Скорик М.М. Основи теорії гендеру

Подождите немного. Документ загружается.

Становлення теорії ґендеру

ктерною для програм жіночих досліджень, що, втім, поставило їх

осторонь програм факультетів соціології, психології, філософії,

економіки, історії університетських факультетів і департаментів.

Найголовнішою ідеєю цих наукових пошуків стало наголо-

шування на тому, що світ можна дослідити не лише з чоловічої

перспективи, а й, власне, з позиції жіночого досвіду. Коли пізна-

вальний досвід жіноцтва опинився в центрі процесу пізнання, це

дало змогу порушити нові аналітичні питання, розвинути оригі-

нальні теорії та здійснити суттєвий внесок у розуміння світу та

людини в ньому.

На початку 80-х років відбувається інтеграція жіночих до-

сліджень у вищу освіту в ряді країн, а також триває процес ство-

рення так званих “ґендерно збалансованих навчальних планів” за

допомогою введення нового знання про жінок у традиційні соці-

альні та гуманітарні предмети. Основною метою цього періоду

була загальна інституалізація жіночих досліджень у систему ви-

щої освіти.

Цей період дістав назву мейнстріму (gender mainstriaming)

жіночих досліджень, а його основні зусилля були спрямовані на

узагальнення всієї ідеології вищої освіти (зокрема, в США). Най-

серйозніші програми відкривали дослідницькі інститути та центри,

почали видавати наукові та популярні видання, журнали. Окремі

такі інституції навіть набули статусу навчальних підрозділів і від-

повідних факультетів. В університетах розпочалось широке обго-

ворення статусу жінок, явищ дискримінації в публічному житті та

приватній сфері, ґендерних упереджень (стереотипів), наявних у

соціумі, літературі, освіті. Запроваджено спеціальні проекти та

журнали, спрямовані на узагальнення жіночих досліджень, –

“Feminist Studies”, “Women’s Studies”, “Signs”, “Quest”, “Sex

Roles”, “Women’s Studies Newsletter”. Вперше було опубліковано

антології з жіночих досліджень.

Другий період розвитку жіночих досліджень був пов’язаний

з переосмисленням не лише ролі жінок у житті суспільства, а й

самого принципу традиційної, дисциплінарної організації знан-

ня. Річ у тім, що гуманітаристика традиційно поділяється на дис-

Основи теорії ґендеру

ципліни. Деякі з них мають давню історію. Це зауваження спра-

ведливе щодо історії, філософії. Ціла низка інших – психологія,

соціологія, економіка – почали розвиватися як самостійні науки

нещодавно; сьогодні ж існують і розвиваються зовсім нові ака-

демічні дисципліни, як-от генетика, комп’ютерні науки, теорія

комунікацій, персонологія тощо. Незалежно від часу існування в

кожній з них є певний набір основ і положень, що мають непере-

борну силу істин та етичних настанов. Ці істини, уявлення та

передумови стають для дослідника керівними, причому їх висно-

вки та інтерпретації різні для жінок і чоловіків. Вони далеко не

завжди відповідають жіночому досвідові та можуть викривлено

пояснювати жіночу поведінку. Фактично таке вивчення світу

починалося та триває з погляду чоловіків.

Своєю чергою, жіночі дослідження зосереджуються на жіно-

чому досвіді та становищі, допомагаючи теоретично відтворити

жіночий світ. Загалом жіночі дослідження стали не лише допов-

ненням і виправленням предметного поля, методології, поняттє-

вого апарату тощо традиційних наук; вони перетворилися на но-

ву самостійну академічну дисципліну, що вимагає від інших на-

укових галузей суттєвого перегляду їх основ і пояснювальної

логіки.

Іншими словами, жіночі дослідження є спробою засадних

змін в академічних дослідженнях за допомогою здійсненого в їх

концептуальних межах наукового пошуку та відповідної методо-

логії. Саме як самостійна наукова галузь жіночі дослідження не

тільки піддають сумніву основні методи та гіпотези традиційних

наук, а й забезпечують цілісний погляд на світ за допомогою

міждисциплінарної методології, що піддає сумніву сам факт роз-

поділу знання на окремі, ізольовані дисципліни та такої, що до-

зволяє вивчити будь-яке питання всебічно, піддавши критиці од-

носпрямоване бачення предмета в традиційних науках та стиму-

люючи тим самим їх розвиток.

Традиційний науковий погляд, безумовно, досліджує не ли-

ше чоловіків, а й жінок.

