Сладкевич В.П., Чернявский А.Д. Сучасний менеджмент організацій

Подождите немного. Документ загружается.

211

печує надходження додаткових коштів для постійного оновлення

основного капіталу, тоді як її відсутність призводить до його старін-

ня і “проїдання”. У світовій економіці використовують чотири ос-

новних методи нарахування амортизації: рівномірне нарахування

зношування, метод урахування цілих значень років служби, подвій-

но-понижуючий балансовий метод, система прискореного компен-

сування витрат.

Відповідно до методу рівномірного обрахунку зношування до-

зволяється щорічне рівномірне зношування обладнання впродовж

терміну його служби. Річна сума амортизації розраховується за фор-

мулою

ц в

К Л

−

де P

— річна сума амортизації;

— купівельна ціна (балансова вартість);

— ліквідаційна вартість;

Т — термін служби.

Цей метод передбачає щорічне нарахування однакових сум амор-

тизації.

Стимулююча роль амортизації істотно зростає при застосуванні

методів прискореної амортизації. Вони активізують процес виведен-

ня з експлуатації застарілого і фізично спрацьованого устаткування,

виконують завдання прискореного оновлення основного капіталу,

сприяють розширенню самостійності підприємства й розвитку рин-

кових відносин.

Метод нарахування цілих значень років служби передбачає, що

обладнання використовується інтенсивніше впродовж перших або

останніх років служби основних фондів. У цьому разі річні обсяги

амортизаційних відрахувань визначаються у такій послідовності: до-

даються цілі цифри років служби, визначається дріб від ділення ці-

лих чисел років служби на суму всіх років служби, відповідний дріб

для кожного року помножується на ціну обладнання і визначається

сума амортизаційних відрахувань за рік. Якщо обладнання зношуєть-

ся інтенсивніше впродовж перших років служби, річна сума амор-

тизаційних відрахувань визначається дробом останнього року, а всі

розрахунки здійснюються у зворотному порядку.

212

Система прискореного компенсування витрат, яка також є одним

із методів прискореної амортизації, передбачає, що впродовж перших

років використання основних фондів застосовуються вищі норми

амортизаційних відрахувань, ніж в останні. При цьому використову-

ються сталі норми амортизаційних відрахувань, запропоновані дер-

жавою, а не розрахункові.

Амортизаційна політика є важливим регулятором інвестиційної

активності. По-перше, амортизаційні відрахування є частиною вало-

вих інвестицій і дають змогу регулювати темпи простого відтворення

основних фондів. По-друге, підвищення амортизаційних відрахувань

у певні періоди функціонування основних фондів збільшує обся-

ги виробничих витрат і, відповідно, зменшує прибуток, що підлягає

оподаткуванню. Таким чином, кошти, які не вилучаються в бюджет,

залишаються у розпорядженні підприємств і разом із додатковими

сумами амортизації збільшують інвестиційні ресурси товаровироб-

ників.

Як важіль економічного регулювання інвестиційної діяльності

амортизаційна політика повинна забезпечувати підприємствам по-

вернення витрачених коштів на придбання й утворення основних

фондів у вигляді амортизаційного фонду у повному обсязі та в най-

сприятливіші для підприємства строки. У системі взаємодії усіх ва-

желів економічного регулювання амортизаційна політика повинна

сприяти створенню умов, за яких подальше інвестування накопи-

ченого амортизаційного фонду стає економічно виправданим і вигід-

ним для підприємств, збігаючись із цілями економічної політики

держави. Крім того, можлива протилежна дія важелів, зокрема й

амортизаційної політики, за умов відповідної економічної політики

у стані перевиробництва.

До методів фінансово-кредитної політики держави, крім прямого

фінансування інвестицій, належать визначення величини позичко-

вого відсотка; регулювання позичкового фонду; політика кредиту-

вання; надання фінансової допомоги у вигляді субсидій, субвенцій,

дотацій, бюджетних позик на розвиток окремих галузей, виробництв,

регіонів; надання субсидій, субвенцій, дотацій, спрямованих на за-

хист товаровиробників із метою покращення інвестиційного клімату

та пов’язана з цим цінова та митна політика.

