Скорик М.М. Основи теорії гендеру

Подождите немного. Документ загружается.

Ґендер як наука та навчальна дисципліна

Як система знань ґендер є комплексом соціально-філо-

софських, соціологічних, політологічних, психологічних, куль-

турологічних та інших теорій, що аналізують розвиток чоловічої

й жіночої ідентичностей та суб’єктивності, становище жінки й

чоловіка в суспільстві, систему чоловічого домінування, форму-

вання нормативних зразків “чоловічого” та “жіночого” в певній

культурі.

Ґендерна система суспільства – сукупність взаємо по-

в’язаних інститутів та організацій, за допомогою яких соціально,

ідеологічно й організаційно будуються відносини між жінкою та

чоловіком, ставлення суспільства до проблем статі, формується

реальна статева нерівність або рівність, здійснюються завоюван-

ня, реальне утвердження й гарантії прав, свобод і обов’язків жі-

нок та чоловіків, забезпечуються реальні можливості їх самореа-

лізації відповідно до досягнутого рівня ґендерної культури.

Ґендер як система практики охоплює всі форми практичної

діяльності з ґендерних перетворень. До них належать практика

емансипаціоналізму як входження в середовище чоловічо-

домінантної системи, участь обох статей як рівних у прийнятті

рішень, у формуванні ґендерних стратегій і відповідних до них

політик, творенні ґендерного права. Така практика розвинулась у

національних і міжнародних масштабах.

Інтеграційний характер практики розкриває праксеологічний

метод її вивчення. Узагальнення ґендерної діяльності в різні істо-

ричні періоди дає змогу аналізувати можливості ґендерного розви-

тку, формувати розвиткові програми ґендерних перетворень.

Через практику визначаються досягнення ґендерної рівності

з урахуванням відмінностей у життєвому досвіді, життєвих ситу-

аціях жінок і чоловіків, а також серед жінок як соціальної групи,

і, отже, нейтралізуються системні прояви нерівності. Знання

“дійсної” рівності статей визнає загальну та структурну природу

нерівності. У ньому визнаються свобода від дискримінації та по-

зитивні дії, спрямовані на утвердження рівності. Через практику

можливе пізнання патріархатної соціальної практики, долання

ґендерної нерівноваги та маскулінного домінування в культурі.

Основи теорії ґендеру

В умовах сучасних перетворень в Україні, як і в усьому по-

страдянському просторі, практика ґендерних відносин розкриває

нові форми політичної, економічної та соціальної нерівності в

термінах ґендерної асиметрії, породжує експлуатацію потреб

жіночої суб’єктивності.

Як будь-яка система, ґендер тяжіє до розвитку через зміни та

оновлення процесів. Діалектика розвитку системи ґендеру пере-

дбачає прискорення темпів розвитку, його нерівномірність і

нелінійність, що важливо враховувати при складанні планів дій,

формуванні ґендерної політики, ґендерних програм тощо.

Ґендер вивчається як соціальний інститут. Як такий він не є

жорсткою системою й розвивається за принципом диференціації:

постають нові різновиди ґендеру, серед яких розглядаються чо-

ловічий, жіночий та інші типи суб’єктивності.

Як соціальний інститут ґендер має свої ознаки. Особливості

ґендеру як соціального інституту виражаються через:

• певну систему управління ґендерними процесами;

• напрацювання власної системи функціонування й конт-

ролю відтворення ґендерних цінностей;

• відтворення ґендерної практики поколіннями людей;

• масштабне охоплення людей;

• задоволення базових потреб людини – біовітального, со-

ціального та духовно-пізнавального комплексів потреб

жінок і чоловіків;

• вироблення як спільних, так і відмінних ґендерних цінно-

стей та норм,

• напрацювання своєї матеріально-технічної бази тощо.

Отже, ґендерні дослідження як теорія і як навчальна дисцип-

ліна є міждисциплінарним доробком. В їх творенні й розвиткові

беруть участь фахівці з різних галузей наукового знання, а також

практики: політичні й громадські діячі, представники творчих

професій, громадських об’єднань і рухів на підтримку рівності,

прибічники правозахисної активності, тощо.

