Скорик М.М. Основи теорії гендеру

Подождите немного. Документ загружается.

Проблематика статі: виникнення та ґенеза

Егалітарні ідеї “Держави” Платона. Рефлексія новітньої

європейської філософії щодо жінок, як і європейської культури

загалом, бере свої витоки в античній культурі.

Не зважаючи на свій обмежений характер, антична демокра-

тія була чи не найбільшим внеском грецької цивілізації в історію

людства. Однак античне розуміння свободи було таким, що ви-

ключало значну кількість населення, передусім рабів. Воно не

враховувало також і жінок, які хоч і не належали до класу рабів,

але “не знали” свободи – цієї найвищої для античного громадя-

нина цінності. Чітка демаркаційна лінія, що поділяла будинок

грека на жіночу й чоловічу половини, поділяла все суспільство

на вільних громадян – політиків, філософів, митців, воїнів – та

всіх інших категорій негромадян, позбавлених як власне полі-

тичних свобод, так і будь-яких інших можливостей реалізувати

себе в публічній сфері.

Загалом питання ролі й значення жінок у функціонуванні ан-

тичного суспільства були неоднозначними. Першим мислителем,

що поставив це питання на рівень філософської рефлексії, був

Платон.

Погляди Платона на проблематику статі формувалися в до-

волі різнорідному соціальному й інтелектуальному контекстах.

Радикальні ідеї щодо жінок, що їх висували в оточенні юного

Платона, суперечили сильній соціальній традиції упередження

щодо них. Це призвело до певних концептуальних розбіжностей

між його “Законами” та “Державою”, де обстоюються радикаль-

ніші ідеї щодо статей. Ці розбіжності постають як результат двох

концепцій походження жінок та їх природи і, відповідно, двох

конфліктуючих поглядів на соціальну роль жінок. Зокрема, ієра-

рхія моралі й раціональності, в якій жінка займає середнє місце

між чоловіком і твариною, представлена в “Законах”.

З іншого боку, Платон вважав (і це відбито в “Симпозіумі”),

що жінки й чоловіки мають однакову сутнісну природу і цін-

ність, чому й доходив висновку, що вони повинні мати однакові

освіту й ставлення до закону. У “Державі” Платон спеціально

розглядає цю проблему. Єдине, що вирізняє тут жінок, це їхня

Основи теорії ґендеру

здатність до репродукції, однак це не повинно визначати різни-

цю їхніх соціальних ролей: тобто адміністраторів слід признача-

ти незалежно від того, жінки вони чи чоловіки. Але оскільки ре-

продуктивні функції не вважали вторинною відмінністю, то, як

це й показано в “Тімеї”, статева відмінність є результатом різної

природи: жінки слабші за чоловіків (“Держава”, 455д.).

Ні в біологічній, ні в політичній дискусії не порушується пита-

ння, чому жінки слабші за чоловіків або чому їх вважають такими.

З одного боку, жінки й чоловіки створені подібними і мають

ту ж саму сутнісну природу; статева відмінність тут не важлива

та не має великого соціального значення. З іншого боку, чолові-

ки духовніші за народженням; статева відмінність є результатом

вищості або нижчості природи і визначає відмінні соціальні ролі.

Ідея природної ієрархії статей в Аристотеля. Погляд

Аристотеля на походження жінок і чоловіків викладений у його

роботах з біології. На його думку, жінка з’являється на світ тоді,

коли процес зростання ще не повністю укомплектований згідно з

його природною моделлю. Отож особливість жіночого взагалі

полягає в тому, що воно означене як дефективне чоловіче.

Аристотель трактує жіноче згідно з його загальною концеп-

цією кінцевої мети. Телеологічна модель росту (телос – точка, у

якій досягається кінцева форма і до якої істота спрямована від

початку руху, тобто від моменту зародження) дає змогу мисли-

телеві вивчати всі природні феномени, зокрема й походження

людини – чоловіка та жінки. В аристотелівських спробах науко-

во проаналізувати процес зародження лежить біологічне припу-

щення фізичної меншовартості жінок, бо вони не спроможні

“виробляти” пневму, яка дає матерії форму. Чоловік, з цієї пози-

ції, є кращим, тому що дає жінці, яка народжує, конечну причи-

ну існування та форму, образ, якого набуде істота, досягнувши

повного стану.

У цьому процесі жінка забезпечує лише матерію, на підтвер-

дження чого Аристотель пропонує порівняльний аналіз сімені та

менструальної рідини, що й приводить його до висновку: жіноче

тіло не здатне виробляти необхідне тепло, “пневму”, яка передає

Проблематика статі: виникнення та ґенеза

зародкові як розум, так і форму (“Походження тварин”, 732а6–7).

