Угнівенко А.М., Костенко В.І., Чернявський Ю.І. Спеціалізоване м’ясне скотарство

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 4. Племінна робота у м’ясному скотарстві

Знання частки генетичної мінливості у загальній мінливості не-

обхідне для вибору плану селекції на стійкість проти захворювань.

Генетичної різноманітності стійкості до лейкозу, маститу та інших

хвороб, поряд з добором родин і плідників, достатньо для проведен-

ня масового добору на збільшення резистентності проти хвороб. Ма-

совий добір не дає ефекту при зниженні рівня перинатальної смерт-

ності худоби внаслідок малої генетичної різноманітності цієї ознаки

і сильного впливу численних факторів зовнішнього середовища.

Низьким є відносний ефект масової селекції і за низької частоти за-

хворюваності тварин у стаді. Важливе також вивчення повторюва-

ності стійкості проти захворювань та генетичного зв’язку ознак. Ви-

вчення кореляцій необхідне для пошуку критеріїв добору на резис-

тентність. Ефективність селекції зростає при використанні добору

за якісними ознаками, які корелюють з резистентністю.

За будь-якої величини генетичного ефекту масового добору і ни-

зьких значень h

стійкості проти захворювань потрібно проводити

добір родин і оцінювання плідників за ознаками продуктивності, за

тривалістю продуктивного використання, стійкістю проти різних

хвороб, носіїв спадкових аномалій. Частка захворювань самок і плід-

ників порівняно із середньою по стаду може слугувати вірогідною

характеристикою середнього генотипу родини і плідника.

Комплексна оцінка дає змогу виявити родини і бугаїв-поліп-

шувачів з високою продуктивністю, міцною конституцією, комплек-

сною резистентністю проти деяких хвороб, стресостійкістю, низьким

генетичним вантажем, які характеризуються тривалістю господар-

ського використання і спокійним норовом. Матері майбутніх плід-

ників і продовжувачів ліній повинні, як правило, походити з таких

родин. До самок цих родин слід підбирати плідників-поліпшувачів з

комплексною стійкістю проти хвороб і перевірених на наявність

шкідливих рецесивних генів.

Небажане розведення родин, представники яких дуже сприйнят-

ливі до лейкозу, туберкульозу та інших хвороб, не відрізняються

довголіттям і мають середню продуктивність. Знаючи всебічну ха-

рактеристику генотипу плідників, можна вибрати тих, у яких поєд-

нання цінних якостей найбільш прийнятне, а також використову-

вати цю інформацію при розробці програм селекції. Широке вико-

ристання плідників, потомки яких стійкі проти хвороб, допомагає

підвищити в популяції відсоток тварин з «резистентними геноти-

пами».

Комплексна оцінка необхідна і для ліній, а також для цілеспря-

мованої селекції в межах порід на стійкість проти маститу, туберку-

льозу, бруцельозу, лейкозу. Без цілеспрямованого добору і підбору

неможливо вивести лінії, стійкі проти хвороб, тим більше, що в ре-

зультаті кросів генетична різниця між лініями нівелюється.

180

Розділ 4. Племінна робота у м’ясному скотарстві

Для проведення селекції на стійкість треба виявити резистент-

них і сприйнятливих особин, диференціювати споріднені групи за

стійкістю і сприйнятливістю до маститу, лейкозу та ін. Частка за-

хворювання тварин у спорідненій групі порівняно із середньою по

стаду або по інших споріднених групах може бути критерієм резис-

тентності або сприйнятливості. Через це, крім масового добору, ви-

користовують оцінку родин і генотипу плідників за стійкістю і

сприйнятливістю потомків до хвороб.

Аналіз міжпородних і міжлінійних відмінностей. Міжпо-

родні та міжлінійні відмінності за стійкістю і сприйнятливістю до

хвороб свідчать про роль спадковості в детермінації хвороби.

Селекційний експеримент. Якщо в результаті добору підви-

щується резистентність тварин проти хвороби, то це свідчить про її

генетично зумовлену стійкість або сприйнятливість. Схрещування

стійкої та сприйнятливої ліній і реципрокні схрещування дають

підстави для висновку про проміжну спадковість, про домінування

стійкості або сприйнятливості.

