Солдатенко В. Винниченко і Петлюра: політичні портрети революційної доби
Подождите немного. Документ загружается.
171
ІІ. РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЗЛЕТ
Здається, логіка цілком ясна. Оскільки в критичний момент «нема організованого
війська»
, треба вживати термінових заходів – передовірити цю справу особистості,
яка порівняно краще справляється з проблемами
, якими опікувалася до того. Не ви-
падково ним став кадровий військовий Ю
. Капкан. Про С. Петлюру ж взагалі в про-
токолі не згадується
. Можливо В. Єщенко зробив те свідомо. Адже наступним питан-
ням, яке розглянув уряд, було «повідомлення голови Генерального секретаріату, що
генеральний секретар військових справ С
.В. Петлюра подав в одставку.
Постановили
: одставку генерального секретаря військових справ прийняти і до-
ручити генеральному секретарю праці М
.В. Поршу виконувати обов’язки генераль-
ного секретаря військових справ»
242
.
Отже
, С. Петлюру не «відправили у відставку», як це часто подається, а він сам
«подав в одставку»
(зауважимо – не просив вирішити питання, а подав). Повідомлен-
ня про це зробив
, природно, голова уряду, якому, вочевидь, надійшла відповідна за-
ява
. Пізніше у тритомнику «Відродження нації», «Заповіті борцям за визволення»
В. Винниченко висунув цілу низку аргументів, які враховувалися при розв’язанні
поставленого питання
.
Однак
, шанувальники С. Петлюри намагаються зобразити справу так, що причи-
ною відставки було загострення особистих стосунків між В
. Винниченком і С. Пет-
люрою. Чого в цьому плані лише не навигадували! Аж до того – що В. Винниченко
заздрив авторитету й силі С
. Петлюри.
Виникають логічні питання – якщо не було війська
, яке майже безрезультатно
«створював» С
. Петлюра, де він ще міг мати авторитет і вплив? В Центральній Раді
він не користувався великою повагою – його так і не ввели до Президії – Малої Ради
.
В уряді він не лише не виділявся діловими
, фаховими якостями, а ще й з багатьма
пересварився
. То про що ж мова?
Варто звернути увагу на тогочасні газетні повідомлення
. «Нова Рада» просто
констатувала
: «Симон Петлюра заявив, що він по особистих мотивах подає у від-
ставку»
243
. А «Нова громада» повідомила про те, що фракція УСДРП Центральної
Ради знайшла демісію небажаною щодо політичного моменту
, але «враховуючи його
(С. Петлюри – В. С.) заяву про фізичну перевтому, фракція рахується з цим, як сум-
ним фактом»
244
.
Що конкретно стоїть за формулюванням «по особистих підставах»
– невідо-
мо. І краще тут не гадати. Навіть найвірогідніші версії породять достатньо логічні
контрверсії
. Шлях малопродуктивний. А ось згадка про «фізичну перевтому», яка
переконала фракцію українських соціал
-демократів, – прикметна. Швидше за все,
С. Петлюру колективно вмовляли (можливо, не дуже довго й наполегливо) не зали-
шати поста
, та він дав ясно зрозуміти, що далі працювати в довіреній йому сфері у
нього немає сил
.
Безперечно
, відставка С. Петлюри в тих обставинах видається за єдиний вихід зі
скандальної ситуації
. І те, що колеги по уряду знаходили в собі моральні сили розв’я-
зувати справу делікатно
, не опускаючись до брудних «розборок», примітивного «зве-
дення рахунків»
, говорить на користь їх вихованості, інтелігентності. С. Петлюра
шукатиме причини власних невдач не в собі самому
, а в недавніх друзях і колегах, їх
172
ІІ. РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЗЛЕТ
«невдячності», «непорядності» тощо. Він настільки самопереконає себе в цьому, що
низькі почуття буквально засліплятимуть йому розум
.
Прихильникам же
(як і послідовникам), випаде нелегка роль – будь-якою ціною
виправдовувати свого кумира перед історією
.
1
Савченко В.А. Симон Петлюра. – С. 53.
2
Литвин С. Суд історії. – С. 61.
3
Кедровський В. Українізація в російській армії // Укр. історик. – 1967. – № 3–4 (15–16).
– С. 64–65.
4
Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923. – Т. І. – С. 44.
5
Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. – Мюнхен, 1976. – Т. 2. – С. 467.
6
Кедровський В. Назв. праця. – С. 64.
