Старцев О.В. Підприємницьке право

Подождите немного. Документ загружается.

Характеристика договору зберігання

1. Предметом договору зберігання с зберігання речі (майна).

Проте на відміну від договору купівлі-продажу, де поняття

«майно» тлумачиться розширено і включає як матеріальні, так і

нематеріальні активи, предметом договору зберігання виступа

ють лише матеріальні цінності (активи), тобто основні фонди і

оборотні засоби. Це випливає з правової природи договору збе

рігання і підтверджується вишенаведеним визначенням понят

тя «відповідальне зберігання».

Винятком із цього загального правила є визнаний ЦК різно-

видом договору зберігання договору охорони, предметом якого

згідно зі ст. 978 ЦК. є забезпечення недоторканності не тільки

майна, а й особи.

2. Сторонами договору зберігання можуть бути юридичні і

фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльнос

ті. Це означає, шо в загальному розумінні юридичні та фізичні

особи можуть виступати як зберігачами, так і иоклажодавцями

в договорах зберігання

Проте вже за договором складського зберігання зберігачем є

організація (товарний склад), яка зберігає товар та надає послу-

ги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяль -

ності (ст. 956 ЦК), тобто має статус суб'єкта підприємницької

діяльності. Статус суб'єкта господарської (підприємницької) ді-

яльності мають інші професійні зберігачі — ломбарди (ст. 967),

банки (статті 969—971), підприємства транспорту, у віданні

яких є камери схову (ст. 972), готелі (ст. 975), а також охорон ці

(ст. 978 ЦК). Тому статус зберігачів договорів зберігання за-

лежить від виду таких договорів.

В деяких випадках законодавство встановлюс обмеження

щодо наявності відповідного статусу і у поклажодавців. Так,

поклажодавцями у договорах відповідального зберігання мо-

жуть бути виключно суб'єкти господарювання.

3. Обов'язком зберігача за договором зберігання є збережен

ня майна, а також повернення його в схоронності.

Згідно зі ст. 942 ЦК зберігач зобов'язаний вживати усіх за-

ходів, встановлених договором, законом, іншими актами ци-

вільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Як -

що зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний

піклуватися про річ, як про свою власну. Крім того, зберігач не

має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, пере-

даною йому на зберігання, а також передавати її у користуван -

ня іншій особі.

148

Особливості користування зберігачем речами поклажолавця

передбачені лише щодо речей, визначених родовими ознаками.

Так, згідно зі ст. 941 ЦК за згодою поклажодавця зберігач має

право змішати речі одного роду та однієї якості, які передані на

зберігання. Крім того, ст. 958 ЦК передбачає право товарного

складу розпоряджатися речами, визначеними родовими ознака-

ми. В такому разі до відносин сторін застосовуються положен -

ня про договір позики, а час та місце повернення товарів виз -

начаються загальними положеннями про зберігання.

Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» у імпера-

тивному порядку позбавляє зберігача права використання мате-

ріальних цінностей у господарському обороті, встановлюючи,

крім того, правило про обов'язкове повернення цих матеріаль-

них активів платнику податку без зміни їх якісних або кількіс -

них характеристик.

4. За загальним правилом строк не є істотною умовою дого

вору зберігання. Згідно зі ст. 938 ЦК зберігач зобов'язаний збе

рігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберіган

ня, а якщо він не встановлений і не може бути визначений ви

ходячи з його умов — до пред'явлення поклажодавцем вимоги

про її повернення. Проте згідно зі ст. 180 ГК при укладенні гос

подарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі по

годити, зокрема, строк дії договору.

5. Договір зберігання може бути оплатним і безоплатним.

Характер договору зумовлюється як угодою сторін з цього

приводу, так і вимогами законодавства до зберігання кон

кретного виду. Так, наприклад, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 956

ЦК про те, шо товарним складом є організація, яка зберігає

товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах

підприємницької діяльності, договір складського зберігання є

оплатним. Проте установчими документами юридичної особи

або договором може бути передбачено безоплатне зберігання

речі.

6. Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача піс

ля закінчення строку зберігання, а відповідно, зберігач — по

вернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання,

або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої

якості в такому стані, в якому вона була прийнята на зберіган

ня, з урахуванням зміни її природних властивостей.

7. Договір зберігання може бути укладений як в усній, так і

в письмовій формі у випадках, визначених законодавством. За

загальним правилом договір зберігання є реальним, оскільки

149

вважається укладеним з моменту передачі речі, а не з часу до-

сягнення про це згоди. Проте, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 936

ЦК, згідно з якою договором зберігання, в якому збсрігачем є

особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької ді-

яльності, може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати

річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому, у деяких ви-

падках договір зберігання може бути консенсуальним.

