Угнівенко А.М., Костенко В.І., Чернявський Ю.І. Спеціалізоване м’ясне скотарство

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

кожної другої (54,7 %) первістки отелення відбувається без усклад-

нень. З урахуванням цього слід уважніше підходити до вибору порід

для схрещування. Шаролезьких плідників рекомендується викорис-

товувати в кінцевих варіантах схрещувань.

У корів породи шароле оптимальна тривалість отелення майже

вдвічі більша, ніж у тварин інших порід, оскільки їм потрібно більше

часу для того, щоб достатньо розійшлися кістки тазу. У зв’язку з цим

під час отелень шаролезьких корів не слід поспішати з допомогою.

При схрещуванні шароле з молочними і комбінованими породами

народжуються помісні телята зі збільшеною живою масою, що зумов-

лює збільшення кількості тяжких отелень і мертвонародженості телят.

Найкращий розвиток м’ясної продуктивності у шаролезької худо-

би є одним з головних факторів її поширення. З участю шароле у

світі створено багато нових порід (біфало, шарбрей, мандолагонська,

каншем, американська м’ясна, аулієконська, українська м’ясна) та

синтетичних ліній (Коопельсо-93, INRA-95) м’ясної худоби.

В Україні подальшу селекційну роботу з породою слід проводити

на зменшення частки важких отелень, усунення екстер’єрних недо-

ліків при збереженні хорошої молочності корів і м’ясної продуктив-

ності молодняку.

Симентальська м’ясна порода. В Україні створюється пару-

ванням місцевих корів — сименталів з симентальськими бугаями

імпортної селекції. У віці 5 років і старше симентальські бугаї за

живою масою майже не поступаються шаролезьким і важчі за ана-

логів усіх інших м’ясних порід на 31 – 147 кг. На випробуванні тва-

рини симентальської м’ясної породи мають середньодобовий приріст

1550 г, що більше, ніж у

худоби порід шароле, на

0,6 %, герефордської —

на 15,7, абердин-ангу-

ської — на 13,1 %. Забій-

ні ознаки симентальсь-

кої худоби добрі.

М’ясні симентали ха-

рактеризуються добре

розвиненою мускулату-

рою, мають хороші м’яс-

ні форми (рис. 1.8), добре

розвинений тулуб, більш

рівномірне відкладення

жиру. Вони довгорослі,

швидко пристосовуються до різних кліматичних умов, а за ефектив-

ністю використання соковитих кормів, особливо жому та відходів

зернового виробництва, не мають аналогів.

Рис. 1.8. Бугай симентальської породи

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

Тварини симентальської м’ясної породи стійкі (54,5 %) проти за-

хворювань вим’я, їхні потомки при відлученні у віці 205 днів мають

живу масу 228 кг і переважають чистопородних герефордів та абер-

дин-ангусів на 21 %. Ефективність використання корів, яка визна-

чається відношенням маси теляти у відсотках до маси матері, най-

вища у сименталів: у США вона становить 45,7 %, у Канаді — 50,5 %.

Нині м’ясні симентали найпоширеніші у світі у зв’язку з їх вико-

ристанням при схрещуванні з коровами британських м’ясних порід

з метою підвищення приросту, поліпшення м’ясної і молочної про-

дуктивності помісей та виведення нових м’ясних порід. Одержані

таким шляхом помісні тварини характеризуються не тільки висо-

кими приростами протягом тривалого періоду, а й кращими плодю-

чістю та молочністю. Поряд із цим зберігається і багато цінних вла-

стивостей британських порід: високі технологічні та смакові якості

м’яса, низький вміст кісток у туші. Саме цим можна пояснити те, що

нові спеціалізовані м’ясні породи у багатьох країнах світу нині

створюють переважно схрещуванням із сименталами. У Північній

Америці крім симбразинської і браментал створено багато інших

варіацій на основі симентальської худоби: чорну симентальську,

безрогу і симбрак.

В Україні подальше вдосконалення симентальської м’ясної поро-

ди слід вести на зменшення вмісту кісток у туші та підвищення її

виходу.

Українська м’ясна порода. Її створено наприкінці XX ст. (1993 р.)

складним відтворним схрещуванням шаролезької (Ш), кіанської (К),

симентальської (С), сірої української (СУ) порід. Тварини мають пе-

реважно генотип 3/8 К 3/8 Ш 1/8 С 1/8 СУ.

