Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу 2008 №03 (3)

Подождите немного. Документ загружается.

Економіка та управління національним господарством

У свою чергу Н.А. Альошин сферу охорони

здоров’я розглядає як систему організаційноеко

номічних взаємин чотирьох типів суб’єктів: ви

робників, споживачів (у випадку безкоштовної

медичної допомоги), покупців (платників) (у ви

падку платних медпослуг), держави.

Ним було

проаналізовано групи інтересів суб’єктів ринку

медичних послуг: споживачів і покупців, вироб

ників і постачальників, держави, причому інте

рес трактувався із двох позицій (табл. 1).

Таблиця 1

Інтереси суб’єктів ринку медичних послуг

Суб’єкти Інтереси

Споживач (покупець)

медичної послуги

— збереження здоров’я (потреба жити, бути здоровим зі збереженням працездатності, потреба

повернення до норми за тимчасової втрати працездатності; бажання збереження певної «ніші»

працездатності за наявності інвалідності; потреба досягнення найвищого ступеня «якості життя»);

— формування особистого капіталу здоров’я (базового й придбаного).

Виробники

(постачальники)

— підвищення ефективності взаємодії як з покупцем медичних послуг і товарів медичного

призначення, так і із власниками факторів медико-виробничого підприємництва;

— корпоративний інтерес (служба Батьківщині, забезпечення професійного й цивільного достоїнства

лікарського стану;

— задоволення першочергових потреб (при бюджетному фінансуванні); максимізація прибутку й

мінімізація витрат (платні медпослуги);

— подолання обмеженості ресурсних можливостей нарощування виробництва послуг;

— розширення медичних послуг і збільшення припливу коштів.

Держава — виявлення й відбиття в державних планах обсягу ресурсів, що направляє державу в галузь охорони

здоров’я;

— формування й функціонування системи охорони здоров’я як сфери державної й політичної

діяльності, системи надання лікувальної, профілактичної допомоги, оздоровлення й медичної

реабілітації хворих, розвиток медицини як науки й системи фахової освіти, системи розробки,

виробництва й просування на ринок лікарських препаратів, виробів медичного призначення й

складної медичної техніки.

З одного боку, економічні інтереси завжди

пов’язані з формою присвоєння матеріальних

благ: який характер присвоєння, такі й еко

номічні інтереси. Тому одним з найбільш важли

вих стратегічних питань будьякої влади за всіх

часів було питання про власність. З іншого боку,

економічні відносини проявляються безпосеред

ньо через взаємодію економічних інтересів окре

мих суб’єктів: тут інтереси виступають як форма

прояву потреб.

Інтереси суб’єктів ринку медичних послуг

Н.А. Альошин пропонує розглядати в єдності

соціальних, політичних, економічних і духовно

культурних компонентів, що визначають не

обхідність виділення декількох груп інтересів

(табл. 2).

Таблиця 2

Групи інтересів суб’єктів ринку медичних послуг

Інтереси

Суб'єкти

економічні інституціональні політичні

Споживачі й покупці — максимізація корисності;

— забезпечення «ефекту

здоров'я».

— будь-який досягнутий рівень

породжує зміни в обсягах й

асортименті споживання.

— стабільність у

забезпеченні

медичними послугами.

Постачальники й продавці — реалізація держзамовлення;

— одержання максимуму

прибутку;

— одержання правової й

економічної самостійності;

— диверсифікованість із метою

зміни структури виробництва й

асортиментів продукції.

— формування у населення

мотивації зміцнення здоров’я й

відповідного стилю життя,

створення іміджу здорової людини,

системи здорового способу життя;

— спрямований вплив на

формування способу життя й

стилю споживання.

— лобіювання.

Держава

А) як господарюючий суб’єкт

(продавець медичних послуг,

фактичний покупець медичних

послуг і власник медичних

установ);

Б) як адміністративно-правовий

орган;

В) як виразник

загальнонаціональних інтересів.

— поширення здорового

способу життя;

— формування капіталу

здоров’я нації;

— профілактика захворювань;

— фінансове забезпечення

соціальних стандартів,

посилення зв’язку соціальної

стандартизації з бюджетно-

нормативною діяльністі.

— забезпечення гарантованого

мінімуму медичного

обслуговування для всіх громадян і

проведення політики, спрямованої

на повне задоволення соціальних

потреб населення;

— створення правового поля;

— вироблення стратегії охорони

здоров’я;

— створення національної системи

охорони здоров’я.

— посилення ролі

держави;

— підвищення кількості

і якості людського

капіталу;

— реалізація

національно-державних

інтересів;

— гарантії надання

безкоштовної медичної

допомоги.

Аналіз моделей інтересів суб’єктів на ринку

медичних послуг дозволив охарактеризувати інсти

туціональний потенціал результативної діяльності

покупців і підвищення ефективності використан

ня ресурсів і відповідні інституціональні витрати.

