Угнівенко А.М., Костенко В.І., Чернявський Ю.І. Спеціалізоване м’ясне скотарство

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 4. Племінна робота у м’ясному скотарстві

може бути на 2 – 3 см більший, ніж у бугаїв заводської кондиції.

В умовах пасовищного утримання і природного парування у бу-

гая мають бути добре розвинені органи зору, здорові й міцні ноги та

ратиці. Намулини і запалення суглобів ніг негативно впливають на

спроможність його запліднити достатню кількість корів протягом

парувального сезону.

Добір корів. Масова селекція на підвищення відтворної здатно-

сті корів, як відомо, пов’язана із суто генетичними труднощами, а

складні методи добору за оцінкою генотипу тварин не можуть спря-

мувати генотипову стійкість ознак відтворення у бажаному напрямі.

Тому поліпшувати цю ознаку у стадах (в задовільних умовах годівлі

і утримання) слід переважно добором за походженням новонаро-

джених теличок від матерів віком до 10 років, які щорічно дають

здорових телят, жива маса котрих у 210-денному віці більша за се-

редню по стаду.

Відлучаючи теличок, їх оцінюють за живою масою, екстер’єром,

типом будови тіла. При цьому слід добирати телиць з живою масою,

більшою за середню по стаду, з бажаним типом будови тіла.

У парувальному віці телиць оцінюють за живою масою, типом,

екстер’єром і відтворною здатністю. Вирощених і добре розвинених

типових телиць слід парувати, коли вони досягнуть живої маси не

менш як 70 % маси дорослих повновікових корів. Селекційному по-

ліпшенню відтворної здатності самок сприяє додержання тривалості

парувального періоду — він має становити не більш як 45 днів (два

цикли). Телиць із довшим циклом доцільно вилучати з племінної

групи.

Корова, придатна для м’ясного скотарства, добре пристосовуєть-

ся до умов навколишнього середовища, телиться без родопомочі і

виявляє добрі материнські

риси (рис. 4.3), народжує про-

тягом 11—12 років щорічно

(вперше у віці два роки) роз-

винених, здатних ссати телят,

забезпечує їх молозивом і мо-

локом так, щоб під час відлу-

чення вони мали живу масу,

яка становить не менш як

50 % живої маси матері, і вхо-

дять до 80 % кращих у стаді;

приходить в охоту і заплідню-

ється через 60 – 70 днів після

отелення.

Виконання основного за-

вдання м’ясного скотарства —

160

Рис. 4.3. Прояв у корови

материнського інстинкту

Розділ 4. Племінна робота у м’ясному скотарстві

отримання від кожної корови у визначений сезон одного теляти за

рік при тривалості парувального періоду в стаді не більш як 65 днів

— можливе при поліпшенні відтворної здатності поголів’я стада

шляхом селекції. Поліпшити відтворну здатність і молочність корів

стада дає змогу масовий добір первісток за живою масою потомків

при відлученні та за тривалістю інпеденс-періоду, а корів старшого

віку — за коефіцієнтом відтворної здатності (КВЗ) та живою масою

відлученого приплоду, встановивши рівень добору для кожної з

ознак. Корів, які не відповідають селекційним критеріям конкрет-

ного стада (мають телят з низькою живою масою до відлучення, у

них бракує материнських якостей у широкому розумінні цих слів,

також з гінекологічними захворюваннями та фізіологічними вада-

ми, агалактією тощо), без вагань треба вибраковувати.

Поєднати такі ознаки, як молочність і плодючість, у корів м’яс-

ного напряму продуктивності важко. Пошук можливостей такого

поєднання виявив, що більш молочними і плодючими бувають пе-

реважно м’ясні корови, тулуб яких нагадує тулуб тварин комбінова-

ної м’ясо-молочної симентальської породи. Отже, добір корів слід

вести одночасно за плодючістю, молочністю і типом будови тіла.