7
Грушевський М. Ілюстрована історія України. – С. 545.
8
Там само. – С. 535.
9
Кедровський В. Назв. праця. – С. 65.
10
Цит. за: Винниченко В. Відродження нації.. – Ч. І. – С. 137–138. Таким же, по суті, є зміст
документа
, вміщеного у «Новій Раді» 20 квітня 1917 р.
11
Кедровський В. Назв. праця. – С. 68–69.
12
Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української революції. – Т. І. – С. 56.
13
Див.: Кедровський В. Назв. праця. – С. 69.
14
Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 9. – С. 140. Вісті з Української Центральної
Ради. – 1917. – Травень (май) – № 7.
15
Вісті з Української Центральної Ради. – 1917. – Травень (май) – № 7.
16
Грушевський М. Назв. праця. – С. 144.
17
Цит. за: Хміль І. Петлюра і петлюрівщина // Український історичний журнал. – 1990. – № 3.
– С. 111.
18
Вісті з Української Центральної Ради. – 1917. – Травень (май). – № 7.
19
Робітнича газета. – 1917 – 7 травня; Киевская мысль 1917 – 8 мая; Щусь О.Й. Всеукра-
їнські військові з’їзди
// Історичні зошити. – № 7. – К., 1992. – С. 14–15.
20
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 353.
21
Див.: Щусь О.Й. Всеукраїнські військові з’їзди. – К., 1992. – С. 16–17.
22
Вісті з Української Центральної Ради. – 1917. – Травень (май) – № 7; Щусь О.Й. Назв.
праця. – С. 17.
23
Цит. за: Савченко В. Назв. раб. – С. 71.
24
Збірник пам’яті Симона Петлюри (1879–1926). – К., 1992. – С. 113.
25
Див.: Щусь О.Й. Назв. праця. – С. 19.
26
Вісті з Української Центральної Ради – 1917. – Травень (май). – № 7; Киевская мысль.
– 1917. – 9 мая.
27
Цит. за: Христюк П. Назв. праця. – С. 53–54, 126.
28
Вісті з Української Центральної Ради. – 1917. – Травень (май). – № 7.
29
Киевская мысль. – 1917. – 10 мая.
30
Вісті з Української Центральної Ради. – 1917. – Травень (май). – № 7.
31
Савченко В.А. Назв. раб. – С. 71.
32
Див.: Литвин С. Назв. праця. – С. 114.
33
Див.: Українська Центральна Рада. – Т. 1. – С. 114.
34
Там само. – С. 90–92.
35
1917 год на Киевщине. Хроника событий. – Харьков, 1928. – С. 85.
173
ІІ. РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЗЛЕТ
36
Вісті з Української Центральної Ради. – 1917. – Травень (май). – № 6; Воин свободной
России (Петроград). – 1917. – 25 мая.
37
ЦДАГО України. – Ф. 1705. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 9.
38
Солдатенко В.Ф., Хало Л.Г. Військовий чинник у боротьбі за політичну владу в Україні
в 1917–1918 рр. – К., 2002. – С. 66.
39
Нова Рада. – 1917. – 7, 8 черв.; Робітнича газета. – 1917. – 8 черв.
40
Див.: Робітнича газета. – 1917. – 8 черв.; Щусь О.Й. Назв. праця. – С. 33–34.
41
Див.: Щусь О.Й. Назв. праця. – С. 42.
42
Кедровський В. Назв. праця. – С. 73.
43
Див.: Прохода В. Як Симон Петлюра став вождем української армії // Гуртуймося. – Гор-
ні Чорнолиці, 1932. – № 9. – С. 22.
44
Вісник Українського генерального військового комітету, 1917. – № 3–4.
45
Винниченко В. Назв. праця. – С. 204–205.
46
Летопись революции, 1927. – № 4. – С. 23.
47
Там само.
48
Летопись революции. – 1927. – № 4. – С. 23.
49
Див.: Солдатенко В.Ф., Солдатенко І.В. Виступ полуботківців у 1917 р. Спроба хроні-
кально-документальної реконструкції події // Український історичний журнал, 1993. – № 9.
– С. 3–20; 1993. – № 7–8. – С. 17–29.
50
Вісті з Української Центральної Ради. – № 11–12. – 1917 р. – Червень.
51
Киевская мысль. Вечерний выпуск, 1917. – 8 июля.
52
Там само.
