Швиданенко Г.О. Економіка підприємства, підручник

Подождите немного. Документ загружается.

наявністю в підприємства особливих умов або підтримкою держави. Фірма

розуміється Смітом як конкурентна організація, яка сама визначає рівень ціни

та її складових. Крім того, розвиток конкуренції знищує монополізацію ринку.

Продовжуючи традиції класичної теорії, А. Маршалл увів поняття «організація

виробництва». Порівнюючи існуючі форми організації виробництва, А.

Маршалл намагався виявити управлінську структуру різних форм бізнесу. Це

дало йому змогу виділити як фактор виробництва підприємницькі здібності —

пошук штих альтернатив виробництва, схильність до ризику. Розвиваючи

технологічну концепцію, він виявив залежність між розміром організації та

економією за рахунок масштабів виробництва. У дослідженнях А. Маршалла

з'являються елементи динамічної теорії фірми, хоча в цілому вона залишається

статичною. Динамічну поведінку фірми у нього визначають лише проблеми

інвестування та розподілу ресурсів у часі.

Продовження та розвиток класична теорія отримала у працях Дж. Хікса. Для

нього теорія фірми — це теорія капіталу, його формування та розподілу. Він

використав паралельний метод аналізу фірми як засіб оптимізації поведінки

індивіда-споживача та індивіда—представника фірми. Метою першого є

максимізація сукупної корисності за заданого бюджетного обмеження, а метою

фірми — максимізація прибутку за умови обмеження витрат на ниробництво. В

теорії Хікса запропоновано стабільність та рівновагу оптимізуючого агента —

фірми. Однозначність трактування поведінки фірми та результатів її діяльності

в сукупності із простою логічною конструкцією і можливістю використання

однакових математичних методів для порівняльного аналізу фірми та Індивіда

зробили запропоновану теорію фірми популярною в економічній теорії. Однак

у Хікса, як і в Сміта, теорія фірми ще С статичною і не враховує стратегічних

мотивів діяльності та розвитку.

2. Неокласична теорія розглядає підприємство як цілісний об'єкт, який

здійснює перетворення вхідних економічних ресурсів у продукцію на основі

власного чи залученого капіталу. Модуль підприємства визначається його

виробничою функцією, що хирактеризує залежність кількості продукції від

обсягів витрачених ресурсів. Основою ринкової поведінки підприємства та його

розвитку є вибір обсягів, пропорцій, якості економічних ресурсів, що

залучаються до господарського обороту.

Параметри виробничої функції підприємства визначаються Конкретними

технічними засобами, технологічними рішеннями,

кваліфікацією працівників та іншими ресурсами й факторами виробництва.

Отже, підприємство є «чорною скринькою», в якій відбувається перетворення

ресурсів у продукцію на основі виробничої функції та за існуючих умов

господарювання.

Основне завдання підприємства на ринку ресурсів і товарів згідно з цією

теорією полягає у визначенні обсягів та структури економічних ресурсів, які

дали б змогу виготовити оптимальний обсяг різних видів продукції і

максимізувати його прибуток (тобто граничні витрати мають дорівнювати

ринковій ціні — умова максимізації). Основним критерієм ефективності

підприємства визнається прибуток (фінансовий результат), який також є осно-

вним мірилом рівня його конкурентоспроможності.

Визнання підприємства механізмом трансформації економічних ресурсів у

економічні блага вважається сьогодні базовим, класичним і загальновизнаним в

економічній науці. Економіка підприємства за цією теорією має два основні

наукові спрямування: дослідження техніко-технологічних параметрів підприєм-

ства, які дозволяють мінімізувати витрати діяльності, тобто внутрішніх

пропорцій поєднання факторів виробництва, заміщення праці технікою чи

навпаки та дослідження способів організації ринків, їх структури і впливу на

ринкову поведінку підприємств, тобто моніторинг конкурентів, ринкових цін на

ресурси і товари підприємства тощо.