Ґендерні знання апелюють до наук про людину в цілому,

аналізуючи системи спеціальних знань, які не помічають специ-

Ґендер як наука та навчальна дисципліна

фіки становища жінок і беруть за норму становище й статус су-

часного чоловіка. Ґендерний підхід трансформує систему загаль-

ноприйнятих знань, вказуючи на абсурдність теперішнього і

майбутнього чоловічого панування як норми, і як норми – жіно-

чої прихованої підлеглості. Він акцентує увагу на тому, що такий

стан відтворюється концентрацією влади та власності у чоловіків

і браком цього у жінок. Він наголошує на перегляді застосовува-

ної методології соціальних та соціогуманітарних наук і потребі

створення нових методів та нових підходів. Не можуть претен-

дувати на істину лише чоловічі знання й політика, а також знан-

ня про і для чоловіків. Світ мають пізнавати й перетворювати

особистості, незалежно від їх статі.

Розглянемо основні методи, за допомогою яких формуються

ґендерні знання.

Теоретичний метод – основний у методології, який пов’язує

сукупність знань, здобутих усіма методами, у концептуальне ба-

чення проблеми. Теоретичний метод передбачає впорядкування

знань про ґендер на принципах логічної вибудови цілісної кон-

цепції та визначення місця цих знань в системі суспільствознав-

чих наук у цілому чи в рамках окремих соціальних або гуманіта-

рних наук. Систематизація ґендерних знань, логіка їх упорядку-

вання й інтеграції ґрунтуються на потребі виявляти тенденції,

напрями розвитку, систему зв’язків. Теоретичне конструювання

ґендеру може бути успішним лише в контексті вивчення всього

суспільства, його структурованості й упорядкованості, форму-

вання та розвитку. Зараз фактично заново формуються знання

про трансформований соціальний простір. Водночас за відсутно-

сті у системі цих знань знань про ґендер неможливо дати відпо-

відь на багато питань. Незалучення ґендерних підходів гальмує

розвиток окремих суспільствознавчих галузей, що, в свою чергу,

стримує використання наукових засобів практиками для реаль-

них практичних перетворень.

Теоретичний метод у ґендерних дослідженнях дає змогу ви-

значити коло наявних проблем та уточнити предмет вивчення,

визначити належне місце ґендерних знань у сучасних гуманітар-

них науках у цілому. Його застосування показує необхідність

Основи теорії ґендеру

переосмислити позірно ґендерно нейтральне, псевдооб’єктивіст-

ське бачення в суспільствознавчих і гуманітарних дисциплінах,

спростувати твердження про фемінізм і фемінологію як резуль-

тат “жіночої науки”, виявити об’єктивні процеси в соціальній

природі людського буття, його осмисленні науковою думкою,

нарешті, порушити питання статі в широкому ракурсі соціальних

проблем і тлумачити їх у наукових категоріях.

Загалом теоретизоване осмислення, як результат теоретич-

ного підходу до ґендеру, передбачає всебічний аналіз явища й

тенденцій його розвитку.

Теоретичний метод вивчення ґендеру дає змогу пізнавати

тенденції й узагальнювати чинники соціального руху, запобігати

й долати конфлікти та уклади найширшого діапазону – від су-

часних до архаїчних, які визначають сьогодні лінію поступу.

Історико-генетичний метод становить процесуально дина-

мічний підхід до розгляду ґендеру. Ілюстрацією його застосу-

вання є, наприклад, виникла недавно ґендерна історія. Основним

предметом її дослідження є історія ґендерних відносин та життє-

вого досвіду жінок і чоловіків. Стратегією такого напрямку є де-

тальне вивчення й опис, зокрема, жіночого історичного досвіду,

якого не визнавала традиційна історія, що забезпечило й висвіт-

лення жіночої історичної ретроспективи, і новий погляд на істо-

рію цілих епох та країн загалом.

Історико-генетичний метод щодо ґендеру може бути розціне-

ний як ґендерний вимір історичного процесу, тобто двоєдиний

підхід до оцінювання історичних подій, ситуацій та діяльності в

певний період життєдіяльності соціумів та її результатів, спрямо-

ваний на розкриття подій і проблем з позиції участі, інтересів та

потреб обох статей – і жінок, і чоловіків.