53
Цит. за: Деникин А. Очерки русской смуты // Вопросы истории, 1990. – № 10. – С. 108–109.
54
Там само. – С. 105–110.
55
Вісті з Української Центральної Ради. – № 11–12. – 1917 р. – Червень.
56
Киевская мысль. Вечерний выпуск. – 1917. – 8 июля.
57
Падалка М. Виступ полуботківців 4–6 липня 1917 р. в м. Києві на фоні політичної ситу-
ації того часу. – Львів, 1921. – С. 8.
58
Там само.
59
Вісті з Української Центральної Ради. – № 11–12. – 1917 р. – Червень; Нова Рада, 1917 р.
– 23 черв.
60
Там само.
61
Там само.
62
Там само.
63
Там само.
64
Там само.
65
Там само. – Киевская мысль. Вечерний выпуск. – 1917. – 8 июля.
66
Киевская мысль. Вечерний выпуск. – 1917. – 5 и 20 июля.
67
Робітнича газета. – 1917. – 23 черв.
68
Робітнича газета, 1917. – 28 червня.; Народна Воля, 1917. – 28 червня (11 лип.).
69
Там само.
70
Робітнича газета. – 1917. – 29 черв.
71
Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО
України). – Ф. 1115. – Оп. І. – Спр. 21. – Арк. 17.
72
Там само. – Арк. 18.
73
Там само. – Арк. 19.
74
Вісті з Української Центральної Ради. – № 17. – 1917 р. – Жовтень.
174
ІІ. РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЗЛЕТ
75
Там само.
76
Падалка М. Назв. праця. – С. 9–10.
77
Там само. – С. 10.
78
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 365.
79
Бош Е. Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 г. до немецкой оккупации.
– М–Л., 1925. – С. 19; Изд. 2-е. – К., 1989. – С. 40.
80
ЦДАВО України. – Ф. 1759. – Оп. 4. – Спр. 1688. – Арк. 43 зв.
81
Там само.
82
Знаменський О.Н. Июльский кризис 1917 г. – М., 1964. – С. 168–169.
83
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні. У 2-х т. – Т. 2. – К.,
1967 – С. 28.
84
Знаменський О.Н. Назв. праця. – С. 169.
85
Падалка М. Назв. праця. – С. 13.
86
Милюков П. История Второй русской революции. – Т. І. – Вып. 2. – София, 1922. – С. 80–81.
87
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 365.
88
Там само.
89
1917 год на Киевщине. Хроника событий. – С. 153–154.
90
Див.: Збаразький С. Крути. До 40-річчя Великого Чину. 29 січня 1918 – 29 січня 1958 р.
– Мюнхен – Нью-Йорк, 1958. – С. 52–53.
91
Милюков П. Назв. раб. – С. 81.
92
Там само.
93
Милюков П. Назв. раб. – С. 80–81.
94
Див.: Солдатенко В.Ф., Солдатенко І.В. Назв. праця // Український історичний журнал.
– 1993. – № 9. – С. 32–36; Солдатенко В.Ф., Хало Л.Г. Назв. праця. – С. 104–107.
95
Гетьман П. Скоропадський. Спомини. – К., 1992. – С. 81.
96
Киевская мысль. Вечерний выпуск., – 1917. – 5 июля.
97
Робітнича газета. 1917. – 6 лип.
98
ЦДАВО України. – Ф. 1759. – Оп. 4. – Спр. 1688. – Арк. 13.
99
Знаменський О.Н. Назв. раб. – С. 169.
100
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 367; Грушевський М. Назв. праця. – С. 147; Падалка М.
Назв. праця. – С. 68.
101
Киевская мысль. – Вечерний выпуск, 1917. – 5 июля.
102
Там само.
103
Там само.
104
Там само.
105
Грушевський М. Назв. праця. – С. 147.
106
ЦДАВО України. – Ф. 1759. – Оп. 4. – Спр. 1688. – Арк. 13.
107
Знаменський О.Н. Назв. раб. – С. 168.
108
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 367.
109
Падалка М. Назв. праця. – С. 11.
110
Знаменський О.Н. Назв. раб. – С. 170.
111
Там само; ЦДАВО України. – Ф. 1759. – Оп. 4. – Спр. 1688. – Арк. 68.
112
Милюков П. Назв раб. – С. 82; Оберучев К. Воспоминания. – Нью-Йорк, 1930. – С. 289.
