Скорик М.М. Основи теорії гендеру

Подождите немного. Документ загружается.

Проблематика статі: виникнення та ґенеза

розрізняти буквальне та символічне значення жінки. Августин

стоїть біля витоків розроблення теології Церкви як нової Єви,

стверджуючи, що жіночність є частиною спасіння. Ця теологія

керується тим, що між чоловіком Христом і жіночою Церквою

існує рівність у гідності.

У “Граді Божому” він відкидає думку, що воскресне лише

чоловіча стать, бо буцімто Бог створив із землі одного лише чо-

ловіка. Жіноча стать, вважає він, є не вадою, а природою [5, 546].

“Тих треба відкинути, хто заперечує, що наш Бог Ісус Христос

мав Марію як свою матір на землі. Божий промисел виказав по-

вагу до обох статей, чоловікові й жінці, і показав, що Бог турбу-

ється і бере участь у долі обох статей, з’явившись у світ чолові-

ком, народженим від жінки” [13, 358].

Августин приєднується до Олександрійської школи, яка, на

відміну від Антиохійської, вважала, що Бог як духовна сутність

не має статі. Якщо Бог є духом, то це означає, що людина може

бути створена за його подобою лише в цьому сенсі, а оскільки

дух не має статевих ознак, то подоба Бога має бути притаманною

всім, у кого є душа (як творіння Бога). У духовному служінні

Господові обидва, і жінка, й чоловік, є рівними в своїй подобі до

Нього, вони трансцендентні щодо ґендеру, ґендерних відміннос-

тей. Однак, хоча обоє, чоловік та жінка, можуть дійти раціональ-

ного знання, єдиним, в чиєму образі воно символізується, є чо-

ловік. Жінка ж повинна лише виконувати ті вимоги, задля яких

створена: бути помічницею чоловіка. “Жінка і її чоловік разом є

образом Бога, оскільки цілісна субстанція є одне. Проте коли во-

на береться окремо в своїй якості, згідно з якою розглядаємо жі-

нку окремо, то вона не є образом Бога; коли розглядаємо окремо

чоловіка, то він є образом Бога повністю, тоді як жінка об’єднана

з ним в одне” [1].

Таким чином Августин формулює парадокс: саме та мета, за-

для якої жінку створено, є причиною її підлеглого існування, яке

вона повинна подолати. Вийти за межі жіночого стану – тобто за-

бути про визначення як жінки – проблема, якої не мають чоловіки,

чия духовна доля “природно” відповідає їхньому призначенню.

Позиція Августина лишається амбівалентною. Він підтримує

ідею Павла про духовну рівність, ставлячи жінок у межі розуму.

Основи теорії ґендеру

Проте попри добрі інтенції, власний символізм Августина супе-

речить його експліцитній доктрині статевої рівності. Платонівсь-

ка метафізика, яка лежала в основі мислення Августина, спра-

цьовувала проти жінок. В практичних справах, які поширюються

на сімейну й громадську сфери, вона має підпорядковуватись

чоловічому авторитетові.

Усталення статевої ієрархії в філософії томізму. Тома

Аквінський переглянув християнську ортодоксію, до чого сти-

мулювало перевідкриття Аристотеля, чиї погляди щодо жінок

спричинили найбільший резонанс у добу Відродження.

Вплив Аристотеля від ІІ половини ХІІІ сторіччя позначився

на трансформації мислення, яку цілком можна було б назвати

революційною. Всіма сторонами цей вплив був прогресивним,

відроджуючи поняття причини на противагу одкровенню, при-

роди – на противагу божественному порядкові. Проте в роботах

Томи Аквінського ці протилежності об’єднуються. Він приймає

ідею цілісної, всеохопної природи Аристотеля, але доповнює

античну природу божественною ієрархією. Розробляючи цей

підхід, Аквінат, подібно до інших середньовічних мислителів, з

огляду на потребу мусив зачепити питання жінки як інтегральної

частини цілої системи.

Відзначмо, що в цьому сенсі відродження ідей Аристотеля

не було прогресивним, оскільки вдруге оживлювалась ідея при-

родної жіночої вторинності й слабкості. Цю тему ще посилено

одночасним відновленням римського права, яке закріплювало

вторинний статус жінки. Аквінат став на захист ідеї Аристотеля

щодо природного порядку. Було відновлене поняття ієрархії, в

якому раціональне править матеріальним, а отже, відновлюва-

лась антична ідея статевої нерівності.

