Сладкевич В.П., Чернявский А.Д. Сучасний менеджмент організацій

Подождите немного. Документ загружается.

201

Рис. 8.1. Система основних елементів формування

стратегічного інвестиційного рівня підприємства

Учасниками інвестиційної діяльності є фізичні та юридичні осо-

би України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як

виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

інвесторами є суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають

рішення про вкладення власних, позичених або залучених грошових,

майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Ін-

вестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а

також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяль-

ності.

8.2. Класифікація інвесторів.

їхні права й обов’язки

Підприємство, що здійснює інвестиційну діяльність, є інвестором.

Класифікація інвесторів відбувається за ознаками, наведеними на

рис. 8.2.

індивідуальний інвестор — конкретна юридична або фізична осо-

ба, що здійснює інвестиції для розвитку своєї основної господарської

(підприємницької) діяльності.

Рівень стратегіч-

ного мислення

власників, управ-

ляючих та інвести-

ційних менеджерів

Рівень знань інвести-

ційних менеджерів про

стан і динаміку чинни-

ків зовнішнього інвес-

тиційного середовища

Можливості форму-

вання інвестиційних

ресурсів та рівень їх

протиінфляційної

захищеності

Рівень ін-

вестиційної

культури

підприєм-

ства

Стратегічний інвестиційний рівень підприємства

Співвідношення

рівня інвестиційної

активності підпри-

єства і поточних та

перспективних по-

треб його розвитку

Співвідношення ор-

ганізаційної структу-

ри управління інвес-

тиційною діяльністю

і завдань розвитку

підприємства

Рівень ефек-

тивності

чинних си-

стем аналізу,

планування

і контролю

Наявність на під-

приємстві цілісної

загальної страте-

гічної концепції

його майбутнього

розвитку

202

інституціональний інвестор — юридична особа, фінансовий посе-

редник, який акумулює кошти індивідуальних інвесторів і здійснює

інвестиційну діяльність. Спеціалізується переважно на операціях із

цінними паперами.

Стратегічний інвестор — суб’єкт інвестиційної діяльності, який

має на меті придбання контрольного пакету акцій (переважної част-

ки статутного капіталу) для забезпечення реального управління

підприємством відповідно до власної концепції стратегічного роз-

витку.

Рис. 8.2. Класифікація інвесторів

Портфельний інвестор — суб’єкт інвестиційної діяльності, вкла-

дає власний капітал у різноманітні об’єкти інвестування з метою

отримання поточного доходу або приросту капіталу в перспектив-

ному періоді. Такий інвестор не ставить за мету реальну участь в уп-

равлінні підприємством.

Класифікація інвесторів

За спрямованістю основної

господарської діяльності

Індивідуальний інвестор

Інституціональний інвестор

За метою інвестування

Стратегічний інвестор

Портфельний інвестор

За належністю до резидента

Вітчизняний інвестор

Іноземний інвестор

203

Права й обов’язки інвесторів. Чинне законодавство України

надає широкий спектр прав і повноважень суб’єктам інвестиційної

діяльності відповідно до їх економічної самостійності. Інвестор має

право самостійно визначати цілі, напрями, види й обсяги інвести-

ційної діяльності, у тому числі інвестиції на договірній основі будь-

яких учасників інвестиційної діяльності, зокрема шляхом організації

курсів і торгів, володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктами

і результатами інвестицій, у тому числі реінвестицій і торгових опе-

рацій на території України. Усі суб’єкти інвестиційної діяльності

незалежно від форми власності та господарювання мають однакові

права щодо здійснення цієї діяльності. Держава і посадові особи не

мають права втручатися в договірні відносини учасників інвести-

ційної діяльності поза своєю компетенцією.

Разом з правами чинне законодавство встановлює певні обов’язки

суб’єктів інвестиційної діяльності. Так, усі учасники інвестиційного

процесу повинні дотримуватися державних норм і стандартів, вико-

нувати вимоги антимонопольного законодавства, не допускати не-

добросовісної конкуренції, подавати в установленому порядку бух-

галтерську і статистичну звітність. Крім того, інвестори зобов’язані

подавати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійс-

нюваних ними інвестицій, отримувати висновки експертизи інвести-

ційних проектів про дотримання технологічних, екологічних, радіа-

ційних, санітарно-гігієнічних і архітектурних вимог, отримувати

необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів і

спеціальних служб на капітальне будівництво, отримувати ліцензію

на виконання спеціальних видів робіт, що потребують відповідної

атестації виконавця.