Важливим показником відтворної здатності корови є також перебіг

отелення. Несприятливим фактором у перебігу отелень є невідпо-

відність родових шляхів матері і промірів новонародженого. Через

це недоліком корів слід вважати вузькі крижі. Оскільки невідповід-

ність промірів будови тіла новонародженого родовим шляхам матері

є основною в етіології утрудненого отелення, добір корів слід вести з

урахуванням будови у них тазу, вибраковуючи тих повновікових

корів, ширина в маклаках яких менш як 52 см.

Оцінюючи корову, обов’язково треба враховувати смертність на-

роджених нею телят (що народилися мертвими або загинули протя-

гом 48 год після народження), особливо це стосується первісток.

У корови м’ясного напряму продуктивності голова має бути порі-

вняно невеликою, легкою, видовженою, крижі — прямими, довгими

й широкими як у сідничних горбах, так і в маклаках, добре обмус-

куленими; м’ясний трикутник розвиненим, вершини його розміщені

на маклаках, сідничних горбах і колінній чашці. Будова крижів є

важливою для м’ясних корів, оскільки в цій ділянці тулуба розмі-

щені генеративні органи.

Крім зазначених, слід приділяти належну увагу й іншим особли-

востям екстер’єру. Кінцівки у них мають бути міцними, з достатньо

вираженими суглобами та сухожилками, невеликими міцними ра-

тицями, вкритими блискучим рогом. Тварини з такими кінцівками

здатні добре пристосовуватися до умов пасовищного утримання. Не

варто нехтувати й оцінкою вим’я м’ясної корови. Воно має бути пра-

вильної форми, з добре розвиненими дійками.

161

Розділ 4. Племінна робота у м’ясному скотарстві

У хороших м’ясних корів висота в крижах більша, ніж у холці, сід-

ничні кістки широко поставлені й добре помітні. З поняттям «пога-

на м’ясна корова» пов’язані груба, непропорційна будова тіла, над-

звичайно розвинена, глибока передня частина тулуба, надлишок

підшкірного жиру, відвисле, в’яле або дуже жирне нефункціонуюче

вим’я. Корови м’ясних порід повинні мати місткий травний канал,

що дає їм змогу поїдати більшу кількість об’ємистих кормів. Такі

тварини довговічніші, мають виняткову молочність і чудові мате-

ринські якості, кращу відтворну спроможність.

Фенотиповий добір м’ясної худоби за кількома селекцій-

ними ознаками. М’ясну худобу рідко селекціонують за однією

ознакою, оскільки економічна цінність (або сумарна якість) її зале-

жить від кількох ознак, які можуть мати різну економічну ефектив-

ність або не залежать одна від одної. Через це виникає потреба в

доборі тварин одночасно за кількома ознаками, які мають практич-

не значення. У такому разі рівень удосконалення кожної з ознак

буде менший, ніж при селекції за однією ознакою. Добір тварин для

племінного використання за кількома ознаками може бути послі-

довним (тандемним), за незалежними рівнями і за допомогою се-

лекційних індексів.

Послідовний (тандемний) добір проводять тільки за однією

ознакою протягом кількох поколінь доти, поки не буде досягнуто

задовільного поліпшення. Потім зусилля спрямовують на іншу

ознаку протягом кількох поколінь, далі — на третю і т. д. Цей добір

найменш ефективний щодо генетичного прогресу, якого домагають-

ся за одиницю часу, і затрачених селекціонером зусиль. Він дає

змогу поліпшити лише одну ознаку. Ефективність цього методу бі-

льшою мірою залежить від генетичних зв’язків між селекційними

ознаками. Якщо між ними існує бажаний генетичний зв’язок, при

поліпшенні однієї у процесі добору поліпшується інша, за якою до-

бір не проводиться. Коли між ознаками немає генетичного зв’язку

або ж він незначний, то й ефективність селекції нижча. Зворотний

генетичний зв’язок між двома ознаками, за якого селекція за однією

ознакою призводить до зменшення рівня розвитку іншої, фактично

нівелює або знижує досягнуті результати. Через це ефективність

послідовного добору низька.