Аристотель не відкидає повністю участі жінки в цьому процесі.

Обоє, і жінка, й чоловік, виробляють необхідну рідину, однак

чоловіча “рідина” виробляє тепло, тоді як жіноча – ні.

Подібно Аристотель пояснює й народження дітей жіночої

статі, а саме різницею умов, за яких чоловічому принципові не

вдається запанувати над жіночим. За Аристотелем, більше наща-

дків жіночої статі продукують молоді батьки, їх більше зачина-

ється при північному вітрі або слабкому місяці – для всіх цих

умов характерне низьке тепло, що й веде до народження дівчаток

чи деформованих дітей, тоді як нормальне зародження та зрос-

тання людської істоти веде до зрілого чоловіка. Натомість у заро-

дженні й існуванні жінок ця модель досягається не повністю.

Висновок Аристотеля, зроблений у його роботах про заро-

дження тварин, такий: жінку можна зрозуміти як недорозвинено-

го чоловіка. Порівнюючи жінок з дітьми або хлопчиками, Арис-

тотель стверджує: тоді як хлопчик має вирости й стати повно-

цінним чоловіком, жіночий розвиток вже має відхилення і жінка,

отже, позбавлена такого потенціалу.

За головну рису, притаманну жінкам “від природи”, Аристо-

тель визнає нездатність керувати, а отже, природну підпорядко-

ваність. Жінка, оскільки вона не здатна керувати, повинна під-

корятись. Інші риси, що від природи визначають жіночу стать,

підтримують виконання цієї її основної функції підпорядковано-

сті, зокрема й пасивність, тілесну слабкість, схильність до вико-

нання домашньої роботи, покірну хоробрість, поміркованість і

скромність (“Політика”, 1255в). Як стверджує Аристотель у “По-

літиці”: “Так і чоловік відносно жінки: перший за своєю приро-

дою вищий, друга – нижча, і ось перший править, а друга – під-

порядкована. Цей же принцип з необхідністю повинен діяти і у

всьому людстві”.

Ієрархічне розуміння світу Аристотелем, за якого соціальна

ієрархія ґрунтується на біологічній, спонукає його до висновку,

що держава, як соціальний устрій, є точним продовженням при-

родного порядку й передбачає розрізнення й ієрархію у всьому,

Основи теорії ґендеру

що його породжує суспільство. Конституція держави подібна до

структури організму, складеному з частин, які виконують різні

функції: кожен робить свій внесок у виживання організму як ці-

лого. Органічна природа полісу і сім’ї як його першої клітини

зумовлює специфічні функції жінки: сприяти благу, в процесі

чого жінка стає засобом і якого ніколи сама не може досягти.

Сильна ієрархічність давньогрецького суспільства, патріар-

хальний характер грецької сім’ї та прихильність до біологізатор-

ської концепції держави спонукають Аристотеля описувати умо-

ви, котрі підтримують такий порядок, як природні, і отже, не-

змінні. В сім’ї стосунки “раб – господар”, як і “чоловік – дружи-

на” є частиною тієї ж самої організації. Функції всіх членів сім’ї

спрямовані на досягнення спільного блага, що його визначає ке-

рівник сім’ї, чоловік.

Розглядаючи телеологічні погляди Аристотеля на процес за-

родження ієрархії і виправдання ним її, можна зробити висновок,

що він є захисником давньоафінського суспільства, в якому жі-

нок справді розглядали як нижчих істот, повністю залежних від

чоловіків, не здатних зробити власний вибір у шлюбі чи майно-

вих справах.

Аристотель описує соціальні умови, котрі підтримують ієра-

рхічний порядок, як задані структурою природи і, отже, незмінні.

Закладена, розвинута й аргументована Аристотелем концепція

природної відмінності статей, що містить ідею природної підпо-

рядкованості жінки, в міру розвитку та формування системи на-

укових знань змінювалась. Вибудувана ним система аргументів

видозмінювалася, зокрема, в ланці поглядів на біологію й репро-

дукцію. Однак сформульована Аристотелем ідея природності

ієрархії статей, ґрунтована на цих біологічних аргументах,

трансформуючись, проіснувала до кінця ХХ століття, періодично

виникаючи як теза чи позиція теоретичних філософських, соціа-

льних і політичних концепцій, зокрема Ж.-Ж. Руссо, і як склад-

ник політичних та повсякденних практик.

