Старцев О.В. Підприємницьке право

Подождите немного. Документ загружается.

ною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продук-

ції (робіг, послуг), переведення платника на попередню оплату

продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якос ті

тощо;

— відмова від встановлення на майбутнє господарських від

носин із стороною, яка порушує зобов'язаний.

61. Поняття та ознаки договору кулівлі-продажу

Поняття договору куііівлі-продажу

За договором купіш-продажу одна сторона (продавець) пере-

дає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій

стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується

прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Характеристика договору купівлі-продажу

1. За договором купівлі-продажу продавець передає покуп

цеві майно (товар).

Під товаром розуміють будь-яку продукцію, послуги, робо-

ти, права інтелектуальної власності та інші нсмайнові права,

призначені для продажу (оплатної передачі). Предметом дого-

вору купівлі-продажу можуть бути і грошові кошти. В такому

разі відповідні операції набувають ознак операцій із валютними

цінностями. Товар може бути предметом договору куиівлі-про-

дажу незалежно від того, є він у продавця на момент укладен -

ня договору чи буде створений (придбаний, набутий) продав-

цем у майбутньому (ст. 656 ЦК).

2. Продавець передає майно (товар) покупцеві. Продавець

повинен одночасно з товаром передати покупцеві його прина

лежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості

тощо), шо стосуються товару та підлягають переданню разом 11

товаром відповідно до договору або актів цивільного законо

давства.

Моментом виконання обов'язку продавця передати товар

згідно зі ст. 664 ЦК вважається:

— вручення товару покупцеві, якшо договором встановле

ний обов'язок продавця доставити товар. Якшо з договору ку

півлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар

або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продав

ця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент

здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки

покупцеві;

108

— надання товару в розпорядження покупця, якщо товар

має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якшо у

строк, встановлений договором, він готовий до передання по-

купцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином

ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом

маркування.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший

момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

3. Продавець передає майно покупцеві у власність. Цей

обов'язок власника тісно пов'язаний з наявністю у продавця

статусу власника. Відповідно до ст. 658 ЦК право продажу то

вару, крім випадків примусового продажу та інших випадків,

встановлених законом, належить власникові товару. Якшо про

давець товару не є його власником, покупець набуває право

власності лише у випадку, якщо власник не має права вимага

ні його повернення.

4. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і поку

пець. Ними, за загальним правилом, можуть бути юридичні та

фізичні особи, втому числі суб'єкти підприємницької діяльнос

ті. Проте, наприклад, вже ст. 698 ЦК передбачає обов'язкову

наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності у про

давця за договором роздрібної купівлі-продажу.

5. Покупець приймає або зобов'язується прийняти придбане

манно, крім випадків, коли він має право вимагати заміни то

вару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Покупець має право відмовитися піл прийняття товару, як-

шо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це

встановлено договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 670), прода-

вець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам до-

говору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 672), у разі істотного порушен-

ня вимог щодо якості товару (ч. 2 ст. 678 ЦК) тощо.

6. Покупець зобов'язаний сплатити певну ірошову суму за

придбане майно. Обов'язок сплатити саме грошову суму, роз

мір якої обумовлений договором, є істотною умовою договору

купівлі-продажу, шо відрізняє його від суміжного договору мі

ни. Строки оплати товару визначаються договором між сторо

нами. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прий

няття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього,

якщо договором або актами цивільного законодавства не вста

новлений інший строк оплати товару.

109

7. Форма договору купівлі-продажу залежить від різновиду

цього договору. Договір роздрібної купівлі-продажу не вимагає

письмової форми, оскільки відповідна угода повністю викону

ється сторонами у момент її вчинення (ст. 206 ЦК). Договори ку

півлі-продажу між юридичними особами та інші договори відпо

відно до вимог ст. 208 ЦК повинні укладатися в письмовій ({юр

мі. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майно

вого комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого неру

хомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотарі

альному посвідченню та державній реєстрації (ст. 6S7 ЦК).

8. Порядок укладення договору купівлі-продажу також зале

жить від різновиду цього договору. Класичний договір купівлі-

продажу укладається відповідно до загальних підстав виникнення

зобов'язань (гл. 47 ЦК). Договір роздрібної купівлі-продажу є

публічним, і на нього поширюються вимоги ст. 633 ЦК, зокрема,

щодо однакових для всіх споживачів, крім тих, кому за законом

надані відповідні пільги, умов публічного договору, заборони від

мови від укладення публічного договору за наявності у мро.мицн

можливостей надання споживачеві відповідних товарів тощо.

За загальним правилом договір купівлі-продажу вважається

укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випад-

ках формі досягнуто згоди зі всіх істотних умов (ст. 638 ЦК).

Особливості передбачені, зокрема, шодо договору роздрібної

купівлі-продажу з використанням автоматів, який відповідно до

ч. 2 ст. 703 ЦК є укладеним з моменту вчинення покупцем дій,

необхідних для одержання товару, тобто є реальним.

