Скорик М.М. Основи теорії гендеру

Подождите немного. Документ загружается.

Біологічні, психологічні та соціокультурні чинники ґендеру

111

шого порівняння маси тіла щодо якого, за узагальненими антро-

пометричними даними, чоловіки переважають жінок – у букваль-

ному значенні цього слова – на 12 кілограм (73 кг та 61кг відпові-

дно). Але у повсякденному житті ми можемо спостерігати жінок із

вагою у сто двадцять і більше кілограм, а чоловіків, які важать

п’ятдесят і менше, у сімейних парах вони утворюють таке ж роз-

маїття співвідношень. Окрім того, вага тіла, ріст, розвинутість різ-

них тканин людини у сучасному суспільстві дуже сильно залежать

від успадкованих дітьми схильностей, захворювань, дієти, способу

життя і не в останню чергу – моди. Враховуючи складність визна-

чення біологічної норми цих характеристик, розглядати їх слід

скоріше в рамках ґендерної, а не статевої диференціації.

Загалом викладені застереження у використанні середніх та

інших статистичних величин стосуються також результатів де-

мографічних обслідувань, психологічних експериментів та соці-

ологічних досліджень.

Як ми можемо бачити, антропобіологічні характеристики де-

монструють швидше діалектику спільного-відмінного, аніж прин-

ципову відмінність природи чоловіків і жінок, яка визначає їх до-

лю. У цьому перефразуванні З.Фройда (відомий його вислів про

те, що анатомія – це доля) ми вдалися до поширення зумовленості

тілом на обидва ґендери, в той час як для есенціалістського підхо-

ду більш характерне акцентування на генетиці, анатомії, фізіології

– тобто природі – у випадку, коли мовиться про жінку. Риси чоло-

віка або ж не потребують такого глибинного обґрунтування, або

фігурують як протиставлення, що являє норму.

Тож загалом біодетермінізм хибує на асиметричність: його

патетика більше і частіше спрямована на жінок, нормальність-

природність незавидного становища яких щоразу потрібно було

переконливо обґрунтовувати. У результаті феміністської крити-

ки Д.Сміт, Е.Оуклі, Р.Хоф та ще багатьох авторок, традиційні

дослідження про жінок перестали розглядатися як науково об-

ґрунтовані висловлювання, здатні пояснити нерівні суспільні

позиції жінок і чоловіків. Філософські чи то суто наукові теорії,

які приписували жінкам особливу ірраціональність, лагідність і

домовитість, стали вважатися тепер ідеологічними стратегіями,

Основи теорії ґендеру

112

які мають на меті не стільки пояснити, скільки виправдати наяв-

ний status quo. Під сумнів був поставлений “нейтральний”, “без-

статевий” дослідник.

Небезсторонність традиційних досліджень статі, так званих

вислідів “у пошуках першооснов”, проваджуваних чоловіками,

стає очевидною через асиметрію цінності, приписуваній кожній

частині пари “природа vs культура”, навколо якої вони розгор-

таються. А саме це протиставлення власне й уособлює для них

“жіноче vs чоловіче”. Оскільки природі тут відводиться менш

значущий статус, то на основі оспіваної близькості жінки і при-

роди виникає імпліцитне, часто неусвідомлене применшення

цінності жінок.

З цієї теоретичної позиції сучасні дослідниці виводять той

соціоекономічний і соціополітичний факт, що з розвитком циві-

лізації репродуктивна діяльність жінки відносилася до все менш

почесної приватної сфери, в той час як продуктивна: матеріальне

виробництво та культуротворча діяльність – була можлива лише

в суспільних сферах, які представляв чоловік. Відповідно наро-

дження і виховання людини ставиться нижче за відтворення

умов її існування.

Як доводить М.Малишева, ґендерний макроаналіз державної

політики дозволяє виявити диспропорцію в економічному та со-

ціальному забезпеченні репродуктивної сфери, яка відтворюєть-

ся поколіннями з опорою на безоплатну працю жінок [6; 16; 8].

Саме на підтримання цього вигідного державному бюджету по-

рядку, не в останню чергу, спрямовані тези про “природність” та

“пристосованість” жінок до створення домашнього затишку, до-

гляду за дітьми і піклування про самопочуття всіх членів сім’ї.

Розрізнення між статтю і ґендером деконструює переконан-

ня, що між “природною” статтю і приписаними жінкам та чоло-

вікам суспільством статевими ролями є прямий причинний

зв’язок. Природна рівність всіх людей і природна нерівність між

статями є парадоксальним каноном XIX століття, який залиша-

ється і через століття самоочевидним.

