Швиданенко Г.О. Економіка підприємства, підручник

Подождите немного. Документ загружается.

Міністрів України, інші органи виконавчої влади; прокуратура; Правосуддя;

територіальний устрій України; Автономна Республіки Крим; місцеве

самоврядування; Конституційний Суд України; внесення змін до Конституції;

прикінцеві положення; перехідні положення.

Господарський кодекс України (16 січня 2003 року № 436-ГУ) встановлює

відповідно до Конституції України правові засади господарської діяльності

(господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання

різних форм власності. Господарський кодекс України має на меті забезпечити

зростання дылової активності суб'єктів господарювання, розвиток підпри-

гмництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва,

його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України,

утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі держави,

сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Розділи Господарського кодексу України регламентують засади здійснення

господарської діяльності, встановлюють правову характеристику суб'єктів

господарювання, зокрема, визначають ниди та організаційно-правові форми

підприємств, особливості створення та функціонування їх об'єднань,

регулюють майнові основи господарювання, включають юридичні норми

здійснення зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Статут — це юридичний документ, яким оформлюється утворення

організацій та підприємств, визначається їх структура, функції і правовий

статус. Статути після їх затвердження підлягають обов'язковій реєстрації в

органах державної влади. У статуті вказується: точна назва підприємства або

організації; назва підприємства або організації, якій створене підприємство

підпорядковане; найменування продукції та робіт, що виконує підприємство;

юридичні права та відповідальність підприємства; величина статутного фонду;

права та обов'язки керівництва підприємства; порядок звітності про діяльність

підприємства; порядок реорганізації та ліквідації підприємства.

Типовими розділами статуту підприємства є: 1) загальні положення; 2)

завдання і функції підприємства; 3) виробничо-гос-подарська діяльність; 4)

майно підприємства; 5) управління підприємством (права та обов'язки зборів,

конференції та дирекції; порядок передання повноважень); 6) організація та

оплата праці; 7) звітність і контроль діяльності; 8) зовнішньоекономічна

діяльність; 9) внесення змін і доповнень до статуту; 10) реорганізація та

припинення діяльності підприємства.

Колективний договір — це угода між трудовим колективом в особі профспілки

та адміністрацією (власником чи уповноваженим ним органом), що укладається

(уточнюється) щорічно і не може суперечити чинному законодавству України.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відно-

сини трудового колективу з адміністрацією (власником) будь-якого

підприємства, яке використовує найману працю. Колективний договір, як

правило, складається зі вступної частини, що знайомить трудовий колектив із

напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності), умов праці і

соціально-культурного забезпечення працівників, а також кілька розділів із

конкретними зобов'язаннями адміністрації за основними напрямами діяльності

колективу.

У колективний договір включають зобов'язання щодо поліпшення умов праці та

стану довкілля; заходи для забезпечення зростання продуктивності праці та її

оплати, професійної підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, соціального

захисту працівників підприємства. Особливе місце у колективному договорі

займають зобов'язання в галузі будівництва житла, будинків відпочинку,

санаторіїв, медичних і дошкільних установ, спортивно-оздоровчих комплексів.

Колективний договір включає також окремий розділ, що визначає порядок

участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо таке перед-

бачено статутом.

Сторони, які уклали й підписали колективний договір, повинні періодично (не

менше двох разів на рік) взаємозвітувати про його виконання на зборах

(конференції

) трудового колективу.

2.2. Класифікація підприємств та їх об'єднань

Для забезпечення ефективного господарювання та кваліфікованого управління

підприємствами в ринкових умовах винятково важливою є їх чітка й повна

класифікація за певними ознаками. Достатньо повну класифікацію підприємств

можна забезпечити, користуючись такими ознаками: 1) мета та характер

діяльності; 2) форма власності; 3) національна належність капіталу; 4) правовий

статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6)

технологічна й територіальна цілісність; 7) обсяг виручки та кількість праців-

ників (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Класифікаційна ознака

Вид підприемства(фірми)

Мета й характер діяльності

комерційні;

некомерційні

Спосіб створення

(заснування) та формування

статутного фонду

унітарні;

корпоративні

Форма власності майна

приватні;

колективні;

комунальні;

державні(в т.ч. казенні);

змішані(обєднання майна різних форм

власності)

Національна належність

капіталу

національні;

з іноземними інвестиціями,

іноземні;

змішані .