Як Аквінат використовує філософську рефлексію щодо жі-

нок в інтерпретації буття і якими постають відомі в християнстві

образ і статус жінок відносно Бога та чоловіка? Аквінат фактич-

но повністю приймає концепцію Аристотеля про породження,

стверджуючи разом з ним, що жінки, як пасивніші, відіграють

меншу роль, а народження жінок є результатом недосконалого

Проблематика статі: виникнення та ґенеза

процесу. “Що стосується індивідуальної природи, жінка є дефек-

тивною і створеною поза шлюбом, для народження чоловіка по-

трібне зріле, активне сім’я, тоді як народження жінки виникає від

дефекту активної сили або деяких матеріальних хвороб, або на-

віть від певного зовнішнього впливу, наприклад, південного віт-

ру, який є сирим....” [10].

Проте жінки – не помилка: як частина божественного поряд-

ку жінка була створена богом для певної мети. Коли книга Буття

розглядає жінку як помічницю чоловіка, то це і є утвердженням

цієї мети. Природна функція жінки – продовження роду і її під-

порядкування чоловікові – це не просто результат прокляття

Єви, але функція, що випливає з природного порядку. Роль жін-

ки, хоч і цінна, все ж менша відносно кінцевої мети людства, ніж

чоловіча. Оскільки раціональність – це властивість духу, який є

божественним творенням, телос, то функція продовження роду,

будучи матеріальною, не може бути раціональною. Існує важли-

віша життєва орієнтація, ніж продовження роду, на яку спрямо-

ване матеріальне життя. Чоловік призначений для значущішої

життєвої функції – інтелектуальних вправ.

“Підпорядкування є подвійним. Один служить, інший корис-

тується ним для своєї вигоди: цей вид підпорядкування почався

після гріха. Але існує інший, який названо економічним, або

громадянським, через який той, хто вищий, використовує ниж-

чих для їхнього ж блага, цей вид підпорядкування існував до грі-

ха. Для забезпечення порядку в сім’ї необхідно, щоб одними ке-

рували інші, обізнаніші. Отже, управління жінкою є природнім,

оскільки в чоловікові переважає розум” [10].

Аквінат не менш пристрасно, ніж Августин, наголошує на

першості духу над статевою ідентичністю в духовному царстві.

Стосовно духу жінка не відрізняється від чоловіка (оскільки в ба-

гатьох випадках жінки діють краще, ніж деякі чоловіки). Але в

світських справах в неї нижча мета, яка прирікає її на підпорядку-

вання. Аквінат уникає властивого патристиці (платонічного) по-

гляду на дух, ув’язнений у тілі, або саморозірваний дух, прий-

маючи аристотелівську ідею інтегрованішого тіла-розуму і уніфі-

кованішого духу. Але висуваючи інтегральні та всепроникні аргу-

Основи теорії ґендеру

менти для обґрунтування підпорядкованого становища жінок, Ак-

вінат ставить їх у ще гірші умови, ніж це зробив Августин.

Тоді як Августин постійно закликає жінок піднятися над

своєю тілесністю, Аквінат більше схильний розглядати їх як ре-

зультат тілесної будови. Тому для Аквіната зв’язок жінки й тіле-

сності є радше реальним, ніж символічним, саме він дозволяє

виконувати їй своє матеріальне призначення, але водночас є пе-

репоною для духовної довершеності.

Загалом релігійна політика, значною мірою заснована на чо-

ловічих теоретичних конструктах жіночої статі як небезпечної та

схильної до гріха, не допускала велику кількість жінок, які від-

чували в собі покликання до апостольського життя. Однак, по-

при те, що ієрархічні структури були домінантними в норматив-

ному християнстві, егалітарні тенденції постійно проявляли себе

і відроджувались у відповідній соціальній практиці різних єрети-

чних рухів середньовіччя.

У видозміненій формі вони з’явились у чернечому русі піз-

нього середньовіччя, зокрема в жіночому чернецтві. В цьому

сенсі характерною є історія першого жіночого руху в християн-

ській історії – Бегін, які створили для жінок своєрідну нішу релі-

гійного самовираження і були групою відданих релігії мирянок,

котрі не давали обітниці й не керувались встановленими монас-

тирськими правилами, а підтримували себе працею своїх рук,

спілкуючись зі “світом” і залишаючись безшлюбними. Цей рух

розцвів у тринадцятому – чотирнадцятому століттях – часах, ко-

ли панівна ідеологія визначала для жінок лише дві долі – усаміт-

нених черниць і домогосподарок.

