Швиданенко Г.О. Економіка підприємства, підручник

Подождите немного. Документ загружается.

Особливістю малого підприємництва є діалектична єдність власності,

управління і контролю в особі суб'єкта підприємницької діяльності, в основі

якої лежить, як правило, приватна власність на не і складові виробництва

продукції (надання послуг) — засоби виробництва, результати праці, а також

землю. Мале підприємництво є ефективною формою реалізації приватної і

колективної власності. Саме цей сектор економіки індивідуалізує власність,

робить розпорядження нею найнаочнішим, конкретним. Мале підприємництво

ґрунтується переважно на особистій праці його членів, які заінтересовані в

нарощуванні та збільшенні власності.

Сутність малого підприємництва полягає в його внутрішніх потенційних

можливостях саморозвитку, самовдосконалення, що шбезпечують розроблення

та реалізацію ефективного механізму ринкового господарювання, використання

різноманітних форм реалізації приватної власності. Враховуючи внутрішні

переваги, що базуються на потенційних можливостях, мале підприємництво

стає найактивнішим, провідним, а отже, системоутворюваль-мим елементом

формування і реалізації приватної власності.

2. Термін «малий бізнес» використовується зазвичай в англомовних країнах, а в

Японії та країнах Західної Європи частіше иживають у цьому значенні «малі та

середні підприємства».

Малий бізнес є однією з форм реалізації підприємницької ініціативи. Під малим

бізнесом розуміють діяльність будь-яких малих підприємств та окремих

громадян (фізичних осіб) з метою отримання прибутку. Не обов'язково це має

бути ризикова та інноваційна діяльність на засадах повної економічної

відповідальності. Саме в цьому якісному чиннику й полягає відмінність між

категоріями «мале підприємництво» і «малий бізнес».

Економічна сутність малого бізнесу полягає в тому, що останній є особливим

сектором бізнесу, пов'язаним із функціонуванням малих підприємницьких

структур будь-якої форми власності і відповідної організаційно-правової форми

з метою одержання прибутку. Сектор малого бізнесу існує завдяки

розгалуженій системі малих підприємств.

Категорію «малий бізнес» не слід ототожнювати з категорією «мале

підприємство». Поняття «малий бізнес» характеризує певний економічний

процес, а малі підприємства є реальними суб'єктами підприємницької

діяльності, і їх визначають лише за кількісними параметрами.

3. Термін «мале підприємство» — поняття відносне і характеризує лише

величину підприємства. Отже, малі підприємства — це організаційно-

економічний вид підприємств, що класифікуються за

певними ознаками (показниками). В Україні малими (незалежно від форми

власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність

працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг

валового доходу від реалізації прод ції (робіт, послуг) за цей період не

перевищує суми, еквіваленти п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом

Національно банку України щодо гривні [1].

У країнах світу використовують різні класифікаційні ознак (критерії)

віднесення підприємств до категорії малих. Досвід з рубіжних країн свідчить,

що специфічними ознаками малих під приємств слід вважати певні

класифікаційні параметри, що розрі зняються й варіюють залежно від

національних і регіональна особливостей, галузевої належності та інших

факторів.

У світовій практиці сформувались три основні підходи до визначення малого

підприємства — кількісний, якісний та комбінований. Використовуючи

кількісний підхід, застосовують

такі доступні для аналізу критерії, як

чисельність працюючих, річний обсяг продажу, величина статутного капіталу,

балансова вартість активів тощо. Головна перевага кількісного підходу полягає

в зручності та порівняній легкості його використання. Недоліком цього методу

є його абсолютність, відсутність теоретичного обгрунтування встановлених

меж показників, складність порівняльного аналізу за галузями промисловості

або по окремих країнах.