Селекція худоби на стійкість проти кліщів і жаркого клі-

мату. Прикладом успішної селекції великої рогатої худоби на стій-

кість проти кліщів і високих кліматичних температур в умовах тро-

піків є худоба австралійського молочного зебу. Ії виведено схрещу-

ванням зебу з європейськими породами (джерсейська, фризька), має

в собі близько 20 – 40% крові зебу і відзначається витривалістю та

міцністю. При селекції худоби оцінювання на стійкість проти умов

спекотного клімату проводили у приміщенні з регульованою темпе-

ратурою. Протягом місячного «стресового» періоду при температурі

36 °С надій фризьких корів знизився на 30 %, а австралійського зе-

бу при 40 °С — лише на 5 %.

Для перевірки на стійкість проти кліщів кожному бугаю з місяч-

ним інтервалом надівали нашийник, який містив 40 тис. личинок

кліщів. Перед дозріванням самок кліщів у бугаїв щодня підрахову-

вали кількість кліщів, що нассалися крові. Тварин з меншою кількі-

стю кліщів перевіряли за якістю потомків. Використання тільки ре-

зистентних тварин дало змогу щорічно поліпшувати цей показник

на 2 %. Бугаї з 1/4 крові зебу мали таку саму стійкість проти кліщів,

як і чистопородні зебу. Отже, властива зебу стійкість проти піропла-

змозу передається потомкам.

Можливість застосування непрямої селекції за генетич-

ними або біохімічними маркерами (індикаторами) для під-

вищення резистентності проти хвороб. Одним з індикаторів

стійкості проти раку очей і повік у худоби герефордської породи є

пігментація навколо очей. В умовах інтенсивної сонячної інсоляції

тварини з пігментацією на повіках і навколо очей менше хворіють

на рак очей, ніж білоголові особини з непігментованими повіками.

181

Розділ 4. Племінна робота у м’ясному скотарстві

Генетичну стійкість або сприйнятливість за пігментацією можна

визначити у тримісячному віці. Вести селекцію у герефордської ху-

доби потрібно на тип тварин, які мають пігментне кільце навколо

очей. Якщо батьки не уражені раком після чотирьох років, то за-

хворюваність їх потомків утричі нижча, ніж у потомків хворих

батьків.

Маркерами резистентності до бактеріальних хвороб можуть бути

інтенсивність продукції антитіл, титр імуноглобулінів (загальний

або визначених класів), пік сироваткових антитіл після стимуляції

бактеріальними антигенами.

Знання спадковості в етіології хвороб необхідне для розробки се-

лекційних програм підвищення стійкості тварин. Через неможли-

вість виведення абсолютно резистентних особин потрібен комплекс-

ний підхід до боротьби з хворобами, який передбачає прийоми вете-

ринарії, селекції, а також забезпечення оптимального рівня годівлі

й утримання.

Для підвищення стійкості тварин проти хвороб рекомендують

здійснювати такі заходи:

 організувати діагностику хвороб. Усі дані про хвороби і причи-

ни вибуття тварин зазначати у племінних картках, а також у зако-

дованому вигляді в каталогах плідників і Державних книгах пле-

мінних тварин. При цьому враховують і описують усі аномалії;

 проводити генетичний аналіз стада і давати комплексну оцінку

генофонду родин. Виявляти родини, стійкі проти хвороб і сприй-

нятливі до них. Треба розмножувати резистентні та високопродук-

тивні родини (особливо з комплексною стійкістю). Не слід викорис-

товувати потомків хворих тварин незалежно від того, з якої родини

вони походять;

 добирати молодняк на плем’я, по можливості, від матерів, які

відрізняються стійкістю проти хвороб і тривалістю продуктивного

використання;

 постійно оцінювати плідників за стійкістю проти хвороб і

сприйнятливістю потомків до хвороб. Для точної оцінки плідників

за стійкістю потрібно мати 100 – 250 потомків. Варто широко вико-

ристовувати бугаїв з комплексною резистентністю проти хвороб. Ре-

зультати оцінки плідників заносять у каталоги і ДКПТ;

 одержувати плідників наступного покоління від високопродук-

тивних матерів з родин, які мають комплексну стійкість, і батьків,

оцінених за резистентністю потомків;

 вносити у селекційні індекси інформацію про резистентність

тварин проти хвороб;

 проводити комплексну оцінку імунної системи організму, яка

включає показники гуморального і клітинного імунітету та неспе-

цифічної резистентності;

182

Розділ 4. Племінна робота у м’ясному скотарстві

 опрацьовувати інформацію про захворювання і причини виб-

ракування тварин з допомогою ПЕОМ.

