Юркив Я.И. Социальная реабилитация людей с ограниченными возможностями. на укр.яз

Подождите немного. Документ загружается.

У 90-х роках XX століття значного поширення набув рух волонтерської

підтримки осіб з обмеженими функціональними можливостями. Створено

багато благодійних організацій, товариств, фондів по підтримці цих осіб. Серед

них «Школа життя», товариства «Джерела», «Церебрал», організації «Інваліди

дитинства», «Любов і милосердя», Товариство батьків інвалідів та багато

інших.

В українській мові до кінця XVIII ст., людина з вадою розвитку

тлумачилась як каліка, калька, хромець, слепець (давньоруською), що

знаходимо у пам'ятках давньоруської літератури. Так, в Уставі князя

Володимира Святославича серед переліку митрополичих та церковних людей є

список світських людей, які підлягають особливому судочинству, серед них –

«каліка, хромець».

На початку XVIII ст. у слов'янських мовах починає вживатися слово

«інвалід», яке за походженням – безсилий, слабкий, важко поранений, прийшло

в українську і російську мови з французької і до кінця XIX ст. вживалося в

значенні «відслуживший, заслужений воїн, який непристосований до служби

через каліцтво, поранення, старезність».

Прочитайте та зробіть стислий конспект основних положень

До сьогодні в Україні немає єдиного терміну стосовно осіб, які мають

фізичні та психічні відхилення. Так, в засобах масової інформації, спеціальній

літературі вживаються поняття:

 інвалід;

 особи з обмеженими функціональними можливостями;

 люди з обмеженою дієздатністю;

 люди з особливими потребами;

 особи з вадами розвитку,

У законодавчих документах, як правило, домінує термін «інвалід».

Інвалід – особа, яка має порушення здоров'я зі стійкими розладами

функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи

дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають

необхідність її соціального захисту.

Інвалідність – це обмеження в можливостях, обумовлених фізичними,

психічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими

бар'єрами, які не дозволяють людині бути інтегрованою в суспільство і брати

участь в житті сім'ї та держави на тих же умовах, як і інші члени суспільства.

Види відхилень у здоров'ї

Види

відхилень

Сутність відхилення

Фізичні  тимчасові чи постійні відхилення в розвитку і (або)

функціонуванні органу(ів) людини;

 хронічні соматичні захворювання;

 інфекційні захворювання.

Психічні Тимчасові чи постійні відхилення в психічному розвитку

людини (порушення мови; пошкодження мозку; порушення

розумового розвитку; затримка психічного розвитку;

психопатії).

Складні Поєднують в собі фізичні та психічні відхилення (дитячий

церебральний параліч тощо).

Важкі Таке поєднання фізичних та психічних відхилень при яких

оволодіння освітою в обсязі державних стандартів є

неможливим (ідіотія, аутизм тощо).

Запишіть таблицю

Типологія інвалідності

Класифікаційна

ознака

Групи інвалідності Види порушення здоров'я

Причина

інвалідності

Інваліди з дитинства ДЦП, сліпота, глухота, розумова

відсталість, вроджені вади серця

тощо

Інваліди по

захворюваності

Ураження вегето-судинної,

ендокринної, шлункової та інших

систем організму

Інваліди праці Обмеження життєдіяльності

внаслідок професійних захворювань

чи травм на роботі

Ступінь

мобільності

Мобільні Захворювання вегето-судинної,

ендокринної, видільної, нервової та

інших систем організму

Маломобільні Хворі на церебральний параліч,

сліпоглухонімі, особи з ураженням

кінцівок та інші

Нерухомі Особи з пошкодженням спинного

мозку, кістково-м'язової системи

Інвалідність у дітей визначається вченими як стійка соціальна

дезадаптація, зумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними

станами, що різко обмежує можливість включення дитини в адекватні до її віку

виховні і педагогічні процеси, у зв'язку з чим вона постійно потребує догляду

та допомоги. Це значне обмеження життєдіяльності, що призводить до

соціальної дезадаптації внаслідок порушень розвитку і росту дитини,

здібностей до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю

поведінкою, навчання, спілкування, трудової діяльності у майбутньому.

Дитина-інвалід – це особа, яка внаслідок хронічних захворювань,

вроджених чи набутих порушень у розвитку має обмеження у життєдіяльності,

перебуває в особливо складних і надзвичайних умовах і має особливі потреби у

розвитку психофізичних можливостей, природному сімейному оточенні,

доступі до об'єктів соціального оточення і засобів комунікації, соціалізації та

самореалізації.

Фактори зовнішнього середовища є визначальними у появі хвороб, тому

що вони не тільки впливають безпосередньо на організм, але й можуть

викликати зміни його внутрішніх властивостей. Ці зміни у майбутньому

поколінні можуть самі спричинювати хвороби (спадковість, вроджені вади).