Споживачі інвестиційного капіталу поділяються на три великі

групи: індивідуали; держава в особі національного уряду та місце-

вих органів влади; корпоративний бізнес. індивідуальні інвестори по-

требують інвестицій для фінансування житлового будівництва або

придбання товарів довгострокового користування. держава стає спо-

живачем інвестиційного капіталу в разі, коли витрати органів влади

перевищують їх доходи і виникає дефіцит бюджету або коли розпо-

чинається великий інвестиційний проект державного рівня. Бізнесові

корпорації використовують інвестиції на розвиток і вдосконалення

виробничо-фінансової діяльності.

Основними формами бізнесу серед споживачів інвестиційного ка-

піталу є господарські товариства і корпорації, а саме:

204

· акціонерне товариство відкритого типу;

· акціонерне товариство закритого типу;

· товариство з обмеженою відповідальністю;

· повне товариство.

На обсяги інвестицій впливає чимала кількість чинників. Серед

них важливе значення має розподіл отримуваного доходу на спожи-

вання та заощадження. Отже, особливості розподілу доходу на спо-

живання та заощадження справляють певний вплив на обсяги інвес-

тицій, але цей взаємозв’язок має характер прямої дії.

На обсяги інвестування суттєво впливає ставка позичкового від-

сотка. Якщо прибутковість інвестування перевищує плату за кредит,

то вкладення позичених коштів має сенс. Зростання ставки відсотка

спричиняє зниження обсягів інвестицій і навпаки.

Велику роль у формуванні інвестиційних намірів відіграє також

очікуваний темп інфляції. З прискоренням темпів інфляції знеці-

нюються самі вкладення та майбутній прибуток, тобто зникає сти-

мул для інвестування. Особливе значення цей чинник має за довго-

строкового інвестування. На інвестиційну активність впливають

економічна політика уряду країни, система оподаткування, можли-

вості здійснення інвестування, традиції формування інвестиційних

коштів тощо. Темп інфляції здійснює істотний коригуючий вплив на

рівень інвестиційного прибутку. Тому номінальний розмір мінімаль-

ної норми прибутку на капітал або номінальний розмір ставки від-

сотка, за якою здійснюється нарощування суми вкладеного капіталу,

повинні коригувати з урахуванням очікуваного (або наявного) темпу

інфляції.

8.3. інвестиційні ризики

Рівень інвестиційного ризику, під яким розуміють вірогідність

виникнення непередбачених фінансових втрат в умовах невизначе-

ності результатів інвестиційної діяльності, має найбільш істотний

вплив на рівень інвестиційного прибутку і на інвестиційну політику

підприємства загалом.

З оцінкою ризиків пов’язаний важливий момент формування

рівня інвестиційного прибутку. Оскільки інвестор не може обирати

винятково неризикові об’єкти інвестування, то виникає питання про

визначення рівня ризику, що має бути компенсованим. Для фінансу-

вання таких компенсацій формується “премія за ризик”, що є додат-

205

ковим інвестиційним прибутком. Цей додатковий інвестиційний

прибуток має зростати пропорційно до зростання рівня ризику щодо

об’єкта інвестування.

Рівень ліквідності інвестицій характеризує їх потенційну здат-

ність упродовж короткого терміну без істотних фінансових втрат

конвертуватися у грошові активи. При оцінюванні рівня ліквід-

ності тих чи інших об’єктів інвестування використовуються два ос-

новні критерії — час конверсії певного об’єкта інвестицій в грошові

активи та обсяг фінансових втрат інвестора, пов’язаних із цією кон-

версією.

Оцінювання терміну ліквідності інвестицій вимірюється зазвичай

у кількості днів, що потрібні для реалізації на ринку певного об’єкта

інвестування. В інвестиційній практиці за цим критерієм окремі

об’єкти інвестування класифікуються так:

a) швидколіквідні (із строком до 7 діб);

б) високоліквідні (можливий термін реалізації — від 8 до 30 днів);

в) середньоліквідні (від 1 до 3 місяців);

г) слабколіквідні (понад 3 місяці).

Оцінювання ліквідності інвестицій за рівнем фінансових втрат ха-

рактеризується обсягом цих втрат до суми інвестованого капіталу. За

цим критерієм фінансові втрати класифікуються так:

a) низькі (якщо їх рівень не перевищує 5 % інвестованих коштів);

б) середні (6 — 10 %);

в) високі (11 — 20 %);

г) дуже високі (перевищують 20 %).

Слід зазначити, що показники ліквідності у часі та рівень фінан-

сових втрат перебувають в оберненому зв’язку (рис. 8.3).