3. Інституційна теорія підприємства з'явилася в результаті усвідомлення

багатогранних теоретичних і прикладних проблем функціонування

підприємств. Основна ідея, висловлена Рональдом Коузом, полягає в тому, що

функціонування на ринку та використання ринкового механізму ціноутворення

пов'язане з певними (трансакційними) витратами, а підприємство, яке має

ефективний внутрішній механізм прийняття управлінських рішень, позбавлене

цих витрат. Згідно з інституційною теорією, підприємство є організацією, яка

створюється людьми для ефективного використання їхніх можливостей.

Трансакційні витрати, пов'язані з придбанням ресурсів і виробництвом

продукції, менші у разі створення підприємства, ніж тоді, коли виготовлення

продукції відбувається без створення організації. Поведінка підприємства

базується на ефективному укладенні та виконанні контрактів із зовнішніми

організаціями і робітниками. Основний акцент, відповідно до цієї теорії,

полягає в дослідженні взаємозв'язків і різних форм існування ділових

організацій (утворень), меж їх розвитку, можливих варіантів вирішення

проблем мотивації працівників, організації, контролю, планування тощо.

Ця теорія, як зазначалося раніше, базується на поглядах Р. Коуза, які можна

підсумувати так: зберігається фундамента-іп.пий принцип обмеженості

ресурсів, який передбачає можливії'ті. (необхідність) вибору суб'єктами

господарювання між ресурсами і товарами; має місце обмежена раціональність

поведінки економічних суб'єктів, що допускає появу опортунізму; ринкові

трансакції не є безкоштовними, вони несуть із сопімо витрати, які дають

підприємцю можливість вибору між ринковою трансакцією, трансакцією,

захищеною контрактною угодою, і внутрішньою трансакцією. Виділяють такі

види ірлпсакційних витрат: 1) витрати, пов'язані з пошуком інформації про

потенційних постачальників, покупців, товари, ціни і т. д.; 2) витрати, пов'язані

з укладенням контрактів; 3) витра-іп і контролю за реалізацією контрактної

угоди; 4) витрати, иои'язані з юридичним захистом контракту (судові дії та ін-

ше). Підприємцю в такому разі у вигляді деякого результату надається

можливість конкретного вибору типу організаційної структури між ринковою

формою економічної органі-щції, контрактною системою і

внутрішньофірмовою ієрархією. Зіставляючи зовнішні і внутрішні трансакційні

витрати, гарантії, які дає певній трансакції та або інша форма економічної

організації, підприємець вирішує два принципові питаним, що дає змогу

визначити не лише масштаби та організаційну форму підприємництва, але і

внутрішню структуру капіталу підприємства і веде до досягнення високих

результатів у бізнесі.

Інституційна теорія підприємства є «містком» між стандартною неокласичною

теорією і теоріями управління.

4. Еволюційна теорія підприємства, що сформувалася на початку 80-х років

минулого століття, зосереджує увагу на дослідженні Проблематики

функціонування організацій, на встановленні подібності та відмінностей з

іншими суб'єктами господарювання на певному ринку. Усі суб'єкти

господарювання, що діють на визначеному ринку чи в конкретній сфері,

вивчаються як біологічна популяція. Поведінка підприємства, згідно з цією

теорією, визначається діловими стосунками між усіма операторами певної сфе-

ри бізнесу, а також внутрішніми характеристиками самого підприємства.

Усталені способи поведінки підприємства на ринку формалізуються у

внутрішніх положеннях, процедурах і корпоративних стандартах, які й

визначають модель діяльності підприємства. З плином часу і під впливом

різного роду внутрішніх і Зовнішніх факторів модель підприємства поступово

еволюціонує

у напрямі кращого досягнення цілей діяльності за поточних умо гос по д

арюван ня.

Еволюційна теорія підприємства стверджує, що у підприємст ва не існує

єдиного критерію ефективності чи оптимальнос управлінських рішень.

Використовувані в кожній компанії кри терії, встановлені цілі їх діяльності

відображають історичний до свід функціонування підприємства.

