Старцев О.В. Підприємницьке право

Подождите немного. Документ загружается.

рін такої угоди зобов'язана повернути другій стороні у натурі

все, що вона одержала на її виконання, а в разі неможливості

такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у ко-

ристуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — від-

шкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують

на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсної угоди другій стороні

або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони під-

лягають відшкодуванню винною стороною.

Від визнання договору недійсним слід відрізняти визнання

його неукладеним.

За змістом ст. 638 ЦК (ч. 2 ст. 180 ГК) договір є укладеним,

якщо сторони в належній формі лосягли згоди з усіх істотних

умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умо-

ви, що визначені законом як істотні або с необхідними для до-

говорів певного виду, а також усі ті умови, щодо яких за зая-

вою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповід-

но, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов

господарського договору, такий договір вважається неукладе-

ним (таким, що не відбувся) — ст. 181 ГК.

До неукладених договорів слід застосовувати наслідки без-

підставного набуття, збереження майна. Згідно зі ст. 1212 ЦК

особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок ін-

шої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (без-

підставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це

майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підста-

ва, на якій воно було набуте, згодом відпала. Крім того, згідно

зі ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла

його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана від-

шкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати

від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла діз-

натися про володіння цим майном без достатньої правової під-

стави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею по-

гіршення майна. У разі безпідставного одержання чи збережен-

ня грошей за користування ними нараховуються проценти (ст.

536 ЦК).

52. Поняття та характеристика попереднього договору

Поняття попереднього договору

Попереднім вважається договір, згідно з яким суб'єкт госпо-

дарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одно-

го року з моменту укладення попереднього договору, укласти

основний господарський договір на умовах, передбачених попе-

реднім договором.

Характеристика попереднього договору

1. Предметом попереднього договору t укладення в майбут

ньому основного господарського договору.

Намір сторін укласти в майбутньому основний договір, зак-

ріплюється саме за допомогою договірної конструкції — попе-

реднього договору. Законодавство (ЦК та ГК) спеціально заз-

начає, що угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо),

якщо в ній немає волевиявлення сторін щодо надання йому си-

ли попереднього договору, не визнається попереднім договором

і не породжує юридичних наслідків. До укладення попередніх

договорів не застосовується загальний порядок укладення гос-

подарських договорів.

2. Основний господарський договір укладається на умовах,

передбачених попереднім договором.

Виникає питання про те, які умови можна вважати істотни-

ми в попередньому договорі. Судячи з вищенаведеного визна-

чення, ними можна вважати обов'язок у майбутньому укласти

основний договір, а також строки укладення такого договору. В

попередньому договорі повинні зазначатися умови, що є істот-

ними, в свою чергу, для основного договору. Проте в поперед-

ньому договорі можуть зазначатися лише деякі, а не всі істотні

умови основного договору. Це обґрунтовується тим, що якщо б

на момент виникнення договірних правовідносин були визна-

чені всі істотні умови основного договору, то відпала б необхід-

ність в укладенні попереднього договору

Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють

визначити предмет, а також інші істотні умови основного дого-

вору. У цьому договорі визначається і порядок погодження іс-

тотних умов майбутнього договору, які не передбачені поперед-

нім договором.

3. Основний господарський договір повинен бути укладений

у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладен

ня попереднього договору.

Попередній договір не можна вважати способом забезпечен-

ня виконання основного договору. Цей договір укладається і

Див.: Стативка А Предварительный договор и его использование в АПК // Пред-

принимательство, лозлйство и право — 199». — Н> 4. — С. 20.

діє незалежно від укладання основної угоди. З моменту укла-

дення основного договору попередній договір припиняється як

такий, що виконаний належним чином.

Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попе-

реднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в

який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін

не надішле проект такого договору другій стороні. У разі якшо

сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект до-

говору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного

договору, друга сторона має право вимагати укладення такого

договору в судовому порядку.

Перевагами попереднього договору є можливість притягнення

до відповідальності за порушення його умов і, як наслідок,

стягнення завданих цим збитків, в тому числі неодержаних до-

ходів (упущеної вигоди), а також укладення основних договорів

за рішенням суду.

4. Попередній договір укладається у формі, встановленій для

основного договору, а якщо форма основного договору не вста-

новлена, — у письмовій формі

53. Виконання господарських договорів

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських

відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належ-

ним чином відповідно до закону, інших правових актів, догово-

ру, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зо-

бов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно

ставляться.

