновлення порушених чи
втрачених індивідом суспільних зв’язків та відносин внаслідок стану здоров’я
зі стійкими розладами функцій організму (інвалідність); зміни соціального
статусу (люди похилого віку, безробітні, біженці). Метою соціальної
реабілітації є повернення особистості до суспільно-корисної діяльності,
формування позитивного відношення до життя, праці, навчання, приведення
поведінки у відповідність до загально визначених суспільних правил та норм.
Об’єктами соціальної реабілітації є сім’ї, що опинилися в кризовій ситуації;
діти-інваліди та їх батьки; діти-сироти; жінки та діти, що зазнали різних форм
насилля; безробітні; особи похилого віку. Основними правилами соціальної
реабілітації можна назвати: здійснення реабілітаційних заходів на початку
виникнення проблеми у особистості; неперервність та постійність їх
проведення; комплексний характер реабілітаційних програм; індивідуальний
підхід до визначення об’єму, характеру та змісту реабілітаційних заходів. В
практиці соціальної діяльності розрізняють: медичну, професійну, педагогічну
реабілітацію.
Соціальне обслуговування – вид соціальної дії щодо надання
безкоштовно чи на пільгових умовах, на компенсаційних або благодійних
засадах різноманітних соціальних послуг з метою задоволення духовних,
естетичних, моральних, освітніх, оздоровчо-лікувальних, рекреаційних,
матеріальних та інших інтересів дітей і молоді, тобто націлених на підвищення
добробуту людей; містять соціальну й матеріальну допомогу тим, хто
нездатний задовольнити свої потреби.
Соціальний патронаж – соціальна робота, яка спрямована на здійснення
системи заходів щодо підтримки умов, достатніх для забезпечення
життєдіяльності соціально незахищених верств населення з метою подолання
життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу.
Соціальні послуги – це комплекс соціальних дій державних установ,
відповідних громадських і приватних організацій, спрямованих на створення та
покращення умов життєдіяльності дітей та молоді, можливостей їх
самореалізації; реалізацію особистісних, політичних, соціальних прав, а також
культурних запитів молодої людини.
Спеціальні школи-інтернати для дітей з дефектами розумового і
фізичного розвитку – спеціальні заклади для навчання і виховання аномальних
дітей. У них крім питань загальноосвітньої і трудової підготовки дітей,
розв’язуються питання подолання порушень і пов’язаних з ними особливостей
психічного розвитку.
Тренінг соціально-психологічний – галузь практичної психології, яка
орієнтована на використання активних методів групової психотерапевтичної
роботи з метою розвитку допомоги тим, хто її потребує.
Трудотерапія – універсальний метод абілітації й реабілітації дітей з
різними діагнозами й ступенями порушень психіки або рухомих функцій.
Церебральний параліч – неспроможність керування м’язами і
координацією, спричинена пошкодженням мозку, що сталося перед або під час
народження. Ступінь важкості хвороби залежить від того, наскільки
пошкоджений мозок.
ЛІТЕРАТУРА
1. Акатов Л.И. Социальная реабилитация детей с ограниченными
возможностями здоровья. Психологические основы: Учеб. пособие для
студ. высш. пед учеб. заведений. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003.
– 368 с.
2. Безпалько О., Едель С. Підготовка волонтерів до роботи з дітьми
обмежених функціональних можливостей / Методичні рекомендації. // За
ред. А.Й. Капської. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2001.
3. Бондарчук К.П. Стан і перспективи працевлаштування та зайнятості
інвалідів в Україні // Соціальний захист. – 2000. – № 11. – с. 53-54.
4. Борщевська Л.В., Зіброва А.В., Іванова І.Б. На допомогу батькам, що
мають дітей з особливими потребами. – К., 1999.
5. Виховання дітей з особливими потребами в сім’ї / Упоряд. І.Б. Іванова. –
К.: УДЦССМ, 1998. – 84 с.
6. Вознюк Л.М., Климчук Н.Б.Мерленко І.М., Петрович В.С. Дитячий
церебральний параліч: поради батькам і педагогам. – Луцьк, 2002. – 74 с.
7. Дети с ограниченными возможностями. Пособие для родителей,
воспитателей и педагогов. – Донецк: Східний видавничий Дім, 2001. – 96 с.
8. Деякі питання соціальної реабілітації та адаптації молоді з особливими
потребами. – Луганськ, 2001. – 34 с.
9. Єременко І.В., Тєлєх І.В. Деякі питання соціальної реабілітації та адаптації
молоді з особливими потребами. – Луганськ, 2001.
10. Звєрєва І.Д. Інвалід і суспільство: проблеми інтеграції. І частина. – К.,
1995.
11. Іванова І.Б. Соціально-психологічні проблеми дітей-інвалідів. – К., 2000.
12. Інструкція по встановленню груп інвалідності, затверджена наказом
Міністра охорони здоров’я України від 20.12.93.
13. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю:
Навчально-методичний посібник. – К., 2001.
14. Капська А.Й. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю з
функціональними обмеженнями. – К., 2003.
15. Карманенко Т.М., Карманенко Ю.Г. Ляльковий театр – дітям. – К.: Рад.
шк., 1986.
16. Кравченко Р.І., Бастун Н.А., Майорова Н.В. Гуртом проти біди. Корисні
поради, адреси, довідкові та інформаційні матеріали для фахівців і батьків
міста Києва, які опікують дітей та молодь з особливими потребами. Вид. 2-
ге, перероб. і доп. – К.: Благод. тов. «Джерела», 2003. – 196 с.