Характерним для еволюційної теорії є системне уявлення пр підприємство, яке

базується на двоїстому підході. З одного боку підприємство є членом ділового

співтовариства (соціальної сис теми) і відчуває на собі усі зміни цього

співтовариства, а з друго го боку, підприємство володіє власними традиціями в

певні сфері господарювання, обсягом і пропорціями економічних ресурсів.

5. Підприємницька теорія спирається на дослідження підприємства як сфери

реалізації підприємницьких талантів та інноваційних ініціатив на основі

доступних для підприємця економічних ресурсів. У центрі уваги дослідників, за

цією теорією, містяться взаємовідносини підприємця та його бізнесу (підпри-

ємства як функціонуючої організації).

Рушійною силою розвитку підприємств вважається особа підприємця —

незалежна, активна, ризикована, успішна, гнучка, комунікабельна тощо

людина. При цьому не має значення, на якій посаді чи взагалі де працює

підприємець у національній економічній системі, основна увага приділяється

дослідженню впливу цих «підприємницьких двигунів» на діяльність

економічних систем різних рівнів. Виходячи з цього виділяють три рівні

підприємців: макро-, мезо та мікрорівня. Модель підприємства, за цією теорією,

формується на основі взаємодії підприємців усіх рівнів, але особливого

значення набувають внутрішньокорпоративні механізми використання

підприємницьких талантів усіх працівників.

6. Інтеграційна теорія розглядає підприємство як відносно стійку, цілісну й

організаційно відокремлену від зовнішнього середовища соціально-економічну

систему. Основною метою створення і функціонування підприємства

відповідно до цієї теорії є інтеграція у часі і просторі процесів виробництва

продукції та відшкодування витрат економічних ресурсів. Ключовим елемен-

том при цьому визнається потенціал підприємства, що являє собою у найбільш

простому вигляді сукупність ресурсів і можливостей підприємства, які

визначають очікувані результати функціонування та розвитку підприємства за

нинішніх та перспективних умов діяльності.

В основу цієї теорії покладено інтегрувальну функцію підприємства, яка

полягає не в реалізації економічних інтересів певних учасників бізнесу, а в

вибудовуванні раціональної внутрішньої лої іки функціонування організації.

Отже, підприємство розглядається у багатьох аспектах, основними з яких є

«підприємство — середовище господарювання», «підприємство — партнерські

зв'язки ». При цьому вважається, що підприємство недоцільно ототожнювати з

власником бізнесу, з його менеджментом чи партнерами.

На додачу до цих фундаментальних теорій існують і менші наукові течії, що

сприяють розвитку економіки підприємств як науки та дисципліни: агентська

теорія, теорія виживання, фінансова теорія, «концепція меж», теорія

ієрархічного підприємства, теорія Дженсена — Меклинга тощо.

Виходячи з цих теорій та моделей виділяють такі підходи до дослідження

підприємства:

1. Соціальний підхід. Підприємство розглядається як соціальна організація, в

якій працюють люди, тобто виконують певні цілеспрямовані дії у

сформованому трудовому колективі. Якщо вивести на перший план

міжособистісні стосунки, а також групову динаміку, то можна дійти висновку,

що підприємство є соціальною одиницею.

2. Технічний підхід. Науковці згідно з цим підходом основний икцент у

дослідженнях роблять на техніко-технологічну базу підприємства як основну і

невід'ємну частину виробничого процесу. Такий підхід підтримується

фахівцями інших суміжних наук технічного напряму.

3. Юридичний підхід. Підприємство відповідно до цього підходу розглядається

як закріплений у законодавстві та інших нормативних актах спосіб поєднання

різних видів власності (актинів), співпраці різних власників. Підприємство

визнається самостійним і організаційно відокремленим утворенням.

4. Економічний підхід. З позицій цього підходу підприємство розглядається як

економічний механізм трансформування капіталу з однієї форми в інші, а також

отримання вигід на цій основі.