81. Поняття та ознаки договору простого товариства

Поняття договору простою товариства

За договором простого товариства сторони (учасники) бе-

руть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з ме-

тою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Характеристика договору простого товариства

І. Учасники договору простого товариства об'єднують свої

вклади. Ними визнається все те, що вони пносять у спільну ді-

яльність (спільне майно), в тому числі грошоіїі кошти, інше

майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також

ділова репутація та ділові зв'язки. Тобто об'єднуються як мате-

ріальні, так і нематеріальні активи учасників

Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо ін-

ше не випливас із договору простого товариства або фактичних

обставин. Грошова оцінка вкладів учасників провалиться за по-

годженням між ними

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві

власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності

продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є

спільною частковою власністю учасників, якщо інше не вста-

новлено договором простого товариства або законом.

Користування спільним майном учасників здійснюється за

їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди — у порядку,

шо встановлюється за рішенням суду. Обов'язки учасників що-

до утримання спільного майна та порядок відшкодування ни-

трат, пов'язаних із виконанням цих обов'язків, встановлюються

договором простого товариства.

2. Учасники договору простого товариства діють спільно.

Під час ведення спільних справ кожний учасник має право ді-

яти від імені всіх учасників, якщо договором простого товарис-

тва не встановлено, шо ведення справ здійснюється окремими

учасниками або спільно всіма учасниками договору простого

150

товариства. У разі спільного ведення справ для вчинення кож-

ної угоди потрібна згода всіх учасників.

Рішення щодо спільних справ учасників приймаються учас-

никами за спільною згодою, якщо інше не встановлено догово-

ром простого товариства.

Чинне законодавство не обмежує сторони у виборі форми

порядку ведення спільних справ. Наприклад, сторонами може

бути створена рада з числа їх працівників, яка приймає рішен-

ня не більшістю голосів, а за загальною згодою. Якщо догово-

ром про спільну діяльність передбачена така форма ведення

спільних справ, то у випадку необхідності укладання договорів

для досягнення мети спільної діяльності (договори підряду,

оренди, поставки тощо) такі договори укладаються всіма учас-

никами спільної діяльності або за їх дорученням одним з них.

ЦК особливості передбачені щодо відповідальності учасни-

ків договору простого товариства за спільними зобов'язаннями.

Так, згідно зі ст. 1138 цього Кодексу якщо договір простого то-

вариства не пов'язаний зі здійсненням його учасниками під-

приємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спіль-

ними договірними зобов'язаннями усім своїм майном пропор-

ційно вартості його вкладу у спільне майно. За спільними зо-

бов'язаннями, шо виникли не з договору, учасники відповіда-

ють солідарно.

Якщо ж договір простого товариства пов'язаний зі здійснен-

ням його учасниками підприємницької діяльності, учасники

відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями не-

залежно від підстав їх виникнення.

3. Метою договору простого товариства є одержання прибут-

ку або інша мета.

Чинне законодавство не встановлює вичерпного переліку ці-

лей учасників договору простого товариства. Ними можуть бу-

ти спільне будівництво або експлуатація об'єктів. Крім того, на

практиці часто зустрічається спільне виробництво певної про-

дукції. Приміром, один учасник спільної діяльності надає свій

цех, а інший учасник розміщує там своє обладнання та забез-

печує його сировиною, і вони разом починають спільне вироб-

ництво відповідно до умов договору.

Метою договору простого товариства сторони можуть зазна-

чити досягнення, зокрема соціального ефекту (благодійна, нау-

кова, освітня мета)'. На це, зокрема, вказує фраза «інша мета»

Див Цивільне право України Кн 2. - К . 1999. - С. $62.

151

максимально широкого обсягу, шо міститься у визначенні до-

говору простого товариства.

Прибуток, одержаний учасниками договору простого това-

риства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється про-

порційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо ін-

ше не встановлено договором простого товариства або іншою

домовленістю учасників.

4. Договори простого товариства є консснсуальними догово-

рами, тобто набирають чинності з моменту досягнення сторо-

нами угоди за всіма істотними умовами. Момент набрання чин-

ності договором не залежить від того, зробили учасники свої

внески чи ні. Відповідно до ст. 1131 ЦК договори простого то-

вариства укладаються у письмовій формі.