62. Поняття та ознаки договору поставки

Поняття договору поставки

За договором поставки одна сторона — постачальник зо-

бов'язується передати (поставити) в обумовлені строки (строк)

другій стороні — покупцеві товар (товари), а покупець зо-

бов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за

нього певну грошову суму. Договір поставки є різновидом до-

говору купівлі-продажу. До договору поставки застосовуються

загальні положення про купівлю-продаж в частині, не врегульо-

ваній спеціальним законодавством.

Характеристика договору поставки

1. Предметом договору поставки є товар: визначені родови-

ми ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним

ПО

у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (етало-

нів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом

поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені ін-

дивідуальними ознаками.

На відміну від договору купівлі-продажу, предметом догово-

ру поставки є товар, призначений для ведення підприємниць-

кої діяльності чи іншої діяльності, яка не пов'язана з особис-

тим споживанням. Відповідно до своєї природи предметом до-

говору поставки не можуть бути цінні папери, ірошові кошти

та майнові права.

2. Відповідна продукція за договором поставки перелається

«у власність». Проте зважаючи на те, шо майно може набувати-

ся державними або комунальними підприємствами, зокрема, за

договорами поставки, воно може передаватися їм не у власність,

а у повне господарське відання або оперативне управління.

3. Сторонами договору поставки є постачальник і поку

пець. Згідно з ч. З ст. 265 ГК ними можуть бути господарські

організації, а також фізичні особи — суб'єкти підприємниць

кої діяльності (пункти 1-2 ч. 2 ст. 55 ГК). Договір купівлі-

продажу в свою чергу може бути укладений між будь-якими

суб'єктами — як між юридичними особами, так і між або за

участю громадян.

4. Постачальник передає замовникові продукцію в обумовле

ні строки. Договір поставки може бути укладений на один рік,

на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на ін

ший строк, визначений угодою сторін. Ямно в договорі строк

його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

5. Покупець зобов'язаний прийняти продукцію, що була

поставлена. Проте ГК, загальні положення ЦК, а також поло

ження про поставки передбачають підстави відмови покупця

від прийняття продукції. Наприклад, ч. 5 ст. 268 ГК передбаче

но право покупця відмовитися від прийняття і оплати товарів у

разі, якшо вони більш низької якості, ніж вимагається стандар

том, технічними умовами чи зразком (еталоном), а якшо това

ри уже оплачені покупцем, — вимагати повернення сплаченої

суми. Проте якшо продукція виявиться такою, шо не відповідає

умовам договору, покупець має право відмовитися від неї на

підставі загальних положень ч. 2 ст. 678 ЦК.

Покупець також має право відмовитися від прийняття това-

ру у разі неукомплектування продукції, шо виявилася неком-

плектною, в установлений за погодженням сторін строк (ч. З

ст. 270 ГК); у разі поставки продукції в асортименті, що не від-

111

повідає умовам договору поставки тошо (ч. 1 ст. 672 ЦК); у ра-

зі персдання продукції без тари та (або) упаковки чи н неналеж-

них тарі та (або) упаковці (ст. 686 ЦК) тощо.

6. Замовник зобов'язаний оплатити продукцію за встановле

ними договором цінами.

Умовами договору поставки товарів може бути передбачене

право покупця на відстрочення кінцевого розрахунку за певний

процент (товарний кредит).

7. Договори поставки укладаються у письмовій формі. Вони,

як і договори купівлі-продажу, вважаються укладеними, коли

між сторонами в потрібній у належних випадках формі досяг

нут згоди з усіх ІСТОТНИХ умов, шо дас підстави віднести їх до

консенсуальних договорів.

63. Поняття та ознаки договору контрактації

сільськогосподарської продукції

Поняття договору коїпрактації сільськогосподарської продукції

За договором контрактації виробник сільськогосподарської

продукції (виробник) зобов'язується передати заготівельному

(закупівельному) або переробному підприємству чи організації

(контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості,

асортименті, що передбачені договором, а контрактант зо-

бов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної

продукції, прийняти і оплатити її.

Характеристика договору контрактації сільськогосподарської

продукції

1. Предметом договору контрактації сільськогосподарської

продукції є вироблення та наступна передача сільськогосподар

ської продукції або передача вже виробленої продукції. До сіль

ськогосподарської продукції належать живі тварини; продукти

тваринного походження; продукти рослинного походження;

жири та олії тваринною або рослинного походження; продукти

їх розщеплення; готові харчові жири; воски тваринного або

рослинного походження, а також готові харчові продукти; алко

гольні та безалкогольні напої і оцет; тютюн та його замінники.

2. Сторонами договору контрактації сільськогосподарської

продукції є виробник і контрактант. Сільськогосподарським то

варовиробником може бути фізична або юридична особа, яка

займається виробництвом сільськогосподарської продукції, пе

реробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та

112

її реалізацією. Наявність статусу суб'єкта підприємницької ді-

яльності в цьому разі не є обов'язковою.