Головні наукові спрямування економіки підприємства:

1) наука про використання факторів виробництва;

2) наука про прийняття рішень;

3) наука, орієнтована на системний підхід;

4) наука, що базується на екологічних критеріях;

5) наука про використання людського потенціалу;

6) наука про суспільну корисність господарських процесів.

1.3. Основи підприємництва

Серед учених-економістів, господарників, політиків у більше визнання

знаходить практично безперечна істина, що п

приємництво — це стратегічний

фактор, внутрішнє джерело стійкз го економічного розвитку і забезпечення

добробуту населення кр ни. Однак цю функцію підприємництво може

виконувати тільки наукового підходу до розуміння його сутності та змісту.

У сучасній економічній теорії немає однозначного трактува ня суті

підприємницької діяльності. Здебільшого це явище підм нюється метою

підприємницької діяльності та ототожнюється категорією «бізнес». Вичерпна

відповідь на це питання дуже в жлива як для економічної науки, так і для

господарської практи ки. Йдеться про те, що підприємництво, як і будь-який

інший ви діяльності, мусить мати теоретичні засади, що пояснювали б йог

зміст, який можна було б розглядати в кількох аспектах.

Для з'ясування економічної сутності підприємництва важлив враховувати

великий досвід дослідження цього феномену. Роз глядаючи підприємництво як

особливу форму господарювання в історичному ракурсі, слід зазначити, що

воно вже понад двіст років перебуває в полі зору науковців і практиків:

економістів, політиків, психологів, філософів та інших фахівців.

Вчені-економісти минулого виокремлювали три фактори виробу ництва. В

сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі підприємництво трактується як

четвертий специфічний фактор суспільного відтворення поряд із землею,

працею та капіталом, сутність якого

;

полягає в їх найефективнішому

комбінуванні з метою задоволення потреб споживача способами, що не

використовуються іншими підприємцями-конкурентами. Саме це дозволяє

підприємцю отримувати не прибуток взагалі, а надприбуток, тобто

підприємницький дохід, що є результатом реалізації особливих здібностей

підприємця щодо виключно раціонального поєднання факторів виробництва,

особливо на інноваційній та ризикованій основі. Підприємництво не і можна

відносити до звичайної трудової діяльності: воно за своїм змістом є творчою й

активною діяльністю.

Сучасна економічна наука визначає підприємництво як особливий вид

діяльності, в основу якого покладено такі найзначущі-ші ознаки: свобода

вибору підприємцем напрямів і методів діяльності, самостійність у прийнятті

рішень; інноваційний характер діяльності; постійна наявність фактора ризику;

орієнтація на досягнення комерційного успіху. Отже, підприємництво — це

особлива, переважно інноваційна діяльність, яка у відповідних істо-

ричиих і соціально-економічних умовах стає домінуючою, що в остоточному

підсумку забезпечує всьому суспільному відтворенню необхідну динаміку.

Підприємництво — не лише особливий вид діяльності, але й певний стиль і

тип господарської поведінки, який базується на ініцінтивності й пошуку

нетрадиційних рішень у сфері бізнесу; готовності наражатися на власний ризик;

гнучкості і постійному самооновленні; цілеспрямованості і наполегливості у

своїй діяльності.

Отже, для підприємництва характерною є активна творча поведінка

підприємця, що реалізується в інноваційній діяльності за умон певного ризику і

з метою одержання особистої вигоди (матеріальної— прибутку і моральної—

задоволення).

Розгляд підприємництва як особливого виду діяльності й типу господарської

поведінки був би неповним без ще однієї іманентної складової, а саме —

організації та управління всім процесом створення підприємницького успіху.

Цей момент органічно Пов'язаний з економічною суттю підприємництва і

визначає конкретну структуру останнього в кожний період часу. Організацій-

но-управлінський компонент підприємництва включає в себе не тільки

виробництво, але й фази обміну та розподілу. На практиці цн складова

реалізується в основному через стратегічне, поточне І ситуаційне планування,

через системи мотивації праці, які полинні постійно вдосконалюватися. Крім

того, підприємництво — цс комплекс особливих функцій, виконуваних в

економіці (народному господарстві), спрямований на забезпечення розвитку і

мдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки

суб'єктів господарювання, створення інноваційного поля діяльності. Функції

підприємництва є підставою для виділення його в самостійний фактор

виробництва.