Стійкість великої рогатої худоби проти туберкульозу значною мі-

рою залежить від спадковості. Зебу і зебуподібні породи майже пов-

ністю резистентні проти туберкульозу. Внутрішньопородні відмін-

ності за стійкістю зумовлені спадковістю.

Стійкість і несприйнятливість тварин до ящуру також зумовлена

спадковістю.

Захворювання корів на лейкоз певною мірою залежить від на-

лежності їх до різних ліній та родин. Виявлено вплив матерів на

стійкість дочок проти лейкозу. Вилучення із відтворення стада спад-

ково схильних до лейкозу тварин і дотримання умов повноцінної їх

годівлі сприяють профілактиці цього захворювання.

Запитання для самоконтролю

1. За якими ознаками добирають бугаїв і корів м’ясних порід? 2. Якими є ос-

новні і другорядні ознаки продуктивності у м’ясному скотарстві?

3. Які ви знаєте

генотипові параметри ознак продуктивності м’ясної худоби?

4. Що ви знаєте про

метод чистопородного розведення м’ясної худоби?

5. Охарактеризуйте методи

схрещування в м’ясному скотарстві.

6. Як проводяться ідентифікація та облік на

фермі, що займається розведенням м’ясної худоби?

7. Охарактеризуйте принци-

пи оцінки і добору корів, бугаїв та молодняку за фенотипом і генотипом.

8. Які

особливості ведення племінної роботи в господарствах різних категорій та форм

власності?

9. Які особливості селекції м’ясної худоби на стійкість проти захворю-

вань?

183

Розділ 5. Технологія отримання, вирощування, оцінки та використання бугаїв

Розділ 5

 Добір бугайців

за походженням

і факторами груп

крові

 Технологічний

процес отримання,

вирощування, оцін-

ки та використання

бугаїв у племінних

господарствах

та на племпід-

приємствах

 Контрольно-

випробувальні

станції, їх роль

у поліпшенні пле-

мінних якостей

бугаїв

 Профілактика

захворювань

плідників

ТЕХНОЛОГІЯ ОТРИМАННЯ,

ВИРОЩУВАННЯ, ОЦІНКИ

ТА ВИКОРИСТАННЯ БУГАЇВ

5.1. Добір бугайців за походженням

і факторами груп крові

Беручи до уваги породність, походження,

в тому числі належність до певної лінії, живу

масу і тип будови тіла батька та матері, пло-

дючість, молочність і вік (не старше 10 років)

останньої, добирати бугайців треба від корів,

які мають щороку одне теля бажаного типу з

живою масою при відлученні, більшою за се-

редню по стаду.

Для проведення якісного добору бугайців

треба у підборі батьків акцентувати увагу на

практичному використанні їх інтер’єрних

особливостей: антигенів гістосумісності, по-

ліморфних білків та систем груп крові. Ці

інтер’єрні ознаки є чітким генетичним пара-

метром генотипу тварин. У м’ясному скотарс-

тві відтворна здатність потомків пов’язана з

гетерозиготністю за поліморфними білками,

антигенами груп крові батька і матері (ниж-

чий індекс антигенної подібності). Зокрема,

існує вірогідний зв’язок між основними пока-

зниками спермопродуктивності (об’ємом ея-

куляту, рухливістю і концентрацією сперма-

тозоїдів) бугаїв, з одного боку, та рівнем іму-

ногенетичної схожості за типами крові у спа-

рованих особин — з другого (табл. 5.1). Кра-

щими показниками спермопродуктивності

характеризуються бугаї, що мають батьків з

меншим індексом антигенної схожості. Та-

ким чином, при підборі батьків фактори груп

крові є тестом для добору високоцінних бу-

гаїв за походженням.

184

Розділ 5. Технологія отримання, вирощування, оцінки та використання бугаїв

Таблиця 5.1. Спермопродуктивність бугаїв від батьків

з різним індексом антигенної подібності (r

аs

) (Л. А.Коропець, 2003)

ПМ-1 ЧМ-1

аs

до 0,165

(n = 6)

аs

0,165

і більше (n = 7)

аs

до 0,223

(n = 7)

аs

0,223

і більше (n = 6)