Добір за незалежними рівнями проводять одночасно за кіль-

кома ознаками, встановлюючи при цьому мінімальне значення кож-

ної, а тварин, які не відповідають цим вимогам, у стаді не зали-

шають. Визначають ці величини за економічною значущістю і спад-

ковістю. Чим вищі ці показники, тим більший ступінь вибракуван-

ня за ними тварин. Якщо по стаду вони значно нижчі за бажані, то

ступінь вибракування збільшується. Робота з удосконалення тварин

162

Розділ 4. Племінна робота у м’ясному скотарстві

має передбачати одночасну селекцію за вибраним комплексом

ознак без будь-якої черговості.

Для зниження відсотка тяжких родів у корів шаролезької породи

у Франції, наприклад, застосовують добір за незалежними рівнями,

вилучаючи при цьому із стада телят з найбільшою живою масою

при народженні, а потім вибраковуючи із залишених тварин з най-

менш інтенсивним ростом. За такої селекції досягали високих ре-

зультатів і в США. У м’ясних стадах вибраковували усіх телят, що

народилися з живою масою, більшою за середню на 1/10 – 1/5, а се-

ред тих, яких залишили, добирали на плем’я тварин з високою

швидкістю росту. В результаті жива маса новонароджених потомків

абердин-ангуської і герефордської порід у віці один рік щорічно збі-

льшувалася відповідно на 0,23 і 2,4 кг та 0,14 і 2,6 кг. Упродовж 15

років селекції жива маса новонароджених телят збільшилася з 30

до 33 кг в ангуських бугайців і з 34 до 36 кг у герефордських, а у

віці один рік — відповідно з 310 по 344 кг і з 320 до 360 кг.

Добором за незалежними рівнями можна проводити селекцію на

підвищення молочності та плодючості корів м’ясних порід. Вклю-

чення у процес селекції ознак добору ускладнює його, оскільки ко-

реляція між середньою молочністю і коефіцієнтом відтворної здат-

ності за ряд отелень у повновікових корів становить 0,122. Отже,

потрібна тривала робота для того, щоб одночасно поліпшити ці дві

ознаки шляхом вибракування маток з низькою молочністю і здатні-

стю до відтворення, а також добору і використання корів, які поєд-

нують у собі високі відтворну здатність і молочність.

Серед маток української м’ясної породи є три основні типи корів

за мінливістю КВЗ при підвищенні їх молочності. У корів першого

типу (23,5 %) з підвищенням молочності зростає КВЗ; у другого

(64,4 %) — підвищення молочності супроводжується зниженням

плодючості або навпаки; у третього (12,1 %) — за низької молочності

КВЗ залишається також низьким (табл. 4.18). Найбільш цінними

слід вважати тварин першого типу, оскільки використання їх дає

змогу вести селекцію на поєднання обох ознак.

Добір корів за підвищеними рівнями КВЗ та молочності, викори-

стання тих, у яких поєднуються ці цінні ознаки, сприяє поліпшенню

стада за цими ознаками.

Оцінка за генотипом. Генотип тварин оцінюють за породністю

та походженням (за комплексним класом батьків і оцінкою батька

за якістю потомків). Породність тварин визначають за даними до-

кументів про походження з обов’язковим оглядом тварин для вста-

новлення їх відповідності типу породи. Якщо таких документів не-

має, у разі добре вираженої у тварин типовості і відповідності за

комплексом ознак 1 класу їх відносять до І або II поколінь.