Правовий статус і форма

господарювання

одноосібні;

кооперативні;

орендні;

господарські товариства

Галузево-функціональний

вид діяльності

промислові;

сільськогосподарські;

будівельні;

транспортні;

торговельні;

виробничо-торгові;

тоогово-посередницью;

інноваційно-впроваджувальні;

лізингові;

банківські;

страхові;

туристичні тощо

Технологічна

(територіальна) цілісність

підпорядкування

головні (материнські);

дочірні;

асоційовані;

філії;

представництва

Масштаби діяльності

великі (надвеликі);

середні;

малі (дрібні)

За метою та характером діяльності підприємства поділяють н комерційні та

некомерційні. Діяльність переважної більшості під' приємств має комерційний

характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого

доброчинні, освітянські медичні, наукові та інші організації невиробничої

сфери народ ного господарства.

Залежно від способу створення (заснування) та формуван статутного фонду в

Україні діють унітарні та корпоративні підприємства. Унітарне підприємство

створюється одним засновником, який виділяє необхідне майно, формує

відповідно до законом давства статутний фонд, не поділений на частки (паї),

затверджує

статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника,

який

ним призначається, керує підприємством і формує його персонал на засадах

трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Унітарними підприємствами є державні, комунальні, підприємства, засновані

на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній

власності. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або бі-

льше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі

об'єднання майна та\або підприємницької чи трудової діяльності засновників

(учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у

тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників)

у розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні

підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського това-

риства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній

власності двох або більше осіб.

Наступною класифікаційною ознакою є форма власності на майно. Так,

приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах

приватної власності та з правом найму робочої сили. Колективне — це таке

підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також

кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

Комунальне — підприємство, засноване на засадах власності відповідної

територіальної громади.

Державними є підприємства, засновані на державній власності. До державних

належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не

підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства

на казенне приймає Кабінет Міністрів України за однієї з таких умов: а)

підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до чин-

ного законодавства може здійснюватись тільки державним під-

приємством; б) головним споживачем продукції підприємства (Понад 50 %) є

держава; в) підприємство є суб'єктом природних монополій; г) переважаючим

(понад 50 %) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке

за своїми умовами і мірактером потреб, що ним задовольняються, як правило,

не може бути рентабельним; д) приватизацію майнових комплексів державних

підприємств заборонено законом.

За національною належністю капіталу заведено розрізняти такі підприємства

(фірми): національні — капітал належить підпри-гмцим своєї країни; іноземні—

це підприємства (унітарні або корпоративні), що діють виключно на основі

власності іноземців йбо іноземних юридичних осіб. Це може також бути діюче

підприємство, придбане повністю у власність іноземних осіб. Підприємство, у

статутному фонді якого не менш як 10 % становлять Іноземні інвестиції,

визнається підприємством з іноземними інвестиціями. У змішаних

підприємствах капітал належить підпри-гмцям двох або кількох країн; їх

реєстрація здійснюється в країні одного із засновників; якщо метою створення

змішаного підпри-гметва є спільна підприємницька діяльність, то його

називають спільним.

Найважливішою є класифікація підприємств (фірм) за право-ним статусом і

формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи

або родини. Воно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями всім майном

(капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як

філіал іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств миють

переважно малі за кількістю працівників фірми.

Кооперативні підприємства (кооперативи) — добровільні об'єднання громадян

з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їх

ознакою є особиста участь кожного члена у спільній діяльності, використання

власного або орендованого майна.

У державному секторі економіки однією з,форм підприємництва є орендні

підприємства. Оренда — це тимчасове (на договірних засадах) володіння й

користування майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької

діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси

державних підприємств або їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, діль-

ниць), а також окремі одиниці майна.