Ранньохристиянська рецепція статі. Зміна панівних обра-

зів жіночого та чоловічого в античному світі відбулась завдяки

Проблематика статі: виникнення та ґенеза

радикальній моральній революції, пов’язаній з християнством.

Аналіз як євангельських текстів, так і практики ранніх християн

свідчить про їх суттєву відмінність від попередніх традицій –

античної й іудейської. Досягнення християнства щодо жінок є

амбівалентними. Маючи потужне егалітарне ядро, в процесі ор-

ганізаційного становлення й догматичного розроблення воно все

більше набувало патріархатних рис, властивих попереднім куль-

турам, з яких воно виникало.

Християнські історики й теологи, зачіпаючи ставлення церк-

ви та християнського вчення до жінки, наголошують на тому, що

християнство було значно прогресивнішим і гуманістичнішим,

ніж всі інші тогочасні релігії, пробудивши в жінок усвідомлення

людської гідності й вимагаючи визнання цього від усього суспі-

льства. І у вченні, і в організаційних структурах християнство

мало значний егалітарний потенціал, який перевищував усталені

норми культур, на ґрунті яких воно виникло. Заміна обряду іні-

ціації (обрізання) хрещенням дало змогу жінкам стати повноцін-

ними членами християнських общин, надаючи їм ті самі права,

що й чоловікам.

Загальним контекстом цих змін є те, що в перші віки нашої

ери в Римській імперії відбувається поступова зміна самосвідо-

мості жінок. Цей період позначився розпадом родинних зв’язків і

бажанням жінок відігравати самостійну роль у суспільному житі,

що посилювалось деякими соціальними змінами (зокрема зрос-

танням кількості працюючих жінок, насамперед прядильниць,

які самі заробляли собі на життя). Багаті жінки, маючи значні

кошти, за які будували громадські будівлі, прагнули відігравати

провідну роль у суспільстві. Честолюбні прагнення жінок різних

верств наражались на стійку традицію позбавлення їх участі в

активному суспільному й політичному житті, в таємних релігій-

них чоловічих союзах тощо. Не дивно, що християнська пропо-

відь знайшла відгук насамперед серед жінок.

Жінки відігравали значну роль у ранньохристиянських об-

щинах і пропаганді християнського вчення. Є дані про те, що в

ранньому християнстві жінки проповідували разом з чоловіками,

виступали як пророчиці на християнських зібраннях (такий дар

Основи теорії ґендеру

мали, зокрема, дочки Філіпа Кесарійського). В еклезіях перших

віків були також диякониси. Апостол Павел у посланнях римля-

нам згадує Фіву, дияконису “церкви Кенхрейської”, називає її

своєю помічницею, простатіс (з гр. – заступниця, захисниця, по-

кровителька, настоятелька) (Римл., 16:1–2). Згадки цілої низки

жіночих імен серед ранньохристиянських діячів розвіюють сум-

ніви в суттєвій ролі жінок у давній християнській церкві. Зокре-

ма, Пліній називає двох жінок, схоплених для допиту, міністрае

(лат. – помічниця, служителька культу).

У ІІ столітті жінок позбавляють права на церковну пропові-

дницьку діяльність, диякониси перестають належати до кліру і

таким чином жінок повністю усунуто від посад у церковній ієра-

рхії нормативного християнства, хоча вони й надалі відіграють

значну, а іноді й провідну, роль в інших течіях. Наприклад, Тер-

туліан, нападаючи на єретиків, писав, що жінки сміють вчити,

сперечатись, обіцяти зцілення і, можливо, навіть хрестити. Він

особисто називає жінок, пов’язаних з неортодоксальними вчен-

нями, зокрема пророчиць Прискілу та Максимілу, що супрово-

джували Монтана і на яких начебто зійшов Святий Дух. Жінки

не лише пророчили, а й самі писали. В ІІІ столітті в кападокійсь-

кій Кесарії виник рух, який очолила жінка. Відомо, що ця жінка

проповідувала від імені Святого Духу (тобто була пророчицею),

здійснювала головні християнські таїнства – хрещення та євха-

ристію. Сила її переконання була така, що до неї пристали місце-

ві диякон і пресвітер.

Ці приклади свідчать, що жінки довго займали провідне міс-

це в тих напрямках християнства, які продовжували традиції ха-

ризматичних общин.

Керування жінок християнськими зібраннями в перші віки їх

активності часто викликало негативну реакцію в суспільстві, де

традиційно провідна духовна роль належала чоловікам: ранньо-

християнські ідеї загалом були просякнуті думкою, що жінки

нижчі від своїх чоловіків і це справедливо, оскільки вони ство-

рені з них. Вони несуть на собі тягар гріхопадіння і не заслуго-

вують на довіру: їх говірливість і пристрасть до прикрас роблять

їх небезпечними.

