Скорик М.М. Основи теорії гендеру

Подождите немного. Документ загружается.

Проблематика статі: виникнення та ґенеза

І хоча Гегель заперечує, що різниця між “чоловіком” та “жі-

нкою” обумовлена природою, вважаючи їх частинами людського

духу, він розглядає природу чоловіків і жінок як певну позаісто-

ричну константу і, врешті-решт, йому не вдається показати, як

історичний процес – в його концепції реалізації в історії свободи

та розуму – виправдовує ту різницю між чоловіками й жінками,

закладену ним в основу розуміння статі.

Те, по суті, дискримінаційне становище, в якому опиняються

в Гегеля жінки, фактично існує лише в певному історичному

контексті. Це моногамна статева практика європейської нуклеар-

ної сім’ї, в якій жінка прив’язана до приватної сфери, а чоловіки

– до публічної. Щоб виправдати таке становище, Гегель, визна-

ючи функціональну доповнюваність статей, змушений водночас

апріорно приписати чоловікам певну зверхність.

Оскільки концепція особистості Гегеля пов’язана зі сферою

права, з якої жінки принципово вилучені, виходить, що жінки не

є правоздатними, а тому не є особистостями. Правовий характер

шлюбу набуває деспотичного характеру завдяки тому, що одній

його частині – жінці – не дозволяють входити в правову сферу з

її власними правами. Щоб узгодити ці конфліктуючі ідеї, Гегель

змушений розрізняти тип особистості жінок і чоловіків: лише

особистість чоловіків є такою, що дає змогу йому розвинутись у

юридичну особу з правами та обов’язками.

Гегель вважає ці відмінності результатом природних дару-

вань, що не можуть бути випадковою різницею в освітньому

процесі.

Він керується тим, що природні, біологічні відмінності

обов’язково породжують ще й соціальні. Це перенесення приро-

дних статевих відмінностей на соціальні, інтелектуальні, етичні

ґендерні відмінності не є дивним для класичної філософії. Воно

дозволяло Гегелю, як до нього Руссо та Канту, вважати чоловіків

і жінок цілком протилежними соціальними групами, приписавши

їм протилежні соціальні ролі й етичні цінності і в такий спосіб

уникнути пояснення та виправдання.

Основи теорії ґендеру

Суперечність між чоловіками й жінками в термінах конфлік-

ту людського та божественного закону в прозаїчнішій формі

знову постає у “Філософії права” в зв’язку з працею та приват-

ним правом.

Праця, правова регуляція та публічне визнання особливих

колективних інтересів через гільдії і корпорації знаходяться в

сфері громадянського суспільства, до якого, згідно з Гегелем,

жінки не належать. Отже, виходить, що домашня сфера не міс-

тить праці, тобто жінки не працюють. Вони вилучені з право-

вого процесу і не можуть шукати правового відшкодування своїх

власних прав; вони не можуть утворювати корпорації, обстоюва-

ти й захищати свої колективні інтереси поряд з іншими інтере-

сами, які конкурують у громадянському суспільстві.

Не визнаючи, що праця може бути наявною в домашній сфе-

рі, Гегель заперечує, що діяльність у цій сфері є необхідним вне-

ском у добробут сім’ї. Обговорюючи в “Філософії права” питан-

ня сімейної власності, він конструює її як таку, що стосується

тільки чоловіка як голови сім’ї. Отже, доля і добробут сім’ї зале-

жать лише від уміння й удачі чоловіка – голови домогосподарства.

Опосередковано це призводить до заперечення відмінності

між жінками. Справді, оскільки жінки залишаються в домашній

сфері і не вступають у громадянське суспільство, в якому існує

диференціація, важко сказати, наскільки можлива відмінність

між жінками. Внесок жінок у домогосподарство береться як кон-

станта і тому він зовсім не визначений.