Під інституціональним потенціалом Н.А. Альошин

розуміє такі характеристики моделей фінансуван

ня: типи мотивації, властиві покупцям медичних

послуг; ступінь самостійності покупців у прийнятті

рішень про способи реалізації покладених на них

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

функцій; можливість забезпечення сильного тис

ку з боку держави на покупців, що примушує їх до

виконання встановлених державою вимог до ре

зультатів їхньої діяльності; можливості розвитку

конкуренції між покупцями; можливості впливу на

покупців з боку безпосередніх споживачів медич

них послуг. Під інституціональними витратами тут

він розуміє витрати впровадження й підтримки

інститутів, що забезпечують функціонування мо

делі й результативну діяльність відповідних по

купців.

Суб’єкти медичного підприємництва зацікав

лені в удосконаленні та розвитку систем страху

вання здоров’я (як найважливішого джерела фі

нансування сфери охорони здоров’я), страхуван

ня майна, які використовується в медиковироб

ничій діяльності (з позиції збереження та укріп

лення матеріальнотехнічної бази сфери охорони

здоров’я), страхування професійного ризику та

відповідальності (як засобу соціального захисту

лікарів та інших робітників медикосоціального

комплексу).

Крім того, ринок медичних послуг містить у

собі ринок лікарських препаратів, ринок праці

медичного персоналу, ринок ідей або науково

технічних розробок, ринок медичного устаткуван

ня й техніки, цінних паперів. Ринкові умови

функціонування охорони здоров’я припускають

розробку державних, регіональних і муніципаль

них законів, нормативних документів, методич

них рекомендацій, що встановлюють порядок і

гарантують економічну діяльність охорони здоро

в’я, створення й дію відповідних інститутів,

відомчих служб охорони здоров’я, вплив на ри

нок через бюджетне фінансування тощо.

Проведене дослідження дало змогу узагаль

нити модель взаємовідносин між суб’єктами сфе

ри охорони здоров’я (рис. 2).

Рис. 2. Модель взаємовідносин суб’єктів сфери охорони здоров’я (складено автором на основі проаналізованих

матеріалів)

У сучасних умовах фінансування вітчизняної

охорони здоров’я вимагає ретельного переосмис

лення з позиції додаткового залучення фінансо

вих коштів й їхнього ефективного використання.

Неофіційні платежі населення не можуть розгля

датися як життєздатне рішення даної проблеми.

Сьогодні необхідний перехід на економічні мето

ди управління медичними організаціями з метою

виведення значної частки фінансування медич

них організацій з «тіні».

Для цього новий господарський механізм взає

мовідносин між суб’єктами в сфері охорони здоров’я

повинен передбачати наступні основні напрямки:

— зміна системи бюджетного фінансування

установ охорони здоров’я, перехід від виділення

коштів з бюджету по окремих статтях витрат до

фінансування по довгострокових стабільних нор

мативах, що комплексно відображають цілеспря

мованість діяльності установ;

— сполучення бюджетного фінансування діяль

ності медичних установ з розвитком платних послуг

населенню, договорів з підприємствами, організаці

ями, установами на госпрозрахунковій основі;

— розвиток самостійності й ініціативи тру

дових колективів у рішенні основних питань ви

робничої діяльності й соціального розвитку;

Економіка та управління національним господарством

— встановлення тісної залежності матеріаль

ного й морального стимулювання трудового колек

тиву, розмірів фонду виробництва й соціального

розвитку установ й оплати праці кожного праців

ника з урахуванням кінцевих результатів діяльності

установи, обсягів, якості, ефективності праці;

— використання різних форм господарюван

ня, включаючи орендні відносини, кооператив

ну, індивідуальнотрудову діяльність тощо, а та

кож використання гнучких режимів оплати праці.

Впровадження нового господарського меха

нізму зіграло б у сфері охорони здоров’я певну

позитивну роль: освоєння керівним складом еко

номічних методів управління; впровадження еле

ментів внутрішньогосподарського розрахунку й

маневрування ресурсами забезпечило б більш ра

ціональне використання матеріальної бази, ліж

кового фонду, обладнання; стало б можливим роз

роблення й впровадження методики розрахунку

вартості медичних послуг; підвищилась би за

цікавленість медичних працівників у кінцевих ре

зультатах своєї праці тощо.

Оскільки сфера охорони здоров’я посідає ви

няткове місце в соціально орієнтованій ринковій

економіці, потрібно створити конкуренцію між ус

тановами, що надають медичні послуги, тобто дати

можливість людям самим вибирати, де лікуватися,

що дозволить поліпшити якість лікування; а також

провести модернізацію системи медичного страху

вання, що дозволить, нарешті, ввести єдині тари

фи, стандарти та єдину модель страхування.

Практичним результатом дослідження є розроб

ка комплексу заходів, спрямованих на досягнення

балансу інтересів суб’єктів сфери охорони здоров’я:

— удосконалення економічних відносин, зок

рема розвиток партнерських відносин при одер

жанні економічної самостійності лікувально

профілактичних установ;

— утворення умов для формування ефектив

ного конкурентного середовища;

— удосконалювання системи задоволення

потреб населення в якісних медичних послугах;

— розвиток системи тактичного й стратегіч

ного планування;

— реалізація альтернативних схем фінансу

вання.