113
Киевская мысль. Вечерний выпуск. – 1917. – 5 июля.
114
Робітнича газета. – 1917. – 6 лип.
115
Вісник Українського військового генерального комітету. – № 5–6. – 1917. – липень.
116
1917 год на Киевщине. Хроника событий. – С. 154; ЦДАВО України. – Ф. 1759. – Оп. 4.
175
ІІ. РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЗЛЕТ
– Спр. 1688. –Арк. 13.
117
Робітнича газета. – 1917. – 6 лип.
118
Робітнича газета. – 1917. – 5 лип.
119
Див.: Капелюшний В. Замасковані імена: псевдоніми і криптоніми та проблема атрибуції
авторства в історіографії українських національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. – К.,
2001. – С. 53.
120
ЦДАВО України. – Ф. 1759. – Оп. 4. – Спр. 1688. – Арк. 13.
121
1917 год на Киевщине. Хроника событий. – С. 154.
122
Киевская мысль. Вечерний выпуск. – 1917. – 5 июля.
123
Грушевський М. Назв. праця. – С. 146.
124
1917 год на Киевщине. Хроника событий. – С. 155.
125
Киевская мысль. Вечерний выпуск. – 1917. – 6 июля.
126
Киевская мысль. Вечерний выпуск. – 1917. – 5 июля.
127
Вісник Українського військового генерального комітету. – № 5–6. 1917. – липень.
128
Вісті з Української Центральної Ради № 11–12. 1917. – жовтень.
129
Вісник Українського військового генерального комітету. – № 5–6. 1917. – липень; Робіт-
нича газета. – 1917. – 6 лип.
130
Там само. – 7 июля.
131
Нова Рада. – 1917. – 8 лип.
132
Там само. Робітнича газета. – 1917. – 10 лип.
133
Нова Рада. – 1917. – 8 лип.
134
Киевская мысль. Вечерний выпуск. – 1917. – 8 июля.
135
Робітнича газета. – 1917. – 10 лип.; Нова Рада. – 1917. – 8 лип.
136
Киевская мысль. Вечерний выпуск. – 1917. – 8 июля.
137
ЦДАВО України. – Ф. 2592. – Оп. І. – Спр. 2. – Арк. 2.
138
Там само.
139
Там само.
140
Грушевський М. Назв. праця. – С. 116–117.
141
Винниченко В. Назв. праця. – С. 325–328.
142
Гошовт Г.А. Кирассиры Его Величества в Великую войну. 1916, 1917 гг. – Париж, 1944. – С. 103.
143
Українська Центральна Рада. – Т. 1. – С. 200.
144
Нова Рада. – 1917. – 8 верес.
145
Там само.
146
Грушевський М. Назв. праця. – С. 118.
147
Кедровський В. Назв. праця. – С. 75.
148
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 145, 370.
149
Революционное движение в русской армии. 27 февраля – 24 октября 1917 года: Сб. до-
кументов. – Москва, 1968. С. 346, 356–357, 510.
150
Шанковський Л. Українська армія в боротьбі за державність. Мюнхен, 1958. – С. 36.
151
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 375–376.
152
Революционное движение в русской армии... – С.512; Шанковський Л. Назв. праця. – С. 22.
153
Савченко В. Український рух у російських частинах у 1917 та 1918 рр. // За державність
(Каліш). – 1934. Зб. 4. – С. 48–61.
154
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 358–359.
155
Науменко Ю. На переломі (Причинки до історії українізації частин в рос. армії. Луцьк–
Рівне в 1917 р.) // За державність. – 1935. – Зб. 5. – С. 188.
156
Вісник Українського генерального військового комітету. – 1917. – № 18.
176
ІІ. РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЗЛЕТ
157
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 370.
158
Там само.
159
Вісник Українського Генерального військового комітету. – 1917. – № 19–20.
160
Нова Рада. – 1917. – 2, 7 верес., 11 жовт. та ін.
161
Див.: Литвин С. Назв. праця. – С. 87, 90 та ін.
162
Там само. – 1917. – 20 верес.
163
Кедровський В. Назв. праця. – С. 74.
164
Винниченко В. Назв. праця. – С. 198.
165
Прохода В. Симон Петлюра // Табор. – 1936. – № 28–29. – С. 12.
166
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 62.
167
Кедровський В. Назв. праця. – С. 76.
168
Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. 1917–1921. – Т. І. – С. 29.