Зв’язок між працею, освітою та політичною участю, з одного

боку, та між працею, власністю й участю у правовій сфері – з

іншого, не допускає жінок до вирішальних механізмів праці, що

призводить до їх вилучення з публічної та політичної сфер. Вра-

ховуючи, що праця, боротьба та філософська рефлексія є трьома

видами людської діяльності, через які, за Гегелем, здійснюється

процес руху від природного інстинкту до самодетермінації, ви-

лучення жінок з усіх трьох приводить Гегеля до висновку, що

вони не можуть мати ніякої користі від освіти. Остання, на його

думку, полягає не лише в оволодінні численними ідеями та фак-

Проблематика статі: виникнення та ґенеза

тами, але й у гнучкості та швидкості розуму, здатності переходи-

ти від одної ідеї до іншої, схоплювати комплексні та загальні

відношення. Теоретична освіта, через яку індивід виробляє здат-

ність висловлювати свої думки, вимагає також повноцінної учас-

ті в правових і політичних процесах, а тому також відкидається

щодо жінок. Щодо них навіть заперечується засоби артикуляції

незадоволення соціальним порядком.

Підсумовуючи наш огляд теоретичної рефлексії статі, заува-

жимо: до ХХ століття проблему статі не розглядали в філософії як

тему, що заслуговує на окремішнє та спеціальне дослідження. По-

части це пов’язано з тим, що сама антропологічна проблематика,

пронизуючи філософську традицію, починаючи з Сократа, розчи-

нялась в онтології, гносеології, етиці. Антропологічний поворот,

здійснений на початку ХХ століття в філософії, також проігнору-

вав той факт, що загальне поняття “людина” охоплює індивідів

різної статі, які можуть мати відмінний життєвий досвід, систему

цінностей і різний спосіб сприйняття світу.

Специфічний напрямок “філософії статі” на початку ХХ сто-

ліття зосереджувався на відмінностях, вважаючи розбіжності в

психологічній, емоційній, перцептивній структурах сутнісним

вираженням статі. Ці відмінності, як вважалось, відіграють взає-

модоповнювальну роль і обумовлюють різну соціальну практику

жінок та чоловіків.

Соціальна роль жінки, як і особливості її структури, обґрун-

товувались або посиланням на біологічні відмінності (Отто Вей-

нінгер), або, як, скажімо, в М. Бердяєва, християнською схемати-

кою. І в першому, і в другому випадках відмінність жіночого та

чоловічого цілком відповідала символічному рядові, де жіноче

ототожнювалось з природою, емоційністю, тілесністю, а чолові-

че – з культурою, раціональністю, духовністю. Зокрема, згідно з

Бердяєвим, жінка – істота зовсім іншого порядку, ніж чоловік.

Вона набагато менше людина, набагато більше – природа. Саме

вона є носієм статевої стихії, вона вся стать, статеве життя захо-

плює її цілковито, “оскільки вона жінка, а не людина”. Це визна-

чає її онтологічні та психологічні характеристики: вона є одно-

стороннішою, ніж чоловік, не здатна до повноти буття, має мен-

Основи теорії ґендеру

ше відчуття особистості й більшу залежність від окремих психі-

чних станів, вона схильна до істерії, їй постійно загрожує небез-

пека психічного розладу.

Не зважаючи на таку невтішну картину, прагнення жінок по-

збавитися такої односторонності філософ розглядає як спотво-

рення істинної “природи”.

Ця концепція, можливо, в дещо пом’якшеному вигляді, існує

й донині. З її позицій фемінність і маскулінність є сутнісними ха-

рактеристиками, визначеними з точки зору віри в існування “іс-

тинної сутності” – кінцевої, незмінної, а тому такої, що створює

певну людину або персону, а отже, визначає її – чоловіка чи жінку

– на основі “трансісторичних, незмінних, вічних сутностей”.

Ця позиція часто призводила до непослідовностей і супереч-

ностей. Зокрема, Фіхте, стверджуючи, що людська природа або

сутність вибудовуються як свобода чи розум, зазначає, що вона

пов’язана з характеристикою статі, оскільки виявляється лише в

чоловікові.

Ці приклади показують, що філософські погляди на “універ-

сальну природу” людини є суперечливими, щойно зачіпають та-

ку конкретну індивідуальність, як жінка; філософський універса-

лізм виявляється не вільним від упередженості, і часто твер-

дження щодо жінок є ідеологічними в тому сенсі, що, виражаючи

та обґрунтовуючи історично обмежену позицію, вони претенду-

ють на об’єктивність та універсальність.