Таким чином, можна зробити висновок, що

сфера охорони здоров’я, яка включає в себе ринок

медичних послуг, володіє низкою специфічних ха

рактеристик, на відміну від інших ринків немате

ріальних послуг, що накладає відбиток як на зміст

економічних інтересів суб’єктів ринку, так й особ

ливості їхньої реалізації й досягнення балансу.

Перспективами подальших розробок стане

дослідження можливостей створення кластерів у

сфері охорони здоров’я.

Література

Поляков И.В. Проблемы здравоохранения //

Проблемы социальной гигиены и истории меди

цины.— 1997.— № 1.— С. 50.

Каминская Т.М. Рынок медицинских услуг:

опыт теоретикоинституционального анализа.—

Х.: ИПП «Контраст», 2006.— С. 44.

Тогунов И.А. Врач и пациент на рынке меди

цинских услуг.— Владимир, 2002 // http: //www.

marketing. spb. ru.

Тогунов И. А. Врач и пациент на рынке меди

цинских услуг.— Владимир, 2002 // http: //www.

marketing. spb. ru; Каминская Т.М. Рынок меди

цинских услуг: опыт теоретикоинституциональ

ного анализа.— Х.: ИПП «Контраст», 2006.—

С. 155–185; Шутов М.М., Лобас В.М., Долгале

ва Е.В. Предпринимательство в здравоохранении:

теория, методология, практика.— Донецк:

«ВИК», 2006.— С. 21–49.

Столяров С.А. Рынок медицинских услуг:

некоторые его характеристики, проблемы и ас

пекты управления.— Барнаул: Аз Бука, 2005.—

С. 14–15.

Исакова Л.Е., Зелькович Р.М. Экономика здра

воохранения: основные понятия.— М., 1996 //

http: //www. health. gov. ua.

Алешин Н.А. Реализация экономических ин

тересов субъектов рынка медицинских услуг:

Автореф. дис. … канд. экон. наук: 08.00.01 / Са

ратов. госуд. соц.экон. унив.— Саратов, 2007 //

http: //www. seun. ru.

Там само.

Шутов М.М., Лобас В.М., Долгалева Е.В.

Предпринимательство в здравоохранении: тео

рия, методология, практика.— Донецк: «ВИК»,

2006.— С. 18.

Каминская Т.М. Рынок медицинских услуг:

опыт теоретикоинституционального анализа.—

Х.: ИПП «Контраст», 2006.— С. 59–113, 229–258;

Столяров С.А. Рынок медицинских услуг: неко

торые его характеристики, проблемы и аспекты

управления.— Барнаул: Аз Бука, 2005.— С. 9–15;

Тогунов И.А. Врач и пациент на рынке медицин

ских услуг.— Владимир, 2002 // http: //

www.marketing.spb.ru; Єфімова О.В. Системний

підхід — основа управління діяльністю під

приємств // Формування ринкових відносин в

Україні.— 2007.— № 2.— С. 75.

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

УДК 332.146

Ю.А. Хілобок

ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ РЕГІОНУ

Автором запропоновані основні напрями державної інвестиційної політики як комплекс заходів, що

забезпечують формування сприятливого інвестиційного клімату і підприємницького середовища з метою

досягнення збалансованого розвитку регіонів та країни.

Сучасне трактування природи інвестицій

ґрунтується на принципах класичної політеко

номії, неокласичної та кейнсіанської концепцій.

Класики економічної теорії зосередили свої дос

лідження на сфері виробництва і вважали, що

інвестиції — це речові фактори виробництва. У

неокласичній теорії проблема інвестицій розгля

дається у зв’язку із поясненням рівноваги попи

ту і пропозиції на ринку товарів. Представники

кейнсіанського напряму визначають місце інве

стицій у системі розширеного відтворювального

процесу, враховуючи, що саме попит створює

сукупну пропозицію, а власне інвестиції викону

ють ряд доходоутворюючого чинника

Інвестиції, з фінансового погляду, включа

ють усі види активів, укладених у господарську

діяльність з метою одержання доходу, а з еконо

мічного — це видатки на створення, розширен

ня, відновлення та модернізацію основного капі

талу, пов’язані з цим зміни оборотного капіта

лу

. З цього випливає економічна природа інве

стицій, обумовлена закономірностями процесу

розширеного відтворення продуктивних сил сус

пільства, а інвестиційна діяльність повинна за

безпечити не лише економічне піднесення, але

й розвиток соціальної сфери, підвищення рівня

життя населення. У результаті дослідження виз

начено, що розмаїття суб’єктів інвестиційного

процесу, джерел інвестування, необхідність

зміни всієї системи відтворювальних відносин у

цій сфері, входження нашої країни у світовий

інвестиційний ринок вимагають системного

підходу до теорії інвестицій та їх наукового виз

начення як «ресурсу» розвитку. Дослідження

економічної сутності інвестицій дозволило об

ґрунтовано підійти до розуміння інвестиційної

політики, інвестиційної діяльності та інвести

ційного процесу, визначити специфічні характе

ристики й особливості формування інвестицій

ної політики, ролі інвестицій у соціальноеко

номічному розвитку регіону.