169
Енциклопедія Українознавства: В 2 т. Париж, Нью-Йорк, 1949. – Т. І. – С. 59.
170
Там само. – С. 507.
171
Субтельний О. Україна: історія. – Київ, 1991. – С. 303.
172
Савченко В.А. Назв. раб. – С. 83, 88.
173
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 77–78.
174
Мазепа І. Назв. праця. – С. 29.
175
Нова Рада. – 1917. – 15 жовт.
176
Там само. – 14 жовт.
177
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 150–151.
178
Литвин С. Назв. праця. – С. 94–95.
179
Українська Центральна Рада. – Т. 1. – С. 278–279.
180
Литвин С. Назв. праця. – С. 95.
181
Див.: Там само. – С. 434.
182
Там само.
183
Див.: Литвин С. Симон Петлюра: штрихи політичної біографії (до 125-річчя з дня на-
родження) // Історичний журнал. – 2004. – № 5. – С. 57–60.
184
Див.: Литвин С. Суд історії. – С. 90, 92.
185
Українська Центральна Рада. – Т. 1. – С. 276.
186
Литвин С. Назв. праця. – С. 92.
187
Там само.
188
Див.: Копиленко О.Л. «Сто днів» Центральної Ради. – К., 1992. – С. 168.
189
Див.: Савченко В.А. Назв. раб. – С. 88.
190
Там само.
191
Робітнича газета. – 1917. – 26 жовт.; Нова Рада. – 1917. – 27 жовт.
192
Про хід повстання, тогочасні події в Києві докладніше див.: Варгатюк П.Л., Солда-
тенко В.Ф., Шморгун П.М. В огне трех революцій. Из истории борьбы большевиков Украи-
ны за осуществление ленинской стратеги и тактики в трех российских революціях. – К., 1986.
– С. 463–466; Солдатенков В.Ф. Українська революція. Історичний нарис. – К., 1999. – С. 317–
323 та ін.
193
Субтельний О. Назв. праця. – С. 305.
194
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 371.
195
Робітнича газета. – 1917. – 4 листоп.; 1917 год на Киевищине. Хроиника событий. – С. 329–331.
196
1917 год на Киевщине. – С. 337–338.
197
Там само. – С. 337, 338, 347, 351, 352, 356, 357.
198
Робітнича газета. – 1917. – 2 листоп.
177
ІІ. РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЗЛЕТ
199
Нова Рада. – 1917. – 22 жовт.
200
1917 год на Киевщине. Хроника событи – С. 363.
201
Цит. за: Збаразький С. Назв. праця. – С. 57.
202
Там само.
203
Шаповал М. Велика революція і українська визвольна програма. – Прага, 1928. – С. 92–93.
204
Див.: Щусь О.Й. Назв. праця. – С. 46–63; Народня воля. – 1917. – 2 листоп.
205
Див.: Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 49; Галаган М. З моїх споминів. – Львів, 1930. – Ч. 3.
– С. 11–18; Нова Рада. – 1917. – 29 жовт.
206
Нова Рада. – 1917. – 29 жовт.
207
Там само. – 1917. – 5 листоп.
208
1917 год на Киевщине. Хроника событий. – С. 332–333.
209
Там само. – С. 326.
210
Киевская мысль. – 1917. 2 нояб. (веч. выпуск). – 8 нояб.
211
Робітнича газета. – 1917. – 2, 4 листоп.
212
Там само. – 8 листоп.
213
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 198–199.
214
1917 год на Киевщине: Хроника событий. – С. 356.
215
Цит. за: Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 218.
216
Народня Воля. – 1917. – 6 груд.
217
Див.: Савченко В. Назв. праця. – С. 146–151, 157.
218
Там само. – С. 151–155.
219
Савченко В. Там само. – С. 69, 70.
220
1917 год на Киевщине. Хроника событий. – С. 407.
221
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 201, 257.
222
Звезда (Екатеринослав). – 1917. – 9 груд.
223
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 382–385.
224
Там само. – С. 372.
225
Енциклопедія Українознавства. – Т. 1. – С. 1177.
226
Нова Рада. – 1917. – 24 листоп; Робітнича газета. – 1917. – 6, 8 груд.
227
Нова Рада. – 1917. – 24 груд.
228
Див.: Савченко В.А. Назв. раб. – С. 100.
229
Христюк П. Назв. праця. – С. 92.