163

Розділ 4. Племінна робота у м’ясному скотарстві

Таблиця 4.18. Розподіл корів стада української м’ясної породи

за середніми показниками молочності і КВЗ за всі отелення

Група корів за КВЗ, lim

Група ко-

рів за мо-

лочністю,

lim

0,34 – 0,40

0,41 – 0,47

0,48 – 0,54

0,55 – 0,61

0,62 – 0,68

0,69 – 0,75

0,76 – 0,82

0,83 – 0,89

0,90 – 0,96

95 – 108 1 1 2 4

109 – 122 1 3 3 1 1 9

123 – 136 1 2 5 2 5 4 3 2 24

137 – 150 2 1 10 10 15 13 7 5 2 65

151 – 164 5 8 23 23 13 5 8 88

165 – 178 2 3 6 10 21 19 12 9 2 84

179 – 192 1 2 2 4 5 7 9 7 1 38

193 – 206 1 4 2 1 1 9

207 – 220 1 1 2

n 6 12 29 39 72 71 48 27 19 Σ = 323

Оцінювати генотип тварин починають із вивчення їхнього родо-

воду, щоб оцінити якість за фенотипом і генотипом предків. Дані

про продуктивність предків, зазначені в родоводі, у доборі є додат-

ковими в поєднанні з ознаками власної племінної цінності.

Племінна цінність ще ненародженого потомка може бути визна-

чена за даними про продуктивність його батьків (матері, батька). За

даними про походження можна з високим ступенем вірогідності

зробити висновок про племінні якості тварин, враховуючи, що висо-

копродуктивні батьки дають таких самих високопродуктивних по-

томків. Крім продуктивності предків, їх кличок і номерів потрібно

ще знати і їх місце за конкретними ознаками в ряду своїх ровесни-

ків: селекційний диференціал предка, оцінка, виражена у відсотках

від середньої продуктивності ровесників, групи крові. Такі записи в

родоводі дають змогу попередньо оцінити генотип і дібрати тварин

для вирощування.

Оцінка за походженням має досить велике значення у випадках,

коли: 1) потрібно порівняти тварин, по яких немає даних про інди-

відуальну продуктивність; 2) треба вибракувати молодих особин за

тими ознаками продуктивності, які в них не виявилися у зв’язку з

віком; 3) здійснюють вибір за іншими ознаками однієї з двох тва-

рин, схожих між собою.

Дані про походження не завжди гарантують безпомилковий ви-

сновок про племінну якість тварини. Через це родовід слід розгля-

дати лише як орієнтовний показник цінності тварин, перший сту-

164

Розділ 4. Племінна робота у м’ясному скотарстві

пінь оцінки. Оцінка і добір тварин за родоводом, якщо вони повні,

включають відомості про якість усіх предків і дають змогу з достат-

ньою вірогідністю поділити стадо на кращу, середою та гіршу групи.

Форми родоводу розроблені М. А. Кравченком. У м’ясному ско-

тарстві доцільно застосовувати кілька його форм: звичайний, або

класичний; ланцюговий; перехресно-груповий; діагональний; при-

йнятий для ДКПТ м’ясної худоби; структурний.

Одним з найістотніших недоліків добору за родоводом є те, що

іноді недостатньо даних для того, щоб порівняти продуктивність

предка з продуктивністю його ровесників. Якщо такої інформації

немає, треба ретельно оцінити батька, матір або інших предків шля-

хом порівняння, наприклад, із середнім показником щодо породи.

Родовід має і певні переваги: його використання обходиться не-

дорого, його дані є корисними при доборі тварин за ознаками, які не

виявляються в ранні періоди їх життя (рак очей або довголіття). Ро-

довід можна використовувати і для виявлення можливих носіїв ге-

нетичних дефектів, таких як карликовість, стуленість ратиць (при

атрофії стрілки) та ін.

Оцінка бугаїв за якістю потомків. Бугаїв м’ясного напряму

продуктивності оцінюють за якістю потомків, користуючись даними

зоотехнічного обліку. Останній можуть проводити племінні госпо-

дарства, керуючись результатами щорічного бонітування, за умови,

що є відомості про походження тварин, ведуться журнали паруван-

ня і отелень, реєстрації та зважування молодняку, а стадо склада-

ється з тварин другого і вищих поколінь, причому жива маса корів

задовольняє вимоги 2 класу і вище.

Найбільш повно можна оцінити плідника лише з урахуванням

усіх потомків (чоловічої і жіночої статі), отриманих за період проду-

ктивного використання його в різних варіантах підбору, а також

племінних і продуктивних якостей усіх синів та дочок. За великої

кількості потомків можна виявити генетичну особливість бугая в

різних умовах і на цій підставі визначити, наскільки його приплід

відрізняється за ознаками продуктивності порівняно із середнім по-

казником продуктивності по популяції.