Проблематика статі: виникнення та ґенеза

Тим, хто не спокушається, Павел пропонує надію на духовну

рівність: “Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви

всі, що в Христа зодягнулися! Нема юдея, ні грека, нема раба, ані

вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо ви всі один в Хри-

сті Ісусі!” (Гал. 3:26–28). Важко поєднати проголошення цієї ду-

ховної рівності з підпорядкуванням жінки, яке стимулювати-

меться подальшими релігійними дебатами. Однак таке тлума-

чення відкривало можливості, яких не мали жінки в античності

(за винятком неоднозначної позиції Платона), де вважали, що

лише чоловіки здатні до споглядального – духовного, інтелекту-

ального та морального життя.

Євангельська ідея рівності та її трансформація в роботах

Отців Церкви. У другому столітті н. е. з поширенням християн-

ства в Середземномор’ї на зміну егалітаризмові, що характеризу-

вав ранні етапи християнства, приходять жорсткі патріархальні

структури.

Коли, два століття по тому, християнство стає офіційною ре-

лігією Римської імперії, ці структурні зміни теоретично обґрун-

тує теологія, яка визначає патріархальний устрій як порядок,

створений Всевишнім, і стверджує, що саме божественний план

визначив світ, у якому чоловіки панують, а жінки підкоряються.

Зокрема, передумовою християнського вчення про шлюб як

знак Нового Заповіту була особиста свобода. Радикальне розу-

міння християнської віри в часи Отців полягало в тому, що для

законності шлюбу вільна згода жінки була необхідною. Вільна

згода подружжя необхідна для втілення подружніх прав, тобто

чоловік і жінка по праву володіють один одним, і при розлученні

відлучення від церкви є обов’язковим як для жінки, так і для чо-

ловіка. Августин пише, що подружжя має взаємне право на тіло

одне одного і чоловік не може дати обітницю стриманості без

згоди дружини. На відміну від античної культури, християнсь-

кий шлюб не визнає подвійної моральної норми і вимагає вірно-

сті не лише від дружин, а й від чоловіків [12, 323]. Проте, як сві-

дчить історія, егалітарні тенденції раннього християнства не

продовжились. Патріархальні практики іудейського та римського

суспільств, де були написані Старий і Новий Заповіти, відбиті в

Основи теорії ґендеру

Біблії, надали соціально-історичним цінностям і звичаям знаку

божественного одкровення. Християнство, хоч і з великими тру-

днощами, адаптувало грецьку думку.

Саме ці дві культури – антична й іудейська – визначили хри-

стиянську традицію, несучи в собі важкий тягар упереджень

проти жінок.

Більшість Отців Церкви (видатні єпископи і теологи перших

п’ятиста років християнства) перебували під сильним впливом

неоплатонізму, радикально дуалістичної в цьому сенсі філософії,

яка ототожнювала чоловіків з благом, а жінок – з темрявою. Зок-

рема, відтворюючи античний погляд на жінок, один із ранніх

критиків християнства Цельс у роботі “Правдиве слово” пише:

“Якби (Бог) хотів відправити (на землю) дух від себе, навіщо йо-

му було вселяти його в черево жінки? Адже міг Він, маючи до-

свід створювати людей, і цьому створити (готове) тіло, а не вмі-

щувати свій дух у таку нечисть” [7, 316].

З позицій неоплатонізму чоловіки репрезентують духовну

реальність – Бога, душу, розум, яка є вічною й незмінною, а тому

благом. Все те, що знаходиться поза духовним царством, тобто

земне і матеріальне існування, є темрявою, злом. Внаслідок своєї

природи жінки знаходяться у нижній царині. Між цими двома

світами не може існувати серединного світу, вони антагоністич-

ні. В досконалому світі всі люди були б чоловіками. А ще краще,

якби взагалі не існувало поділу на стать. Статевий поділ – перша

й найочевидніша ознака недосконалості світу, його фрагменто-

ваності. В ньому нема єдності, отже, він віддалений від моністи-

чного Єдиного, в якому щезає фрагментація темпорального існу-

вання. В такому роз’єднаному й антагоністичному світі порядок

зберігається через панування домінантної сили, зокрема вищої

чоловічої сили над нижчою, жіночою. Подолання хаосу досяга-

ється завдяки контролю раціонального чоловічого начала над

ірраціональним жіночим, і цей порядок існує від початку й до

сьогодні.