17. Метьолкіна Н.Б. Психологічна допомога батькам дітей з функціональними
обмеженнями. – К., 2003.
18. Мистецтво, як засіб психотерапії дітей та молоді з особливими потребами.
Методичні рекомендації.. – Луганськ: ЛОЦССМ, 2001. – с. 27 с.
19. Мостіпан О. Державна політика щодо інвалідів: перспективи та
пріоритети // Соціальний захист. – 2000. – № 11. – с. 13-16.
20. На допомогу батькам, що мають дітей з особливими потребами /
Л.В.FБорщевська, Л.В. Зіборова, І.Б. Іванова (керівник авт. кол.) та ін. – К.:
Укр. ін-т соціальних досліджень, 1999. – 79 с.
21. Основы социальной работы. Учебник / Отв. ред. П.Д. Павленок. – М., 1997.
22. Панив А.М. Центры социальной реабилитации детей с ограниченными
возможностями – эффективная форма социального обслуживания семей и
детей. Реабилитационные центры для детей с ограниченными
возможностями: опыт и проблемы. – М., 1997.
23. Петрова В.Г., Белякова И.В. Кто они, дети с отклонениями в развитии? –
М.: Флинта: Московский психолого-социальный институт, 1998. – 104 с.
24. Підготовка волонтерів до роботи з дітьми з обмеженими функціональними
можливостями. – К., 2001. – 32 с.
25. Положення про медико-соціальну експертизу (затверджене постановою
Кабінету Міністрів від 22.02.92 за № 083).
26. Про становище інвалідів в Україні та основи державної політики щодо
вирішення проблем громадян з особливими потребами: Державна доповідь.
– К., 2002. – 100 с.
27. Проблемы медико-санитарной помощи инвалидам и престарелым в домах-
интернатах. – М., 1986.
28. Психологічна допомога батькам дітей з функціональними обмеженнями.
Методичні рекомендації. – Северодонецький ЦССМ, 2003. – с. 20.
29. Психолого-педагогическая реабилитация детей и подростков с
ограниченными возможностями здоровья и проблемами в обучении.
Краткий словарь-справочник. – Ростов н/Д, 1997.
30. Социальная работа / Под ред. В.И. Курбатова. – Ростов н/Д, 2000.
31. Социальная работа: история, теория и практика: Научно-учебно-
методическое пособие для студентов, магистрантов, аспирантов и
специалистов в области социальной педагогики, социальной работы /
Харченко С.Я., Кратинов Н.С., Ваховский Л.Ц., Кратинова В.А.,
ПесоцкаяFО.П., Караман Е.Л.: В 2 ч. – Ч. 2. – Луганск: Альма-матер, 2004. –
307 с.
32. Социальная работа с детьми-инвалидами. Научно-практические
рекомендации. – Ростов н/Д, 1998.
33. Социальная работа. Российский Энциклопедический словарь / Под общ.
Ред. В.И. Жукова. – М., 1997.
34. Социально-бытовая и трудовая реабилитация инвалидов / Под ред.
А.И.FОсадчих. – М., 1997.
35. Соціальна підтримка дітей з обмеженими функціональними
можливостями. – К., 2002. – 48 с.
36. Соціальна робота з батьками, що мають дитину-інваліда. Методичні
рекомендації. / За заг. ред. А.О. Бурчака. – Рівне, 2001.
37. Соціальна робота з дітьми та молоддю з особливими потребами. –
Запоріжжя, 2001. – 26 листопада – 8 грудня.
38. Соціальна робота з дітьми, молоддю, жінками, різними категоріями сімей.
Аналітичний звіт. – К.: УДЦССМ., 1994. – 140 с.
39. Соціальна робота з людьми з особливими потребами: Методичні матеріали
для тренера / Упоряд: О.В.FБезпалько та інші; Під заг. Ред.. І.Д. Звєрєвої. –
К.: Наук. Світ, 2002. – 55 с.
40. Соціальна робота з різними категоріями клієнтів: Науково-навчально-
методичний посібник для студентів, магістрантів, аспірантів та спеціалістів
у галузі соціальної педагогіки, соціальної роботи / Харченко С.Я.,
КратіновFМ.С., Ваховський Л.Ц., Кратінова В.О., Песоцька О.П.,
КараманFО.Л. – Луганськ: Альма-матер, 2003. – 198 с.
41. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю з функціональними
обмеженнями. Навчально-методичний посібник для соціальних
працівників і соціальних педагогів / За ред. А.Й. Капської. – К., 2003. –
168Fс.
42. Соціально-психологічний захист дітей-інвалідів та молодих інвалідів //
Інфорамаційно-методичний бюлетень/Упорядник Н.Є. Бенюх. – Вип. 2. –
Донецьк, 1997.
43. Специальная педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. пед учеб.
заведений / Л.И. Аксенова, Б.А. Архипов, Л.И. Белякова и др.; Под ред.
Н.М. Назаровой. – 2-е изд., стереотип. – М.: Издательский центр
«Академия», 2002. – 400 с.
44. Справочное пособие по социальной работе / Под ред. А.М. Панова, Е.И.
Холостовой. – М., 1997.
45. Теория и методика социальной работы / Отв. ред. FИ.Д. Павленок. – М.,
1993.
46. Технология социальной работы / Под ред. И.Г. Зайнышева. – М., 2000.