Контрактантом може бути підприємство чи організація, тоб-

то юридична особа, що згідно зі своїми установчими докумен-

тами здійснює закупівлю сільськогосподарської продукції.

3. Контрактант зобов'язується сприяти виробникові у вироб

ництві продукції за договором контрактації сільськогосподар

ської продукції. В Україні сільське господарство визнане пріо

ритетною галуззю господарства. Тому впродовж років незалеж

ності приймалися чимало нормативних актів різного рівня, то

встановлювали відповідні пільги для сільськогосподарських ви

робників.

4. Контрактант зобов'язується прийняти продукцію вироб

ника. Виробник повинен не пізніш як за IS днів до початку за

готівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і стро

ки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до

продажу, та погодити календарний графік її здачі.

Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю

пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у догово-

рі Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну

для використання у свіжому або переробленому вигляді, та

стандартну продукцію, яка шнилко псується, що здається понад

обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами

і на умовах, що погоджені сторонами.

У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сіль-

ськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здій-

снює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставля-

ється безпосередньо виробником торговельним підприємствам.

Решта продукції приймається контрактантом на визначених до-

говором приймальних пунктах, розташованих у межах адмініс-

тративного району за місцезнаходженням виробника.

5. Контрактант зобов'язується оплатити продукцію. До до

говору контрактації застосовуються положення щодо вільних

та державних пін і тарифів. Останні, зокрема, діють на ринку

зерна.

64. Поняття та ознаки договору енергопостачання

Поняття договору енергопостачання

За договором енергопостачання енергопостачальне підпри-

ємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, па-

ру, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту),

113

який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися

передбаченого договором режиму її використання, а також

забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання,

що ним використовується.

Характеристика договору енергопостачання

1. Предметом договору енергопостачання є енергія — елек

трична енергія, пара, гаряча і перегріта вода. Оскільки ЦК, на

відміну від ГК, не містить закритого переліку ресурсів, що

становлять поняття «енергія», це дозволяє віднести до нього

газ — ресурс, який також постачається через приєднану мережу.

2. Сторонами договору енергопостачання с енергопостачаль-

ник і споживач.

ГК закріплює, шо енергопостачальником може бути лише

юридична особа. За Законом України від 24 червня 2004 р.

«Про житлово-комунальні послуги» — актом спеціальним, по-

рівняно з ГК, і прийнятим пізніше — суміжне поняття «вироб-

ник житлово-комунальних послуг» визначається як суб'єкт гос-

подарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні

послуги, спрямовані на задоволення потреб фізичної чи юри-

дичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водо-

відведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також

вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законо-

давством. Тобто Закон не обмежує коло виробників лише юри-

дичними особами. Тому під терміном «енергопостачальник»

слід розуміти суб'єктів підприємницької діяльності незалежно

від їх відомчої належності та форм власності, що займаються

виробництвом, передачею, постачанням енергії. Відповідно,

споживачами енергії згідно з тим же Законом є суб'єкти госпо-

дарської діяльності та фізичні особи, що використовують енер-

гію для власних потреб на підставі договору про її продаж та ку-

півлю.

3. Споживач зобов'язаний оплатити прийняту енергію.

Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються

на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог за-

кону. Ціни на енергію можуть встановлюватися вільно, за уго-

дою сторін, а також державою залежно від категорії споживачів

енергії.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило,

у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть

застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або

оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

114

4. Споживач зобов'язаний дотримуватися передбаченого до-

говором режиму використання енергії, а також забезпечити без-

печну експлуатацію енергетичного обладнання.

Згідно зі ст. 277 ГК абоненти користуються енергією з до-

держанням правил користування енергією відповідного виду,

що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Так, зокрема,

постановами Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1997 р.

№ 1497 були затверджені Правила надання населенню послуг з

водо-, теплопостачання та водовідведення, від 26 липня 1999 р.

№ 1357 — Правила користування електричною енергією для

населення, від 9 грудня 1999 р. № 2246 — Правила надання на-

селенню послуг з газопостачання (14 квітня 2004 р. постановою

№ 476 були викладені в новій редакції) тощо.

65. Поняття та ознаки договору міни (бартеру)

Поняття договору міни (бартеру)

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується

передати другій стороні у власність, повне господарське вішш

ня чи оперативне управління певний товар в обмін на інший

товар.

Характеристика договорів міни (бартеру)

1. Предметом договору міни (бартеру) є товар, тобто матері

альні та нематеріальні активи, а також цінні папери та дерива-

тиви. Крім того, згідно із ч. 5 ст. 715 ЦК договором міни може

бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

2. Міна (бартер) може здійснюватися як суто господарська

операція із притаманними їй обмеженнями, зокрема щодо її

суб'єктів, або як цивільно-правова, за якої таких обмежень не

має.