Становлення теорії ґендеру

Але в ньому наявні хиби, ілюзії та неточні висновки, які до-

водять, як мало й недостатньо ми знаємо про цілу половину люд-

ства – жінок. Одним із завдань, що постають перед дослідника-

ми, стає пошук інформації про жінок минулого та сьогодення.

Кожна дисципліна застосовує специфічні теорії про побудо-

ву світу й особливі методи, що пристосовані для вивчення. Низ-

ку концепцій і методів взято жіночими дослідженнями з інших

дисциплін, але при цьому вони були доповнені жіночим погля-

дом. Тут формулюються нові питання та переглядаються тлума-

чні моделі, виникають нові теорії й методи дослідження. Жіночі

дослідження багато в чому використовують уже розвинені знан-

нєві сфери, дістаючи засоби для відповідей на питання саме з

них [11, 6-7]. Крім того, в жіночих дослідженнях багато питань

формулюються вперше.

Для науковців, що працюють у царині жіночих досліджень,

передусім найважливішим видається доповнити інформацію в

потоці академічних публікацій різних дисциплін стосовно робіт,

які аналізують життя й досягнення жінок. У процесі виконання

цього завдання вочевидь стало зрозумілим, що основні поняття,

якими оперують ті чи інші академічні дисципліни, не припуска-

ють можливості адекватного відбиття жіночого досвіду. Для то-

го, щоб жінки опинилися в центрі уваги науки та соціальної

практики, необхідно дещо змінити ті настанови та мову, що

структурують наукове знання, зокрема й академічного рівня.

Очевидне питання інституалізації жіночих досліджень у 1980-ті

роки призвело до серйозних академічних дискусій, що тривають

дотепер. Ці дискусії зачіпали питання доречності, перспектив

розвитку жіночих досліджень як окремої дисципліни, на проти-

вагу ідеї дифузії нового знання серед традиційного. Невизначе-

ний статус жіночих студій, їх яскраво проявлений міждисциплі-

нарний пошук поставив знак питання на самостійному характері

таких досліджень, а також їх очевидній інтеграції з традиційни-

ми галузями знання – як то жіноча історія, жіноча література,

психологія жінок тощо.

Водночас популярним став такий погляд: жіночі досліджен-

ня є основою для формування нових теорій і понять, що вивча-

Основи теорії ґендеру

ють жінку з нонсексистської перспективи, а тому можуть прете-

ндувати на роль і статус самостійної наукової дисципліни, а не

просто фігурувати в рамках наявних. Аргументом на користь

такого підходу стала та ж особливість жіночих досліджень – не-

ізольованість їх розвитку, що істотно посприяла їх перетворенню

на поле для інтеграції багатьох галузей. Беззастережною особли-

вістю жіночих досліджень стають власні концептуальні основи,

крізь які уможливлюється спосіб перевірки та перегляду, розши-

рення минулих теорій.

Особливим спеціальним етапом розвитку жіночих дослі-

джень став період середини 1980-х років. Він використовував

принцип мультикультуралізму та був пов’язаним із продовжен-

ням реструктуризації навчальних програм у напрямку залучення

досвіду меншин, більшої толерантності та сенситивності до му-

льтикультуральних відмінностей людей. Академічні програми

жіночих досліджень критикували ті науковці-жінки, що належа-

ли до різних меншин – расових, етнічних, сексуальних тощо.

Відбулися серйозні перетворення теоретичної феміністської

думки, що стала на позиції заперечення есенціалізму, характер-

ного для визначення категорії “жінка”, та концептуалізувала

множинні ідентичності жінок. Вони не могли бути зведені до

категорій раси, етнічності, економічного й професійного статусу,

роботи, віку, сексуальної орієнтації, релігії, національного похо-

дження та культури.

Починаючи з цього періоду академічний фемінізм далі роз-

виває все більш і більш мультикультуральну перспективу, нама-

гаючись враховувати досвід жінок усіх рас, етнічних груп, соціа-

льних прошарків і сексуальних орієнтацій. Стадія розвитку му-

льтикультурального ґендерного аналізу дала змогу піднятися на

якісно вищий рівень у жіночих дослідженнях. Дослідники звер-

нули увагу на існування різних жінок в аспектах раси, етнічності,

класу, релігії, національності, сексуальної орієнтації, віку та об-

меженості фізичних можливостей. Освітні програми стали вті-

лювати дослідницькі принципи, що знаходились на перетині ґен-

дерних, етнічних, мультикультуральних перспектив.