Як свідчить практика країн з розвиненою економікою, регулю-

вання інвестиційної діяльності в економіці доцільно здійснювати на

засадах планування. На відміну від планування, що існувало за ад-

213

міністративно-командної системи і мало силу закону, плануванню в

ринкових умовах властивий індикативно-рекомендаційний характер.

В інвестиційній сфері планування виконує регулювальну функцію.

Показники, що пропонуються в індикативному плані, досягаються

за допомогою регуляторів державного впливу. Планування обсягів

інвестицій пов’язане з основними макроекономічними показниками

розвитку національної економіки в індикативних планах макроеко-

номічного рівня. На цьому рівні розробляються великі державні ін-

вестиційні програми та плани розвитку галузей або регіонів.

При плануванні на мікрорівні здійснюються залучення інвестицій

у конкретні підприємства під виробництво певних видів продукції;

розроблення концепції ведення бізнесу; оцінювання фактичних ре-

зультатів діяльності компанії за певний період.

Планування в ринкових умовах пов’язане з експортно-імпортним

регулюванням, фінансовою допомогою товаровиробникам та іншими

важелями регулювання інвестиційної діяльності.

8.5. методи оцінки ефективності

інвестиційних проектів

Від об’єктивності оцінювання ефективності інвестиційних проек-

тів залежать терміни повернення вкладеного капіталу, варіанти його

альтернативного використання, додатково генерований потік прибут-

ку підприємства у майбутньому періоді. Об’єктивність і всебічність

оцінювання ефективності інвестиційних проектів значною мірою за-

лежить від використання сучасних методів його здійснення.

Ефективність реальних інвестиційних проектів має оцінюватися

на основі зіставлення обсягу інвестиційних витрат і сум та термінів

повернення інвестованого капіталу. Це загальний принцип форму-

вання системи оцінювальних показників ефективності, відповідно

до якого результати будь-якої діяльності мають співвідноситися з

витратами на її здійснення. Стосовно інвестиційної діяльності він

реалізується шляхом зіставлення прямого і поверненого потоків ін-

вестованого капіталу.

Оцінювання обсягу інвестиційних витрат повинне охоплювати

всі ресурси, що використовуються і пов’язані з реалізацією проекту.

У процесі оцінювання повинні бути враховані всі прямі та непрямі

витрати грошових коштів (власних і позичкових), матеріальних і не-

матеріальних активів, трудових та інших видів ресурсів.

214

Методи оцінювання ефективності інвестицій можна розподілити

на дві групи. Перша охоплює методи, що базуються на розрахунках

показників терміну окупності, коефіцієнта рентабельності капіталь-

них вкладень. Ці методи застосовуються щодо інвестиційних проек-

тів, які характеризуються стабільною величиною щорічно забезпе-

чуваних корисних результатів і короткими періодами інвестування

(наприклад, заміна технологічного обладнання більш досконалим,

автоматизація виробничого процесу).

Методи другої групи засновані на використанні показника чистої

приведеної (поточної) вартості проекту і коефіцієнтів внутрішньої

рентабельності проекту, періоду повернення капіталовкладень.

Міжнародна практика оцінювання ефективності інвестицій ба-

зується на концепції часової вартості грошей і заснована на таких

принципах:

1) ефективність використання інвестованого капіталу оцінюється на

основі зіставлення грошового потоку (cash flow), що формується

у процесі реалізації інвестиційного проекту і первісної інвестиції.

Проект визнається ефективним, якщо забезпечуються повернення

вкладеної суми інвестицій і необхідна прибутковість для інвес-

торів;

2) вартість капіталу, що інвестується, як і грошового потоку, при-

водиться до поточного часу або до визначеного розрахункового

часу (що є попереднім до початку реалізації проекту);

3) процес дисконтування капітальних вкладень і грошових потоків

здійснюється за різними ставками дисконту, що визначаються

залежно від особливостей інвестиційних проектів. При визначенні

ставки дисконту враховуються структура інвестицій і вартість

окремих складових капіталу.

При визначенні економічного ефекту за чистою поточною вартіс-

тю (NPV) велике значення має визначення нормативу дисконтуван-

ня — показника, що використовується для приведення за чинником

часу очікуваних грошових отримань і платежів.

Вибір чисельного значення цього показника залежить від таких

чинників:

· цілі інвестування й умови реалізації проекту;

· рівень інфляції в національній економіці;

· обсяг інвестиційного ризику;

· альтернативні можливості вкладення капіталу;

· фінансові міркування та уявлення інвестора.