Господарські операції здійснюються в межах господарської

(в тому числі підприємницької) діяльності. Положення листа

Міністерства юстиції України від 8 липня 1999 р. № 17-9-1413

«Стосовно операцій по проведенню взаємозаліків» фактично

ототожнюють господарські операції та господарську діяльність.

Господарською діяльністю в свою чергу вважається будь-яка ді-

яльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій,

матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосе-

редня участь такої особи в організації такої діяльності є регу-

лярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. І Закону «Про опо-

даткування прибутку підприємств». У цьому разі учасниками

115

бартерної операції можуть бути тільки суб'єкти господарюван-

ня, тобто зареєстровані в установленому законодавством поряд-

ку юридичні особи, а також фізичні особи — суб'єкти підпри-

ємницької діяльності (див. ст. 1 Закону «Про ліцензування пев-

них видів господарської діяльності»).

У разі якщо міна (бартер) здійснюється у загальному цивіль-

но-правовому порядку, її сторонами можуть бути юридичні

та (або) фізичні особи незалежно від наявності у них статусу

суб'єктів підприємницької діяльності.

3. Згідно з ч. 2 ст. 293 ГК сторона договору міни вважається

продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупаем

товару, який вона одержує взамін. Тому до договору міни (бар

теру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-

продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в до

говорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і

відповідає суті відносин сторін (ч. 5 ст. 293 ГК).

4. Товар передається сторонами у власність, повне господар

ське відання чи оперативне управління. Як і у випадку з дого

ворами купівлі-продажу, поставки, контрактації, правила щодо

яких застосовуються до договорів міни, конкретний правовий

режим майна, що передається та, відповідно, набувається, зале

жить від правового статусу сторін договору міни.

5. Обмін товарами, роботами, послугами за договорами міни

(бартеру) не опосередковується рухом грошових коштів, що є

головною відмінністю цих договорів від договору купівлі-про

дажу. На це вказується і у визначенні бартеру, що міститься в

п. 1.19 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»

бартер «передбачає проведення розрахунків за товари (роботи,

послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи

будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в

результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахун

ки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, пос

луг)».

6. Обмін товарів (робіт, послуг) зазвичай відбувається на ос

нові еквівалентності їх вартості

, що в свою чергу нерозривно

пов'язано із визначенням ціни товарів (робіт, послуг), що обмі

нюються. Сторони договорів міни і бартеру мають право самос

тійно визначати їх вартість без обмежень.

Згідно з ч. З ст. 293 ГК за погодженням сторін можлива гро-

шова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на то-

Див: Луї» В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К.. 1999, — С. US. 116

вар меншої вартості, якщо це не суперечить законодавству. Та-

ке ж положення міститься у ч. З ст. 715 ЦК.

7. Строки договорів міни та бартеру в межах України зако-

нодавством не встановлені, тому у цьому питанні можливе зас-

тосування положень щодо договорів купівлі-продажу, поставки,

контрактації.

66. Поняття та ознаки договору дарування

Поняття договору дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає

або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (об-

даровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Характеристика договору дарування

1. За договором дарування одна сторона передає іншій сто

роні майно. Предметом договору дарування можуть бути як ма

теріальні, нематеріальні активи та цінні папери, так і грошові

кошти. В останньому випадку суми коштів, передані згідно з

договорами дарування, вважаються безповоротною фінансовою

допомогою; за договорами дарування можуть надаватися як

майно (товари), так і роботи (послуги).

Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальиик

володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

На відміну від договору купівлі-продажу, на договори даруван-

ня не поширюються вимоги щодо якості їх предмета. Але згідно

зі ст. 721 ЦК якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що

є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небез-

печними для життя, здоров"я, майна обдаровуваного або інших

осіб, він зобов'язаний повідомити про них обдаровуваного.

Різновидом договору дарування є договір про пожертву. По-

жертвою є дарування нерухомих та рухомих речей для досяг-

нення ними певної, наперед обумовленої мети. Специфіка його

порівняно з класичним договором дарування полягає в тому, що

пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням

пожертви відповідно до мети, встановленої договором про

пожертву і, відповідно, вимагати розірвання договору про

пожертву, якщо пожертва використовується не за призначен-

ням (ст. 730 ЦК).

2. За договором дарування дарувальник безоплатно передає

обдаровуваному майно у власність. Таким чином, за договора

ми дарування чи іншими подібними договорами товари нада-

117

ються безоплатно на умовах, що не передбачають грошової або

іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і не-

матеріальних активів чи їх повернення; відповідно, кошти пе-

редаються згідно з договорами дарування, іншими подібними

договорами на умовах, що не передбачають відповідної компен-

сації чи повернення таких коштів.

3. Сторонами договору дарування можуть бути юридичні та

фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльнос-

ті, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіаль-

на громада. Проте законодавством встановлено обмеження що-

до можливості укладення певними суб'єктами договорів дару-

вання.

Юридичні особи укладають договори дарування в межах

спеціальної праволієздатності, обсяги якої встановлюються їх

установчими документами. Це положення не поширюється на

право юридичної особи укладати договір пожертви з обмежен-

нями, встановленими нижче.

