Яковлєв Ю.П. Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

Подождите немного. Документ загружается.

слуг, що визначає обсяг продажу і прибутковість. Розуміння

розходжень між окремими типами споживачів або сегментами

ринку дозволяє забезпечувати підприємству збутовий і фінанC

совий успіх.

Формування попиту на ринку і поводження індивідуальC

ного споживача залежить від того, яку корисність приносить

той або інший товар. Корисністю називають задоволення, що

одержують від споживання товару або послуги споживачі.

Розрізняють загальну і граничну корисність. Загальна коC

рисність – це задоволення, яке одержують від споживання

визначеного набору одиниць товару або послуги. Граничною

корисністю називають корисність, рівну збільшенню загальної

корисності в результаті придбання додаткової одиниці певноC

го товару. Гранична корисність відбиває ступінь настійності

потреби і той ефект, який матиме споживач від наступної поC

купки даного товару. Виведено закон граничної корисності:

“Якщо споживання інших товарів залишається незмінним, то

в міру насичення потреби в якомусь товарі або послузі задовоC

лення від наступної одиниці цього блага спадає”. Перед торгоC

вими працівниками при розробленні плану і його виконанні

стоїть проблема, щоб товари приносили однакову граничну

корисність. Знаючи теорію граничної корисності, можна зроC

бити ряд висновків, які слід застосовувати в практиці.

Споживчий набір грунтується на раціональності викорисC

тання бюджету і спробі максимізувати задоволення своїх поC

треб.

Споживачі роблять вибір, порівнюючи набори. При цьому

найкраще купувати велику кількість товарів.

Споживчі переваги ранжируються за ступенем важливості

для покупця, виходячи з його доходів, і т.д.

Споживчий набір може бути представлений у вигляді криC

вої байдужності (коли ранжирують порядкові властивості коC

рисності альтернативного набору) або у вигляді функції коC

рисності.

1. ÒÎÂÀÐÎÎÁ²Ã

Чим більше товару споживається, тим менше

збільшується корисність.

Корисність максимізується, коли співвідношення граничC

ної корисності двох товарів дорівнює співвідношенню цін.

Асортиментна політика – дуже важлива частина загальної

ринкової стратегії. Сучасна тенденція – це продаж усіх товарів

“під одним дахом”. Тому в основі діяльності лежить завдання

не поглиблення асортименту, а забезпечення його рентабельC

ності, чого можна досягти і шляхом звуження асортименту, і

шляхом додавання нових товарів. Рентабельність розраховуC

ють не за окремими товарами, а за секціями, відділами. В

універсальних магазинах застосовують розрахунки за оборотC

ністю, рівнем валових доходів, балансового прибутку в розраC

хунку на 1 м торгової площі. Для проведення асортиментної

політики потрібно приймати рішення не тільки по включенню

нових товарів, а й щодо зняття з продажу залежаних. СтосовC

но ненасиченого ринку перспективний обсяг товарообігу можC

на визначити за формулою:

=[С

+(С

н.з

)]

iц

де: Т

– перспективний обсяг товарообігу iCтого товару;

– обсяг попиту, забезпечений товарними ресурсаC

ми;

– коефіцієнт загальної стійкості попиту;

– обсяг попиту, не забезпечений товарними ресурC

сами;

– коефіцієнт можливої заміни;

н.з

– коефіцієнт нестійкості при заміні;

iц

– коефіцієнт зміни цін iCтого товару.

Стосовно ненасиченого ринку формула матиме такий виC

гляд:

=[(С

)+(С

н.з

)]

iц

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

де: С

– попит, забезпечений товарними ресурсами

відповідно до індивідуального смаку і вимог до

якості;

– попит, що підлягає заміні, для забезпечення

відповідності індивідуальному смаку і вимогам до

якості.