82. Особливості засновницького договору про

створення юридичної особи

Законодавство окремо не визначає поняття та ознаки зас-

новницького договору, а також порядок його укладання, зміни

та припинення. В теорії засновницький договір визначається як

консенсуальний цивільно-правовий договір, шо регулює відно-

сини між засновниками у процесі створення та діяльності юри-

дичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності

Засновницький договір укладається, якщо засновників під-

приємства два чи більше, і є рішення про його створення. Ця

теза знаходить підтвердження у ГК. Так, згідно із ч. 5 ст. 63

І К корпоративні підприємства, до яких належать «коопера-

тивні підприємства, підприємства, що створюються у формі

господарського товариства, а також інші підприємства, в тому

числі засновані на приватній власності двох або більше осіб»,

утворюються, як правило, двома або більше засновниками за

їх спільним рішенням (договором), яким і є засновницький

договір.

Ці положення ГК слід розглядати як загальні, що застосову-

ються тоді, якщо вони відповідають положенням спеціальних

нормативних актів.

Пі сьогодні дискусійним є питання щодо обов'язковості ук-

ладання засновницького договору засновниками господарських

товариств, зокрема, акціонерних товариств, товариств з обме-

женою і додатковою відповідальністю. Адже за змістом ст. 4 За-

кону «Про господарські товариства» акціонерне товариство, то-

Ди» Підприємницьке право України / За ред. Р.Б. Шишки. — Харків. 2000. — С. 81.

152

вариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідаль-

ністю створюються і діють на підставі засновницького договору

і статуту, повне і команлитне товариство — лише засновниць-

кого договору. Разом з тим ст. 82 ГК встановлює, що установ -

чим документом повного товариства і команлитного товариства

є засновницький договір, а акціонерного товариства, товарис -

тва з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою

відповідальністю — лише статут. Тобто відповідно до ГК, на

відміну від Закону «Про господарські товариства», обов'язкової

наявності у акціонерних товариств, товариств з обмеженою від-

повідальністю і товариств з додатковою відповідальністю зас-

новницького договору не передбачено.

Певним чином ситуацію прояснюс ЦК, який поряд з термі-

ном «засновницький договір» запроваджує категорію «договір

про заснування товариства».

Так, якщо товариство з обмеженою відповідальністю засно-

вується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначи ти

взаємовідносини між собою щодо створення товариства ук-

ладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок

заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності

щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку

у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок

внесення вкладів та інші умови. Договір про заснування това-

риства з обмеженою відповідальністю не є установчим доку-

ментом. Подання цього договору при дсрж.івши реєстрації то -

вариства не є обов'язковим. Подібні положення передбачаються

ЦК щодо товариства з додатковою відповідальністю і акціо-

нерного товариства.

Різниця між засновницьким договором і договором про зас -

нування полягає не в їх умовах, які фактично є однаковими для

обох видів договорів, а в тому, що засновницький договір € ус-

тановчим документом товариства, а договір про заснування та-

ким не вважається. Наслідком цього, як можна було побачити

вище, є обов'язковість подання засновницького договору як ус-

тановчого документа при державній реєстрації повного та ко-

мандитного товариств і, відповідно, необов'язковість подання

договору про заснування акціонерного товариства, товариства з

обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відпові-

дальністю як внутрішнього документа, що регулює відносини

між їх засновниками (учасниками).

Законодавець шляхом розмежування засновницьких догово-

рів і договорів про заснування товариств відповідних видів під-

153

креслює різницю у правовому статусі засновників (учасників)

«товариств осіб», до яких належать повні та командитні това-

риства, та «товариств капіталів» — акціонерних товариств, то-

вариств з обмеженою та додатковою відповідальністю. Адже,

на відміну від останніх, в яких засновники (учасники) можуть

і не брати безпосередньої участі в діяльності товариства, обме-

жуючись вирішенням організаційних питань на загальних збо-

рах і доручаючи здійснення оперативно-господарської діяль-

ності найманим представникам виконавчого органу управлін-

ня, учасники повного і командитного товариств «здійснюють

від імені товариства підприємницьку діяльність» в обов'язково-

му порядку. Оскільки учасники таких товариств безпосередньо

виходять на ринок, детальна правова регламентація відносин

між ними з приводу як організації, так і функціонування това-

риств має принципове значення. Дія засновницького договору

після державної реєстрації (створення) відповідної юридичної

особи зберігається та продовжується до моменту припинення її

діяльності

Підсумовуючи нишсііикладсне, зазначимо, що договір для

того, щоб вважатися засновницьким і, відповідно, установчим

документом, повинен не просто регулювати відносини між зас-

новниками (учасниками) корпоративної юридичної особи з

приводу її створення і функціонування. Правовий статус цієї

юридичної особи повинен обумовлювати обов'язкову особисту

спільну участь її засновників в діяльності, шо нею здійснюєть-

ся. Саме це характерно для повних іа командитних товариств,

а також для фермерських господарств. Інакше договір, що ук-

ладається між засновниками (учасниками) з приводу створення

юридичної особи, наділення її майном тощо, є договором про

заснування і установчим документом не вважається.