215

Вважається, що для різного класу інвестицій можуть обиратися

різні значення нормативу дисконтування. Вкладення, що пов’язані

із підтриманням ринкових позицій підприємства, оцінюються за

нормативом 6 %, інвестиції у поновлення основних фондів — 12 %,

вкладення з метою економії поточних витрат — 15 %, вкладення з

метою збільшення прибутків підприємства — 20 %, ризикові капі-

таловкладення — 25 %. Відзначаються залежність ставки відсотка

від ступеня ризику проекту. Для звичайних проектів привабливою

нормою є ставка 16 %, для нових проектів, що базуються на нових

технологіях, — 24 %. Хоча вибір значення дисконту, що відіграє роль

граничного (мінімального) значення нормативу рентабельності капі-

таловкладень, є прерогативою інвестора, на практиці при здійсненні

інвестиційних розрахунків часто як орієнтир використовують ставку

відсотка державних цінних паперів. Вважається, що за цією ставкою

держава гарантує суб’єктам господарювання повернення інвестова-

ного капіталу без усякого ризику.

Інвестиції є ефективними, якщо цей потік достатній для:

· повернення первинної вартості капітальних вкладень;

· забезпечення потрібної віддачі на вкладений капітал.

Найбільш поширеними є такі показники ефективності капіталь-

них вкладень:

· чисте поточне значення інвестиційного проекту (NPV);

· індекс дохідності;

· індекс рентабельності;

· період окупності;

· внутрішня ставка дохідності.

Чистий поточний доход (вартість) дає змогу отримати найбільш

узагальнену характеристику результату інвестування:

NPV = ЧГП – ІВ,

де ЧГП — сума чистого грошового потоку за весь період експлуатації

інвестиційного проекту;

ІВ — сума інвестиційних витрат на реалізацію інвестиційного

проекту.

Характеризуючи показник “чистий поточний дохід (вартість)”,

слід відзначити, що він може бути використаний не лише для порів-

няльного оцінювання ефективності реальних інвестиційних проек-

тів, а і як критерій доцільності їх реалізації. Інвестиційний проект,

216

за яким показник чистого поточного доходу є від’ємною величиною

або дорівнює нулю, має бути відкинутий, оскільки він не принесе

підприємству додатковий дохід на вкладений капітал. Інвестиційні

проекти із додатним значенням показника чистого поточного дохо-

ду дають змогу збільшити капітал підприємства і його ринкову вар-

тість.

Індекс дохідності також уможливлює зіставлення обсягу інвести-

ційних витрат із очікуваним чистим грошовим потоком за проектом.

Розрахунок показника здійснюється за формулою

ЧГП

ІД

ІВ

де ІД — індекс дохідності за інвестиційним проектом.

Визначимо індекс дохідності за двома варіантами:

ІД за проектом А становить: 8758/7000 = 1,25, а за проектом Б —

8221/6700 = 1,23.

Порівняння ІД за двома проектами свідчить, що проект А є ефек-

тивнішим.

Показник “індекс дохідності” може бути використаний не лише

для порівняльного оцінювання, а і як критеріальний при прийнятті

інвестиційного рішення про можливості реалізації проекту. Якщо

значення ІД менше від одиниці або дорівнює їй, інвестиційний про-

ект має бути відхиленим у зв’язку з тим, що він не принесе додатко-

вого доходу на інвестовані кошти.

Індекс рентабельності (ІР) у процесі оцінювання ефективності ін-

вестиційного проекту може мати лише додаткову роль, тому що не

дає змоги повною мірою оцінити весь зворотний інвестиційний потік

за проектом (значну частку цього потоку становлять амортизаційні

відрахування). Розраховується за формулою

ІР ,

ІВ

де Ч

ін

— середньорічна сума чистого інвестиційного прибутку за пе-

ріод експлуатації проекту.

Цей показник дає змогу вилучити в сукупному чистому грошо-

вому потоці важливу його складову — суму інвестиційного при-

бутку.

217

Період окупності (ПО) є одним із найбільш поширених і зрозу-

мілих показників оцінювання ефективності інвестиційного проекту.