Становлення теорії ґендеру

Це сприяло перетворенню академічного світу на засадах толе-

рантності, уваги до проблем різноманітності й особливостей лю-

дей. Ідеї та проблеми різних груп жінок суттєво розширили теоре-

тичні межі академічного фемінізму, сприяли розвиткові мульти-

культуральних теорій у цілому та практики вивільнення людей.

Разом із цими теоретичними підходами усталювалось і ро-

зуміння того, що всі дослідники так чи інакше є представниками

різних рас, культур, соціальних класів. Репрезентуючи ці різні

класи, етнічні групи, професійні інтереси та вікові групи, вони

приносять різні інтереси й уявлення, що може утруднювати ро-

зуміння, змінювати дискурс, ставити перепони для досягнення

консенсусу. Як наслідок такої диференціації та індивідуалізації

інтересів, академічний “фемінізм перевизначається як ринок са-

модопомоги індивідуалізованих споживачів”; і в цьому разі “по-

літики боротьби за рівність відправляються на дно” [1, 15].

Тим, хто вважає себе дискримінованим/дискримінованою за

низкою таких ознак, – наприклад, за ознакою раси і статі, – важко

зрозуміти однаковість жіночих інтересів. Показовим для жіночих

досліджень цього етапу стало теоретичне осягнення свободи від

расистського, етнічного або класового гноблення. Саме це пере-

творюється на істинний пріоритет.

У цьому контексті виникає й стає доречним центральний те-

рмін “ґендер”, що одночасно фіксує новий предмет дослідження

– варіативні стосунки статей у конкретному соціально-історич-

ному ситуаційному контексті – і новий підхід дослідження, но-

вий ракурс – намагання зняти ієрархічність ґендерних відносин.

Процес формування мережі ґендерних досліджень розпочав-

ся в 1980-х – 1990-х роках у країнах Західної Європи. Їх основ-

ними завданнями стає: забезпечити критичну перспективу дис-

кусії з проблем жіноцтва, осмислити різнобарв’я феміністських

підходів, а також важливість філософського осмислення катего-

рії відмінність у сучасних феміністських дослідженнях; розви-

нути знання про розмаїття дослідницьких методологій у жіночих

дослідженнях; сприяти усвідомленню філософських та етико-

моральних аспектів, що виникають у ситуації дослідження жі-

Основи теорії ґендеру

нок; осмислити зміщення акценту в феміністській теорії та мето-

дології в напрямку філософії, здійснювати феміністську критику

культурних досліджень тощо.

Проблематика ґендерних досліджень містила проблеми іден-

тичності та репрезентацій, конструкції маскулінності та фемінін-

ності в міжнародному масштабі; сім’ю, право та різні дискурси

ґендеру; ґендер та простір; теорії інакшості (queer theory); рівні

можливості; роботу й освіту; насилля та порушення прав; феміні-

стський рух і феміністську теорію.

За період 1990-х років поступово по європейських країнах

відкриваються дослідницькі організації, в назвах яких є термін

“ґендер”. До своїх завдань такі асоціації долучають підтримку

проектів у сфері ґендерних досліджень, розвиток теорії етики,

справедливості та демократії, розширення перспектив соціальної

політики за допомогою дослідницьких програм, міжнародного

співробітництва науковців, неурядових організацій, засобів ма-

сової комунікації, бізнесу та політиків. Проекти розробляються за

такими напрямками: ґендер та соціальна філософія; теорія етики,

справедливості та репродуктивних прав; культурні конфлікти, ко-

лективні ідентичності й ґендерні відносини; громадянство, мобі-

льність, співробітництво; рівні можливості й освіта протягом усьо-

го життя; перспективи трансграничних форм демократії.

Основним принципом таких досліджень ґендеру стало поєд-

нання етики, теорії та прагматики. Ґендерні дослідження набули

міждисциплінарного характеру, долаючи традиційні рамки соці-

альних наук, широко використовували порівняльні (компаратив-

ні) підходи, наголошуючи на спільності й розбіжності між краї-

нами та регіонами. Ґендерні дослідження швидко диференціюва-

лися за своєю структурою, характером і завданнями, хоча й ма-

ють зазвичай загальні теми та цілі. Дослідницьким дискусіям,

обміну ідеями та результатами, осягненню нових предметних

областей у цій царині наукового знання значно посприяли сучас-

ні інформаційні технології освіти та викладання, наявні на час їх

формування і становлення як нової дослідницької галузі.