Насамперед боржник повинен реально виконати зобов'язан-

ня. Частина 3 ст. 193 ГК встановлює положення про те, що зас-

тосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив

зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку викона-

ти зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбаче-

но законом або договором, або управнена сторона (кредитор)

відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а креди -

тор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановле-

но договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи

звичаїв ділового обороту. Стаття 194 ГК дозволяє покласти ви-

конання господарського зобов'язання в цілому або в частині на

третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сто-

рона (кредитор) зобов'язана прийняти виконання, запропоно-

ване третьою особою — безпосереднім виконавцем, якщо із за-

кону, господарського договору або характеру зобов'язання не

випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.

Також кредитору надасться право, якшо інше не передбачено

законом, передати другій стороні, за її згодою, належні йому за

законом, статутом чи договором права на одержання майна від

третьої особи з метою вирішення певних питань щодо

управління майном або делегувати права для здійснення госпо-

дарсько-управлінських повноважень.

Боржник повинен виконати зобов'язання у повному обсязі.

Кредитор має право не приймати від боржника виконання його

обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором,

актами цивільного законодавства або не випливає із суті зо-

бов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 530 ЦК передбачає необхідність виконання господар-

ського зобов'язання у встановлений строк (термін). Умова шо-

до строку (терміну) є істотною для господарського договору від-

повідно до ч. З ст. 180 ГК. Боржник має право виконати свій

обов'язок достроково, якшо інше не встановлено договором,

актами законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи

звичаїв ділового обороту.

Господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем,

визначеним законом, господарським договором, або місцем,

яке визначено змістом зобов'язання. У разі якщо воно не виз-

начене, зобов'язання повинно бути виконано:

—

за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будів

лю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна — за міс

цезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухо

мого майна;

—

за грошовими зобов'язаннями — за місцем розташування

уиравненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або

за новим місцем її розташування за умови, що управнена сто

рона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;

—

за іншими зобов'язаннями — за місцезнаходженням пос

тійно діючого органу управління (місцем проживання) зо

бов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

Особливі правила передбачені законодавством щодо вико-

нання грошових зобов'язань. Так, згідно зі ст. 198 ГК платежі

за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських

відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою

через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Частина 7 ст. 193 ГК не допускає односторонньої відмови

від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених зако-

ном, а також відмови від википання або відстрочки виконання

на тій підставі, що зобов'язання другої сторони за іншим дого-

вором не було виконане належним чином. Додатково у ст. 236

одним з видів оперативно-господарсысих санкцій ГК називає

односторонню відмову від виконання свого зобов'язання уп-

равненою стороною, із звільненням й від відповідальності за

це — у разі порушення зобов'язання другою стороною. Подіб-

не положення міститься у ст. 525 ЦК, яка підставою односто-

ронньої відмови від зобов'язання та односторонньої зміни його

умов додатково називає випадки, передбачені договором.

54. Неустойка як захід забезпечення виконання

господарських зобов'язань

Поняття неустойки

Неустойкою (штрафом, пенею) с грошова сума або інше

майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі пору-

шення боржником зобов'язаним.

Характеристика неустойки

І. Неустойка виступає в формах штрафу і пені. Ці різнови-

ди неустойки мають істотні особливості.

Штрафом с неустойка, шо обчислюється у відсотках від су-

ми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Ма-

ючи стимулюючу функцію, штраф застосовується як при прос-

троченні виконання зобов'язання, так і з інших підстав: невід-

повідність якості, кількості, стандартам та іншим умовам дого-

вору. Розмір штрафу встановлюється у вигляді відсотка або в

обумовленій сторонами сумі

Пенею є неустойка, шо обчислюється у відсотках від суми

несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день

прострочення виконання. Неустойка у вигляді пені характери-

зується «нарощуванням» свого розміру, оскільки вона стягується

за кожний наступний проміжок часу при невиконанні зо-

бов'язання, що триває.

2. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і

нерухоме майно. Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК якщо предметом не-

устойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором

або актом цивільного законодавства. Так, Законом України від

Дна.: Роптберг М. Обеспечительные функции договорных обямтелютв в условиях

рынка // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — Ml 10. — С. 2 1 .

22 листопада 1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне ви-

конання грошових зобов'язань* встановлено положення, відпо-

відно до якого за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань

платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів

цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встанов-

люється за згодою сторін, проте який не може перевищувати

подвійної облікової ставки Національного банку України, що

діяла у період, за який сплачується пеня.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неус-

тойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім ви-

падків, передбачених законом. Також розмір неустойки може

бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує

розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істот-

не значення.

