Угнівенко А.М., Костенко В.І., Чернявський Ю.І. Спеціалізоване м’ясне скотарство

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

народжених телят забезпечується біологічною повноцінністю моло-

зива. У ньому міститься 5,3 % жиру, 14,08 % білка, в тому числі

5,33 % казеїну та 8,75 % альбумінів і імуноглобулінів. Кислотність

молозива в перший день після отелення м’ясних корів становить

близько 64 °Т і краща, ніж у худоби молочних порід. Тому воно має

високу бактерицидність і стримує розвиток небажаної мікрофлори у

травному каналі теляти.

У тварин м’ясних порід добре розвинений гомеостаз, тобто здат-

ність організму зберігати сталість внутрішнього середовища за різ-

ких змін внутрішніх і зовнішніх факторів. Це забезпечується наяв-

ністю пристосувальних механізмів, які дають змогу тваринам раціо-

нально реагувати на зміну внутрішнього і зовнішнього середовища.

Так, у разі нестачі корму або води організм тварин мобілізує мета-

болічну енергію (енергію відкладеного жиру) і використовує її для

виконання різних життєвих функцій: руху, у вигляді теплоти та для

підтримання сталої температури тіла. Поряд із цим у процесі ево-

люції м’ясної худоби виробилась підвищена здатність до накопи-

чення в тілі резервних поживних речовин у вигляді жирової ткани-

ни (сала). Жири мають найменшу теплопровідність, що дуже важ-

ливо для адаптації. У дорослих корів до зими може відкластися 50 –

60 кг внутрішнього жиру, який використовується організмом узим-

ку. Для пристосування до складних умов утримання й незадо-

вільного живлення підвищене відкладення жиру є позитивною не-

обхідною біологічною властивістю. Підшкірна жирова тканина ство-

рює ізоляційний шар, який перешкоджає нераціональним втратам

теплоти. При цьому жир відкладається передусім під шкірою, а по-

тім — на внутрішніх органах і між м’язами, всередині м’язів. Здат-

ність до накопичення жиру особливо виявляється восени, перед зи-

мівлею. Така закономірність зумовлена захисною функцією підшкі-

рного і внутрішнього сала. Крім того, накопичений жир використо-

вується організмом взимку. За недостатньої годівлі тварини вико-

ристовують його дуже економно, зберігають відносно сталу вгодова-

ність при утриманні за несприятливих кормових умов. Підшкірне

сало разом з шкірно-волосяним покривом захищає організм від

надмірних втрат теплоти взимку при утриманні тварин за межами

приміщення і дає їм змогу лежати на снігу чи на мерзлій землі, не

переохолоджуючись.

Одним із важливих біоритмів м’ясної худоби є сезонність від-

творення, яка пояснюється фотоперіодичною реакцією тварин. При

цьому слід пам’ятати, що у тварин м’ясних порід дещо знижена ста-

тева функція. У бугаїв це виражається в меншому об’ємі еякуляту,

зниженій запліднювальній здатності сперміїв, гіршій здатності спер-

ми до заморожування, у корів — у підвищеній порівняно з молочни-

ми породами яловості, меншій кількості двієнь, тяжких родах у де-

яких порід, безплідності або низькій плодючості теличок.

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

Ефективність осіменіння корів і телиць зростає з березня у

зв’язку із збільшенням світлової частини дня і наявністю біологічно

повноцінного корму — трави. Проте підсисний метод вирощування

телят сприяє збільшенню сервіс-періоду, що пов’язано з підвищеною

секрецією пролактину, який гальмує гормональну функцію яєчни-

ків і посилює лактаційну домінанту. Однією із причин того, що у

м’ясних корів затримується поновлення статевого циклу і не настає

тічка, є недостатній рівень годівлі в підсисний період. Внаслідок

тривалого підсисного періоду в яєчниках в 5,6 – 8,4 % випадках

утворюються персистентні жовті тіла, які перешкоджають дозріван-

ню яйцеклітин і настанню стадії збудження. Добре вгодовані самки

приходять в охоту зазвичай у першу декаду після видалення жовто-

го тіла, а в тварин з низькою вгодованістю активізація статевого

циклу відбувається не раніш як через місяць після його видалення.