А Б Час продажу об’єкта інвестування

Рис. 8.3. залежність між часом продажу об’єкта

інвестування і рівнем фінансових втрат

Рівень фінансових

втрат при продажу

об’єкта інвестування

206

Економічна сутність цього зв’язку полягає в тому, що якщо інвес-

тор погоджується на більший рівень фінансових втрат при реалізації

об’єкта інвестицій, він швидше може його реалізувати, і навпаки. На-

явність такого зв’язку дає інвестору змогу не лише оцінювати рівень

ліквідності об’єктів інвестицій, а й керувати процесом їх конверсії в

грошові активи, змінюючи показники рівня фінансових втрат.

8.4. інвестиційна стратегія

та інвестиційна політика підприємства

інвестиційна стратегія. Індивідуальні особливості об’єкта інвес-

тування є завершальним елементом моделі формування інвестицій-

ного прибутку. Вони можуть відповідати цілям стратегічного вибору

інвестора незалежно від рівня їх прибутковості.

Інвестиційна діяльність підприємства — це об’єктивний процес,

що має свою логіку, розвивається відповідно до характеру законо-

мірностей і відіграє важливу роль у господарській діяльності під-

приємства, оскільки за власною економічною сутністю інвестиції ви-

являються як відмова від поточного споживання заради отримання

доходів у майбутньому. Тому інвестиційний процес починається із

визначення інвестиційної стратегії підприємства (рис. 8.4), вибір якої

залежить від таких чинників:

· стадія життєвого циклу підприємства;

· загальна стратегія розвитку;

· стан зовнішнього і внутрішнього ринків інвестиційних ресурсів;

· інвестиційна привабливість підприємства як об’єкта вкладання

коштів.

Рис. 8.4. Умови формування інвестиційної стратегії

підприємства

Стадія життєвого циклу

Інвестиційна стратегія

підприємства

Загальна стратегія

Стан ринку

інвестиційних ресурсів

Інвестиційна приваб-

ливість підприємства

207

Якщо на перший погляд здається, що здійснення інвестицій є

справою самого підприємства, керівництво якого може самостійно

приймати рішення стосовно розвитку виробництва, то у цьому разі

потрібно насамперед оцінювати наслідки таких рішень, оскільки

невкладання інвестицій — це також стратегія.

Інвестиційна стратегія підприємства повинна орієнтуватися на

довгострокові цілі та реалізовуватися в процесі поточної господар-

ської діяльності шляхом вибору відповідних інвестиційних проектів

і програм. Формування інвестиційної стратегії підприємства є склад-

ним творчим процесом, що базується на прогнозуванні окремих умов

здійснення інвестиційної діяльності та кон’юнктурі інвестиційного

ринку загалом і в розрізі окремих його сегментів. Ця стратегія за-

вжди формується як складова загальної стратегії економічного роз-

витку, узгоджуючись з нею за цілями, етапами, строками реалізації

(рис. 8.5).

Таким чином, інвестиційна діяльність підприємства має бути під-

порядкована довгостроковим цілям розвитку виробництва і здійсню-

ватися відповідно до розробленої інвестиційної політики.

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення реалі-

зації найбільш ефективних форм вкладання капіталу, що спрямовані

на розширення економічного потенціалу підприємства. З урахуван-

ням цієї мети формується характер інвестиційної політики підпри-

ємства.

інвестиційна політика. Ця політика є частиною загальної страте-

гії підприємства, що полягає у виборі та реалізації найбільш ефектив-

них форм його реальних і фінансових інвестицій із метою забезпечен-

ня високих темпів розвитку й розширення економічного потенціалу

господарської діяльності.

У теорії менеджменту розрізняють етапи розроблення інвестицій-

ної політики підприємства (див. рис. 8.6).

Згідно з чинним законодавством України, а саме Законом Украї-

ни “Про інвестиційну діяльність”, регулювання і здійснення інвести-

ційної діяльності базується на рівноправності всіх форм власності ін-

весторів та форм інвестування. Важливою умовою є гарантії держав

щодо захисту інвестицій, виключення застосування заходів диск-

римінаційного характеру та можливості безкоштовної націоналізації

або ревізування інвестицій.

Одним із важливих принципів регулювання інвестиційної діяль-

ності має стати державне сприяння безпеці вкладень. Із цією метою

208

Тенденції розвитку

зовнішнього економіко-

правового поля

Визначення

довгострокових

пріоритетів і методів

їх досягнення

Тенденції в розвитку:

– продукт

– виробництво

– маркетинг

Цілі інвестування

Стратегічні цілі підприємства

Внутрішній аналіз:

– аналіз можливостей

підприємства;

– аналіз виробничого

і фінансового потен-

ціалів;

– аналіз кадрового

потенціалу

Формування

альтернатив

інвестиційної

стратегії

Зовнішній аналіз:

– аналіз правового поля і

умов господарювання;

– аналіз ринку (вимоги

до продукції, вироб-

ництва, маркетингу,

бар’єри входу і виходу

із сегмента ринку)

Вибір 2–3-х прий-

нятних варіантів

Система внутрішніх

обмежень

Система зовнішніх

обмежень

Формування інвестиційної

програми

Ні

Так

Рис. 8.5. основні етапи формування інвестиційної

стратегії підприємства

необхідно сприяти розвитку системи страхування і перестрахування,

що дасть додатковий поштовх активізації інвестиційного процесу.