Законодавство не містить обмежень щодо прийняття дару

юридичними особами

. Водночас згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету

Міністрів України віл 15 грудня 1992 р № 8-92 «Про управління

майном, що є у загальнодержавній власності» (ч. 2 ст. 75 ГК)

підприємствам, що є у загальнодержавній власності, забо-

ронено передавати безоплатно закріплене за ними майно ін-

шим підприємствам, організаціям і установам, а також грома-

дянам. Ця норма стосується лише державних підприємств і не

поширюється на комунальні підприємства.

4. Договір дарування предметів особистого користування та

побутового призначення може бути укладений усно. Договір да

рування нерухомої речі, дарування валютних цінностей на су

му, яка перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного міні

муму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підля

гає нотаріальному посвідченню. У письмовій формі також укла

дається договір дарування майнового права, договір дарування

з обов'язком передати дарунок у майбутньому та договір дару

вання рухомих речей, які мають особливу цінність.

5. Договір дарування є специфічним договором щодо поряд

ку його укладення. За загальним правилом він вважається укла

деним з моменту передачі майна обдаровуваному і є реальним

договором. Договір про пожертву також с реальним, проте є ук

ладеним з моменту прийняття пожертви (ст. 729 ЦК).

Див.: Цншьне прано України - Кн 2 - К.. 1999. - С 150

118

Договір дарування л обов'язком передати дарунок у майбут-

ньому є консенсуальним договором, оскільки у разі настання

строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених

ним, обдаровуваний має право вимагати віддарувальника пере-

даний дарунка або відшкодування його вартості (ч. 2 ст. 723

ЦК) і вважається укладеним з моменту досягнення сторонами

згоди за всіма істотними умовами.

67. Поняття та ознаки договору управління майном

Поняття договору управління майном

За договором уприн.ііннн майном одна сторона (установник

управління) передає другій стороні (управителеві) на певний

строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за

плату здійснювати від свого імені управління ним майном в ін-

тересах установника управління або вказаної ним особи (виго-

донабувача).

Характеристика договору управління майном

1. За договором управління майном, відповідно, передається

в управління майно.

Майном як предметом договору управління майном відпо-

відно до ст. 1030 ЦК можуть бути підприємство як єдиний май-

новий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та

інше майно. Так, згідно з Законом «Про житлово-комунальні

послуги» управитель за договором з власником чи балансоутри-

мувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим

комплексом або комплексом будинків і споруд.

Частина 2 ст. 1030 ЦК обмежує можливість грошових кош-

тів бути предметом договору управління майном, крім випадків,

коли право здійснювати управління грошовими коштами пря-

мо встановлено законом. Такий виняток передбачений Законом

України від 19 червня 2003 р. «Про фінансово-кредитні меха-

нізми і управління майном при будівництві житла та операціях

з нерухомістю», який передбачає право управителя здійснювати

управління коштами фонду фінансування будівництва та фон-

ду операцій з нерухомістю.

2. Сторонами договору управління є установник управління

та управитель.

Установником управління є власник майна — фізична або

юридична особа будь-якої організаційної форми і незалежно від

наявності у неї статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

119

Управителем в свою чергу може бути суб'єкт підприємницької

діяльності і не може бути орган державної влади, орган влади

Автономної Республіки Крим або орган місцевого самовряду-

вання, якщо інше не встановлено законом. Наприклад, згідно

із Законом «Про фінансово-кредитні механізми і управління

майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» уп-

равителем є банк або інша фінансова установа.

3. Майно перелається в управління на відповідний строк.

Згідно зі ст. 1036 ЦК строк управління майном встановлю-

ється у договорі управління майном Якщо сторони не визна-

чили строку договору управління майном, він вважається укла-

деним на п'ять років.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або

зміну договору управління майном після закінчення його строку

договір вважається подовженим на такий самий строк і на

таких самих умовах.

4. Управитель здійснює управління майном за плату.

Відповідна плата встановлюється договором; також управи-

телю відшкодовуються необхідні витрати, зроблені ним у зв'яз-

ку з управлінням майном. Він, якшо це передбачено договором,

має право відраховувати належні йому грошові суми безпосе-

редньо з доходів від використання майна, переданого в управ-

ління.

Так, згідно зі ст. 7 Закону «Про фінансово-кредитні механіз-

ми і управління майном при будівництві житла та операціях з

нерухомістю» банк-управитель для досягнення мсти управління

майном, визначеної установниками фонду фінансування будів-

ництва, перераховує частину отриманих коштів на фінансуван-

ня будівництва. Решта КОІІПЇВ залишається в його управлінні.

Вільні кошти на поточних рахунках фонду фінансування будів-

ництва, які тимчасово не передані на фінансування будівниц-

тва, банк-управитель має право використовувати при здійснен-

ні банківських операцій

5. Управління здійснюється в інтересах установника управ

ління або вказаної ним особи.