Структура роздрібного товарообігу повинна визначатися з

урахуванням цільових установок і стратегії торгового

підприємства, супроводжуватися аналізом положення

підприємства. Прибутковість асортименту і вивчення нових

концепцій структури продажу варто проводити окремо від

оцінювання технічних і технологічних можливостей, оскільки,

якщо буде закуплений високорентабельний товар, його можна

реалізувати, організувавши додаткові робочі місця або ж висC

тупити посередником у його продажу іншому покупцеві.

1.4. Ïðîãíîçóâàííÿ êîí’þíêòóðè ñïîæèâ÷îãî

ðèíêó çà äîïîìîãîþ ³íôîðìàö³éíèõ òåõíîëîã³é

Особливістю розвитку внутрішнього ринку України в пеC

рехідному періоді є деформація кінцевих каналів реалізації

споживчих товарів. Сучасний споживчий ринок України

представлений двома основними сферами реалізації товарів:

через мережу підприємств роздрібної торгівлі і ресторанного

господарства, а також на організованих і неформальних ринC

ках, обсяги реалізації споживчих товарів на яких зберігають

стійку тенденцію до збільшення. Перевага певної частини наC

селення України робити покупки на ринках обумовлена більш

низькими цінами, природа яких – у меншій частинці витрат

продажу і зниженні податкового тиску.

Наслідком таких деструктивних процесів є, з одного боку,

загострення проблем конкурентоспроможності щодо якості

продукції вітчизняних товаровиробників на внутрішньому

1. ÒÎÂÀÐÎÎÁ²Ã

ринку, зокрема непродовольчих товарів, що реалізуються пеC

реважно через мережу підприємств роздрібної торгівлі, а з

іншого – це помітне зниження якості торгового обслуговуванC

ня споживачів, що, виграючи в ціні товару, програють у його

якості, можливостях захисту своїх прав і т.ін. Тільки встановC

лення єдиного стандарту обслуговування споживачів по всіх

каналах продажу і чіткий контроль за дотриманням цього, моC

же вирішити проблему деформацій і сприяння розвитку

внутрішнього споживчого ринку.

Створення передумов відчутного прискорення розвитку

споживчого ринку України і в перспективі пов’язано з вагомиC

ми економічними зрушеннями і структурними перетворенняC

ми, у тому числі із забезпеченням зростання платоспроможно"

сті населення.

Основні фактори, що можуть істотно вплинути на позиC

тивну динаміку грошових доходів населення:

• збільшення розміру мінімальної заробітної плати і наC

ближення його до прожиткового мінімуму, що дасть

можливість підвищити рівень соціальних гарантій для

економічно активного населення;

• удосконалення податкового законодавства щодо

обов’язкових платежів підприємств по соціальних нараC

хуваннях на заробітну плату, прибуткового податку –

для фізичних осіб. Це стимулювало б легалізацію доC

ходів населення, істотно вплинуло на зниження обсягів

прихованої оплати роботи, сприяло б збільшенню чисC

того доходу працюючих.

Зростання грошових доходів населення як вирішальний

фактор розширення попиту на товари та послуги і сприяло б

розвитку вітчизняного виробництва, підвищенню екоC

номічної активності в країні. Зростання реальних доходів наC

селення, яке впливає позитивно на економічнийзростання в

країні, обумовлює також зміна надання домогосподарствами

споживчих переваг і розширює попит на більш якісну проC

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

дукцію, що, у свою чергу, потребує зміцнення виробничої баC

зи і конкурентоспроможності продукції на внутрішньому

ринку. Потребує реформування система оплати праці – осC

новного джерела формування доходів населення. Здійснення

цього є перспективним в умовах багаторівневої системи коC

лективноCдоговірного регулювання соціальноCтрудових

відносин на базі соціального партнерства. Крім того, в цих

умовах важливо підвищити зацікавленість роботодавців у

прийнятті відповідних угод і їхньому виконанні, запроваC

дити тарифні умови оплати на підприємствах небюджетного

сектора економіки.