Кожного плідника оцінюють за легкістю отелень покритих (осі-

менених) ним самок і такими показниками у синів: висота в кри-

жах, коса довжина тулуба, обхват мошонки та жива маса у 12 міс. У

дочок ураховують легкість отелень їх матерів, живу масу у віці

15 міс та на другому місяці після 1-го отелення, молочність і діло-

вий вихід телят від первісток, вік першого отелення (у місяцях).

Оцінка можлива за наявності у бугая не менш як 15 дочок або

синів. Оскільки продуктивність тварин значною мірою залежить від

рівня годівлі та умов утримання, часто далеких від оптимальних,

що істотно позначається на продуктивних якостях і вірогідності оцін-

165

Розділ 4. Племінна робота у м’ясному скотарстві

ки, опрацьовувати матеріали слід окремо по роках народження тва-

рин, а за різного рівня годівлі на фермах — по кожній фермі.

Оцінюючи бугаїв на основі даних за ряд років, зважають на те,

що результати значною мірою залежать від способу їх визначення.

При визначенні продуктивності ровесників (як простої середньо-

арифметичної величини) на результати оцінки бугаїв впливають

особливості тих років, за які ведеться облік продуктивності. Важли-

вим є і те, скільки потомків або їхніх ровесників росли в гірші або

кращі за забезпеченістю кормами роки, а також співвідношення

кількості потомків і їхніх ровесників по роках. У такому разі потріб-

но визначити середньозважені величини продуктивності ровесників

з урахуванням кількості ефективних потомків по роках:

()

ij ij

ij ПР

n ПП

ПЦ

⎡

⎤

−

⎢

⎥

⎣

⎦

∑

(4.1)

де ПЦ — племінна цінність бугая за продуктивністю потомків в аб-

солютних величинах; n

іj

— кількість дочок (синів) бугая і-го року

оцінки j-гo стада; —середня продуктивність дочок (синів) бугая

і-го року оцінки j-го стида;

П — середня продуктивність ровес-

ниць (ків) дочок (синів) бугая і-го року оцінки j-гo стада; N — зага-

льна кількість дочок (синів) плідника.

За такого способу визначення середніх величин по ровесниках

(ровесницях) за ряд років вплив особливостей кожного року окремо

на середні величини продуктивності потомків та їхніх ровесників

вирівнюється.

Показники продуктивності наводять в абсолютних числах і від-

носних (у відсотках) до показників ровесників (ровесниць).

Відносну племінну цінність бугая за кожною ознакою продуктив-

ності дочок і синів на підставі даних зоотехнічного обліку визнача-

ють за формулою (%)

100 %

ВПЦ

⎛⎞

⋅

⎜⎟

⎝

∑

⎠

(4.2)

де ВПЦ — племінна цінність бугая за кожною ознакою (крім віку

першого отелення) продуктивності потомків у відсотках.

Відносну племінну цінність (ВПЦ) бугая за віком першого оте-

лення дочок визначають як частку від ділення середнього віку їх

отелення на середню величину цього показника по ровесницях.

166

Розділ 4. Племінна робота у м’ясному скотарстві

Приклад. Якщо вік першого отелення дочок бугая становить 27 міс, а се-

редній вік отелення первісток інших плідників 30 міс, то індекс дорівнюватиме

27/30

•100 = 90 %. Але в зв’язку з тим, що напрямок вектора цього показника

зворотний, фактичним індексом вважають 110 % (100 + 10).

Як остаточний показник племінної цінності бугая обчислюють

комплексний індекс оцінки (середньоарифметичний) за всіма озна-

ками. На підставі цих даних роблять висновок про племінну цін-

ність кожного оціненого бугая, тобто встановлюють, чи він є в умо-

вах конкретних господарств «поліпшувачем», «нейтральним» чи

«погіршувачем» за комплексом ознак («поліпшувач» — понад 101,1;

«нейтральний» – 100,1 – 101,0; «погіршувач» — менш як 100,0).

