Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу 2008 №03 (3)

Подождите немного. Документ загружается.

Економіка та управління національним господарством

дукції та життєдіяльності людей. Це підприємства

матеріальнотехнічного забезпечення, зв’язку,

шляховотранспортного господарства, зберіган

ня, а також галузі нематеріального виробництва.

Варто зазначити, що на сьогоднішньому етапі

розвитку економіки нашої країни не всі сфери

АПК знаходяться в однакових умовах. З чотирьох

зазначених сфер найбільшого розвитку досягла

третя сфера. Переробна галузь останніми роками

переживає сплеск створення нових підприємств,

відновлення колишніх потужностей існуючих

підприємств, оновлення технологій, розширення

асортименту продукції, тощо.

Трохи у менш вигідному становищі знахо

диться перша сфера АПК. Причиною цьому є

низький попит на продукцію підприємств цієї

сфери. Головними їх споживачами є безпосередні

виробники сільськогосподарської продукції,

фінансовий стан яких не дозволяє їм забезпечи

ти стабільний попит на трактори, комбайни,

сівалки та інші машини, що використовуються в

сільськогосподарському виробництві. Друга сфе

ра АПК — сільське господарство — знаходиться

у вкрай важкому становищі. Однією з головних

причин цього є, зокрема, й недостатня увага дер

жави до проблем сільськогосподарських товаро

виробників. В усьому світі сільське господарство

визнається пріоритетною галуззю економіки, що

потребує постійної безпосередньої уваги та

фінансової підтримки з боку держави.

Четверта сфера АПК, на нашу думку, знахо

диться у найбільш занедбаному стані. Якщо на

підтримку сільськогосподарських товаровироб

ників з бюджету виділяються хоч якісь кошти, то

соціальна інфраструктура села забезпечується

фінансуванням на мінімальному рівні. Згадаємо,

що відповідно до Бюджетного кодексу, позашкіль

на освіта, комунальне господарство сільських на

селених пунктів, соціальний захист і соціальне

забезпечення, культурномистецькі програми,

програми розвитку фізичної культури і спорту,

транспорт та дорожнє господарство фінансуються

за рахунок місцевого бюджету та відносяться до

видатків, що не враховуються при визначенні

міжбюджетних трансфертів. Тобто за існуючого на

сьогодні мінімального податкового потенціалу

сільських населених пунктів коштів у місцевих

бюджетах на зазначені заходи практично не зали

шається. Це призводить до знищення об’єктів

соціальної інфраструктури, відсутності можливо

стей забезпечити дозвілля сільських жителів, за

непаду шляхового господарства. Про будівництво

нових доріг, будинків культури, бібліотек, відкрит

тя спортивних секцій, розвиток позашкільної ос

віти в таких умовах взагалі не йдеться. В резуль

таті село втрачає головне багатство — людський

потенціал, оскільки жити в таких умовах сільська

молодь не хоче. Молоді люди намагаються будь

яким чином виїхати з села до міста. Таким чином,

занепад соціальної інфраструктури на селі є

підґрунтям для подальшого регресу розвитку

сільських територій та погіршення показників

розвитку сільського господарства.

В сучасній літературі вважається, що

найбільш повно суть предмета управління в рин

ковій економічній системі визначає поняття «аг

рарний сектор» – сектор економіки, що вироб

ляє продукти харчування або такі сировинні ма

теріали, як бавовна чи деревина для внутрішньо

го споживання або на експорт, або частина насе

лення, зайнята сільськогосподарською працею

У відповідності до сфер при цьому прийнято

виділяти й предмети управління. Зокрема, у ви

робничій сфері предметами є рослинництво, тва

ринництво, переробна промисловість, лісове,

садовопаркове та рибне господарство, аквакуль

тура, екологічне землеробство, агротуризм. У

сфері обігу предмети управління — це ринки

рослинницької та тваринницької продукції і про

дуктів їх переробки, а також ринки виробничих

послуг для села. У природоохоронній сфері пред

метами управління визнаються земля, її ро

дючість, водойми, ліси, ландшафти, екологія,

рослини, тварини. У суспільноекономічній сфері

предметом управління є сільське населення (без

посередньо, а також його доходи, витрати, зай

нятість та ін.)

Всі вищезазначені предмети управління ма

ють бути враховані при розробці державної полі

тики стосовно фінансування аграрного сектора.

Під час розробки нормативів фінансування, ви

ділення дотацій та субвенцій з бюджету, безумов

но, необхідно враховувати специфіку всіх чоти

рьох сфер агропромислового комплексу. До всіх

них мають застосовуватись дещо різні підходи.

Але незаперечним є той факт, що за теперішньо

го стану агропромислового комплексу та його су

часних взаємовідносин з бюджетною системою

найбільшої уваги з боку держави потребує саме

друга сфера АПК — безпосередньо сільське гос

подарство, а також четверта сфера — соціальна

інфраструктура села, як основа стабільного роз

витку сільських територій.

Сільське господарство займає особливе місце

в економіці будьякої країни. Специфіка

сільського господарства полягає у тому, що на

нього покладено роль виробника продуктів хар

чування, які забезпечують основу життєдіяльності

населення країни та відтворення робочої сили;

виробника сировини для багатьох підприємств,

що випускають продукцію промислового призна

чення. Зокрема, в Японії та США стан продоволь

чого постачання відкрито визнається найважли

вішим показником національної безпеки цих

країн. В Японії при цьому для підтримки власно

го виробника проводиться політика жорстких

обмежень на ввезення продовольства

3,4

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

Рівень розвитку сільського господарства ба

гато в чому є визначальним у рівні розвитку всієї

країни. Якщо бідні країни, що розвиваються,

змушені задовольнятися низьким рівнем бюджет

ної підтримки сільського господарства, то висо

корозвинені країни мають значний досвід у про

веденні ефективної бюджетної підтримки аграр

ної сфери. Так, у Російській Федерації обме

женість бюджетних ресурсів обумовлює орієнта

цію місцевих органів влади на розподіл бюджет

них коштів таким чином, щоб досягнути макси

мального ефекту. Переваги при цьому надаються

більш ефективним та найбільшим за розмірами

господарствам

. По країнахчленах Організації

економічної співпраці та розвитку субвенції у

розрахунку на одну зайняту особу в аграрному

секторі економіки становили 11 тис. дол. США,

у Євросоюзі та США — 19 тис. дол. США

. Для

порівняння в Україні цей показник останніми

роками не перевищував 180 дол.