Статева продукція бугаїв залежно від сезону року неоднакова як

за кількістю, так і за якістю. Максимальний об’єм еякуляту (4,77 –

6,03 мл) спостерігається в літній період, а мінімальний (4,67 –

5,05 мл) — навесні. Від літнього до осіннього сезону об’єм еякуляту

зменшується, відповідно, на 1,25 і 0,85 мл. Активність сперміїв та-

кож залежить від сезону року і змінюється подібно до змін об’єму

еякуляту. Найбільша активність сперміїв буває у весняний і літній

сезони. Від літа до осені вона знижується на 1,25 – 0,53 бала, а від

осені до зими, навпаки, зростає на 0,54 – 0,30 бала.

1.3. Особливості травлення у худоби

Одна з головних біологічних особливостей жуйних тварин — їхня

здатність ефективно засвоювати поживні речовини грубих і сокови-

тих кормів для свого росту й розвитку, а також для виробництва (з

великим коефіцієнтом корисної дії) високопоживних для людини

продуктів харчування. Ці біологічні особливості великої рогатої ху-

доби зумовлені значним розміром травного каналу та його будовою

(багатокамерність), типом травлення (жуйність) і характером обміну

речовин.

Багатокамерний шлунок великої рогатої худоби складається із 4

відділів: рубця, сітки, книжки й сичуга. З них лише сичуг має зало-

зи, які виділяють кислий сік, а в інших відділах — передшлунках —

залозистої тканини немає. Найбільше значення у травленні великої

рогатої худоби має рубець, місткість якого становить 100 – 300 л, а

частка багатокамерного шлунка у структурі всього травного кана-

лу — понад 70 % (табл. 1.1).

Характерною ознакою шлунка великої рогатої худоби є те, що в

новонароджених телят місткість сичуга майже така сама, як і руб-

ця, а в дорослої худоби місткість рубця і сітки майже у 10 разів бі-

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

льша за місткість сичуга. Це свідчить про важливе фізіологічне

значення сичуга для телят під час молочного живлення й рубця у

дорослих тварин при годівлі грубими і соковитими кормами.

Таблиця 1.1. Абсолютна і відносна місткість шлунку і кишок

у повновікової великої рогатої худоби

Місткість, л

Відділ травного каналу Частка, %

середня

мініма-

льна

макси-

мальна

Шлунок 70,8 252,5 215,0 290,0

Тонка кишка 18,5 66,0 56,0 76,0

Сліпа кишка 2,8 9,9 8,8 11,0

Ободова і пряма кишка 7,9 28,0 26,0 30,0

Загальна місткість 100,0 356,4 305,8 407,0

Після року, коли рубець, сітка, книжка й сичуг досягають своїх

співвідносних розмірів, майже 80 % усього об’єму складного шлунка

припадає на рубець. У дорослої великої рогатої худоби 70 – 85 % пе-

ретравної сухої речовини корму використовується в рубці.

У новонароджених телят рубець не функціонує, молозиво в цей

час надходить із стравоходу прямо в книжку, не потрапляючи в пе-

редшлунки. Це відбувається за допомогою стравохідного жолоба,

який починається від входу в рубець і закінчується отвором із сітки

в книжку. Акт ссання — основний стимул для рефлекторного зми-

кання «губів» стравохідного жолоба й надходження молочних кор-

мів безпосередньо в книжку й сичуг. Слизова оболонка рубця не має

шлункових залоз, а на поверхні епітелію є численні сосочки завдо-

вжки до 10 мм у дорослих тварин. У телят є тільки зачаткові сосоч-

ки, ріст яких відбувається паралельно з початком бродіння в рубці.

Нормальний їх розвиток залежить від споживання тваринами лег-

коферментованих кормів, особливо зелених і концентрованих. Ріст

сосочків залежить від наявності в рубці летких жирних кислот

(ЛЖК), які утворюються внаслідок бродіння корму. Епітелій рубця

метаболізує ці кислоти, і вони використовуються організмом жуйних

для задоволення його енергетичних потреб. Наявність сосочків зна-

чною мірою збільшує поверхню стінки рубця, що сприяє поліпшен-

ню всмоктування продуктів бродіння.