Сучасна економічна наука виокремлює три головні функції підприємницької

діяльності:

ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових,

матеріальних та інформаційних ресурсів);

організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та

інших господарських справ);

творчу (новаторські конструктивні ідеї, генерування й активне

використання ініціативи, вміння ризикувати).

Феномен підприємництва полягає в тому, що воно є постійним «збудником»

суспільного виробництва, бо не дозволяє виробництву доходити до стадії

стагнації. Підприємництво є тією рушійною силою, яка штовхає економіку на

шлях ефективності,

ощадливості та оновлення. Підприємництво має завжди супроводжуватись

інноваційною, науково-технічною творчістю, новими підходами до вирішення

господарських завдань; воно зумовлює особливий антибюрократичний тип і

стиль господарської поведінки, підвалинами якого є, з одного боку, постійний

пошук нових можливостей і ресурсів, а з другого — персональна

відповідальність за наслідки своєї діяльності. Не випадково відомий економіст і

соціолог Й. Шумпетер охарактеризував процес підприємництва такими

словами: «створювати нові речі або робити речі, які вже створюються, новим

(інноваційним) способом». Отже, необхідною умовою здійснення

підприємництва є заповзятливість — складна універсальна властивість

підприємця, що являє собою ініціативність, енергійність, гнучкість,

ризикованість, спритність, винахідливість, практичність.

Отже, підприємництво — це багатопланове явище, яке може бути описане з

історичного, економічного, психологічного й політичного поглядів. У зв'язку з

цим можна дати таке його визначення, що відповідає сучасним умовам

господарювання. Підприємництво — сучасна форма господарювання,

динамічний, активний елемент бізнесу, що являє собою самостійну, ініціатив-

ну, систематичну господарсько-фінансову діяльність суб'єктів усіх форм

власності в межах чинного законодавства на свій ризик і під особисту майнову

відповідальність, або ж від імені і під майнову відповідальність юридичної

особи з метою виконання місії суб'єкта та задоволення потреб споживача.

Наголошення на одержанні прибутку є зайвим. Підприємництво — це

передовсім організація економічної діяльності і як наслідок — одержання

прибутку.

Таким чином, підприємець передусім працює на задоволення потреб людини й

суспільства (реальних або уявних), але ніколи — заради самого виробництва.

При цьому конкурентоспроможність стає головним мірилом ефективності

підприємницької діяльності.

Підприємництво є активним елементом бізнесу, воно неможливе без свободи

господарської діяльності, яка включає три основні складові — економічну

самостійність, економічну й правову рівноправність і економічну

відповідальність. Розглянемо грунтовніше основні складові підприємництва.

1. Економічна самостійність. її забезпечує перш за все форма власності. В

цілому економічна самостійність полягає в наявності у товаровиробника права

юридичної особи, самоуправлінні трудового колективу, самостійному виборі

форми власності, форми господа-

рювання й споживачів, плануванні своєї діяльності, розпорядженні мийном,

розподіленні й використанні чистого прибутку, встанов-ненні форм і систем, а

також розмірів оплати праці, використанні кредитів, веденні

зовнішньоекономічної діяльності тощо.

2. Економічна й правова рівноправність. Ідеться про однакові економічні умови

для будь-якої господарської діяльності, незаможно від форми власності й

моделі господарювання. Під однаковими економічними умовами розуміються

єдині основи ціноутворення, оподаткування, інвестиційної й кредитної

політики тощо, а для суб'єктів малого підприємництва — і державна підтримка

їх розвитку.

3. Економічна відповідальність. Мається на увазі відповідальність за результати

господарювання: продукцію й послуги, які иидходять на ринок, і чистий

прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства. Невиконання

договірних зобов'язань у строки і щодо необхідного рівня якості має

покриватися штрафними санкціями, які включають поряд із прямими збитками

ще й утрачену вигоду.