Агропродовольча політика США останніми

роками зазнає змін у відповідності до нового ета

пу реалізації продовольчої стратегії країни. Дер

жавне регулювання продовольчого ринку спрямо

ване вже не тільки на сприяння насиченості про

довольчого ринку різноманітною продукцією,

пріоритетними визнаються на сьогодні оптиміза

ція ринку відповідно до раціональних норм хар

чування та розширення соціальної доступності до

продовольства. Державна політика стосовно

підтримки сільського господарства проводиться

таким чином, щоб сприяти зростанню конкурен

тоспроможності сільськогосподарської продукції

на внутрішньому і зовнішньому ринках та підви

щити ефективність використання ресурсів. На

слідками проведення такої державної політики є

структурні зміни в агропромисловому вироб

ництві, а саме: збільшення розмірів ферм, онов

лення технологій виробництва відповідно до

більш жорстких вимог якості, посилення регіо

нальної та господарської спеціалізації, розвиток

вертикальної інтеграції по всіх продовольчих лан

цюжках тощо

Отже, на сьогодні (як і в більшості інших

історичних періодів) існування зазначених особ

ливостей сільськогосподарського виробництва

призводить до визнання сільського господарства

однією з найбільш незахищених галузей економі

ки. Специфіка сільськогосподарського виробниц

тва в економічному плані зводиться до необхід

ності авансування коштів (капіталу) на відносно

тривалий (порівняно з іншими галузями) період

часу. Залежно від спеціалізації він може вимірю

ватись роками

Науковцями визнається, що серед фінансо

вих важелів, які суттєво впливають на формуван

ня ринкового середовища в аграрному секторі,

загальновизнаними є: кредитне забезпечення,

оподаткування, страховий захист і державна

підтримка сільських товаровиробників. Саме ці

фактори і саме в такій послідовності після ціно

вого паритету мають забезпечувати нормальне

функціонування господарських структур у рин

кових умовах. Отже, найголовнішим фактором

визнається ціновий паритет

Існування вищезазначених особливостей

призвело до того, що сільське господарство про

відних країн світу сформувалось та існує в умо

вах масованої державної підтримки, що є обов’яз

ковою умовою існування сучасного сільського

господарства і продовольчого ринку. В цілому 24

найбільш розвинені країни світу на підтримку

сільського господарства витрачають 274 млрд.

доларів США на рік, що становить 38 % від вар

тості валової продукції цієї галузі. В Росії така

підтримка за десятиріччя скоротилась більш ніж

у 10 разів, а бюджетні витрати абсолютно непор

івнянні з західними країнами і становлять не

більше 1,5 млрд. доларів

За дослідженнями білоруських науковців,

обсяги щорічного прямого фінансування

сільського господарства не мають бути менше

долі вкладу цієї галузі в економіку країни

. Роз

міри централізованої державної підтримки агро

промислового комплексу прийнято визначати в

Білорусі у середньому в межах долі вартості про

дукції АПК у структурі ВВП країни в середньому

за ряд останніх років

Як бачимо, підтримка сільського господарства

не є зараз проблемою окремої країни, а є нагаль

ною потребою розвитку сучасної економіки. Так,

наприклад, основні цілі аграрної політики Сполу

чених Штатів на найближчі роки наступні

: по

ліпшення життя громадян США через підтримку

товарного сільськогосподарського виробництва;

ґарантування безпечного, повноцінного і доступ

ного продовольства; зменшення чисельності насе

лення, що недоїдає як у країні, так і за кордоном;

раціональне використання орних земель, пасовищ

і лісів та охорона навколишнього середовища;

розвиток наукових досліджень і освіти; сприяння

розвитку сільських територій і надання достатніх

економічних можливостей їх жителям; розширен

ня світових ринків для продукції сільського і лісно

го господарства. Основним положенням нового

Закону 1996 року є припинення прямих програм

субсидування фермерів. При цьому США підтвер

дили курс на заохочення процесу концентрації

сільського господарства. Відтепер кількість вели

ких ферм у країні постійно зростає, вони створю

ють значну перевагу США на світовому ринку

сільськогосподарських продуктів. Саме великі

підприємства забезпечують сьогодні продовольчу

безпеку США.

Разом з тим варто зазначити, що в сучасній

науці сформувалась нова аграрна парадигма

. Її

вплив на державну аграрну політику розвинутих

країн досліджує в своїх працях В. Онегіна. По

Економіка та управління національним господарством

рівнюючи основні положення традиційної та

нової аграрних парадигм, вона дійшла висновку,

що за новою аграрною парадигмою

— сільське господарство визнається не про

блемною, а конкурентною галуззю;

— ціновий диспаритет відповідає змінам у

продуктивності, поведінка суміжних галузей не є

монополістичною;

— цілі аграрної політики мають бути направ

лені не на підтримку гідного рівня фермерських

доходів, а на підвищення ефективності та конку

рентоспроможності сільськогосподарського ви

робництва шляхом сприяння активізації ринко

вих регуляторів;

— інструментами аграрної політики мають

виступати не заставні та інтервенційні операції,

не цільові ціни та прямі виплати виробникам, не

контроль за пропозицією та стимулювання попи

ту, а компенсаційні виплати, що не впливають на

виробничі рішення, а також програми підвищен

ня мобільності трудових ресурсів;

— світовий ринок визнається ефективним

механізмом, держави мають іти шляхом скоро

чення імпортних обмежень та усунення експор

тних субсидій.