Згідно зі ст. 1034 ЦК вигоди від майна, що передане в уп-

равління, належать установникові управління. Проте він може

вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від

майна, переданого в управління (вигодонабувача).

6. Договір управління майном укладається в письмовій фор

мі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріаль

ному посвідченню і державній реестрами

120

68. Поняття та ознаки договору найму (оренди)

Поняття договору найму (оренди)

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зо-

бов'язується передати наймачеві майно у користування за пла-

ту на певний строк.

Характеристика найму (оренди)

1. За договором найму наммодавець передає або зобов'язу

ється передати наймачеві майно. Згідно зі ст. 760 ЦК предме

том договору найму може бути річ, яка визначена індивідуаль

ними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неод

норазовому використанні (неспоживна річ). Проте законодавс

тво не обмежується можливістю переданий в найм лише речей:

ч. 2 ст. 760 ЦК дозволяє передавати в найм майнові права.

2. За загальними положеннями ЦК наймодавцями і найма

чами можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи, в тому

числі суб'єкти підприємницької діяльності. Стаття 761 ЦК на

дає право на передання майна у найм власником речі або осо

бою, якій належать майнові права; наймодавцем може бути та

кож особа, уповноважена на укладання договору найму.

Проте певні особливості щодо суб'єктного складу передба-

чені законодавством для деяких різновидів найму. Зокрема, від-

повідно до ст. 787 ЦК наймодавцем за договором прокату мо-

же бути особа, що здійснює підприємницьку діяльність із пере-

дання речей у найм, тобто суб'єкт підприємницької діяльності.

3. Майно, що є предметом найму, надасться у користування.

Згідно зі ст. 773 ЦК наймач зобов'язаний користуватися річчю

відповідно до її призначення та умов договору. Якшо наймач

користується річчю, переданою йому у найм, не за її права

ченням або з порушенням умов договору найму, наймодавець

має право вимагати розірвання договору та відшкодування

збитків

Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у

найм, лише за згодою наймодавця.

4. Майно, що є предметом найму, надається на певний

строк, встановлений договором. Це означає, що наймач після

припинення договору найму зобов'язаний повернути майно.

ЦК також передбачає укладання договору найму на невизначе-

ний строк. У цьому разі кожна із сторін договору найму може

відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередив

ши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухо-

121

мого майна — за три місяці. Договором або законом може бу-

ти встановлений інший строк для попередження про відмову

від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Якшо наймач продовжує користуватися майном після закін-

чення строку договору найму, то за відсутності заперечень най-

модавия протягом одного місяця договір вважається поновле-

ним на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764

UK).

5. Договір найму має омлатний характер, шо передбачає

виплату наймачем певної грошової суми (або еквіваленту в на

туральній формі) за користування майном. За загальними поло

женнями ст. 762 ЦК розмір і форма такої оплати встановлюєть

ся договором і законодавством не обмежується. Специфіка пе

редбачена, зокрема, щодо державного та комунального майна,

про що йдеться далі. Також ЦК передбачає можливість безоп

латного користування майном (гл. 60), шо оформлюється дого

вором позички, із обмеженнями можливостей юридичних осіб,

що здійснюють підприємницьку діяльність на передачу у безоп

латне користування особі, яка є її засновником, учасником, ке

рівником, членом її органу управління або контролю (ст. 829

ЦК).

6. Форма договору найму залежить від ного різновидів.

Так, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за

бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально

(ст. 14 Закону України від 6 жовтня 1998 р. «Про оренду землі»

(в редакції Закону від 2 жовтня 2003 p.); договір найму будівлі

або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається

у письмовій формі, а договір, укладений строком на один рік і

більше підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 793 ЦК); дого-

вір позички речі побутового призначення між фізичними осо-

бами взагалі може укладатися усно (ст. 828 ЦК). Якщо законо-

давством нормативно не встановлено форму конкретного різ-

новиду договору найму, слід керуватися загальними положен-

нями гл. S3 ЦК.

69. Особливості договору оренди державного та

комунального майна

Поняття оренди державного та комунального майна

Згідно зі ст. 2 Закону України від 10 квітня 1992 р. «Про

оренду державного та комунального майна» (в редакції Закону

від 14 березня 1995 р.) орендою є засноване на договорі строко-

122

ве платне користування майном, необхідним орендареві для

здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Характеристика оренди

1. Орендою є строкове користування майном. Строковість

означає обов'язок орендаря після припинення договору оренди

повернути майно. Відповідно до ст. 17 Закону «Про оренду дер

жанного та комунального майна» термін договору оренди ви

значається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви од

нієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди

протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору

нін вважається подовженим на той самий термін і на тих самих

умовах, які були передбачені договором.