Розглядаючи питання, пов’язані з жінкою, головну увагу

християнські мислителі зосереджували на її створенні та призна-

Проблематика статі: виникнення та ґенеза

ченні. Зокрема, важливим було питання: чи може жінка отримати

благодать, чи не є вона гріховною за своєю суттю? Відповіді,

своєю чергою, ставали основою для декларації її підпорядкова-

ного становища. Їхні висновки ґрунтувалися не на емпіричних

свідченнях жіночої поведінки, а на тлумаченнях неоднозначних

текстів божественного походження.

Власне християнське вчення сформулювали Отці Церкви:

Амвросій, Ієронім, Августин, – всі вони писали між четвертим і

шостим століттями. Саме ці мислителі, а особливо Августин,

розробили основи нової догматики, почавши важкий і нерівний

двобій з тисячолітньою античною культурою. За доби патристи-

ки сильно зміцніли й поширились аскетичні тенденції, які, з од-

ного боку, були наслідком стоїцизму, з іншого – їх надихали

приклади крайнього аскетизму східних пустельників і відлюдни-

ків. У цих умовах стають поширеними вимоги цнотливості, а

сексуальність стає найпершим знаком нечистоти. Поряд з тенде-

нцією одухотворення тіла, а через нього й усього видимого кос-

мосу існувала тенденція необхідності постійно боротися зі спо-

кусою, з демоном в тілі. В ранньоаскетичній літературі ця тенде-

нція переважає.

Зокрема, в цілком платонівському дусі Амвросій висуває

твердження, що духовна спадкоємність перевершує матеріальну.

Як і Ієронім, він вбачає втілення диявола в жінці, порівнюючи її

з пристрастю (хіттю) і задоволенням. Якщо ж вона бажає спасти-

ся, відмовившись від тіла, то перестає бути жінкою: “Поки жінка

існує для народження та виношування дітей, вона відрізняється

від чоловіка, як тіло від духу. Але якщо вона бажає служити

Христові більше, ніж світові, вона перестає бути жінкою і нази-

ватиметься людиною”.

Принципова відмінність жінки та чоловіка яскраво виражена

в роботах Тертуліана. Перша, попри наявність безсмертної душі,

асоціюється зі своїми тілесними, репродуктивними й лактальни-

ми функціями, другий – з вільною волею й здатністю вибирати

між добром і злом.

Основи теорії ґендеру

Дихотомія духовного/матеріального та ієрархія статей у

св. Августина. Попри зміни в способі мислення, що супрово-

джували перехід від античної культури до середньовічної, ви-

словлені ідеї щодо жінок рідко бували оригінальними, найчасті-

ше відтворюючи іншою мовою вже наявні схеми.

Нова релігія, будучи своєрідним синтезом греко-римської й

іудейської культур, сприйняла сильні традиції мізогінії, характе-

рні для іудейської та еллінської культур. Це потребувало як аси-

міляції, так і свідомої адаптації. Багато грецьких ідей християн-

ські мислителі адаптували як частину біблійної мудрості. Як ми

вже відзначали, від першого до п’ятого століття християнські

мислителі, від Філона до Августина, синтезували біблейську ін-

терпретацію грецької філософії, зберігаючи строгу метафізику

Платона. Концепція Августина була найвпливовішою до трина-

дцятого століття, його мислення охоплювало майже всі вчення

стародавнього світу, які завдяки йому були передані Середнім

вікам.

У роботах Августина, й особливо в “Граді Божому”, відно-

шення духу й тіла є ключовим для розуміння відмінності між

земним і небесним містами та місцем жінки в них. Два міста

змішані в цьому світі, починаючи з людини, яка об’єднує в собі

дух і тіло, мирські й духовні інтереси. Хоча земні установи ви-

никають саме внаслідок гріхопадіння, це не означає, що всі тим-

часові установи погані: в божественному світі все перебуває в

гармонії. Громадські й домашні інституції є важливими в цьому

сенсі і мають бути правильно організованими відповідно до суб-

ординації їх складників. У християнській родині батько має ке-

рувати своєю дружиною і дітьми так, як дух керує найправедні-

шою людиною.

Проте Августин виступає проти простої дихотомії тіла й ро-

зуму, які ототожнюються з чоловічим і жіночим, та протестує

проти підпорядкування жінок на цій основі: його онтологія бли-

жча до платонівського розрізнення вищої і нижчої частини духу.

В цих концептуальних межах Августин намагається відкинути

погляд, що жіночність за своєю суттю – злий феномен: як части-

на божественного плану жінка має існувати. На його думку, слід