Розрахунок здійснюється за формулою

ІВ

ПО ,

ЧГП

де ЧГП

— середньорічна сума чистого грошового потоку за період

експлуатації проекту (за короткострокових реальних вкладень цей

показник розраховується як середньомісячний).

Основним недоліком показника періоду окупності є те, що він не

враховує чисті грошові потоки, що формуються після періоду окуп-

ності інвестиційних витрат.

Внутрішня ставка дохідності (прибутковості, рентабельності) —

IRR — є найбільш складним показником оцінювання ефективності

реальних інвестиційних проектів. Він характеризує рівень дохідності

конкретного інвестиційного проекту, що виражений дисконтною

ставкою, за якою майбутня вартість чистого грошового потоку приво-

диться до поточної вартості інвестиційних витрат. Внутрішню ставку

дохідності можна також охарактеризувати як дисконтну ставку, за

якою чистий поточний дохід в процесі дисконтування буде приведе-

ний до 0.

ЧГП

ІВ

= −IRR

Значення IRR може бути визначено за спеціальними таблицями

фінансових обрахувань.

Усі розглянуті показники оцінювання ефективності реальних ін-

вестиційних проектів перебувають між собою у тісному взаємозв’язку

і дають змогу оцінити цю ефективність з різних сторін. Тому при

оцінюванні ефективності реальних інвестиційних проектів підприєм-

ства їх слід розглядати в комплексі.

Функціональна спрямованість операційної діяльності підпри-

ємств, що не є інституціональними інвесторами, визначає як пріо-

ритетну форму здійснення реальних інвестицій. Проте на окремих

етапах розвитку підприємства доцільним є використання і фінансо-

вих інвестицій. Така спрямованість інвестицій може бути зумовлена

необхідністю ефективного використання інвестиційних ресурсів, що

218

формуються до початку здійснення реального інвестування за відібра-

ними інвестиційними проектами; у разі, коли кон’юнктура фінансо-

вого ринку уможливлює отримання значно більшого рівня прибутку

на вкладений капітал, ніж операційна діяльність на товарних ринках;

за наявністю тимчасово вільних грошових активів, пов’язаною із се-

зонною діяльністю підприємства, напередодні галузевої, товарної або

регіональної диверсифікації своєї діяльності шляхом вкладання капі-

талу у їх статутні фонди та в інших аналогічних випадках.

Систему державного регулювання інвестиційної діяльності су-

б’єктів підприємства показано на рис. 8.7.

8.6. Бізнесплан як метод

інвестиційної діяльності

Одним з основних завдань розроблення бізнес-плану є визначен-

ня цінності проекту. Цінність бізнес-плану визначається як різниця

його позитивних результатів, або вигід (надалі — “вигоди”), та нега-

тивних результатів, або витрат, тобто:

цінність бізнесплану = вигоди – витрати

Для визначення цінності проекту необхідно оцінити всі вигоди,

одержувані від проекту, і з’ясувати, чи перевищують вони витрати на

нього протягом усього життєвого циклу. Оскільки багато активів біз-

нес-плану розраховано на тривалий строк служби, при розробленні

бізнес-плану порівнюються майбутні вигоди з необхідними теперіш-

німи вигодами за бізнес-планом.

Для здійснення аналізу бізнес-плану використовується декілька

концептуальних положень, серед яких виділяють додаткові витрати і

вигоди. Якщо новий бізнес-план є продовженням діяльності підпри-

ємства і спрямований на розвиток наявного виробництва, то метою

аналізу бізнес-плану є встановлення відмінності між ситуаціями “з

бізнес-планом” та “без бізнес-плану”. Вираховування прирощених у

результаті бізнес-плану вигід і витрат потребує уточнення наведеної

вище формули:

Цінність зміна вигоди в резуль зміна витрат в ре

бізнес = таті розроблення – зультаті реалізації

плану бізнезплану бізнесплану

219

Рис. 8.7. Система державного регулювання інвестиційної діяльності

Функції державного регулювання інвестиційної діяльності

Створення

правових ос-

нов функціо-

нування рин-

ку капіталу

Дотри-

мання

пріоритету

соціальних

цінностей

Захист кон-

куренції і

регулюван-

ня цін на

інвестиції

Спряму-

вання

інвестицій

на розвиток

економіки

Формування

стратегічних

і тактичних

цілей і пріо-

ритетів

Дотримання спря-

мованості інвести-

цій на вирівнювання

сукупного попиту і

сукупної пропозиції

Частко-

вий пере-

розподіл

доходів

галузей

Регулюван-

ня зовнішніх

інвестицій

і валютного

ринку

Складові економічної політики державного регулювання інвестиційної діяльності

Організаційно-правове перетворення

структури управління і форм власності

Податково-бюджет-

не регулювання

Цінове ре-

гулювання

Екологічні нор-

ми і нормативи

Антимонополь-

не регулювання

Прогнозування і розроблен-

ня програм інвестування

Грошово-кредит-

не регулювання

Структурно-інвести-

ційне регулювання

Соціально-економіч-

ні норми і нормативи

Адміністратив-

не регулювання

Засоби державного регулювання інвестиційної діяльності

Сфера і об’єкти державного регулювання

Закони і законодавчі акти

Прогнози і програми

Обсяги інвестицій за

джерелами фінансування

Амортизаційні норми

відрахування

Ставки податків

База оподаткування

Пільги і субсидії

Лізенції і дозволи

Квоти

Відсоткові ставки

Державне замовлення

Державні

гарантії

Спеціальні

фонди

Макроеконо-

мічні пропорції

Суб’єкти вироб-

ничої діяльності

Суб’єкти інфра-

структури ринку

Соціальна

сфера

Суб’єкти науково-

технічної діяльності

Створення сприятливого для

інвестування середовища

Інноваційна спрямо-

ваність інвестицій

Сприяння залученню заощаджень

населення та коштів фізичних осіб

Розвиток фон-

дового ринку

Приватизація дер-

жавного майна

220

Такий підхід не тотожний зіставленню ситуації “до бізнес-плану”

та “після реалізації бізнес-плану”, оскільки порівняння станів “до” та

“після” не враховує змін у капіталовкладеннях і виробництві, що від-

булися незалежно від проекту, і призводить до неточного підрахунку

витрат і вигід бізнес-плану.

Загалом, усі рішення щодо визначення цінності бізнес-плану, а в

результаті й доцільності вкладання коштів у його реалізацію, випли-

вають саме з порівняння додаткових вигід із додатковими витратами.

На практиці це втілилося у концепцію граничності. Приймаючи рі-

шення про обсяги випуску продукції, менеджери керуються прави-

лом, згідно з яким обсяг випуску має зростати доти, доки граничні

витрати менші або дорівнюють граничним вигодам.

Важливим методологічним принципом у розрахунках грошових

потоків є врахування безповоротних витрат та неявних вигід. Безпо

воротні витрати — це вже зроблені витрати, які неможливо відшко-

дувати за допомогою складання чи нескладання бізнес-плану.

Якщо проводиться оцінювання здійснення інвестиційного проек-

ту, то всі витрати, вже зроблені до ухвалення рішення про реалізацію

бізнес-плану, не повинні враховуватися, бо їх не можна відшкоду-

вати, оскільки вони жодним чином не впливають на його ефектив-

ність. Такі витрати слід виключити із вартості проекту при вирішенні

питання про те, чи продовжувати роботу за проектом. На цьому ета-

пі мають значення лише ті витрати, які слід буде зробити. Цінність

бізнес-плану, який має завершити інший, розпочатий раніше та неза-

вершений проект, залежить не від зроблених до того витрат, а лише

від вартості завершення проекту. Подібно до цього, вигодами нового

бізнес-плану є лише ті вигоди, які з’являються після і понад тих ви-

год, які можуть надходити від попередньої незавершеної діяльності.

Прикладом зроблених витрат є витрати на здійснення досліджень і

розрахунків ефективності бізнес-плану. Незважаючи на їх чималий

обсяг, вони не повинні враховуватися при визначенні показників біз-

нес-плану.

Неявні вигоди — одержані доходи від найкращого альтернативно-

го використання активу, внаслідок чого відбувся неявний грошовий

приплив.

Необхідність урахування при розробленні бізнес-плану неявних

витрат випливає з принципу альтернативної вартості. Неявні вигоди

можна визначити і як грошові потоки, що їх можна було б одержа-

ти від активів, які суб’єкт підприємницької діяльності вже має. Бере-