Засновницьким договір повинен укладатися у письмовій

формі, тому шо чинне законодавство вимагає його подання для

здійснення державної реєстрації повного та командитного това-

риств. Він є консенсуальним і набуває чинності з моменту до-

сягнення його сторонами згоди зі всіх істотних умов.

83. Правове регулювання захисту прав споживачів

Захист прав споживачів здійснюється відповідно до норм За-

кону України від 12 травня 1991 р. «Про захист прав спожива -

чів» (в редакції Закону від 15 грудня 1993 p.), а також інших за-

Див.: Цивільне право України Км 2. - К.. 1999. - С 567.

154

конодавчих та підзаконних нормативних актів, прийнятих на

його виконання.

Споживачем вважається громадянин, який прилбаває, за-

мовляє, використовує або має намір придбати чи замовити то -

вари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Відповід-

но споживачами за визначенням не вважаються юридичні осо-

би, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяль-

ності, які придбавають товари (роботи, послуги) з метою по-

дальшого здійснення з їх використанням підприємницької ді-

яльності. Захист прав цих осіб регулюється іншими актами за-

конодавства.

Споживачі, які перебувають на території України, піл час

придбання, замовлення або використання товарів (робіт, пос-

луг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на:

1) державний захист своїх прав. Держава забезпечує громадя

нам як споживачам захист їх прав спеціально уповноваженим

державним органом, надає можливість вільного вибору товарів

(робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для

прийняття самостійних рішень піл час придбання та викорис-

і.иіия товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує

придбання або одержання іншими іаконними способами това

рів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживан

ня, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності;

2) гарантований рівень споживання. Гарантований рівень

споживання забезпечується стимулюванням виробництва това

рів, виконання робіт та надання послуг; запровадженням у разі

необхідності нормованого розподілу товарів, якщо немає гаран

ті їх вільного придбання кожним споживачем; запроваджен

ням компенсаційних виплат, різних видів допомоги і пільг гро

мадянам,

3) належну якість товарі» (робіт, послуг), торговельного та

інших видів обслуговування. Споживач має право вимагати від

продавця (виробника, виконання), щоб якість придбаного ним

товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимо

гам нормативно-правових актів та нормативних документів,

умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послу

гу), яку налає продавець (виробник, виконавець);

4) безпеку товарів (робіт, послуг). Споживач має право на те,

щоб товари (роботи, послуги) за звичайних умов їх використан

ня, зберігання і транспортування були безпечними для його

життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а та

кож не завдавали шкоди його майну;

155

5) інформацію про товари (роботи, послуги). Споживач має

право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформа

цію про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асорти

мент, а також про їх виробника (виконавця, продавші), що за

безпечує можливість свідомого і компетентного вибору;

6) відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, пос

лугами) неналежної якості, а також майнової та моральної (не-

майнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здо

ров'я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, перед

бачених законодавством;

7) звернення до суду та інших уповноважених державних орга

нів за захистом порушених пран;

8) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання

споживачів).

інші права споживачів детально викладені у Законі «Про за-

хист прав споживачів».

84. Поняття та форми правового режиму майна

суб'єктів підприємницької діяльності

Поняття правового режиму майна

Під правовим режимом майна суб'єкта підприємницької діяль-

ності розуміють встановлені правовими нормами склад цього

майна, порядок його формування, використання і вибуття, об-

сяг прав та обов'язків з приводу володіння, користування і роз-

порядження майном, порядок звернення на нього стягнень

кредиторів, а також його правової охорони

Форми правового режиму майна

Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання,

на якій базується їх господарська діяльність, становлять право

власності та інші речові права — право господарського відання,

право оперативного управління

Основним речовим правом у сфері господарювання с право

власності. Суб'єкт господарювання, який здійснює господар-

ську діяльність на основі права власності, володіє, користуєть-

ся і розпоряджається належним йому майном, у тому числі має

право надати майно іншим суб'єктам для використання його на

праві власності, праві господарського відання чи праві опера-

Ди».: Підприємницьке право. Книга 2: Пиіручн. / За ред. О.В С торцева - К.

156

тивного управління, або на основі інших форм правового режи-

му майна.