Перетворення гістологічної структури рубця закінчується до

тримісячного віку, а ступінь зрілості тканинних структур перед-

шлунків залежить від віку телят та кількості спожитих грубих і

концентрованих кормів. Якщо телятам з 10 – 15-денного віку згодо-

вувати молоде листя люцерни чи конюшини або гранульовані конц-

корми, то гістологічна структура рубця формується вже у двомісяч-

ному віці.

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

Одночасно із розвитком у рубці з’являються популяції бактерій,

дріжджоподібних організмів та інфузорій. Джерелом бактеріальної

флори вмісту рубця є перехресна інокуляція тварин, а також

з’їдений ними грубий корм. В 1 мл вмісту рубця великої рогатої ху-

доби міститься близько 100 млрд бактерій, 10 млн дріжджоподібних

організмів і до 1 млн інфузорій (останніх виявлено більш як 100 ви-

дів). Встановлено велику різноманітність мікроорганізмів у вмісті

рубця худоби, причому частка кожного виду залежить від складу

раціону. Особливо велика кількість їх спостерігається при згодову-

ванні великій рогатій худобі сіна, коренеплодів, зелених і концент-

рованих кормів.

Мікроорганізми вмісту рубця існують у тісному симбіозі не тіль-

ки з твариною-хазяїном, а й один вид з іншим, свідченням чого є

неможливість виростити окремо види мікроорганізмів рубця. Рубець

худоби — це велика бродильна камера, яка забезпечує сприятливе

середовище для безперервного розвитку мікроорганізмів. У цю ка-

меру постійно надходить слина (до 80 л за добу), багата на бікар-

бонат та інші іони, яка є головним фактором підтримання об’єму

рідини та іонного складу і рН вмісту рубця. Його температура стабі-

лізується на рівні 38 — 42 °С. Розчинені продукти життєдіяльності

мікроорганізмів легко всмоктуються у кров крізь стінку рубця, тому

не нагромаджуються і не пригнічують дії ферментів мікрофлори

рубця.

Жуйка — це процес, під час якого корм із рубця й сітки відригу-

ється в ротову порожнину, знову пережовується, змішується із сли-

ною і знову проковтується, що зумовлює зменшення частинок корму

та полегшує їх видалення із рубця. Оскільки сукупність малих час-

тинок корму має більшу поверхню, це поліпшує їх перетравлення в

рубці.

Напіврідка маса надходить із сітки в книжку, де в результаті її

частих й сильних скорочень неперетравлена маса ущільнюється і

розтирається. При цьому 60 – 70% води всмоктується. Значно щіль-

ніша за консистенцією маса просувається в сичуг, де вже виділяєть-

ся шлунковий сік у кількості, що збалансовує втрати води в книжці.

В результаті скорочень сичуга його вміст постійно перемішується.

Під впливом соляної кислоти рН вмісту сичуга знижується до 1,5 –

3,0. В умовах такого кислого середовища інфузорії, які потрапили з

рубця в сичуг, руйнуються, а деякі бактерії гинуть. Шлунковий сік

сичуга містить значну кількість пепсину, проте ступінь перетравно-

сті білкових речовин хімусу невеликий, і він проходить через сичуг

досить швидко.

Основна функція рубця — перетравлення клітковини корму, яке

здійснюється за рахунок целюлозолітичної активності популяцій

мікроорганізмів, оскільки ссавці не виділяють у складі шлункових

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

соків фермент целюлазу. Це дає можливість великій рогатій худобі і

всім жуйним існувати і давати продукцію, споживаючи тільки грубі

волокнисті корми. Значна частина потреби жуйних у білку забезпе-

чується за рахунок мікроорганізмів.