230
Голуб П.А. Партия, армия и революция. – М., 1967. – С. 170; Його ж. Большевики и
армия в трех революциях. – М., 1977. – С. 207.
231
Киевская мысль. – 1917. – 3 декаб. (утр. вып.).
232
Див.: Солдатенко В. До конфлікту Раднаркому Росії з Центральною Радою (особистіс-
ний зріз) // Події і особистості революційної доби. – К., 2003. – С. 75–108.
233
Див.: Литвин С. Назв. праця. – С. 116–118 та ін.
234
Савченко В.А. Назв. раб. – С. 106.
235
Див.: Там же. – С. 122.
236
Українська Центральна Рада. – Т. 2. – С. 38.
237
Там само. – С. 38–39.
238
Там само.
239
Там само. – 40.
240
Там само. – С. 44–45.
241
Там само. – С. 45.
242
Там само.
178
ІІ. РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЗЛЕТ
243
Нова Рада. – 1917. – 19 груд.
244
Нова громада. – 1917. – 23 груд.
Âèñíîâêè
Порівняння діяльності В. Винниченка й С. Петлюри в перший рік революційної
доби, Української революції знову на користь першого політика.
В. Винниченко з’явився в Києві в перших числах третьої декади березня 1917
року і відразу включився в активну роботу
. Зважаючи на його авторитет в україн-
ських колах
, він буквально за три тижні обирається членом і заступником голови
Центральної Ради
, членом ЦК і лідером Української соціал-демократичної робіт-
ничої партії
, редактором її Центрального Органа – «Робітничої газети». Він – одна
з ключових постатей Українського національного конгресу – апогейної початкової
віхи Української революції
.
С. Петлюра приїжджає до Києва лише на початку травня 1917 року на І Всеукраїн-
ський військовий з’їзд
. Маловідомий і непопулярний у військових колах, він потрап-
ляє до президії з’їзду і обирається до Українського генерального військового коміте
-
ту
, стає на чолі його завдяки зусиллям М. Грушевського і В. Винниченка. Останніх
влаштовувало
, передусім, те, що, поновлюючи своє членство в УСДРП, С. Петлюра
мав дуже помірковані погляди щодо проблем державного і військового будівництва і
його легко було перетворити на знаряддя боротьби проти ініціатора з’їзду
, впливово-
го у військовому середовищі М
. Міхновського.
В. Винниченко поряд з М. Грушевським став авторитетним ідеологом Української
національно
-демократичної революції, одним із найпослідовніших і найпринципові-
ших борців за втілення в життя виробленої концепції і стратегії державотворення
.
Саме його рукою писались перші три Універсали Центральної Ради
, а четвертого –
він був співавтором
. Його першу належали й інші доленосні документи 1917 року.
Й він пропонував конструктивні рішення й виходи зі складних ситуацій
.
Знайти в працях С
. Петлюри щось теоретично значиме за 1917 рік до цього часу
не вдавалось
. Його виступи в Центральній Раді не носили прогностично-спрямову-
ючого характеру
, були більше ситуативними і не надто виразними. Навряд чи є під-
стави віднести С
. Петлюру до творців концепції будівництва збройних сил України.
В. Винниченко, знаний, популярний, впливовий політик по праву став першим
главою Генерального секретаріату національного уряду України і на цьому посту до
-
водив свою ефективність
. Йому не змогли знайти гідної заміни в процесі серпне-
вої урядової кризи
, й Тимчасовий уряд затвердив його на посаді глави уряду, попри
спеціальну шовіністичну кампанію щодо його дискредитації
. Слід мати на увазі, що
В. Винниченко тривалий час керував урядом, незважаючи на те, що найчисельнішою
фракцією в Центральній Раді були есери
. В. Винниченко очолював делегації до Пет-
рограда і фактично грав роль першої скрипки на переговорах посланців Тимчасового
уряду з Центральною Радою в Києві у червні
1917 р.
С. Петлюра двічі висувався на посаду генерального секретаря військових справ,
однак не був затверджений Тимчасовим урядом
(останнім посада взагалі скасову-
179
ІІ. РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЗЛЕТ
валася), а після повалення Тимчасового уряду був спочатку оголошений Комісаром
і лише згодом – генеральним секретарем у військових справах
. Легітимним главою
відомства він був біля півтора місяці
.