Актуалізація природного призначення жінки відбулась на

початку перебудови у Радянському Союзі. У 80-ті роки, за оцін-

Біологічні, психологічні та соціокультурні чинники ґендеру

113

кою Т. Клименкової в офіційній науковій літературі все вираз-

ніше стала затверджуватися відверто біодетерминістська точка

зору. Соціологи і психологи почали активно використовувати

традиційні західні теорії (наприклад, Т.Парсонса або З.Фройда),

в пошуці аргументів на користь тези про необхідність повернен-

ня жінки в сім’ю відповідно до “жіночої природи”. Економісти

(всупереч здоровому глузду) прораховували розмір міфічної

державної вигоди від повернення жінки в сім’ю, юристи намага-

лися створювати закони, за якими жінка виявилася б таким неви-

гідним працівником, що її присутність на ринку праці до досяг-

нення її дитиною 14-літнього віку була взагалі проблематичною,

велику прихильність традиційній біодетерміністській парадигмі

виказали демографи.

Ідея повернення жінки в сім’ю мала слугувати ідеології, яка

обґрунтовувала причини і пропонувала шляхи вирішення чис-

ленних економічних, політичних, культурних проблем, що на-

зріли в СРСР: неефективний менеджмент і необхідність великого

скорочення штатів; незадовільна робота закладів громадського

харчування та служб побуту; падіння народжуваності, погіршен-

ня здоров’я підростаючого покоління і малоефективні спроби

стимулювати багатодітність. Зрештою, за допомогою цієї ідеоло-

гії влада знайшла головного ворога, яким обрали, як зазначає

О.Вороніна, надемансипацію жінок, яка начеб-то здійснювалася

в радянській державі на шкоду перш за все самим жінкам [5].

Моментально вловивши суспільно-політичні настрої, публіцисти

почали на всі лади закликати жінок залишатися в дома і “берегти

чоловіків” (це гасло прозвучало у статті відомого демографа

Б.Урланіса, який описував феномен надсмертності чоловіків

працездатного віку).

З першим послабленням ідеологічного тиску в усіх респуб-

ліках починається потужний національний підйом, який прохо-

див під гаслами звернення до витоків національної культури і

проявлявся через етнографізування культурного і наукового дис-

курсу. Жіночі рухи і громадські організації починають виступати

з позицій традиційної родини. В Україні величезної популярнос-

ті набуває ідея Берегині (жінки, яка плекає і охороняє родинне

Основи теорії ґендеру

114

вогнище), посилюється роль православної церкви і стає масовим

обряд вінчання – все це виявилося напрочуд суголосним держав-

ному прагненню повернути жінці природне призначення. Ці

культурні процеси посилили і без того хитке політико-

економічне становище жінок останніх років радянської влади.

Та поряд зі зверненням до традиційних (вони ж вважаються

“природними”) ґендерних образів, на хвилі етнонаціонального

відродження, глобальні зміни у світі все більше демонстрували

феномени уніфікації статей: одяг, догляд за тілом, структура

споживання і дозвілля, спосіб життя – експансія відбувалася не

тільки у сфері чоловічого, а й жіночого ґендерів.

Виявилося, що стать, як це не дивно, відноситься до ряду так

званих понять щезання, за аналогією з тим, як фізико-хімічні хара-

ктеристики довкілля чи інші базові виміри нашого життя почина-

ють усвідомлюватися нами лише, коли порушують межі допусти-

мого для нормальної життєдіяльності людини. Так простір суспі-

льства став активно дискутуватися зі, здавалося б, його зникнен-

ням у епоху глобалізації, панування надшвидкісних технологій та

поширення мережі Інтернет. Ця тенденція наукового вивчення

поширюється і на стать, адже сам факт обговорення біологічних

засад чоловіка та жінки є доказом того, що її існування проблема-

тизується. Сумнів у непорушності статевого поділу людства поси-

люється запровадженими технологіями та новітніми відкриттями у

біології, медицині та психології.

На зміну двом протилежним, взаємовиключним жіночій та

чоловічій статі приходить множинність статей через взаємопере-

ходи чоловічого та жіночого. Соціолог І.Кон відзначає, що хоча

репродуктивна біологія знає тільки дві протилежні статі – чоло-

вічу і жіночу, проте визначення статі, яке розробляється Всесвіт-

ньою організацією охорони здоров’я (ВОЗ), не містить вказівки

на репродуктивні процеси і допускає наявність змішаних, пере-

хідних від жіночого до чоловічого форм [12]. Ці перехідні форми

конструюються по-різному. Відома американська феміністка,

професор біології А.Фаусто-Стерлінг говорить про п’ять ста-

тей, пов’язаних з певними анатомічними властивостями: 1) носії

жіночих геніталій – жінки; 2) носії чоловічих геніталій – чоловіки;