Дуже важливим є й те, що мікрофлора рубця може використову-

вати прості азотисті речовини (наприклад, аміак) для синтезу білків

свого тіла. В результаті синтезу білка в рубці жуйні тварини, як

правило, забезпечують себе в незамінних амінокислотах, а також за

рахунок діяльності мікрофлори рубця задовольняють свій організм

у вітамінах групи В і К. Тільки жиророзчинні вітаміни A, D і Е не

синтезуються мікрофлорою рубця й мають надходити з кормом.

Проте в молочний період вирощування, коли в телят ще не функці-

онує рубець, треба контролювати вміст у раціоні як жиро-, так і во-

дорозчинних вітамінів, а також кількість незамінних амінокислот.

З віком у жуйних змінюється вуглеводневий обмін у зв’язку з

розвитком рубцевої мікрофлори. Так, кількість цукру в крові змен-

шується до рівня, який удвічі менший, ніж у нежуйних, і водночас

спостерігається підвищений вміст летких жирних кислот, що

пов’язано з утворенням великої кількості цих кислот у вмісті рубця і

з наступним їх всмоктуванням.

Отже, завдяки еволюційному розвитку передшлунків велика ро-

гата худоба, використовуючи специфічну мікрофлору, може пере-

творювати на легкозасвоювану форму важкоперетравні складові

частини корму, які іншим способом тварина не може перетравити. В

рубці жуйних створюються умови, які характеризують його як анае-

робну систему із сильними відновними якостями; вміст рубця має

дещо кислу реакцію і добрі буферні якості, а його газове середовище

складається з вуглекислого газу, метану й азоту. В такому середо-

вищі розвивається специфічна мікрофлора. Серед бактерій рубця

(розміром 1 – 2 мк) найбільше стрептококів (Streptococus bovis) —

/мл. Вони ферментують глюкозу і крохмаль з утворенням молоч-

ної кислоти, а також целюлозолітичні бактерії (Bacteroides succi-

nogenes) в кількості 10

– 10

/мл, які здійснюють перетравлення клі-

тковини і розкладають її до летких жирних кислот (оцтова, пропіо-

нова, масляна). Крім того, у вмісті рубця є молочнокислі бактерії

(10

– 10

/мл) переважно типу Zactis ferment, які ферментують вуг-

леводи до молочної кислоти.

Дріжджоподібні мікроорганізми (40 – 80 мк) типу Schizosaccharo-

myces ovis є другою за чисельністю мікрофлорою рубця великої ро-

гатої худоби (20 – 80 млн/мл), вони розкладають цукри до летких

жирних кислот.

Кількість інфузорій різних видів сягає 1 млн/мл рубцевої рідини,

проте їх загальна кількість майже дорівнює кількості бактерій руб-

ця. Розмір інфузорій 20 – 200 мк, вони забезпечують накопичення в

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

організмі полісахаридів, які потім використовуються в процесі обмі-

ну речовин, а також беруть участь у перетравленні крохмалю та

клітковини. Білок їх тіла має високу біологічну цінність.

У 1883 р. німецький учений Н. Тапейнер вперше довів, що в руб-

ці великої рогатої худоби бродіння клітковини сприяє утворенню

великої кількості летких жирних кислот, у складі яких оцтова ста-

новила 50 %. Дещо пізніше було доведено, що співвідношення у вмі-

сті рубця летких жирних кислот залежить від співвідношення в ра-

ціоні великої рогатої худоби грубих, соковитих та концентрованих

кормів (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. Вміст летких жирних кислот у вмісті рубця дорослих

корів

Вміст деяких кислот (молярний), %

Раціон

Загаль-

на кі-

лькість

ЛЖК,

ммол/л

оцтової

пропіо-

нової

масля-

ної

кислот з

довжи-

ною

ланцю-

га C

Сіно (0,9 кг) + концентровані

корми (10,8 кг)

Сіно (7,2 кг) + концентровані

корми (9,0 кг)

Пасовищний корм (досхочу)

Силос кукурудзяний (досхочу)

122,0

127,0

148,0

108,0

40,6

57,1

67,5

73,7

36,5

23,7

18,2

16,3

10,7

12,0

11,1

6,6

12,3

7,2

3,2

2,9

Раціони, багаті на крохмаль, сприяють утворенню пропіонової

кислоти, а згодовування худобі об’ємистих кормів стимулює утво-

рення у вмісті рубця оцтової кислоти.