У разі застосування якісного підходу аналізують якісні показники, що

базуються на суб'єктивних узагальненнях і досвіді. До якісних критеріїв

відносяться персоніфіковане управління бізнесом, недомінуюче положення на

ринку та інші показники, що визначають самостійність підприємця відносно

третіх зовнішніх осіб. Якісні критерії застосовуються не стільки для точного

відокремлення малих та великих підприємств, скільки для дослідження

корисних узагальнень, властивих малим і великим фірмам. Якісний підхід

цікавий передусім тим, що розглядає малу фірму не як зменшений варіант

великої, а як організацію, діяльність якої якісно відрізняється від діяльності

великих підприємств рядом характеристик: високою мірою невизначеності, по-

тенційно вищою спроможністю до впровадження інновацій, постійним

розвитком і адаптивністю до змін.

Економічна наука поки що не дала універсального визначення малого

підприємства і не обгрунтувала єдиних критеріїв щодо малого бізнесу. На

практиці найчастіше використовується комбінований підхід, що полягає у

використанні окремою країною од-

ночасно кількісних та якісних критеріїв. Отже, мале підприємстві — це

відносно самостійна форма організації підприємницької діяльності з власними

закономірностями розвитку, які й вирізняти, його на тлі середнього та великого

бізнесу.

4. До суб'єктів малого підприємництва належать також підприємці — фізичні

особи. Це громадяни, які здійснюють систематичну (зареєстровану)

підприємницьку діяльність без статусу юридичної особи.

В сучасних умовах господарювання ринкову економіку визначають коротко як

економіку вільного підприємництва. Проте підприємництво здійснюється за

певними науково обгрунтованими принципами, має власні форми й моделі

функціонування.

Принципи організації підприємництва — це вихідні положення й норми

організації підприємницької діяльності. Підприємництво здійснюється на

основі:

♦ вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

♦ самостійного формування програми господарської діяльності, вибору

постачальників і споживачів продукції, залучення матеріально-технічних,

фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено

законодавством, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до

закону;

♦ вільного найму підприємцем персоналу;

♦ комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

♦ вільного розпорядження прибутком, що залишається в підприємця після

сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

♦ самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності,

використання на свій розсуд належної йому частки валютної виручки.

Підприємницька діяльність може здійснюватись як в індивідуальній, так і в

колективній формі. Перша означає здійснення її громадянами, тобто фізичними

особами, вільними у встановленні своїх прав і обов'язків на основі договору

(угоди) і у визначенні будь-яких умов договору (угоди), що не суперечать

чинному законодавству. За індивідуальної форми підприємництва в одній особі

одночасно поєднується власник і підприємець. Колективна форма передбачає

межі та процедури, які окреслені жорсткіше з участю держави. У таких

випадках підприємницька діяльність здійснюється вже на основі і в межах тих

завдань і повноважень, котрі відбиті в засновницьких документах та статутах

підприємств (організацій) різних форм власності.

У зарубіжній теорії та практиці виокремлюють також корпоративне і

внутрішньофірмове підприємництво. Поняття корпорати ного підприємництва

виникло у другій половині XX сторіччя, коли до менеджерів великих компаній

почали висувати вимоги застос вання нового підходу до управління, в основі

якого лежить підпри ємницький тип господарської поведінки. Для визначення

такого т пу поведінки вищих менеджерів великих компаній і використовується

термін «корпоративне підприємництво». На відміну від інидивідуального

корпоративне підприємництво має такі специфічні ознаки: по-перше, великі

масштаби бізнесу потребують глибших знань у сфері менеджменту,

маркетингу, обліку, фінансів тощо; по-друге, крупні масштаби викликають

необхідність найму управліньського персоналу, що в цілому значно обмежує

самостійність корпоратиного підприємця.

Підприємництво також може успішно здійснюватись і всередині крупних

корпорацій. У 80-ті роки на Заході набула розвитку концепція інтрапренерства

як специфічного внутрішньофірмового підприємництва, котре допомагає

подолати перепони на шляху динамічного зростання великих компаній. Форми

інтрапренерства можуть бути різними, наприклад:

інтрапренерів у великій компанії виокремлюють неформально, але

забезпечують їх додатковими повноваженнями і підтримкою з боку

вищого керівництва;

спеціально призначають менеджерів з наскрізними інноваційними

функціями та широкими повноваженнями;

створюють різноманітні внутрішньокорпоративні венчурні підрозділи.