Біологічні, психологічні та соціокультурні чинники ґендеру

115

3) носії змішаних геніталій – гермафродити (герми); 4) носії пере-

важно жіночих, але з чоловічими елементами, геніталій – фемінін-

ні псевдогермафродити (ферми) і 5) носії переважно чоловічих,

але з жіночими елементами, геніталій – маскулінні псевдогермаф-

родити (мерми). Виявляється, що стать – це не антонімічна пара

чи дихотомія, а, за визначенням Дж.Лорбера, – континуум, скла-

дений із хромосомної статі, гонадальної статі та гормональної

статі, які всі працюють в умовах і під впливом різноманітних

середовищ [15].

Сучасні межі і обмеження статі багато в чому зумовлюються

розвитком наук про людину. Вже цілий ряд проблем людської

природи вирішуються генною інженерією. Генна інженерія як

елемент генних технологій дозволяє коригувати спадковість, ви-

користовувати генний матеріал зовсім різних видів. Академік

В.Кор.дюм, як і його колеги в галузі генної інженерії та біотех-

нології, переконаний у великих можливостях цього напрямку.

Технічно цілковито можливою тему “чоловічої вагітності” біолог

Ж.Тестар розглядає, що, зрештою, робить минулим той час, коли

можна було виводити суть жіночого і чоловічого зі статевих

ознак.

Можливості контрацепції і визнання репродуктивних прав

жінок, більша відкритість суспільства до різних сексуальних орі-

єнтацій, можливості хірургічної зміни статі, зрештою, виникнен-

ня техніки штучного дітонародження – майже повністю знімають

біологічні бар’єри, що тяжіють над людиною, роблячи її стать

вироком.

Підсумовуючи аналіз біологічного чинника ґендеру, слід за-

значити перш за все необхідність культурного осмислення і по-

стійної рефлексії людиною тіла у його статевій конкретиці на

індивідуальному та соціальному рівнях. А також, – продуктив-

ність залучення антропологічних, біологічних, генетичних знань

та досягнень інших природничих дисциплін у науковому дослі-

дженні та обговоренні ґендерної проблематики.

Але, з іншого боку, захоплення медиків і психологів експе-

риментом у прагненні встановити відмінності між чоловіком і

Основи теорії ґендеру

116

жінкою, апелюючи до їх статі, привело до того, що віднайдені

таким чином “неспростовні докази” проявляють свою артефак-

туальну суть (тобто таку, що є скоріше результатом впливу ін-

струментарію і дослідника, а не випливає з природи самого яви-

ща). З одного боку це зумовлюється фетишизацією математико-

статистичних процедур обробки даних, а іншого, – ідеологізаці-

єю результатів дослідження, в якому ідея полярної різності (чи,

як висловлюється М.Кіммел, різнопланетності) статей заклада-

ється ще у меті.

Переосмислення статі сучасною біологічною наукою позба-

вляє прибічників біологічного детермінізму їх основних аргуме-

нтів, а це сприятиме розвитку дискурсу ґендерного партнерства і

зменшенню сексизму. Хоча важко сьогодні говорити, чи стане

стать вибором, технології її створення не відмінять соціально-

психологічного “переживання” статті.

Очевидно, що психологічна складова ґендеру більш ніж ва-

жлива, оскільки виводить на ґендерну ідентичність, риси та ха-

рактеристики, інші невід’ємні від конструювання ґендеру понят-

тя. Актуалізація її вивчення сьогодні пов’язана зі зміною устале-

них форм соціалізації, рольових очікувань та установок. Так, у

наш час майже класичний внутрішньоособистісний рольовий

конфлікт “мати-працівниця” поглиблюється під впливом двох

протилежних факторів: зростання можливостей самореалізації

жінок та державної політики, спрямованої на збільшення наро-

джуваності та зміцнення сім’ї. А вихід у публічну сферу осіб із

“нетрадиційною” сексуальною орієнтацією – породжує вже від-

критий конфлікт типу індивід-суспільство. Тож психологічна

інтерпретація цих та інших проблемних питань вкрай необхідна і

для утвердження ґендерної теорії, і для вироблення ґендерної

політики.