Історичний підхід до ґендерних процесів сприяє розумінню

багатьох змін і перетворень макроісторичного соціального життя

та його зв’язку з певним національним. Він розкриває внески жін-

ки та чоловіка, значення змін у їхніх відносинах для цілісної кар-

тини соціокультурних перетворень і трансформацій у їх історич-

ному вимірі. Ґендерна оцінка історичного процесу розширює ра-

Ґендер як наука та навчальна дисципліна

курс розуміння ієрархії влади, функціонування власності та

пов’язаних з ними історичними атрибутами. Ґендерна історія пра-

гне розширити розуміння соціальних відносин в історичному кон-

тексті, доповнюючи історичний підхід ґендерним компонентом.

Соціально-психологічні методи вивчення ґендеру передба-

чають вивчення соціально конструйованих жіночих і чоловічих

ролей, відносин та ідентичності, статевих особливостей, психо-

логічних характеристик тощо.

Застосування ґендерних індикаторів та ґендерних підходів як

засобу соціально-психологічного й соціологічного аналізу роз-

ширює предметні межі цих дисциплін та робить їх самих пред-

метом вивчення в межах цих дисциплін.

Соціологічні методи вивчення ґендеру дають змогу визнача-

ти будь-які ґендерні параметри, співвідносити їх з іншими соціа-

льними характеристиками. Серед соціальних та гуманітарних

наук найактивніше вивчає ґендерну проблематику саме соціоло-

гія, в її межах нині сформувалась як самостійний напрям соціо-

логія ґендеру [2, 187; 6, 48]. На стику ґендерної теорії з соціоло-

гією знаходиться розгляд багатьох проблем, серед яких: сімейні

відносини, зайнятість і професійна діяльність, стратифікація, по-

літична соціологія тощо.

Категорія “ґендер” нині належить до базових соціологічних

понять. Ґендерний вимір соціального контексту дає змогу соціо-

логічними методами описувати соціальні структури та практики,

визначати місце і роль чоловіків та жінок у них. Соціологічні

методи дослідження ґендеру тісно пов’язані зі статистичними.

Статистичні методи ґендерного аналізу передбачають уве-

дення й застосування показників, які відбивають ступінь справед-

ливості розподілу та користування національними благами й по-

слугами між соціальними групами в системі загальних досягнень

країни або окремого її регіону з урахуванням ґендерного чинника.

Ґендерну статистику збирає й узагальнює державний орган.

Чим більше ґендерних параметрів закладається в збирання ґен-

дерної статистики, тим оптимальнішим є відповідне осмислення

ситуації та її змін. Ґендерна статистика потребує уважного аналі-

зу, зіставлення, порівняльного комплексного підходу. Інакше

Основи теорії ґендеру

неможливо узагальнити цілісну ґендерну картину в країні, в світі

загалом. З ґендерною статистикою тісно пов’язаний емпіричний

метод.

Емпіричний метод дослідження ґендеру має збагатити тео-

рію про нього. Емпіричний метод засвідчує існування й значення

факту, реальних подій, конкретних дій, наявність прояву кількіс-

них і якісних параметрів при аналізі ґендерних ситуацій. Ґендер-

на теорія тлумачить, пояснює, узагальнює їх, дає їм наукове тра-

ктування. Цей метод розкриває позитивний і негативний досвіди

ґендерної діяльності. Він є основою для соціальних теорій ґенде-

ру, підтверджуючи правильність чи спростовуючи певні теоре-

тичні моделі або схеми. Його застосування дає уявлення про реа-

льні історичні зміни, засвідчуючи через певні параметри напрям-

ки ґендерного розвитку, його прогресивного спрямування або

регресивних змін, підтверджуючи правильність рекомендацій

щодо ґендерних перетворень, конкретизуючи ґендерні зміни в

часі та в окресленому просторі.