Навіть на всеукраїнських військових з’їздах С
. Петлюра поступився активністю
(ключові промови, проекти резолюцій тощо) В. Винниченкові. Те ж можна відзна-
чити (виступ полуботківців, розстріл богданівців, більшовицьке повстання в Києві
наприкінці жовтня
1917 р., стосунки із РНК й т. ін.). Визнати ефективною його діяль-
ність щодо українізації армії
, так як і щодо будівництва збройних сил загалом також
не можна
.
Відставка В
. Винниченка з посади голови уряду – тоді Ради народних міністрів
– сталася в умовах
, коли УНР опинилася на краю прірви (і з голови уряду нелогічно
було б скидати відповідальність – вона надзвичайно висока
). Однак головний чин-
ник, який призвів до такого невтішного результату – відсутність збройного оплоту
держави – був прямим і безпосереднім наслідком діяльності С
. Петлюри, що, по-суті,
провалив справу українізації армії
, створення національного війська.
Перевантажений революційними
, партійними, державними справами В. Винни-
ченко мало що встиг зробити за
1917 р. на літературній ниві. Він навіть припинив
систематичне ведення щоденника
, листування з близькими друзями тощо. Однак,
хоча б п’єса «Панна Мара»
, написана, як мовиться, «на одному подиху» – також ак-
тив драматурга
, письменника.
Чогось літературно значимого в
1917 р. С. Петлюра не створив.
²²². ÂÈÏÐÎÁÓÂÀÍÍß ÏÎÐÀÇÊÀÌÈ
П
ерші сходження В. Винниченка і С. Петлюри на владний Олімп заверши-
лися відставками
. Останні могли б бути гучними, довго обговорюватися в
суспільстві
. Цього не сталося. Надто складною, тривожною була загальна ситуація.
Українська Народна Республіка
, як найбільше завоювання нації, народу, Української
революції
, невідворотно наближалася до катастрофи. Гинули і найвищі здобутки
всього попереднього життя двох політиків
.
Відставки сталися з місячною різницею
. В добу революцій це значний термін.
За цей час УНР встигла пройти шлях від юридично автономної частини неіснуючої
федеративної демократичної республіки Росії до самостійної
, незалежної, суверен-
ної держави
. Людство вступило в 1918 рік, що стане завершальним роком Першої
світової війни
.
Що ж до України
, рік 1918 виявиться особливо «щедрим» на карколомні зміни,
«плідним» на запропоновані й апробовані варіанти суспільного поступу
, моделі дер-
жавницької організації
.
Насправді
, саме в цьому році виявили себе, і при тому досить масштабно, потуж-
но, результативно практично всі альтернативи тогочасного життя, своєрідно скон-
центрувалися на стислому часовому відтинку цілі історичні епохи
.
Якнайнаочніше означене реалізувалося в різноспрямованих і різноякісних зраз
-
ках державотворення. 1918
рік – це і завершальні місяці існування Української На-
родної Республіки доби Центральної Ради
. Це й повна історія народження, розвитку
й загибелі гетьманської Української Держави
. Це й відродження під проводом Ди-
ректорії Української Народної Республіки
, непростий, болісний пошук найприйнят-
нішої, найоптимальнішої моделі національно-державного устрою. Це й створення
Західно-Української Народної Республіки, детермінація її курсу на об’єднання з УНР.
Це й встановлення на початку року майже на всіх теренах України радянської вла
-
ди, тріумф Української Соціалістичної Радянської Республіки. Це й австро-німецька
окупація України
. Це й початок відтворення під керівництвом Тимчасового Робітни-
чо-Селянського уряду Української Соціалістичної Радянської Республіки наприкінці
1918 року. Це й зародження феномена анархістської стихії, яка воліла б взагалі не зна-
ти жодної централізованої
, національно-державної влади – йдеться, передусім, про
махновщину
...
І всі ті різноорієнтовані
, часто протилежно спрямовані тенденції й рухи тісно
переплелися на одному просторі
– Україні, не давали спокою нації, що піднісшись на
могутній хвилі всебічного відродження
, зазнала й перших відчутних втрат.
Незважаючи на те
, що й для В. Винниченка, й для Петлюри, здавалось би, пік
кар’єри уже подолано
, обом їм у цьому році доведеться не лише виявити свої якості
в умовах відступів
, поразок, а й, тою чи іншою мірою бути причетними до найбіль-
ших зламів ситуацій
, і зрештою зазнати нових, вищих за попередні злетів. А життєві
стежки, що розійшлися, знову перехрестяться, з’єднаються.
180