Прочитайте та законспектуйте таблицю

«Причини інвалідності»

Розрізняють такі обмеження дитячої життєдіяльності. Діти з:

 порушеннями слуху і мови (глухі, слабочуючі, логопати);

 порушеннями зору (сліпі, слабозорі);

 порушеннями інтелектуального розвитку (розумово відсталі, з

затримкою психічного розвитку);

 порушеннями опорно-рухового апарату;

 з комплексними порушеннями психофізіологічного розвитку

(сліпоглухонімі, ДЦП, з розумовою відсталістю та ін.);

 хронічними соматичними захворюваннями;

 психоневрологічними захворюваннями.

Показниками для інвалідності у дітей є патологічні стани, які

розвиваються при уроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після

травм. Питання про встановлення інвалідності розглядаються після проведення

діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Рішення про визнання

дитини (підлітка) інвалідом в Україні приймають республіканська, обласні,

міські, спеціальні дитячі лікарні та відділення (ортопедо-хірургічне, відновного

лікування, неврологічне, психіатричне, туберкульозне, отоларингологічне,

офтальмологічне, урологічне, неврологічне та ін.). Рішення спеціалістів

фіксується у картці стаціонарного хворого, консультативному висновку або

витягу з історії хвороби. Консультативний висновок (витяг), видається на руки

батькам (опікуну) дитини (підлітка)-інваліда для лікарсько-контрольної комісії

(ЛКК) лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання дитини.

Медичний висновок оформлюється ЛКК дитячих лікувально-профілактичних

закладів.

Прочитайте та зробіть схематичний конспект моделей

реабілітації людей з обмеженими функціональними можливостями

На сьогодні у світі є кілька моделей реабілітації людей з обмеженими

функціональними можливостями.

В медичній моделі інвалідність розуміється як особиста проблема

індивіда, тобто обмежені можливості розглядаються в контексті взаємозв'язку

між певною людиною та її недугою. В основу цієї моделі 8 кінці XIX ст. було

покладено постулати консервативної теорії "інвалідизму": 1) людство поділено

на здорових людей та людей з обмеженими можливостями; 2) здорові люди

здібніші від людей з обмеженими можливостями; 3) здорові люди мають

контролювати ресурси і життя людей з обмеженими можливостями. Сьогодні в

межах цієї моделі соціальна допомога включає; патронаж людей з обмеженими

функціональними можливостями вдома; їх медичне обслуговування;

забезпечення медикаментами; санаторне лікування; виплату коштів та

реалізацію пільг, гарантованих державою Завдання соціально-педагогічної

роботи в цій моделі полягає у підтриманні життєдіяльності особистості в

переважній більшості за допомогою медичних заходів та домінуючому акценті

на соціальному захисті інвалідів.

У другій половині XX ст. починається новий етап формування ставлення

до людей з функціональними обмеженнями. Такі люди розглядаються

незалежно від своєї дієздатності та корисності для суспільства як об'єкти

соціальної підтримки, що потребують спеціальних умов для реалізації своїх

можливостей та максимальної інтеграції в суспільство Стрижнем соціальної

моделі є взаємозв'язок між людиною з обмеженими можливостями та

соціумом, а не відхилення у її здоров'ї та розвитку. Обмежені можливості

розуміються як наслідок того, що соціальні умови звужують можливості

самореалізації інвалідів, тобто інваліди розглядаються скоріше як

дискримінована група, ніж аномальна. Щоб подолати це, необхідна інтеграція

людей з обмеженими можливостями в суспільство через створення їм умов для

максимально можливої самореалізації, а не шляхом пристосування інвалідів до

норм та правил життя здорових людей. Суспільство повинно адаптувати

існуючі в ньому стандарти до потреб людей з обмеженими можливостями, для

того, щоб вони не почували себе заручниками обставин та обмеженої

дієздатності. В межах соціальної моделі допомога людям з обмеженими

функціональними можливостями передбачає, розширення сфери їх соціальних

контактів; створення умов для довільного переміщення; забезпечення різних

видів консультування; навчання дітей з обмеженими можливостями у

загальноосвітніх школах; допомогу в професійному самовизначенні та

працевлаштуванні; розвиток потенційних можливостей інвалідів; створення

мережі громадських організацій, які здійснюють різні види соціальної

реабілітації та захищають інтереси інвалідів в суспільстві: залучення волонтерів

до роботи з людьми обмежених функціональних можливостей.