Ця ідеологічна заангажованість проявлялася різною мірою:

від прямих тверджень про неповноцінність жінки та її обмеже-

ний характер, як у Аристотеля, Руссо, середньовічних мислите-

лів, до пасивного відбиття підпорядкованого становища жінки в

суспільстві. З цієї позиції можна інтерпретувати просвітницьку

філософію від Декарта до Канта, в якій раціональність розгляда-

ється як домінантна, сутнісна характеристика чоловіка, тоді як

емоційність та естетичне сприйняття асоціюються з жінкою й

відіграють другорядну роль.

При цьому раціональність, що асоціювалася саме з чолові-

ком (якщо спростувати її есенціалістське тлумачення як сутніс-

Проблематика статі: виникнення та ґенеза

ної, природної характеристики саме цієї статі) відігравала значну

роль у соціальному житті при переході до громадянського суспі-

льства та політичної держави.

Оскільки в суспільному та соціальному житті домінували

чоловіки, то раціональність не просто тлумачиться як суттєва

людська характеристика, а асоціюється з чоловічими рисами.

Домінантна роль чоловіків у суспільстві та в тих сферах суспіль-

ного життя, що вимагали раціональності, призводила до того, що

її починають асоціювати з чоловічими рисами, а риси, які роз-

глядалися як менш суспільно вартісні порівняно з нею – естети-

чна чутливість, інтуїція, турбота (які Кант відносив до нераціо-

нальних) асоціюються з жінками.

Філософський універсалізм не заперечував, що ці риси є

людськими, однак надавав їм вторинного статусу. Тож бачимо,

що визначення “чоловічих” і “жіночих” характеристик як домі-

нантних або підпорядкованих, сутнісних чи акцидентальних, є

результатом пріоритетів певної історичної стадії соціального та

політичного розвитку. Ті самі закономірності, які лежали в осно-

ві ототожнення раціональності й духовності з чоловічим нача-

лом, призводили і до розуміння цих характеристик не як суто

чоловічих, а загальнолюдських.

Види діяльності, в яких домінували чоловіки, а саме полі-

тичну діяльність, управління, сферу права, виробництва законів,

почали розглядати як сутнісно людські. Оскільки жінок було ви-

лучено з цих сфер, їх розглядали як недостатньо повноцінних з

позицій раціональності, а в низці теорій (Аристотель, Гегель,

Фройд) – і з позицій моралі істот.

Демістифікація окремих ідей і концепцій минулого щодо

становища жінки, сутності фемінного й маскулінного, взаємо-

відносин статей у суспільстві потрібна зовсім не для того, щоб

визначати ці концепції як “жінконенависницькі”, хоча окремі ідеї

цих робіт і дають підстави для такої оцінки. Об’єктивніший і

глибший аналіз показує неоднозначність поглядів, а іноді й су-

перечливість висновків.

Докорінні зміни в соціальній структурі, в політичному жит-

ті, злам усталених стереотипів, характерних для минулого сторі-

Основи теорії ґендеру

ччя, поставили проблему ґендерних відносин на рівень теорети-

чного осмислення. Певна архаїзація цих відносин, характерна

для сучасної України, викликана своєрідністю соціальної та по-

літичної ситуації, не спроможна протистояти загальним тенден-

ціям. У цих умовах аналіз як історичної обмеженості й упере-

дженості філософів минулого, так і їхніх інтуїцій щодо окремих

сфер жіночого буття, мають не лише сприяти уникненню поми-

лок минулого, а й допомогти піднести це питання до рівня нале-

жного теоретичного та філософського осмислення.

Використана література:

1. Блаженный Августин. Творения: в 4-х т.– К., УЦИММ-

Пресс, 1998.

2. Гоббс Томас. Левіафан. – К.: Дух і Літера, 2000.

3. Елштайн Джін Бетке. Громадський чоловік приватна жінка.

– К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 2002.

4. Кант И. Сочинения в 6-ти томах. – М., 1963–1966.

5. Локк Джон. Избранные философские произведения. Т. 1-2. –

М.: Изд-во социально-экономической литературы, 1960.

6. Платон. Сочинения , Т. 1-3. – М., 1968–72.

7. Ранович А. Б. Первоисточники по истории раннего христи-

анства. Античные критики христианства. – М. : Изд-во поли-

тической литературы, 1990.

8. Руссо Ж.-Ж. Про суспільну угоду або принципи політичного

права. – Port-Royal, 2001.