Господарські товариства є об'єднаннями підприємців. У більшості країн з

ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи

капіталу) та міри відповідально-

сті за зобов'язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, обмеженою

відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальніст, — товариство, всі

учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть

солідарну відповідальність за з бов'язаннями підприємства всім своїм майном.

Товариством обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутни

фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається заснов ницькими

документами; учасники цього товариства несуть від повідальність у межах

їхнього внеску. Командитним є товарист во, яке, поряд із членами з повною

відповідальністю, включа одного чи більше учасників, відповідальність котрих

обмежується особистим внеском у майно такого товариства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне

товариство. Головним атрибутом такого товариства: служить акція — цінний

папір без встановленого терміну обігу, який засвідчує пайову участь у

статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в

управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку

у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна в разі ліквідації товариства. За

існуючою практикою акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого

типу, акції яких розповсюджуються через відкриту підписку та купівлю-

продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрих можуть розподіля-

тись між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть

розповсюджуватись шляхом підписки, купівлі-продажу на біржі.

У вересні 2008 року був прийнятий Закон України «Про акціонерні

товариства», згідно з яким акціонерні товариства поділяються на два типи:

публічні та приватні. Склад акціонерів приватного акціонерного товариства не

може перевищувати 100 акціонерів.

Публічне акціоніерне товариство може здійснювати публічне та приватне

розміщення акцій.

Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне

розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного

акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій

до статуту товариства вносять відповідні зміни, в тому числі про зміну типу

товариства з приватного на публічне.

Зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне

не є його перетворенням.

Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися

з однієї особи у разі придбання одним акціонері їм усіх акцій товариства.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові — створює

механізм оперативної мобілізації великих за обсягом інвестицій і регулярного

одержання доходу в формі дивідендів ми акції; економічні — акціонерний

капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських

зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями;

соціальні — икиіонування є важливою формою роздержавлення власності під-

приємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників і ні власників

певної частки майна підприємства.

Технологічну і територіальну цілісність мають так звані материнські (головні)

підприємства. Особливістю їх діяльності є іі що вони контролюють інші фірми.

Залежно від розміру капіталу. що належить материнській (головній) фірмі, а

також правової о статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які

перебувають у сфері впливу головного, можна поділити на дочірні, асоційовані

та філії. Дочірнє підприємство (компанія) — юридично самостійне

організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний

баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх

дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій.

Асоційоване підприємство є формально самостійним, але з огляду на різні

причини воно залежить від головної фірми і мусить підпорядкуватися її

стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філія

не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного

статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має

однакову з ним назву. Мнйже весь капітал філії належить материнській фірмі.

З-поміж суб'єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні)

підприємства, що становлять основу малого бізнесу. До них належать суб'єкти

господарювання, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний

(фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації

продукції (побіг, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500

тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова Чисельність

працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового

доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму,

еквівалентну 5 млн євро за серед-

ньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Усі інші

підприємства визнаються середніми.

Класифікація за належністю підприємств (фірм) до певногалузево-

функціонального виду діяльності здебільшого є зрозмілою із самої назви

окремих їх груп (видів). Пояснення потр бують хіба що лізингові підприємства.

У світовій економіці під такою назвою фігурують міжнародні орендні фірми-

продуцент які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого пр

значення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічн устаткування,

транспортні засоби тощо.

Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися і

функціонувати два типи об'єднань підприємств та організацій (і теграційних

утворень): добровільні та інституціональні. Підприємс тва (організації, фірми)

мають право на добровільних засад об'єднувати свою науково-технічну,

виробничу, комерційну та інш види діяльності, якщо це не суперечить чинному

антимонопольно му законодавству. Як свідчить світовий і вітчизняний досвід

госп дарювання за умов ринкової економіки, підприємства та інші пе винні

суб'єкти господарювання можуть створювати різні за принципами й цілями

добровільні об'єднання (рис. 2.)