Автором визначені основні напрями держав

ної інвестиційної політики як комплекс заходів,

що забезпечують формування сприятливого інве

стиційного клімату і підприємницького середо

вища з метою досягнення збалансованого розвит

ку регіонів і країни (рис. 1).

Формування інноваційної моделі інвестицій

ної політики регіону — ключова економічна про

блема сучасності. Водночас інноваційна ак

тивність в економіці України залишається досить

низькою, що обумовлюється багатьма негативни

ми чинниками. Економічну, соціальну та еколо

гічну ситуацію значно погіршили кризові явища

в усіх галузях господарського комплексу. Форму

вання ефективних інструментів залучення інвес

тицій в економіку регіонів є одним із головних

шляхів забезпечення їх сталого економічного

розвитку. Механізм залучення фінансових ре

сурсів у соціальноекономічний розвиток тери

торій потребує нових наукових підходів та деталь

ного всебічного дослідження. Для цього необхі

дно об’єднати економічні інтереси населення та

органів місцевого самоврядування.

Новим явищем сучасного економічного жит

тя є розуміння того, що інтелектуальний потенці

ал, спеціальні знання та комунікації стають основ

ними факторами випереджаючого розвитку як

підприємств, так і регіонів

. Для активізації інве

стиційної політики в економічних системах різних

рівнів діють багато класичних і нових інструментів,

але саме наявність науково обґрунтованих підходів

до формування інноваційної моделі інвестиційної

політики, збалансованих механізмів інвестування

в розвиток регіонів, професійного управління інве

стиційною стратегією суттєво впливає на темпи

регіонального розвитку.

Дослідження та використання чинників акти

візації інвестиційної діяльності в містах і регіонах,

пошук інноваційних технологій з якісно новими

перевагами, які дозволяють залучити до соціаль

ноекономічного розвитку ресурси населення та

дрібних інвесторів, створення найбільш привабли

вих умов інвестування у місцеву промисловість і

соціальну інфраструктуру — це актуальні пробле

ми інвестиційної регіональної політики.

Вивченню проблем, пов’язаних з інноваційно

інвестиційною діяльністю, присвячені праці бага

тьох зарубіжних і вітчизняних вчених та фахівців.

Теоретичні основи економічної політики, інвес

тицій та інновацій розробляли такі відомі зарубіжні

вчені й практики, як Г. Александер, Р. Брейлі, А. Ве

бер, Дж. Кейнс, А. Льош, С. Майєрс, П. Самуелсон,

У. Шарп, Й. Шумпетер.

Економіка та управління національним господарством

Однією із форм інвестиційної діяльності є

інноваційна діяльність, направлена на розробку

та впровадження досягнень науковотехнічного

прогресу у виробництво і соціальну сферу, яка на

сучасному етапі стає основою економічного роз

витку регіону.

Сукупність науковотехнічних, технологічних

і організаційних змін, що відбуваються під час

реалізації нововведень, перетворення знання в

інновацію, тобто послідовний ланцюг подій від

формування новаторської ідеї до виробництва та

практичного використання продукту, технології

або послуги — все це є інноваційним процесом.

Основні етапи інноваційного процесу показані на

рис. 2.

ше, здійснення заходів національного і регіональ

ного рівня щодо розвитку науковотехнологічно

го потенціалу, особливо людського капіталу; по

друге, стимулювання інноваційної діяльності

суб’єктів економіки; потретє, заохочення та роз

ширення попиту на інноваційні продукти, техно

логії, знання. Реалізація зазначеної стратегії ви

магає: здійснення цілеспрямованої промислової

та інвестиційної політики, направленої на акти

візацію нововведень у виробництві; створення

сприятливих інституційних умов для інновацій

ноінвестиційної діяльності, захисту національ

ного ринку, виробництва і капіталу; наступальної

стратегії на зовнішніх ринках; залучення до інно

ваційного процесу малих і середніх підприємств;

тісної інтеграції виробництва, фінансів, науки та

освіти для випереджаючого розвитку науково

технологічної сфери.

Регіональна інвестиційна політика включає

найбільш пріоритетні напрями використання

інвестиційного капіталу з метою одержання мак

симального економічного та соціального ефекту.

Ефективність інвестицій оцінюється в основно

му двома параметрами. Поперше, це суто еко

номічний показник, який характеризує співвідно

шення між отриманим результатом і витратами

згідно з інвестиційним проектом. Подруге, це

показник соціального розвитку, який включає

підвищення рівня життя людей, зниження рівня

безробіття, розвиток особистості, покращення

стану природного середовища тощо. На основі

проведеного аналізу зроблено висновок, що су

часна інвестиційна діяльність у регіонах країни

характеризується деформованою територіальною

структурою інвестицій, диспропорціями у залу

ченні іноземних інвестицій. Із загального обсягу

іноземних інвестицій у 2006 році — 6,6 млрд. дол.