Своєю свободою, економічною незалежністю та духовною

творчістю, а також завзятою працею бегінки створили надзви-

чайно широку і контроверсійну нішу для вираження жіночої ре-

лігійності. Самі жінки, що обрали апостольське життя, не поді-

ляли чоловічого ставлення до своєї статі як інтелектуально й мо-

рально слабкої. Вони бачили себе нареченими Христа та судина-

ми Бога, сповненими духовною силою і дарунком мудрості. В

діалектиці жіночого й чоловічого сприйняття ґендеру в пізньому

Проблематика статі: виникнення та ґенеза

середньовіччі необхідно враховувати, що ознаки статі, які так

непокоїли духовних осіб, – імовірна жіноча слабкість і, відповід-

но, їхня потреба в обмеженні – не обов’язково властиві христи-

янській релігії. Навіть у межах тотальної ідеологічної структури

на кшталт християнства конструкція того, що утворює чоловіче й

жіноче, що є прийнятним або небезпечним, з часом змінювалась.

Проблема статі в контексті ренесансного гуманізму.

Протягом тисячоліття, від п’ятого сторіччя до доби Ренесансу,

християнська релігія була єдиною ідеологічною системою, кон-

цептуальні рамки якої обумовили осмислення людських власти-

востей і мету людського буття. Не зважаючи на куртуазну тра-

дицію та культ Богородиці, образи жінок у Середні віки, будучи

ланцюгом між античною й модерною рецепцією жінки, в релі-

гійній формі зберегли та виразили ті стабільні і стійкі ідеї, які

характеризували жінок як морально й інтелектуально меншовар-

тісних і соціально небезпечних. Культ Діви Марії, цей парадок-

сальний образ ідеальної діви-матері, який періодично ставав по-

пулярним, мав лише відтінити нечистоту реальних жінок.

Євангельська ідея статевої рівності не була втіленою в реа-

льність і фактично не мала стосунку до світського порядку, який

виправдовував підпорядкування жінок.

На початку п’ятнадцятого століття відбувається певне по-

ліпшення в рецепції жінок. На думку Агнеси Хелер, цей період є

розквітом жіночої рівності, першою епохою, яка поважає жінку

як повноцінну людську істоту. Саме тоді виникає новий інтерес

до світських речей та приватного життя. Відродження вперше

здійснює спробу свідомо впорядкувати домашній побут: постає

рефлексія щодо організації домогосподарства, його обслугову-

вання, спільного проживання, виховання, з’являються роботи

про ведення домашнього господарства, великого значення набу-

ває зовнішність, зокрема костюм.

Однак, попри раціональний характер культури Ренесансу,

традиційні асоціації ґендеру все одно існували, породжуючи не-

узгодженості в його концепціях. В епоху модернізму ієрархічний

порядок, закодований у поняттях маскулінного та фемінного,

Основи теорії ґендеру

проявиться в структурі політичного мислення, на глибшому рів-

ні значень, замаскованих під ґендерно нейтральними поняттями.

Секулярна логіка аристотелівського вчення починала прони-

кати в політичні й теологічні аспекти системи, яка не визнавала,

що держава може існувати незалежно. Тобто нова політична ду-

мка сприймала також ідеї Аристотеля стосовно жінок і вносила

ідеї статевої нерівності в ранні модерні теорії держави. Уже на-

ступне після Аквіната покоління (Марсіліо Падуанський і Барто-

лус), розвиваючи поняття народного суверенітету, експліцитно

вилучає жінок з числа громадян. Вони роблять це, керуючись

ідеями Аристотеля та пізнішими найзначнішими коментарями

римського права.

Ап. Павел, Аврелій Августин, Тома Аквінський – всі визна-

вали певну рівність жінок і чоловіків у тих питаннях духу, які

вони вважали надстатевими, водночас говорячи про необхідність

підпорядкування у світських справах. Але тільки-но світська ду-

мка роз’єднала світське, темпоральне та божественне, мислителі

звертаються лише до тієї сфери, де нижчий статус жінок був

завжди безсумнівним.

Політична думка, найяскравіше виражена в Ніколо Макіа-

веллі, посилює цю тенденцію, вводячи зло в публічну сферу як

необхідність та попереджаючи про провалля між приватним і

публічним, яке постане з розвитком капіталізму й відіграє велику

роль у ліберальних ідеях захисту статевої рівності.

Ідея природної рівності жінок і чоловіків у Т. Гоббса. На

початку XVII століття розпочинається загальний процес звіль-

нення соціально-політичної філософії від теології, поступового

згасання релігійної полеміки та секуляризації соціальних про-

блем. Природні, а за ними й соціальні проблеми бачаться як про-

цеси, які можна вивчати через спостереження, логічний аналіз і

дедукцію.