Після закінчення терміну договору оренди орендар, який

належним чином виконував свої обов'язки, має переважне пра-

во за інших рівних умов на подовження договору оренди на но-

вий термін

Оренда здійснюється на засадах оплатності, що матеріалі

зується в формі орендної плати. Орендною платою є фіксова

ний мла і їж. який орендар сплачує орендодавцю незалежно від

наслідків своєї господарської діяльності При цьому орендна

плата встановлюється переважно у грошовій формі, проте може

вноситися І в натуральній ({юрмі. Щодо об'єктів, які перебува

ють у приватній власності, ставки орендної плати встановлю

ються за погодженням сторін і максимальним (мінімальним)

розміром не обмежуються.

При оренді відбувається користування майном, яке необ

хідне «для здійснення підприємницької та іншої діяльності».

Цей «дІяльнісний» аспект підкреслює суспільно корисну мету

оренди державного та комунального майна, можливість виходу

за його допомогою на ринок, не обмежуючись використанням

об'єкта оренди для власних (внутрішніх) потреб орендаря

Законодавство встановлює виключний перелік державно

го та комунального майна, яке може бути об'єктом оренди.

Згідно зі ст. 4 Закону «Про оренду державного та комунально

го майна» об'єктами оренди є:

—

цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних

підрозділів (філій, цехів, дільниць);

—

нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше

окреме індивідуально визначене майно підприємств;

—

майно, шо не увійшло до статутних фондів господарських

товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

123

5. Статтею 5 Закону «Про оренду державного та комуналь

ного майна» в імперативному порядку визначено органи, яким

надано право бути орендодавцями державного та комунального

майна:

—Фонд державного майна України, його регіональні відді

лення та представництва — щодо цілісних майнових комплек

сів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого май

на, а також майна, що не увійшло до статутних фондів госпо

дарських товариств, створених у процесі приватизації (корпора-

і такії), що с державною власністю, крім майна, що належить

до майнового комплексу Національної академії наук України;

—органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Рес

публіки Крим та органами місцевого самоврядування управля

ти майном, — щодо цілісних майнових комплексів підпри

ємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке від

повідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у

комунальній власності;

—підприємства — щодо окремого індивідуально визначено

го майна та нерухомого майна, загальна площа яких не переви

щує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу вищезазначе

них органів — також щодо структурних підрозділів підприємств

(філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує

площу 200 кв. м.

Коло потенційних орендарів державного та комунального

майна не обмежується. Згідно зі ст. 6 Закону «Про оренду дер-

жавного та комунального майна» ними можуть бути господар-

ські товариства, створені членами трудового колективу підпри-

ємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та

громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних дер-

жав, міжнародні організації та особи без громадянства. При

цьому фізична особа, яка бажає укласти договір оренди держав-

ного майна з метою використання його для підприємницької

діяльності, до укладання договору зобов'язана зареєструватись

як суб'єкт підприємницької діяльності.

6. Законодавство не містить прямої вказівки на те, в якій

формі повинен укладатися договір оренди державного та кому

нального майна. Проте згідно зі ст. 12 Закону «Про оренду дер

жавного та комунального майна» договір оренди вважається ук

ладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних

умов і підписання сторонами тексту договору. Термін «підпи

сання» вказує на обов'язковість укладання договору оренди у

письмовій формі, а також на те, що він є консенсуальним.

124

70. Поняття та ознаки договору лізингу

Поняття лізингу

Загальне визначення лізингу міститься у ст. 292 ГК, згідно з

якою лізингом ннажається господарська діяльність, спрямована

на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка

полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лі іим

годавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодер-

жувачу) на визначений строк майна, що належить лізинголавцю

або набувасться ним у власність (господарське відання) за дору-

ченням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного пос-

тачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержува-

чем періодичних лізингових платежів. Це визначення відтворене

у ст. 806 ЦК. який, щоправда, називає передачу у лізинг майна,

що належить лізинголавню. «прямим», а майна, що спеціально

придбавається для передачі у лізинг відомому лізингоодержува-

чу — «непрямим» лізингом, чітко виділяючи вили лізингу.

1. Прямий лізинг передбачає передачу лізингодавцем лізин-

гоодержувачу власного майна, набутого без попередньої домов

леності з лізингоолержувачем. Відносини прямого лізингу регу

люються зазначеними вище загальними положеннями ГК, ЦК

з урахуванням положень про найм (оренду), а також у відповід

них випадках — загальних положень про купівлю-продаж та по

ложень про договір поставки.

2. Непрямий лізинг передбачає передачу лізинголавцем лізинго-

одержувачу майна, набутого ним у власність (господарське відання)

за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного

постачальника (продавця) майна. На відміну від прямого лізингу,

відносини непрямого лізингу регулюються, крім загальних поло

жень зазначених вище нормативних актів, актом спеціальним — За

коном України від 16 грудня 1997 р. «Про фінансовий лізинг» (в ре

дакції Закону від II грудня 2003 p.), згідно з яким він називається,

відповідно, «фінансовим лізингом». Згідно зі ст. 1 цього Закону за

договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути

у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встанов

лених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у ко

ристування лізинтоолержувачу на визначений строк не менше од

ного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Характеристика лізингу

І Лізингом є господарська діяльність. Відтак, остання по-

ііимна відповідати вимогам ст. З ГК, зокрема здійснюватися

125

суб'єктами господарювання. Проте це положення правомірне

лише щодо ницості прямого лізингу.