Бугаї віком 2 роки мають живу масу в середньому 794 кг, в 3 ро-

ки — 1031, в 4 роки — 1130 кг, переважаючи на 28,1 – 30,5 % стан-

дарт породи шароле в Україні. Середньодобовий приріст бугайців

української м’ясної породи у період від 8 до 15 міс становить 1200 г,

а жива маса у віці 15 міс — 565 – 590 кг. У віці 18 міс передзабійна

жива маса бугайців становить 519 – 546 кг, вихід туші — 59,6 – 60,5 %,

частка внутрішнього сала 2,5 – 3,0 %, м’якоті в туші — близько 80 %,

кісток — 17 – 17,5 %.

Коефіцієнт відтворної здатності корів у кращих племінних ста-

дах становить 0,79 – 0,83. Частка утруднених отелень — у межах від

5,4 до 13,8 %, в т.ч. зі смертельним кінцем до 3,6 %. Середня молоч-

ність корів (за масою потомків у віці 6 міс) української м’ясної поро-

ди сягає 210 – 220 кг. За цією ознакою вони переважають ровесниць

інших м’ясних порід, яких розводять в Україні, поступаючись лише

шаролезькій, симентальській та лімузинській.

Тварини характеризуються міцним типом конституції, мають

пропорційну будову тіла, виражені м’ясні форми, дещо видовжений

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

тулуб, міцний, але не

грубий скелет (рис. 1.9).

Голова невелика, сере-

дня за шириною із дещо

видовженою лицьовою

частиною. Шия довга,

округла, добре обмуску-

лена, шкіра середньої

товщини, еластична.

Підгрудок добре розви-

нений, холка широка,

достатньо обмускуле-

на, груди глибокі, довгі,

округлої форми. Спина,

поперек та крижі рівні,

широкі й довгі, добре

обмускулені. Кінцівки правильно поставлені, з міцними ратицями

й суглобами. Масть тварин світло-полова.

Рис. 1.9. Бугай української м’ясної породи

В українській м’ясній породі апробовано два внутрішньопородні

(чернігівський ЧМ-1 і придніпровський ПМ-1) та два заводські (лох-

вицько-золотоніський та головеньківський) типи. Найбільша кі-

лькість корів належить до заводських ліній Сома 0418 (17,3 %),

Тайника 1821 (15,7 %), Осокора 0109 (13,3 %), Хижого 1599 (15,0 %)

та Лосося 2391 (11,0 %). У стадах апробовано 42 заводські родини.

Найчисленніші з них Самари 2333, Линьки 2122, Вайни 2514, Ча-

родійки 3314 та Волошки 1197.

Племінне поголів’я української м’ясної породи розводять у 4

племінних заводах і 7 племінних репродукторах, яке становить 14,4 %

від загальної кількості племінних маток м’ясної худоби.

Подальше вдосконалення породи слід вести методом чистопоро-

дного розведення у напрямку підвищення відтворної здатності (в т.

ч. легкості отелень через установлення оптимальної живої маси і

типу будови тіла новонароджених), молочності корів та ділового ви-

ходу потомків до відлучення, при збереженні досягнутих рівнів се-

редньодобового приросту живої маси і виходу туш молодняку.

Порода п’ємонтезе. Виведено в Італії удосконаленням продук-

тивності місцевих тварин і поєднанням її з пристосованістю до різно-

манітних кліматичних умов. Дорослі бугаї мають живу масу 1000 кг,

максимальний розвиток мускулатури особливо в задній, а також у

передній (загривок) частині (рис. 1.10). Корови середніх розмірів —

500 – 600 кг, за материнською лінією успадкували добрий норов та

помірну мoлoчну продуктивність — 1500 – 2000 л молока за рік.

У молодняку на відгодівлі добре розвинена мускулатура, він

швидко росте, має тонкий скелет, тонку шкіру, а отже, дає велику

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

кількість ніжного, смач-

ного, нежирного м’яса з

малим вмістом холесте-

рину. Вихід туші у

15 – 18-місячних бугай-

ців за живої маси 550 –

600 кг у середньому ста-

новить

68, а максималь-

ний — 72 %.

Порода характеризу-

ється «подвійним кру-

пом», який дає на між-

народному рівні най-

вищий вихід м’яса в роз-

рубі. Тварини добре споживають сіно і пасовищний корм.