Показ-

ник

кількість

еякулятів

M ± m

кількість

еякулятів

M ± m

кількість

еякулятів

M ± m

льк

сть

еякуля-

тів

M ± m

Об’єм

еякуля-

ту, мл

610 5,8±0,09 1023 5,4±0,07 1196 4,8±0,09 809 4,4±0,07

Рухли-

вість

сперма-

тозоїдів,

бали

610 6,6±0,06 1006 6,2±0,05 1155 5,6±0,07 793 5,1±0,09

Концен-

трація

сперма-

тозоїдів,

млрд/см

574 1,29±0,025 948 1,26±0,018 1146 1,47±0,028 784 1,26±0,030

5.2. Технологічний процес отримання, вирощування,

оцінки та використання бугаїв у племінних

господарствах та на племпідприємствах

Щороку в кожному племінному господарстві для отримання ре-

монтних бугайців за кожним бугаєм, відповідно до принципу анало-

гів, закріпляють 60 – 100 висококровних або чистопородних корів не

старше 10 років, що відповідають вимогам не нижче І класу. Всі ді-

брані корови мають бути спаровані протягом двох місяців. Для син-

хронізації охоти у маток їм можна внутрішньом’язово вводити прос-

тагландини. Бажано, щоб корови були покриті у травні – липні, аби

провести випробування бугайців переважно у стійловий період.

Кращих із бугайців, виявлених випробуванням у травні – липні,

можна використовувати для парування й уже в наступному році

оцінити за якістю потомків. За такої системи плідники племінних

господарств до 3 – 3,5-річного віку пройдуть двоетапну оцінку за

власною продуктивністю і якістю потомків.

Отриманий приплід до 7-місячного віку вирощують біля матерів.

Після відлучення добирають 12 – 15 добре розвинених синів (вони

мають задовольняти вимоги І класу) від кожного бугая, який оціню-

ється. Щоб правильно вибрати бугая, потрібно знати, що можна очі-

кувати від нього. Його призначення — запліднювати самок, поліп-

185

Розділ 5. Технологія отримання, вирощування, оцінки та використання бугаїв

шуючи певні ознаки у потомків. Це означає, що плідник має бути

фізично міцним і з такими генетичними властивостями, щоб його

потомки мали бажані ознаки.

Зрілий бугай повинен бути фізично здатним запліднити при за-

стосуванні природного парування 40 корів за 40 днів. Тобто він має

бути надзвичайно плодючим, з добрими ногами й ратицями. Бугаї

із слабкими або дефектними ратицями передаватимуть ці ознаки

потомкам, яких потім треба буде вибраковувати зі стада за цими

вадами. Ратиці мають бути без тріщин, рівними, не загинатися все-

редину або назовні, з плоскими підошвами та міцною п’ятковою ча-

стиною. Бугаї із серпоподібними скакальними суглобами або із ши-

роко розставленими ногами становлять серйозну проблему, оскіль-

ки їхні вади передаються дочкам, внаслідок чого скорочується час

перебування їх у стаді.

Щороку на початку періоду парування треба оцінювати здатність

кожного бугая до запліднення, оглядати у них ноги й ратиці (на ко-

питну гниль), мошонку (пошкодження від морозу), пеніс (пошко-

дження, відхилення, волосяні кільця, щільність). Упродовж усього

сезону парування треба спостерігати за бугаєм на предмет, чи пару-

ється він, чи не хворіє, чи не дуже втратив у вазі. У бугая з копит-

ною гниллю або іншим захворюванням може припинитися вироб-

лення сперми на кілька тижнів.

Для того щоб мати молодняк, який після відлучення відгодову-

ватиметься на високоенергетичних зернових раціонах, можна вико-

ристовувати великих плідників з великою живою масою у зрілому

віці і з дуже великою швидкістю росту. Якщо телиці призначені для

заміни, а бугайці — на відгодівлю до забійної маси переважно гру-

бими кормами низької якості з помірними показниками в усьому

(маса новонароджених, швидкість росту, молочність, маса в річному

віці, вгодованість), слід добирати і використовувати плідників мате-

ринських порід. Дочки від них будуть більш плодючими за менш

оптимальних умов годівлі, а тварини, призначені на забій, мати-

муть туші кращої якості (більша мармуровість м’яса, прошарки жи-

ру у м’ясі), ніжніше, соковитіше й ароматніше м’ясо.