9. Руссо Ж.-Ж. Эмиль, или О воспитании // Педагогические

сочиенния. Т.1. – М.: Педагогика, 1981.

10. Фома Аквинский. Сумма теологии. Ч.1. – М.: Эльга, 2002.

11. Эрих-Хефели Верена. К вопросу о становлении концепции

женственности в буржуазном обществе XVIII века: психои-

сторичесакая значимость героини Ж.-Ж.Руссо Софи // Пол.

Гендер. Культура. Под ред. Э. Шоре и К. Хайдер. – М., 1999.

12. Augustine, Psalm 127, 4 Nicene and Post-Nicene Fathers (Grand

Rapids: Eerdmans), 607 (CFSL 41-42. 12).

Проблематика статі: виникнення та ґенеза

13. Augustine. Good of Marriage, 6, trans. Charles T. Wilcox, Father

of the Church, Vol.27 (New York: Father of the Churc, Inc., 1955.

14. Bandello, Parte 1, Nov.26.

15. Diamond, Stanley. Platonand Defininion of the Primitive // Cul-

ture in History. N.Y.1966.

16. Hobbes, De Corpore Politico or The Elements of Law //The Eng-

lish Works of Thomas Hobbes of Malmesbury. London. John

Bohn, 1841.

17. Okin S.M. Women in Western Political Thought. Nj.: Prinston

University Press, 1979.

18. Pateman, Carole. God Hath Ordanied to Man a Helper / Hobbes,

Patriarchy and Conjugal Right // Feminist Interpretations and Po-

litical Theory. Ed. By Mary Lyndon Shanley and Carole Pate-

man. – Cambridge, Polity Press. 1991.

19. Schlegel, Friedrich. Theorie der Weiblichkeit. Ed. W. Menning-

haus. Frankfurt, Insel Verlag, 1983.

20. Sir Robert Filmer. Patriarcha and other Political Works of Sir

Robert Filmer. Ed. Peter Laslett. – Oxford, Basil Blackwell,

1949.

Розділ 3.

СТАНОВЛЕННЯ ТЕОРІЇ ҐЕНДЕРУ

Концепція ґендеру стала загальновизнаним досягненням

неофеміністського руху, що розгорнувся в 60–70-х роках на За-

ході. Цей рух, врешті-решт, змінив уявлення про зміст демокра-

тії, змусив побачити багатобарвність соціального простору. Ви-

знання різноманітності соціальних явищ і суперечностей дозво-

лило розпочати новий дискурс про наявність і можливість співі-

снування різних форм суб’єктивності. Неофемінізм почали оці-

нювати новими мірками – вільної людини, що в своїй ідеології

прагне показати, в чому полягає несправедливість світоустрою

щодо жінок та як її подолати.

До дискусії про сутність чоловічого та жіночого долучилися

представники всіх наук про людину – біологи, психологи, антро-

пологи, етнографи, філософи, психологи, соціологи тощо. Від се-

редини 70-х років у західних університетах повсюдно стали вини-

кати центри жіночих, феміністичних, ґендерних досліджень. Го-

ловним завданням таких центрів стало дослідження та визначення

особливостей жіночого начала, жіночих підходу та цінностей.

У міру розвитку цих досліджень науковці почали будувати

свій аналіз, керуючись порівняльними характеристиками чолові-

чого та жіночого. Поняття “ґендер”, застосування якого передба-

чало перехід досліджень з біологічного рівня на соціальний та

відмову від постулату про природне призначення статей, стало

ключовим.

До 60-х років ХХ століття всі дослідження гуманітарних на-

ук були андроцентричними і здійснювали їх з позицій чоловічого

домінування в суспільстві. Фемінізм першої хвилі увів жінку та

жіночу проблематику у предметне поле цих дисциплін. Неофе-

міністський рух 60–70-х років запропонував новий дискурс. По-

чався активний пошук моделі рівних можливостей чоловіків і

жінок. Рівень таких досліджень характеризувався передусім кри-

тикою сучасної суспільної науки, що заважає продуктивному

виникненню нових відповідних дійсності знань про стан жінки

Становлення теорії ґендеру

та чоловіка в суспільстві. Широке застосування концепції ґенде-

ру, ґендерних студій і досліджень у країнах Заходу (Канаді,

США, скандинавських країнах) відчутно вплинуло на еволюцію

суспільних норм та уявлень про стосунки статей та призначення

жінки.