США, 82 % припадає на 10 регіонів — м. Київ,

АРК, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку,

Київську, Львівську, Одеську, Полтавську та Чер

каську області, з них на м. Київ — 33,9 %. Про

стежується тенденція високої інвестиційної ак

тивності регіонів, загальний рівень розвитку яких

є вищим за середній у країні. Низькою приваб

Рис. 1. Основні напрями державної інвестиційної політики

Рис. 2. Основні етапи інноваційного процесу

Під час формування інноваційних проектів

важливим є врахування класифікаційних ознак

інновацій, їх рівня, життєвого циклу продукту, за

стосування механізму ефективної їх реалізації.

Спираючись на визначені в роботі класифікаційні

ознаки інновацій, запропоновано виділити ще

один тип — соціально важливі інновації випере

джаючого розвитку, тобто багатопланові, універ

сальні інновації, які швидко окуповуються, жит

тєво важливі для розвитку економіки регіонів і

країни, можуть бути застосовані в різних галузях

і регіонах

Концептуально державна стратегія іннова

ційного розвитку економіки повинна орієнтува

тися на вирішення триєдиного завдання: попер

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

ливістю для інвестора характеризуються регіони

зі зниженим розвитком продуктивних сил і ви

сокою часткою агропромислового сектора у ви

робництві, де очікування швидкої економічної

віддачі від інвестування є маловірогідним.

Досвід розвинутих країн світу свідчить про

можливість залучення приватних інвестицій у

міське господарство в особливо великих обсягах

за рахунок державноприватного партнерства.

Прийняті Закони України «Про інноваційну

діяльність», «Про пріоритетні напрями іннова

ційної діяльності в Україні», інші нормативні акти

створили правову основу для реалізації нового

стратегічного курсу — інноваційної моделі роз

витку економіки, що сприяло ефективному ви

користанню наявного науковотехнічного потен

ціалу, його збереженню в країні. Закон України

«Про спеціальний режим інвестиційної та інно

ваційної діяльності технопарків та інноваційних

структур інших типів» визначає правові й еко

номічні засади діяльності технологічних парків,

але не вирішує проблеми їх ефективного функці

онування.

Активізація новацій в інвестиційному процесі

є важливою умовою структурного оновлення сус

пільного капіталу та його позитивної динаміки.

Особливості структури капіталу в нашій

країні є однією із головних причин довгостроко

вої економічної кризи

. Про глибину економіч

них деформацій свідчить перш за все співвідно

шення між галузями виробництва та послуг. В

Україні цей показник дорівнює 49 і 51 %, у краї

нах Європейського союзу — 29 і 71 %, у США

обсяги фінансових послуг перевищують обсяги

промисловості.

Завдання структурної інноваційної перебудо

ви визначає необхідність опрацювання концепту

альних основ, критеріїв, інструментів і механізмів

економічної політики, яка в рамках фінансових,

структурних та інституційних обмежень забезпе

чила б зростання обсягів інвестицій у нововведен

ня, належну мотивацію інноваційного підприєм

ництва. Дослідження свідчать, що понад 80 % при

росту ВВП пов’язане з технологічними нововве

деннями, натомість в Україні у 2006 році практич

но в усіх регіонах зменшилась кількість інновац

ійно активних підприємств на 18 %, освоєних

нових видів продукції — на 68 %, частка іннова

ційної продукції в обсягах промисловості — на 2 %.

Запровадження моделі інноваційного розвитку

регіону вимагає використання сучасних методів

регіонального менеджменту — стратегічного пла

нування і регіонального маркетингу.

У 2006 році за рахунок коштів державного

бюджету підприємствами та організаціями Украї

ни виконувались 52 державні науковотехнічні та

цільові програми. З них 4 — спрямовано на роз

виток державного управління, 10 — на вирішен

ня енергетичних та екологічних проблем, 12 —

проблем охорони здоров’я. Також виконувались

473 проекти, з яких 233 мали інноваційну спря

мованість. Важливим чинником інноваційного

розвитку є участь України в єдиному європейсь

кому дослідницькому просторі, що прискорить

формування національної інноваційної політики,

сприятиме у міжнародній науковотехнічній ко

операції областей, суттєво підвищить ефек

тивність зазначених програм.

