процес також можна прискорити.
За таких умов прийняття нового закону про прокуратуру не є справою далекого майбутнього.
Зволікання ж із вирішенням цього питання не дає змоги Генеральній прокуратурі своєчасно
накреслити стратегічні напрями реформування прокурорської системи, сіє почуття невпевненості
серед прокурорсько-слідчих кадрів, що не кращим чином впливає на їх діяльність.
З урахуванням наведеного спробуємо висловити деякі міркування щодо змісту окремих положень
майбутнього закону про прокуратуру. Насамперед, стосовно такої її функції, як представницька.
Суть її, на нашу думку, визначається насамперед тим, що прокуратура була й залишається
органом, призначеним для охорони законності в країні. Отже, її обов'язок вживати заходів щодо
усунення правопорушень, від кого б вони не виходили. При цьому характер прокурорських
повноважень має враховувати зрослу роль суду як основного органу, призначеного для розв'язання
конфліктів з приводу виконання, використання і застосування права. Саме цим обумовлено те, що
у п.2 ст.121 Конституції законоохоронна діяльність прокуратури тісно пов'язується з діяльністю
судів і визначається як представництво в суді інтересів громадян і держави. Представництво з
якою метою? Звичайно ж, з метою захисту загальнодержавних, суспільних інтересів, прав і
законних інтересів громадян у разі їх порушення.
Вважаємо, що таке представництво має здійснюватись у двох основних формах. По-перше^ у
формГзвернеїшя до суду? арбітражного чи іншого спеціалізованого суду (ст.125~КонстїЩ'Ції) з
метою перегляду незаконних актів, припинення незаконних дій, усунення фактів бездіяльності з
боку органів і посадових осіб, усунення протиправних наслідків цих порушень, стягнення на
користь держави і громадян певних сум на відшкодування збитків та з інших підстав. По-другеС^
формі у^часті у розглядЬ судами окремих категорій цивільних справ і вислоТйення своїх
висновків щодо можливості задоволення вимог, які містяться у заявах, поданих до суду
громадянами, суб'єктами підприємництва, державними органами, якщо наслідки розгляду цих
вимог є особливо важливими для захисту державних інтересів і прав громадян.
При цьому, на наш погляд, було б недоцільним конкретизувати у законі перелік випадків, коли
прокурор має право вдаватися до тієї чи іншої форми представництва. В сучасних умо-
197
вах це може бути обумовлено потребою захисту трудових, житлових та інших соціальне важливих
прав громадян. Особливо тих категорій, які потребують підвищеної уваги з боку держави —
інвалідів, «чорнобильців» тощо. А також захисту інтересів держави у податковій,
антимонопольній, ціновій та деяких інших сферах, при розгляді справ про банкрутство, спорів про
приватизацію та ін. Окремими законодавчими актами на прокуратуру вже покладено обов'язок
представляти державні інтереси. Наприклад, Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст.22)
передбачає, що «від імені держави в процесі виступає державний орган та (або) посадова особа,
вказана в позові, та (або) один з прокурорів».
Слід врахувати, що з плином часу переліки найактуальніших питань забезпечення законності, що
вимагають прокурорського втручання, можуть змінюватися. Тому слід передбачити в
майбутньому законі про прокуратуру можливість представництва прокурора в суді для захисту
всіх соціальне важливих, на його думку, прав і законних інтересів громадян та інтересів держави.
Треба мати на увазі, що, на відміну від інших органів соціального контролю, прокуратура
покликана боротися з порушеннями законності у межах всіх сфер, а не якихось однієї чи
декількох.
Участь прокурора у судовому розгляді окремих категорій справ має сприяти виконанню вимог
закону щодо всебічності, повноти і об'єктивності цього розгляду і може розцінюватися як
додаткова гарантія дотримання законності з боку органів і представників судової влади. На це має
бути спрямоване і забезпечення прокурору права ставити перед компетентними судовими
інстанціями у встановленій законом формі питання про перегляд рішень по справах, у розгляді
яких він брав участь, якщо прокурор вважає ці рішення незаконними чи необгрунтованими.
У зв'язку з принципово новим правовим статусом прокуратури виникає питання про подальшу
долю існуючих нині загаль-нонаглядових повноважень прокуратури. Здавалося б, усі вони, за
винятком права на звернення до суду, мають бути скасовані. Але таке вирішення не дозволило б
належним чином реалізувати представницьку функцію прокуратури. Прокурор не може
звернутися до суду, не маючи у своєму розпорядженні конкретних відомостей, матеріалів, що
свідчать про порушення законності. А зібрати їх він може лише за умови використання
повноважень, спрямованих на виявлення правопорушень (перевірки виконання законів,
витребування і вивчення документів,