Старцев О.В. Підприємницьке право

Подождите немного. Документ загружается.

лежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом

шляхом надання або пропонування господарюючому суб'єкту

(підприємцю) — учаснику договору, безпосередньо або через

посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших

переваг.

10.

Підкуп працівника постачальника — надання або пропо

нування йому конкурентом покупця (замовника), безпосеред

ньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових

або немайнових благ за неналежне виконання або невиконан

ня працівником постачальника службових обов'язків, шо ви

пливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між поста

чальником і покупцем договору поставки товарів, виконання

робіт, надання послуг, шо призвело або могло призвести до от

римання конкурентом покупця (замовника) певних переваг пе

ред покупцем (замовником).

11.

Підкуп працівника покупця (замовника) — надання або

пропонування йому конкурентом постачальника, безпосеред

ньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових

чи пемайнових благ за неналежне виконання або невиконання

працівником покупця (замовника) службових обов'язків, шо

випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між пос-

іі.ником і покупцем договору поставки товарів, виконання

робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до от-

римання конкурентом постачальника певних переваг перед

постачальником.

12.

Досягнення неправомірних переваг у конкуренції — отри

мання таких стосовно іншого господарюючого суб'єкта (під-

нрш'мця) шляхом порушення чинного законодавства, яке під

тверджено рішенням державного органу, наділеного відповід

ною компетенцією.

13.

Неправомірне збирання комерційної таємниці — добуван

ня протиправним способом відомостей, що відповідно до зако

нодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це

завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (під

приємцю).

14.

Розголошення комерційної таємниці — ознайомлення ін

шої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями,

що відповідно до чинного законодавства України становлять

комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені

у встановленому порядку або стали відомі у зв"язку з виконан

ням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати

шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

18S

15. Схиляння до розголошення комерційної таємниці — спону

кання особи, якій були довірені у встановленому порядку або

стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відо

мості, що відповідно до законодавства України становлять ко

мерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якіао це зав

дало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (під

приємцю).

16. Неправомірне використання комерційної таємниці —

впровадження у виробництво або врахування під час плануван

ня чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу упов

новаженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, шо

становлять відповідно до законодавства України комерційну та

ємницю.

Вчинення дій, визначених Законом «Про захист від недоб-

росовісної конкуренції» як недобросовісна конкуренція, має

наслідком відповідальність, встановлену законодавством.

98. Аоміністративно-правовий захист суб'єктів

підприємницької діяльності

Адміністративно-правовим вважається захист, шо здійсню-

ється засобами державно-правового впливу із залученням спе-

ціально уповноважених державних оріашв або вищестоящими

органами виконавчої влади Іншими слонами, алміністративно-

правовий захист суб'єктів підприємницької діяльності реалізу-

ється:

1) шляхом звернення до органів, шо мають ловнопаження із

захисту їх прав;

2) шляхом звернення в порядку підпорядкованості до ви

щестоящих органів виконавчої влади (посадових осіб).

Органи, що здійснюють державний нагляд та контроль у

сфері підприємницької діяльності і мають повноваження на

проведення перевірок у відповідних галузях господарювання,

також опосередковано здійснюють адміністративно-иравовий

захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької ді-

яльності. «Опосередкований» захист в такому випадку може ма-

ти і безпосередній характер, оскільки перевірки відповідними

органами можуть відбуватися не тільки за ініціативою власне

органу, а і за заявою (скаргою) заінтересована (постраждалої)

особи.

До органів, шо в адміністративному порядку здійснюють за-

хист прав суб'єктів підприємницької діяльності, насамперед на-

лежать правоохоронні органи. Звернення до таких органів в ад-

186

міністративному порядку в окремих випадках має наслідком

прийняття рішення судом, який розглядає відповідну справу за

поданням цих органів. Відповідно відбувається комплексний

захист прав суб'єктів підприємницької діяльності — за допомо-

гою адміністративних і судових засобів.

Наприклад, органи внутрішніх справ (міліції) відповідно до

п. 24 ст. 11 Закону України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію»

мають прано вимагати від керівників підприємств, установ і ор-

ганізацій пояснення за фактами порушення законодавства, пе-

ревірка додержання якого віднесена до їх компетенції. Стат-

тею 112 Кримінально-процесуального кодексу України слідчим

органів внутрішніх справ надано право провадити досудове

слідство у справах про злочини, передбачені, зокрема, ч. 2

ст. 205 «Фіктивне підприємництво», ст. 206 «Протидія законній

господарській діяльності», ст. 219 «Доведення до банкрутства»,

ст. 220 «Приховування стійкої фінансової неспроможності»,

ст. 221 «Незаконні дії у разі банкрутства» тощо Кримінального

кодексу України. Незважаючи на те, що органи внутрішніх

справ розслідують відповідні хіочини в адміністративному по-

рядку, остаточне рішення про визнання особи винною (неви-

нуватою) приймаї суд.

На органи прокуратури и. 5 ст. 121 Конституції України пок-

ладено нагляд за додержанням орав і свобод людини і громадя-

нина, додержанням законів з них питань органами виконавчої

влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і

службовими особами. Відповідно до наданих повноважень і за

змістом ч. 5 ст. 25 Закону України від 4 грудня 1990 р. «Про

державну податкову службу в Україні» (в редакції Закону від 24

грудня 1993 р.) дії або рішення податкової міліції, її посадових

та службових осіб можуть бути оскаржені у встановленому за-

коном порядку, зокрема до прокуратури. Відповідні дії або рі-

шення можуть також оскаржуватися до суду.

Слідчі податкової міліції — спеціального підрозділу Держав-

ної податкової адміністрації України по боротьбі з податкови-

ми правопорушеннями — провадять досудове слідство у спра-

вах про злочини, передбачені, зокрема, ст. 218 «Фіктивне бан-

крутство» Кримінального кодексу України, тим самим захища-

ючи кредиторів від недобросовісних боржників в особі керівни-

ків суб'єктів господарської діяльності або фізичних осіб —

суб'єктів підприємницької діяльності.

Лнтимонопольний комітет України, не маючи статусу право-

охоронного органу, в силу повноважень, наданих Законом Ук-

187

раїни від 26 листопада 1993 р. «Про Анти монопольний комітет

України», розглядає заяви суб'єктів підприємницької діяльності

про порушення їх прав внаслідок недотримання законодавства

про захист економічної конкуренції або дій з ознаками не-

добросовісної конкуренції.

Органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що має

повноваження щодо опосередкованого захисту прав і законних

інтересів суб'єктів підприємницької діяльності, є Державний ко-

мітет України з питань регуляторної політики та підприємниц-

тва. Відповідно до Положення, затвердженого Указом Прези-

дента України від 25 травня 2000 р. № 721/2000, Комітет є спе-

ціально уповноваженим органом з питань державної реіулятор-

ної політики у сфері господарської діяльності. Державний комі-

тет України з питань регуляторної політики та підприємництва

здійснює захист прав суб'єктів підприємницької діяльності, по-

рушених (або таких, що можуть бути порушені) внаслідок дії

регуляторних нормативних актів у сфері підприємництва різної

юридичної сили.

В адміністративному порядку права і законні інтереси

суб'єктів підприємницької діяльності можуть бути захищені

шляхом звернення в порядку підпорядкованості до вищестоя-

щих органів виконавчої влади (посадових осіб) зі скаргою (зая-

вою) на дії (бездіяльність) підлеглих. Звернення до вищестоя-

щого органу (посадової особи) є позасудовим шляхом вирішення

спору і не перешкоджає наступному зверненню до судових

органів незалежно від рішення цього органу. Процедура розгля-

ду відповідних звернень регулюється підзакошшми норматив-

ними актами — інструкціями, правилами, положеннями тощо

вищестоящих з тих органів, дії яких оскаржуються. Якшо такий

порядок не визначений, слід керуватися загальними нормами

Закону України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян».

99. Нотаріальний захист суб'єктів

підприємницької діяльності

Нотаріальний захист суб'єктів підприємницької діяльності

полягає в тому, що нотаріус, посвідчуючи угоди, засвідчуючи

правильність копій, накладаючи заборону відчуження майна,

вчиняючи інші нотаріальні дії відповідно до Закону «Про нота-

ріат» тим самим опосередковано сприяє фізичним та юридич-

ним особам — суб'єктам підприємницької діяльності у здій-

сненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснює права й

обов'язки, попереджає про наслідки нотаріальних дій, що вчи-

188

няються для того, щоб юридична необізнаність не могла їм

зашкодити. Крім того, нотаріус перевіряє відповідність доку-

ментів, що подаються для вчиненим і к і чи іншої дії, чинному

законодавству і відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у разі її

невідповідності законодавству України або чинним міжнарод-

ним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною

Радою України.

При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють особу

учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за

вчиненням нотаріальних дій, з'ясовується обсяг цивільної дієз-

датності фізичних та юридичних осіб, які беруть участь в угодах;

у разі укладання угод представником перевіряються його повно-

важення. При перевірці обсягу цивільної правоздатності юри-

дичних осіб, які беруть участь в угодах, нотаріуси зобов'язані оз-

найомитись з установчими документами (статут, засновницький

договір), установчими актами, свідоцтвом про державну реєс-

трацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності

(витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та органі-

зацій України), положенням про філію та представництво юри-

дичної особи, наказом юридичної особи про призначення керів-

ника філії або представництва і перевірити, чи відповідає нота-

lM.Lii.ii.і дія, яка вчиняється, обсягу цивільної правоздатності

юридичної особи. У випадках, передбачених законодавством,

нотаріус перевіряє наявність спеціального дозволу (ліцензії) не

здійснення юридичною особою окремого виду діяльності

Нотаріуси зобов'язані роз'яснити сторонам зміст і значення

поданих ними проектів угод і перевірити, чи відповідає зміст

посвідчування угод вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Договори про відчуження та заставу (іпотеку) майна, що підля-

гає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які

підтверджують право власності на майно, що відчужується або

заставляється, та в передбачених законодавством випадках —

державну реєстрацію прав на це майно.

Договори про відчуження або заставу майна (майнових прав)

посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони

на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон

відчуження об'єктів нерухомого майна. У разі наявності заборони

договори про відчуження майна, обтяженого боргом, посвід-

чуються за умови згоди кредитора на заміну боржника (переве-

дення боргу).

Договори про відчуження або заставу нерухомого та рухомо-

го майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після пе-

189

ревірки відсутності податкової застави та заставної за даними

Державного реєстру застав рухомого майна. Договори про від-

чуження майна (майнових прав) платником податків, активи

якого перебувають у податковій заставі, посвідчуються за умо-

ви письмової згоди відповідного податкового органу.

Отже, нотаріальне посвідчення набуття та передачі прав

власності як вид захисту прав підприємців, з одного боку, ви-

конує функцію запобігання порушенням прав власника, оскіль-

ки учасники відносин, що випливають з права власності, нота-

ріально посвідчують факт передачі прав іншому власнику, що

певною мірою стримує їх можливі посягання на права нового

власника. З іншого боку, нотаріальне посвідчення факту набуття

права власності є юридичною фіксацією набуття такого права,

яке лежить в основі вирішення судами (господарськими судами)

спорів про порушення прав власності, тобто у цьому випадку

нотаріальне посвідчення використовується при застосуванні

іншого виду захисту — судового захисту прав власника. У цьому

аспекті нотаріальний захист є невід'ємною складовою загальної

системи захисту прав власності

100. Захист прав суб'єктів підприємницької діяльності

сулами загальної юрисдикції

Вирішення справ загальними сулами

Загальним судам підвідомчі:

1) екрани щодо спорів, шо ВИНИКАЮТЬ < цивільних, сімей

них, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б од

нією зі сторін у спорі є громадянин;

2) справи, що виникають з адміністративно-правових від

носин;

3) справи окремого провадження.

Суди також розглядають справи, в яких беруть участь іно-

земні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємс-

тва та організації.

Суд приступає до розгляду цивільної справи:

1) за заявою особи, яка звертається за захистом своїх прав

або охоронюваних законом інтересів;

2) за заявою прокурора та інших осіб, які вправі у випадках,

передбачених законом, звертатися до суду за захистом прав та

Дии : Праюи основи пілпрні мниіикиї діяльності / За ред. В І ІІІакуна. II В Мель-

ни ка, В М П оп ови ча . - К, 1997

190

свобод іншої особи, невизначеного кола осіб або державних чи

громадських інтересів.

У справах позовного провадження подаються позовні заяви;

у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин,

і в справах окремого провадження — скарги і мини

Позови пред'являються в суді за місцем проживання відпо-

відача. Позови до підприємств, установ, організацій, об'єднань

юридичних осіб подаються за місцем знаходження їх органу уп-

равління.

До позовної заяви додаються письмові докази, а якщо по-

зовна заява подається представником позивача — також довіре-

ність чи інший документ, що підтверджує повноваження пред-

ставника.

Після прийняття позовної заяви суддя провадить підготов-

ку справи до судового розгляду, метою якої є забезпечення

своєчасного та правильною вирішення справи. Після її закін-

чення призначена до слухання справа має бути розглянута в такі

строки:

—трудові справи — в 7-денний строк;

—справи про стягненні аліментів і про відшкодування шко

ди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а

також втратою годувальника, — у 10-дежшп сірок;

—всі інші справи — у 15-дснний строк

Суд чи суддя на прохання осіГ>, які беруть участь у справі,

або з власної ініціативи може НАМ і и іаходів шодо забеліечения

позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії

справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити

чи унеможливити виконання рішення суду.

Позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно або грошові суми, що на

лежать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) забороною провадити певні дії;

3) забороною іншим особам провадити платежі або переда

вати майно відповідачеві;

4) зупиненням продажу описаного майна, якщо подано по

зов про право власності на це майно або про виключення його

з опису;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого напису

нотаріального органу, коли боржник оспорює цей напис у по

зовному порядку.

Розгляд цивільної справи відбувається в судовому засіданні з

обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

191

Рішення суду має бути законним і обгрунтованим. Суд об-

ірунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені у

судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд приймає рішення шодо:

1) наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались

вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджу

ються;

2) наявності інших фактичних даних (пропушення строку

позовної давності тошо), які мають значення для вирішення

справи, а також доказів на їх підтвердження;

3) правовідносин, зумовлених встановленими фактами;

4) правової норми, яка регулює ці правовідносини;

5) задоволення позову чи відмови в його задоволенні;

6) розподілу судових витрат між сторонами;

7) наявності підстав для негайного виконання судового рі

шення;

8) наявності підстав для скасування заходів шодо забезпе

чення позову.

Вирішення справ господарськими судами

Господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, то виникають при укладанні, зміні, ро

зірванні і виконанні господарських договорів та з інших піл

ствв, а також у спорах про питания недійсними актів з підсіли.

означених у законодавстві, крім:

— спорів, шо виникають при погодженні стандартів та тех

нічних умов;

— спорів про встановлення пін на продукцію (товари), а та

кож тарифів на послуги (виконання робіт), якшо ці ціни і та

рифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені

за угодою сторін;

— інших спорів, вирішення яких відповідно до законів Ук

раїни, міждержавних договорів та угод віднесено до відання ін

ших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету

України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчи

ми актами до їх компетенції.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами:

— підприємств та організацій, які звертаються до господар

ського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом ін

тересів;

— державних та інших органів, які звертаються до господар

ського суду у випадках, передбачених законодавчими актами

України;

— прокурорів та їх заступників, які звертаються до господар

ського суду в інтересах держави;

— Рахункової палати, яка звертається до господарського су

ду в інтересах держави в межах повноиажень, шо передбачені

Конституцією та законами України

Справи про банкрутство порушуються господарським судом

за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника.

Господарські суди вирішують господарські спори у порядку

позовного провадження. Позовна заява подасться до господар-

ського суду в письмовій формі і підписується уповноваженою

посадовою особою позивача або його представником, прокуро-

ром чи його заступником, громадянином — суб'єктом підпри-

ємницької діяльності або його представником Питання про

прийняття позовної заяви вирішується суддею.

Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з

дня її надходження іИНОСИТЬ і надсилає сторонам, прокурору,

якшо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у

справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, приз-

начення справи до розгляду в всіданні господарського суду,

про час і місце його проведення, необхідні ДІЇ шодо підготовки

справи до розгляду в засіданні.

Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його

заступника, який подав позов, або з власної ініціативи Mat пра-

во вжити заходів щодо забезпечення позову. Забезпечення по-

зову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, як-

шо невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити немож-

ливим виконання рішення господарського суду.

Спір мас бути вирішено господарським судом у строк, який

не перевишує двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем

має бути вирішено господарським судом у строк, шо не пере-

ішшує одного місяця віл дня одержання позовної заяви. У ви-

няткових випадках голова господарського суду чи заступник го-

лови господарського суду мають право подовжити строк вирі-

шення спору, але не більш як на один місяць.

Позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно або грошові суми, шо на

лежать відповідачеві;

2) забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

192 193

3) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються

предмета спору;

4) зупиненням стягнення на підставі виконавчого докумен

та або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у без-

спірному порядку.

При вирішенні господарського спору по суті (задоволення

позову, відмова в позові повністю або частково) господарський

суд приймає рішення. При цьому господарський суд має право:

1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'яза

ний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;

2) вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для за

хисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з са

мостійними вимогами на предмет спору і про це с клопотання

заінтересованої сторони;

3) зменшити у виняткових випадках розмір неустойки

(штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що поруши

ла зобов'язання:

4) стягти у доход державного бюджету України із сторони,

що порушила строки розгляду претензії, штраф;

5) стягти в доход державного бюджету України з винної сто

рони штраф у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів до

ходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених гос

подарським судом на сторону;

6) відстрочити або розстрочити виконання рішення.

101. Захист прав суб'єктів підприємницької діяльності

Конституційним Судом України

Можливості щодо захисту прав і законних інтересів Консти-

туційним Судом України визначені Законом України ВІД

16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України», відпо-

відно до ст. ІЗ якого Конституційний Суд приймає рішення та

дає висновки у справах щодо:

— конституційності законів та інших правових актів Верхов

ної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Мі

ністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної

Республіки Крим;

— відповідності Конституції України чинних міжнародних до

говорів України або тих міжнародних договорів, шо вносяться до

Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

— додержання конституційної процедури розслідування і

розгляду справи про усунення Президента України з поста в

порядку імпічменту;

194

— офіційного тлумачення Конституції та законів України.

До повноважень Конституційного Суду не належать питання

щодо законності актів органів державної клади, органів влади

Автономної Республіки Крим та органів місцевого самовря-

дування, а також інші питання, які віднесені до компетенції

судів загальної юрисдикції. Зважаючи на те, що Конституцій-

ний Суд вважається єдиним органом конституційної юрисдик-

ції в Україні, перелічені повноваження с його виключною ком-

петенцією.

Стосовно підприємницької діяльності найчастіше Консти-

туційним Судом приймаються рішення щодо офіційного тлу-

мачення положень того чи іншого нормативного акта. Наприк-

лад, Рішенням Конституційного Суду України вія 9 липня

1998 р. № І2-ри/98 у справі за конституційним зверненням

Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного

тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про пра-

цю України було дано офіційне тлумачення терміна «законо-

давство», який охоплює закони України, чинні міжнародні до-

говори України, згода на обов'язковість яких надана Верхов-

ною Радою України, а також постанови Верховної Ради Укра-

їни, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету

Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відпо-

відно до Конституції України і законів України. Рішенням від

8 квітня 1999 р. № З-рп/99 у справі за конституційними подан-

нями Вищого арбітражного суду України та Генеральної про-

куратури України щодо офіційного тлумачення положень статті

2 Арбітражного процесуального кодексу України встановлено,

шо прокурори та їх заступники подають до господарських судів

позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств,

установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм

власності. Вони самостійно визначають і обґрунтовують у

позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави

чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява згідно зі

ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є підста-

вою для порушення справи в господарському сулі.

У Рішенні від 30 травня 2001 р. № 7-рп/2ОО1 у справі за кон-

ституційним зверненням відкритого акціонерного товариства

«Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлума-

чення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конститу-

ції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої

статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення

Конституційний Суд України зазначив, зокрема, що положен -

195

ня Кодексу України про адміністративні правопорушення не

поширюються на юридичних осіб. Рішенням від 2 липня 2002 р.

№ 13-рп/2002 у справі за конституційним шерпом ним відкри-

того акціонерного товариства «Концерн Стирол» щодо офіцій-

ного тлумачення положення абзаца першого пункту І частини

першої статті 12 Господарського процесуального кодексу Укра-

їни до підвідомчості господарських судів віднесено справи про

визнання недійсними чинних як нормативних, так і ненорма-

тивних актів незалежно від дати їх прийняття.

У Рішенні від 5 лютого 2004 р. № 2-рп/2004 у справі за кон-

ституційним поданням Світязької сільської ради Шацького ра -

йону Волинської області про офіційне тлумачення терміна «пе-

редача», який вживається у підпункті 5.1.17 пункту 5.1 статті 5

Закону України «Про податок на додану вартість», Конститу-

ційний Суд України встановив, шо під цим терміном розуміється

набуття (перехід) права на земельні ділянки (права власності

або права користування) на підставі відповідних юридичних

актів. З моменту прийняттяТішення Конституційного Суду Ук-

раїни вії 24 лютого 2004 р. № З-рп/2004 у справі за конститу-

ційним терпениям спільного підприємства «Мукачівський

плодоовочевий консервний завод» про офіційне тлумачення

положення пункту 10 статті 3 Закону України «Про виконавче

провадження» рішення третейських судів набули ознак вико-

навчих документів, на підставі яких за заявою статута або його

представника про примусове виконання рішення держанні

виконанні районних, міських (міст обласною значення), район

них у містах відділів державної виконавчої служби мають забез-

печити примусове виконання рішень цих судів, якщо інше не

передбачено законом. Рішенням від II листопада 2004 р. № 16-

рп/2004 у справі за конституційним зверненням Центральної

спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення

положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України

«Про споживчу кооперацію», частини четвертої статті 37 Закону

України «Про кооперацію» Конституційний Суд України

визначив особливості правового статусу майна організацій спо-

живчої кооперації.

102. Захист прав третейськими судами.

Міжнародний комерційний арбітраж

Згідно зі ст. 1 Закону України від 11 травня 2004 р. «Про тре -

тейські суди» третейським судом є недержавний незалежний

орган, шо утворюється за угодою або відповідним рішенням за-

196

інтересованих фізичних та (або) юридичних осіб для вирішен-

ня спорів, шо виникають із цивільних та господарських право-

відносин.

Юридичні та (або) фізичні особи мають право передати на

розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з ци-

вільних чи господарських правовідносин, крім випадків, перед-

бачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третей-

ського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка

може бути укладена у вигляді третейського застереження в до-

говорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Також

спір може бути переданий на вирішення третейського суду до

прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж

сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Третейські суди можуть розглядати будь-які справи, що ви-

никають із цивільних та господарських правовідносин, за ви-

нятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-

правових актів;

2) справ у спорах, шо виникають мри укладенні, зміні, ро

зірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із

задоволенням державних потреб;

3) справ, пов'язаних з державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають 11 сімейних правовідносин,

крім справ у спорах, що виникають 11 шлюбних контрактів (до

говорів);

5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи

визнання його банкрутом;

6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади,

орган місцевого самоврядування, державна установа чи органі

зація, казенне підприємство;

7) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирі

шенню виключно сулами загальної юрисдикції або Конститу

ційним Судом України.

8) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом

України.

Сторони, які передали спір на вирішення третейського суду,

зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду

без будь-яких зволікань чи застережень. Сторони та третей-

ський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпе-

чення виконання рішення третейського суду.

Специфічним різновидом третейського розгляду спорів, що

виникають у сфері міжнародної торгівлі, є міжнародний комер-

197

цііїний арбітраж. Цей інститут врегульований не Законом «Про

третейські сули», а Законом України від 24 лютого 1994 р. «Про

міжнародний комерційний арбітраж».

До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою

сторін передаватися:

— спори з договірних та інших цивільно-правових відносин,

що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших

ви.іін міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне під

приємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном;

— спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжна

родних об'єднань та організацій, створених на території Украї

ни, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з

іншими суб'єктами права України.

Третейський сул вирішує спір згідно з тими нормами права,

які сторони обрали як такі, що застосовуються до суті спору.

Якщо в ньому не висловлено іншого наміру, будь-яке положен-

ня права або системи права будь-якої держави мас тлумачитись

як таке, що безпосередньо відсилає до матеріального права цієї

держави, а не до її колізійних норм І! разі иідсутності якої-

небудь вказівки сторін третейський суд застосовує право, ви-

(начене згідно з колізійними нормами, які пін вважає застосов-

ними

Арбітражне рішення незалежно від того, в якій країні воно

було винесено, визнається обов'язковим і виконується при по-

данні до компетентного суду письмового клопотання.

103. Госполарсько-правова вілповідальність суб'єктів

підприємницької діяльності

Учасники господарських відносин несуть господарсько-пра-

вову відповідальність за правопорушення у сфері господарю-

вання шляхом застосування до правопорушників господарських

санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК, іншими за-

конами та договорами.

Господарські санкції визначаються як заходи впливу на пра-

вопорушника у сфері господарювання, в результаті застосуван -

ня яких для нього настають несприятливі економічні та (або)

правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у вста-

новленому законом порядку за ініціативою учасників господар-

ських відносин, а алміністративно-господарські санкції — упов-

новаженими органами державної влади або органами місцевого

самоврядування.

198

Види господарських санкцій

У сфері господарювання застосовуються такі види господар-

ських санкцій:

— відшкодування збитків;

— штрафні санкції;

— оперативно-господарські санкції;

— адміністративно-господарські санкції.

Відшкодування збитків. Учасник господарських відносин,

який порушив господарське зобов'язання або установлені ви-

моги щодо здійснення господарської діяльності, повинен від-

шкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні і н -

тереси якого порушено. Піл збитками розуміють витрати, по

несені унравненою стороною, втрата або пошкодження її май-

на, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона

одержала б у разі належного виконання зобов'язання або до-

держання правил здійснення господарської діяльності другою

стороною.

Штрафні санкції. Штрафними визнаються господарські сан-

кції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку

учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі

порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

невиконання або неналежною виконання господарського зо-

бов'язання.

Оперативно-господарські санкції. Опера і ивно-господареі.ки

ми санкціями і іаходи оперативного вплину на правопорушника і

меток) припинення або запобігання повторенню порушень

зобов'язання, що застосовуються самими сторонами зо-

бов'язання в односторонньому порядку. У господарських дого-

ворах сторони можуть передбачати застосування таких видів

оперативно-господарських санкцій:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання

управненою стороною із звільненням її від відповідальності за

це у разі порушення зобов'язання другою стороною; відмова від

оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або

достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт

внаслідок прострочення виставлення акредитива платником,

припинення видачі банківських позичок тощо;

2) відмова улравненої сторони зобов'язання від прийняття

подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою сто

роною, або повернення в односторонньому порядку виконано

го кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржники

199

в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну про-

дукцію, тошо);

встановлення в односторонньому порядку на майбутнє

додаткових гарантій належного виконання зобов'язань сторо

ною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продук

ції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату

продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якос

ті тошо;

відмова від встановлення на майбутнє господарських від

носин із стороною, яка порушує зобов'язання.