Проведені дослідження підтвердили, що на

сучасному етапі розвитку регіонів основними

стають наступні напрями: економічна інтеграція,

створення регіональної ринкової інфраструктури,

розроблення та застосування моделі інноваційно

го розвитку. Вони потребують формування ме

ханізмів взаємодії організаційних, правових,

фінансових, природних, технологічних, інформа

ційноінтелектуальних, інноваційних, політичних

та інших ресурсів для досягнення синергетично

го ефекту розвитку суспільства. Головною скла

довою розвитку стає інноваційна інвестиційна

діяльність. Найбільш ефективними методами дер

жавної підтримки інноваційної діяльності та ре

алізації інноваційних проектів в умовах дефіциту

фінансових ресурсів визначені: виважена подат

кова політика, формування інноваційних фондів,

регіональних і державних програм, створення

національної фінансовокредитної системи для

пільгового, довгострокового кредитування інно

вацій, ефективне використання іноземних інвес

тицій, формування бюджету розвитку територі

альної громади, діяльність вільних економічних

зон і територій пріоритетного розвитку. Таким

чином, на нинішньому етапі розвитку економіки

нашої країни зазначені чинники стають основою

формування інноваційної моделі інвестиційного

розвитку регіонів.

Трансформація економічної системи вимагає

нових методичних підходів до інвестиційного

процесу, управління інвестиційною діяльністю,

організаційних методів побудови економічної

політики в регіоні. Територіальні утворення ста

ють основною ланкою управління економічним

розвитком, а центром будьякої системи цілей їх

розвитку є поліпшення якості життя населення.

У розгорнутому вигляді така система цілей являє

собою ядро — розвиток регіону як багатофунк

ціональної системи, інтегрованої у вітчизняну і

світову економіку, що створює сприятливе сере

довище для життя й економічної активності, а

також підцілі — підвищення доходів і рівня зай

нятості, покращення загальних умов життя як

результат зростання ефективності віддачі ресурсів

і бюджетних коштів. Теоретичні основи моделі

організації та управління соціальноекономічним

розвитком території, міста чи регіону ґрунтують

ся на тому, що свою економічну діяльність лю

дина здійснює не ізольовано, а в суспільстві. Ця

Економіка та управління національним господарством

взаємодія людей вимагає певних методів госпо

дарювання та управління. Використання про

грамноцільового методу, що втілюється у програ

мах різного рівня, є одним із важливих елементів

науково обґрунтованого впливу на процеси роз

витку регіональної економіки. Такі цільові про

грами до 2010–2020 років розроблені практично

в усіх регіонах, великих містах країни. В м. Києві

розроблені та реалізуються 48 державних, регіо

нальних, комплексних, галузевих і цільових про

грам соціальноекономічного розвитку. Механіз

мом управління інвестиційною діяльністю в регі

оні узагальнено можна визначити складну систе

му спеціалізованих структур, спеціальних заходів

та інструментів впливу на економіку, в тому числі

податкову, тарифну і митну політику.

Література

Вихор О.Б., Яворський М.С. Інноваційна

політика розвитку регіону // Регіональна еконо

міка.— 2007.— № 1.— С. 178.

Чечетов М. Інноваційна складова ринкової

економіки // Економіка України.— 2004.—

№ 11.— С. 11.

Шарко М. Модель формування національної

інноваційної системи України // Економіка Ук

раїни.— 2005.— № 8.— С. 25–26.

Заєць В.М., Семиноженко В.П. Інноваційні

перспективи України.— Харків: Константа, 2006.—

С. 242.

Михайлівська О. «Європейський парадокс»

інноваційного розвитку: уроки для України //

Економіка України.— 2006.— № 9.— С. 80–82.

УДК 519.83

В.А. Алексеев

ПРИМЕНЕНИЕ АППАРАТА ТЕОРИИ ИГР ДЛЯ АНАЛИЗА ПРОБЛЕМ

МИКРОЭКОНОМИКИ

В данной работе рассматривается аппарат теории игр, который в последнее время является довольно

прогрессирующим направлением прикладной математики, а также применения теоретических результа)

тов для анализа разнообразных проблем микроэкономики (анализ рыночного равновесия, стратегическое

поведение фирм в условиях олигополии).

Современная экономическая теория как на

микро, так и на макроуровне включает как есте

ственный, необходимый элемент математические

модели и методы. Использование математики в

экономике позволяет, вопервых, выделить и

формально описать наиболее важные, существен

ные связи экономических переменных и объек

тов: изучение столь сложного объекта предпола

гает высокую степень абстракции. Вовторых, из

четко сформулированных исходных данных и

соотношений методами дедукции можно полу

чать выводы, адекватные изучаемому объекту в

той же мере, что и сделанные предпосылки. В

третьих, методы математики и статистики позво

ляют индуктивным путем получать новые знания

об объекте: оценивать форму и параметры зави

симостей его переменных, в наибольшей степе

ни соответствующие имеющимся наблюдениям.

Наконец, вчетвертых, использование языка ма

тематики позволяет точно и компактно излагать

положения экономической теории, формулиро

вать ее понятия и выводы.

Развитие микроэкономики, макроэкономи

ки, прикладных дисциплин связано со все более

высоким уровнем их формализации. Основу для

этого заложил прогресс в области прикладной

математики — теории игр, математического про

граммирования, математической статистики.

Микроэкономические модели описывают

взаимодействие структурных и функциональных

составляющих экономики либо поведение от

дельной такой составляющей в рыночной среде.