Добір за ознаками близьких родичів. Такими родичами є

брати, сестри, двоюрідні брати і сестри, дядьки, тітки та ін. Чим тіс-

ніше пов’язані вони з оцінюваною твариною, тим ціннішою є інфор-

мація про них для селекції. Напівсибси мають тільки одного зага-

льного батька, тоді як повні сибси — двох. Якщо тварину добирають

за даними про сибсів, то це означає, що її залишають для племінних

потреб або вибраковують на основі середнього фенотипу братів і сес-

тер, що можуть бути класифіковані як материнські напівсибси, ба-

тьківські напівсибси або повні сибси. Принципи добору за сибсами

такі самі (або аналогічні), як і використовувані в доборі за родово-

дом або потомками. Точність добору за фенотипами сибсів залежить

від ступеня успадковуваності (h

) ознаки, величини зв’язку (r) між

ознаками у сибсів і селекціонованої особини, кількості (п) сибсів,

використаних для визначення середніх по групі сибсів.

Добір м’ясної худоби за селекційними індексами. Селек-

ційний індекс — це кількісний показник загальної племінної цінно-

сті тварин за ознаками продуктивності, за якими ведеться добір.

Математично виражається рівнянням множинної регресії з кілько-

ма незалежними змінними:

i = aх

+ bx

+ ... + nx

, (4.3)

де х

, х

— значення фенотипових ознак, п — кількість ознак; а, b,

n — коефіцієнти, які визначають методами множинної регресії щодо

всіх ознак продуктивності тварин стада.

Метод селекційного індексу ефективніший за методи послідовного

(тандемного) добору і незалежного рівня вибракування, оскільки дає

змогу добирати тварин, які переважають інших за кількома ознака-

ми, і мати більший селекційний ефект за визначений період часу.

Індексна селекція порівняно із селекцією за незалежним рівнем на

16,4 % ефективніша при дослідженні двох, на 28,4 % — трьох і на

46,8 % — п’яти селекційних ознак. Використання індексів дає змогу

прискорити процес генетичного поліпшення в 1,2 – 1,8 раза.

167

Розділ 4. Племінна робота у м’ясному скотарстві

Мета індексації — об’єднати в одному показнику (індексі) оцінку

племінної тварини за індивідуальною продуктивністю його близь-

ких родичів і потомків. У селекційний індекс включають різну кіль-

кість ознак з урахуванням їх економічного значення, генотипової

мінливості та кореляції з іншими ознаками. В селекції за індексами

ставиться завдання створити такі генотипи, які б поєднували в собі

найважливіші ознаки в економічно ефективній комбінації. На дум-

ку М.З. Басовського, селекція за індексом дає змогу вичленити не-

значні відхилення у зв’язках між ознаками й підібрати особин з не-

обхідною комбінацією генів, що досить важливо в селекції за озна-

ками, які негативно корелюють. За такої селекції прогрес за одними

ознаками стримується, за іншими — прискорюється і, отже, забез-

печується краща їх комбінація.

Бонітування великої рогатої худоби м’ясних порід — це

комплексне оцінювання тварин за племінними і продуктивними

якостями, яке проводять в усіх господарствах різної належності й

підпорядкованості, що мають племінних тварин, за матеріалами

первинного обліку згідно з «Інструкцією з бонітування великої рога-

тої худоби м’ясних порід і типів в Україні».

За даними бонітування визначають племінне і виробниче при-

значення худоби. Його проводять протягом року при досягненні

тваринами певного віку. Бонітуванню підлягає усе племінне пого-

лів’я, за винятком молодняку віком до 6 міс і тварин на відгодівлі.