Важливим фактором розширення внутрішнього попиту є

прискорення пенсійної реформи. Вона може забезпечити

однаковіправа всіх груп населення, що виходять на пенсію за

віком, скасування обмежень щодо бази розрахунку розміру

пенсії і, навпаки, уведення до неї фактора тривалості трудової

діяльності, індексації пенсійних виплат і впровадження меC

ханізму формування пенсійних нагромаджень.

Інші джерела збільшення реальних доходів населення у виC

гляді соціальних виплат (допомоги, стипендії, субсидії і т.п.),

інших грошових доходів (від підприємницької діяльності, воC

лодіння власністю) можуть розвиватися за умов підвищення

ефективності діяльності реального сектора економіки, фінанC

совоCкредитної системи країни. Темпи зростання соціальних

трансфертів надалі повинні мати тенденцію до уповільнення,

що випливає зі збільшення рівня соціальної захищеності через

збільшення доходів населення з основних джерел.

Фактором, який необхідно враховувати в прогнозуванні

розвитку внутрішнього попиту, може стати розширення дерC

жавних закупівель товарів і послуг колективного і суспільного

користування. При цьому реалізація державної політики

збільшення реальних доходів населення, підвищення рівня йоC

го життя через поліпшення структури споживання, розширенC

ня внутрішнього попиту зумовлять необхідність технічного пеC

1. ÒÎÂÀÐÎÎÁ²Ã

реозброєння виробництва. Це буде сприяти відновленню інвеC

стиційного попиту в країні, зменшенню впливу зовнішньоекоC

номічного фактора на стан і тенденції на внутрішньому ринку,

формуванню бази для стабільного економічного зростання в

Україні.

Можливості і темпи подальшого економічного зростання

певним чином відбивають підвищення споживання в секторі

домогосподарств. Це відбувається на основі збільшених реальC

них доходів, зміни структури споживчого попиту на користь

переважного придбання товарів непродовольчої групи, особC

ливо високотехнологічних, і товарів підвищеної якості. Саме

такі ознаки розширення внутрішнього ринку супроводжуютьC

ся стимулюванням вітчизняного виробництва, зростанням ваC

лових нагромаджень. На сучасному етапі масштабне

збільшення інвестицій в основний капітал на тлі збільшення

внутрішнього споживчого попиту потребує інноваційного наC

повнення інвестицій, а також удосконалення системи ціноуC

творення, широкого залучення приватного капіталу. Разом з

тим необхідне удосконалення податкового законодавства і

підвищення прозорості фінансового стану підприємств. Це

позитивно позначиться на зростанні продуктивності праці,

розширенні ресурсної бази інвестицій у виробництво.

Забезпеченість населення в розрахунку на 10 тис. осіб за

показником “кількість підприємств роздрібної торгівлі” за

1990 – 2000 рр. зменшилася на 2,5 %, а за показником “торгова

площа магазинів” – на 34,4 %. Особливо значних втрат зазнаC

ла роздрібна торгова мережа в сільській місцевості. Ці показC

ники зменшилися відповідно на 47,5 і 49,8 %. Це пов’язано, наC

самперед, з істотним скороченням фізичного обсягу товароC

обігу в сільській місцевості.

Істотні недоліки в розміщенні підприємств торгівлі по теC

риторії населених пунктів зумовлені відсутністю цілеспрямоC

ваної державної політики в цьому питанні з боку місцевих орC

ганів влади. Суб’єкти господарювання відкривають

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

підприємства торгівлі, як правило, без проведення маркетинC

гових досліджень і в умовах недостатньої інформованості про

стан ринку в регіоні, його місткість. Їхня спеціалізація не гарC

монізована з потребами всіх верств населення в цьому регіоні.