Вследствие разнообразия типов экономических

элементов и форм их взаимодействия на рынке

микроэкономическое моделирование занимает

основную часть экономикоматематической тео

рии. Наиболее серьезные теоретические резуль

таты в микроэкономическом моделировании в

последние годы получены в исследовании стра

ЕКОНОМІКА ТА УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ

тегического поведения фирм в условиях олигопо

лии с использованием аппарата теории игр.

Теория игр впервые была систематически

изложена Нейманом и Моргенштерном и обна

родована лишь в 1944 г. в монографии «Теория игр

и экономического поведения», хотя отдельные

результаты были опубликованы еще в 20х годах.

Нейман и Моргенштерн написали оригинальную

книгу, которая содержала преимущественно эко

номические примеры, так как экономические

задачи проще, чем остальные, описать при помо

щи чисел. Во время Второй мировой войны и

сразу после нее теорией игр серьезно заинтере

совались военные, которые сразу увидели в ней

математический аппарат для исследования стра

тегических проблем и подготовки решений. По

том главное внимание было уделено экономичес

ким проблемам (Нэш, Парето, Эджворт, Бертран,

Штакельберг, Курно).

Целью данной статьи является применение

аппарата теории игр для задач микроэкономичес

кого направления.

Теория игр — это математическая теория

конфликтных ситуаций. Основными ограничени

ями этой теории являются предположения о пол

ной («идеальной») разумности противника и при

нятие при разрешении конфликта наиболее ос

торожного «перестраховочного решения».

Одна из характерных черт всякого обще

ственного, социальноэкономического явления

состоит в множественности, многосторонности

интересов и в наличии сторон, выражающих эти

интересы. Классическими примерами здесь явля

ются ситуации, где, с одной стороны, имеется

один покупатель, с другой — продавец (ситуация

монополиямонопсония), когда на рынок выхо

дят несколько производителей, обладающих до

статочной силой для воздействия на цену товара

(ситуация олигополии, в том числе дуополии,

Економіка та управління підприємствами

если число таких участников равно двум). Более

сложные ситуации подобного рода возникают,

если имеются объединения или коалиции лиц,

участвующих в столкновении интересов, напри

мер, в том случае, когда ставки заработной пла

ты определяются союзами или объединениями

рабочих и предпринимателей, при анализе ре

зультатов голосования в парламенте и т.п.

Конфликт может возникнуть также из разли

чия целей, которые отражают не только несовпа

дающие интересы различных сторон, но и мно

госторонние интересы одного и того же лица.

Например, разработчик экономической полити

ки обычно преследует разнообразные цели, согла

суя противоречивые требования, предъявляемые

к ситуации (рост объемов производства, повыше

ние доходов, снижение экологической нагрузки

и т.п.). Конфликт может проявляться не только в

результате сознательных действий различных уча

стников, но и как результат действия тех или

иных «стихийных сил» (случай так называемых

«игр с природой»). Множество подобных приме

ров можно встретить в биологии, социологии,

психологии, политологии, военном деле и т.д.

Формализация содержательного описания

конфликта представляет собой его математичес

кую модель, которую называют игрой.

Понятия математической теории игр имеют

прямое приложение для анализа проблем микро

экономики, в т.ч. для анализа рыночного равно

весия как кооперативной игры многих лиц.

Представим себе экономику, в которой име

ется два субъекта: Игрок 1 и Игрок 2, и два това

ра (блага): х

и х

. (Естественно, число игроков и

товаров может быть большим, но в случае 2х2 все

введенные понятия имеют наглядную интерпре

тацию.)

Каждый из игроков имеет свою функцию по

лезности, заданную на наборе товаров:

()

112

hx,x,

()

212

hx,x

; предполагается, что эти функции не

прерывны и монотонны по каждой из перемен

ных и выпуклы. В начале игры в экономике име

ется общее количество Х

первого товара и Х

—

второго товара. Предположим, что это начальное

количество благ както распределено между иг

роками: 1й Игрок обладает количеством

пер

вого товара и

, — второго, 2й Игрок — коли

чествами

1го и 2го товаров соответ

ственно, так что

11 1

XX X+=

22 2

XX X+=

Встают вопросы: могут ли игроки путем об

мена имеющимися у них товарами улучшить свое

положение, т.е. увеличить значение функций

полезности h

и h

по сравнению с начальными

уровнями

()

112

hX,X

()

212

hX,X

; каковы свой

ства такого решения?

Для наглядного представления экономики с

двумя игроками и двумя товарами используется

так называемый ящик Эджворта (рис. 1). В ящи

ке Эджворта длина горизонтальной оси, соответ

ствующей первому товару, равна общему количе

ству этого товара X

, длина вертикальной оси —

общему количеству товара X

. Выделенное про

странство является множеством всех возможных

распределений имеющихся товаров между двумя

игроками. Нижний левый угол считается началом

координат для 1го Игрока, верхний правый

угол — началом координат для 2го Игрока. На

выделенном пространстве представлены также

два множества кривых безразличия (линий уров

ня функций выигрыша), принадлежащих каждо

му из игроков. При этом точка начального рас

пределения товаров имеет координаты

()

X,X

в системе отсчета 1го Игрока (и, соответствен

но,

()

X,X

в системе отсчета 2го Игрока).