3. Боржник повинен передати кредиторові неустойку в разі

порушення боржником зобов'язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кре-

дитора збитків, завданих невиконанням або неналежним вико-

нанням зобов'язання. При цьому кредитор не має права на не-

устойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зо-

бов'язання.

11.1 відміну від боржника, який зобов'язаний сплатити кре-

диторові неустойку, стягнення неустойки для кредитора є його

правом. В разі, якщо сторони домовилися про несплату або про

зменшення суми неустойки, таку домовленість необхідно офор-

мити шляхом внесення змін до угоди про неустойку або до ос-

новного договору, якщо останній містить відповідні положення

про встановлення неустойки.

Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від ви-

конання свого обов'язку в натурі; також за загальними прави-

лами ч. 2 ст. 552 ЦК вона не позбавляє кредитора права на від-

шкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним

виконанням зобов'язання. Проте вже за ст. 232 ГК якщо за не-

виконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено

штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не по-

критій цими санкціями. Також передбачається можливість

встановлення законом або договором випадків, коли:

—допускається стягнення тільки штрафних санкцш.

—збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штраф

ні санкції;

—за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки,

або штрафні санкції.

Аш, 97

55. Порука як захід забезпечення виконання

господарських зобов'язань

Поняття поруки

За договором поруки поручитель поручається перед кредито-

ром боржника за виконання ним свого обов'язку. Іншими сло-

вами, поручитель відповідає перед кредитором за порушення

зобов'язання боржником, причому як частково, так і у повно-

му обсязі.

Характеристика поруки

1. Відносини поруки оформлюються договором, укладеним у

письмовій формі — за загальним правилом у формі єдиного до

кумента, підписаного сторонами та скріпленого печатками. До

пускається укладення договорів поруки у спрощений спосіб,

тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, те

лефонограмами тощо (ст. 181 ГК). Недодержання письмової

((юрми має наслідком недійсність договору поруки

2. Поручитель поручається перед кредитором боржника за

виконання ним свого обов'язку. Насамперед це означає, що до

говір поруки укладається між поручителем та кредитором.

Існує декілька варіантів встановлення відносин поруки за

договором. Це може бути окремий договір між кредитором і по-

ручителем; договір за участю кредитора, поручителя і боржии

ка. Законодавство також не забороняє об'єднувати договір по-

руки із основним зобов'язанням, де поручитель бере участь як

третя особа разом із кредитором і боржником

3. Згідно з ч. З ст. 553 ЦК поручителем може бути одна осо

ба або кілька осіб. Спеціальне законодавство встановлює певні

обмеження на участь у відносинах поруки. Так, Закон України

від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регу

лювання ринків фінансових послуг» у п. 7 ч. 1 ст. 4 відносить

надання поруки до фінансових послуг; відповідно, на ці відно

сини поширюється ст. 5 зазначеного Закону, яка дозволяє на

дання фінансових послуг фінансовими установами, а також,

якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами —

суб'єктами підприємницької діяльності.

Оскільки законодавство не містить прямого дозволу на на-

дання фізичними особами поруки, відповідно поручителями

можуть виступати лише юридичні особи, причому ті, що мають

статус фінансових установ.

4. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпечено

го порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредито

ром як солідарні боржники, якщо договором поруки не вста

новлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом ст. 543 ЦК цс означає, що кредитор має право ви

магати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як

віл боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них ок

ремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в пов

ному обсязі від одного із солідарних боржників, має право ви

магати недоодержане від решти солідарних боржників.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що

і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, не-

устойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено до-

говором поруки.

5. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене

порукою, переходять усі нрава кредитора у цьому зобов'язанні,

в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Він мас

право зворотної вимоги до боржника (право регресу). Крім то

го, поручитель має право на оплату послуг, наданих ним бор

жникові. Після виконання поручителем зобов'язання, забезпе

ченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи,

які підтверджують цей обов'язок боржника.

6. Стаття 559 ЦК встановлює випадки припинення поруки.

Порука припиняється:

—з припиненням забезпеченого нею зобов'язання;

—у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок

чого збільшується обсяг його відповідальності;

—якщо після настання строку виконання зобов'язання кре

дитор відмовився прийняти належне виконання, запропонова

не боржником або поручителем;

—у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель

не поручився за нового боржника;

—після закінчення строку, встановленого в договорі пору

ки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиня

ється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання

строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимо

ги до поручителя.

Див Гривжук Л М.. Олійник ВО Забезпечення кредитних юбов'яіань у діяльності

банків - К , 2001 - С. 32.

56. Гарантія як захід забезпечення виконання

господарських зобов'язань

Поняття гарантії

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова орга-

нізація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефініаром) ви-

конання боржником (принципалом) свого обов'язку. Відповід-

но, гарант відповідає перед кредитором за порушення зо-

бов'язання боржником.

Характеристика гарантії

1. Надання гарантій, як і порук, вважається фінансовою пос

лугою в розумінні ст. 4 Закону «Про фінансові послуги та дер

жавне регулювання ринків фінансових послуг». Тому, відповід

но, гарантами можуть виступати лише юридичні особи, що ма

ють статус фінансових установ. Щоправда, на відміну від пору

ки, законодавство не передбачає можливості для інших юри

дичних осіб, які не є фінансовими установами, здійснювати

операції з надання гарантій.

2. Гарант відповідає перед бенефіціаром за виконання прин

ципалом основного зобов'язання. При цьому ЦК не передбачає

попереднього звернення кредитора до боржника або солідарної

відповідальності боржника та гаранта — у разі наявності факту

порушення зобов'язання з його боку кредитор може одразу

звертатися до гаранта.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого

гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову

суму відповідно до умов гарантії. Для цього кредитор пред'яв-

ляє до гаранта письмову вимогу про сплату грошової суми від-

повідно до виданої гарантії. Кредитор може пред'явити таку ви-

могу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на

який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі пра-

во вимоги до гаранта, якшо інше не встановлено гарантією.

Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою

суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого

обов'язку його відповідальність перед кредитором не обме-

жується сумою, на яку видано гарантію, якшо інше не встанов-

лено у гарантії.

Згідно зі ст. 569 ЦК гарант має право на зворотну вимогу

(регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гаран-

тією кредиторові, якшо інше не встановлено договором між

гарантом і боржником. Крім того, гарант має право на опла-

100

ту послуг, наданих ним боржникові. Гарант не має права на

зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі, якшо сума,

сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гаран-

тії, якшо інше не встановлено договором між гарантом і бор-

жником.

3. Відповідно до ст. 562 ЦК зобов'язання гаранта перед кре

дитором не залежить від основного зобов'язання (його припи

нення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії містить

ся посилання на основне зобов'язання. Відповідно, гарантія t

винятком із загального правила про похідний характер заходів

забезпечення виконання зобов'язань.

4. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана і є

чинною від дня її видачі, якшо в ній не встановлено інше. Га

рантія не може бути відкликана гарантом, якшо в ній не вста

новлено інше.

5. Статтею 568 ЦК встановлені випадки припинення зо

бов'язань гаранта перед кредитором. До таких належать:

—сплата кредиторові суми, на яку видано гарантію;

—закінчення строку дії гарантії;

—відмова кредитора від своїх прав за гарантією шляхом по

вернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової

заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.

57. Завдаток як захід забезпечення виконання

господарських зобов'язань

Поняття завдатку

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається

кредиторові боржником у рахунок належних з нього за догово-

ром платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення

його виконання.

Характеристика завдатку

1. Сторонами відносин надання завдатку можуть бути як

юридичні, так і фізичні особи, незалежно від наявності у них

статусу суб'єктів підприємницької діяльності.

2. Подібно до інших способів забезпечення виконання зо

бов'язань (наприклад, неустойки) завдаток визначає мінімаль

ний обсяг відповідальності сторони, що порушила договір. Од

нак порівняно з неустойкою завдаток допускає тільки забезпе

чення виконання зобов'язання в цілому. Якшо воно виконане

(або порушене) в частині, завдаток може стягуватися в повно-

101

му обсязі незалежно від характеру порушення і розміру інколи.

що фактично була заподіяна

Із наведеного вище визначення випливає, що завдаток вида-

ється в рахунок належних платежів уже після того, як сторони

взяли на себе певні обов'язки, тобто угода, то забезпечується

завдатком, вже була укладена

. Тобто завдаток видається з ме-

тою засвідчення укладення договору та забезпечення його ви-

конання'.

Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника,

завдаток залишається у кредитора. Якшо порушення зо-

бов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повер-

нути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмі-

рі завдатку або його вартості.

Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодува-

ти другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують роз-

мір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.

У разі припинення зобов'язання до початку його виконання

або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає

поверненню.

3. Завдаток слід відрізняти від суміжного інституту авансу.

Визначення поняття останнього міститься в п. 2 Інструкції з

бухгалтерського обліку запасів товарно-матеріальних цінностей

комерційних банків України, затвердженої постановою прав-

ління Національного банку України від 20 серпня 1999 р.

№ 419, згідно з яким авансом вважається, зокрема, сума кош-

тів, що сплачується (перераховується) відповідно до умов укла-

деного договору в рахунок майбутніх платежів за матеріальні

цінності.

Аванс, як і завдаток, виконує поряд із платіжною функцією

функцію підтвердження укладення договору. Однак, на відміну

від завдатку, якшо сторона, що одержала аванс, не виконала

своїх зобов'язань за договором, вона має повернути стороні-

платнику лише суму авансу, а не подвійну його суму. Аналогіч-

но, якщо в разі невиконання зобов'язання відповідальною буде

сторона, яка передала аванс, вона незалежно від факту невико-

нання цього зобов'язання має право вимагати повернення

авансу.

Див.: Кросчсо И Задаток и особенности его применения // Предпринимательство,

хозяйство и право. — 1999 — N» А. — С. 35.

' Див.: Коробано* С. Деньги вперед // Юридическая практика. — 2000. — Nfc SO. —

Див.: Красько И Вкаэ. праия.

102

58. Застава як захід забезпечення виконання

господарських зобов'язань

Поняття застави

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у ра-

зі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, за-

безпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок застав-

леного майна переважно перед іншими кредиторами цього бор-

жника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Характеристика застави

1. Сторонами договору застави (заставодавцем і заставодер-

жателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. При

цьому заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя

особа (майновий поручитель).

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій на-

лежить майнове право, а також особа, якій власник речі або

особа, якій належить майнове право, передали річ або майно-

ве право з правом їх застави. Застава права на чужу річ здій-

снюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження

цього права відповідно до договору або закону потрібна згода

власника.

2. Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема

річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене зас

таводавцем і на яке може бути звернене стягнення. Ним може

бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення заста

ви (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Предметом застави не можуть бути національні, культурні та

історичні цінності, які є об'єктами права державної власності і

занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру на-

ціональної культурної спадщини, вимоги, які мають особистий

характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена зако-

ном. Наприклад, не може бути заставлено право на отримання

пенсії чи заробітної плати, на аліменти, на відшкодування шко-

ди, завданої життю чи здоров'ю. Не можуть бути предметом

застави речі, які неможливо відчужити: паспорт, посвідчення

особи, інші документи.

3. Заставодержатель має право одержати задоволення з вар

тості майна, що заставляється. Згідно зі ст. 589 ЦК у разі неви

конання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержа

тель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

При цьому за рахунок предмета застави заставодержатель має

103

право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визна-

чена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату

процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих пору-

шенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання застав-

леного майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'яв-

ленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

4. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за

рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або зако

ном. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на

предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у

встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено дого

вором або законом.

Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення,

провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо ін-

ше не встановлено договором або законом, відповідно до вимог

Положення про порядок проведення аукціонів (публічних тор-

гів) з реалізації заставленого майна, затвердженого постановою

Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 p. N? 1448.

5. Стаття 584 ЦК встановлює орієнтовний перелік істотних

умов договору застави. Так, у договорі застави визначаються

суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого зас

тавою, подається опис предмета застави, а також визначаються

інші умови, погоджені сторонами договору.

Договір застави підлягає укладенню у письмовій формі. Як-

що предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, а

також в інших випадках, встановлених законом, договір заста -

ви підлягає нотаріальному посвідченню. Застава нерухомого

майна (іпотека) підлягає державній реєстрації у випадках та в

порядку, встановлених ст. 4 Закону України від 5 червня 2003 р.

«Про іпотеку».

59. Притримання як захід забезпечення виконання

господарських зобов'язань

Згідно зі ст. 594 ЦК кредитор, який правомірно володіє річ-

чю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній бор-

жником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо

оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з

нею витрат та інших збитків має право притримати п у себе до

виконання боржником зобов'язання. Так, відповідно до ст. 163

Кодексу торговельного мореплавства України під час прийому

вантажу одержувач зобов'язаний відшкодувати витрати, зробле-

ні перевізником за рахунок вантажу, внести плату за простій

104

судна в порту вивантаження, а також сплатити фрахт і плату за

простій у порту навантаження, якщо це передбачено в коноса-

менті або іншому документі, на підставі якого перевозився ван-

таж, а у випадку загальної аварії — внести аварійний внесок або

надати належне забезпечення. Перевізник може не видавати

(іншими словами, притримати) вантаж до сплати зазначених

сум або надання забезпечення.