Результатом перегляду характеристик функ

ціонування аграрного сектора представниками

нової аграрної парадигми стала переоцінка ролі

держави у розвитку сільського господарства та до

критичного ставлення до ефективності державної

підтримки цін і доходів, які здійснювались за

традиційною парадигмою

. Разом з тим В. Онє

гіна вважає, що сучасний стан функціонування

аграрного сектора України не підпадає під опис

нової аграрної парадигми, тому рекомендації

стосовно ліберального сценарію аграрної політи

ки в нашій країні слід сприймати критично

Крім традиційної та нової, прийнято виділя

ти також парадигму мультифункціональності

сільського господарства, парадигму глобальності

сільського господарства та перехідну парадигму

Традиційна та нова аграрна парадигма базуються

на функціонуванні сільського господарства у рам

ках агробізнесу, парадигма мультифункціональ

ності — фермерського господарства, парадигма

глобальності — агропромислового виробництва.

Оскільки в країнах пострадянського простору

АПК у процесі свого розвитку трансформується

в агробізнес, переживаючи перехідну стадію, то

виправданим вважається виділення п’ятої пара

дигми — перехідної, яка характеризується відсут

ністю системності у постановці завдань аграрної

політики та використанням широкого кола її

інструментів.

Українськими науковцями пропонується уз

годження цілей і потенціалу розвитку агропродо

вольчої системи досягти шляхом застосування

заходів державної податкової, бюджетної, інвес

тиційної, митної, тарифної політики. Державний

вплив на функціонування АПС України в процесі

такого узгодження пропонується здійснювати за

такими напрямами

— розвиток продовольчого ринку;

— прискорення темпів ринкового перетво

рення агросфери;

— відновлення і модернізація ресурсного

потенціалу системи;

— здійснення внутрішньосистемних органі

заційноструктурних перетворень;

— розвиток зовнішньоекономічної діяльності.

У розвитку продовольчого ринку пріоритет

ними напрямками мають стати: підвищення пла

тоспроможного продовольчого попиту; постійний

контроль за відповідністю реального споживан

ня продуктів харчування раціональним нормам

споживання, за якістю продовольчої сировини та

продуктів харчування; розробка та фінансування

заходів з підвищення якості продуктів харчуван

ня та їх екологічної безпеки.

Ринкове перетворення агросфери має відбу

ватися шляхом подолання цінового диспаритету,

розвитку ринкової інфраструктури села. При цьо

му мають бути розроблені економічні стимули

покращання якості сільськогосподарської про

дукції, забезпечене стабільне існування систем

страхування та пільгового кредитування.

Ресурсний потенціал аграрної сфери можна

відновити та модернізувати, забезпечивши: інве

стиційну привабливість галузі; стимулювання

новітніх розробок у сільськогосподарському ма

шинобудуванні; фінансування програм селекції у

рослинництві та тваринництві; розробку механі

зму економічного стимулювання дотримання

сівозмін, виведення земель з обороту, природо

охоронних заходів; розробку державної стратегії

моніторингу стану довкілля та покращання еко

логічної ситуації в країні, зокрема в зонах вироб

ництва продовольчої сировини.

Організаційноструктурні перетворення в

аграрному секторі мають бути забезпечені шля

хом стимулювання розвитку кооперації на селі, а

також розробки науково обґрунтованої диверси

фікації сільськогосподарського виробництва за

регіонами України.

Розвиток зовнішньоекономічної діяльності

має бути забезпечено законодавчим врегулюван

ням диференціації митних тарифів на експорт

продукції сільського господарства, імпорт ресурсів

для аграрної сфери та продуктів харчування. Дер

жава має створити умови, за яких виробники

сільськогосподарської продукції мають бути мак

симально зацікавлені у розвитку експорту своєї

продукції, чого неможливо досягти без стимулю

вання створення в рамках сільськогосподарських

кооперативів потужних маркетингових структур.

Отже, на сьогодні науковцями беззаперечно

доведено, що аграрний сектор через свої особли

вості потребує значної уваги та фінансової

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

підтримки держави: або шляхом підтримки без

посередньо сільськогосподарських товаровироб

ників, або, за новітніми тенденціями розвитку

аграрної науки — шляхом фінансування розвит

ку сільських територій. Не викликає сумніву не

обхідність розробки довготермінової стратегії

підтримки аграрного сектора, яка б враховувала

його сучасний стан, наявність диспаритету цін,

купівельну спроможність населення, світові тен

денції науки та досвід розвинених країн стосов

но преференцій сільському господарству.

Література

Кропивко М.Ф. Методологічні проблеми де

мократизації управління аграрним сектором еко

номіки України // Економіка АПК.— 2003.—

№ 3.— С. 28.

Там само.— С. 27, 28.

Ушачев И.Г. Агропродовольственный комп

лекс России: проблемы и решения // Економіка

АПК.— 2003.— № 3.— С. 15.

Делич Эдита. Основные направления государ

ственной поддержки сельского хозяйства в Рос

сии // Економіка АПК.— 1995.— № 6.— С. 87.

Борхунов Н., Назаренко А. Повышение эффек

тивности дотаций — опыт 1999 года // Экономика

сельского хозяйства России.— 2000.— № 5.— С. 13.

Растут субвенции аграрному сектору // Эко

номика сельского хозяйства России.— 1999.—

№ 9.— С. 32.

Гойчук О.І. Агропродовольча стратегія США //

Економіка АПК.— 2003.— № 4.— С.137.

Дем’яненко М.Я. Фінансовокредитний ме

ханізм в умовах формування ринкових відносин //

Економіка АПК.— 1998.— № 8.— С. 36.

Там само.— С. 35.

Ушачев И.Г. Вказ. праця.— С. 17.

Шпак А.П. Активизация привлечения инве

стиций в агропромышленный комплекс Белару

си // Економіка АПК.— 2003.— № 3.— С. 156.

Гусаков В.Г. Концептуальные подходы соци

альноэкономического развития сельского хозяй

ства Беларуси // Економіка АПК.— 2003.—

№ 12.— С. 133.

Гойчук О.І. Вказ. праця.— С. 135.

Павлов О. Парадигма сільського розвитку //

Економіка України.— 2006.— № 7.— С. 45.

Онегіна В. Зміна аграрної парадигми та дер

жавна аграрна політика у розвинутих країнах //

Економіка України.— 2005.— № 11.— С. 65.

Там само.— С. 67.

Там само.— С. 72.

Онегіна В.М. Державне регулювання цін і

доходів сільськогосподарських товаровиробників:

Монографія.— К.: ННЦ ІАЕ, 2007.— С. 181–183.