Рис.2.1. Форма добровільних об'єднань підприємств (фірм, компаній) та

організацій

Добровільні обєднання

підприємств та організацій

Асоціації

Холдинги

(Холдингові

компанії)

Корпорації

Консорціуми

Концерни

Картелі

(синдикати)

Фінансові

(промислово-

фінансові) групи

Трести

Розглянемо детальніше вказані форми добровільних об'єднань:

• асоціація — найпростіша форма договірного об'єднання підприємств (фірм,

компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності.

Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-

якого з її учасників (членів);

• корпорація — договірне об'єднання суб'єктів господарювання, створене на

засадах інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих і комерційних інтересів,

із переданням окремих повноважень для централізованого регулювання

діяльності кожного і учасників;

• консорціум — тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського

капіталу для досягнення загальної мети (наприклад, здійснення спільного

великого господарського проекту). Учасниками консорціуму можуть бути

державні і приватні фірми, а також окремі держави (наприклад Міжнародний

консорціум супутникового зв'язку);

• концерн — форма статутного об'єднання підприємств (фірм), що

характеризується єдністю власності й контролю; об'єднання відбувається

найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує

підприємства (фірми) різних гилузей економіки (промисловість, транспорт,

торгівля, науко-йі організації, банки, страхова справа). Після створення конце-

рну суб'єкти господарювання втрачають свою самостійність,

підпорядковуючись потужним фінансовим структурам. За сучасних умов

значно розширюється мережа міжнародних концернів;

• синдикат — організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що

передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний

збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об'єднання. Так само

може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така

форма об'єднання підприємств є характерною для галузей з масовим

виробництвом однорідної продукції;

• картель — договірне об'єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі

для здійснення спільної комерційної діяльності — регулювання збуту

виготовленої продукції;

• трест — монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали

різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому

підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську

самостійність, оскільки інтегруються всі напрями їх діяльності;

• холдинг (холдингова компанія) — специфічна організаційн форма об'єднання

капіталу: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою

діяльністю, а використову свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій

інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільног

об'єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює конт роль за

діяльністю таких підприємств. Об'єднані в холдинг суб'єкти мають юридичну й

господарську самостійність, проте право вирішення основних питань їх

діяльності належить холдинговій компанії;

• фінансова група — об'єднання юридично та економічно самостійних

підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від

концерну на чолі фінансових груп стають' один або кілька банків, які

розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до

складу фінансової групи, координують усі сфери їх діяльності.

Нині основними формами добровільних об'єднань підприємств (фірм

організацій) дедалі більше стають концерни, корпорації та фінансові

(промислово-фінансові) групи.

В Україні поряд із добровільними створюються і функціонують так звані

інституціональні об'єднання, діяльність яких започатковується в директивному

порядку міністерствами (відомствами) чи безпосередньо Кабінетом Міністрів

України. До таких належать виробничі, науково-виробничі (науково-технічні),

виробничо-торговельні та інші подібні об'єднання (комплекси, центри), що

інтегрують стадії створення (проектування), продукування, реалізації та

післяпродажного сервісного обслуговування виробів тривалого використання.

У народному господарстві України функціонують потужні державні корпорації,

створені на базі колишніх вузько галузевих міністерств. Інституціональні

міжгалузеві об'єднання підприємств та організацій створюються і діють під

різноманітними офіційними назвами в агропромисловому комплексі,

будівництві, житлово-комунальному господарстві та інших взаємозв'язаних

секторах економіки України. До таких інтеграційно-організаційних утворень

застосовуються економічні методи управління корпоративного характеру, які

належно поєднуються з методами управління первинними ланками (під-

приємствами, фірмами, компаніями) відповідних виробничо-господарських

систем.

За рішенням Кабінету Міністрів України може створюватись промислово-

фінансова група — об'єднання підприємств на певний строк з метою реалізації

державних програм розвитку пріо-