Прогностичний метод при дослідженні ґендеру зумовлений

необхідністю давати відповіді на питання, що визначили б перс-

пективу ґендерного розвитку з огляду на ґендерну ситуацію в

країні в цілому. В нових умовах перехідного періоду нашого су-

спільства прогностична функція ґендерних знань зростає. Можна

констатувати, що теорія ґендеру тільки формує парадигму, в ме-

жах якої уможливлюються бачення й інтерпретація наявних ґен-

дерних відносин. Випереджальні знання з ґендеру, як складники

прогнозу соціального розвитку, зумовлять переосмислення зміс-

ту багатьох ключових категорій: соціальної культури, суб’єкта

політичної влади, оптимальності й ефективності управління та

організації, соціальної політики тощо. Ці категорії не можна буде

розглядати, не вивчаючи ґендерної культури, жінки як партнера

в системі суб’єктів влади, не розглядаючи еліту через призму

жіночого інтелекту й жіночого інтелектуального потенціалу

України, ґендерної політики як складового компонента всіх полі-

тик тощо.

Всі названі методи виконують свою роль у пізнанні й тво-

ренні теоретичних конструкцій ґендеру. Проте не можна сфор-

мулювати суспільні проблеми без їх сукупного цілісного бачен-

Ґендер як наука та навчальна дисципліна

ня, тобто без комплексного методу аналізу. Такого комплексного

підходу потребує й проблема рівності жінок і чоловіків.

Комплексний підхід до проблеми рівності жінок і чоловіків

(gender mainstreaming) як метод.

Комплексний підхід до проблеми рівності чоловіків і жінок –

застосування всієї сукупності різноманітних методик і засобів в

організації (реорганізації), поліпшенні, вдосконаленні й оціню-

ванні процесів прийняття рішень особами, які насамперед залу-

чені до здійснення політики, щоб інкорпорувати проблематику

рівності жінок і чоловіків у всі галузі життєдіяльності суспільст-

ва й на всіх рівнях управління ними.

Комплексний підхід зумовлений суспільною потребою по-

шуку розв’язання проблеми рівності жінок і чоловіків. 1986 р.

прийнято Резолюцію про роботу Комісії ООН зі становища жі-

нок, відповідно до якої було вирішено внести перспективні стра-

тегії в усі програми соціально-економічного розвитку. Зокрема,

Рада Європи створила Групу спеціалістів з питань комплексного

підходу до проблеми рівності статей, які розробили концептуа-

льні основи такого комплексного підходу, його методологію та

методику. Комплексний підхід є новою засадничою стратегією

досягнення ґендерної рівності, що застосовується в соціальному і

політичному житті країн. На відміну від традиційного підходу до

політики, здійснюваної в інтересах рівності жінок і чоловіків,

зорієнтованої на розв’язання тієї чи іншої специфічної суспільної

проблеми, спричиненої ґендерною нерівністю, відправною точ-

кою для комплексного підходу є все суспільство загалом. Полі-

тичні дії в цьому напрямку організуються як процес врахування

соціо-статевих розходжень у такий спосіб, щоб їхня рівність ста-

ла реальною [3]. Суб’єктами реалізації комплексного підходу для

досягнення мети рівності статей можуть бути політики, державні

структури, громадські організації, науковці та науково-дослідні

інститути, лобістські групи, засоби масової інформації, міжнаро-

дні інститути, тощо.

Комплексне бачення ґендерної тканини суспільства потребує

логічного осмислення її як цілісності у всіх системах взаємо-

Основи теорії ґендеру

зв’язку та взаємодії чоловіка й жінки і наукового визначення те-

нденцій змін, розвитку, перетворень.

Відповідно, комплексний підхід у реальній практиці полягає в

організації (реорганізації), поліпшенні, вдосконаленні й оцінюван-

ні процесів прийняття рішень задля інкорпорування проблематики

рівності жінок і чоловіків у всі галузі й на всіх рівнях за допомо-

гою суб’єктів, залучених до здійснення політики.

Ґендер, як явище багатогранне, потребує нових методологій і

методик. Власне, він і сам є методологією для розуміння людини

та її світогляду.