Якості м’ясних тварин (швидкість росту, маса дорослої тварини,

якість туші) успадковуються різною мірою — від середньої до висо-

кої. Це означає, що селекцію плідників м’ясних порід можна прово-

дити з достатньою точністю, враховуючи такі їхні власні характери-

стики: маса новонароджених телят, маса при відлученні, в одноріч-

ному віці, середній добовий приріст до відлучення та від відлучення

до однорічного віку, характеристики туш (визначені перевіркою за

якістю потомства або ультразвуком на живій тварині), що включа-

ють глибину хребтового сала при досягненні маси забою, площу

м’язового вічка, мармуровість та вихід нежирного м’яса.

186

Розділ 5. Технологія отримання, вирощування, оцінки та використання бугаїв

Бугаїв за власною продуктивністю і за якістю потомків оцінюють

на типових контрольно-випробувальних станціях, а якщо їх немає

безпосередньо у селекційних центрах, — при безприв’язному утри-

манні тварин групами по 15 – 20 голів. Бугайці 7-місячного віку від

різних плідників, ферм і регіонів надходять на станцію. Там їм зго-

довують корми типових раціонів протягом 30 днів, щоб зменшити

вплив попереднього середовища. Після закінчення зазначеного пе-

ріоду їх зважують два дні поспіль (стартова контрольна маса).

Інтенсивне вирощування (контрольний період) бугайців триває з

8 до 12-місячного віку. Загальний рівень годівлі має бути розрахо-

ваний на середньодобовий приріст не менш як 1200 – 1500 г (зале-

жно від породи). Сіно бажано подрібнювати, змішувати з комбікор-

мом і згодовувати цю кормосуміш, як і силос, досхочу. Якщо немає

спеціального комбікорму, в раціон, крім злакових зернових кормів,

вводять не менш як 1 кг подрібненого гороху або макухи.

У період вирощування бугайців (8 – 12 міс) визначають їхню ін-

дивідуальну живу масу наприкінці кожного місяця до годівлі, а в

12-місячному віці — за два суміжні дні з вирахуванням середнього

показника живої маси. Оцінюючи м’ясних бугаїв, у них беруть про-

міри — висоту в крижах, обхват грудей та мошонки і косу довжину

тулуба.

Бугайців за власною продуктивністю і бугаїв за якістю потомків

оцінюють порівнянням з ровесниками за допомогою розрахунку ін-

дексів. Індекси групи синів оцінюваного бугая обчислюють окремо

за живою масою у віці 12 міс, висотою в крижах, довжиною тулуба,

обхватом грудей і мошонки. Індекс кожного бугайця розраховують

за п’ятьма ознаками щодо середніх величин бугайців, які одночасно

проходили випробування.

Визначаючи індекс за власною продуктивністю, за 100 % при-

ймають середні величини всіх бугайців, яких одночасно поставлено

на оцінювання, а індексу за якістю потомків — середні величини

всіх бугайців, за винятком синів плідника, якого оцінюють.

Бугайців, які після випробування за власною продуктивністю

відповідають вимогам, що ставляться до племінних тварин, треба

оцінювати за якістю спермопродукції та запліднювальною здатніс-

тю сперміїв. Для наступної оцінки за якістю потомків допускаються

бугаї, у яких запліднювальна здатність сперміїв і ознаки спермо-

продукції не менші за середні значення по групі. Сперму від них

накопичують і зберігають замороженою до одержання результатів

оцінювання.

Двоетапна оцінка плідників дає змогу спочатку з великої кілько-

сті тварин дібрати найцінніших за результатами власної продукти-

вності, залишивши їх на ремонт власного стада, а згодом кращих

187

Розділ 5. Технологія отримання, вирощування, оцінки та використання бугаїв

бугаїв оцінювати за якістю потомків порівнянням їх продуктивних

якостей з аналогічними у ровесників.

Для оцінки окремих бугаїв за якістю потомків для визначення

їхньої м’ясної продуктивності доцільно проводити контрольний за-

бій не менш як трьох синів від кожного плідника. Вони мають бути

типовими для груп за живою масою і оцінкою екстер’єру.

Крім індивідуальних, визначають комплексний (середньо-

арифметичний) селекційний індекс за всіма ознаками. Його став-

лять після літери «А», коли бугая оцінено за власною продуктивні-

стю, і після літери «Б», якщо йдеться про оцінку бугая за якістю

потомків.

Бугаї з комплексним селекційним індексом «Б» понад 101,1 вва-

жаються поліпшувачами, з індексом 99 – 101 — нейтральними і

менш як 99 — погіршувачами. До використання в племінних госпо-

дарствах допускаються бугаї із селекційним індексом «Б» понад

101,1. На племінні цілі в товарні господарства слід реалізувати бу-

гайців із селекційним індексом «А», більшим за 101, як ремонтних

для племінних господарств залишати бугайців з індексом 110 і бі-

льше.