Значно погіршився і якісний склад магазинів. За останній

період загальна їхня кількість зменшилася більше ніж на 10%

у частині непродовольчих магазинів, майже в п’ять разів зниC

зився рівень спеціалізації магазинів (на 1 січня 2001 р. він

дорівнював лише 11%). З продовольчих спеціалізованих магаC

зинів 27% приходиться на магазини з продажу алкогольних

напоїв, 23% – на хлібобулочні, 50% – на всі інші форми

спеціалізації. За останні роки середній розмір магазина став

ще менший, у середньому на один магазин торгова площа

становила лише 90,3 м

, у той час як для забезпечення

раціональної організації торговоCтехнологічного процесу реC

комендується мати площу не менше як 250 м

У торгівлі України занадто мало великих магазинів з

універсальним асортиментом товарів, особливо таких, як суC

пермаркети і гіпермаркети, що в розвинутих країнах відіграC

ють значну роль у торговому обслуговуванні населення. У

США і західноєвропейських країнах їхня частка в загальній

кількості продовольчих магазинів становить 20–30 %, а в товаC

рообігу – 40–75 %. Останніми роками склалася така негативна

тенденція, як скорочення частки магазинів самообслуговуванC

ня. За 1991 – 2000 рр. вона зменшилася в Україні з 65% до 6%.

За товарообігом на 1 січня 2001 р. ці магазини займали лише

8,4%, тоді як у торгівлі розвинутих країн самообслуговування

є переважною формою продажу товарів.

Аналіз стану формування товарного асортименту і ціноC

вої політики на підприємствах торгівлі свідчить, що до цього

процесу ще недостатньо залучається нове покоління

фахівців ринкової формації, які володіють сучасними техноC

логіями менеджменту, маркетинговими дослідженнями,

логістикою і т.ін.

1. ÒÎÂÀÐÎÎÁ²Ã

Найбільших втрат у торговому обслуговуванні зазнали

соціально малозахищені верстви населення. Так, на 1 січня

2001 р. в Україні функціонувало лише 205 магазинів по пільгоC

вому обслуговуванню малозабезпечених, тільки 1429 магазинів

мали такі відділи і секції. Причому майже 25% таких магазинів

сконцентровані в одній області – Харківській (50 од.), а магазиC

ни, що мають відділи або секції по пільговому обслуговуванню

малозабезпечених покупців, – у Полтавській області (25,1%). У

деяких областях (Житомирській, Рівненській, Херсонській) таC

ка мережа протягом 2000 р. взагалі не функціонувала. ЗаслугоC

вує на увагу досвід Луганської, Львівської і Полтавської обласC

тей щодо відкриття мережі фірмових магазинів підприємствCвиC

робників (м’ясокомбінатів, молокозаводів, хлібозаводів і т.ін.),

за якими закріплені пільгові категорії громадян, що обслуговуC

ються позачергово і можуть придбати товари за цінами на 5–10

% нижче, ніж у загальнодоступній мережі.

Розвиток фірмової торгової мережі товаровиробників

сприяє розвитку виробництва споживчих товарів, збільшенню

обсягів їхнього збуту, зниженню цін на товари і послуги, ствоC

ренню конкурентного простору в роздрібній торгівлі і підвиC

щенню якості торгового обслуговування населення. Останні ми

роками, переважно через ускладнення збуту виробленої проC

дукції і необхідність забезпечення прибуткової роботи, товароC

виробники почали інтенсивно розвивати свою власну торгову

мережу. За 1991– 1999 рр. кількість фірмових магазинів і

дрібноторгових одиниць зросла майже в п’ять разів і становила

понад 8% загальної кількості роздрібних торгових підприємств.