Жуйні тварини відзначаються й особливостями азотистого жив-

лення. Головне значення рубця в обміні азотистих речовин полягає

в тому, що в ньому змінюється склад амінокислот, які містяться у

спожитому білку корму, а також кількість азотних сполук, доступ-

них для худоби.

Мікрофлора рубця здатна використовувати небілковий азот і пе-

ретворювати на білок свого тіла, який утилізується організмом

жуйних. Доведено, що частину білка в раціоні худоби (25 – 30 %)

можна замінити сечовиною або іншими небілковими джерелами

азоту. При цьому сечовина під дією ферменту уреази мікрофлори

рубця швидко руйнується до аміаку. Оскільки ріст і розвиток бакте-

рій відбуваються безперервно, то прості азотисті речовини активно

використовуються мікрофлорою рубця для утворення білків свого

тіла.

Крім білкового і небілкового азоту кормів значна кількість сечо-

вини надходить у рубець худоби із слиною, тому загальна кількість

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

азотистих речовин у вмісті рубця сягає 400 мг/100 мл, а небілкових

сполук — 16 % сухої речовини раціону. Водночас із цих сполук у руб-

ці синтезується мікробіальний білок, перетравність якого становить

70 %, а біологічна цінність — 80 %.

Біологічною особливістю обміну азоту в жуйних є надходження

амінокислот в тонкі кишки. Існує три основних джерела надхо-

дження амінокислот до організму жуйних: сирий протеїн кормового

походження, мікробіальний протеїн, синтезований у рубці, та ендо-

генний азот травного каналу. Частка першого джерела у постачанні

організму жуйних амінокислот залежить від ступеня розщеплення

сирого протеїну в рубці. Основні фактори, які визначають руйну-

вання кормового протеїну в рубці, є його розчинність і кількість

з’їденого корму.

Згідно із сучасною класифікацією, розрізняють три основні групи

сирого протеїну кормів: легкорозчинний у вмісті рубця, важкороз-

чинний і зв’язаний. Легкорозчинний протеїн легко гідролізується

мікрофлорою рубця з утворенням аміаку, який повністю не може

бути використаний бактеріями, особливо за недостатньої кількості

вуглеводів у раціоні. Такий аміак надходить у кров і в печінці пере-

творюється на сечовину, частина якої із слиною знову повертається

в рубець, а решта із сечею виводиться з організму. Тому, якщо в су-

хій речовині раціону худоби легкорозчинного протеїну більш як 13 –

14%, то він використовується тваринами неефективно.

Важкорозчинний протеїн — це протеїн кормів, які зазнали під

час технологічного приготування короткочасної термічної обробки.

Сирий протеїн таких кормів слабко гідролізується в рубці, тому бі-

льшість його не руйнується мікрофлорою і надходить безпосередньо

в сичуг і тонкі кишки. Тут під дією протеолітичних ферментів він

розщеплюється до амінокислот, які використовуються організмом

худоби переважно на утворення продукції.

Сирий протеїн, що утворюється в кормах, які під час заготівлі

піддавалися тривалому нагріванню (у разі порушення технології

закладання силосу чи сінажу), називають зв’язаним. При цьому не

тільки значно зменшується кількість поживних речовин корму, особ-

ливо протеїну і білка (табл. 1.3), а й змінюється їх структура.

За температури 60 – 70 °С у закладеному силосі або сінажі відбу-

вається реакція Мейларда, за якої амінокислоти сполучаються з

вуглеводами і ці сполуки не можуть бути зруйновані ферментами

травного каналу жуйних. Практично худоба може споживати такий

корм, але перетравність його поживних речовин знижується до нуля.

Установлено, що в середньому 60 % кормового протеїну руйну-

ється в рубці, а 40 % — без змін потрапляє в тонкі кишки і пере-

травлюється з незначними затратами енергії. Водночас надмірний

протеоліз кормового протеїну в рубці дуже небажаний, бо на синтез

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

100 г бактеріальної маси організм жуйних має витратити 3,62 моля

АТФ.