Для успішного регулювання інвестиційної діяльності, створення

сприятливого інвестиційного клімату й ефективного використання

інвестиційних ресурсів необхідне застосування якнайбільшої мож-

ливої кількості важелів регулювання в єдиній системі.

Розгляд системи слід розпочинати з важелів прямого впливу, а

саме з прямого державного фінансування інвестицій у виробництво

і соціальну сферу. Політика державних капітальних вкладень має

дві основні гілки: фінансування капітальних вкладень з державного

209

бюджету і фінансування з місцевих бюджетів. З обох джерел мож-

ливе надання фінансової допомоги у вигляді субсидій, субвенцій, до-

тацій, бюджетних позик на розвиток окремих галузей, виробництв,

регіонів.

Одним із найбільш важливих важелів впливу держави на діяль-

ність господарських організацій, регулювання пропорцій виробни-

цтва, обміну, розподілу та споживання є система оподаткування.

Вона стимулює ділову інвестиційну активність та ініціативу товаро-

виробників, підвищує ефективність інвестування. Досвід країн із роз-

виненою ринковою економікою свідчить, що без гнучкого механізму

оподаткування не можна забезпечити високий рівень інвестиційної

Рис. 8.6. основні етапи формування інвестиційної

політики підприємства

Етапи формування інвестиційної політики підприємства

1. Формування окремих напрямів інвестиційної діяльності підприємства

відповідно до стратегії його економічного та фінансового розвитку

4. Забезпечення високої ефективності інвестицій

7. Визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів та оптимізація

структури їх джерел

2. Дослідження та врахування умов зовнішнього інвестиційного

середовища і кон’юнктури ринку

3. Визначення об’єктів інвестування та оцінка їх відповідності напрямам

інвестиційної діяльності підприємства

5. Забезпечення мінімізації рівня ризиків, пов’язаних із інвестиційною

діяльністю

6. Забезпечення ліквідності інвестицій

8. Формування та оцінка інвестиційного портфеля підприємства

9. Забезпечення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм

210

активності. Хоча суб’єктами інвестиційної діяльності у цих країнах

є переважно приватні фірми, держава істотно впливає на їх інвести-

ційну діяльність. У більшості держав із розвиненою економікою для

регулювання інвестиційної активності застосовуються також пільги

зі сплати податку на прибуток корпорацій. Наприклад, у США засто-

совувався “інвестиційний податковий кредит”. Він передбачав змен-

шення бази оподатковуваного прибутку на певний відсоток суми

капітальних вкладень, що використовувалися для придбання нових

машин і обладнання. Величина цього відсотка залежала від терміну

служби обладнання. Впровадження такої пільги мало вирішальну

роль у переоснащенні основних галузей і важливе стимулююче зна-

чення для прискорення процесу оновлення виробничих фондів на

випередження розвитку активної частини основних фондів. Вико-

ристання інвестиційного податкового кредиту в США мало загаль-

ний характер, а тому — стимулююче значення для всіх галузей еко-

номіки. У низці інших зарубіжних країн зазначений регулятор має

локальний характер і використовується лише для стимулювання роз-

витку пріоритетних галузей економіки.

Окрім зазначеного стимулююче значення має також темп зни-

ження ставок податків. Наприклад, у повоєнний період в економіці

західних країн чітко простежувалася стала тенденція до зниження

фактичних ставок обкладання прибутків корпорацій. Зниження

рівня оподаткування може відбуватися не лише за допомогою зни-

ження ставок податків, а і шляхом упровадження неоподаткованого

мінімуму, вивільнення від оподаткування прибутків підприємств,

що належать одній особі, та прибутків, отриманих від закордонних

філіалів.

При застосуванні різних видів податків, а також податкових пільг

і канікул держава може суттєво впливати на ділову активність, обся-

ги інвестування та їх напрями. Більш того, у ситуаціях, коли надмірне

вкладання інвесторами коштів у певні види діяльності є невигідним,

податкова політика використовується для гальмування інвестицій-

ної діяльності.

З податковою політикою як регулятором інвестиційної діяльності

тісно пов’язаний такий регулятор, як амортизаційна політика. В еко-

номічній теорії дозвіл на прискорену амортизацію вважається подат-

ковою пільгою.

Амортизаційній політиці належить важлива роль у регулюван-

ні інвестиційного процесу. Продумана політика амортизації забез-