Отже, за соціально-економічною суттю підприємництво розглядається як

економічна категорія, специфічний фактор виробництва, активний і динамічний

елемент бізнесу, особливий вид діяльності, певний тип і стиль господарської

поведінки.

Оскільки підприємництво є четвертим фактором виробництва, то цей термін не

слід ототожнювати з поняттям «бізнес». Ці категорії близькі за значенням, але

це не одне і теж. Уміла, дбайлива підприємницька діяльність як елемент бізнесу

та особливий вид, стиль і тип діяльності сприяє бізнесу, тобто з «маленьких»

грошей дозволяє робити «більші» і в такий спосіб забезпечує одержання

певного зиску.

Щодо терміна «бізнес» (від англ. business — справа, заняття), то це будь-яка

господарська діяльність в умовах ринкової економіки, що приносить прибуток

(дохід) власникові. Це не обов'язково має бути ризикована та інноваційна

діяльність на засадах певної економічної відповідальності. Саме в цьому і поля-

гає відмінність між поняттями «підприємництво» і «бізнес».

Економіка розвинених країн базується на історично сформованому

конкурентному ринковому середовищі. Вона є складною збалансованою

структурою, основою якої є великий бізнес, що охоплює потужні корпорації,

компанії, фірми, доповнюється структурами середнього бізнесу, а ті, у свою

чергу, — густою мережею малого бізнесу, який завдяки своїй гнучкості і

мобільності заповнює всі суспільні ніші і замикає господарсько-

технологічні ланцюги. Корпорації створюють «скелет» розвине ної економіки, а

малі та середні підприємства — її «м'язи». і Одне без другого існувати не може.

Якщо великі підприємств забезпечують упровадження науково-технічного

прогресу, про гресивних наукомістких технологій, здійснюють широкомасшта

бну інвестиційну діяльність, то мале підприємництво виконуі інші соціальні та

економічні функції. Загальновідомо, що розви нена економіка базується на

малому бізнесі, завдяки якому мільйони людей у всьому світі реально

впливають на економічні життя власних країн.

Сектор малого бізнесу завжди був органічною складовою ринкової системи

господарювання, оскільки тут об'єктивно існують умови, сприятливі для його

розвитку: регіональна диференціація ринку; необхідність певного

спеціалізованого ремесла; важливість і зручність обслуговування клієнтів;

циклічність попиту тощо. Розвиток малого бізнесу зумовлений об'єктивними

причинами, а не специфічними особливостями окремих країн. Однією з причин

успішного розвитку малого підприємництва в країнах з розвиненою

економікою є те, що велике виробництво не протиставляється суб'єктам малого

підприємництва. Тут дотримується принцип кооперування великих і малих

суб'єктів господарювання, причому великі підприємства не пригнічують малий

бізнес, а взаємодоповнюють один одного.

У постсоціалістичних країнах проблеми становлення та розвитку малого

бізнесу набувають ще більшої актуальності. В Україні модель такої структури

економіки є метою і необхідним результатом процесів трансформації та

доповнень до успадкованої економіки. Формування сектору малого бізнесу та

його ефективне функціонування неможливе без знання теорії і практики при-

йняття рішень у цій сфері ринкової економіки.

Розв'язання цієї проблеми потребує правильного розуміння і однозначного

тлумачення поширених і використовуваних у цьому напрямі термінів: мале

підприємництво, малий бізнес, мале підприємство, підприємець (фізична

особа). На сьогодні має місце проблема щодо розмежування цих термінів. У

цьому зв'язку розглянемо названі категорії.

1. Мале підприємництво — це самостійна, систематична, інноваційна

діяльність певних суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, на

власний ризик з метою виконання місії, задоволення потреб споживача та

отримання економічного інтересу. Суб'єктами малого підприємництва є малі

підприємства і фізичні особи, тобто приватні підприємці.

ЗО