Рис. 1.10. Б

гай по

оди п’ємонтезе

Подальше вдосконалення породи має бути спрямоване на під-

вищення відтворної здатності тварин.

Південна м’ясна порода належить до зебуподібних. Вона ство-

рюється у південній та центральній зонах України з використанням

у схрещуванні маточного поголів’я червоної степової та сименталь-

ської порід з породами шароле, абердин-ангуська, герефордська,

санта-гертруда та кубинським зебу.

У південній м’ясній породі створюються два внутрішньопородні

типи: таврійський і знам’янський. Таврійський тип — схрещуван-

ням червоної степової худоби з бугаями м’ясних порід герефорд, ша-

роле і кубинського зебу. Переважають тварини полової, червоної та

бурої масті (рис. 1.11). Вони мають високі відгодівельні та м’ясні

якості, характеризуються міцною конституцією, пристосованістю до

утримання в екстремальних умовах степової зони України. Водно-

час цим тваринам притаманні хороші відтворні якості, легкість оте-

лень та добрі материнські властивості.

Для створення знам’янського типу використано складне відтвор-

не схрещування місцевих — симентальської і червоної степової та

імпортних — шароле і абердин-ангуської порід.

Жива маса дорослих плідників південної м’ясної породи стано-

вить 1050 кг, корів — 500 – 550 кг. Корови південної м’ясної худоби

мають добрі показники відтворної здатності: вихід телят від 100 ко-

рів — 84,2%. Перше осіменіння телиць проводять у віці 18 міс, коли

середня жива маса їх сягає 355 кг.

Передзабійна жива маса бугайців у 15-місячному віці становить

484 кг, забійний вихід — 62,7 %, кількість кісток у туші — 16,5 %,

коефіцієнт м’ясності — 5,1 кг. Середня жива маса телят південної

м’ясної породи при відлученні (8 міс) становить: у первісток 235 кг,

корів 2-го отелення — 241, 3-го і наступного — 243 кг. У бугайців

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

статева зрілість настає

у 15 – 16-місячному віці

при живій масі 400 –

420 кг. Вони харак-

теризуються слабко ви-

раженою статевою акти-

вністю та низькою якіс-

тю сперми.

У тварин південної

м’ясної породи міцна

конституція, гармоній-

на будова тіла, добрі

ознаки м’ясної продук-

тивності. Вони мають

легку голову, рельєфні

підгруддя і груди, добре

розвинені м’язи передпліччя. Середня частина тулуба у них довга,

задні кінцівки прямі, широкі, правильно поставлені, що сприяє до-

брому обмускуленню задньої частини тулуба. Скелет міцний. Вим’я

велике, як правило, чашоподібне. Масті червона і вишнево-червона.

Рис. 1.11. Бугай створюваної південної м’ясної

породи

Південну м’ясну породу розводять у 15 репродукторах Одеської,

Херсонської, Запорізької та Кіровоградської областей.

У породі розпочато роботу зі створення ліній Саніла 8, Ідеа-

ла 133, Асканійця 9150, Комета 8072, Радиста 13, Дарованого 400 та

Малиша 863.

Подальшу селекційну роботу з породою слід спрямовувати на її

консолідацію, підвищення відтворної здатності і молочності корів в

умовах центру і півдня України.

Запитання для самоконтролю

1. Яка еволюція великої рогатої худоби? 2. Які особливості організму м’ясної

худоби сприяють розвитку її адаптаційних властивостей?

3. Охарактеризуйте

особливості відтворення м’ясної худоби.

4. Які особливості живлення великої

рогатої худоби?

5. Що таке скороспілість? Її характеристика та класифікація.

6. Які особливості екстер’єру м’ясної худоби і його вплив на її продуктивність?

7. Що являє собою етологія м’ясної худоби? 8. Які особливості психології м’ясної

худоби?

9. Дайте класифікацію і загальну характеристику м’ясних порід худоби.