Становлення теорії ґендеру

Методологічною проблемою розвитку ґендерних досліджень

у Західній Європі постає питання про взаємовідносини жіночих

досліджень, власне, в Західній Європі та Північній Америці. Кон-

текст розвитку цих світових регіонів має свою специфіку. Для

американських і європейських жіночих та ґендерних досліджень

характерне їх домінування під загальною назвою “західного фемі-

нізму” на світовому ринку; однак воно “не зупиняє розвитку ін-

ших видів фемінізму в інших країнах та не звужує їх до варіантів

західного... Навпаки, в різних країнах різні види фемінізму розви-

ваються всередині власних політичних культур та історій і зміню-

ють, у свою чергу, західні моделі фемінізму” [1; 11].

Загалом становлення ґендерної теорії поступово прийшло до

розмежування з жіночими дослідженнями. Такі розбіжності і їх

обґрунтування були спричинені видозміною предмета дослі-

дження. Зокрема, замість однієї або двох статей у центр уваги

ґендерних досліджень потрапили п’ять: жіноча, чоловіча, гетеро-

сексуальна, гомосексуальна, транссексуальна. Відбулися потужні

зміни і в самій феміністичній методології. Академічний фемінізм

розвинувся, політична практика також відчула видозміни.

З плином часу феміністська методологія есенціалізму пере-

творилася на різні форми постмодернізму. Характер таких видо-

змін відбився на переході від логіки сутності (есенціалізм) до

логіки різниці в ґендерних дослідженнях. Єдина субстанційна ка-

тегорія жінки в жіночих дослідженнях перестала існувати як до-

мінанта.

Основними причинами перетворення жіночих досліджень на

ґендерні слугувала усталена ідентифікація жіночих студій з фе-

мінізмом. Навіть позбавлений радикалізму, він набував духу ін-

телектуальної й ідеологічної замкнутості. Його наукові пріорите-

ти набули статусу константи, однак цей підхід дуже скоро обме-

жив себе, відмовивши в своїй території іншим дослідженням, не

пов’язаним із суто жіночою проблематикою. В соціологічному

контексті відносини між чоловіками й жінками отримали сконс-

труйовану теорію маскулінності, маскулінностей, ґендероство-

рюючих шаблонів або альтернативних моделей ґендеру.

Основи теорії ґендеру

Ґендерні дослідження заохочують до роздумів більше, ніж

класичні традиційні феміністичні студії, бо вибудовують свою

методологію на основі дослідження стосунків статей, їх взаємо-

пов’язаності, припускають дослідження і жінок, і чоловіків.

Сучасні дослідники, як чоловіки, так і жінки, фахівці в галузі

ґендеру, заперечують нав’язування соціальних ролей, які начебто

відповідають властивим лише жінкам або лише чоловікам рисам.

”Ми заперечуємо ті оцінки, що фіксують передумови існування

“маскулінних” властивостей, наприклад, агресії, і заперечуємо

усталені наперед зрозумілі та визначені “фемінінні” якості, такі

як, наприклад, співчуття. Будь-яка властивість може проявитися

в будь-якої людини, і її треба оцінювати саму по собі, а не в тер-

мінах статі тієї людини, в якої вона проявилась” [8, 26-27]. Особ-

ливістю вибору предмета та об’єкта ґендерних досліджень стає

принциповий підхід до вивчення не статі як такої, а дослідження

взаємопов’язаності статей.

У різних соціальних і гуманітарних науках поява ґендерної

проблематики знаменує їх оновлення в термінологічному та ме-

тодологічному сенсах, безпосередньо змінюючи їх суттєві влас-

тивості: аксіологічний плюралізм у концепціях ґендеру дає змогу

зблизити різні науки на основі міждисциплінарності як принципу

ґендерних досліджень. У цьому сенсі філософія дістає унікальну

змогу реалізувати закономірну тенденцію об’єднання політич-

них, психологічних, онтологічних і гносеологічних концепцій,

що мали стійку тенденцію до розмежування ще на початку ХХ-

го століття. Філософія ґендеру виявляється не лише філософією

статі, але й сучасним філософським порушенням питання про

владу, суб’єктивність, співвідношення духовного й тілесного,

специфіку сучасного наукового знання. Специфіка філософії ґе-

ндеру полягає в тому, що вона, традиційно претендуючи на фун-

кцію метанауки, методологічної бази ґендерних досліджень зага-

лом, відмовляється від прескрипційного характеру реалізації цієї

функції, намагаючись реально відтворити принципи поліваріант-

ності й антитетичності філософського мислення.

На становлення епістемологічних засад ґендерних дослі-

джень теоретично вплинула передусім феноменологічна філосо-

Становлення теорії ґендеру

фія Е. Гусерля; особливим зацікавлення М. Мерло-Понті про-

блемами свідомості та засобами презентації світу й самовизна-

чення, ідея феноменологічного дослідження тілесного досвіду,

смислу і значення Іншого, розроблювана Ж.-П. Сартром та

М. Ґайдегером.