Таблиця 1.3. Хімічний склад злакового сінажу за різної температури

(в % на абсолютно суху речовину)

Температура закладеної маси, °С

Поживні речовини

до 40 40 – 50 50 – 60 60 – 70

Сирий протеїн

Чистий білок

12,4

6,6

10,2

5,6

8,1

4,1

6,5

2,6

Цукор

Сирий жир

Крохмаль

Каротин, мг %

2,8

3,4

2,2

2,65

2,5

3,1

2,0

2,45

2,0

2,8

1,7

2,05

1,8

2,4

1,5

1,32

Проте одного мікробного протеїну для задоволення потреби дорос-

лих корів в амінокислотах недостатньо. Мікрофлора рубця забез-

печує організм жуйних амінокислотами для помірного росту і роз-

витку плоду в першій половині тільності. Для інтенсивного відкла-

дання поживних речовин у тілі й росту плоду в другій половині

тільності потрібне додаткове надходження кормового протеїну, який

не руйнується в рубці. Крім того, виявлено, що амінокислоти, які

містять сірку (метіонін і цистин) є лімітуючими в мікробному про-

теїні, тому додаткове введення їх з кормовими добавками поліпшує

продуктивні якості худоби.

Оскільки сирий протеїн зневоднених і термічно оброблених кор-

мів повільно руйнується в рубці, бажано для запобігання зниженню

ступеня використання клітковини додавати до раціону з таким кор-

мом сечовину. Це забезпечує додатковий рівень азотистого жив-

лення мікрофлори рубця та одержання запланованої продукції за

меншої її собівартості.

У зв’язку із цим для кращого використання сирого протеїну кор-

му можна рекомендувати:

1. У разі годівлі тварин лише кукурудзяним силосом додавати до

нього корми з низьким ступенем розчинності протеїну.

2. Концентровані корми з високим ступенем розчинності (напри-

клад, ячмінь) згодовувати якомога частіше (3 – 4 і більше разів за

добу), що поліпшить використання NH

бактеріальною флорою

рубця.

3. При даванці кормів із високою розчинністю протеїну вводити

до раціону легкозасвоювані джерела енергії.

4. До раціону, основу якого становить злаково-бобове сіно, дода-

вати концентровані корми з важкорозчинним протеїном, щоб забез-

печувати тривале його руйнування та ефективне перетравлення

клітковини.

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

Мікробній деградації високоцінних за амінокислотним складом

білків у рубці можна запобігти:

 підбором кормів раціону з важкорозчинним сирим протеїном

(наприклад, включенням еспарцету, який у зв’язку із вмістом тані-

ну має протеїн, стійкий проти руйнування в рубці);

 помірним термічним впливом, а також гранулюванням та бри-

кетуванням кормів;

 прискоренням проходження білкових кормів через рубець за

допомогою даванки худобі підвищеної кількості кухонної солі або

зменшення співвідношення в раціоні грубих і концентрованих кор-

мів; для молодняку — розвивати змикання стравохідного жолоба

при згодовуванні протеїнових добавок у рідкому вигляді і введення

протеїну безпосередньо в сичуг;

 обробкою високопротеїнових кормів формальдегідом (0,25 % від

маси соєвого шроту і 1,33 % — соняшникового) або іншими денату-

руючими речовинами (наприклад, таніном);

 інкапсуляцією протеїну кормів ліпідами.

Для стабілізації протеїнових добавок можна використовувати

препарат акрилонітрил (у дозах 0,01 – 0,05 моля на 1 г кормового

протеїну), який утворює в комбікормах комплекси акрилонітрилу з

протеїнами, котрі не можуть руйнуватися мікрофлорою рубця. В

сичузі й тонких кишках ці комплекси розпадаються й амінокислоти

легко засвоюються організмом жуйних.