На відміну від соціально-політичної думки античності, на пер-

шому плані і логічно, й морально стає індивід. З позицій філософії

XVII сторіччя зв’язки (суспільство) завжди були слабшими, ніж

субстанція (індивід). Саме цей пріоритет індивідуального став

найхарактернішою і найстійкішою ознакою соціальних теорій до-

би модерну та чітко відмежував їх від середньовічних теорій.

Проблематика статі: виникнення та ґенеза

Погляди Гоббса на місце жінки в суспільстві обумовлюва-

лись як його загальнополітичними міркуваннями, теорією дого-

вору, так і специфічною формою теорії патріархату, разом з кон-

цепцією сім’ї, шлюбного права тощо. Для того щоб оцінити ха-

рактер патріархальної теорії Гоббса, характерною рисою якого є

материнське право та відсутність природного домінування чоло-

віків, як індивідів, над жінками, необхідно окреслити фундамен-

тальні передумови його політичної теорії й розуміння сім’ї.

Найзначнішою проблемою політичного суспільства в Гоббса

є проблема походження договору, який створює громадянські

свободи та громадянське суспільство, що конституюється не че-

рез часткові природні зв’язки королівства й батьківства, а через

універсальні конвенційні зв’язки. На відміну від більшості при-

хильників абсолютизму, Гоббс вважав, що за своєю природою

люди рівні як інтелектуально, так і фізично. Визначаючи людей

як егоїстичних від природи, Гоббс відзначає проблему, що ле-

жить в основі всіх угод: кожна людина зацікавлена порушити

угоду, якщо це відповідає її інтересам. Ця проблема розв’язу-

ється завдяки наданню безмежної влади політичному монархові,

який має право карати за порушення угод. Лише через егоїстичні

інтереси люди погоджуються встановити владу, яка б їх охоро-

няла та карала.

У контексті цієї політичної теорії Гоббс розв’язує питання

виникнення батьківського права, тобто патріархату – того типу

суспільства, яке стало домінантним у цивілізованому світі і яке

невіддільне від виникнення держави, адже “більшість держав

організували батьки, а не матері родин” [2, 209].

Держава може виникати двома шляхами: або індивіди прихо-

дять до політичних відносин через договір, або завдяки певній силі

чи хитрості схиляють до бажаного способу дій інших. Це слушно

й для стосунків чоловіків і жінок. У природних умовах жінка по-

стає перед чоловіком рівною та вільною. Ця ідея принципово від-

різняє Гоббса від попередніх мислителів, які наголошували або на

вродженій дефективності жінки (Аристотель), або посилались на її

підпорядкування чоловікові внаслідок гріхопадіння.

Основи теорії ґендеру

На противагу прихильникам класичного патріархату, що об-

стоювали тезу про вроджене, природне право батька на дитину

вже через сам факт її народження, оскільки є “принциповим аген-

том” креативності, Гоббс нагадує, що народження передбачає

участь двох статей. На противагу Філмеру та патріархальній докт-

рині, ґрунтованій на тому, що політичне право виникає внаслідок

батьківського креаційного права, Гоббс стверджує, що “кожна жі-

нка, яка виношує дитину, стає матір’ю і господарем” [16; 119].

Логічним висновком Гоббса щодо виникнення громадянсь-

кого суспільства є твердження, що обидві статі приходять до спі-

льного життя лише вільно і що природне політичне право – це

материнське право. Однак, на його ж думку, “ніщо не було

швидкоплиннішим, ніж материнське право. Політичне панування

материнського права швидко минає і поступається місцем бать-

ківському. Кожен чоловік може мати сім’ю зі служниці та її ді-

тей. Так материнське право скидається і на зміну йому прихо-

дить патріархальна “сім’я” [2].

Отже, на відміну від інших представників класичної теорії

договору, які вважали, що шлюб встановлюється природно і

шлюбні стосунки не є політичними, Гоббс цілком ясно показує,

що шлюбне право не є природним. Воно виникає через первіс-

ний договір і тому є політичним правом. В теорії Гоббса шлюб-

ний договір існує як частина цивільного закону.

На початку XVII сторіччя в Англії патріархатна концепція

стає домінантним світоглядом. Це була повністю артикульована

теорія, яка в патріархатних термінах виразно зачіпала всі соціа-

льні відносини: король – підданий, батько – дитина, господар –

слуга тощо. Слід зауважити, що, хоча розвинена політична тео-

рія патріархату виникла в англійській політиці та політичній ду-

мці, яка її виражає, в бурхливому сімнадцятому сторіччі, але па-

тріархатні ідеї можна знайти задовго до того, як їх систематизо-

вано виражено в роботах сера Роберта Філмера.