Бонітування поголів’я проводить бонітувальна комісія, яка спо-

чатку перевіряє ідентифікаційні номери тварин і за потреби від-

новлює їх, визначає масу тварин і їхню вгодованість, бере проміри

тварин відповідних статево-вікових груп, перевіряє відтворну здат-

ність корів і бугаїв, підводить підсумки оцінювання бугаїв за влас-

ною продуктивністю та якістю потомків, уточнює записи племінного

обліку. При бонітуванні комісія проводить огляд худоби, аналізує

показники її власної продуктивності, продуктивності батьків і пото-

мків, заповнює відповідні форми обліку, оцінює худобу за основни-

ми ознаками її продуктивності та племінними якостями, присвоює

за основними ознаками такі комплексні класи: еліта-рекорд, еліта,

І клас, II клас. Худобу, що не відповідає мінімальним вимогам до

класу, оцінюють як некласну. Тварин, на яких немає потрібних да-

них, за якими визначають комплексний клас, відносять до неподі-

лених за класом.

За результатами бонітування складають звіт (форма № 7-м’яс)

станом на 1 січня наступного року, який підприємство (господарст-

во) подає: до 20 січня — до управлінь сільського господарства ра-

йонної державної адміністрації для затвердження; до 1 лютого —

організаціям (установам), визначеним Міністерством аграрної полі-

тики України, для зведення. Зведені дані та аналіз бонітування

168

Розділ 4. Племінна робота у м’ясному скотарстві

використовують для розроблення й коригування програм селекції у

м’ясному скотарстві.

Визначення класу за живою масою бугаїв, корів та молод-

няку. Таке визначення проводять за мінімальними вимогами до

живої маси тварин. Бугаїв і корів до 5-річного віку, а також молод-

няк оцінюють за даними останнього визначення, тварин старше

5 років — за вищою живою масою.

Визначення класу тварин за конституцією та екс-

тер’єром. Дорослих тварин оцінюють за 100-бальною шкалою, бу-

гаїв — щорічно до 5-річного віку відповідно до шкали оцінки кон-

ституції та екстер’єру бугаїв, а корів — у віці 3 і 5 років за шкалою

оцінки конституції та екстер’єру корів. Під час оцінювання врахо-

вують типовість і гармонійність будови тіла тварин, наявність недо-

ліків і вад конституції та екстер’єру, за які знижується бальна оцін-

ка. Молодняк оцінюють за конституцією та екстер’єром за 5-бальною

шкалою. Оцінюючи молодняк, враховують його загальний вигляд та

ступінь розвитку. На «відмінно» оцінюють тварин, типових для по-

роди і статі, що добре розвиваються і ростуть, мають належну будо-

ву тіла. Клас за конституцією та екстер’єром визначають за шкалою

оцінки бугаїв, корів та молодняку, враховуючи комплекс ознак.

Визначення класу корів за молочністю. Оцінюючи молоч-

ність молодих корів, фактичну масу потомків у віці 210 днів збіль-

шують: у первісток — на 10 %, за другим отеленням — на 5 %. При

народженні кількох телят молочність установлюють за сумарною

живою масою приплоду. Молочність корів з трьома отеленнями і

старше визначають за даними отелення, за якого отримано теля з

найбільшою живою масою. Клас корів за молочністю відповідає кла-

су приплоду за живою масою у віці 210 днів.

Відтворна здатність бугаїв оцінюється за кількістю взятих

від них за рік стандартних спермодоз або за кількістю запліднених

самок протягом парувального сезону; первісток — за перебігом оте-

лень і віком їх у перше отелення; корів старшого віку — за перебі-

гом отелень і тривалістю періоду між отеленнями. Клас за відтвор-

ну здатність визначають відповідно до вимог до відтворної здатності

бугаїв і корів.

Клас тварин за комплексом ознак установлюють за сумою

балів згідно зі шкалою оцінок бугаїв, корів, молодняку за комплек-

сом ознак. За сумою балів тварин зараховують до класу: 81 бал і бі-

льше — еліта-рекорд; 71 – 80 балів — еліта, 61 – 70 балів — І клас;

51 – 60 балів — II клас.

Комплексний клас корів-первісток, приплід яких у період боні-

тування не досяг 6-місячного віку, визначають за шкалою оцінок

молодняку за комплексом ознак, при цьому клас за живою масою

встановлюють відповідно до мінімальних вимог до живої маси корів

169