Наукові дослідження стимулювали зміни в масовій свідомо-

сті в напрямку критики сексизму, для якого характерні:

• неувага до жінки, про яку згадують лише тоді, коли це

вигідно для чоловіка;

• ідея про те, що в будь-яких проявах чоловік – це норма, а

жінка – відхилення; чоловіча природа протиставлена

жіночій.

Висновки фемінізму Другої хвилі торкалися пояснення по-

двійних стандартів у суспільстві. Невипадково М. Ейхлер у кни-

зі, що має саме таку назву, “Подвійний стандарт”, написала:

“Мета фемінізму – створити науку, відповідальну за поведінку

всіх людей, – чоловіків і жінок. Не можна вважати поведінковою

нормою чоловічу модель та на її тлі оцінювати модель жіночої

поведінки. Жінка – суб’єкт історії та її творець такою ж мірою,

що й чоловік. Слід розглядати дії не як такі, що усувають одна

одну, а бачити їх як єдиний процес. Подвійний стандарт слід від-

кинути” [4]. Р.В. Лаграв у статті “Дослідження фемінізму та

жіночих студій” (1990 р.) довів, що для діяльності жінок є два

шляхи: перший – боротьба за свої права, наукові дослідження,

критика офіційної науки, що відмовляє фемінізмові в науковому

статусі; та другий – створення локальних груп, що проводити-

муть національні й регіональні, а також міжнародні колоквіуми,

випускатимуть спеціальні видання, намагатимуться об’єднати

жіночий рух, уточнюючи при цьому термінологію феміністич-

них досліджень.

Попри суперечки щодо того, чи можна вважати жіночі до-

слідження прямим продовженням жіночого руху, а також теоре-

тичну дискусію про характер зв’язку академічного фемінізму та

практики жіночого руху, можна впевнено стверджувати, що пе-

рші курси з жіночих досліджень було запроваджено безпосеред-

Основи теорії ґендеру

ньо під впливом цього руху. У цей період теоретичний аналіз

вважався найважливішою умовою соціальних змін, а досліджен-

ня пригноблення жінок асоціювалось, так чи інакше, з пошуком

політичних і соціальних можливостей подолання нерівності в

патріархальних та капіталістичних суспільствах. Тісний зв’язок

теорії й практики був найголовнішим принципом розвитку цієї

академічної дисципліни, зокрема в США, а політичний характер

знання надавав їй особливо феміністського сенсу.

Поступово центром розвитку феміністичних ідей стають так

звані “гуртки з підвищення самосвідомості”, в яких на основі пси-

хоаналітичної традиції (на ґрунті case study) переосмислюються

стереотипи сприйняття та оцінювання різних ситуацій. З практики

таких гуртків виростають, зокрема, спеціальні освітні програми

для жінок та, зрештою, women studies, а пізніше, починаючи від

90-х років, дещо опозиційна до неї дослідницька дисципліна – ґен-

дерні дослідження (gender studies)

Дослідження жінок спочатку виникли в традиційних акаде-

мічних, соціальних і гуманітарних дисциплінах: переважно в лі-

тературі, історії, філософії, соціології та психології. Викладання

багатьох, дуже строкатих за тематикою та змістом курсів, було

започатковано як офіційно, так і неофіційно. Перші феміністські

вимоги були пов’язані з “додаванням жінки” до навчальних пла-

нів, посібників, підручників, видавничих каталогів. Дуже скоро

стало зрозуміло, що підхід “додати жінку” в соціальне, філософ-

ське знання недостатній, оскільки жодна з традиційних дисцип-

лін не могла представити вичерпну характеристику жіночої про-

блематики. В результаті було усвідомлено нагальну необхідність

цілеспрямованішого розвитку самостійних програм жіночих до-

сліджень, що принципово цілісно відбивали б та вивчали життя

жінок на основі так званого “жіночого”, а не універсалізованого

чоловічого досвіду.

Таке переосмислення стало початком усталених жіночих до-

сліджень і переходу їх в університетські програми, де уможлив-

лювалося здобуття знань про світ та людей у світі через міждис-

циплінарні та феміністські позиції, з жіночого погляду та з відпо-

відної теоретичної перспективи. Саме така відмінність стала хара-