Ґендерні дослідження у психології розвивалися не так інтен-

сивно, як в інших гуманітарних дисциплінах. Пошук статевих

відмінностей, який здійснювався в рамках диференціальної пси-

хології, знову ж традиційно переважно опирався на досвід і до-

слідження чоловіків, породжуючи подвійний зсув і нормування,

виходячи з маскулінного. Хоча, як зазначає Т.Булавіна, безумов-

Біологічні, психологічні та соціокультурні чинники ґендеру

117

ною заслугою того ж таки психоаналізу З.Фройда стало зняття

жорсткої межі між нормою та патологією і акценту на аномаль-

ності при вивченні психологічної динаміки, що особливо було

характерне для опису жіночої психіки. Поза тим психоаналітич-

на теорія, як і більшість інших, при поясненні виявлених відмін-

ностей зверталися перш за все до біології, яка, як ми вже побачи-

ли, не є надійним для цього ґрунтом. Інтерпретація цієї ситуації

психогенетиком Р.Левонтіним вкладена у парадоксальну тезу:

“Всі вони [статеві, расові і т.п. відмінності] – навіть суто біологі-

чні – мають історичне походження та всі оголошуються біологі-

чними – навіть суто історичні…” [14].

Цілеспрямованими зусиллями жінок-психологів ґендерну

тенденційність вдалося змінити чи хоча б пом’якшити. Здійсню-

валася критика біологічного детермінізму, а також статеворольо-

вого підходу у вивченні статі як психічного феномену, яка в дру-

гій половині ХХ століття була визнана і набула організаційного

оформлення як особливий дослідницький напрямок. Для вітчиз-

няної ж психології досі характерний безстатевий суб’єкт як носій

психічних рис і властивостей, проте останні явно нормуються за

чоловічим стандартом: через конфліктність, а не контактність,

через лідерство і конкуренцію, а не взаємодопомогу тощо. На

жаль, попри левову частку жінок серед спеціалістів психологів

жіноча стать практично невидима в нашій психологічній науці.

Виділення жінок як самостійної частини дослідження дозво-

ляє проявити цілий ряд методологічних і методичних зміщень

минулих експериментів, які, як наслідок, приводять до спотво-

рення отриманих знань щодо психології чоловіків та жінок. У

цьому зв’язку критиці піддаються процедури психологічного

дослідження, де сексистські тенденції часто спровоковані фено-

меном соціальної бажаності. Прагнення психологів до об’єк-

тивності отримання знань ускладнюється тим, що упередження

щодо тієї чи іншої статі можуть міститися вже у формулюванні

проблеми, висуненні гіпотези чи підборі тестових завдань. Стать

дослідника також суттєво впливає на результуючі показники вже

на етапі збору та обробки первинної інформації, а інтерпретація

отриманих даних з використанням ґендерно нечутливої або й

Основи теорії ґендеру

118

відверто сексистської теорії породжує замкнене коло самосправ-

джуваних припущень.

Продемонструємо цю методологічну неоднозначність, до

певної міри умовність визначення ґендерних рис на прикладі

психологічних вимірів маскулінності та фемінності, що його

пропонує І.Кон. По-перше, чоловіки і жінки володіють різними

ступенями маскулінності і фемінінності – вони можуть бути

більш або менш маскулінними, фемінінними або ж андрогінни-

ми. По-друге, маскулінність і фемінінність багатогранні і бага-

томірні поняття: “чоловіча” статура може поєднуватися з “жіно-

чими” інтересами і почуттями, і навпаки, причому багато що за-

лежить від ситуації і сфери діяльності (наприклад, ділова жінка

може бути ніжною вдома і агресивною в бізнесі, а ліричний ак-

тор поборником жорсткого патріархату). По-третє, наші поняття

маскулінності і фемінінності і відповідні психологічні тести

ґрунтуються не на суворих аналітичних теоріях, а на життєвому

здоровому глузді і повсякденному досвіді: ми називаємо певні

властивості жіночими (фемінінними), тому що в доступному нам

емпіричному матеріалі їх частіше чи сильніше виявляли жінки,

але це може залежати не від біології, а від середовища і вихо-

вання.

Серед психологів популярне пояснення різної поведінки чо-

ловіків та жінок ступенем вираженості таких психічних рис, як

агресивність та домінантність, які своєю чергою виводяться із

особливостей гормональної природи кожної статі. Цікава з цього

приводу думка І.Кона, що чоловіча агресивність дійсно має при-

родні передумови, але вона не є суто біологічним феноменом і не

завжди буває антисоціальною, пов’язаною із застосуванням на-

сильства. Механічно вивести її з рівня тестостерону неможливо

– тут слід розрізняти базовий, більш або менш постійний рівень

тестостерону і його тимчасові, ситуативні флуктуації, а також

розрізняти змагально-домінантну і агресивно-насильну поведін-

ку. Між рівнем тестостерону і поведінкою існує обернений вза-

ємозв’язок. Вимірювання рівнів тестостерону в ситуації змаган-

ня показали, що у переможців рівень тестостерону різко підви-

щується, а у тих, хто програв, залишається таким же або знижу-

Біологічні, психологічні та соціокультурні чинники ґендеру

119

ється. При цьому ключовим чинником був не сам по собі тесто-

стерон, а досягнення успіху: внаслідок переживання успіху здо-

бутого в боротьбі секреція тестостерону підвищується, але пе-

редбачити за рівнем тестостерону, хто переможе, неможливо. До

речі, це вірно і для жінок.