Власник майна має право одноосібно або спільно з інши -

ми власниками на основі належного їм майна засновувати

господарські організації або здійснювати господарську діяль-

ність в інших організаційно-правових формах господарюван -

ня, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету

і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним

суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів

управління, порядок використання майна, інші питання уп-

равління діяльністю суб'єкта господарювання, а також прий-

мати рішення про припинення господарської діяльності зас-

нованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законо -

давства. За суб'єктами господарювання власник має право

закріплювати належне йому майно на праві власності, праві

господарського відання, а для здійснення некомерційної гос-

подарської діяльності — на праві оперативного управління,

визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад

і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ни -

ми рішень, склад і порядок використання майна, визначати

інші умови господарювання у затверджених власником (упов-

новаженим ним органом) установчих документах господар-

ської організації, а також здійснювати безпосередньо або че-

рез уповноважені ним органи у межах, встановлених законом,

інші управлінські повноваження шодо заснованої організації

та припиняти її діяльність.

Власник має право здійснювати організаційно-установчі

повноваження також на основі належних йому корпоративних

прав.

Право господарського відання є речовим правом суб'єкта під-

приемнингна, який володіє, користується і розпоряджається

майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним

органом), з обмеженням правомочності розпорядження шодо

окремих видів майна за згодою власника.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання

за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за вико-

ристанням та збереженням належного йому майна безпосеред-

ньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в опе-

ративно-госполарську діяльність підприємства.

Правом оперативного управління визнається речове право

суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпо-

ряджається майном, закріпленим за ним власником (уповно-

157

важеним ним органом) для здійснення некомерційної госпо-

дарської діяльності. Власник майна, закріпленого на праві

оперативного управління за суб'єктом господарювання, ідім

снює контроль за використанням і збереженням переданого в

оперативне управління майна безпосередньо або через упов-

новажений ним орган і має право вилучати у суб'єкта госпо-

дарювання надлишкове майно, а також майно, шо не вико-

ристовується, та майно, шо використовується ним не за приз-

наченням.

Господарська діяльність може здійснюватися також на основі

інших речових прав, передбачених ЦК. До таких згідно зі ст.

395 ЦК належать речові права на чуже майно (право володіння;

право користування (сервітут); право користування земельною

ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітев-зис);

право забудови земельної ділянки (суперфіїіій). Майно суб'єктів

господарювання може бути закріплено на іншому праві

відповідно до умов договору з власником майна

85. Поняття майна у сфері господарювання та

джерела його формування

Поняття та загальна класифікація майна суб'єктів господарю-

вання

Майном визнається сукупність речей та інших цінностей

(включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визна-

чення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єк-

тів господарювання та відображаються в їх балансі або врахову-

ються в інших передбачених законом формах обліку майна цих

суб'єктів.

Залежно від економічної форми, якої набуває майно у про-

цесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності на-

лежать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів

Основними фондами виробничого і невиробничого призна-

чення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнан-

ня, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський

інвентар та інше майно тривалого використання, шо віднесено

законодавством до основних фондів.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, мало-

цінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше май-

но виробничого і невиробничого призначення, що віднесено

законодавством до оборотних засобів.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші

158

у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення

товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також

фінансових відносин відповідно до законодавства.

Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визна-

ються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи

та послуги.

Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні

папери — грошові документи, що засвідчують право володіння

або відносини позики, вишачають взаємовідносини між осо-

бою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як пра-

вило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а та-

кож можливість передачі грошових та інших прав, що виплива-

ють з цих документів, іншим особам.

Джерела формування майна суб'єктів господарювання

Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є:

—грошові та матеріальні внески засновників;

—доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

—доходи від цінних паперів;

—капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

—надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єк

тів (комплексів), що належать їм, придбаним майна інших

суб'єктів;

—кредити банків та інших кредиторів;

—безоплатні та благодійні внески, пожертвування організа

цій і громадян;

—інші джерела, не заборонені законом.

86. Грошові зобов'язання у підприємницькій діяльності

Поняття грошового зобов'язання

Грошовим зобов'язанням t зобов'язання боржника заплатити

кредитору певну ірошову суму відповідно до цивільно-правово -

го договору та на інших підставах, передбачених законодавс-

твом України.

Характеристика грошового зобов'язання

1. До грошових зобов'язань належать зобов'язання із виплати

певної грошової суми боржником кредитору. Зобов'язання

щодо передачі боржником кредитору інших, крім грошей, ма-

теріальних цінностей, виконання робіт або надання послуг гро-

шовими не є.

159

2. Підставами для виплати відповідних сум за грошовими зо

бов'язаннями є цивільно-правовий договір або інші підстави,

передбачені законодавством України. Зважаючи на викладену

вище ознаку, цивільно-правовий договір у такому разі повинен

бути оплатним і опосередковуватися рухом відповідних грошо

вих коштів.