Адміністративно-господарські санкції. Адміністративно-гос-

подарськими санкціями с заходи організаційно-нравового або

майнового характеру, спрямовані на припинення правопору-

шення суб'єкта господарювання та ліквідацію наслідків пору-

шення встановлених законодавчими актами правил здійснення

господарської діяльності. Вони можуть бути застосовані до

суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної

влади або органами місцевого самоврядування у вигляді:

вилучення прибутку (дохи

накладання адміністративно-господарського штрафу;

стягнення зборів (обов'язкових платежів);

зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарю

вання;

істосування антндемпінгомп заходів;

припинення експортно-імпортних операцій; застосування

індивідуального режиму ліцензування;

зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом

господарювання певних видів господарської діяльності;

анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом

господарювання окремих видів господарської діяльності;

обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарю

вання;

10) скасування державної реєстрації та ліквідації суб'єкта

господарювання тощо.

104. Адміністративна відповідальність у сфері

підприємницької діяльності

До адміністративної відповідальності за порушення у сфері

господарювання притягаються фізичні особи — посадові (служ-

бові) особи суб'єктів підприємницької діяльності, посадові

(службові) особи органів державної влади і управління, а також

фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності. На юри-

200

димних осіб заходи адміністративної відповідальності наклада-

тися не можуть; їх відповідальність обмежується господарсько-

правовими санкціями.

Діяння, за вчинення яких передбачена адміністративна від-

повідальність, містяться виключно у законах, до яких, зокрема,

належить Кодекс України про адміністративні правопорушен-

ня. Глава 12 Кодексу присвячена адміністративним правопору-

шенням, що вчиняються у сфері торгівлі, громадського харчу-

вання, послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності, і

передбачає відповідальність за:

—

порушення правил торгівлі і надання послуг працівника

ми торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, грома

дянами, які займаються підприємницькою діяльністю (ст. 1S5);

—

порушення порядку проведення розрахунків (ст. 155-1);

—

обман покупця чи замовника (ст. 155-2);

—

порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тю

тюновими виробами (ст. 156);

— порушення законодавства про захист прав споживачів

(ст. 156-1) тощо.

Крім Кодексу України про адміністративні правопорушення,

заходи адміністративної відповідальності можуть бути передба-

чені деякими іншими иконами Так, відповідальність за пору-

шення ми і них правил передбачена у гл. 57 Митного кодексу

України. Частина 3 ст. 29 Закону України віл 4 березня 1992 р.

«Про приший ілцію державною майна» (в редакції Закону від 19

лютого 1997 р.) встановлює, що посадові особи державша ор-

ганів приватизації, інших органів виконавчої влади несуть адмі-

ністративну відповідальність у вигляді штрафу за: безпідставну

відмову у прийнятті заяви про приватизацію; порушення строків

розгляду заяви про приватизацію; порушення умов і порядку

проведення конкурсу, аукціону, продажу акцій (часток, паїв);

порушення умов і порядку передачі акцій акціонерних то-

вариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації; не-

обгрунтовану відмову від продажу підприємства (майна, акцій);

безпідставну відмову в наданні інформації про об'єкт привати-

зації; ч. 5 цієї статті встановлює відповідальність керівника

приватизованого підприємства за недопущення працівникін

державних органів приватизації, протидію чи перешкоджання

проведенню ними перевірки дотримання умов договору купів-

лі-продажу державного майна.

Закон України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення

санітарного та епідемічного благополуччя населення» (ст.

201