Як показують психологічні дослідження, далеко не всі чоло-

віки і хлопчики напористі і агресивні. Агресивність хлопчачих

груп і чоловічих компаній – не стільки індивідуально-пси-

хологічний, скільки груповий феномен: сильним і агресивним

хлопчикам легше завоювати престижне становище в ієрархічній

структурі хлопчачої групи. Це сприяє закріпленню відповідного

стилю взаємовідносин і системи цінностей, які пред’являються

іншим як норма, незалежно від їх індивідуальних якостей. Ото-

тожнення маскулінності з насильством психологічно типове не

стільки для сильних, скільки для слабких чоловіків, які не впев-

нені у своїй маскулінності.

Загалом, аналіз численних експериментів з диференціальної

психології, націлених на пошук статевих відмінностей, демон-

струє, що однозначно доведених фактичних відмінностей між

різностатевими групами небагато. Наприклад, була виявлена у

чоловіків помітна латералізованість півкуль головного мозку і їх

рівноактивність у жінок. Вчені, долучивши інші результати щодо

відповідності півкуль різним пізнавальним процесам, почали ро-

бити далекосяжні висновки, але, в залежності від уявлення про

“кращість” тих чи інших функцій, їх зміст змінювався на прямо

протилежний. Тож виводити з цього факту ті чи інші психологі-

чні наслідки, навіть вирахувані зі статистично значущою різни-

цею між груповими середніми, слід дуже обережно, пам’ятаючи

про математичну, а не сутнісну природу самих показників і не-

можливість в експерименті забезпечити рівність соціалізаційних

чинників.

Тож не дивно, що навіть коректно отримані відмінності між

жінками і чоловіками виявляються не настільки значущими і часто

не перевищують 5%. Більш того, як доводить Г.Крайг, протягом

останніх десятиріч фіксовані відмінності стають менш виразними,

Основи теорії ґендеру

120

що відбувається на фоні зменшення ґендерної сегрегації процесів

соціалізації [13].

Оперування категорією ґендеру як недихотомічною та ідео-

логічно незаангажованою спростовує результати “поляризації

характерів статі”, що призвела до сприйняття різні статеві ролі

як вияву “природних” якостей чоловіків і жінок і тим самим ле-

гітимізувалася.

На цьому ґрунті виникає “нова психологія статі”, котра пра-

гне подолати вказані обмеження традиційних психологічних до-

сліджень. Ця теорія пояснює становлення статі у дітей на основі

існуючих в культурі соціальних стереотипів і говорить про те,

що діти використовують стать як принцип пізнання світу, тому

що культура всіма засобами наполягає на тому, що стать є най-

важливішою категорією в соціальному житті. Змін зазнає понят-

тя статі, яке постає як складне поєднання психологічних рис, со-

ціальних ролей та поведінкових стратегій, сформованих за впли-

ву ситуаційних вимог. Сама ж поведінка, як зауважує І.Клєцина,

не має ознаки статі, вона обумовлена психосоціальним досвідом

індивіда, його здатністю до научіння і мінливими умовами конк-

ретних соціальних обставин [10].

Таким чином ми вийшли на останню, найбільшу складову

ґендеру – соціальну, якою, виходячи із визначення власного

предмету, має опікуватися соціологія.

Серед соціологічнних теорій найбільшу увагу соціальним

чинникам статі приділяє соціорольова теорія. Вона набула вели-

кої популярності на наших теренах ще з часів радянського сою-

зу. Соціорольова теорія розроблялася Р.Лінтоном, а згодом на-

була розвитку у роботах Т.Парсонса, Дж.Мердок та М.Кома-

ровські. Виникнувши у соціології в середині минулого століття,

ця теорія прагне пояснити соціальні ефекти розділення людей за

статтю (розподіл праці, нерівність у доступі до суспільних ре-

сурсів, відмінності у стратегіях поведінки та способах мотивації

та оцінок) через аналіз особливостей ролей, які виконують

чоловіки та жінки у суспільстві. Основним предметом її

вивчення стали “статеві (а віднедавна “ґендерні”) ролі” у їх ста-