До інших підстав виникнення грошових зобов'язань нале-

жать, зокрема, трудові договори, за якими виплачується забор-

гованість із заробітної плати працівникам боржника, а також

сплата податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджету.

3. Грошові зобов'язання, шо виникають внаслідок цивільно-

правових договірних відносин кредитора та боржника, характе

ризуються встановленням законодавством відповідальності за

иесвосчасне їх виконання. Так, Законом «Про відповідальність

за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань* встановлено,

шо платники ірошових коштів сплачують на користь одержува

чів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, шо вста

новлюється за згодою сторін. При цьому розмір пені обчислю

ється від суми простроченого платежу та не може перевищува

ти подвійної облікової ставки Національного банку України,

що діяла у період, за який сплачується пеня. Ці положеним не

поширюються на порядок нарахування та сплати пені, штраф

них та фінансових санкцій за несвосчасну сплату податків, по

даткового кредиту та інших платежів до бюджетів і позабюджет

них фондів, а також на відносини, шо стосуються відповідаль

ності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

87. Правова охорона знаків для товарів і послуг

Знаком для товарів і послуг є позначення, за яким товари і

послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і пос-

луг інших осіб.

Об'єктами правової охорони можуть бути такі знаки для то-

варів і послуг:

—словесні у вигляді слів або сполучень літер;

—зображувальні у вигляді графічних композицій будь-яких

<(юрм на площині;

—об'ємні у вигляді фігур або їх композицій у трьох вимірах;

—комбінації вищезазначених позначень.

Знаки для товарів і послуг можуть бути виконані у будь-яко-

му кольорі чи поєднанні кольорів. Знак також може бути зву-

ковим, світловим, а також кольором чи поєднанням кольорів

тощо.

160

Правова охорона надається знаку, який не суперечить пуб-

лічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який

не поширюються підстави для відмови в наданні правової охо-

рони.

Мс можуть одержати правову охорону позначення, які зоб-

ражують або імітують:

— державні герби, прапори та інші державні символи (емб

леми);

— офіційні назви держав;

— емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних

міжурядових організацій;

— офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, пе

чатки;

— нагороди та інші відзнаки.

Не можуть одержати правову охорону також позначення, які:

— звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули

такої внаслідок їх використання:

— складаються лише з позначень, що є загальновживаними

як позначення товарів і послуг певного виду;

— складаються лише з позначень чи даних, що є описовими

при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або

у зв'язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кіль

кість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, міс

це і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;

— є оманливими або такими, що можуть ввести в оману що

до товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає

послугу;

— складаються лише з позначень, що є загальновживаними

символами і термінами.

— відображають лише форму, шо зумовлена природним ста

ном товару чи необхідністю отримання технічного результату

або яка надає товару істотної цінноси.

Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є то-

тожними або схожими настільки, шо їх можна сплутати із:

— знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєс

трацію в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або спо

ріднених з ними товарів і послуг;

— знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без ре

єстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є

Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими;

— фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і нале

жать іншим особам, які одержали право на них до дати подан-

161

ня до Установи заявки щодо таких само або споріднених з ни-

ми товарів і послуг;

— кваліфікованими зазначеннями походження товарів (уто

му числі спиртів та алкогольних напоїв), що охороняються від

повідно до Закону України від 16 червня 1999 р. «Про охорону

прав на зазначення походження товарів»;

— знаками відповідності (сертифікаційними знаками), заре

єстрованими у встановленому порядку.

Не реєструються як знаки позначення, які відтворюють:

— промислові зразки, права на які належать в Україні іншим

особам;

— назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва

або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без

згоди власників авторського права або їх иравонаступникін,

— прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети

і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Право власності на знак засвідчується свідоцтвом, що вида-

сться Державним департаментом інтелектуальної власності.

Право на одержання свідоцтва має будь-яка особа, об'єднання

осіб або їх правонаступники.

Свідоцтво надає ного власнику право, зокрема, використо-

вувати знак, яким нважається:

— нанесення його на будь-який товар, для якого знак заре

єстровано, упаковку

, в якій міститься такий товар, вивіску,

пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріп

лений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначе

ним нанесенням знака з метою пропонування для продажу,

пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та

експорт (вивезення);

— застосування його під час пропонування та надання будь-

якої послуги, для якої знак зареєстровано;

— застосування його в діловій документації чи в рекламі та

в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти

іншим особам використовувати без його згоди, якшо інше не

передбачено законом:

— зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві това

рів і послуг;

— зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, спорідне

них з наведеними у свідоцтві, якшо внаслідок такого викорис

тання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари

чи надає послуги;

162

— позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно

наведених у свідоцтві товарів і послуг, якшо внаслідок такого

використання ці позначення і знак можна сплутати;

— позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно

товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якшо

внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо

особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначен

ня і знак можна сплутати.

Власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право

власності на знак повністю або стасовно частини зазначених у

свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору, крім випадків,

коли передача може стати причиною введення в оману спожи-

вача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє то-

вар чи надає послугу. Також власник свідоцтва має право дати

будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання зна-

ка на підставі ліцензійного договору.

88. Правова охорона промислових зразків

Промисловим зразком є результат творчої діяльності людини

у галузі художнього конструювання

Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок

чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній

вигляд промислового виробу і призначені для задоволення ес-

іс пічних та ергономічних потреб.

Промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможнос-

ті, якшо він є новим. Промисловий зразок визнається новим,

якшо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступ-

ною у світі до дати подання заявки до Державного департаменту

інтелектуальної власності або якшо заявлено пріоритет до дати

її пріоритету.

Право власності на промисловий зразок засвідчується патен-

том. Право на одержання патенту має автор (автори, якщо про-

мисловий зразок створений їх спільною працею, якщо інше не

передбачено угодою між ними) або його спадкоємець. Право на

одержання патенту має роботодавець, якшо промисловий зра-

зок створено у зв"язку з виконанням службових обов'язків чи

доручення роботодавця, за умови, що трудовим договором

(контрактом) не передбачено інше.

Патент надає його власнику виключне право використовува-

ти промисловий зразок за своїм розсудом, якщо таке викорис-

тання не порушує прав інших власників патентів. Використан-

ням промислового зразка визнається виготовлення виробу із

б* 163

застосуванням запатентованого промислового зразка, застосу-

вання такого виробу, пропонування для продажу, в тому числі

через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення йо-

го в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначе-

них цілях

Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатенто-

ваного промислового зразка, якшо при цьому використані всі

суттєві ознаки промислового зразка.

Патент надає його власнику право забороняти іншим особам

використовувати промисловий зразок без його дозволу, за ви-

нятком випадків, коли таке використання не визнається згідно

з зазначеним Законом порушенням прав власника патенту.

Власник патенту може також передавати на підставі договору

право власності на промисловий зразок будь-якій особі, яка

стає правонаступником власника патенту, давати будь-якій особі

дозвіл (видавати ліцензію) на використання промислового

зразка на підставі ліцензійного договору.

Власник патенту повинен добросовісно користуватися вик-

лючним правом, що випливає з патенту. Якшо промисловий

зразок не використовується або недостатньо використовується

в Україні протягом трьох років, починаючи від дати публіка-

ції відомостей про видачу патенту або від дати, коли викорис-

тання промислового зразка було припинено, то будь-яка осо-

ба, яка має бажання і виявляє готовність використовувати

промисловий зразок, у разі відмови власника патенту від ук-

ладання ліцензійного договору може звернутися до суду із за-

явою про надання їй дозволу на використання промислового

зразка.

Якшо власник патенту не доведе, що факт невикористання

чи недостатнього використання промислового зразка зумовле-

ний поважними причинами, суд виносить рішення про надання

дозволу заінтересованій особі на використання промислового

зразка з визначенням обсягу його використання, строку дії

дозволу, розміру та порядку виплати винагороди власнику па-

тенту.

Власник патенту зобов'язаний дати дозвіл (видати ліцензію)

на використання промислового зразка власнику пізніше вида-

ного патенту, якшо промисловий зразок останнього призначе-

ний для досягнення іншої мети або має значні техніко-еконо-

мічні переваги і не може використовуватись без порушення

прав першого власника. При цьому надання такого дозволу мо-

же бути обумовлено відповідним дозволом власника пізніше

164

виданого патенту, який зобов'язаний дати дозвіл, якщо його

промисловий зразок удосконалює промисловий зразок власни-

ка раніше виданого патенту або призначений для досягнення

тієї ж мети. Дозвіл дається в обсязі, необхідному для викорис-

тання промислового зразка власником патенту, який такий доз-

віл затребував.

89. Правова охорона винаходів і корисних моделей

Винаходом (корисною моделлю) вважається результат інтелек-

туальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.

Об'єктом винаходу (корисної моделі), правова охорона яко-

му (якій) надається згідно з Законом України від 15 грудня

1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», мо-

же бути:

—продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, куль

тура клітин рослини і тварини тонкі).

—процес (спосіб), а також нове застосування відомого про

дукту чи процесу.