Шубравська О.В. Формування державної

політики сприяння сталому розвитку агропродо

вольчої системи України // Економіка АПК.—

2003.— № 3.— С. 49.

УДК 339.137

В.А. Рульєв

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ СОРТІВ ЧЕРЕШНІ

У статті на підставі методичного підходу визначені основні якісні та економічні показники конкурен)

тоспроможності окремих сортів черешні для різних суб’єктів ринку, здійснено розрахунок коефіцієнтів

конкурентоспроможності досліджуваних сортів для окремих операторів ринку та надані рекомендації щодо

впровадження кращих сортів черешні у виробництво.

Вирощування конкурентоспроможної плодо

вої продукції та її реалізація дає можливість саді

вницькому підприємству вести успішну підприє

мницьку діяльність. Тому виробництво високоякі

сних плодів і ягід, які користуються попитом на

ринку, збільшення обсягу їх реалізації, забезпечен

ня високих показників рентабельності продажу і

прибутку є актуальними завданнями для кожного

садівницького підприємства. Метою статті є виз

начення конкурентоспроможності вітчизняних

сортів черешні та надання рекомендацій щодо

впровадження кращих сортів у виробництво.

У наукових працях Ф. Котлера, М. Портера,

Ж.Ж. Ламбена, Р.А. Фатхутдинова та інших роз

глянуто теоретичні основи конкурентоспромож

ності промислової продукції, а відносно садівниць

кої продукції ця проблема висвітлювалася О.Ю. Єр

маковим, А.І. Григоренком, І.А. Сало. У більшості

наукових праць визначення терміна «конкуренто

спроможність продукції» в основному пов’язуєть

Економіка та управління національним господарством

ся з кінцевою заінтересованістю споживача. Разом

із тим властивість плодоягідної продукції як рин

кового товару повинна враховувати бізнесові інте

реси виробника й оптовороздрібного торговця і в

підсумку давати їм прибуток.

Незважаючи на те, що конкурентоспро

можність плодової продукції визначає на ринку

споживач, товаровиробник і торговець не можуть

працювати на збиток. Тому необхідно враховува

ти не тільки інтереси споживачів, а й садівниць

ких підприємств і торгових організацій. На

підставі викладеного вважаємо, що конкуренто

спроможність плодів і ягід — це сукупність їхніх

споживчих властивостей, які характеризують кон

кретну плодову продукцію та задовольняють по

треби споживачів щодо товарного вигляду, розмі

ру, забарвлення, смакових якостей, вмісту

вітамінів та ціни реалізації; здатність давати при

буток виробникам і торговцям. Конкурентоспро

можність плодів та ягід або конкретного їх сорту

безпосередньо визначається на ринку і є голов

ним чинником ефективності плодоягідного ви

робництва.

Черешня серед кісточкових культур займає

особливе місце і відзначається стабільною вро

жайністю, користується підвищеним попитом у

споживачів за раннє достигання плодів, їхні сма

кові та лікувальні якості. Частка насаджень вишні

й черешні (у статистичній звітності FАО ООН ці

дані подаються разом) у країнах світу становить

близько 3 % усіх плодових насаджень, а валові

збори досягли 1,7 млн. т, або 1,7 % світового ви

робництва плодів

. Україна у 2005 році виростила

у всіх категоріях господарств 281,9 тис. т вишні й

черешні. У загальному виробництві плодів че

решні на частку сільськогосподарських

підприємств припадало лише 4,0 % (11,1 тис. т).

На відміну від інших плодових культур,

особливо зерняткових, валові збори черешні за

останнє півстоліття в усіх категоріях господарств

мали стійку тенденцію до зростання. Це зумов

лено сприятливими природними умовами для

виробництва цієї культури в Україні, особливо в

зоні південного Степу, високим рівнем її еконо

мічної ефективності, смаковими й товарними

якостями плодів, а також ефективною роботою

вітчизняних наукових закладів з виведення но

вих сортів черешні. Порівняно із західноєвро

пейськими сортами, вітчизняні відзначаються

відмінними смаковими і товарними якостями,

стабільною врожайністю та високою транспор

табельністю.

Слід відзначити, що тільки по єдиній пло

довій культурі — черешні — світовий плодовий

ринок є незаповненим. Враховуючи прагнення

України до інтеграції в Європейську спільноту

(ЄС) та бажання вступу до Світової організації

торгівлі (СОТ), практичного значення набувають

проблеми формування конкурентоспроможності

окремих вітчизняних сортів черешні.

У зв’язку з відкритістю міжнародної торгівлі

останніми роками на світовому плодоягідному

ринку посилилася конкуренція. Україна об’єктив

но не може бути поза цими світовими тенденці

ями, а навпаки, повинна бути активним учасни

ком сучасної продовольчої системи. В Україні

черешня є однією з привабливих плодових куль

тур для всіх учасників плодоягідного ринку, площі

якої у всіх категоріях господарств у 2005 році

становили 18,0 тис. га, у т.ч. 9,8 тис. га — в

сільськогосподарських підприємствах. Порівня

но з 1986–1990 роками її валовий збір у всіх кате

горіях господарств збільшився з 45,0 до 77,3 тис. т,

а в промисловому садівництві, яке є основним

постачальником плодів на експорт, навпаки, ско

ротився з 19,7 до 9,0 тис. т. Врожайність у про

мислових насадженнях знизилася з 25,2 до 10,7 ц/га.

За таких результатів вітчизняним виробникам

дуже важко конкурувати на європейському рин

ку, що вимагає визначення конкурентоспромож

них сортів черешні.

Нами на підставі методичного підходу визна

чені основні якісні та економічні показники кон

курентоспроможності окремих сортів черешні для

різних суб’єктів ринку, здійснено розрахунок

коефіцієнтів конкурентоспроможності досліджу

ваних сортів для окремих операторів ринку та

визначені конкурентоспроможні сорти черешні

Враховуючи, що для різних суб’єктів ринку

критерії конкурентоспроможності помологічних

сортів черешні дещо різняться, нами на першому

етапі досліджень їх поділено на три групи.