В останні роки сформувалася політико-правова модель. Зміст цієї

моделі визначає наступний підхід до вирішення проблем інвалідності: рівні

права людини, що має інвалідність, на участь у всіх аспектах життя суспільства

мають бути закріплені законодавчо, реалізовані через стандартизацію положень

і правил в усіх сферах життєдіяльності людини з обмеженими

функціональними можливостями.

В програмних документах громадських рухів за права інвалідів

виокремлюється також модель культурного плюралізму, яка базується на

принципах філософії незалежного життя та толерантного ставлення до людей з

обмеженими функціональними можливостями.

Моделі соціальної підтримки людей з обмеженими

функціональними можливостями

Питання для самоконтролю.

1. Розкрийте поняття «інвалід», «інвалідність», «дитина-інвалід».

2. Назвіть види відхилень у здоров’ї.

3. Назвіть типологію інвалідності.

4. Дайте характеристику причинам функціональних обмежень людей.

5. Назвіть та дайте стислу характеристику моделям соціальної підтримки

людей з обмеженими функціональними можливостями.

Висновки (стисле резюме).

В Розділі 1.1. розглядається: поняття інвалід, особа з обмеженими

функціональними можливостями, інвалідність, дитина-інвалід; види відхилень

у здоров’ї; типологія інвалідності; причини функціональних обмежень;

характеристика моделей соціальної роботи з людьми з обмеженими

можливостями.

Тема: «Особливості роботи соціального працівника з людьми з

обмеженими можливостями».

Зміст:

1. Особливості роботи з людьми, що мають інтелектуальні порушення.

2. Соціально-педагогічна діяльність з людьми, хворими на аутизм.

3. Особливості соціальної адаптації людей, що хворіють на ДЦП.

4. Соціальна підтримка людей з вадами слуху та зору:

 Люди з вадами слуху.

 Люди з вадами зору.

 Люди з дефектами мови.

Ключові слова: розумова відсталість, олігофренія, затримка психічного

розвитку, дебільність, імбецильність, ідіотія, синдром Дауна, дитячий

церебральний параліч (ДЦП), глухота, сліпо-глухота, порушення слуху,

зниження гостроти зору, сліпота, дефекти мови.

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про особливості роботи соціального працівника з дітьми, що

мають інтелектуальні порушення; особливості соціальної адаптації людей, що

хворіють ДЦП; соціально-педагогічну діяльність з людьми, хворими на аутизм;

соціальну адаптацію людей з вадами слуху та зору (люди з вадами слуху, люди

з вадами зору, дефекти мови).

Знати ознаки синдрому Дауна; причини виникнення затримки

психічного розвитку; ступені розумової відсталості; причини і симптоми ДЦП;

види ДЦП; категорії порушення слуху; причини порушення зору; категорії

людей із вадами слуху.

Володіти ключовими поняттями: розумова відсталість, олігофренія,

затримка психічного розвитку, дебільність, імбецильність, ідіотія, синдром

Дауна, дитячий церебральний параліч, глухота, сліпо-глухота, порушення

слуху, зниження гостроти зору, сліпота, дефекти мови.

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.2.

При вивченні Розділу 1.2. важливо звернути увагу на ознаки синдрому

Дауна; причини виникнення затримки психічного розвитку; ступені розумової

відсталості; причини і симптоми ДЦП; види ДЦП; категорії порушення слуху;

причини порушення зору; категорії людей із вадами слуху. Проаналізувати

особливості роботи соціального працівника з дітьми, що мають інтелектуальні

порушення; особливості соціальної адаптації людей, що хворіють ДЦП;

соціально-педагогічну діяльність з людьми, хворими на аутизм; соціальну

адаптацію людей з вадами слуху та зору

Для цього зверніться до наступної літератури:

1. Соціальна підтримка дітей з обмеженими функціональними

можливостями. Методичні рекомендації / Авт. упоряд. БезпалькоFО.В.,

Губарева Т.Г. – К.: Логос, 2002. – 48 с.

2. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю з функціональними

обмеженнями. Навчально-методичний посібник для соціальних

працівників і соціальних педагогів / За ред. проф.. А.Й. Капської. – К.:

ДЦССМ, 2003. – 168 с.

3. Технологія роботи з різними категоріями клієнтів центрів соціальних

служб для молоді: Методичний посібник / С.В.FТолстоухова,

О.О.FЯременко, О.В. Вакуленко та ін. – К.: ДЦССМ, Державний ін-т

проблем сім’ї та молоді, 2003. – 88 с.

Навчальний матеріал.

Прочитайте, виділіть основні положення, зробіть схематичний конспект

Діагноз «відставання в розвитку» ставлять дітям віком до восьми років, у

яких спостерігаються значні затримки розвитку в одній або кількох сферах. Це

не стосується незначного тимчасового відставання. Йдеться про суттєві