Стаття 856 ЦК передбачає, що якщо замовник не сплатив

встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядни-

кові у зв'язку з виконанням договору підряду, підрядник має

право притримати результат роботи, а також устаткування, за-

лишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника,

що є у підрядника. При цьому до кредитора, який притримує у

себе річ боржника, не переходить право власності на неї — бор -

жник, річ якого кредитор притримує, мас право розпорядитися

нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кре-

дитора.

Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги

кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо

права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кре-

дитора, набула третя особа.

Право на притримання виникає при одночасному існуванні

таких умов:

— має бути предмет притримання — річ, що належить бор

жнику і яку кредитор повинен передати першому або вказаній

ним особі;

— має існувати зобов'язання, згідно з яким боржник зо

бов'язується оплатити вартість самої речі або відшкодувати

пов'язані з нею витрати та інші збитки:

— зобов'язання боржником не виконане в строк

Слід зауважити, що на притримання як на захід забезпе-

чення виконання зобов'язань поширюються загальні вимоги

ст. 547 ЦК щодо вчинення угоди із забезпечення виконання

зобов'язання у письмовій формі. Тому якщо застереження

про притримання відсутнє в основному договорі або якщо

відсутня угода про притримання, викладена у формі окремого

документа, притримання речі кредитором буде неправомірним.

Див Рогач О Притримання як спосіб іабопгчення виконання юбов'яинь // Під-

пр»м мнмігпю. господарство і право. — 2003. — Ы> 12. — С. 32.

105

Відповідно до ст. 595 ЦК кредитор, який притримує річ у се-

бе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Він від-

повідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він

притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження

сталися з його вини. Ризик випадкового знищення або випад-

кового пошкодження притриманої речі також несе кредитор,

якщо інше не встановлено законом. Кредитор не має права ко-

ристуватися річчю, яку він притримує у себе.

Вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольня-

ються з її вартості відповідно до положень ст. 591 ЦК щодо ре-

алізації предмета застави.

60. Відповідальність за порушення

договірних зобов'язань

Загальні положення щодо відповідальності за порушення госпо-

дарсько-договірних зобов'язань

Згідно зі ст. 216 ГК учасники господарських відносин несуть

господарсько-правову відповідальність за правопорушення у

сфері господарювання шляхом застосування до правопорушни-

ків господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаче-

них законодавством та договором. Господарськими санкціями у

свою чергу визнаються заходи впливу на правопорушника у

сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього

настають несприятливі економічні та (або) правові наслідки. У

сфері господарювання застосовуються такі види господарських

санкцій:

— відшкодування збитків;

— штрафні санкції;

— оперативно-господарські санкції.

Відшкодування збитків

Під збитками розуміють витрати, зроблені управненою сто-

роною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані

нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належно-

го виконання зобов'язання або додержання правил здійснення

господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою,

яка допустила господарське правопорушення, включаються:

— вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна,

визначена відповідно до вимог законодавства;

— додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим

106

суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених ма-

теріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслі-

док порушення зобов'язання другою стороною;

— неолержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторо

на, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належ

ного виконання зобов'язання другою стороною;

— матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках,

передбачених законом.

Штрафні санкції

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у

вигляді неустойки, яку учасник господарських відносин зо-

бов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення

господарської діяльності, невиконання або неналежного вико-

нання господарського зобов'язання.

Онеративно-господарські санкції

Оперативно-господарськими санкціями є заходи оперативного

впливу на правопорушника з метою припинення або поперед-

ження повторення порушень зобов'язання, що використову-

ються самими сторонами зобов'язання в односторонньому по-

рядку.

У господарських договорах сторони можуть передбачати ви-

користання, зокрема, таких видів оперативно-господарських

санкцій, як:

— одностороння відмова від виконання свого зобов'язання

управненою стороною із звільненням її від відповідальності за

це у разі порушення зобов'язання другою стороною;

— відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано нена

лежним чином або виконано боржником достроково без згоди

другої сторони:

— відстрочення відвантаження продукції чи виконання ро

біт внаслідок прострочення виставлення акредитива платни

ком, припинення видачі банківських позичок тошо;

— відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття

подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою сто

роною, або повернення в односторонньому порядку виконано

го кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника

в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну про

дукцію, тощо);

— встановлення в односторонньому порядку на майбутнє

додаткових гарантій належного виконання зобов'язань сторо-

107