Для виробника основними критеріями оцін

ки обрано — врожайність, товарний вигляд, смак,

скороплідність, маса плоду, стійкість проти ура

ження хворобами, зимостійкість, посухостійкість,

транспортабельність, біохімічний склад, термін

зберігання, рентабельність виробництва.

Для оптовороздрібного торговця — товар

ний вигляд, смак, маса плоду, транспорта

бельність, біохімічний склад, термін зберігання,

рентабельність продажу.

Для споживача — товарний вигляд, смак,

маса плоду, біохімічний склад, термін зберігання,

ринкова ціна.

На другому етапі досліджень конкуренто

спроможності помологічних сортів відповідно до

раніше обґрунтованих критеріїв визначали показ

ники якості черешні, одержані у ході сортовип

робування за міжнародною системою оцінки (за

9бальною шкалою), а також визначали еконо

мічну оцінку сорту.

На заключному етапі розраховували коефіці

єнти конкурентоспроможності кожного дослі

джуваного помологічного сорту черешні для ви

робника, торговця та споживача, які є порівняль

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

ною якісною оцінкою і ринковою цінністю дос

ліджуваного сорту по відношенню до контрольно

го та його конкурента за формулою:

KP,

∑

де К — коефіцієнт конкурентоспроможності по

мологічного сорту; Р

— вага іго показника за

результатами сортовипробування; і — порядковий

номер сорту (назва сорту); j — кількість показ

ників сортовипробування; У

іk

— сумарна бальна

оцінка контрольного сорту; У

— сумарна бальна

оцінка досліджуваного сорту.

Розрахунки коефіцієнта конкурентоспро

можності для виробника, торговця і споживача

проводили за результатами сортовипробування

Інституту зрошуваного садівництва ім. М.Ф. Си

доренка УААН для зони південного Степу. За

контрольні обрано сорти: Скороспілка (ранньо

стиглий), Валерій Чкалов (середньостиглий) і

Мелітопольська чорна (пізньостиглий). Високим

рівнем конкурентоспроможності для всіх учас

ників ринку є: Присадибна (ранньостиглий);

Казка, Дилема, Електра, Червнева рання, Винка,

Зодіак, Забута, Міраж, Талісман, Тотем (середньо

стиглі); Крупноплідна, Анонс, Меотида, Оріон,

Удівітєльна (пізньостиглі). Серед нових сортів, які

передані у 2007 році на районування, необхідно

відзначити ранньостиглі сорти Ласуня і Вєха з

потенційною врожайністю 149–158 ц/га і масою

плоду 10–11 г; середньостиглий Дебют — відпов

ідно 176 ц/га і 9 г, а також пізньостиглі сорти

Любимиця Туровцева, Аншлаг, Простір і Темпо

ріон з урожайністю на дослідних ділянках 148–

165 ц/га і масою плоду 9–12 г.

Водночас сорти черешні застарілих сортів —

Дніпровка, Запорізька, Тавричанка, Дачниця,

Іскра, Полянка, Францис, Дрогана жовта та

інші — мають дуже низький коефіцієнт конкурен

тоспроможності, й настав час виведення їх із

Державного реєстру сортів рослин

. Конкурентос

проможність помологічних сортів черешні наве

дена в табл. 1.

Таблиця 1

Основні показники конкурентоспроможності окремих сортів черешні за даними сортовипробування Інституту

зрошуваного садівництва

Коефіцієнт

конкурентоспроможності

для

Сорти за строками

дозрівання (по групах)

Урожа йність, ц/га

Товарний вигляд, бал

Маса плоду, г

Транспортабельність,

бал

Собів артість 1 ц, грн..

(у цінах 2005р.)

Ціна реал ізації 1 ц, грн

(у цінах 2005р.)

Рентабельність, %

виробника

Оптово-

роздрібного

торговця

споживача

Ранньостиглі

Скороспілка (к) 63 8,0 5-6 5,0 107,8 130,70 21,2 1,00 1,00 1,00

Присадибна 116 7,6 6-8 5,0 63,97 130,70 104,3 1,34 0,96 1,05

Середньостиглі

Валерій Чкалов (к) 128 9,0 7-9 7,0 60,00 170,50 184,1 1,00 1,00 1,00

Казка 127 9,0 8,2 7,0 60,47 170,50 181,9 1,03 1,02 1,05

Дилема 94 9,0 8-9 6,0 81,70 170,50 108,7 1,00 1,03 1,04

Електра 99 9,0 8-9 7,0 77,57 170,50 119,8 1,06 1,08 1,06

Червнева рання 119 9,0 7-8 7,0 64,53 170,50 164,2 1,00 1,06 1,07

Винка 105 9,0 6-8 7,0 73,14 170,50 133,1 1,06 1,06 1,05

Зодіак 180 9,0 9,2 6,0 42,66 158,64 271,9 1,17 1,09 1,16

Забута 175 8,0 8,5 7,0 43,88 158,64 261,5 1,20 1,13 1,21

Міраж 134 9,0 9,2 7,0 57,31 170,50 197,5 1,14 1,17 1,05

Талісман 145 9,0 8-10 6,0 52,96 170,50 221,9 1,17 1,16 1,21

Тотем 138 9,0 9,3 7,0 55,65 170,50 206,4 1,14 1,13 1,15

Пізньостиглі

Мелітопольська чорна 178 9,0 6-8 8,0 45,06 183,60 307,4 1,00 1,00 1,00

Дружба 118 9,0 10,5 7,0 67,97 175,70 158,5 0,95 1,05 1,07

Космічна 108 9,0 8-9 8,0 74,27 175,70 136,5 0,98 1,10 1,10

Крупноплідна 155 9,0 10,0 8,0 51,74 185,40 258,3 1,04 1,13 1,14

Анонс 143 9,0 9,0 7,0 56,09 175,70 213,2 1,00 1,06 1,04

Меотида 190 9,0 8-9 7,0 42,21 175,70 316,2 1,07 1,11 1,12

Оріон 149 9,0 8,5 7,0 53,83 175,70 226,3 1,00 1,08 1,08

Престижна 97 9,0 9-11 7,0 82,69 175,70 112,5 0,96 1,14 1,14

Удівітєльна 140 9,0 8,0 6,5 57,29 175,70 206,7 0,95 1,02 1,05

На підставі проведених досліджень можна

зробити такі висновки:

1. У процесі вирощування черешні необхідно

враховувати властивості її різних сортів як ринко

вого товару, а також інтереси виробників, торговців

і споживачів, беручи до уваги врожайність, товарні

якості та смак продукту, його масу, біохімічний

склад, прибутки й роздрібну ціну.

2. В Україні спостерігається стійка тенденція

до скорочення площ плодоносних насаджень,

Економіка та управління національним господарством

зменшення валових зборів і врожайності черешні.

Збір цієї культури в сільгосппідприємствах ско

ротився у 2,2, а врожайність — у 2,3 раза.

3. Основними причинами зниження конку

рентоспроможності плодів черешні на внутрішньо

му ринку є: порушення технології її вирощуван

ня; повільне впровадження у виробництво нових

сортів та інноваційноінтенсивних технологій;

порушення принципу планомірного відтворення

площ плодоносних насаджень і неврегульованість

земельномайнових відносин у галузі; низький

рівень платоспроможності населення; нерозви

неність ринкової інфраструктури; низька питома

вага сільськогосподарських підприємств у вироб

ництві плодів черешні; недоліки в організації орен

дних відносин, а також недостатня державна

підтримка галузі, яка має високу капіталомісткість.

4. Для підвищення конкурентоспроможності

плодів черешні на внутрішньому ринку необхід

но сконцентрувати її вирощування в кращих при

родних зонах, поглибити зональну спеціалізацію

і концентрацію товарного виробництва цієї куль

тури, розширити площі закладання нових наса

джень високоякісними та високоврожайними

сортами. Враховуючи незаповненість цими пло

дами внутрішнього і світового ринків, рекомен

дується в зоні південного Степу в структурі мо

лодих насаджень кісточкових культур збільшити

питому вагу черешні до 50 %.

Література

Рульєв В.А. Перспективи вирощування че

решні в Україні // Економіка АПК.— 2003.—

№ 1.— С. 49–53.

Сало І.А. Основні методичні положення виз

начення конкурентоспроможності помологічних

сортів ягідних культур // Економіка АПК.—

2006.— № 3.— С. 82.

Рульев В.А., Гудзий Ю.Б. Породносортовая

структура промышленных садов Украины и меры

по ее усовершенствованию // Новации и эффек

тивность производственных процессов в плодо

водстве: Темат. сб. материалов междунар. науч.

практ. конф.— Краснодар: СКЗНИИ СиВ, 2005.—

Т. 1.— С. 179–185.

УДК 656.071.4

Є.Л. Рюміна

ПОРТОВОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ І СТРАТЕГІЧНІ

НАПРЯМИ РОЗВИТКУ

У статті висвітлюються підходи до визначення поняття «морський торговий порт», виявлено пробле)

ми формування портового співтовариства та розроблено стратегічні напрями розвитку портового госпо)

дарства України в ринкових умовах.

Важливим елементом транспортної системи

України є морські торгові порти. Близько 90 %

світової торгівлі здійснюється за участю морсь

кого транспорту, в системі якого важливе місце

займають морські торгові порти, де починається

і закінчується процес морських перевозок товарів

і пасажирів.

Торгові порти стають не тільки єднальною

ланкою між суходолом і морем в ланцюгу пере

сування товарів, але і промисловими та комер

ційними центрами, а також центрами розподілу

та інформаційного забезпечення в системі вироб

ництва і збуту товарів. Розвивається процес ди

версифікації портових робіт та послуг, які в су

часних умовах виходять за рамки звичайного

порту. Ці зміни мають безпосередній вплив на

появу близьких до порту територій підприємств і

організацій, які пов’язані з промисловим вироб

ництвом, комерційним, інформаційним, фінан

совим та іншими видами обслуговування грузо

потоків, що переходять через них. Утворюються

банківські, страхові, торгові, туристичні, рекре

аційні та інші організації, діяльність яких пов’я

зана з портом, тому роль морських торгових

портів в економіці регіонів підвищується.

Портова підгалузь морського транспорту на

фоні деяких інших галузей народного господар

ства України має відносно благополучний вигляд:

потреби народного господарства і зовнішньої

торгівлі в цілому задовольняються, доходи від

реалізації портової продукції, послуг і робіт ста

новлять понад 3 млрд. грн. за рік, середній рівень

рентабельності портової діяльності становить

приблизно 50 %. Але поряд з цим не приділяєть

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

ся достатньої уваги вивченню і використанню

досвіду розвитку світового портового господар

ства, мало уваги приділяється ефективності ро

боти портів, насамперед їх продуктивності, со

бівартості продукції та послуг, строкам прохо

дження вантажів через порти, формуванню і ви

користанню людського капіталу, портовому мар

кетингу, удосконаленню структур управління,

взаємодії учасників процесу переміщення ван

тажів через портову зону.

Тому розв’язання проблем розвитку портово

го господарства України є актуальним завданням.

Наведене зумовлює мету даної статті — визначи

ти основні напрями розвитку портового господар

ства України.

Питання організаційноекономічного меха

нізму функціонування і розвитку портового гос

подарства України досліджували вітчизняні вчені

як В. Чекаловець, А. Монучаров, Б. Букринський,

М. Котлубай, В. Мірошко та інші.

Україні в спадок від колишнього Радянсько

го Союзу дісталася могутня портова інфраструк

тура, яка була не тільки збережена, але і розви

нута за роки незалежності. На узбережжі Чорно

го і Азовського морів знаходяться 19 морських

торговельних портів і 11 портопунктів, не рахую

чи значної кількості портів і пристаней, що на

лежать підприємствам, не підвідомчим Міністер

ству транспорту України, — рибалкам (4 морські

рибні порти), металургам, суднобудівникам, на

фтогазодобувачам. Причальний фронт основних

морських торговельних портів перевищує 30,8 км,

причали і територію портів обслуговують близь

ко 600 портальних кранів, тисячі навантажувачів

різних типів і інші прилади портової механізації,

порти мають більше 313 тис. м

критих складів і

більше 2,2 млн. м

відкритих складських площ.

За визначенням «портовогосподарський ком

плекс» — сукупність підприємств і організацій,

розташованих на морському узбережжі країни,

господарська діяльність яких зв’язана з викори

станням ресурсів моря, а також тих, що забезпе

чують їх діяльність.

Провідним елементом портовогосподарсько

го комплексу є морські порти, на котрих зами

кається діяльність всіх інших підприємств, що

відносяться до комплексу (рис. 1). У цій системі

в основному двосторонні зв’язки: портовопро

мислові комплекси, флот/порти, порти/припор

тові залізничні станції, флот/судоремонтні заво

ди. Морегосподарський комплекс як складна гос

подарська система, функціонуюча на морському

узбережжі, практично не вивчалася.

Існує три основних підходи до визначення

поняття «морський торговий порт»: економіко

організаційний, технікотехнологічний та абст

рактновіртуальний

За вихідну тезу (при формулюванні поняття

«морський торговий порт» з урахуванням сучас

ного рівня розвитку світового портового госпо

дарства) візьмемо енциклопедичне положення,

що «порт — це ділянка берега моря, озера, водо

сховища чи річки і прилегла водна поверхня,

природно або штучно захищені від хвилювання і

обладнані для стоянки та обслуговування суден,

виконання перевантажувальних та ін. операцій»

У цьому формулюванні на перший план вино

ситься територіальний аспект, який відображає

еволюційний процес розвитку портів та їхнє го

ловне призначення протягом багатьох століть.

Слід зазначити, що територіальний аспект є

головним і в формулюванні поняття «порт» в

європейській транспортній статистиці, про що

свідчить порівняння звітних даних по портах

різних країн, які друкуються Статистичним ор

ганом Європейського Союзу (ЄВРОСТАТ). Але

формулювання поняття «морський торговий

порт» тільки з точки зору території та акваторії,

які він займає, є неповним, тому що воно не

враховує сучасних портових функцій, які інтен

сивно розвиваються з початку XX ст.

Рис. 1. Взаємозалежність підприємств і організацій

морегосподарського комплексу

У сучасних морських торгових портах світу

функціонує велика кількість підприємств і органі

зацій різних форм власності, які беруть участь в

обслуговуванні вантажо і суднопотоків, надають

різноманітні портові послуги. Тому можна ствер

джувати, що сучасний порт є складною транспор

тновиробничою системою і його неможливо роз

глядати як транспортне підприємство.

З точки зору економікоорганізаційного і

територіального принципів, сучасний морський

торговий порт слід розглядати як транспортно

Економіка та управління національним господарством

виробничу систему, яка включає підприємства й

організації різноманітних форм власності, функ

ціонує на певній ділянці морського узбережжя і

розташованій впритул до нього водній поверхні,

забезпечує комплекс адміністративних і комер

ційних функцій, що пов’язані з переміщенням

товарів зовнішньої та внутрішньої торгівлі з су

хопутних видів транспорту на морський і в зво

ротному напрямку, обслуговуванням пасажирів,

морських суден та інших транспортних засобів,

забезпеченням економічної, екологічної та інших

видів безпеки держави, включаючи безпеку

морського торгового мореплавства.

Наведена транспортноекономічна характе

ристика порту дозволяє визначити основні напря

ми розвитку портового господарства України в

ринкових умовах, шляхи реструктуризації управ

ління портами, забезпечити якісну розробку нор

мативноправових і законодавчих документів, що

пов’язані з їх діяльністю.

У портовій діяльності, насамперед, слід чітко

розподілити функції між її окремими учасника

ми. Звичайно виділяють дві основні групи пор

тових функцій:

— функції, що виконуються безпосередньо

для користувачів або клієнтів порту (зовнішні

функції);

— функції, які покликані допомагати в уп

равлінні портовою системою (внутрішні функції).

Внутрішні функції, які пов’язані з управлін

ням виробничими процесами підприємств і

організацій, що входять до портової системи,

визначаються технологічними і організаційними

особливостями цих процесів і здійснюються в

межах цих підприємств та організацій. Вони є

індивідуальними для кожного господарського або

адміністративного суб’єкта портової діяльності,

між собою майже не пов’язані та практично не

зачіпають інтересів клієнтів порту. Тому надалі

вони не розглядатимуться.

Адміністративні функції в морському торго

вому порту виконуються різними державними

органами, які контролюють дотримання учасни

ками транспортного процесу законодавчих та

інших нормативних актів, а також міжнародних

угод. Крім того, адміністративні функції контро

лю за використанням земельних ділянок, які роз

ташовані у зоні порту, екологічним станом пор

тової території та акваторії, використанням пор

тових споруд і устаткування, що перебуває у влас

ності держави, можуть виконувати спеціально

створені державні адміністрації.

Комерційні функції у більшості країн світу

виконують підприємства та організації недержав

них форм власності (агентські, експедиторські,

стивідорні та складські, постачальницькі та ре

монтні компанії тощо). У ряді країн, включаючи

Україну, деякі комерційні функції, насамперед,

навантажувальнорозвантажувальні роботи і по

в’язані з ними операції, реалізують підприємства

державної форми власності.

Сьогодні комерційна діяльність у портах

здійснюється в основному підприємствами за

гальнодержавної власності. Для підвищення еко

номічної ефективності комерційної діяльності,

насамперед, перевантажувальних робіт, у морські

торгові порти України необхідно активніше залу

чати приватний капітал. Йдеться про приватиза

цію основних комерційних функцій, метою якої

є заощадження грошей і підвищення якості пор

тових послуг.

Приватизація передбачає переведення портів

в умови конкурентної боротьби на ринку, що, у

свою чергу, забезпечить:

— розширення номенклатури портових по

слуг і збільшення вантажообігу;

— збільшення обсягів фінансування будів

ництва портових споруд і придбання устаткуван

ня за рахунок залучення приватного капіталу;

— підвищення ефективності управлінської

діяльності.

Будьякий порт являє собою комплекс

підприємств і організацій, в основі функціону

вання яких лежать три базових положення:

1) у всіх підприємств, організацій та інших

структур, які ведуть свою діяльність у портовій

зоні, одні і ті самі клієнти — вантажо і судно

власники;

2) у сучасних умовах клієнти вимагають від

портових операторів не окремих послуг, а їх по

вний набір, який забезпечує ефективне та якісне

просування вантажів через портову зону;

3) жоден вид діяльності або послуг у порту

неможливо поліпшити без координації та одно

часного розвитку всіх інших напрямів діяльності.

Незважаючи на те, що всі підприємства,

організації та інші структури, які функціонують

на території та акваторії порту, у фінансовому і

організаційному відношенні можуть бути само

стійними, вони органічно і безпосередньо пов’я

зані одна з одною через процес обслуговування

вантажів і суден. Кожна ланка в системі портової

діяльності може мати свої інтереси, але водночас

у них існують спільні інтереси, які є визначаль

ними для всіх ланок. Найважливішим з цих інте

ресів виступає розвиток портового господарства

і досягнення на цій основі успіхів у конкурентній

боротьбі.

Для ефективного функціонування такого

складного механізму, як портове господарство, усі

заінтересовані сторони мають разом працювати

на одну мету: створення найсприятливіших умов

для проходження вантажів через портову зону,

надання кінцевим споживачам порту комплексу

необхідних їм послуг.

Портове співтовариство має створюватися у

вигляді асоціації всіх організацій, які беруть

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

участь в обслуговуванні суден та інших транспорт

них засобів, обробці вантажів у порту, а також

основних вантажовласників або їх представників.

Створення портового співтовариства має на

меті:

— гармонізацію відносин між різними вида

ми транспорту і суміжними видами діяльності;

— залучення і збільшення вантажопотоків,

які визначають розвиток порту;

— широке залучення місцевих органів влади

до розвитку портової зони;

— створення мережі «зовнішніх зв’язків» порту;

— створення і розвиток інформаційної струк

тури (інфоструктури);

— узгодження інтересів усіх суб’єктів, пов’я

заних з діяльністю порту.

Під час створення портового співтовариства

необхідно спиратися на такі принципи:

— у діяльності портового співтовариства ма

ють брати участь усі суб’єкти, які діють у портовій

зоні, а також представники основних вантажо

власників;

— портове співтовариство повинне мати по

стійно діючий орган (раду), в якому треба пред

ставити всіх суб’єктів, що мають відношення до

діяльності порту, включаючи представників

місцевих органів влади і працівників порту (проф

спілки);

— діяльність ради портового співтовариства

може мати дорадчий та інформаційноконсульта

ційний характер, але всі його учасники повинні

розуміти, що рішення, які приймаються, спрямо

вані на досягнення спільних цілей;

— раді портового співтовариства слід працю

вати регулярно, бути компактною, а для розв’я

зання окремих питань при ній повинні створю

ватися постійні або спеціальні вузькопрофесійні

групи (комітети).

Створення портового співтовариства перед

бачає, як правило, активну участь у його діяль

ності місцевих органів державного управління

(місто, область), які є заінтересованими сторона

ми у питаннях функціонування і розвитку порту

і портової зони як рушійної сили розвитку міста

і регіону, а також «центру створення доходів».

Створення і розвиток портового співтовари

ства не можна здійснювати суто адміністративни

ми методами. Цю роботу слід проводити на основі

економічних інтересів, поступово залучаючи до

його діяльності усі заінтересовані сторони.

Таким чином, можемо запропонувати такі

стратегічні напрями розвитку портового госпо

дарства України в ринкових умовах:

1. Центральним органам державної влади слід

відмовитися від втручання у господарську

діяльність портів шляхом проведення так званої

єдиної транспортної політики з метою ліквідації

конкуренції між вітчизняними портами. Основ

ний зміст такої політики — посилення втручан

ня держави у господарську діяльність портів,

надання можливості Міністерству транспорту і

зв’язку України впливати на розміщення капіта

лу, втручатися в діяльність приватного сектора,

видавати субсидії, підтримувати неефективні пор

ти за рахунок прибуткових.

2. Морські торгові порти не є природними

монополістами, не пов’язані між собою єдиним

технологічним процесом, тому вони мають фун

кціонувати і розвиватися в умовах жорсткої кон

курентної боротьби.

3. Важливою проблемою, яку слід розв’язу

вати портам України, є якість трудових ресурсів.

Вона проявляється в кількох аспектах: старіння

кадрів, низький рівень кваліфікації, а інколи її

відсутність, недостатня увага до матеріального і

морального стимулювання управлінських кадрів,

особливо середнього рівня і спеціалістів.

Аналіз кваліфікаційного рівня керівних кадрів

свідчить, що в морських торгових портах тільки

30–35 % керівників і спеціалістів мають профе

сійну підготовку, що відповідає посаді, яку вони

обіймають

. Останнім часом навіть серед вищих

керівників портового господарства з’являються

особи, які не мають необхідної підготовки, але

мають право приймати управлінські рішення.

4. Українські порти повинні удосконалювати

свої організаційні структури управління, а ос

танні, у свою чергу, повинні орієнтуватися на

споживачів портової продукції та послуг — ван

тажо і судновласників. Сьогодні в портах сфор

мувався ринок споживача. У таких умовах будь

яке намагання регулювати вантажопотоки з боку

Міністерства транспорту і зв’язку України за до

помогою їх перерозподілу не матиме успіху. Ван

тажовласник піде до того порту, де буде вигідно

йому, а не туди, де вигідно керівникам галузі.

У портах необхідно здійснювати роботу з

децентралізації управлінських структур і ліквідації

функціональних бар’єрів. Останнє передбачає

орієнтацію на так званих «багатофункціональних»

спеціалістів, тобто як у сфері виробництва, так і

у сфері управління необхідно орієнтуватися на

невеликі підрозділи, що комплектуються висо

копрофесіональними працівниками. Як показує

досвід розвинутих країн, у підрозділах підприєм

ства, а портовий комплекс не є винятком, має

бути не більш як 500 осіб, а на кожній ділянці

роботи — групи з 15–20 осіб. Нині в українських

портах спостерігається надмірна кількість адмін

істративних працівників.

Реалізація стратегічних напрямів розвитку

допоможе більш правильно оцінити роль і місце

морських торгових портів в економіці країни,

забезпечить якісну розробку нормативноправо

вих та законодавчих документів, які пов’язані з

діяльністю українського портового господарства.

Проведені дослідження можуть стати основою