Рис. 1. Ящик Эджворта (сплошными линиями

обозначены кривые безразличия 1)го Игрока,

пунктирными — кривые безразличия 2)го Игрока)

Рассмотрим для начала проблему эффектив

ного распределения товаров между игроками.

Единственным требованием к распределению,

которое мы можем предъявить на начальном эта

пе анализа, является требование Паретоопти

мальности. Напомним, что распределение назы

вается Паретооптимальным, если положение ни

одного из игроков нельзя улучшить, не ухудшая

при этом положение его партнера.

Множество Паретооптимальных распреде

лений может быть наглядно представлено с по

мощью ящика Эджворта. В случае 2х игроков

Паретооптимальное решение может быть найде

но с помощью фиксации уровня полезности од

ного из игроков (скажем Игрока 2) и поиска

максимума функции полезности другого игрока.

В терминах ящика Эджворта это означает, что

необходимо найти такую точку на фиксирован

ной кривой безразличия Игрока 2, в которой

Игрок 1 получает максимум своей функции по

лезности. Очевидно, что такой точкой является

точка, где кривые безразличия касаются друг

друга, так как в противном случае Игрок 1 мо

жет, продвигаясь вдоль фиксированной линии

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

уровня Игрока 2 внутрь, увеличить значение сво

ей функции полезности (рис. 2).

Если эти две кривые не касаются друг друга

(т.е. если начальное распределение не является

Паретооптимальным), то в своем пересечении

они образуют область, двигаясь внутрь которой

каждый из игроков может увеличивать значение

обеих функций полезности. При этом, как легко

показать, часть контрактного множества оказы

вается внутри области, образованной проведен

ными кривыми безразличия.

Как мы уже убедились, игрокам имеет смысл

вести переговоры относительно распределений,

находящихся на контрактном множестве, а с уче

том начального распределения — относительно

участка контрактного множества, заключенного

между двумя кривыми безразличия. Эти кривые,

фиксируя начальные уровни полезности для каж

дого из игроков, аналогичны точке угрозы в тео

рии кооперативных игр (поэтому назовем их ли

ниями угрозы), а выделяемый ими участок на

контрактном множестве — переговорному мно

жеству (в микроэкономике оно также называет

ся переговорным множеством). Для того чтобы

переместиться на переговорное множество, в

случае рис. 4 Игрок 1 должен передать (продать)

некоторое количество имеющегося у него товара

1 Игроку 2 в обмен на определенное количество

товара 2, имеющегося у Игрока 2.

Линии угрозы в данном случае означают, что

за их пределами (т.е. ниже и левее исходной кри

вой безразличия для Игрока 1 и выше и правее

кривой безразличия для Игрока 2) какомулибо

из игроков становится незачем вести перегово

ры — ему лучше (или, по крайней мере, не хуже)

оставаться в ситуации начального распределения.

Точка Нэша, соответствующая максимуму произ

ведения приращений полезностей игроков по

сравнению с начальной ситуацией, будет нахо

диться внутри переговорного множества.

В результате проведенного анализа можно

сделать вывод, что игроки могут улучшить свое

первоначальное положение, обмениваясь товара

ми, и Игроку I выгодно уступить Игроку 2 неко

торое количество товара 1 в обмен на товар 2.

Рассмотрим решение задачи о дуополии. Две

фирмы сталкиваются с проблемой удовлетворе

Рис. 2. Парето)оптимальное распределение в ящике

Эджворта

Рис. 3. Множество Парето)оптимальных

распределений (контрактное множество) для ящика

Эджворта

Это свойство можно доказать и математичес

ки: максимум функции полезности Игрока 1 при

фиксированном уровне полезности Игрока 2 до

стигается в точке, в которой дифференциалы этих

функций равны, т.е. в точке, где кривые безраз

личия имеют общую касательную. Опираясь на

этот факт, можно показать, что множество Паре

тооптимальных распределений в ящике Эджвор

та будет множеством всех точек, в которых кри

вые безразличия Игрока 1 и Игрока 2 касаются

друг друга (рис. 3).

Множество Паретооптимальных распреде

лений в пространстве товаров называется кон

трактным множеством, поскольку игрокам в об

щем случае имеет смысл договариваться между

собой именно на этом наборе эффективных рас

пределений.

Рассмотрим теперь ситуацию, когда каждый

игрок обладает некоторым начальным количе

ством каждого из товаров. Встает вопрос: может

ли это начальное распределение быть улучшено

путем обмена товарами между игроками? Иссле

дуем эту проблему с помощью ящика Эджворта.

Пусть

()

X,X

— точка начального распределе

ния товаров; проведем через эту точку кривые

безразличия для Игрока 1 и Игрока 2 (рис. 4).

Рис. 4. Линии угрозы, переговорное множество

и решение Нэша для яшика Эджворта