У своїй основі всі ці та інші можливі форми інтрапренерства спираються на такі

загальні для них ключові принципи: усіляке заохочення і підтримка нових ідей;

визнання факту великої ймовірності помилок у діяльності інтрапренерів;

орієнтація на успіх у довгостроковому періоді; забезпечення необхідними

ресурсами, використання яких не обіцяє віддачі в короткостроковій пер-

спективі; добровільна участь в інноваційному проекті; підтримка з боку вищого

керівництва фірми.

Ідея інтрапренерства має свої безсумнівні переваги порівняно з індивідуальним

підприємництвом, такі як: наявність у великих компаніях могутньої

технологічної, дослідницької та лабораторної бази; можливість отримання

кваліфікованої допомоги з боку маркетингових підрозділів компанії; фінансова

підтримка вищого керівництва; можливість використання інформаційних

ресурсів та комп'ютерних систем компанії.

Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвиненою ринковою

економікою свідчить про те, що традиційно існують дві моделі підприємництва

— класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання.

Класична (традиційна) модель підприємництва орієнтована на ефективне

використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємницьких дій за

такої моделі достатньо проста і чітко окреслена: оцінювання наявних ресурсів;

вивчення можливостей досягнення поставленої мети; використання тієї

можливості, яка може забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання будь-

яких (у межах закону) і насамперед нових управлінських рішень для

підприємницької діяльності, особливо коли прикує власних природних

ресурсів. Схема дій за цією моделлю є такою: формулювання головної мети;

вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтернативних

можливостей; порівняльна оцінка власних ресурсів і відшуканих можливостей;

пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів; аналіз можливостей конкурентів;

реалізація завдань згідно з вибраною концепцією.

Розуміння сутності підприємництва пов'язано також з визначенням його ролі в

економіці різних рівнів системи господарювання. Акцентуючи увагу на

значущості підприємництва, слід зазначити, що в ньому сфокусовано

різноманітні напрями розвитку ринкових відносин. Конкретно роль і значення

підприємництва в економічному розвитку країни можна звести ось до чого:

• по-перше, підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки.

Для підприємців основний спонукальний мотив — можливість одержання

прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвитку

перспективних напрямів господарської діяльності, віддача від яких може

перевищувати середні показники;

• по-друге, розвиток підприємництва створює «поживне середовище» для

конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підприємці

сприяють швидкому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури

продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи

конкуренцію й існуючий ринок;

• по-третє, підприємництво можна вважати каталізатором економічного

розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно виливає на структурну

перебудову в економіці, збільшення обсягів виробництва і надання послуг,

стимулювання інвестиційної діяльності, підвищення рівня попиту і пропозиції,

прискорення темпів економічного розвитку національної економіки в цілому;

♦ по-четверте, підприємництво сприяє економії і раціональному використанню

всіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно пов'язана з господарським

ризиком. Саме ця обставина потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від

підприєм детального аналізу рентабельності проектів, відповідального ста

влення до інвестицій, найму робочої сили;

♦ по-п'яте, підприємництво забезпечує сильнодіючі стимул до

високоефективної праці. У більшості випадків особистості котрі мають власний

бізнес і завдяки цьому сильніші спонукальн' мотиви, більше заінтересовані в

якісній і продуктивній праці, ні наймані працівники. Такий психологічний

феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпечує ще більший

виграш для економіки в цілому.

Особливе значення в структурі ринкової економіки має мале підприємництво.

Показниками, які характеризують місце і роль малого підприємництва в

структурі ринкової економіки, є передусім дані про його кількісні параметри:

♦ частка малих фірм у загальній кількості підприємств;

♦ зайнятість у секторі малого бізнесу;

♦ частка у виробництві валового внутрішнього продукту (ВВП).

Досвід розвинутих країн свідчить, що всі вищезазначені інтегровані показники

займають високу частку в соціально-економічному та політичному житті

кожної країни. В країнах ЄС малий бізнес відіграє найважливішу роль,

забезпечуючи більше ніж дві третини товарообігу та зайнятості населення.