Обсяг правової охорони, що надається, визначається форму-

лою винаходу (корисної моделі). Тлумачення формули повинно

здійснюватися в межах опису винаходу (корисної моделі) та від-

повідних креслень.

Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він с но-

ним. має винахідницький рівень і є промислово придатним. Ко-

рисна модель відповідає умовам патентозлатності, якшо вона є

новою і промислово придатною.

Винахід (корисна модель) визнається новим, якщо він не є

частиною рівня техніки. Рівень техніки включає, зокрема, всі

відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подан-

ня заявки до Державного департаменту інтелектуальної влас-

ності або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.

Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця він не

є очевидним, тобто не випливає явно із рівня техніки.

Винахід (корисна модель) визнається промислово придат-

ним, якщо його може бути використано у промисловості або в

іншій сфері діяльності.

Пріоритет, авторство і право власності на винахід засвідчу-

ються патентом або деклараційним патентом, а на корисну мо-

дель — деклараційним патентом. Поняття патенту (декларацій-

ного патенту) містяться в зазначеному вище Законі.

Право на одержання патенту має винахідник або винахідни-

ки, якшо винахід створено ними спільно й інше не передбаче-

165

но угодою між ними. Право на одержання патенту на службо-

вий винахід (корисну модель) мас роботодавець винахідника на

умовах, визначених Законом «Про охорону прав на винаходи і

корисні моделі».

Патент надає його власнику виключне право використовува-

ти винахід (корисну модель) за своїм розсудом, якшо таке ви-

користання не порушує прав інших власників патентів. Вико-

ристанням винаходу (корисної моделі) визнається:

— виготовлення продукту із застосуванням запатентова

ного винаходу (корисної моделі), застосування такого про

дукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтер-

нет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в ци

вільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених

цілях;

— застосування процесу, шо охороняється патентом, або

пропонування його для застосування в Україні, якшо особа, яка

пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забо

роняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин,

це і так є очевидним.

Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатен-

тованого винаходу (корисної моделі), якшо при ньому викорис-

тано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули

винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй

Патент також надає його власнику виключне право заборо-

няти іншим особам використовувати винахід (корисну модель)

без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використан-

ня не визнається згідно з Законом «Про охорону прав на ви-

находи і корисні моделі» порушенням прав, шо надаються па-

тентом.

Власник патенту може передавати на підставі договору пра-

во власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка

стає його правонаступником, а також дозвіл (видати ліцензію)

на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцен-

зійного договору.

Якшо винахід (корисна модель), крім секретного винаходу

(корисної моделі), не використовується або недостатньо вико-

ристовується в Україні протягом трьох років, починаючи від

дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати,

коли використання винаходу (корисної моделі) було припине-

но, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність

використовувати винахід (корисну модель), у разі відмови

власника прав від укладання ліцензійного договору може звер-

166

нутися до суду із заявою про надання їй дозволу на викорис-

тання винаходу (корисної моделі). Якщо власник патенту не

доведе, шо факт невикористання винаходу (корисної моделі)

зумовлений поважними причинами, суд виносить рішення

про надання дозволу заінтересованій особі на використання

винаходу (корисної моделі) з визначенням обсягу його вико-

ристання, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати ви-

нагороди власнику патенту. При цьому право власника патен-

ту надавати дозволи на використання винаходу (корисної мо-

делі) не обмежується.

Власник патенту зобов'язаний дати дозвіл (видати ліцен-

зію) на використання винаходу (корисної моделі) власнику

пізніше виданого патенту, якшо винахід (корисна модель) ос-

таннього призначений для досягнення іншої мети або має

значні техніко-економічні переваги і не може використовува-

тися без порушення прав власника раніше виданого патенту.

Дозвіл дається в обсязі, необхідному для використання вина-

ходу (корисної моделі) власником пізніше виданого патенту.

При цьому власник раніше виданого патенту має право отри-

мати ліцензію на прийнятних умовах для використання вина-

ходу (корисної моделі), шо охороняється пізніше виданим па-

тентом.

90. Зовнішньоекономічні договори (контракти) у

підприємницькій діяльності

Поняття зовнішньоекономічного договору (контракту)

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально

оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономіч-

ної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на

встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та

обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Характеристика зовнішньоекономічного договору (контракту)

1. Зовнішньоекономічний договір є матеріально оформле-

ною угодою сторін. Згідно зі ст. 6 Закону України від 16 квіт-

ня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньо-

економічний договір (контракт) укладається суб'єктом зов-

нішньоекономічної діяльності або його представником у прос-

тій письмовій формі, якшо інше не передбачено міжнародним

договором України чи законом. При його укладанні сторони

мають право використовувати як зазначений та інші закони

167