Виділяють три історичні форми патріархальної теорії: тра-

диційну, класичну та модерну. Традиційні патріархальні аргуме-

нти зводять всі форми відносин влади до батьківського права:

Проблематика статі: виникнення та ґенеза

протягом століть сім’я й авторитет батька на її чолі були модел-

лю та метафорою політичного суспільства і політичного права.

Традиційна форма патріархату, пояснюючи виникнення політич-

ного суспільства із сім’ї, твердить, що суспільство з’являється

разом із сім’єю. Вона виникла ще в античному Римі, де владу

батька над сімейством розглядали подібною до правління над

людьми. Сімейні владні стосунки в цій теорії є “моделлю” або

“метафорою” інших відносин у суспільстві [18, 24]. Тут політич-

не право засвідчує своє походження з батьківського.

Представляючи законність королівської влади в термінах

природних процесів, теоретики (зокрема єпископ Жан Боссьє)

мусили доводити, що вона є спадковою, оскільки Бог робить ви-

бір при народженні. Ця теза вимагала, своєю чергою, аналогії

між політичною владою та “природною владою батька”, а також

між благоговінням, з яким підданці мають ставитись до короля, і

шанобливістю, з якою діти мають ставитись до батька.

Показовими щодо цього є погляди сера Роберта Філмера.

Його головна робота “Патріарх або природне королівське право”

написана на підтримку божественного права короля й містить

критику теорії суспільного договору. Виводячи королівську вла-

ду з природного авторитету батька, Роберт Філмер наголошував,

що людина не є вільною від природи, а скоріш за все створена

підпорядкованою: “Кожна людина, що народжується, далека від

того, щоб бути при своєму народженні вільною, і підпорядкову-

ється тому, хто її народжує”. Патерналістська влада батька та

короля є очевидним фактом для всіх, хто може її бачити, і зали-

шається незмінною, оскільки “завжди є й буде до кінця світу

природне право верховного Батька над численними підданими”.

Він доходить висновку, що “батьківська та політична влади є не

просто подібними, а ідентичними”.

Патріархальна оповідь – це оповідь про породжуючу силу ба-

тька, який має креативну владу як над чоловіками, так і над жін-

ками. Його креативна сила породжує суспільне життя і стверджує

політичне право. Філмер не випадково посилається на владу Ада-

ма над Євою, оскільки класичні теорії патріархату декларували,

що жінки і природно, й політично не релевантні чоловікам.

Основи теорії ґендеру

Загалом теорія патріархату добре пояснила одну очевидну

істину: що патріархатна сім’я є універсальним інститутом, що

сімейний патріарх є універсальною, авторитетною фігурою з ве-

личезною владою. Монархічна влада, заснована на патріархат-

ній, узаконювала такий суперечливий соціальний інститут, як

сім’я, пов’язуючи батьківську й монархічну влади.

Сер Роберт Філмер та інші представники патріархатного сві-

тогляду наголошували, що король – це абсолютний правитель,

поставлений Богом батько своїх підданих. Ніхто не народжуєть-

ся вільним, навпаки. Кожен народжується підпорядкованим пев-

ній патріархальній владі. Згідно з теорією патріархату, кожен

індивід має своє місце в суспільстві. Це місце не є справою інди-

відуального вибору, а визначається божественним провидінням

Творця. Гоббс обертає соціальні зв’язки Філмера на свою проти-

лежність. Цивільні батьки та господарі не є мініатюрними Леві-

афанами: адже якщо батьки були королями, то не могло бути ко-

ролів з істинно монархічною владою.

Патріархат Гоббса став новою, специфічною, модерною фо-

рмою, він конвенціональний, договірний і походить зі шлюбного

права, або точніше, зі статевого права, тобто права статевої бли-

зькості чоловіків і жінок, яке в найбільш інституційній формі

сучасного суспільства існує як шлюбне право.

Радикальний крок Гоббса полягав у тому, що, не заперечуючи

патріархатної системи в цілому, він відкидає ідею “батьківського

права” і природного походження патріархатного суспільства. Його

патріархатна концепція має договірний характер. Гоббс розглядає

сім’ю як договірне, конвенціональне, а тим самим “політичне” ті-

ло, робить сімейне життя політичним відношенням.

Отже, патріархат постає суспільно створеною легітимною

стратегією для конкретних владних відносин. Він є необхідним,

але не природним.

Патріархальна теорія Філмера та її критика Дж. Локом.

Лок жив у суспільстві, де підпорядкування жінок було емпірич-

ним фактом, і поділяв його сучасний погляд, що воно укорінене

в природі. Бог постає в нього радше як пророк, а не як творець

ґендерної нерівності. За Локом, Бог просто встановив емпіричні