Отже, в розвинених країнах малий бізнес не поступається великому, на нього

припадає більше половини ВВП. Проте специфіка його економічного внеску

полягає не тільки і не стільки в частці у ВВП, скільки у виконанні специфічних

економічних функцій, які не можуть бути притаманні великим підприємствам.

Саме малий бізнес здатний найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і

в такий спосіб надавати ринковій економіці необхідної гнучкості.

Мале підприємництво насправді не є малим, якщо брати до уваги його

соціально-економічну роль у структурі економічної системи. Його роль у житті

суспільства полягає в тому, що воно: є провідним сектором і найменш

бюджетомістким засобом ринкової економіки; слугує джерелом наповнення як

державного, так і місцевих бюджетів; створює основу дрібнотоварного

виробництва; впливає на темпи економічного розвитку, структуру та якісну

характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову еко-

номіки, швидку окупність витрат; забезпечує насичення ринку товарами,

продуктами та послугами, реалізацію інновацій; підвищує експортний

потенціал країни; створює додаткові робочі місця; характеризується високою

мобільністю, раціональними формами управління; формує новий соціальний

прошарок — «середній клас»; сприяє послабленню монополізму, розвитку

конкуренції; є інструментом вирішення соціальних проблем; инажається

об'єктом державної політики й одним із чинників забезпечення національної

безпеки.

Розглянуті вище прояви значущості підприємницької діяльності дозволяють

зробити загальний висновок. Підприємництво виконує особливу функцію в

економіці, сутність якої зводиться до оновлення економічної системи,

створення інноваційного середовища, що спричиняє трансформацію

традиційних структур і відкриття шляху до перетворень; зрештою є тією силою,

що прискорює рух економіки на шляху ефективності, раціоналізації, бе-

режливості й постійного оновлення.

Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріально розвинених країн з

ринковою економікою соціального спрямування незаперечно підтверджує, що

підприємництво — необхідна умова соціально-економічних перетворень і

досягнення економічного успіху.

Питання для самоконтролю

1. Роль і значення підприємства в економічній системі держави.

2. Вплив учасників бізнесу на діяльність підприємства.

3. Зовнішні контрагенти («стейкхолдери») підприємства та цільові аспекти

їхньої діяльності.

4. Поняття підприємства як організаційно виокремленої та економічно

самостійної первинної ланки виробничої системи.

5. Місія підприємства та її деталізація до рівня конкретних виконавців.

6. Основні напрями діяльності підприємства, логіка їх поєднання та роль для

розвитку.

7. Еволюція функціональних моделей підприємства та їх значення за сучасних

умов діяльності.

8. Теорії підприємства, їх переваги та недоліки.

9. Вихідні положення наукових досліджень і теоретичних концепцій, що

характеризують особливості виникнення, функціонування та ліквідації

підприємств.

10. Соціологічний, технічний, правовий та економічни підходи до дослідження

підприємства.

11. Основні наукові спрямування економіки підприємства.

12. Сутнісна характеристика підприємництва »

13. Спільні риси у визначенні сутності підприємництва бізнесу.

14. Ознаки, за якими розрізняють підприємництво та бізнес

15. Функції підприємницької діяльності.

16. Мале підприємництво як основа ринкової економіки.

17. Поняття «мале підприємництво», «малий бізнес», «мале підприємство»,

«громадянин-підприємець».

18. Визначальна роль малого підприємництва в досягненні економічного і

соціального успіху.

19. Принципи здійснення, форми й моделі підприємницької діяльності.

20. Економічне та соціальне значення розвитку підприєм-' ницької діяльності

для формування ефективної системи господарювання.

Список використаних джерел

1. Господарський кодекс України. — К.: Велес, 2004. — 164 с.

2. Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» //

Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 51—52.

3. Бусыгин А. В. Предпринимательство. Основной курс: Учебник. — М.:

ИНФРА, 1998. —608 с.

4. Варналій 3. С. Мале підприємництво: основи теорії і практики. — К.: Знання,

2001. —227 с.

5. Донець Л. І., Романенко Н. Г. Основи підприємництва: Навч. посіб. — К.:

Центр навч. літератури, 2006. — 320 с.