Експериментальні дослідження свідчать, що кормовий протеїн,

не зруйнований у рубці, а потім підданий гідролізу в тонких киш-

ках, забезпечує всмоктування амінокислот на 85 %, а зруйнований і

частково перетворений на бактеріальний білок — всього на 50 %. До

того ж, мікробний білок перетравлюється гідролітичними фермен-

тами гірше, ніж рослинний, який не був зруйнований у рубці.

Особливістю великої рогатої худоби є те, що в неї може виникати

така хвороба, як тимпанія (здуття рубця). Вона зазвичай виникає

при пасовищному утриманні худоби на молодих бобових травах (ко-

нюшина та люцерна), внаслідок чого в рубці утворюється велика

кількість газів (вуглекислоти, метану, сірководню та ін.). У звичай-

них умовах ці гази з рубця виділяються відрижкою, всмоктуванням

у кров і наступним видаленням через легені, а також внаслідок ру-

ху перетравної маси корму по травному каналу. У разі тимпанії від-

бувається гальмування механізму відрижки газів та їх накопичення

у вигляді дуже дрібних пухирців (піни) в хімусі рубця. Гальмування

механізму відрижки відбувається через відсутність подразнення

стінок рубця грубими волокнистими частками корму, порушення

слиновиділення, наявність у кормах сапонінів, які зумовлюють

утворення в хімусі рубця піни. Для запобігання тимпанії бажано

згодовувати худобі на ніч або перед вигоном на пасовище злакове

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

сіно чи солому, чергуючи випасання тварин на злакових і бобових

травах. У складі травостою пасовища частка бобових трав має ста-

новити не більш як 50 %.

Отже, особливості живлення великої рогатої худоби тісно

пов’язані з будовою шлунка тварин і вона може виробляти продук-

цію тільки при споживанні високоякісних об’ємистих кормів.

1.4. Ріст і розвиток тварин

У дуже складному ланцюгу перетворень — від зиготи до цілком

сформованого організму відбуваються два взаємопов’язаних проце-

си — ріст і розвиток. Ще Ч. Дарвін відмічав, що кожен організм до-

сягає зрілості після тривалого росту й розвитку. Перший із цих тер-

мінів визначав тільки збільшення розмірів, а другий — зміну будо-

ви організму.

К.Б. Свєчин вважав ріст худоби вторинним, одним із проявів й

розвитку. Ріст — це процес збільшення маси клітин організму, йо-

го тканин і органів, їх лінійних та об’ємних розмірів. Індиві-

дуальний розвиток худоби, або її онтогенез, — це сукупність кіль-

кісних і якісних змін, які відбуваються з віком у клітинах, органах і

тканинах під впливом спадковості та взаємодії організму із зовніш-

нім середовищем. Онтогенез організму починається з утворення зи-

готи, триває протягом усього життя і виявляється в морфологічних,

фізіологічних та біохімічних перетвореннях, які відбуваються з ві-

ком тварин. В онтогенезі великої рогатої худоби розрізняють два

великих і чітко обмежених періоди — ембріональний і постембріо-

нальний. Середня тривалість ембріонального періоду великої рога-

тої худоби — 285 діб з коливаннями від 240 до 320 діб.

Ембріональний період поділяється на три підперіоди: зародко-

вий, передплодовий і плодовий. Розвиток організму починається з

моменту запліднення яйцеклітини спермієм. Цей процес відбува-

ється у верхній частині фалопієвих труб. Тут у найближчі після за-

пліднення 2 – 3 год починається і поділ зиготи. З фалопієвих труб

запліднена яйцеклітина просувається в матку, де прикріплюється

до її стінки, тут уже відбувається подальший процес розвитку заро-

дка, який триває 34 доби. У цей період дуже важливим є якісне жи-

влення материнського організму і забезпечення його жиророзчин-

ними вітамінами, зокрема вітаміном А, який запобігає ороговінню

слизової оболонки матки та сприяє прикріпленню до неї зародка на

13 – 15-ту добу після запліднення.

Упродовж перших 34 діб рівень енергетичного живлення матері

істотно не впливає на масу зародка, але якість білкового, мінераль-

ного і особливо вітамінного забезпечення має вирішальне значення