Розділ 2. Організація відтворення м’ясного поголів’я

Розділ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ ВІДТВОРЕННЯ

М’ЯСНОГО ПОГОЛІВ’Я

 Господарська

зрілість, вік і жива

маса телиць

та бугайців

при першому

паруванні

 Репродуктивний

цикл і його періоди

 Обґрунтування

і організація

сезонних отелень

 Планування осіме-

ніння і отелень

у стаді м’ясної

худоби товарного

та племінного

призначення

 Оцінювання

відтворної здатності

худоби

 Структура стада

і фактори впливу

на його ремонт

 Біологічна і еконо-

мічна доцільність

застосування

природного

парування

або штучного

осіменіння

 Гінекологічна

диспансеризація

поголів’я

 Управління відтво-

ренням поголів’я

м’ясної худоби

 Біологічно активні

речовини у підви-

щенні відтворної

здатності худоби

2.1. Господарська зрілість, вік і жива

маса телиць та бугайців

при першому паруванні

Статева зрілість теличок більшості м’яс-

них порід настає у віці 12 – 14 міс. Вона за-

лежить переважно від їх віку, живої маси і

генотипу (тaбл 2.1). Вік теличок і маса ста-

тевозрілих корів може варіювати всередині

породи та між різними породами. У теличок

скороспілих м’ясних порід вона настає рані-

ше і за меншої живої маси, пізньоспілих —

пізніше і за більшої живої маси. Вибір плід-

ника в межах породи також відіграє істотну

роль в досягненні його дочками статевої зрі-

лості.

Таблиця 2.1. Середній вік і маса теличок

на час статевого дозрівання

(за Cundiff L.F. et all., 1985)

Порода

Маса при ста-

тевому дозрі-

ванні, кг

Період стате-

вого дозрі-

вання, дні

Герефорд

Абердин-ангус

Симентал

283

303

357

358

Лімузин

Шароле

309

320

384

Один із найбільш поширених методів ско-

рочення періоду досягнення статевого дозрі-

вання у теличок як у межах однієї породи,

так і в різних порід є добір потомства, наро-

дженого від батьків з великим обхватом

сім’яників, оскільки доведено (табл. 2.2), що

вік статевого дозрівання дочок залежить від

Розділ 2. Організація відтворення м’ясного поголів’я

обхвату сім’яників їхніх батьків. Різниця за генотипом в обхваті

сім’яників має практичне значення при доборі породи і окремого

плідника всередині породи для їх використання. Контакт теличок (у

період від відлучення до осіменіння) навіть з кастрованими бичка-

ми скорочує (на 10 днів) час їх статевого дозрівання та підвищує (на

34 %) запліднюваність порівняно з ровесницями, позбавленими та-

кого контакту.

Таблиця 2.2. Залежність періоду дозрівання дочок від обхвату

сім’яників батька (за даними MARC)

Порода

Обхват сім’яників у буга-

їв, см

Період статевого дозрі-

вання теличок, дні

Абердин-ангуська

Симентальська

Герефорд

Шароле

Лімузинська

32,3 ± 0,50

32,3 ± 0,75

30,3 ± 0,50

30,0 ± 0,75

29,8 ± 0,50

375 ± 10,0

372 ± 6,0

390 ± 7,0

398 ± 7,0

398 ± 6,0

Вікові строки покриття телиць у м’ясному скотарстві мають ве-

лике практичне значення, бо від них залежить вартість вирощу-

вання корів та її окупність. Кращою вважається корова, яка раніше

народить теля й матиме добрі материнські якості за високої молоч-

ності. Це дає змогу одержувати до відлучення телят з більшою жи-

вою масою за мінімального інтервалу між отеленнями.

Телиць скороспілих порід (герефордської, абердин-ангуської), які

досягають статевої зрілості раніше, ніж довгорослі й інтенсивно ви-

рощені на раціонах зі значною кількістю грубих кормів, слід пару-

вати у віці 13 – 15 міс. Це негативно не впливає на їх відтворну

функцію та ріст одержаного від них приплоду.

В останні роки у м’ясному скотарстві поширені великі породи

(шароле, українська м’ясна) та їхні помісі, яким властива велика

жива маса і нижча скороспілість. Істотний їх недолік — великоплід-

ність потребує диференційованого підходу до визначення віку пер-

шого парування для телиць. Для чистопородних тварин української

м’ясної породи це 22 міс, шароле — 21 – 23, помісей 1/2ШІ/2С —

20 міс. Проте збільшення віку покриття телиць призводить до змен-

шення кількості отелень у корів за їх життя, ділових потомків до

відлучення, зажиттєвої молочності корів, молочності первісток, се-

редньої молочності корів за всі отелення, періоду продуктивного ви-

користання та збільшує суму кормо-днів за період до першого оте-

лення.