Рух філософії ХХ століття від філософії модерну та філо-

софського структуралізму до постструктуралізму та філософії

ХХІ століття – це спроба одночасно подолати бінарний розгляд

світу та дихотомічну побудову самої філософії. Вдало визначив

таку ситуацію французький філософ М. Мерло-Понті, який за-

значив, що найважливішим завданням метафізики ХХ століття є

подолання її антитетичності як у пошуках відповідей на вічні фі-

лософські питання, так і в самій їх постановці.

Традиційна альтернатива загального й одиничного, індивіда

та суспільства, можливості й дійсності, проекту та його реаліза-

ції, нового і старого, інтуїції та раціональності, віри й розуму,

чоловічого та жіночого постає в новітній ґендерній філософії

темою історико-філософської критики, стосовно якої формується

новий стиль філософського мислення. Це пошук третього без-

альтернативного шляху. В основі такого підходу лежить прин-

ципова відмінність всієї філософської культури, що розглядає

людину, її світосприйняття та світ у тісному взаємозв’язку. Так

чи інакше, проблема суб’єктивності й ідентичності суб’єкта по-

стає як ключова. Вона охоплює проблему сексуальної ідентично-

сті, але у філософському вимірі ґендер – це безліч тем: націона-

льна, культурно-історична, вікова самоідентифікація суб’єкта.

Ідентичність суб’єкта не може бути лише структурою або функ-

цією, це щось фрагментоване. Саме в цьому висновку загальний

дух філософії ґендеру збігається з ідеями новітньої філософії в

цілому, різних її видозмін, охоплює не лише філософський пост-

модерн, а й останні концепції аналітичної та феноменологічної

шкіл. Основне теоретичне завдання полягає в тому, як мислити

різне.

Пізніші концептуальні підходи репрезентували Дельоз, Де-

ріда, Фуко, Бодріяр. Вони поєднали в своїх концепціях подібні

ідеї з проблематикою структурної лінгвістики й антропології,

Основи теорії ґендеру

психоаналізу, що суттєво визначило сам спосіб побудови ґенде-

рних теорій. Попри змістовну різнобарвність цих концепцій, всі

вони представляли аналітичні дослідження суб’єктивності. Деякі

з них не втрачають при цьому свого зв’язку з феміністичною

проблематикою, інші – більшою мірою зорієнтовані на тенденції

новітньої філософії.

До перших можна віднести Розі Брайдоті [3]. Вона успадковує

теоретичні принципи французьких філософів М. Фуко та Ж. Де-

льоза і досліджує передусім систему владних відносин, які й фор-

мують основні характеристики суб’єктивності: визначеність її со-

ціального статусу відносно структури влади – підкорення. Різниця

подається завжди як розуміння “відмінність від”, тобто як від-

сутність будь-якої якості, наявної в іншого, тобто як другоряд-

ність. За Розі Брайдоті, панівний спосіб самовизначеності-

ідентифікації саме такий – маскулінний за суттю. Брайдоті пропо-

нує спосіб вивільнення жіночої ідентичності, що опинилася вбу-

дованою в цю ієрархію визначень: політичний проект номадізму.

Розі Брайдоті продовжує розвивати поняття з філософського сві-

торозуміння, запропонованого Ж. Дельозом. Номадичний суб’єкт

запропонований для позначення жіночої суб’єктивності та таких її

рис, що дозволять залишити маскулінну ієрархію раз і назавжди.

Номадичність (від грецького слова номас – кочівник) пропонує, з

одного боку, принципову мінливість самого суб’єкта, а з іншого –

можливість мінливості політики та політичної стратегії. Відбутися

як номада – означає відбутися відносно свого місця, своєї ролі,

своєї винятковості. Йдеться, зокрема, й про оригінальність мови,

своєї мови: в цьому полягає гнучкість та активність самого спосо-

бу спротиву ієрархії як методології.

До іншого ряду можна віднести Джудіт Батлер, яка вважає

фемінізм продовженням висхідного протиставлення чоловічого

та жіночого: ”Ґендер треба розуміти не як спрощене культурне

нашарування значення на біологічно задану стать…; він нале-

жить також до дискурсивних/культурних засобів, за допомогою

яких виконується й постулюється сексуальна природа або приро-

дна стать як така, що існує до дискурсу, що передує культурі,

політично нейтральне тло, на якому діє культура”. Д. Батлер