6. Клейнер Г. Б. Системная парадигма и теория предприятия // Вопросы

экономики. —2002. — № 10. — С. 47—70.

7. Клейнер Г. Эволюция и реформирование промышленных предприятий : 10

лет спустя // Вопросы экономики. — 2000. — № 5. — С. 62—75.

8. Колот В. М., Щербина О. В. Підприємництво : Навч.-метод. посіб. для

самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 160 с.

9. Курс предпринимательства / Под ред. В. Я. Горфинкеля, В. А. Швандара. —

М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997. — 439 с.

10. Стратегия развития предпринимательства в реальном секторе экономики /

Под ред. Г. Б. Клейнера. — М.: Наука, 2002.

ТЕМА 2

ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ

ТА ЇХ ОРГАНІЗАЩЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ

Ключові поняття і терміни

• статут підприємства;

• колективний договір;

• господарське товариство;

• унітарне підприємство;

• корпоративне підприємство;

• асоціація;

• корпорація;

• консорціум;

• концерн;

• організаційно-правова форма підприємства;

• одноосібне володіння;

• партнерство;

• корпорація;

• франчайзинг;

• віртуальне підприємство

2.1. Правові засади функціонування підприємств

Правові засади функціонування підприємства — це сукупність законодавчих,

нормативних, директивних та інших документів, що регулюють права і

обов'язки суб'єкта господарювання, які реалізуються ним у процесі своєї

діяльності. Правові засади, визначаючи «правила гри», повинні забезпечувати

безперешкодне та ефективне функціонування підприємницьких структур у

ринковій економіці, створювати юридичну базу, гарантувати перспективність,

захищеність і стабільність бізнесу.

Права та обов'язки підприємства формалізовані в різних документах правового

регулювання, нормах цивільного, фінансово-кредитного, податкового,

адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства. За своїм

впливом документи правового регулювання діяльності підприємства поділяють

на:

• зовнішні та внутрішні;

• директивні та індикативні;

• нормативні акти;

• організаційно-розпорядчі;

• консультаційні;

• інформаційні.

Зовнішні документи — це сукупність законодавчих, нормати вних і

директивних актів, що регламентують основні відносин між підприємством і

державою, підприємством та іншими юри дичними і фізичними особами.

Внутрішні документи — це сукупність документів внутрішнього характеру, що

розробляються самим підприємством для внутрішнього користування. '

Директивні документи — це сукупність актів обов'язкового характеру,

невиконання яких карається на регіональному, галузевому чи державному рівні.

Директивні документи розробляються вищими керівними органами та

доводяться до всіх підлеглих централізовано. Індикативні документи — це

сукупність документів рекомендаційного характеру, виконання яких не є|

обов'язковим. Здебільшого такі документи відображають бажанії норми

господарського життя підприємства. Нормативні акти —| документи, що

відображають обов'язкові норми поведінки пра-| цівників підприємства,

учасників добровільних об'єднань, максимально допустимі межі витрат

ресурсів тощо.

Організаційно-розпорядчі документи — це здебільшого документи

внутрішнього характеру, до яких належать, зокрема, накази керівництва.

Консультаційні документи — документи, що розробляються з метою надання

допомоги працівникам різних рівнів у вирішенні проблем поточної та

перспективної діяльності. Вони можуть розроблятись консалтинговими

фірмами чи залученими фахівцями. Інформаційні документи — це сукупність

документів довідкового характеру, основною метою яких є інформування

відповідальних осіб з того чи іншого приводу. За статусом і рівнем прийняття

існують:

1) загальнодержавні документи (Конституція України, Кодекси);

2) законодавчі акти (закони, укази, постанови та розпорядження Верховної

Ради і Президента України);

3) правові документи міністерств і відомств;

4) документи правового регулювання діяльності загального характеру (статут

підприємства, колективний договір);

5) документи внутрішнього регулювання. Конституція України є основним

законом держави. Прийнята

на п'ятій сесії Верховної Ради України від 28 червня 1996 року, вона

складається з таких розділів: преамбула; загальні засади; права, свободи та

обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; Верховна Рада України;

Президент України; Кабінет