Із визначення фінансового лізингу, а також його суб'єктів,

що містяться у Законі «Про фінансовий ЛІЗИНГ», випливаї. що

фінансовий лізинг не обов'язково являє собою господарську ді-

яльність, а сторонами відповідного договору можуть бути осо -

би, наявність статусу суб'єктів господарської (зокрема підпри-

ємницької) діяльності у яких не є обов'язковою. Так, його

суб'єктами можуть бути лізингодавець — юридична особа, яка

передає право володіння та користування предметом лізингу лі-

зингоодержувачу; лізингоодержувач — фізична або юридична

особа, яка отримує право володіння та користування предметом

лізингу від лізингодавця; продавець (постачальник) — фізична

або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в по-

дальшому буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатосто -

роннього договору лізингу. Натомість, у договорі прямого лі-

зингу мають право брати участь лише суб'єкти господарської

діяльності, зважаючи на те, що Закон «Про фінансовий лізинг»

не поширюється на відповідні відносини.

іаконом «Про фінансовий лізинг» передбачена особливість

стосовно одного з суб'єктів непрямих лізингових відносин —

лізингодавця. Ним відповідно до ст. 4 Закону може бути вик-

лючно юридична особа. Інститут прямого лізингу таких обме -

жень не передбачає, дозволяючи фізичним особам — суб'єктам

підприємницької діяльності бути лізингодавцями.

2. Лізингом с діяльність, спрямована на інвестування власних

чи залучених фінансових коштів. Це положення правомірно зас

тосовувати як до прямого, так і до фінансового видів лізингу.

Стаття 2 Закону України від 18 вересня 1991 р. «Про інвес -

тиційну діяльність» під інвестуванням розуміє сукупність прак-

іичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реаліза-

ції інвестицій, тобто всіх видів майнових та інтелектуальних

цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших

видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход)

або досягається соціальний ефект.

3. За договором прямого та фінансового лізингу лізингода

вець передає лізингоодержувачу майно (предмет лізингу).

Згідно з ч. З ст. 292 ГК предметом договору прямого (фінан -

сового) лізиніу може бути неспоживна річ, визначена індивіду-

альними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до

основних фондів.

126

4. Майно, що передається у прямий (фінансовий) лізинг,

повинне бути власністю лізингодавця або набуватись ним у гос

подарське відання.

Ця ознака є тим критерієм, за яким прямий лізинг відрізня -

ється від фінансового. Згідно з умовами прямого лізингу лізин-

годавець інвестує власні чи залучені фінансові кошти з метою

придбання (отримання у господарське відання) майна без по-

переднього погодження з лізингоодержувачем.

При фінансовому лізингу лізингодавець набуває у власність

річ, яка стає предметом лізингу, у продавця (постачальника)

для наступної її передачі лізингоодержувачу.

По-перше, це означає, що у відносинах фінансового лізингу

можуть брати участь декілька сторін: лізингодавець, лізинго-

одержувач, продавець (постачальник) майна тощо. Це в свою

чергу свідчить про множинність суб'єктів відносин фінансово -

го лізингу (див. ознаку 1).

По-друге, характерною ознакою фінансового лізингу є пер-

вісне набуття лізингодавцем на відповідній правовій підставі

майна у продавця (постачальника) за замовленням лізингоодер-

жувача, що в свою чергу пов'язано з інвестуванням коштів лі-

зинголавця (див. ознаку 2). При цьому предмет лізингу лізин -

годавцем може набуватися як у власність (ч. 2 ст. 1), так і у гос-

подарське відання (ч. 2 ст. 2 Закону «Про фінансовий лізинг»).

В останньому випадку відносини регулюються за правилами,

встановленими для регулювання відносин, що виникають у ра зі

набуття права власності на предмет договору лізингу, крім

права розпорядження предметом лізингу.

Лізингодавець у договорі фінансового лізингу набуває

майно згідно із встановленими лізингоодержувачем специфі -

каціями та умовами. Тобто, на відміну від інститутів найму

(оренди), а також прямого лізингу, які характеризуються на -

явністю у наймодавця (орендодавця, лізингодавця) предмета

найму (оренди, прямого лізингу), лізингодавець за договором

фінансового лізингу приймає від лізингоодержувача поперед -

нє замовлення на відповідне майно, необхідне останньому, і

після виконання замовлення передає йому це майно (див. оз -

наку 2).

5. За договором прямого (фінансового) лізиніу лізингода

вець передає лізингоодержувачу майно у користування.

Користування предметом лізингу є квінтесенцією відносин,

що складаються між сторонами договору лізингу як різновиду

договору найму. Після закінчення строку договору фінансового

127