У м’ясному скотарстві вирощувати ремонтних телиць слід до оп-

тимальної живої маси при першому паруванні. Так, дослідженням

виходу телят у герефордських корів залежно від їхньої живої маси

Розділ 2. Організація відтворення м’ясного поголів’я

при першому паруванні встановлено, що від телиць масою 381 –

400 кг одержано телят на 10,1 % більше, ніж від самок, які мали

масу до 380 кг, і на 11,1% більше, ніж від ровесниць з масою більш

як 400 кг.

Найвищої економічної ефективності використання (за молочніс-

тю і відтворною здатністю) корів української м’ясної породи досяга-

ють при заплідненні телиць з живою масою не менш як 400 кг. Мо-

лочність таких первісток порівняно з ровесницями, маса яких при

заплідненні становила до 360 кг і 361 – 400 кг, більша відповідно на

13 і 12,4 %. Сервіс-період у первісток масою 400 кг і більше порів-

няно з ровесницями з живою масою 361 – 400 кг був меншим на

4,1 %. Отже, оптимальна жива маса ремонтних телиць скороспілих

м’ясних порід при осіменінні має бути 380 – 400 кг, а довгорослих

(пізньоспілих) — більш як 400 кг.

Строки статевої зрілості у бугайців різних генотипів також різні.

Наприклад, у пізньоспілих бугайців з більшою часткою крові ша-

ролезької породи статева зрілість настає у 10 — 13-місячному віці,

коли тварини мають живу масу 300 – 450 кг, а помісні бугайці кіан-

ської породи досягають її у 12 – 14 міс при живій масі 350 – 480 кг.

2.2. Репродуктивний цикл і його періоди

Період між отеленнями складається із сервіс-періоду і періоду

тільності. Середня тривалість періоду тільності м’ясної худоби ста-

новить 285 діб. Кожна корова має бути запліднена впродовж 80 днів

після отелення для дотримання річного інтервалу між двома су-

міжними отеленнями.

Залежно від періоду тільності і періоду лактації зручно поділити

репродуктивний рік м’ясної худоби на чотири періоди (табл. 2.3).

Таблиця 2.3. Періоди річного репродуктивного циклу корів м’ясних

порід

Період 1 2 3 4

Кількість

днів

82 — після

отелення

123 — тіль-

ність і лакта-

ція

110— процес

виношування

плоду

50 — до оте-

лення

Період 1. Це найважливіший період циклу для м’ясної корови з

огляду на продуктивність і відтворення. Корова має не тільки виго-

дувати теля, а й бути заплідненою через 80 – 85 днів, щоб отелитися

в наступному році в той самий період.

Період 2. У цей час корова тільна і виробляє молоко, репродук-

тивні потреби її порівняно невеликі.

Розділ 2. Організація відтворення м’ясного поголів’я

Період 3. Це період після відлучення теля, коли корова його не

годує, а потреби для розвитку плоду ще порівняно невеликі.

Період 4. Триває від 50 до 60 днів перед отеленням, другий важ-

ливий період відтворення, коли відбувається максимальний ріст

плоду. Крім того, корова продовжує накопичувати жирові запаси,

потрібні їй у період лактації.

Перехідний період у м’ясних корів триває починаючи за 3 тижні

до отелення і закінчуючи через 3 тижні після отелення. Він вважа-

ється найбільш критичним у репродуктивному циклі.

2.3. Обґрунтування і організація сезонних отелень

За матеріалами багатьох досліджень і даними практики, най-

кращими вважаються зимові та ранньовесняні отелення корів. Мо-

лодняк, народжений у цей час, здоровий і влітку вже може добре

використовувати пасовища, давати високі прирости живої маси.

Відлучають його восени, що дає змогу краще підготувати корів до

зими. Телята встигають звикнути до рослинних кормів і при пере-

веденні на стійлове утримання не втрачають маси, а взимку краще

використовують грубі корми. Бичків, яких вирощують для реалі-

зації на м’ясо, утримують у господарствах протягом двох літніх се-

зонів і одного — взимку. Вирощування тварин влітку обходиться

господарствам набагато дешевше. У зв’язку із цим собівартість яло-

вичини, одержаної від такого молодняку, значно дешевша.