Ґендерні теорії та відповідні ґендерні стратегії ґрунтуються

на тому, щоб інтереси й досвід жінок, так само як і чоловіків,

стали обов’язковим критерієм при розробленні загальних конце-

пцій суспільного розвитку, їх втіленні в життя, виконанні про-

грам у політичній, економічній, соціальній, культурній та інших

сферах, щоб жінки й чоловіки могли однаково цим скористатись,

а нерівність була подоланою й не мала ґрунту для виникнення. У

цьому сенсі ґендерна теорія є особливим теоретичним напрям-

ком у соціальних науках, зорієнтованим на формування й утвер-

дження політики рівних, незалежно від статі, можливостей само-

реалізації людини в різних сферах соціальної практики. Впрова-

дження ґендерних підходів є питанням соціальної справедливос-

ті, вони необхідні для забезпечення рівноправного та стійкого

людського розвитку шляхом вжиття найрезультативніших і

найефективніших заходів.

Ґендер як наука та навчальна дисципліна

Використана література:

1. Воронина О.А. Введение в гендерные исследования // Мате-

риалы Первой Российской летней школы по женским и ген-

дерным исследованиям “Валдай – 96”. – М.: МЦГИ, 1997.

2. Клецин, Александр. Дилеммы гендерной социологии // Ген-

дерные исследования: Феминистская методология в соци-

альных науках. – Харьков: ХЦГИ, 1998.

3. Комплексный подход к проблеме равенства женщин и муж-

чин. Концептуальные рамки, методология и ознакомление с

“позитивным опытом”. Заключительный доклад о деятель-

ности Группы специалистов по вопросу о комплексном под-

ходе к проблеме равенства женщин и мужчин (EG-S-MS). –

Страсбург, май 1998 г.

4. Коновалов С.А., Топаева М.Т. История гендерного неравен-

ства / Учебно-методический комплект по курсу “Введение в

теорию гендера”. Вып.ІІІ. – Алмати: Акыл кітабы, 1999.

5. Ритцер Дж. Современные социологические теории. – СПб.,

2002.

6. Успенская В.И. Феминистская критика современного социо-

логического знания // Женщины. История. Общество. –

Тверь, 2002.

7. Robin McKinley.Gender Analysis of Policy (Draft), Ministry of

Women’s Affairs, New Zealand, 1993.

Розділ 2.

ПРОБЛЕМАТИКА СТАТІ:

ВИНИКНЕННЯ ТА ҐЕНЕЗА

Традиційна академічна філософія послідовно вилучала про-

блематику статі зі свого дослідницького поля. Це вилучення

обумовлювалось тим, що обмежений у часі й просторі досвід,

цінності та світогляд традиційних агентів філософського знання

поширювались як норми і стандарти на все людське буття. Орієн-

тована на граничні універсальні категорії, філософська традиція

обмежувалася есенціалістськими рамками в розумінні статі й

статевих відмінностей. Отже, до кінця ХХ століття проблема

статі перебувала поза межами теоретичної тематики й академіч-

ного філософування.

“Антропологічний поворот” у філософії ознаменувався кри-

тикою парадигми “раціонального суб’єкта” та відходом від есен-

ціалістського розуміння людини. За цієї теоретичної ситуації у

сферу філософського знання в ХХ столітті входять теми, що в

класичній філософії знаходились на маргінесі теоретичного роз-

гляду, зокрема й проблематика статі. У розгляді проблеми статі

починає переважати антиесенціалістська тенденція, руйнування

розгляду чоловічого та жіночого як фіксованих категорій і, на-

решті, розуміння статі як ґендеру, тобто як соціально-куль-

турного конструкта. Таким чином були створені умови для прин-

ципово нових перспектив філософського осмислення статі, роз-

гляду жіночого досвіду та жіночої суб’єктивності як того “іншо-

го”, локального, яке має самостійне позитивне значення.

Актуалізація історико-філософських рефлексій щодо статі

загалом і жінки зокрема виявляють, що ця тематика, будучи пе-

риферійною, маргінальною в контексті нагальних філософських

питань – світу, Бога, людини, істини – тим не менше, наявна в

роботах майже всіх повідних філософів. Зосереджуючись насам-

перед навколо соціальної проблематики, вона пронизує собою

метафізику, етику, теорію знання – теми, що становлять серце-

вину традиційної філософії.