Старцев О.В. Підприємницьке право

Подождите немного. Документ загружается.

України, міжнародні договори України, так і відомі міжнародні

звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій

(наприклад, Офіційні правила тлумачення торговельних термі-

нів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» в редакції 2000

p.). Також Положенням про форму зовнішньоекономічних до-

говорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства еко-

номіки та з питань європейської інтеграції України від 6 ве-

ресня 2001 р. № 201, визначені умови, які повинні бути перед-

бачені в договорі, якщо сторони такого договору (контракту)

не погодили інше.

2. Сторонами зовнішньоекономічного договору є суб'єкти

зовнішньоекономічної діяльності та іноземні контрагент

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

—фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни

та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і

дієздатність згідно з законами України і постійно проживають

на території України;

—юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які ма

ють постійне місцезнаходження на території України. Держава

Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в

особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які

беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші

держави, які беруть участь у господарській діяльності на тери

торії України, діють як юридичні особи;

—об'єднання ФІЗИЧНИХ, юридичних, фізичних і юридичних

осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України,

але які мають постійне місцезнаходження на території України

і яким цивільно-правовими законами України не заборонено

здійснювати господарську діяльність;

—структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської ді

яльності, які не є юридичними особами згідно з законами Укра

їни, але мають постійне місцезнаходження на території України;

—спільні підприємства за участю суб'єктів господарської ді

яльності України та іноземних суб'єктів господарської діяль

ності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне міс

цезнаходження на території України;

—інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені зако

нами України.

Іноземними суб'єктами господарської діяльності вважають-

ся суб'єкти господарської діяльності, шо мають постійне міс-

цезнаходження або постійне місце проживання за межами Ук-

раїни.

Суб'єкти, які є сторонами договору, повинні бути здатними

до його укладення відповідно до законодавства України або за-

кону місця укладення контракту.

3. Зовнішньоекономічний договір укладається л приводу

встановлення, зміни чи припинення прав та обов'язків його

сторін у зовнішньоекономічній діяльності.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору

визначаються правом місця його укладання, якшо сторони не

погодили інше. Також права та обов'язки сторін зовнішньоеко-

номічних договорів (контрактів) можуть визначатися правом

країни, обраної сторонами при укладенні договору або в ре-

зультаті подальшого погодження. За відсутності погодження

між сторонами щодо права, яке має застосовуватись до зовніш-

ньоекономічних договори (контрактів), застосовується прано

країни, де заснована, має своє місце проживання або основне

місце діяльності сторона, яка є:

—продавцем — у договорі купівлі-продажу;

—наймодавцем — у договорі майнового найму;

—ліцензіаром — у ліцензійному договорі про використання

виключних або аналогічних прав;

—охоронцем — у договорі зберігання;

—комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консиг

нації);

—довірителем — у договорі доручення;

—

перевізником — у договорі перевезення;

—експедитором — у договорі транспортно-експедиторсько-

го обслуговування;

—страховиком — у договорі страхування,

—кредитором — у договорі кредитування;

—дарувальником — у договорі дарування;

—поручителем — у договорі поруки;

—заставником — у договорі застави.

Перелік видів зовнішньоекономічної діяльності передбаче-

ний ст. 4 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність»; він є

відкритим і передбачає можливість здійснювати будь-яку зов-

нішньоекономічну діяльність, не заборонену прямо і у виключ-

ній формі законами України. Відтак, суб'єкти зовнішньоеконо-

мічної діяльності мають право укладати будь-які види зовніш-

ньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та

у виключній формі заборонені законами України.

168 169

91. Поняття, характеристика та вили готівкових і

безготівкових розрахунків

Поняття готівкових розрахунків

Готівковими розрахунками є платежі готівкою підприємств

(підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (това-

ри, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями,

які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів,

робіт, послуг) та іншого майна.

Характеристика готівкових розрахунків

1. Суб'єктами відповідних платежів є підприємства, підпри

ємці і фізичні особи. Іншими словами, готівкова форма розра

хунків може використовуватися як юридичними, так і фізични

ми особами (як суб'єктами, так і несуб'єктами підприємниць

кої діяльності).

2. Готівкові кошти можуть використовуватися для розрахун

ків за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані

послуги), а також для розрахунків за операціями, які безпосе

редньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, пос

луг) та іншого майна. До таких розрахунків належать, зокрема,

розрахунки з оплати прані, відряджень тощо.

Поняття безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки — перерахування певної суми коштів

з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також

перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних

осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки

отримувачів коштів.

Характеристика безготівкових розрахунків

1. Платник перераховує певну суму коштів зі свого рахунку

на рахунок отримувача. Платником є особа, з рахунку якої іні

ціюється переказ грошей або яка ініціює переказ шляхом по

дання до банку або іншої установи — члена платіжної системи

документа на переказ готівки разом з відповідною сумою гро

шей. Отримувачем в свою чергу є особа, на рахунок якої зара

ховується сума переказу або яка отримує суму переказу в готів

ковій формі. Платником і отримувачем можуть бути як юри

дичні, так і фізичні особи.

2. Для здійснення перерахування як у платника, так і у от

римувача коштів повинні бути рахунки, що відкриваються бан-

170

ками та іншими фінансовими установами клієнтам для збері-

гання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за

допомогою платіжних інструментів відповідно до умов догово-

ру та вимог законодавства України.

Крім того, необхідною умовою здійснення перерахування з

відкритого платником рахунку є наявність на ньому відповідних

коштів, які існують у вигляді спеціальних облікових записів.

3. Банки за дорученням підприємств і фізичних осіб перера-

ховують кошти, внесені ними готівкою в касу банку, на рахун-

ки отримувачів коштів. Іншими словами, для віднесення розра-

хунків до безготівкових не обов'язкова наявність рахунку у

платника грошових коштів; також у разі якщо у такого платнії

к.і є рахунок, не є обов'язковим перерахування коштів саме з

нього — важливим є саме наявність рахунку у отримувача кош-

тів і, відповідно, плинність власне готівкових коштів у платни-

ка і права ними розпоряджатися.

Види безготівкових розрахунків

При здійсненні безготівкових розрахунків допускаються роз-

рахунки у формі

— меморіального ордера — розрахункового документа, який

складається за ініціативою банку ятя оформлення операцій зі

списання коштів з рахунку платника, внутрішньобанківських

операцій відповідно до нормативно-иравових акин Національ

ного банку;

— платіжних доручень — розрахункових документів, що міс

тять письмове доручення платника обслуговуючому банку про

списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перера

хування на рахунок отримувача;

— платіжних вимог — розрахункових документів, що містять

вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до

банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з

платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника

на рахунок отримувача;

— вимог-доручень — розрахункових документів, які склада

ються з двох частин: верхньої — вимоги отримувача безпосеред

ньо до платника про сплату визначеної суми коштів та ниж

ньої — доручення платника обслуговуючому банку про списан

ня зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перераху

вання її на рахунок отримувача;

— розрахункових чеків — розрахункових документів, які

містять нічим не обумовлене письмове розпорядження и і.іс

171

ника рахунку (чекодавця) банку-емітента, у якому відкрито

його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку су-

ми коштів;

— акредитива — договору, що містить зобов'язання банка-

емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника ак-

редитива) або віл свого імені проти документів, які відповіда-

ють умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на ко-

ристь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку

здійснити цей платіж.

92. Договори позики, кредиту, банківського вкладу

Поняття договору позики

За договором потки одна сторона (позикодавець) передає у

власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або

інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зо-

бов'язується повернути позикодавцеві гаку ж суму грошових

коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та

такої ж якості.

Характеристика договору позики.

1. Предметом договору позики с гроші або інші речі, визна-

чені родовими ознаками, які позикодавець передає у власність

позичальнику.

Економічна суть позики полягає в можливості користування

чужими речами, визначеними родовими ознаками, н юму числі

грошами. Проте у вужчому юридичному розумінні позика

зводиться не до користування, а до розпорядження предметом

відповідного договору (витрачання грошей, використання па-

лива та інших речей, нишачених родовими ознаками), а від-

так — до передачі речей, що є предметом договору позики, не

у користування, а у власність позичальника. Відповідно, повер-

ненню (тобто зворотному переходу з власності позичальника у

власність позикодавця) підлягають не ті самі речі чи грошові

кошти, а речі (кошти) такою ж роду, якості (суми).

2. Сторонами договору позики с позикодавець і позичаль-

ник. За загальними положеннями цивільного законодавства ни-

ми можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі

суб'єкти підприємницької діяльності. Вказані суб'єкти можуть

вільно укладати договори позики, предметом яких є речі, ви-

значені родовими ознаками (крім грошей). Якщо ж предметом

договору позики є грошові кошти, можливість та умови його

172

укладення тим чи іншим суб'єктом залежать від того, уклада-

ється відповідний договір у зв'язку зі здійсненням ним підпри-

ємницької діяльності чи ні.

3. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві

таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кіль

кість речей того ж роду та такої ж якості. Крім того, позико

давець має право на одержання від позичальника процентів

від суми позики, якщо інше не встановлено договором або за

коном; розмір і порядок одержання процентів встановлюють

ся договором.

4. Строк повернення позики встановлюється в договорі;

строк, щоправда, не є істотною умовою договору позики. Дого

вір позики с реальним договором і вважається укладеним з мо

менту передачі грошей або інших речей, визначених родовими

ознаками.

Поняття кредитного договору

За кредитним договором банк або інша фінансова установа

(кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит)

позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених догово-

ром, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплати-

ти процент

Характерне піка кредшного договору

І Предметом кредитного догоаору є виключно грошові кошти,

що надаються позичальнику на умовах, визначених у договорі.

Це відрізняє кредитний договір від договору позики, предметом

якого можуть бути як грошові кошти, так і речі, визначені

родовими ознаками

2. Сторонами кредитного договору є позичальник і кредито

давець. Номінально позичальником може бути будь-яка юри

дична або фізична особа, в тому числі суб'єкт підприємницької

діяльності. Проте факт набуття зазначеними особами статусу

«позичальника» (тобто можливість отримання ними кредиту)

залежить від положень нормативних актів, шо встановлюють

особливості укладення кредитних договорів того чи іншого ви

ду, а також у кінцевому підсумку — від волі кредитодавця —

особи, яка надасть грошові кошти.

3. Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплати

ти проценти. На відміну від позики, яка допускає безоплатне

користування майном, сплата процентів за договором про на

дання кредиту за загальним правилом є обов'язковою.

173

4. Згідно зі ст. 1055 ЦК кредитний договір укладається у

письмовій формі. Кредитний договір, на відміну від договору

позики, є консенсуальним договором і набирає чинності з дня

досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами.

Поняття договору банківського вкладу

За договором банківського вкладу (депозиту) олна сторона

(банк), паї прийняла вш другої сторони (вкладника) або для неї

грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачува-

ти вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій

формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Характеристика договору банківського вкладу

1. Предметом договору банківського вкладу (депозиту) є гро

шові кошти, що приймаються банком.

2. Сторонами договору банківського вкладу є банки та

вкладники. Приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фі

зичних осіб належить до виключно банківських операцій, тому,

відповідно, здійснюється банками або іншими фінансовими ус

тановами.

3. Банк зобов'язаний виплатити вкладнику як отриману від

нього суму, так і проценти на неї або дохід н і і і шііі формі.

4. Договір банківського вкладу укладається у ПИСЬМОВІЙ фор

мі. У раіі недодержання письмової форми договору банківсько

го вкладу цей договір є нікчемним. Цей договір є реальним і

вважається укладеним з моменту внесення грошових коштів до

банківської установи.

93. Договір банківського рахунка

Поняття договору банківського рахунка

За договором банківського рахунка банк зобов'язуєті>ся прий-

мати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володіль-

цеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати

розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних

сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Характеристика договору банківського рахунка

І. Укладення договору банківського рахунка є підставою для

відкриття рахунка відповідного виду його власнику або визна-

ченій ним особі. Суб'єкт підприємництва має право відкривати

рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів

174

операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм

вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому На -

ціональним банком України. Укладати договори банківського

рахунка і, відповідно, відкривати такі рахунки мають право як

банки, так Й інші фінансові установи.

Поточні рахунки відкриваються для зберігання коштів і здій-

снення розрахунково-касових операцій юридичними та фізични-

ми особами, в тому числі суб'єктами підприємницької діяльності.

2. Банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок

власника грошові кошти, що йому надходять, а також викону

вати його розпорядження про перерахування і видачу відповід

них сум з рахунка. Грошові кошти, що надійшли на рахунок клі

єнта, зараховуються в день надходження до банку відповідного

розрахункового документа та видаються або перераховуються з

рахунка ачасника грошові кошти в день надходженим до банку

відповідного розрахункового документа, якщо інші строки не

передбачені договором банківського рахунка або законом.

Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на під-

ставі його розпорядження. Також грошові кошти можуть бути

списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі

рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між

банком і клієнтом.

3. Договір банківського рахунка є консенсуальним; стосовно

ознаки оплатності ЦК передбачає обов'язок клісніа сплатити

и i . i . v за виконання банком операцій за його рахунком, якщо це

всиновлено договором. Крім того, ст. Ш70 ЦК встановлює

обов'язок банку сплачувати проценти за користування грошо

вими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта.

94. Договір факторингу

Поняття договору факторингу

За договором факторингу (фінансування під віпступлення

права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зо-

бов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої

сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується

відступити фактору своє право грошової вимоги до третьої

особи (боржника).

Характеристика договору факторингу

1. За договором факторингу одна сторона (фактор) передає

або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження

175

другої сторони (клієнта) за плату. У наданні коштів за відповід-

ну плату знаходять прояв ознаки кредитування, шо в свою чергу

дозволяє говорити про комплексну природу договору факто-

рингу. Фактором може бути банк або фінансова установа, фі-

зична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка відпо-

відно до закону має право здійснювати факторингові операції,

а клієнтом — фізична або юридична особа, яка є суб'єктом під-

приємницької діяльності. Боржник у відносинах, шо опосеред-

ковуються договором факторингу, участі не бере.

2. Клієнт відступає або зобов'язується відступити фактору

своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За договором факторингу відбувається передання клієнтом

своїх прав фактору (відступлення права вимоги), тож він є прик-

ладом угоди, на підставі якої клієнт може бути замінений фак-

тором (ст. 512 ЦК) і, відповідно, крім ознак кредитного догово-

ру, мас ознаки цесії. Специфіка договору факторингу полягає в

тому, що його предметом може бути лише право грошової ви-

моги — грошове зобов'язання — зобов'язання боржника спла-

тити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-пра-

вового договору та на інших підставах, передбачених цивільним

законодавстном України Інші, нсгрошові, вимоги кредитора до

боржника не можуть бути предметом договору факіорпнгу.

Предметом договору факторингу може Пути Тірано грошо

вої вимоги, строк платежу за осою настав (наявна вимога), а та

кож право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня ви

мога). При цьому майбутня вимога вважається переданою фак

тору з дни виникнення права вимоги до боржника. Якшо пере

дання права грошової вимоги зумовлене певною подією, воно

вважається переданим з моменту настання цім події. Право

грошової вимоги клієнта може бути також оформлене векселем.

Боржник зобов'язаний здійснити платіж фактору за умо

ви, шо він одержав від клієнта або фактора письмове повідом

лення про відступлення права грошової вимоги фактору і в цьо

му повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає вико

нанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений

платіж. Він має право вимагати від фактора надання йому в ро

зумний строк доказів того, що відступлення права грошової ви

моги фактору справді мало місце. Якщо фактор не виконає цьо

го обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнту на

виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником

грошової вимоги фактору звільняє боржника від його обов'яз

ку перед клієнтом.

176

5. Договір факторингу може бути як реальним, так і консен-

суальним, проте завжди є відплатним. Реальність або консенсу-

альність договору залежить від того, на яких умовах фактор фі-

нансує клієнта (одразу передає або зобов'язується передати в

майбутньому грошові кошти), а також від того, коли (одразу чи

в майбутньому) клієнт відступить фактору своє право грошової

вимоги до третьої особи (боржника). Момент набрання чин-

ності договором факторингу з огляду на зазначену диспозитив-

ність у цьому питанні повинен чітко зазначатись у договорі.

95. Поняття та види цінних паперів

Поняття цінних паперів

Цінними паперами є грошові документи, що засвідчують пра-

во володіння або відносини позики, визначають взаємовідноси-

ни між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбача-

ють, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або про-

центів, а також можливість передачі грошових та інших прав,

що випливають з цих документів, іншим особам.

Класифікація цінних паперів

Відповідно до Закону «Про цінні папери і фондову біржу» в

Україні можуть випускатися такі види цінних паперів:

1) акції;

2) облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

3) облігації місцевих позик;

4) облігації підприємств;

5) казначейські зобов'язання;

6) ощадні сертифікати;

7) інвестиційні сертифікати;

8) векселі;

9) приватизаційні папери;

10) заставні;

11) іпотечні цінні папери.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що зас-

відчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товарис-

тва, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на

участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержан-

ня частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у

розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власни-

ком грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати

7-м

177

йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений

в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не

передбачено умовами випуску).

Облігації зовнішніх державних позик України — цінні папери,

їїкі розмішуються на міжнародних та іноземних фондових рин-

ках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати

пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою

доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Облігації внутрішньої місцевої позики — пінні папери, які ви-

пущені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або

міською радою та засвідчують внесення їх власниками грошо-

вих коштів і підтверджують зобов'язання емітента відшкодувати

йому номінальну вартість нього цінного папера в передбачений

у них строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не

передбачено умовами випуску).

Облігації підприємств — цінні папери, шо засвідчують вне-

сення їх власниками грошових коштів і підтверджують зо-

бов'язання відшкодувати їм номінальну вартість цих облігацій у

передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо

інше не передбачено умовами випуску).

Казначейські зобов'язання України — вил цінник паперів на

пред'явника, що розмішуються виключно на добровільних іаса-

дах серед населення, засвідчують внесення їх власниками гро-

шових коштів до бюджету і дають право на одержання фінан-

сового доходу.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депо-

нування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на

одержання після закінчення встановленого строку депозиту і

процентів ним.

Інвестиційний сертифікат цінний папір, який випуска-

ється компанією з управління активами пайового інвестиційно-

го фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в па-

йовому інвестиційному фонді.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове

зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку ви-

значену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Приватизаційні папери — це особливий вид державних цін-

них паперів, які засвідчують право власника на безоплатне

одержання у процесі приватизації частки майна державних під-

приємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Заставна — це борговий цінний папір, який засвідчує безу-

мовне право його власника на отримання від боржника вико-

178

наши за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає

виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного

зобов'язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Заставні можуть забезпечувати випуск іпотечних цінних паперів

— іпотечних облігацій та іпотечних сертифікатів.

96. Договір комерційної концесії (франчайзингу)

Поняття договору комерційної концесії (франчайзингу)

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволо-

ділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на

певний строк або без визначення строку право використання в

підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, на-

лежних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотри-

муватися умов використання наданих йому прав та сплатити

правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.

Характеристика договору комерційної концесії (франчайзингу)

1. Договір комерційної концесії передбачає наявність двох

сторін — правоволодільця і користувача. Ними можуть виступа-

ги фізична та юридична особи, які t суб'єктами підприємниць

кої діяльності. Відповідно, органи державної влади та ІНШІ

суб'єкти, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької ді

яльності, права брати участь (бути сторонами) у договорі ко

мерційної концесії не мають.

2. Передача комплексу прав правоволодільцем користуваче

ві може відбуватися на строк або без визначення строку.

Положення ЩОДО можливості укладення договору комер-

ційної концесії на невизначений строк створює колізію із за-

гальним положенням ч. З ст. 180 ГК, шо передбачає необхід-

ність при укладенні господарського договору (в тому числі до-

говору комерційної концесії) у будь-якому разі погоджувати

предмет, ціну та строк його дії. Проте, незважаючи на це, у

цьому разі пріоритет повинен віддаватися саме спеціальним

нормам, які безпосередньо присвячені договору комерційної

концесії і дозволяють укладення такого договору на невизначе-

ний термін.