Однак через відсутність відповідної державної підтримки і конC

тролю з боку місцевих органів влади фірмова мережа не завжди

відповідає своєму призначенню. Існує чимало фірмових

підприємств, структура товарообігу яких на 70–80% склаC

дається з товарів інших товаровиробників. Це пояснюється поC

рушенням діючих нормативноCправових документів у зв’язку з

незаконним користуванням пільгами і невдоволенням спожиC

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

вачів. Відкриття фірмових торгових підприємств повинно

підлягати державній регламентації цього процесу і відповідати

державній політиці підтримки національних виробників. ОсC

новним їхнім призначенням є вивчення товаровиробниками

ринку, налагодження випуску конкурентоспроможної проC

дукції, формування потреб споживачів, а також апробація і

пред’явлення на ринок нових товарів, стимулювання збуту,

поліпшення обслуговування, створення власної марки і формуC

вання іміджу своєї фірмиCвиробника.

Разом з негативними змінами слід зазначити деякі позиC

тивні зрушення, що намітилися останніми роками. Створено

визначене конкурентне середовище в посередницькій діяльC

ності, що сприяє поліпшенню функціонування оптових посередC

ників. Важливе значення для розвитку оптової торгівлі, зокрема

товарами, які швидко втрачають свою властивість, має ПостаноC

ва Кабінету Міністрів України “Основні напрямки створення і

функціонування оптових продовольчих ринків” від 9 червня

1999 р. Такі ринки вже почали створюватися на базі складського

господарства колишніх оптових і оптовоCроздрібних плодоовоC

чевих комбінатів, зокрема картоплі, і овочесховищ, холодильC

ників, а також оптової ланки споживчої кооперації. У більшості

областей розпорядженнями керівників обласних адміністрацій

уже розроблено і затверджено основні напрями створення і

функціонування оптових продовольчих ринків.

Відчутне пожвавлення інвестицій у реальний сектор екоC

номіки повною мірою залежить від ефективності заходів щодо

створення сприятливого для підприємницької та інвесC

тиційної діяльності в Україні, завдяки чому підприємства

зможуть формувати могутній власний інвестиційний капітал,

залучати значні іноземні інвестиції, скорочувати відправлення

приватного капіталу за кордон.

Під споживчим ринком розуміється ринок, предметом

купівліCпродажу в якому виступають товари і послуги, приC

значені для задоволення попиту населення. Загальний ринок

1. ÒÎÂÀÐÎÎÁ²Ã

споживчих товарів поділяється на окремі товарні ринки. НасамC

перед, у складі загального споживчого ринку виділяють ринки

продовольчих і непродовольчих товарів. У свою чергу, кожний з

цих ринків поділяється на ринки окремих груп (підгруп).

Важливою характеристикою споживчого ринку є рівень

його монополізації. Розрізняють ринки:

монопольний – один продавець (виробник) контролює всі

100% продажу даного товару;

олігопольний – це ринок, де не більше п’яти учасників

контролюють 70–80% усіх продаж;

конкурентний – це ринок, де достатня кількість продавців,

а частка продажу кожного з них невелика.

За ступенем насиченості товарами споживчий ринок

поділяється на ринок продавця, на якому обсяг попиту значно

перевищує обсяг пропозиції, і ринок покупця, на якому обсяг

пропозиції значно перевищує обсяг попиту.

З позицій активності процесів купівліCпродажу ринок

поділяється:

• на марний, тобто такий, що не має перспектив реC

алізації окремих товарів, наприклад, яхт у місцевості, де

немає водних басейнів;

• на такий, що розвивається, тобто вже частково осC

воєний ринок, потенційні можливості якого повною

мірою ще не реалізовані;

• стабільний, тобто ринок, обсяги попиту та пропозиції

на якому змінюються незначно;

• активний – ринок, що складається в умовах незадовоC

леного попиту, обсяг якого досить значний.

• потенційний – даний товар не продавався, але він є і

чекає сприятливих можливостей для продажу .

У зв’язку з різноманіттям видів і параметрів ринків можна

вибрати певний сегмент (тобто частину ринку), знайти

відповідну нішу (тобто сегмент, де попит ще тільки форC

мується і не задоволений).

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій