Угнівенко А.М., Костенко В.І., Чернявський Ю.І. Спеціалізоване м’ясне скотарство

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 9. Економіка і управління фермою … м’ясної худоби

Розділ 9

ЕКОНОМІКА І УПРАВЛІННЯ

ФЕРМОЮ З РОЗВЕДЕННЯ

СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ М’ЯСНОЇ

ХУДОБИ

 Внутрішньогалузева

спеціалізація — ма-

гістральний напрям

розвитку м’ясного

скотарства

 Принципи управлін-

ня на фермах з роз-

ведення м’ясної ху-

доби

 Розробка і впрова-

дження бізнес-плану

 Біологічний і ціновий

цикли у м’ясному

скотарстві

 Форми реалізації

тварин племінних

та призначених

для відгодівлі

і забою

 Фактори впливу

на прибутковість

м’ясного скотарства

 Організаційні форми

фінансування та кре-

дитування м’ясного

скотарства

9.1. Внутрішньогалузева

спеціалізація — магістральний

напрям розвитку м’ясного

скотарства

Під спеціалізацією підприємства розумі-

ють зосередження його діяльності на вироб-

ництві одного виду продукції або обмеженої

кількості видів. У м’ясному скотарстві спеці-

алізація виробництва яловичини у племін-

них і товарних господарствах ґрунтується

переважно на розведенні чистопородної пле-

мінної і комерційної (товарної) худоби за сис-

темою «корова — теля», вирощуванні молод-

няку в загонах та на пасовищах і відгодівлі

тварин. Мета такої спеціалізації — створен-

ня умов для досягнення вищої продуктивно-

сті праці, поліпшення якості та зростання

ефективності виробництва продукції і прибу-

тковості підприємства.

Поглиблення спеціалізації — це безперерв-

ний і складний об’єктивний процес, який поля-

гає в тому, що в галузях, котрі виробляють кі-

лька видів продукції за схожою технологією та

однотипними засобами, виділяють виробницт-

во окремих її видів під безпосереднім впливом

концентрації виробництва. Цей процес об’єк-

тивно призводить до розширення самостійних,

спеціалізованих видів діяльності всередині

галузі, до формування великих спеціалізова-

них господарств, що працюють за загальною

технологією, розвитку існуючих і формування

нових виробничих типів підприємств. Внаслі-

док поглиблення галузевої спеціалізації і кон-

центрації виробництва окремих господарств

досягають значного прискорення темпів від-

творення стада.

280

Розділ 9. Економіка і управління фермою … м’ясної худоби

Серед сільськогосподарських підприємств досить поширені, особ-

ливо в умовах міжгосподарської кооперації, вузькоспеціалізовані

одногалузеві підприємства.

На фермах, де утримується чистопородна худоба, займаються її

розведенням, селекцією та реалізацією за встановленими правила-

ми. Проводять правильну і своєчасну ідентифікацію тварин, вида-

ють сертифікати на худобу, призначену на продаж. Ведуть достовір-

ний облік продуктивності і видають його дані покупцям та пород-

ним асоціаціям.

Тваринницький комплекс — це тип підприємства, в якому: висо-

кий рівень концентрації і спеціалізації виробництва; застосовується

нова високоінтенсивна технологія; міцна кормова база для безпере-

бійного забезпечення тварин кормами протягом року; організовано

безперервне потокове виробництво на науковій основі; висока мате-

ріально-технічна оснащеність; висока професійна підготовка кадрів;

наукова організація праці; належні культурно-побутові умови, що

підвищують продуктивність праці і сприяють забезпеченню високої

економічної ефективності виробництва.

Існує кілька форм поєднання у м’ясному скотарстві виробництва

з переробкою яловичини. Це підсобні підприємства, асоціації, аг-

рокомбінати, агрофірми, акціонерні товариства, концерни тощо.

В останні роки набуває розвитку інтеграція виробництва через

створення формувань холдингового типу. Головним тут виступає

переробний завод, на базі якого формують керівництво акціонерним

товариством. Основним володарем акцій у таких формуваннях (до

90 %) є товаровиробники. Найбільшого поширення холдингові фор-

мування набули в тваринництві (м’ясокомбінати, спеціалізовані

господарства з вирощування і відгодівлі м’ясної худоби). Відносини

між постачальниками сировини і переробними підприємствами

ґрунтуються на укладанні прямих договорів, а реалізаційні ціни на

продукцію гарантують певний рівень рентабельності.

Новим напрямом інтеграції є створення фінансово-промислових

груп. У такі формування, крім сільськогосподарських і переробних

підприємств, входять банківські структури, що значно розширює

можливості фінансування інвестиційних проектів, виробництва

конкурентоспроможної продукції.

9.2. Принципи управління на фермах з розведення

м’ясної худоби

Процес управління пов’язаний насамперед із визначенням мети,

вибором людей — організаторів виробничого процесу, організацією

робочих місць, організацією контролю за процесом.

281

Розділ 9. Економіка і управління фермою … м’ясної худоби

В управлінні на кожну поставлену довгострокову мету потрібно

поставити дві короткострокові. Отже, визначена мета повинна бути

обмеженою в часі — довго- чи короткостроковою.

У процесі прийняття рішень з питань управління розрізняють 8

етапів: постановка мети або завдань; аналіз ситуації, що склалася;

визначення сфер, які потребують змін; прийняття альтернативних

рішень; оцінка можливих альтернатив; рішення на користь най-

кращих варіантів; впровадження; оцінка результатів.

Короткострокові цілі визначають «план гри». Треба зрозуміти

важливість процесу визначення цілей, вони мають бути реальними.

Наприклад, така мета, як досягнення 100%-го рівня запліднювано-

сті поголів’я корів на наступні 5 років, не може бути реальною. Мо-

жна за такий термін досягти запліднення мінімум 90 % поголів’я.

Окреслювати цілі слід якомога точніше і чітко визначати їх. Тре-

ба бути готовими і до зміни мети. Слід пам’ятати, що бізнес у тва-

ринницькій і кормовій галузях мінливий, тому цілі можуть потре-

бувати коригування.

Постановка мети — основа виконання завдань у майбутньому.

Мета має бути відповіддю на виклик суспільства.

Потрібно відшукувати всі можливості для досягнення мети. Пе-

ред прийняттям рішення визначають першочергову мету. Невико-

нані вчорашні питання переносять на сьогодні, необов’язково вони

мають бути першими.

Слід пам’ятати три основні цілі у виробництві м’яса — організа-

ція господарства, організація виробництва, управління господарст-

вом. Спочатку окреслюють цілі, а потім визначають пріоритети. Ко-

роткострокові цілі визначають типи і масштаби виробництва, рівні

продуктивності виробництва, ставлення до ризику і засобів захисту

від нього, стандарти управління фінансами, види і рівні інформації

знань, дії та результати, яких хочуть досягти.

В управлінні використовують три основних ресурси: землю, бу-

дівлі, механізми. Управління фермою охоплює виробництво, марке-

тинг, фінансування, людські ресурси.

Фермер спочатку аналізує ситуацію, що склалася на фермі, потім

починає приймати рішення, вигідне для господарства, оцінюючи

результати проведених заходів.

Фермери, що досягають успіху у своїй роботі, характеризуються

ентузіазмом, допитливістю, прагненням до експериментування,

вмінням відпочивати, наявністю кредиту. Такі люди зазвичай при-

ймають ефективні рішення. Мотивація їх діяльності настільки ве-

лика, що вони будь-що домагаються вирішення своїх проблем. А

позичені ними гроші повинні працювати, давати прибуток.

Науково обґрунтована система управління м’ясним скотарством

сприяє високій організації роботи трудових колективів, підвищенню

якості їхньої праці та ефективності виробництва.

282

Розділ 9. Економіка і управління фермою … м’ясної худоби

Структура управління може бути територіальною, галузевою та

комбінованою.

За територіальної структури тваринницькі ферми розосере-

джені по відділках або комплексних бригадах.

За галузевої структури управління застосовують кілька варіан-

тів організаційної та управлінської структури. У господарствах, де

тваринництво не є провідною галуззю, створюють один цех тварин-

ництва. До його складу входять працівники технологічної і ветери-

нарної служб, завідувачі ферм.

У спеціалізованих тваринницьких господарствах створюють кі-

лька цехів, одним з яких є цех з відгодівлі великої рогатої худоби.

Начальник цеху тваринництва виконує організаторські, адмініст-

ративні та технологічні функції.

Основну роботу з організації і управління тваринництвом здійс-

нює технологічна служба. Функції її такі: планування виробництва

продукції і підвищення її ефективності; планування потреби в робо-

чій силі; розробка і вдосконалення технологічних процесів; впрова-

дження нових порід тварин; організація і проведення зоотехнічних

заходів; удосконалення організації праці; складання програм годів-

лі, формування груп; бонітування і бракування тварин.

Керівником і організатором технологічної роботи є головний ін-

женер-технолог господарства. Він бере участь у розробці перспек-

тивних, поточних та оперативних планів розвитку тваринництва,

розробляє заходи щодо створення достатку кормів, поліпшення

структури стада, підвищення продуктивності худоби, впровадження

передових технологій виробництва, організовує контроль за пра-

вильним утриманням і доглядом за тваринами.

Разом із планово-економічною службою технолог аналізує стан

тваринництва, розробляє стратегію і тактику підвищення його ефек-

тивності, складає бізнес-план для ферми, впроваджує матеріальне

стимулювання працівників. Разом із завідувачами ферм, техніками-

технологами, ветеринарними працівниками інженер-технолог орга-

нізовує діяльність первинних трудових колективів, сприяє створенню

в них комфортного соціально-психологічного клімату, підвищення

ділової кваліфікації, економічної, моральної і фізичної культури.

Організаційні форми управління. Такою формою може бути

товариство. Це може бути комерційна або некомерційна структура,

залежно від податкової політики. У товариствах складнішою є проце-

дура ліквідації або виходу учасників, ця організаційна структура не

підходить для господарств з відгодівельними майданчиками.

Корпорація — це організаційна форма, учасниками якої є акціо-

нери (тільки фермери, фермери та громадськість, фермери і фінан-

сова компанія, постачальники худоби для відгодівлі (підрядники),

бійня і/або м’ясоконсервний завод). Керує корпорацією рада дирек-

283

Розділ 9. Економіка і управління фермою … м’ясної худоби

торів. її організаційна структура — генеральний директор, директор

з маркетингу, робітники господарства чи відгодівельного майдан-

чика, адміністративний персонал, лікар ветеринарної медицини.

Залежно від розмірів корпорації до ради директорів входить від

10 до 30 осіб. Її установчі документи містять інформацію про те, чо-

му створено корпорацію. Головний управляючий контролює її робо-

ту, менеджер із торгівлі і маркетингу працює з товарними біржами.

Більшість персоналу має високу кваліфікацію. Обов’язково в корпо-

рації є ветеринарний лікар.

Кооператив (відкритий чи закритий) може працювати при орга-

нізації пасовищ. У відкриті кооперативи можна залучати людей зі

сторони, а в закриті — ні.

9.3. Розробка і впровадження бізнес-плану

Структура бізнес-плану. За ринкового механізму господарю-

вання роль планування на рівні сільськогосподарських підприємств

не тільки не зменшується, а, навпаки, зростає. При цьому підпри-

ємства мають повну самостійність у виборі предмета діяльності,

встановленні зв’язків із споживачами їхньої продукції, розробці

ефективних напрямів використання виробничих ресурсів. В умовах

ринку без детально розробленого та науково обґрунтованого плану

неможливо починати жодну значну виробничу або фінансову справу.

Сучасне планування є процесом творчого осмислення майбутньо-

го розвитку підприємства відповідно до вимог його успішної комер-

ційної діяльності — бізнесу. Бізнес-план — це ретельно розробле-

ний плановий документ, у якому чітко визначено реальні можливо-

сті підприємства, детально, на науковій основі — перспективи його

розвитку та засоби їх реалізації.

Перехід від планової форми спілкування до ринкової зумовлює

пошук реальних джерел інвестування діяльності підприємств та

надійних ділових партнерів. Необхідність чіткого, науково обґру-

нтованого визначення технології розробки бізнес-плану зумовлена

такими чинниками:

 ринкові умови потребують керівників відповідного рівня (під-

приємців) з підприємницьким мисленням, виробленим умінням

складати бізнес-план;

 сучасна господарська діяльність ставить і досвідчених керівни-

ків перед необхідністю будувати свою роботу на основі вимог ринку,

одним з істотних аспектів якої є боротьба з конкурентами;

 бізнес-план є ланкою зв’язку між організатором виробництва та

інвестором. Якщо підприємець розраховує не тільки на власні кош-

ти, а хоче залучити кошти від потенційних інвесторів, в тому числі

й іноземних, йому треба довести їм ефективність таких вкладень;

284

Розділ 9. Економіка і управління фермою … м’ясної худоби

 бізнес-план дає керівникові можливість чітко уявити перспек-

тиви свого бізнесу, адекватно оцінити існуючу ситуацію і власні

можливості;

 бізнес-план для керівника та його співробітників є стандартом,

за яким вони звіряють результати подальшої практичної діяльності

з внесенням у нього в разі потреби певних коректив.

Бізнес-план — це колективна праця спеціалістів, керівників під-

розділів, усього колективу, яку очолює керівник підприємства. Го-

ловний економіст консультує всіх, хто бере участь у складанні біз-

нес-плану, і разом з іншими провідними спеціалістами узгоджує

показники усіх його розділів.

Підготовчими роботами до складання бізнес-плану є: аналіз ви-

робничо-фінансової діяльності підприємства (фірми) за останні 3 – 5

років; вивчення кон’юнктури ринку — попиту на конкретну продук-

цію; уточнення норм виробітку, цін, норм споживання кормів, па-

льного; уточнення внутрішньогосподарських стандартів якості про-

дукції та робіт; визначення складу підрозділів і їх кількості, форм

організації та оплати праці, а також стану основних і оборотних

коштів та їх наявності.

Обов’язкові чинники при розробці бізнес-плану — достовірність і

правдивість інформації, яка використовується при його складанні.

Розділами бізнес-плану є:

1. Вступ. Цей розділ складають після розробки бізнес-плану.

Викладають на кількох сторінках суть проекту та головні положен-

ня й аспекти бізнес-плану, водночас обґрунтовуючи свої сподівання

на успіх.

2. Історія фірми. Зазначають назву фірми, адресу, мету діяль-

ності, організаційну структуру, генезис утворення, юридичний ста-

тус і її майно, інформацію про керівництво.

3. Продукція. Містить зовнішній опис продукції, переважно з

огляду на потребу в ній, виклад переконливих для споживача пере-

ваг продукції (послуг), ринковий цикл її життя, план розвитку асор-

тименту продукції, прибутковість.

4. Ринки, клієнти, маркетинг. Цей розділ плану повинен харак-

теризувати ринки збуту та їх майбутній розвиток; визначати ніші

ринки, які має заповнити вироблювана фірмою продукція; характе-

ризувати споживачів та їх потреби; представляти перспективну по-

літику реалізації продукції та післяпродажне обслуговування (га-

рантійна і ремонтна системи); характеризувати перспективу цінової

стратегії й політику реалізації; визначати витрати на маркетинг.

5. Керівництво, персонал. Подається характеристика якостей і

головних здобутків лідерів (засновників та керівництва) фірми, а

також кадрова політика фірми, питання набору на навчання пра-

цівників, а також матеріального стимулювання.

285

Розділ 9. Економіка і управління фермою … м’ясної худоби

6. Виробничий процес. Містить докладний опис процесу вироб-

ництва продукту (із можливими технологічними змінами на перс-

пективу), виробничого обладнання, необхідних матеріалів та сиро-

вини, ефективності виробництва, визначається обсяг виробництва і

відходів, а також методи контролю якості.

7. Фінанси. Це ключовий розділ бізнес-плану. Зазначають розмір

і структуру витрат на проект, ціну, обсяги і структуру продажу; до-

хід з урахуванням оподаткування, розподіл прибутку між партне-

рами, розрахунок результатів, обчислення фінансових оборотів, ба-

ланс фермерського господарства (фірми), планові інвестиційні ви-

датки та їх джерела.

Для діючої фірми інформація має стосуватися мінімум останніх

двох років її роботи. Розробляють також прогноз на 3 – 5 років. У

разі розроблення нових проектів можна описати проект як прогноз.

Подана інформація дасть змогу оцінити обсяг майна, його струк-

туру та джерела відшкодування; розмір капіталу та його структуру;

фінансову міць проекту або його здатність до генерування зиску;

рентабельність проекту, його фінансові перспективи та платоспро-

можність. Така оцінка є надзвичайно важливою для банків при ви-

діленні кредитних коштів. У цьому розділі бізнес-плану слід вказа-

ти також розміри і термін гарантованої фінансової підтримки,

вплив на прибуток зовнішньої фінансової підтримки, спосіб і час

передбачуваного повернення кредитних коштів.

8. Чинники ризику. Відображують усі можливі фактори ризику,

пов’язані з проектом. Уявлення про них дасть змогу посилити увагу

до потенційних партнерів. Для цього без остраху в кожній частині

бізнес-плану треба визначати очікувану небезпеку. Необхідно пе-

редбачити, яких заходів слід ужити для мінімізації ризику.

9. Графіки. Ця частина бізнес-плану є результативною щодо ці-

лей, завдань, засобів і методики його реалізації, має презентувати

наміри, здатні забезпечити досягнення цілей в часі. Це стосується

собівартості продукції (її зниження), розширення продажу, форму-

вання видатків, прибутку, інвестицій або сплати заборгованості.

10. Додатки. Типовими для бізнес-плану є такі додатки: деталь-

ні результати і методи ринкових досліджень (наприклад, анкета);

детальне окреслення технологічного процесу; організаційні схеми;

проходження професійної кар’єри і опис попередньої діяльності ке-

рівників; суттєві параметри продукту, послуги, патенти, взірці; ра-

хунки прибутків і збитків; баланс; рахунки фінансових надходжень;

головні рішення щодо звітності; представлення третіх осіб (інститу-

цій), послугами яких користувалися.

Передінвестиційна фаза бізнес-плану (техніко-економічного об-

ґрунтування створення підприємства з іноземними інвестиціями)

включає: аналіз можливостей реалізації проекту; попереднє техні-

286

Розділ 9. Економіка і управління фермою … м’ясної худоби

ко-економічне обґрунтування; оцінку проекту різними сторонами-

учасниками, зацікавленими особами щодо реалізації задуму; прове-

дення переговорів та узгодження параметрів проекту (обсяги вироб-

ництва, ринок збуту, розподіл прибутку, джерела одержання сиро-

вини), визначення рівня технологічності проекту, технічного осна-

щення, затрат праці, капіталовкладень сторін.

Інвестиційна фаза: формування статутного фонду, розвідуваль-

ні роботи, будівництво об’єктів інфраструктури, технологічне осна-

щення, вихід на перспективні потужності, вивчення процесу руху

товарів на ринку. Підприємство із участю іноземного капіталу мож-

на створювати, якщо є: 1) державні гарантії збереження інвестицій

та надання умов захисту зареєстрованих суб’єктів до введення в дію

нових умов оподаткування; 2) державні гарантії того, що не буде

примусового вилучення власності підприємств із іноземними інвес-

тиціями; 3) конкретні вимоги до результатів діяльності іноземного

інвестора; 4) система інвестиційних пільг і обмежень.

Держава може стимулювати розроблення і впровадження проек-

тів через фінансово-кредитні відносини, податкову систему, інфра-

структурне забезпечення, державний протекціонізм.

9.4. Біологічний і ціновий цикли у м’ясному скотарстві

Ціни на продукцію м’ясного скотарства залежать від біологічного

циклу тварин, попиту на продукцію і її пропозиції. Попит — це

функція мільйонів рішень індивідуального споживача стосовно вар-

тості яловичини як складової частини їжі. Пропозиція — це функ-

ція тисяч індивідуальних рішень щодо прибутковості вирощування

худоби.

Потреба на душу населення зумовлена ціною на товар. А на по-

пит впливає ціна і потреба в товарі. Ціна, яку платить споживач,

має покривати всі витрати виробництва і продажу. Тваринник бере

те, що пропонує ринок, і йому не-

має на кого перекласти витрати.

Кожний працює на різниці між ви-

тратами і прибутком.

Рис. 9.1. Біологічний і ціновий

цикли

м’ясном

скота

стві

Наявність поголів’я та ціни

на худобу характеризуються цик-

лічністю, ціни досягають свого мі-

німуму або максимуму на 2 – 3 ро-

ки раніше, ніж кількість поголів’я

досягне свого максимуму чи міні-

муму (рис. 9.1). Ціни на худобу,

придбану на забій, формують ціну

на телят. Коли ціна на телят висо-

287

Розділ 9. Економіка і управління фермою … м’ясної худоби

ка, фермери залишають корів-матерів для збільшення стада, змен-

шуючи пропозицію і, отже, спричинюючи подальше підвищення

цін. Коли продукція цих збільшених стад наводнює ринок, пропо-

зиція сягає точки насичення ринку і ціни на худобу для забою па-

дають.

Зниження цін на худобу, призначену для забою, спричинює па-

діння цін на молодняк на відгодівлі. Низькі ціни на телят приму-

шують фермерів сповільнювати або припиняти розширення стада

та збільшувати пропозицію. Скорочення пропозиції, врешті-решт,

стає поштовхом до зростання цін на худобу для забою.

Швидкість відтворення й росту худоби зумовлює відставання на

3 й більше років від прийнятих виробничих рішень щодо зміни про-

позиції і реакції ринку. Збільшувати маточне поголів’я потрібно то-

ді, коли ціни низькі.

Період між циклами становить 10 – 12 років. Іноді цикл може

збільшуватись на кілька років, тому треба вміти робити прогноз.

9.5. Форми реалізації тварин племінних

та призначених для відгодівлі і забою

Продаж худоби може бути: прямим (власними силами, безпосе-

редньо на відгодівельному майданчику); через посередника (на ау-

кціоні, з ферми, по телефону або телевізору); за контрактом (про-

даний наперед за обумовленою твердою ціною і підставами); бугаїв

з випробувальних станцій.

Ціну встановлюють за одну голову або за 1 кг живої маси тварин,

яких продають відразу з машини або після голодного витримуван-

ня. Зменшення (втрата) худобою живої маси, спричинене стресовим

станом під час перевезення, навантаження та розвантаження, сто-

яння, умовно становить 3 – 4 %. Втрата маси понад 9 % позначаєть-

ся на фізіологічному стані тварин.

З майданчика продають по 20 або 50 голів. При цьому сортують

їх за масою, статтю і типом. Якщо для продажу призначено понад

200 голів, то віддають перевагу реалізації на аукціоні. При прямому

продажу треба запобігати захворюванню худоби. Через посередника

тварин продають на відгодівельний майданчик. Із кожного фермера

беруть комісійні.

За корми для тварин платять на аукціоні. Обов’язкову плату за

клеймування худоби стягує представник державної служби (інспек-

ції).

Господарство, що займається відгодівлею худоби, укладає конт-

ракт на її реалізацію, наприклад, з м’ясопереробним підприємством,

якому зобов’язується доставити у визначене місце й визначений час

288

Розділ 9. Економіка і управління фермою … м’ясної худоби

обумовлену контрактом кількість худоби визначеної якості за обу-

мовленою контрактом ціною.

Контракти на реалізацію для кредитора слугують гарантією по-

вернення господарством кредиту, для м’ясопереробного підприємст-

ва — гарантією постачання господарством худоби на забій та ціни

на неї. Для господарства з відгодівлі худоби контракт є гарантією

надходження худоби на відгодівлю та ціни на неї і отримання кор-

му (зерна й силосу) від інших фермерів.

У форвардних контрактах більше зацікавлені власники майдан-

чиків для вирощування худоби. Вони укладають їх для того, щоб

уникнути ризику у разі зниження ціни на відгодованих тварин. Та-

кі контракти укладають також м’ясокомбінати.

На ціну, яку може контролювати виробник, впливає багато фак-

торів: розмір скелета — покупці можуть віддавати перевагу тва-

ринам з більшим скелетом за даної живої маси, якщо вартість корму

низька порівняно із закупівельною ціною м’ясокомбінатів на тва-

рин; порода і масть — покупці можуть віддавати перевагу конкрет-

ним породним кросам (мастям), керуючись власним сприйняттям

різниці в продуктивності; стан тварини — наповнений травний

канал, «м’ясистість», бруд чи гній на шкірі; розмір групи тварин —

більші однорідні групи продавати краще, ніж маленькі або окремі

партії; стан здоров’я тварин — на тих, що мають хворобливий ви-

гляд або перебувають у стресовому стані, ціна нижча; підготовка

тварини до продажу — може підвищити ціну залежно від стану

ринку: обезрожування, кастрація, попередня імунізація (проведено

всі щеплення та обробки перед продажем). За попередню підготовку

до відгодівлі молодняку, який після відлучення утримували на під-

готовчому раціоні протягом 30 і більше днів (або кількох місяців),

платять дорожче.

Призначених для реалізації відлучених телят живою масою

225 кг краще продавати на подальшу відгодівлю, оскільки на зимо-

вий час не потрібно додаткових кормів, зменшується ризик захво-

рювання їх після відлучення, мінімальними є затрати робочої сили і

дохід для ферми від м’ясної худоби.

На деяких фермах можна відгодовувати тварин протягом певно-

го часу після відлучення. Чим більша їхня жива маса, тим більший

дохід має ферма.

У разі продажу тварин живою масою 300 і 350 кг протягом усієї

зими їх годують так, щоб мати мінімальний приріст. Навесні їх про-

дають для випасання протягом усього літа.

У разі продажу худоби відгодівельним майданчикам для пода-

льшої відгодівлі узимку треба забезпечувати більший її приріст.

Худоба з більшим скелетом і приростом живої маси потребує кра-

щих кормів.

289