Сезонні отелення у м’ясному скотарстві дають змогу одночасно

відлучати всіх телят, краще готувати корів до наступного паруван-

ня, полегшуючи організацію їх повноцінної годівлі, особливо за

2 – 3 міс до отелення і під час парувальної кампанії. При сезонних

отеленнях легше контролювати вихід приплоду, здійснювати сані-

тарно-гігієнічні заходи у перші дні життя телят. Є також можли-

вість формувати вирівняні групи тварин. За весняних отелень корів

треба організовувати додаткову підгодівлю корів лише в зимові мі-

сяці, на які припадає середній і завершальний період тільності.

Організовуючи сезонні отелення, потрібно враховувати сезон-

ність (тенденція до весняних) процесів відтворення, властиву вели-

кій рогатій худобі. За ранньовесняних отелень відразу після родів

корову забезпечують повноцінними кормами, що сприяє швидкому

відновленню їхнього організму і підвищенню молочності. Навесні

продуктивність пасовища максимальна і потреби корови в пожив-

них речовинах забезпечуються найбільше. Це сприятливо познача-

ється на рості та розвитку молодняку.

Від весняних отелень отримують телят на 22,6 % більше. Ефек-

тивність осіменіння корів і телиць починає підвищуватися з берез-

Розділ 2. Організація відтворення м’ясного поголів’я

ня, чому сприяють подовження світлового дня і забезпечення тва-

рин повноцінними кормами. Корови, що отелилися в зимовий і

ранньовесняний періоди, більш плодючі порівняно з ровесницями,

що отелилися влітку і восени. Інтервал між отеленням і першим

осіменінням (індепенденс-період) у корів, що телилися взимку, ста-

новить у середньому 105,9 дня і менший, ніж у тварин, що отелили-

ся в літні й осінні місяці, відповідно на 29,2 і 23,8 %. У корів, які те-

лилися навесні, індепенденс-період коротший відповідно на 20,3 і

15,3 %, ніж у тих, що отелилися влітку й восени.

На тривалість сервіс-періоду корів, що отелилися в різні сезони

року, впливає комплекс таких факторів, як рівень і повноцінність

годівлі, тривалість світлового дня, умови експлуатації. Корови, що

теляться пізно взимку і рано навесні, перебувають у кращих умо-

вах. Наявність у весняний і літній періоди зелених кормів, багатих

на білок і вітаміни, чисте повітря та сонячне опромінення на пасо-

вищі, активний моціон поліпшують стан здоров’я тварин, приско-

рюють інволюцію їхніх статевих органів.

Відчутно впливає сезон отелення корів на збереженість телят до

8-місячного віку. У корів, що отелилися у січні — квітні, збереже-

ність теличок порівняно із середніми даними за останні місяці року

вища на 2,5, а бугайців — на 4,3 %. Це можна пояснити тим, що

остання стадія розвитку плоду збігається з оптимальною вгодованіс-

тю і добрим фізіологічним станом більшості матерів. Народжуючись

більш життєздатним, молодняк не хворіє на шлунково-кишкові за-

хворювання. А телята травневого і липневого отелень, коли остання

стадія розвитку плоду припадає на квітень – травень, розвинені гір-

ше. У цей час зазвичай погіршується якість кормів, відчуваються

нестача інсоляції, моціону, материнський організм через недогодів-

лю погано забезпечується поживними речовинами й вітамінами.

Тому в більшості тільних корів порушується як мінеральний, так і

вітамінний баланс, що зумовлює народження слабких телят.

Залежно від календарних строків народження молодняк за під-

сисний період набуває різної живої маси. Так, у 8-місячному віці у

бугайців, народжених в січні — квітні, вона становить 240 кг, у трав-

ні – серпні — 230, у вересні – грудні — 228 кг. Те саме спостеріга-

ється і серед теличок. Народжені в січні — квітні, при відлученні

від матерів вони мають середню живу масу 220 кг, а в травні — сер-

пні і вересні – грудні — відповідно 213 і 210 кг. Більшу масу телят,

народжених у січні — квітні, можна пояснити стимулюванням мо-

лочності матерів у перші два – три місяці після отелення. Після пе-

реведення маточного стада на пасовище на 3 – 4-му місяцях лакта-

ції вона підвищується у зв’язку з поліпшенням годівлі. До раціону

телят, що народилися в цей період, крім молока матері, включають

також зелену пасовищну траву. Телята, народжені в червні — груд-