3. Договір комерційної концесії передбачає використання

комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і ко

мерційного досвіду правовололільця в певному обсязі. Части

на 1 ст. 1116 ЦК деталізує категорію «права», встановлюючи

можливості користувача «на використання об'єктів права інте-

7* 179

лектуальної власності (торговельних марок, промислових зраз-

ків, винаходів, творів, комерційних таємниць тошо), комерцій-

ного досвіду та ділової репутації».

Згідно зі ст. 155 ГК об'єктами прав інтелектуальної власності

у сфері господарювання визнаються:

— винаходи та корисні моделі;

— промислові зразки;

— сорти рослин та породи тварин;

— торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

— комерційне (фірмове) найменування;

— географічне зазначення;

— комерційна таємниця;

— комп'ютерні програми;

— інші об'єкти, передбачені законом.

Комерційною таємницею суб'єкта господарювання можуть

бути визнані відомості, пов'язані з виробництвом, технологією,

управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта госпо-

дарювання, шо не є державною таємницею, розголошення яких

може завдати шкоди його інтересам.

Предметом договору комерційної концесії може бути і ко-

мерційний лоснід. Таким може вважатися сукупність технічних,

технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у ви-

гляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду,

необхідних для організації того <іи іншого виду виробництва,

але не запатентованих («ноу-хау»).

Ділова репутація правоволодільця може бути одним з об'єк-

тів, шо передається за договором комерційної концесії. Фак-

тично ж йдеться про асоціювання споживачем підприємств ко-

ристувача з підприємствами правоволодільця

4. Права надаються користувачеві для використання у його

підприємницькій діяльності. При цьому правоволоділець несе

субсидіарну відповідальність за вимогами, шо пред'являються

до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт,

послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем. За ви

могами, шо пред'являються до користувача як виробника про

дукції (товарів) правоволодільця, правовололілець відповідає

солідарно з користувачем.

5. Користувач зобов'язується сплачувати правоволодільцеві

обумовлену договором винагороду. Згідно зі ст. 369 ГК така ви

нагорода може виплачуватися користувачем правоволодільцеві

Дні.: Цират А. Франчайзинг и фран'іайіннгояий договор ~ К . 2002. — С. 90.

180

у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі,

передбаченій договором.

6. Договір комерційної концесії укладається у письмовій

формі і підлягає державній реєстрації органом, який здійснив

державну реєстрацію правоволодільця. При цьому у відносинах

з третіми особами сторони договору комерційної концесії ма-

ють право посилатися на договір лише з дня його державної ре-

єстрації. Відсутність реєстрації договору позбавляє сторони

права в разі спору посилатися на цей договір.

97. Правове регулювання захисту економічної

конкуренції. Захист віл недобросовісної конкуренції

Захист економічної конкуренції

Відповідно до Закону України від 11 січня 2001 р. «Про за-

хист економічної конкуренції» економічна конкуренція — зма-

гання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдя-

ки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами госпо-

дарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарюван-

ня мають можливість вибирати між кількома продавцями, по-

купцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати

умови обороту товарів на ринку.

Діяннями, які впливають на стан економічної конкуренції та

можуть призвести до її недопущення, усунення чи обмеження,

зокрема, є такі.

1. Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання —

узгоджені дії, які стекуються:

—встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації

товарів;

—обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологіч-

ного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

—розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним

принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи

придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за

іншими ознаками;

—спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тен

дерів;

—усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з

ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців та їм

2. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на

ринку — дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який

займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що

181

призвели або можуть призвести до недопущення, усунення

чи обмеження конкуренції або ущемлення інтересів інших

суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б немож-

ливими за умов існування значної конкуренції на ринку,

зокрема:

— встановлення таких цін чи інших умов придбання або ре

алізації товару, які неможливо було б встановити за умов існу

вання значної конкуренції на ринку;

— застосування різних цін чи різних інших умов до рівно

значних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи по

купцями без об'єктивно виправданих на те причин;

— обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом гос

подарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою

або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підпри

ємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

— обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку,

що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господа

рювання, покупцям, продавцям;

— часткова або повна відмова від придбання або реалізації

товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи прид

бання та ін.

3. Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самов-

рядування, органів адміністративно-господарського уприн пння та

контролю — прийняття будь-яких актів (рішені», наказів, розпо-

ряджень, постанов тошо), надання письмових чи усних вказі-

вок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність орі.і

нів влади, органів місцевого самоврядування, органів адмініс-

тративно-господарського управління та контролю (колегіального

органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести

до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення

конкуренції, зокрема:

— заборона або перешкоджання створенню нових підпри

ємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних

формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення об

межень на здійснення окремих видів діяльності, на виробниц

тво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

—пряме або опосередковане примушення суб'єктів господа

рювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіо

нальні чи інші форми об'єднань або здійснення узгоджених дій

концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

—пряме або опосередковане примушення суб'єктів господа

рювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової

182

поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового

їх придбання у певних продавців;

— будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл то

варів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за

територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх

реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

— встановлення заборони на реалізацію певних товарів з од

ного регіону країни в іншому або надання дозволу на реаліза

цію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за

виконання певних умов та ін.

4. Обмежувальна діяльність суб'єктів господарювання, об'єд

нань — схиляння суб'єктами господарювання, об'єднаннями

інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень зако

нодавства про захист економічної конкуренції чи сприяння

вчиненню таких порушень.

5. Неправомірне використання суб'єктом господарювання рин

кового становища — встановлення суб'єктами господарювання,

які отримали дозвіл відповідних органів Антимонопольного ко-

мпету України на узгоджені дії, або суб'єктами, узгоджені дії

яких дозволені, щодо господарської діяльності інших суб'єктів

господарювання обмежень, які, як правило, не застосовуються

до інших суб'єктів господарювання, або застосовування без

об'єктивно виправданих причин різного підходу до різних

суб'єктів господарювання.

6. Дискримінація конкурентів суб'єктами господарювання —

створення перешкод у господарській діяльності малим або се

реднім підприємцям суб'єктами господарювання, що мають

значно більший ринковий вплив порівняно з малими або серед

німи підприємцями, які є їх конкурентами.

Порушення законодавства про захист економічної конку-

ренції має наслідком відповідальність, встановлену законо-

давством.

Захист від недобросовісної конкуренції

Відповідно до Закону України 7 червня 1996 р. «Про захист

від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренці-

єю є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торго-

вим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Недобросовісною конкуренцією t, зокрема, такі дії.

1. Неправомірне — без дозволу уповноваженої на те особи —

використання чужого імені, фірмового найменування, знаків

для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних ма-

183

тсріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів,

періодичних видань, зазначень походження товарів, шо може

призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого

суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання.

2. Неправомірне використання товару іншого в и рибника —

введення у господарський обіг під своїм позначенням товару

іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробни

ка без дозволу уповноваженої на те особи.

Копіювання зовнішнього вигляду виробу — відтворення зов

нішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта (під

приємця) і введення його у господарський обіг без однозначно

го зазначення виробника копії, шо може призвести до змішу

вання з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприєм

ця).

Порівняльна реклама — реклама, що містить порівняння з

товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господа

рюючого суб'єкта (підприємця).

Дискредитація господарюючого суб'єкта (підприємця) —

поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або не

повних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господа

рюючого суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати

шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта (підпрін м

ця).

Купівля-продаж товарів, виконанні робіт, надання послуг

із примусовим асортиментом — купівля-продаж одних товарів,

виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-нродажу ін

ших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних

споживачу або контрагенту.

Схиляння до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприєм

ця) — спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або

через посередника, до відмови від встановлення договірних

зв'язків із цим господарюючим суб'єктом (підприємцем).

Схиляння постачальника до дискримінації покупця (замов

ника) — спонукання постачальника конкурентом покупця (за

мовника), безпосередньо або через посередника, до надання

постачальником конкуренту покупця (замовника) певних пере

ваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав.

Схиляння господарюючого суб'єкта (підприємця) до розір

вання договору з конкурентом іншого господарюючого суб'єкта

(підприємця) — вчинене з корисливих мотивів або в інтересах

третіх осіб спонукання господарюючого суб'єкта (підприєм

ця) — учасника договору до невиконання або виконання нена-

184