У м’ясному скотарстві молодих плідників починають використо-

вувати з 12-місячного віку. Причинами використання бугаїв річного

віку є скорочення інтервалу між поколіннями, більший селекційний

тиск через швидше надходження даних про продуктивність, змен-

шення витрат на одну тільність протягом життя бугая, бугаї ще не

встигли розжиріти.

Готуючи плідників до парувальної кампанії, основну увагу при-

діляють їх повноцінній годівлі, бо незадовільна годівля зумовлює

швидке зниження статевої активності та якості сперми. За достат-

ньої годівлі у бугая повністю відновлюється запас сперміїв, витра-

чений при повторних еякуляціях, протягом 7 днів (табл. 5.2).

Таблиця 5.2. Поповнення запасу сперміїв для повторних

еякуляцій за нормальної і недостатньої годівлі бугаїв, %

(Г. Мініш, Д. Фокс, 1986)

Кількість днів після повторної еякуляції

Годівля бугаїв

1 4 7 13 26

Нормальна 40 70 94 108 109

Недостатня 24 58 69 82 87

Загальний рівень годівлі бугаїв у непарувальний період установ-

люють із розрахунку 0,9 корм. од., при середньому навантаженні —

1,1, підвищеному — 1,3 корм. од. на 100 кг живої маси і відповідно

188

Розділ 5. Технологія отримання, вирощування, оцінки та використання бугаїв

105, 122, 135 г перетравного протеїну на 1 корм. од. На 100 кг живої

маси згодовують: сіна — 0,7 – 1 кг, силосу — 0,5, коренеплодів —

0,5, концкормів — 0,3 – 0,6 кг за добу.

До сезонної парувальної кампанії плідників готують за два міся-

ці до її початку. Годують їх за нормами для парувального періоду з

таким розрахунком, щоб вони мали заводську кондицію. Для моло-

дих племінних тварин норму збільшують на 0,5 – 1 корм. од. Недо-

статня годівля сповільнює дозрівання і затримує розвиток сперміїв.

До раціону слід вводити корми тваринного походження (м’ясо-

кісткове борошно, збиране молоко), трав’яне борошно, а в разі по-

треби — концентрати вітамінів А, D, Е та кухонну сіль. Надмірна

годівля призводить до ожиріння дорослих бугаїв, що знижує їх ста-

теву активність і спермопродукцію.

Приміщення для утримання плідників узимку мають бути су-

хими, світлими, з дерев’яною підлогою. Площа з розрахунку на

одну тварину за прив’язного утримання — не менш як 4,5 м

. Для

плідників з вільновигульним груповим утриманням на пасовищі

змінюють раціон. Якщо пасовищ немає, в зимовий період організо-

вують щоденні примусові групові прогулянки тварин на відстань

до 3 км. Щоб раціон відповідав потребам, а також щоб запобігти

конкуренції між бугаями, доцільно групувати їх за віком. Статеве

збудження у молодих самців, яких утримують у змішаних вікових

групах, нижче, ніж при утриманні з ровесниками. Виявляється

відмінність у статевій активності бугаїв різних порід і представни-

ків однієї породи. Загалом кросбреди активніші, ніж чистопородні

тварини.

Для вибору бугая застосовують метод визначення його лібідо у

балах (шкала від 0 до 10). Статеву активність плідників визначають

у загоні розміром 6 × 18 м, де перебуває зафіксована корова або те-

лиця в охоті. Нуль балів за статеву активність відповідно до шкали

ставлять тоді, коли бугай не виявляє до неї інтересу, а 10, якщо

протягом 10 хв він робить дві садки.

За умови природного парування навантаження на одного бугая

залежить від ряду факторів. Для молодих бугаїв оптимальне нава-

нтаження 20 – 25 самок на одного плідника, якщо бугай худий або

пасовища з бідною рослинністю чи горбистою місцевістю — 20 – 25

самок. Ідеальним вважають навантаження 40 самок на дорослого

плідника, але в практиці воно становить, як правило, 30 – 35 самок

за парувальний сезон.

До 18 міс у бугаїв на племпідприємствах беруть два еякуляти

(дуплетні садки), у дорослих — до чотирьох еякулятів за тиждень.

189